ДП "ВК "КРАСНОЛИМАНСЬКА": невыплата зарплаты
Производство № 2/235/1913/20
Дело № 235/5887/20
решение
именем украины
17 ноября 2020 г.. Покровск
Красноармейский районный суд Донецкой области
в составе: председательствующего — судьи [Н.] Г.В.
с участием секретаря [О.] В.В.,
рассмотрев в открытом судебном заседании взале суда в порядке упрощенного искового производства гражданское дело по иску лицо_1 к ГП «Угольная компания» Краснолиманская «о взыскании среднего заработка за время задержки расчета, —
В:
В сентябре 2020 особа_1 обратился в суд с иском к Государственному предприятию «Угольная компания» Краснолиманская « (далее — ГП» УК «Краснолиманская») о взыскании среднего заработка за время задержки расчета.
В обоснование исковых требований указал, Что он работал в должности ГРП участки КТ-4 ГП УК «Краснолиманская».
16.12.2019 года он обратился к ответчику с заявлением об освобождении его 31 декабря 2019 по собственному желанию в связи с невыполнением предприятием законодательства о труде, условий коллективного и Трудового договора по ч.3 ст.38 КЗоТ Украины.
Приказом № 3660 / к от 31.12.2019 года был уволен согласно ч.3 ст.38 КЗоТ, установлено решением Красноармейского горрайонного суда Донецкой области от 17 марта 2020 года. при этом в заявлении об увольнении он просил осуществить полный расчет с ним.
При увольнении ответчик в нарушение норм законодательства не выплатил ему надлежащие при увольнении суммы, а именно задолженность по заработной плате и выходное пособие, в связи с чем обращался за защитой своих прав в суд. Решением Красноармейского горрайонного суда Донецкой области от 17 марта 2020 взыскано с ответчика в его пользу задолженность по заработной плате за ноябрь-декабрь 2019 в печальи 23 574, 87 грн и выходное пособие за ст.44 КЗоТ в сумме 38 107, 89 грн, а всего 61 682, 76 грн с удержанием из этой суммы обязательных налогов и сборов. За принудительным исполнением обратился в исполнительную службу.
Указанная сумма задолженности (за вычетом налогов) в размере 54 782, 39 грн выплачена ответчиком 19.08.2020 года на его карточку «ПриватБанк».
Итак, ответчик окончательно осуществил расчет с ним при увольнении 19 августа 2020.
Таким образом, общий период задержки расчета приувольнении — с 01.01.2020р. по 18.08.2020р. включительно, размер среднего заработка за задержку расчета составляет 94 915, 92 грн, который просил взыскать с ответчика.
В установленный судом срок ответчик предоставил отзыв, в котором сослался на то, что не признает исковые требования, считая их безосновательными и необоснованными по следующим основаниям.
Статьями 12, 13, 77 ГПК Украины предусмотрено, что гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности, согласно которым каждая сторона должна доказать теобстоятельства, на которые ссылается как на основание своих требований или возражений, а суд рассматривает дело в пределах заявленных требований и решает дело на основании представленных доказательств. Данный принцип заключается в проявлении в соревновательной форме инициативы и активности лиц, участвующих в деле. Принцип состязательности обеспечивает полноту исследования обстоятельств данного дела. Стороны обязаны определить доказательства, на которые они ссылаются как на основание своих требований и возражений, и доказать обстоятельства, которыми они обґрунтовують эти требования и возражения.
Согласно ст.76 ГПК Украины доказательствами являются любые фактические данные, на основании которых суд устанавливает наличие или отсутствие обстоятельств, обосновывающих требования и возражения сторон и других обстоятельств, имеющих значение для разрешения дела. Эти данные устанавливаются на основании объяснений сторон, третьих лиц, их представителей, допрошенных в качестве свидетелей, показаний свидетелей, письменных доказательств, вещественных доказательств, в частности звуко- и видеозаписей, заключений экспертов.
По состоянию на 19.08.2020года задолженность по заработной плате выплачена истцу в полном объеме в сумме 61 682, 76 грн (54 782, 39 грн за вычетом налогов) на банковский счет.
Истец работал в ГП «УК» Краснолиманская «в должности ГРП участки КТ-4 и приказом соответствующего предприятия № 3660 / к-к от 31.12.2019р. освобожден от должности 31.12.2019 года по ч.3 ст.38 КЗоТ Украины, не отрицается ответчиком и подтверждается доказательствами по делу — записью в трудовой книжке.
На основании решения Красноармийського горрайонного суда Донецкой области от 17.03.2020 года по делу 235/479/20, производства 2/235/607/20 постановления ОП 62 300 264 от 10.06.2020 года задолженность по выплате заработной платы за период с ноября по декабрь 2019 году в сумме 23 574, 87 грн, по выходное пособие в соответствии со ст.44 КЗоТ Украины в сумме 38 107, 89 грн, всего 61 682, 76 грн (54 782, 39 вычетом налогов) была уплачена 19.08.2020 года в полном объеме ответчиком, что не возражает сам истец.
15.09.2020 года позивач обратился в Красноармейский районный суд с исковым заявлением о взыскании среднего заработка за задержку расчета с 01.01.2020 pоку по 18.08.2020 года.
Постановлением от 16.09.2020 года судьей Красноармейского горрайонного суда Донецкой области было открыто производство по делу № 235/5887/20, производства 2/235/1913/20.
К началу открытия производства по делу № 235/5887/20, производства 2/235/1913/20 от 16.09.2020 года, а именно 19.08.2019 года ответчик в этном объеме оплатил задолженность по выплате заработной платы за период с ноября по декабрь 2019 году в сумме 23 574, 87 грн, выходное пособие в соответствии со ст.44 КЗоТ Украины в сумме 38 107, 89 грн, всего 61 682, 76 грн (54 782, 39 грн вычетом налогов), что признается обеими сторонами и подтверждается самим истцом.
Согласно разъяснений п. 20, 25 постановления Пленума Верховного Суда Украины № 13 от 24.12.1999 года установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкойю расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст.117 КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины.
Ответчик, оформив 31.12.2019 года освобождение истца соотвадной с ч.3 ст. 38 КЗоТ Украины, п.п.2.26, 2.27 ч.2 Инструкции «О порядке ведения трудовых книжек работников», утвержденных Приказом Минтруда Украины, Минюста Украины, Минсоцзащиты Украины № 58 от 29.07.1993 года, в день освобождения была выдана трудовая книжка (подтверждено личной подписью истца в книге учета трудовых книжек и вкладышей к ним).
День освобождения, а именно 31.12.2019 года — нерабочий день для истца, истец не работал, находился в отпуске, спуска в шахту не окажетвал, что подтверждается справкой отдела контрольного табеля предприятия от 24.09.2020 года.
Кроме того, ответчик не согласен с тем, что представление истцом иска к ООО «УК» Краснолиманская «о выплате среднего заработка за задержку расчета при увольнении можно считать надлежащим обращением уволенного работника с этим требованием. В таком случае ответственность работодателя на основании ст.117 КЗоТ наступает после обращения уволенного работника в суд и невыплаты после предъявления вымоги работодателем всех сумм, которые ему принадлежат. Время задержки расчета при увольнении истца начинается с момента, когда ответчику стало известно о требовании истца получения ответчиком копии искового заявления или проведения судом судебного заседания.
Данные об обращении истца в любой способ (устно в бухгалтерию, письменно к руководству) с требованием о выплате среднего заработка за задержку расчета при увольнении с 01.01.2020 года по день вынесения решения от 16.09.2020 года к отвовидача НЕ заявлялось. Представителем ответчика 21.09.2020 года в помещении суда получено постановление об открытии производства от 16.09.2020 года.
Таким образом, ГП «УК» Краснолиманская «провел с истцом окончательный расчет в предъявления требований о выплате среднего заработка за задержку расчета при увольнении. При таких обстоятельствах, обращения истца в суд с иском о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении за период с 01.01.2020 года по 18.08.2020 года является безподставными. Такой вывод соответствует решению Верховного Суда в постановлении от 03.07.2019 года по делу № 742/845/17 (НП 61−21871св18).
Таким образом, ни при увольнении, ни при получении трудовой книжки, ни в следующем истцом каких-либо требований к ответчику по поводу выплат среднего заработка за задержку расчета при увольнении не заявлялось.
Учитывая непредъявления такого требования истцом, в данном случае отсутствует даже сам предмет спора.
Согласно п.п.2, 5 указанного Порядкв начисления выплат во всех случаях сохранения средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной (часовой) заработной платы, которая в свою очередь определяется исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана соответствующая выплата.
Согласно п.8 Порядка предусмотрено, что начисление выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние 2 месяца работы производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рРабочая дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (среднечасовая) заработная определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, — календарных дней за этот период.
Согласно п.4 Порядка исчисления средней заработной платы при исчислении середньои заработной платы во всех случаях ее сохранения согласно действующему законодательству не учитывается компенсация работникам потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты и тому подобное.
На основании упомянутого Положения для расчета среднедневного заработка используется заработная плата за фактически отработанные рабочие дни за два месяца, предшествующих дате увольнения.
Среднедневной заработок истца составляет за последние 2 месяца 590, 82 грн, а не та, что рассчитана самым позивачем в исковом заявлении от 09.08.2020 года.
Данный факт подтверждается справкой от 28.09.2020 года, которая приобщена к материалам дела.
Предприятием был проведен расчет среднего заработка истца в соответствии с постановлением КМУ № 100 и проведена выплата средств 19.08.2020 года в полном объеме на банковский счет.
Средний заработок за время задержки расчета при увольнении по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой (вознаграждением, которое работодатель выплачуе работнику за выполненную им работу), а также не является поощрительной или компенсационной выплатой в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время задержки расчета при увольнении не входит в структуру заработной платы, а является специальным видом ответственности работодателя за нарушение трудовых прав работника, следовательно срок предъявления в суд исковых требований о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении ограничивается тремя мысяцямы со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права (ст.233 КЗоТ Украины).
Истец, обращаясь в суд с иском, не указал, что обращался с этим требованием с 01.01.2020 года к истцу, и ни одного доказательства в подтверждение указанного обстоятельства не оказывает. Представителем ответчика 21.09.2020 года в помещении суда получено постановление об открытии производства от 16.09.2020 года, копию искового заявления и приложенных к нему материалов, с соблюдением ст.190 ГПК Встраны.
Таким образом 21.09.2020 года ГП «УК» Краснолиманская «фактически получило это требование от истца, то есть через 9 месяцев со дня когда истец уволился.
Истец, по мнению ответчика, к 21.09.2020 года требований о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении с 01.01.2020 года до ответчика предъявлял. Истец в день увольнения 31.12.2019 года находился в отпуске, не работал, а в суд с исковым заявлением о взыскании среднего заработка за задержку расчета приосвобождении за период с 01.01.2020 года по 18.08.2020 года обратился только 15.09.2020 года, то есть через 9 месяцев после освобождения, что влечет за собой правовую природу пропуска срока предъявления в суд исковых требований о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении (3 месяца — ст.233 КЗоТ Украины). Изложенное согласуется с правовым выводом Большой Палаты Верховного Суда от 30 января 2019 по делу № 910/4518/16 (производство № 12−301гс18) и правовым заключениемВерховного Суда в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда от 10 октября 2019 по делу № 522/13736/15 (производство № 61−25545сво18).
Материалы дела не содержат доказательств в подтверждение обращения истца с требованием к предприятию о выплате среднего заработка за задержку расчета при увольнении с 01.01.2020 года до 21.09.2020 года.
С материалов дела установлено, что истец обратился в суд с настоящим иском 15.09.2020 года, то есть с пропуском срока, предусмотренного частьюпервой статьи 233 КЗоТ Украины, не нарушив вопрос о восстановлении пропущенного срока.
Вместе с тем, Верховный Суд отмечает, что КЗоТ Украины является специальным законом, регулирующим трудовые правоотношения, предусматривает сроки обращения в суд.
Установленный статьей 233 КЗоТ Украины срок обращения в суд применяется независимо от наличия заявления ответчика о применении такого срока, поскольку согласно части первой статьи 9 ЦK Украины нормы, этого Кодекса в трудовых спорах могут састосовуватися только субсидиарно, если они не урегулированы другими актами законодательства. Тогда как сроки обращения в суд в КЗоТ Украины предусмотрены отдельно.
Указанный вывод изложен в постановлении Большой Палаты Верховного Суда по делу № 559/321/16-ц (производство № 14−367цс18).
Согласно ст.263 ГПК Украины судебное решение должно основываться на принципах верховенства права, быть законным и обоснованным. Законным является решение, которым суд, выполнив все требования гражданского судопроизводства, решил справу по закону. При выборе и применении нормы права к спорным правоотношениям суд учитывает выводы по применению соответствующих норм права, изложенные в постановлениях Верховного Суда.
Обоснованным является решение, принятое на основе полно и всесторонне выяснены обстоятельств, на которые стороны ссылаются как на основание своих требований и возражений, подтвержденных теми доказательствами, которые были исследованы в судебном заседании.
По содержанию ст.264 ГПК Украины при принятии решения суд частности решает следующие вопросы: имели место обстоятельства (факты), которыми обосновывались требования и возражения, и какими доказательствами они подтверждаются; или другие фактические данные, имеющие значение для разрешения дела, и доказательства в их подтверждение; правоотношения сторон вытекают из установленных обстоятельств; какая правовая норма подлежит применению к этим правоотношениям; следует иск удовлетворить или в иске отказать; как распределить между сторонами судебные расходы.
Исходя из изложенного, исковые требования истца о взысканиисреднего заработка за время задержки расчета при увольнении за период с 01.01.2020 года по 18.08.2020 года являются безосновательными и не подлежат удовлетворению.
Истец в судебное заседание не явился, предоставил ходатайство о рассмотрении дела в его отсутствие, иск поддержал.
Представитель ответчика [Б.] Е.В. В судебном заседании появилась, предоставила ходатайство о рассмотрении дела в ее отсутствие.
Исследовав материалы дела, суд считает, что иск подлежит удовлетворению по следующим основаниям. Истец находился в трудовых отношениях с ГП «УК» Краснолиманская «с 16.07.2004 года по 31.12.2019 года (приказ № 3660 / к от 31.12.2019р.), Работая горняком подземным, уволен по ч.3 ст.38 КЗоТ Украины (а.с.5−8).
Решением Красноармейского горрайонного суда Донецкой области от 17 марта 2020 взыскано ГП «УК» Краснолиманская «в пользу особа_1 задолженность по заработной плате за период с ноября по декабрь 2019 году в сумме 23 574, 87 грн, выходное пособие в соответствии со ст.44 КЗоТУкраина в сумме 38 107, 89 грн, а всего 61 682, 76 грн с удержанием из этой суммы в дальнейшем обязательных налогов и сборов (а.с.5−6).
Дата окончательного расчета предприятия с истцом подтверждается выпиской по карточному счету особа_1, согласно которой задолженность по заработной плате выплачена истцу 19 августа 2020 в полном объеме в сумме 54 782, 39 грн за исключением налогов путем перечисления на банковский счет истца, открытый в отделении АО « КБ «ПриватБанк» (а.с.9).
Згидно ч.ч.1, 2 ст.116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанныхпечаль. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае должен в указанном в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Статьей 117 КЗоТ Украины предусмотрена ответственность за задержку расчета при увольнении. Так, в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, усТанова, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета (ч.1). При наличии спора о размерах причитающихся работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора (ч.2).
Как указано вп.20 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» № 13 от 24.12.1999р., установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, коды он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст.117КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствие в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности.
Поскольку ответчиком надлежащие истцу от предприятия суммы были окончательно выплачены лишь 19 августа 2020 — истец имеет право на получение среднего заработка за время задержки расчунку при увольнении.
В подтверждение среднедневного заработка истца ГП «УК» Краснолиманская «предоставлена справка о среднедневной заработок особа_1, в основу расчета которого взята заработная плата за октябрь и ноябрь 2020 года и составляет 590, 82 грн (а.с.24).
Итак, средний заработок за все время задержки по день фактического расчета за период с 1 января 2020 по 18 августа 2020 включительно равно 92 758, 74 грн (157 рабочих дней х 590, 82 грн.), Где 157 — количество рабочих дней задержкии расчета, 590, 82 грн. — среднедневной заработок истца.
В то же время ст.233 КЗоТ Украины предусмотрено, что работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а в делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки.
Согласно ст.234 КЗоТ Украиныи в случае пропуска по уважительным причинам сроков, установленных статьей 233 настоящего Кодекса, районный, районный в городе, городской или горрайонный суд может восстановить эти сроки.
Согласно выводам Конституционного Суда Украины, содержащиеся в решении по делу по конституционному обращению гражданина особа_3 относительно официального толкования положений статьи 233 Кодекса законов о труде Украины во взаимосвязи с положениями статей 117, 237−1 настоящего Кодекса от 22 февраля 2012 года № 4 рп / 2012 по делу 3 1−5 / 2012, в аспэктиму конституционного обращения положения части первой статьи 233КЗпП Украины во взаимосвязи с положениями статей 116, 17 237−1 настоящего Кодекса следует понимать так, что для обращения работника в суд с заявлением о разрешении Трудового спора по взысканию среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета при увольнении и о возмещении причиненного при этом морального вреда установлен трехлетний срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал илидолжен был узнать о том, что владелец или уполномоченный им орган, по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически с ним рассчитался.
Исследованием доказательств установлено, что ответчик фактически окончательно рассчитался с истцом 19 августа 2020. Итак, исходя из содержания вышеуказанного решения Конституционного Суда Украины, истец вправе с этого времени в течение трех месяцев с момента проведения с ним фактического расчета обратиться в суд с иском овзыскании в его пользу среднего заработка за время задержки расчета. Истец обратился в суд с иском 11 сентября 2020, сдав исковое заявление на почту, которая поступила в суд 15 сентября 2020, следовательно сроки обращения с иском в суд истцом пропущен.
При таких обстоятельствах, суд приходит к выводу о том, что исковые требования истца необходимо удовлетворить и взыскать с ответчика в пользу истца средний заработок за все время задержки по день фактического расчетаза период с 1 января 2020 по 18 августа 2020 включительно в сумме 92 758, 74 грн.
Согласно ч.1 ст.141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
С учетом указанных требований закона, процент довольных судом исковых требований по иску составляет 97, 73%, из расчета 94 915, 92 грн — 100%, 92 758, 74 грн — х%, х = 92 758, 74 грн х 100%: 94 915, 92 грн.
Таким образом, подлежит взысканию с ответчика в пользу истца понесенные им и вдокументально подтвержденные судебные расходы по уплате государственной пошлины пропорционально размеру удовлетворенных требований в сумме 821, 71 грн, из расчета 97, 73% х 840, 80 грн: 100%.
Согласно ст.ст.116, 117, 233, 234, 237−1 КЗоТ Украины, руководствуясь ст.ст.4, 19, 81, 141, 263−265 ГПК Украины, суд —
решил:
Иск особа_1 (адреса_1 рнокпп номер_1) к ГП «Угольная компания» Краснолиманская « (г.. Родинское Донецкой области, улица Победы, 9, код егрпоу 31599557) о взыскании среднеого заработка за время задержки расчета удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Угольная компания» Краснолиманская « (в пользу особа_1 средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 1 января 2020 по 18 августа 2020 включительно в сумме 92 758 (девяноста двух тысяч семисот пятидесяти восьми) гривен 74 копеек с удержанием из этой суммы налогов и других обязательных платежей.
В остальной части иска отказать.
Взыскать с Государственного предприятия «угильного компания «Краснолиманская» в пользу особа_1 на возмещение уплаченного судебного сбора 821 (восемьсот двадцать одну) гривну 71 копейку.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановлениясуда апелляционной инстанции по результатам апелляционного рассмотрения.
Решение суда может быть обжаловано в апелляционном порядке участниками дела, а также лицами, которые не принимали участия в деле, если суд решил вопрос об их правах, свободах, интересах и (или) обязанности, полностью или частично в Донецкий апелляционный суд через Красноармейский Арбитражный суд Донецкой области в течение тридцати дней со дня его составления.
Участник дела, которому решение не было вручено в день его составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему решения суда.
Срок на апелляционное обжалование может быть также восстановлен в случае пропуска по другим уважительным причинам, кроме случаев, указанных в части второй статьи 358 ГПК Украины.
Согласно п.3 раздела ХII «Заключительные положения» ГПК Украины в редакции Закона Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины о ходе процессуальных сроков придействия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19) «№ 731-их от 18.06.2020 года во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), суд по заявлению участников дела и лиц, не участвовавших в деле, если суд решил вопрос об их правах, интересы и (или) обязанности (при наличии у них права на совершение соответствующих процессуальных действий, предусАчэн настоящим Кодексом), восстанавливает процессуальные сроки, установленные нормами настоящего Кодекса, если признает причины их пропуска уважительными и такими, обусловленные ограничениями, введенными в связи с карантином. Суд может восстановить соответствующий срок как до, так и после его окончания. Суд по заявлению лица продолжает процессуальный срок, установленный судом, если невозможность совершения соответствующей процессуальной действия в определенный срок обусловлена ограничениями, введенными в связи с карантином.
судьяВ. [Н.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Провадження № 2/235/1913/20
Справа № 235/5887/20
рішення
іменем україни
17 листопада 2020 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
у складі: головуючого — судді [Н.] Г.В.
за участю секретаря [О.] В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, —
встановив:
У вересні 2020 року особа_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі — ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на посаді ГРП дільниці КТ-4 ДП ВК «Краснолиманська».
16.12.2019 року він звернувся до відповідача із заявою про звільнення його 31 грудня 2019 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням підприємством законодавства про працю, умов колективного та Трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП України.
Наказом № 3660/к від 31.12.2019 року його звільнено згідно ч.3 ст.38 КЗпП, що встановлено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року. При цьому у заяві про звільнення він просив здійснити повний розрахунок з ним.
При звільненні відповідач в порушення норм законодавства не виплатив йому належні при звільненні суми, а саме заборгованість із заробітної плати та вихідну допомогу, у зв`язку з чим звертався за захистом своїх прав до суду. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року стягнуто з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за листопад-грудень 2019 року у сумі 23 574, 87 грн та вихідну допомогу за ст.44 КЗпП у сумі 38 107, 89 грн, а всього 61 682, 76 грн з утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів. За примусовим виконанням звернувся до виконавчої служби.
Вказана сума заборгованості (за вирахуванням податків) у розмірі 54 782, 39 грн виплачена відповідачем 19.08.2020 року на його картку «ПриватБанк».
Отже, відповідач остаточно здійснив розрахунок з ним при звільненні 19 серпня 2020 року.
Таким чином, загальний період затримки розрахунку при звільненні — з 01.01.2020р. по 18.08.2020р. включно, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку складає 94 915, 92 грн, який просив стягнути з відповідача.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив, в якому послався на те, що не визнає позовні вимоги, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.
Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Станом на 19.08.2020 року заборгованість по заробітній платі виплачена позивачу в повному обсязі в сумі 61 682, 76 грн (54 782, 39 грн за винятком податків) на банківський рахунок.
Позивач працював в ДП «ВК «Краснолиманська» на посаді ГРП дільниці КТ-4 та наказом відповідного підприємства № 3660/к -к від 31.12.2019р. звільнений з посади 31.12.2019 року за ч.3 ст.38 КЗпП України, що не заперечується відповідачем та підтверджується доказами по справі — відповідним записом у трудовій книжці.
На підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17.03.2020 року по справі 235/479/20, провадження 2/235/607/20, постанови ВП 62 300 264 від 10.06.2020 року заборгованість по виплаті заробітної плати за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574, 87 грн, за вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107, 89 грн, всього 61 682, 76 грн (54 782, 39 винятком податків) була сплачена 19.08.2020 року в повному обсязі відповідачем, що не заперечує сам позивач.
15.09.2020 року позивач звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з 01.01.2020 pоку по 18.08.2020 року.
Ухвалою від 16.09.2020 року суддею Красноармійського міськрайонного суду Донецької області було відкрито провадження по справі № 235/5887/20, провадження 2/235/1913/20.
До початку відкриття провадження у справі № 235/5887/20, провадження 2/235/1913/20 від 16.09.2020 року, а саме 19.08.2019 року відповідач в повному обсязі сплатив заборгованість по виплаті заробітної плати за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574, 87 грн, вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107, 89 грн, всього 61 682, 76 грн (54 782, 39 грн винятком податків), що визнається обома сторонами та підтверджується самим позивачем.
Згідно роз`яснень п. 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Відповідач, оформивши 31.12.2019 року звільнення позивача відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, п.п.2.26, 2.27 ч.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затверджених Наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Мінсоцзахисту України № 58 від 29.07.1993 року, в день звільнення була видана трудова книжка (підтверджено особистим підписом позивача у книзі обліку трудових книжок і вкладишів до них).
День звільнення, а саме 31.12.2019 року — неробочий день для позивача, позивач не працював, знаходився у відпустці, спуску в шахту не здійснював, що підтверджується довідкою відділу контрольного табелю підприємства від 24.09.2020 року.
Крім того, відповідач не погоджується з тим, що подання позивачем позову до ДП «ВК «Краснолиманська» про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні можна вважати належним зверненням звільненого працівника з цією вимогою. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст.117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання.
Дані про звернення позивача в будь-який спосіб (усно до бухгалтерії, письмово до керівництва) з вимогою про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року по день винесення ухвали від 16.09.2020 року до відповідача не заявлялось. Представником відповідача 21.09.2020 року в приміщенні суду отримано ухвалу про відкриття провадження від 16.09.2020 року.
Таким чином, ДП «ВК «Краснолиманська» провів з позивачем остаточний розрахунок до пред`явлення вимог про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. За таких обставин, звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року є безпідставними. Такий висновок відповідає рішенню Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі № 742/845/17 (НП 61−21871св18).
Таким чином, ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки, ані в наступному позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу виплат середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не заявлялось.
Враховуючи непред`явлення такої вимоги позивачем, в даному випадку відсутній навіть сам предмет спору.
Відповідно до п.п.2, 5 вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка в свою чергу визначається виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно з п.8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.
Відповідно до п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховується компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати тощо.
На підставі згаданого Положення для обрахунку середньоденного заробітку використовується заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні за два місяці, що передують даті звільнення.
Середньоденний заробіток позивача складає за останні 2 місяці 590, 82 грн, а не та, що розрахована самим позивачем в позовній заяві від 09.08.2020 року.
Даний факт підтверджується довідкою від 28.09.2020 року, яка долучена до матеріалів справи.
Підприємством було проведено розрахунок середнього заробітку позивача у відповідності до постанови КМУ № 100 та проведено виплату коштів 19.08.2020 року в повному обсязі на банківський рахунок.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст.233 КЗпП України).
Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, не зазначив, що звертався з цією вимогою з 01.01.2020 року до позивача, та жодного доказу на підтвердження зазначеної обставини не надає. Представником відповідача 21.09.2020 року в приміщенні суду отримано ухвалу про відкриття провадження від 16.09.2020 року, копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів, з дотриманням ст.190 ЦПК України.
Таким чином 21.09.2020 року ДП «ВК «Краснолиманське» фактично отримало цю вимогу від позивача, тобто через 9 місяців з дня коли позивач звільнився.
Позивач, на думку відповідача, до 21.09.2020 року вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року до відповідача не пред`являв. Позивач в день звільнення 31.12.2019 року знаходився у відпустці, не працював, а в суд із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року звернувся тільки 15.09.2020 року, тобто через 9 місяців після звільнення, що тягне за собою правову природу пропуску строку пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (3 місяці — ст.233 КЗпП України). Викладене узгоджується із правовим Висновком Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12−301гс18) та правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61−25545сво18).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача з вимогою до підприємства про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року до 21.09.2020 року.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 15.09.2020 року, тобто з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, не порушивши питання про поновлення пропущеного строку.
Разом з тим, Верховний Суд зазначає про те, що КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду.
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦK України норми, цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.
Зазначений висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 559/321/16-ц (провадження № 14−367цс18).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Позивач в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав.
Представник відповідача Бушинська Є.В. в судове засідання не з`явилась, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Позивач перебував у трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська» з 16.07.2004 року по 31.12.2019 року (наказ № 3660/к від 31.12.2019р.), працюючи гірником підземним, звільнений за ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.5−8).
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року стягнуто ДП «ВК «Краснолиманська» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574, 87 грн, вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107, 89 грн, а всього 61 682, 76 грн з утриманням з цієї суми в подальшому обов`язкових податків та зборів (а.с.5−6).
Дата остаточного розрахунку підприємства з позивачем підтверджується випискою по картковому рахунку особа_1, згідно якої заборгованість по заробітній платі виплачена позивачу 19 серпня 2020 року в повному обсязі в сумі 54 782, 39 грн за винятком податків шляхом перерахування на банківський рахунок позивача, відкритий у відділенні АТ «КБ «ПриватБанк» (а.с.9).
Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1). При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2).
Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коди ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Оскільки відповідачем належні позивачу від підприємства суми були остаточно виплачені лише 19 серпня 2020 року — позивач має право отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В підтвердження середньоденного заробітку позивача ДП «ВК «Краснолиманська» надано довідку про середньоденний заробіток особа_1, в основу розрахунку якого взята заробітна плата за жовтень та листопад 2020 року та становить 590, 82 грн (а.с.24).
Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно дорівнює 92 758, 74 грн (157 робочих днів х 590, 82 грн.), де 157 — кількість робочих днів затримки розрахунку, 590, 82 грн. — середньоденний заробіток позивача.
Водночас ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Згідно висновків Конституційного Суду України, що містяться в рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина особа_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237−1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі 3 1−5/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 17, 237−1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено трирічний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Дослідженням доказів встановлено, що відповідач фактично остаточно розрахувався з позивачем 19 серпня 2020 року. Отже, виходячи зі змісту вищевказаного рішення Конституційного Суду України, позивач мав право з цього часу протягом трьох місяців з моменту проведення із ним фактичного розрахунку звернутись до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позивач звернувся до суду з позовом 11 вересня 2020 року, здавши позовну заяву на пошту, яка надійшла до суду 15 вересня 2020 року, отже строки звернення з позовом до суду позивачем не пропущено.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно в сумі 92 758, 74 грн.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вказаних вимог закону, процент задоволених судом позовних вимог за позовом становить 97, 73%, з розрахунку 94 915, 92 грн — 100%, 92 758, 74 грн — х%, х = 92 758, 74 грн х 100%: 94 915, 92 грн.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 821, 71 грн, з розрахунку 97, 73% х 840, 80 грн: 100%.
Відповідно до ст.ст.116, 117, 233, 234, 237−1 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263−265 ЦПК України, суд, —
вирішив:
Позов особа_1 (адреса_1, рнокпп номер_1) до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (м. Родинське Донецької області, вулиця Перемоги, 9, код єдрпоу 31599557) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно в сумі 92 758 (дев`яноста двох тисяч семисот п`ятдесяти восьми) гривень 74 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь особа_1 на відшкодування сплаченого судового збору 821 (вісімсот двадцять одну) гривню 71 копійку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19)» № 731-ІХ від 18.06.2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Суддя Г.В. [Н.]
Дело № 235/5887/20
решение
именем украины
17 ноября 2020 г.. Покровск
Красноармейский районный суд Донецкой области
в составе: председательствующего — судьи [Н.] Г.В.
с участием секретаря [О.] В.В.,
рассмотрев в открытом судебном заседании взале суда в порядке упрощенного искового производства гражданское дело по иску лицо_1 к ГП «Угольная компания» Краснолиманская «о взыскании среднего заработка за время задержки расчета, —
В:
В сентябре 2020 особа_1 обратился в суд с иском к Государственному предприятию «Угольная компания» Краснолиманская « (далее — ГП» УК «Краснолиманская») о взыскании среднего заработка за время задержки расчета.
В обоснование исковых требований указал, Что он работал в должности ГРП участки КТ-4 ГП УК «Краснолиманская».
16.12.2019 года он обратился к ответчику с заявлением об освобождении его 31 декабря 2019 по собственному желанию в связи с невыполнением предприятием законодательства о труде, условий коллективного и Трудового договора по ч.3 ст.38 КЗоТ Украины.
Приказом № 3660 / к от 31.12.2019 года был уволен согласно ч.3 ст.38 КЗоТ, установлено решением Красноармейского горрайонного суда Донецкой области от 17 марта 2020 года. при этом в заявлении об увольнении он просил осуществить полный расчет с ним.
При увольнении ответчик в нарушение норм законодательства не выплатил ему надлежащие при увольнении суммы, а именно задолженность по заработной плате и выходное пособие, в связи с чем обращался за защитой своих прав в суд. Решением Красноармейского горрайонного суда Донецкой области от 17 марта 2020 взыскано с ответчика в его пользу задолженность по заработной плате за ноябрь-декабрь 2019 в печальи 23 574, 87 грн и выходное пособие за ст.44 КЗоТ в сумме 38 107, 89 грн, а всего 61 682, 76 грн с удержанием из этой суммы обязательных налогов и сборов. За принудительным исполнением обратился в исполнительную службу.
Указанная сумма задолженности (за вычетом налогов) в размере 54 782, 39 грн выплачена ответчиком 19.08.2020 года на его карточку «ПриватБанк».
Итак, ответчик окончательно осуществил расчет с ним при увольнении 19 августа 2020.
Таким образом, общий период задержки расчета приувольнении — с 01.01.2020р. по 18.08.2020р. включительно, размер среднего заработка за задержку расчета составляет 94 915, 92 грн, который просил взыскать с ответчика.
В установленный судом срок ответчик предоставил отзыв, в котором сослался на то, что не признает исковые требования, считая их безосновательными и необоснованными по следующим основаниям.
Статьями 12, 13, 77 ГПК Украины предусмотрено, что гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности, согласно которым каждая сторона должна доказать теобстоятельства, на которые ссылается как на основание своих требований или возражений, а суд рассматривает дело в пределах заявленных требований и решает дело на основании представленных доказательств. Данный принцип заключается в проявлении в соревновательной форме инициативы и активности лиц, участвующих в деле. Принцип состязательности обеспечивает полноту исследования обстоятельств данного дела. Стороны обязаны определить доказательства, на которые они ссылаются как на основание своих требований и возражений, и доказать обстоятельства, которыми они обґрунтовують эти требования и возражения.
Согласно ст.76 ГПК Украины доказательствами являются любые фактические данные, на основании которых суд устанавливает наличие или отсутствие обстоятельств, обосновывающих требования и возражения сторон и других обстоятельств, имеющих значение для разрешения дела. Эти данные устанавливаются на основании объяснений сторон, третьих лиц, их представителей, допрошенных в качестве свидетелей, показаний свидетелей, письменных доказательств, вещественных доказательств, в частности звуко- и видеозаписей, заключений экспертов.
По состоянию на 19.08.2020года задолженность по заработной плате выплачена истцу в полном объеме в сумме 61 682, 76 грн (54 782, 39 грн за вычетом налогов) на банковский счет.
Истец работал в ГП «УК» Краснолиманская «в должности ГРП участки КТ-4 и приказом соответствующего предприятия № 3660 / к-к от 31.12.2019р. освобожден от должности 31.12.2019 года по ч.3 ст.38 КЗоТ Украины, не отрицается ответчиком и подтверждается доказательствами по делу — записью в трудовой книжке.
На основании решения Красноармийського горрайонного суда Донецкой области от 17.03.2020 года по делу 235/479/20, производства 2/235/607/20 постановления ОП 62 300 264 от 10.06.2020 года задолженность по выплате заработной платы за период с ноября по декабрь 2019 году в сумме 23 574, 87 грн, по выходное пособие в соответствии со ст.44 КЗоТ Украины в сумме 38 107, 89 грн, всего 61 682, 76 грн (54 782, 39 вычетом налогов) была уплачена 19.08.2020 года в полном объеме ответчиком, что не возражает сам истец.
15.09.2020 года позивач обратился в Красноармейский районный суд с исковым заявлением о взыскании среднего заработка за задержку расчета с 01.01.2020 pоку по 18.08.2020 года.
Постановлением от 16.09.2020 года судьей Красноармейского горрайонного суда Донецкой области было открыто производство по делу № 235/5887/20, производства 2/235/1913/20.
К началу открытия производства по делу № 235/5887/20, производства 2/235/1913/20 от 16.09.2020 года, а именно 19.08.2019 года ответчик в этном объеме оплатил задолженность по выплате заработной платы за период с ноября по декабрь 2019 году в сумме 23 574, 87 грн, выходное пособие в соответствии со ст.44 КЗоТ Украины в сумме 38 107, 89 грн, всего 61 682, 76 грн (54 782, 39 грн вычетом налогов), что признается обеими сторонами и подтверждается самим истцом.
Согласно разъяснений п. 20, 25 постановления Пленума Верховного Суда Украины № 13 от 24.12.1999 года установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкойю расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст.117 КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины.
Ответчик, оформив 31.12.2019 года освобождение истца соотвадной с ч.3 ст. 38 КЗоТ Украины, п.п.2.26, 2.27 ч.2 Инструкции «О порядке ведения трудовых книжек работников», утвержденных Приказом Минтруда Украины, Минюста Украины, Минсоцзащиты Украины № 58 от 29.07.1993 года, в день освобождения была выдана трудовая книжка (подтверждено личной подписью истца в книге учета трудовых книжек и вкладышей к ним).
День освобождения, а именно 31.12.2019 года — нерабочий день для истца, истец не работал, находился в отпуске, спуска в шахту не окажетвал, что подтверждается справкой отдела контрольного табеля предприятия от 24.09.2020 года.
Кроме того, ответчик не согласен с тем, что представление истцом иска к ООО «УК» Краснолиманская «о выплате среднего заработка за задержку расчета при увольнении можно считать надлежащим обращением уволенного работника с этим требованием. В таком случае ответственность работодателя на основании ст.117 КЗоТ наступает после обращения уволенного работника в суд и невыплаты после предъявления вымоги работодателем всех сумм, которые ему принадлежат. Время задержки расчета при увольнении истца начинается с момента, когда ответчику стало известно о требовании истца получения ответчиком копии искового заявления или проведения судом судебного заседания.
Данные об обращении истца в любой способ (устно в бухгалтерию, письменно к руководству) с требованием о выплате среднего заработка за задержку расчета при увольнении с 01.01.2020 года по день вынесения решения от 16.09.2020 года к отвовидача НЕ заявлялось. Представителем ответчика 21.09.2020 года в помещении суда получено постановление об открытии производства от 16.09.2020 года.
Таким образом, ГП «УК» Краснолиманская «провел с истцом окончательный расчет в предъявления требований о выплате среднего заработка за задержку расчета при увольнении. При таких обстоятельствах, обращения истца в суд с иском о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении за период с 01.01.2020 года по 18.08.2020 года является безподставными. Такой вывод соответствует решению Верховного Суда в постановлении от 03.07.2019 года по делу № 742/845/17 (НП 61−21871св18).
Таким образом, ни при увольнении, ни при получении трудовой книжки, ни в следующем истцом каких-либо требований к ответчику по поводу выплат среднего заработка за задержку расчета при увольнении не заявлялось.
Учитывая непредъявления такого требования истцом, в данном случае отсутствует даже сам предмет спора.
Согласно п.п.2, 5 указанного Порядкв начисления выплат во всех случаях сохранения средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной (часовой) заработной платы, которая в свою очередь определяется исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана соответствующая выплата.
Согласно п.8 Порядка предусмотрено, что начисление выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние 2 месяца работы производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рРабочая дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (среднечасовая) заработная определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, — календарных дней за этот период.
Согласно п.4 Порядка исчисления средней заработной платы при исчислении середньои заработной платы во всех случаях ее сохранения согласно действующему законодательству не учитывается компенсация работникам потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты и тому подобное.
На основании упомянутого Положения для расчета среднедневного заработка используется заработная плата за фактически отработанные рабочие дни за два месяца, предшествующих дате увольнения.
Среднедневной заработок истца составляет за последние 2 месяца 590, 82 грн, а не та, что рассчитана самым позивачем в исковом заявлении от 09.08.2020 года.
Данный факт подтверждается справкой от 28.09.2020 года, которая приобщена к материалам дела.
Предприятием был проведен расчет среднего заработка истца в соответствии с постановлением КМУ № 100 и проведена выплата средств 19.08.2020 года в полном объеме на банковский счет.
Средний заработок за время задержки расчета при увольнении по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой (вознаграждением, которое работодатель выплачуе работнику за выполненную им работу), а также не является поощрительной или компенсационной выплатой в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время задержки расчета при увольнении не входит в структуру заработной платы, а является специальным видом ответственности работодателя за нарушение трудовых прав работника, следовательно срок предъявления в суд исковых требований о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении ограничивается тремя мысяцямы со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права (ст.233 КЗоТ Украины).
Истец, обращаясь в суд с иском, не указал, что обращался с этим требованием с 01.01.2020 года к истцу, и ни одного доказательства в подтверждение указанного обстоятельства не оказывает. Представителем ответчика 21.09.2020 года в помещении суда получено постановление об открытии производства от 16.09.2020 года, копию искового заявления и приложенных к нему материалов, с соблюдением ст.190 ГПК Встраны.
Таким образом 21.09.2020 года ГП «УК» Краснолиманская «фактически получило это требование от истца, то есть через 9 месяцев со дня когда истец уволился.
Истец, по мнению ответчика, к 21.09.2020 года требований о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении с 01.01.2020 года до ответчика предъявлял. Истец в день увольнения 31.12.2019 года находился в отпуске, не работал, а в суд с исковым заявлением о взыскании среднего заработка за задержку расчета приосвобождении за период с 01.01.2020 года по 18.08.2020 года обратился только 15.09.2020 года, то есть через 9 месяцев после освобождения, что влечет за собой правовую природу пропуска срока предъявления в суд исковых требований о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении (3 месяца — ст.233 КЗоТ Украины). Изложенное согласуется с правовым выводом Большой Палаты Верховного Суда от 30 января 2019 по делу № 910/4518/16 (производство № 12−301гс18) и правовым заключениемВерховного Суда в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда от 10 октября 2019 по делу № 522/13736/15 (производство № 61−25545сво18).
Материалы дела не содержат доказательств в подтверждение обращения истца с требованием к предприятию о выплате среднего заработка за задержку расчета при увольнении с 01.01.2020 года до 21.09.2020 года.
С материалов дела установлено, что истец обратился в суд с настоящим иском 15.09.2020 года, то есть с пропуском срока, предусмотренного частьюпервой статьи 233 КЗоТ Украины, не нарушив вопрос о восстановлении пропущенного срока.
Вместе с тем, Верховный Суд отмечает, что КЗоТ Украины является специальным законом, регулирующим трудовые правоотношения, предусматривает сроки обращения в суд.
Установленный статьей 233 КЗоТ Украины срок обращения в суд применяется независимо от наличия заявления ответчика о применении такого срока, поскольку согласно части первой статьи 9 ЦK Украины нормы, этого Кодекса в трудовых спорах могут састосовуватися только субсидиарно, если они не урегулированы другими актами законодательства. Тогда как сроки обращения в суд в КЗоТ Украины предусмотрены отдельно.
Указанный вывод изложен в постановлении Большой Палаты Верховного Суда по делу № 559/321/16-ц (производство № 14−367цс18).
Согласно ст.263 ГПК Украины судебное решение должно основываться на принципах верховенства права, быть законным и обоснованным. Законным является решение, которым суд, выполнив все требования гражданского судопроизводства, решил справу по закону. При выборе и применении нормы права к спорным правоотношениям суд учитывает выводы по применению соответствующих норм права, изложенные в постановлениях Верховного Суда.
Обоснованным является решение, принятое на основе полно и всесторонне выяснены обстоятельств, на которые стороны ссылаются как на основание своих требований и возражений, подтвержденных теми доказательствами, которые были исследованы в судебном заседании.
По содержанию ст.264 ГПК Украины при принятии решения суд частности решает следующие вопросы: имели место обстоятельства (факты), которыми обосновывались требования и возражения, и какими доказательствами они подтверждаются; или другие фактические данные, имеющие значение для разрешения дела, и доказательства в их подтверждение; правоотношения сторон вытекают из установленных обстоятельств; какая правовая норма подлежит применению к этим правоотношениям; следует иск удовлетворить или в иске отказать; как распределить между сторонами судебные расходы.
Исходя из изложенного, исковые требования истца о взысканиисреднего заработка за время задержки расчета при увольнении за период с 01.01.2020 года по 18.08.2020 года являются безосновательными и не подлежат удовлетворению.
Истец в судебное заседание не явился, предоставил ходатайство о рассмотрении дела в его отсутствие, иск поддержал.
Представитель ответчика [Б.] Е.В. В судебном заседании появилась, предоставила ходатайство о рассмотрении дела в ее отсутствие.
Исследовав материалы дела, суд считает, что иск подлежит удовлетворению по следующим основаниям. Истец находился в трудовых отношениях с ГП «УК» Краснолиманская «с 16.07.2004 года по 31.12.2019 года (приказ № 3660 / к от 31.12.2019р.), Работая горняком подземным, уволен по ч.3 ст.38 КЗоТ Украины (а.с.5−8).
Решением Красноармейского горрайонного суда Донецкой области от 17 марта 2020 взыскано ГП «УК» Краснолиманская «в пользу особа_1 задолженность по заработной плате за период с ноября по декабрь 2019 году в сумме 23 574, 87 грн, выходное пособие в соответствии со ст.44 КЗоТУкраина в сумме 38 107, 89 грн, а всего 61 682, 76 грн с удержанием из этой суммы в дальнейшем обязательных налогов и сборов (а.с.5−6).
Дата окончательного расчета предприятия с истцом подтверждается выпиской по карточному счету особа_1, согласно которой задолженность по заработной плате выплачена истцу 19 августа 2020 в полном объеме в сумме 54 782, 39 грн за исключением налогов путем перечисления на банковский счет истца, открытый в отделении АО « КБ «ПриватБанк» (а.с.9).
Згидно ч.ч.1, 2 ст.116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанныхпечаль. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае должен в указанном в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Статьей 117 КЗоТ Украины предусмотрена ответственность за задержку расчета при увольнении. Так, в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, усТанова, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета (ч.1). При наличии спора о размерах причитающихся работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора (ч.2).
Как указано вп.20 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» № 13 от 24.12.1999р., установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, коды он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст.117КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствие в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности.
Поскольку ответчиком надлежащие истцу от предприятия суммы были окончательно выплачены лишь 19 августа 2020 — истец имеет право на получение среднего заработка за время задержки расчунку при увольнении.
В подтверждение среднедневного заработка истца ГП «УК» Краснолиманская «предоставлена справка о среднедневной заработок особа_1, в основу расчета которого взята заработная плата за октябрь и ноябрь 2020 года и составляет 590, 82 грн (а.с.24).
Итак, средний заработок за все время задержки по день фактического расчета за период с 1 января 2020 по 18 августа 2020 включительно равно 92 758, 74 грн (157 рабочих дней х 590, 82 грн.), Где 157 — количество рабочих дней задержкии расчета, 590, 82 грн. — среднедневной заработок истца.
В то же время ст.233 КЗоТ Украины предусмотрено, что работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а в делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки.
Согласно ст.234 КЗоТ Украиныи в случае пропуска по уважительным причинам сроков, установленных статьей 233 настоящего Кодекса, районный, районный в городе, городской или горрайонный суд может восстановить эти сроки.
Согласно выводам Конституционного Суда Украины, содержащиеся в решении по делу по конституционному обращению гражданина особа_3 относительно официального толкования положений статьи 233 Кодекса законов о труде Украины во взаимосвязи с положениями статей 117, 237−1 настоящего Кодекса от 22 февраля 2012 года № 4 рп / 2012 по делу 3 1−5 / 2012, в аспэктиму конституционного обращения положения части первой статьи 233КЗпП Украины во взаимосвязи с положениями статей 116, 17 237−1 настоящего Кодекса следует понимать так, что для обращения работника в суд с заявлением о разрешении Трудового спора по взысканию среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета при увольнении и о возмещении причиненного при этом морального вреда установлен трехлетний срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал илидолжен был узнать о том, что владелец или уполномоченный им орган, по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически с ним рассчитался.
Исследованием доказательств установлено, что ответчик фактически окончательно рассчитался с истцом 19 августа 2020. Итак, исходя из содержания вышеуказанного решения Конституционного Суда Украины, истец вправе с этого времени в течение трех месяцев с момента проведения с ним фактического расчета обратиться в суд с иском овзыскании в его пользу среднего заработка за время задержки расчета. Истец обратился в суд с иском 11 сентября 2020, сдав исковое заявление на почту, которая поступила в суд 15 сентября 2020, следовательно сроки обращения с иском в суд истцом пропущен.
При таких обстоятельствах, суд приходит к выводу о том, что исковые требования истца необходимо удовлетворить и взыскать с ответчика в пользу истца средний заработок за все время задержки по день фактического расчетаза период с 1 января 2020 по 18 августа 2020 включительно в сумме 92 758, 74 грн.
Согласно ч.1 ст.141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
С учетом указанных требований закона, процент довольных судом исковых требований по иску составляет 97, 73%, из расчета 94 915, 92 грн — 100%, 92 758, 74 грн — х%, х = 92 758, 74 грн х 100%: 94 915, 92 грн.
Таким образом, подлежит взысканию с ответчика в пользу истца понесенные им и вдокументально подтвержденные судебные расходы по уплате государственной пошлины пропорционально размеру удовлетворенных требований в сумме 821, 71 грн, из расчета 97, 73% х 840, 80 грн: 100%.
Согласно ст.ст.116, 117, 233, 234, 237−1 КЗоТ Украины, руководствуясь ст.ст.4, 19, 81, 141, 263−265 ГПК Украины, суд —
решил:
Иск особа_1 (адреса_1 рнокпп номер_1) к ГП «Угольная компания» Краснолиманская « (г.. Родинское Донецкой области, улица Победы, 9, код егрпоу 31599557) о взыскании среднеого заработка за время задержки расчета удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Угольная компания» Краснолиманская « (в пользу особа_1 средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 1 января 2020 по 18 августа 2020 включительно в сумме 92 758 (девяноста двух тысяч семисот пятидесяти восьми) гривен 74 копеек с удержанием из этой суммы налогов и других обязательных платежей.
В остальной части иска отказать.
Взыскать с Государственного предприятия «угильного компания «Краснолиманская» в пользу особа_1 на возмещение уплаченного судебного сбора 821 (восемьсот двадцать одну) гривну 71 копейку.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановлениясуда апелляционной инстанции по результатам апелляционного рассмотрения.
Решение суда может быть обжаловано в апелляционном порядке участниками дела, а также лицами, которые не принимали участия в деле, если суд решил вопрос об их правах, свободах, интересах и (или) обязанности, полностью или частично в Донецкий апелляционный суд через Красноармейский Арбитражный суд Донецкой области в течение тридцати дней со дня его составления.
Участник дела, которому решение не было вручено в день его составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему решения суда.
Срок на апелляционное обжалование может быть также восстановлен в случае пропуска по другим уважительным причинам, кроме случаев, указанных в части второй статьи 358 ГПК Украины.
Согласно п.3 раздела ХII «Заключительные положения» ГПК Украины в редакции Закона Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины о ходе процессуальных сроков придействия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19) «№ 731-их от 18.06.2020 года во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), суд по заявлению участников дела и лиц, не участвовавших в деле, если суд решил вопрос об их правах, интересы и (или) обязанности (при наличии у них права на совершение соответствующих процессуальных действий, предусАчэн настоящим Кодексом), восстанавливает процессуальные сроки, установленные нормами настоящего Кодекса, если признает причины их пропуска уважительными и такими, обусловленные ограничениями, введенными в связи с карантином. Суд может восстановить соответствующий срок как до, так и после его окончания. Суд по заявлению лица продолжает процессуальный срок, установленный судом, если невозможность совершения соответствующей процессуальной действия в определенный срок обусловлена ограничениями, введенными в связи с карантином.
судьяВ. [Н.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Провадження № 2/235/1913/20
Справа № 235/5887/20
рішення
іменем україни
17 листопада 2020 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
у складі: головуючого — судді [Н.] Г.В.
за участю секретаря [О.] В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, —
встановив:
У вересні 2020 року особа_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі — ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на посаді ГРП дільниці КТ-4 ДП ВК «Краснолиманська».
16.12.2019 року він звернувся до відповідача із заявою про звільнення його 31 грудня 2019 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням підприємством законодавства про працю, умов колективного та Трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП України.
Наказом № 3660/к від 31.12.2019 року його звільнено згідно ч.3 ст.38 КЗпП, що встановлено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року. При цьому у заяві про звільнення він просив здійснити повний розрахунок з ним.
При звільненні відповідач в порушення норм законодавства не виплатив йому належні при звільненні суми, а саме заборгованість із заробітної плати та вихідну допомогу, у зв`язку з чим звертався за захистом своїх прав до суду. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року стягнуто з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за листопад-грудень 2019 року у сумі 23 574, 87 грн та вихідну допомогу за ст.44 КЗпП у сумі 38 107, 89 грн, а всього 61 682, 76 грн з утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів. За примусовим виконанням звернувся до виконавчої служби.
Вказана сума заборгованості (за вирахуванням податків) у розмірі 54 782, 39 грн виплачена відповідачем 19.08.2020 року на його картку «ПриватБанк».
Отже, відповідач остаточно здійснив розрахунок з ним при звільненні 19 серпня 2020 року.
Таким чином, загальний період затримки розрахунку при звільненні — з 01.01.2020р. по 18.08.2020р. включно, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку складає 94 915, 92 грн, який просив стягнути з відповідача.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив, в якому послався на те, що не визнає позовні вимоги, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.
Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Станом на 19.08.2020 року заборгованість по заробітній платі виплачена позивачу в повному обсязі в сумі 61 682, 76 грн (54 782, 39 грн за винятком податків) на банківський рахунок.
Позивач працював в ДП «ВК «Краснолиманська» на посаді ГРП дільниці КТ-4 та наказом відповідного підприємства № 3660/к -к від 31.12.2019р. звільнений з посади 31.12.2019 року за ч.3 ст.38 КЗпП України, що не заперечується відповідачем та підтверджується доказами по справі — відповідним записом у трудовій книжці.
На підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17.03.2020 року по справі 235/479/20, провадження 2/235/607/20, постанови ВП 62 300 264 від 10.06.2020 року заборгованість по виплаті заробітної плати за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574, 87 грн, за вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107, 89 грн, всього 61 682, 76 грн (54 782, 39 винятком податків) була сплачена 19.08.2020 року в повному обсязі відповідачем, що не заперечує сам позивач.
15.09.2020 року позивач звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з 01.01.2020 pоку по 18.08.2020 року.
Ухвалою від 16.09.2020 року суддею Красноармійського міськрайонного суду Донецької області було відкрито провадження по справі № 235/5887/20, провадження 2/235/1913/20.
До початку відкриття провадження у справі № 235/5887/20, провадження 2/235/1913/20 від 16.09.2020 року, а саме 19.08.2019 року відповідач в повному обсязі сплатив заборгованість по виплаті заробітної плати за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574, 87 грн, вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107, 89 грн, всього 61 682, 76 грн (54 782, 39 грн винятком податків), що визнається обома сторонами та підтверджується самим позивачем.
Згідно роз`яснень п. 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Відповідач, оформивши 31.12.2019 року звільнення позивача відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, п.п.2.26, 2.27 ч.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затверджених Наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Мінсоцзахисту України № 58 від 29.07.1993 року, в день звільнення була видана трудова книжка (підтверджено особистим підписом позивача у книзі обліку трудових книжок і вкладишів до них).
День звільнення, а саме 31.12.2019 року — неробочий день для позивача, позивач не працював, знаходився у відпустці, спуску в шахту не здійснював, що підтверджується довідкою відділу контрольного табелю підприємства від 24.09.2020 року.
Крім того, відповідач не погоджується з тим, що подання позивачем позову до ДП «ВК «Краснолиманська» про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні можна вважати належним зверненням звільненого працівника з цією вимогою. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст.117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання.
Дані про звернення позивача в будь-який спосіб (усно до бухгалтерії, письмово до керівництва) з вимогою про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року по день винесення ухвали від 16.09.2020 року до відповідача не заявлялось. Представником відповідача 21.09.2020 року в приміщенні суду отримано ухвалу про відкриття провадження від 16.09.2020 року.
Таким чином, ДП «ВК «Краснолиманська» провів з позивачем остаточний розрахунок до пред`явлення вимог про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. За таких обставин, звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року є безпідставними. Такий висновок відповідає рішенню Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі № 742/845/17 (НП 61−21871св18).
Таким чином, ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки, ані в наступному позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу виплат середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не заявлялось.
Враховуючи непред`явлення такої вимоги позивачем, в даному випадку відсутній навіть сам предмет спору.
Відповідно до п.п.2, 5 вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка в свою чергу визначається виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно з п.8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.
Відповідно до п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховується компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати тощо.
На підставі згаданого Положення для обрахунку середньоденного заробітку використовується заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні за два місяці, що передують даті звільнення.
Середньоденний заробіток позивача складає за останні 2 місяці 590, 82 грн, а не та, що розрахована самим позивачем в позовній заяві від 09.08.2020 року.
Даний факт підтверджується довідкою від 28.09.2020 року, яка долучена до матеріалів справи.
Підприємством було проведено розрахунок середнього заробітку позивача у відповідності до постанови КМУ № 100 та проведено виплату коштів 19.08.2020 року в повному обсязі на банківський рахунок.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст.233 КЗпП України).
Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, не зазначив, що звертався з цією вимогою з 01.01.2020 року до позивача, та жодного доказу на підтвердження зазначеної обставини не надає. Представником відповідача 21.09.2020 року в приміщенні суду отримано ухвалу про відкриття провадження від 16.09.2020 року, копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів, з дотриманням ст.190 ЦПК України.
Таким чином 21.09.2020 року ДП «ВК «Краснолиманське» фактично отримало цю вимогу від позивача, тобто через 9 місяців з дня коли позивач звільнився.
Позивач, на думку відповідача, до 21.09.2020 року вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року до відповідача не пред`являв. Позивач в день звільнення 31.12.2019 року знаходився у відпустці, не працював, а в суд із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року звернувся тільки 15.09.2020 року, тобто через 9 місяців після звільнення, що тягне за собою правову природу пропуску строку пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (3 місяці — ст.233 КЗпП України). Викладене узгоджується із правовим Висновком Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12−301гс18) та правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61−25545сво18).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача з вимогою до підприємства про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року до 21.09.2020 року.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 15.09.2020 року, тобто з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, не порушивши питання про поновлення пропущеного строку.
Разом з тим, Верховний Суд зазначає про те, що КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду.
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦK України норми, цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.
Зазначений висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 559/321/16-ц (провадження № 14−367цс18).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Позивач в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав.
Представник відповідача Бушинська Є.В. в судове засідання не з`явилась, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Позивач перебував у трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська» з 16.07.2004 року по 31.12.2019 року (наказ № 3660/к від 31.12.2019р.), працюючи гірником підземним, звільнений за ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.5−8).
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року стягнуто ДП «ВК «Краснолиманська» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574, 87 грн, вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107, 89 грн, а всього 61 682, 76 грн з утриманням з цієї суми в подальшому обов`язкових податків та зборів (а.с.5−6).
Дата остаточного розрахунку підприємства з позивачем підтверджується випискою по картковому рахунку особа_1, згідно якої заборгованість по заробітній платі виплачена позивачу 19 серпня 2020 року в повному обсязі в сумі 54 782, 39 грн за винятком податків шляхом перерахування на банківський рахунок позивача, відкритий у відділенні АТ «КБ «ПриватБанк» (а.с.9).
Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1). При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2).
Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коди ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Оскільки відповідачем належні позивачу від підприємства суми були остаточно виплачені лише 19 серпня 2020 року — позивач має право отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В підтвердження середньоденного заробітку позивача ДП «ВК «Краснолиманська» надано довідку про середньоденний заробіток особа_1, в основу розрахунку якого взята заробітна плата за жовтень та листопад 2020 року та становить 590, 82 грн (а.с.24).
Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно дорівнює 92 758, 74 грн (157 робочих днів х 590, 82 грн.), де 157 — кількість робочих днів затримки розрахунку, 590, 82 грн. — середньоденний заробіток позивача.
Водночас ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Згідно висновків Конституційного Суду України, що містяться в рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина особа_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237−1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі 3 1−5/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 17, 237−1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено трирічний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Дослідженням доказів встановлено, що відповідач фактично остаточно розрахувався з позивачем 19 серпня 2020 року. Отже, виходячи зі змісту вищевказаного рішення Конституційного Суду України, позивач мав право з цього часу протягом трьох місяців з моменту проведення із ним фактичного розрахунку звернутись до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позивач звернувся до суду з позовом 11 вересня 2020 року, здавши позовну заяву на пошту, яка надійшла до суду 15 вересня 2020 року, отже строки звернення з позовом до суду позивачем не пропущено.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно в сумі 92 758, 74 грн.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вказаних вимог закону, процент задоволених судом позовних вимог за позовом становить 97, 73%, з розрахунку 94 915, 92 грн — 100%, 92 758, 74 грн — х%, х = 92 758, 74 грн х 100%: 94 915, 92 грн.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 821, 71 грн, з розрахунку 97, 73% х 840, 80 грн: 100%.
Відповідно до ст.ст.116, 117, 233, 234, 237−1 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263−265 ЦПК України, суд, —
вирішив:
Позов особа_1 (адреса_1, рнокпп номер_1) до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (м. Родинське Донецької області, вулиця Перемоги, 9, код єдрпоу 31599557) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно в сумі 92 758 (дев`яноста двох тисяч семисот п`ятдесяти восьми) гривень 74 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь особа_1 на відшкодування сплаченого судового збору 821 (вісімсот двадцять одну) гривню 71 копійку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19)» № 731-ІХ від 18.06.2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Суддя Г.В. [Н.]
