ДП "ВК "КРАСНОЛИМАНСЬКА": невыплата зарплаты

Единственный уникальный номер дела 235/5885/20
Номер производства 2/235/1911/20

решение
именем украины
30 ноября 2020 г.. Покровск
Красноармейский районный суд Донецкой области в составе:
председательствующего судьи [К.] А.С.,
с участием секретаря судебного заседания Липскис А. А.,
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда в порядке упрощенного производства дело по иску лицо_1 к ГП «Угольная компания «Краснолиманская» о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка за время задержки расчета при увольнении,  —
В С Т, А Н О В И Л:
15.09.2020 года на рассмотрение суда предъявлено указанное заявление, в котором особа_1 просит взыскать с ООО «УК» Краснолиманская «задолженность по заработной плате в сумме 40 866, 84 гривен, средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 24.12. 2019 по день принятия судебного решения.
Иск мотивирован тем, что особа_1 до 23.12.2019 года находился в трудовых отношениях с ГП «УК» Краснолиманская «, уволен на основании ст. 38 КЗоТ Украины (по собственному желанию в связи с выходом на пенсию). С момента прекращения трудовых отношений вопреки ст. 116 КЗоТ Украины, ответчиком своевременно, представлено окончательного расчета, не выплаченные причитающиеся суммы заработка за декабрь 2019 году в общей сумме 40866, 84 гривен (после удержания обязательных налогов и сборов). Кроме того, за задержку расчета при увольнении, по убеждениюм истца, ответчик должен нести ответственность, так заявлено требование взыскания, в порядке ст. 117 КЗоТ Украины, среднего заработка за период с 23.12.2019 года по день принятия решения (а 2−3).
Определением суда от 16.09.2020 года возбуждено дело по правилам упрощенного искового производства (между сторонами возникли материально-правовые и процессуально-правовые последствия такого решения судьи) рассмотрение дела назначено в порядке упрощенного искового производства с вызовом сторон, согласуетсяется ч. 4 ст. 19, ст. 274 ГПК Украины (а 33).
29.09.2020 года ГП «УК» Краснолиманская «на исковое заявление, в порядке ст. 278 ГПК Украины, подано отзыв, из которого следует, что ответчик считает требования особа_1 безосновательными, поскольку увольнение и расчет при прекращении трудовых отношений осуществлены в полном соответствии с нормами действующего законодательства Украины о труде. Так, особа_1 освобожден от предприятия 23.12.2019 года по ст. 38 КЗоТ Украины. Истцу начислено следующие суммы, под летеряют уплате (после обязательных удержаний): декабрь 2019 — 4994, 03 гривен (10 рабочих дней) компенсация за неиспользованный отпуск — 33 дня — 12 763, 74 гривен, единовременная выплата на пенсию — 33 583, 23 гривен, простой (4 рабочих дня) — 1327, 44 гривен, компенсация не выплаты — 1, 21 гривен, всего — 52 669, 65 гривен, после обязательных удержаний к уплате 42 399, 07 гривен, перечислено 1532, 23 гривен, остаток к оплате — 40 866, 84 гривен. ГП «УК» Краснолиманская «отмечается, что лицо_1 в день увольнения в соответствии с требованиями ч. 1 ст. 43 КЗоТ Украины, пп. 2.26, 2.27 ч. 2 Инструкции «О порядке ведения трудовых книжек работников» — в отделе кадров выдана трудовая книжка, после чего истец должен был обратиться в кассу бухгалтерии с письменным заявлением для полного расчета, однако такого требования заявлено не было. Статьей 116 КЗоТ Украины предусмотрены сроки, порядок и обстоятельства, при которых владелец или уполномоченный им орган обязан осуществлять окончательный расчет с Освободитеим работником, в частности, в случае, если день увольнения для рабочего не рабочий день, то соответствующие суммы заработка должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. В свою очередь, особа_1 ни при получении трудовой книжки, ни в следующем требований о проведении окончательного расчета не предъявил, поэтому ГП «УК» Краснолиманская «считает, что в данном случае отсутствует предмет спора, а именно вина ответчика в якобы невыплате причитающихся трудаивникови сумм в сроки, указанные в статье 116 КЗоТ Украины. Одновременно в отзыве указано, что в случае установления судом при рассмотрении дела оснований для ответственности работодателя согласно ст. 117 КЗоТ Украины,  — ответчиком предоставлены сведения о среднедневной заработок особа_1, который составляет 520, 67 гривен, а также начало задержки расчета при увольнении должна определяться с 18.09.2020 года, день получения ответчиком копии искового заявления, которое является требованием проведения окончательного расчета приувольнении. В иске ответчик просит отказать (а 20−23).
Правом подать ответ на отзыв особа_1 не воспользовался.
Стороны вызов в суд не явились.
Истцом особа_1 суда адресовано заявление о рассмотрении дела в его отсутствие, иск поддержали, просит принятия решения на основании письменных материалов по делу.
Представитель ответчика ООО УК «Краснолиманская» [Б.] Е. В. (уполномоченное доверенностью) подала заявление о рассмотрении дела без ее участия.
Согласно ч. 3 ст. 211 ГПК Украиныучастник дела вправе заявить ходатайство о рассмотрении дела в его отсутствие. Если такое ходатайство заявили все участники дела, судебное разбирательство дела осуществляется на основании имеющихся у суда материалов.
Суд, полно и всесторонне выяснив обстоятельства, на которые ссылались стороны, как на основание своих требований, исследовав доказательства, оценив их относимость, допустимость, достоверность, а также достаточность и взаимную связь в их совокупности, установив правоотношения, вытекающие из установленных обставин и правовые нормы, подлежащие применению к этим правоотношениям,  — приходит к следующим выводам.
Судом установлены следующие фактические обстоятельства и соответствующие правоотношения.
Согласно записей в трудовой книжке серийный номер номер_1 особа_1 находился в трудовых отношениях с ГП «УК» Краснолиманская «:
 — 23.12.2019 года — уволен по собственному желанию в связи с выходом на пенсию по возрасту по ст. 38 КЗоТ Украины. (А 6).
К материалам дела приобщены копию заявления особа_1 от 23.12.2019 г.глазу об увольнении. (А 25).
Согласно приказу ГП «УК» Краснолиманская «№ 3601 / к от 23.12.2019 года особа_1 освобожден от должности электрослесаря ​​подземного 4 разряда по собственному желанию в связи с выходом на пенсию по возрасту согласно ст. 38 КЗоТ Украины с 23.12.2019 года (л.д. 25).
Спорные отношения между сторонами возникли на основании того, что при увольнении истца расчет с ним своевременно не проведено.
Согласно части первой статьи 55 Конституции Украины права и свободы человека и гражданина защитщаються судом. Согласно статье 2 КЗоТ работники имеют право, в частности, на обращение в суд для разрешения трудовых споров независимо от характера выполняемой работы или занимаемой должности. Согласно ч. 1 ст. 15 ГК Украины каждое лицо имеет право на защиту своего гражданского права в случае его нарушения, непризнания или оспаривания.
В соответствии со ст. 43 Конституции Украины каждый имеет право на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом. Каждый имеет право на заработную плату не ниже визначен законом. Право на своевременное получение вознаграждения за труд защищается законом. В соответствии со ст. 21 Закона Украины «Об оплате труда» работник имеет право на оплату своего труда в соответствии с актами законодательства и коллективного договора на основании заключенного Трудового договора.
В соответствии со ст. 1 Протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод каждое физическое или юридическое лицо имеет право на уважение своей собственности; никто не может быть лишен своей собственнойсти иначе как в интересах общества и на условиях, предусмотренных законом и общими принципами международного права. Согласно практике Европейского суда по правам человека (дело «Суханов и [И.] против Украины») «имущество» может представлять собой «существующее имущество» или средства, включая «право требования», согласно которому заявитель может утверждать, что он имеет по крайней мере «законное ожидание «/» правомерное ожидание «относительно эффективного осуществления права собственности.
Согласно части 1 ст. 47 КЗоТ Украинывладелец или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать работнику надлежащим образом оформленную трудовую книжку и произвести с ним расчет в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
Анализ норм ст. ст. 47, 116 КЗоТ Украины, Закона Украины «Об оплате труда» свидетельствует о том, что все суммы (заработная плата, выходное пособие, компенсация за неиспользованный отпуск и т.д.) подлежащие уплате работнику, должны быть выплачены в день его увольнения. Закон прямо возлагает на предприятие, всословную, организацию обязанность провести с уволенным работником полный расчет, выплатить все суммы, причитающиеся ему; в случае невыполнения такого долга по вине собственника или уполномоченного им органа наступает в статье 117 КЗоТ Украины ответственность. Такая правовая позиция изложена в позах Верховного Суда Украины № 6−1395цс16 от 26.10.2016 года, № 6−788цс16 от 14.12.2016 года, № 6−2912цс16.
В соответствии со ст. 76 ГПК Украины доказательствами являются любые данные, на основании которых суд установлюе наличие или отсутствие обстоятельств (фактов), обосновывающих требования и возражения участников дела, и других обстоятельств, имеющих значение для разрешения дела. Судом с учетом указанной нормы дается оценка доводов истца в части обоснования требований о взыскании с ответчика задолженности по заработной плате в заявленном размере.
О предоставлении сведений о начисленной и выплаченной зарплаты указано в ст. 110 КЗоТ и ст. 30 Закона Украины «Об оплате труда» — при каждой выплате заработной платы собственник или уполномоченный им орган должен уведомить работника о следующих данных, относящихся к периоду, за который производится оплата труда: а) общая сумма заработной платы с расшифровкой по видам выплат; б) размеры и основания отчислений и удержаний из заработной платы; в) сумма заработной платы, причитающейся к выплате.
Из материалов дела усматривается, что ГП «УК» Краснолиманская «имеет перед особа_1 задолженность по выплате заработной платы: декабрь 2019 — 4994, 03 гривен (10 рабочих дней) компенсация за неиспользованный отпуск — 33 дня — 12 763, 74 гривен, единовременная выплата на пенсию — 33 583, 23 гривен, простой (4 рабочих дня) — 1327, 44 гривен, компенсация не выплаты — 1, 21 гривен, всего — 52 669, 65 гривен, после обязательных удержаний к уплате 42 399, 07 гривен, перечислено 1532, 23 гривен, остаток к оплате — 40 866, 84 гривен (справка № 1403 от 21.08.2020 года — А.С. 10);
Сведения исследованной бухгалтерской справки истцом особа_1 НЕ оспорено, кка за тельств, которые опровергались указанные подсчеты не предоставлено.
Таким образом, общая сумма задолженности по состоянию на 15.09.2020 года (дата обращения в суд) составляет 40 866, 84 гривен.
В соответствии со статьей 116 КЗоТ при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения; если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником измоги о расчете; о начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм; в случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае обязан в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Согласно пункту 2.2 Решение Конституционного Суда Украины от 22.02.2012 года по делу об официальном толковании положений сТатти 233 КЗоТ во взаимосвязи с положениями статей 117, 237−1 настоящего Кодекса указано, что по статье 47 Кодекса работодатель обязан выплатить работнику при увольнении все суммы, причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации, в сроки, указанные в статьи 116 Кодекса, а именно в день увольнения или не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
Судом установлено, что 23.12.2019 года особа_1 подал заявление об увольнении с должности электрослесарья подземного 4 разряда по ст. 38 КЗоТ Украины (а 25).
Согласно приказу ГП «УК» Краснолиманская «№ 3601 / к от 23.12.2019 года особа_1 освобожден от должности электрослесаря ​​подземного 4 разряда по собственному желанию в связи с выходом на пенсию по возрасту согласно ст. 38 КЗоТ Украины с 23.12.2019 года (л.д. 25).
В соответствии с положениями ст. 116 КЗоТ Украины сумма причитающихся выплат (составляющие начисленного заработка) должна была быть выплачена особа_1 работодателем ГП «УК» Краснолиманская «в день увольнения — 23.12.2019 года. При таких обстоятельствах, безосновательными являются доводы ответчика в части невыплаты начисленных сумм при увольнении из-за не обращение истца в любой способ (устно в бухгалтерию, письменно к руководству) с требованием о проведении окончательного расчета.
Заработная плата в понимании норм ст. 94 КЗоТ Украины, ст. 1 Закона Украины «Об оплате труда» не является ответственностью за нарушение сроков выполнения обязательств, это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которое по трудовому договором работодатель выплачивает работнику за выполненную им работу.
Заработная плата, в том числе оплата за время простоя (ст. 113 КЗоТ Украины), компенсация за неиспользованные дни ежегодного отпуска (ст. 83 КЗоТ Украины), выходное пособие (ст. 44 КЗоТ Украины) не является ответственностью за нарушение сроков расчета при увольнении.
По смыслу пункта 4 части первой Европейской социальной хартии (пересмотренной) от 3 мая 1996, ратифицированной Законом Украины от 14 сентября 2006 года № 137-V «Оратификации Европейской социальной хартии (пересмотренной) «, все работники имеют право на справедливое вознаграждение, обеспечит достаточный жизненный уровень. Таким образом, работодатель должен заплатить работнику за труд, который выполнен или должно быть выполнено, или за услуги, которые предоставлены или должно быть предоставлено, что обеспечивает реализацию одного из принципов осуществления трудовых правоотношений — возмездность труда.
Полно и всесторонне выяснив обстоятельства по делу, предоставленные сторонами доказательства, которые были исслни в судебном заседании и соответствующие требованиям закона в смысле их принадлежности и допустимости,  — приходит к выводу, что принудительному взысканию с ГП «УК» Краснолиманская «в пользу особа_1 подлежит задолженность по начисленным, но не выплаченным при увольнении составляющих заработка в сумме 40 866, 84 гривен, с учетом уже проведенного ответчиком удержания подоходного налога с граждан, взносов и других обязательных платежей из этой суммы.
Рассматривая исковые требования особа_1 в частии взыскании с ГП «УК» Краснолиманская «суммы среднего заработка за время задержки расчета при увольнении,  — суд приходит к следующим выводам.
По пункту истца ответчиком несвоевременно проведен расчет, поскольку начисленные суммы составляющих заработка не выплачены в день увольнения, то есть 23.12.2019 года, поэтому ответчик должен нести ответственность, предусмотренную ст. 117 КЗоТ Украины.
особа_1, ссылаясь на положения ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины, абз. 4 п. 2 Постановления Кабинета Министров Украины № 100 от 08.02.1995 года «Об утверждении Порядка исчисления средней заработной платы»,  — проводит расчет суммы среднего заработка за время задержки расчета при увольнении по формуле: средний заработок умноженный на время задержки фактического расчета.
Сумма среднего заработка истцом определена за период за октябрь — ноябрь 2019 году в сумме 14 058, 16 гривен, из расчета 520, 67 гривен (среднедневной заработок) х 27 дней (количество рабочих дней).
Ответчик ГП ВК «Краснолиманское», не оспаривая заявленный особа_1 размер среднего заработка за задержку расчета при увольнении, основывает позицию защиты на доводах о отсутствии правовых оснований для ответственности за допущенное нарушение сроков проведения расчета с истцом при увольнении.
Согласно части первой статьи 55 Конституции Украины права и свободы человека и гражданина защищаются судом. Согласно статье 2 КЗоТ работники имеют право, в частности, на обращение в суд для решения трудовых споров независимо от характера выполняемой работы или занимаемой должности. Согласно ч. 1 ст. 15 ГК Украины каждое лицо имеет право на защиту своего гражданского права в случае его нарушения, непризнания или оспаривания.
В соответствии со ст. 12 ГПК Украины гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности сторон. В соответствии со ст. 81 ГПК Украины участники дела имеют равные права на осуществление всех процессуальных прав и обязанностей, предусмотренных законом; каждая сторона должна доказать те обстоятельства накоторые она ссылается как на основание для своих требований. Согласно ч. 6 ст. 81 ГПК Украины доказывания не может основываться на предположениях.
Таким образом, при выяснении, какими доказательствами каждая сторона будет обосновывать свои доводы или возражения относительно непризнанных обстоятельств, суд должен исходить из принципа состязательности гражданского процесса, по которому каждая сторона несет обязанности по сбору доказательств и доказывания тех обстоятельств, на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, если иноене установлено процессуальным законом.
Предоставляя оценку обоснованности исковых требований особа_1 о взыскании с ГП УК «Краснолиманская» суммы среднего заработка за время задержки расчета при увольнении,  — суд принимает во внимание следующее.
В соответствии со статьей 116 КЗоТ при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения; если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее наступного дня после предъявления уволенным работником требования о расчете; о начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм; в случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае обязан в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Согласно пункту 2.2 Решение Конституционного Суда Украины от 22.02.2012 года по делу об официальном толковании положений статьи 233 КЗоТ во взаимосвязи с положениями статей 117, 237−1 настоящего Кодекса указано, что по статье 47 Кодекса работодатель обязан выплатить работнику при увольнении все суммы, причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации, в сроки, указанные в статье 116 Кодекса, а именно в день увольнения или не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. Не проведение по вине владельца или в полной меремоченного им органа расчета с работником в указанные сроки является основанием для ответственности, предусмотренной статьей 117 Кодекса.
Согласно статье 117 КЗоТ в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
согласно разъясненийп. 20, п. 25 Постановления Пленума ВС Украины № 13 от 24.12.1999 года,  — установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст. 117 КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины.
Толкование статьи 117 КЗоТ гласит, что ответственность работодателя неразрывно связана с: факту невыплаты работнику причитающихся сумм; сроками, установленными в статье 116 КЗоТ Украины; наличием вине собственника или уполномоченного им органа. Только совокупность всех указанных условий может вызывать ответственность работодателя за задержку расчета при увольнении.
Судом установлено, что приказом ГП «УК» КрасноЛиманская «№ 3601 / к от 23.12.2019 года особа_1 освобожден от работы с 23.12.2019 года в соответствии со ст. 38 КЗоТ Украины (а 25).
День освобождения — 23.12.2019 году не был рабочим днем ​​для особа_1 (день простоя).
В части первой статьи 116 КЗоТ законодателем обязанность работодателя произвести расчет с работником, который не работал в день увольнения, поставленный в зависимость от наличия требования о такой расчет.
Истцом предоставлены данные об обращении с письменным требованием к руководству 4.08.2020 года. Рекомендуемое уведомление о вручении почтового отправления Ф119 №8530100343795 с требованием по имени «ГП УК» Краснолиманская «полученное 5.08.2020 года.
С учетом вышеизложенного, обращение работника, в день увольнения не работал, в суд с иском о взыскании сумм, причитающихся ему к выплате от предприятия, учреждения, организации по состоянию на день увольнения, а также среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, следует считать предъявлением требования о раснок, предусмотренной статьей 116 КЗоТ Украины (если такое требование ранее пред`являлась). В таком случае ответственность работодателя на основании статьи 117 КЗоТ Украины наступает после обращения уволенного работника в суд и невыплаты после предъявления требования работодателем всех сумм, которые ему принадлежат. Время задержки расчета при увольнении истца начинается с момента, когда ответчику стало известно о требовании истца получения ответчиком копии искового заявления или проведения судом судового заседания (при отсутствии сведений о дате получения копии искового заявления) к фактической выплаты заработной платы. Такой вывод соответствует правовым выводам, изложенным в постановлении Верховного Суда от 03.07.2019 по делу № 742/845/17 (НП 61−21871св18), и от 27.01.2020 года по делу № 682/3060/16-ц (ЧП N 61 -23170сво18) — подлежат обязательному учету в соответствии с ч. 4 ст. 263 ГПК Украины.
Из материалов дела усматривается, что Требование истца особа_1 направлено в адрес ГП «УК«Краснолиманская», и получено представителем ответчика — «особа_2» 05.08.2020 года. Выплата задолженности по заработной плате не позднее следующего дня после получения требования о проведении расчета (то есть в предельный срок 06.08.2020 года) ответчиком осуществлена, следовательно должен нести ответственность за задержку расчета при увольнении в соответствии со ст. 117 КЗоТ Украины.
Осуществление расчетов среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета определен в Порядке вычслення средней заработной платы, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.1995 года № 100.
Так, абзацем третьим пункта 2 раздела II Порядка установлено, что среднемесячная заработная плата исчисляется исходя из выплат за последние два календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана данная выплата.
Согласно справки ГП «УК» Краснолиманская «№ 1402 от 31.08.2020 года среднедневной заработок особа_1 составляет 520, 67 гривен, исходя из следующего расчета: (заритна плата за октябрь 2019 + заработная плата за ноябрь 2019) / (количество фактически отработанных дней) = 14058, 16 гривен / 27 дней (а 9).
Возражений против такого расчета истцом не предоставлено.
В постановлении ВСУ по делу № 6−2807цс16 от 01.03.2017 года указано, что при исчислении размера среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета следует использовать формулу, по которой обсчету подлежит период задержки именно за рабочие дни исходя из середньоденногв заработка, исчисленного в соответствии с положениями Порядка, если иное не предусмотрено действующим законодательством.
Суд определяет количество рабочих дней задержки расчета при увольнении с 06.08.2020 года (с учетом получения ответчиком требования о проведении расчета — по дату принятия решения суда (30.11.2020 года), поскольку ответчиком не осуществлена ​​фактической выплаты задолженности по заработной плате. При этом, суд отмечает, что такая защита трудовых прав истца согласуется с разъяснениеми постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» № 13 от 24.12.1999 года (п. 20), и не может быть расценено как нарушение принципа рассмотрения дела в пределах заявленных исковых требований.
Учитывая указанного, с учетом разъяснения Минсоцполитики из расчета норм продолжительности рабочего времени на 2020 год (письмо от 03.08.2019 г.) — суд отмечает, что количество рабочих дней, за которые истцу задержан выплату заработной платы при увольнении за периодиод с 06.08.2020 года по 30.11.2020 года (включительно) составляет 90 дней.
Таким образом, сумма компенсации за время задержки расчета составляет: 520, 67 грн. (Среднедневная заработная плата) х 90 (количество дней задержки расчета) = 46 860, 30 гривен.
Суд акцентирует внимание, что ответственность за задержку расчета при увольнении по статье 117 КЗоТ Украины наступает лишь в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, предусмотренные в статье 116 КЗоТУкраина. Бремя отсутствии вины в совершении такого нарушения возлагается на работодателя.
Так, ГП «УК» Краснолиманстка «в отзыве на исковое заявление никоим образом не опровергнуто, что невыплата особа_1 при увольнении причитающихся сумм заработка не связана с виновным поведением работодателя.
Требования о выплате среднего заработка в связи с несвоевременной выплатой причитающихся работнику сумм, это своего рода возмещение причиненного имущественного вреда. Общим признаком гражданско-правовой ответственности является ее компенсаторний характер. Меры гражданско-правовой ответственности направлены на не наказание должника, а на восстановление имущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно части 1 статьи 9 ГК Украины такая направленность присуща и меры ответственности работодателя, предусмотренном статьей 117 КЗоТ Украины.
Целью законодательного регулирования механизма компенсации работодателем работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении является защита имущественных прав работника в связис его увольнением с работы, в частности защита права работника на своевременное получение заработной платы за выполненную работу, которая является основным средством к существованию работника, необходимым для обеспечения его жизни.
Обращаясь с требованием о взыскании возмещения, определенного исходя из среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в соответствии со ст. 117 КЗоТ Украины, истец должен доказывать размер имущественных потерь, которые он понес. Поэтому оценка таких потерь работника, связанных сзадержкой расчета при увольнении, не имеет целью установления точного их размера. Суд ориентировочно оценить размер имущественных потерь, которых, как можно было бы разумно предположить, мог испытать истец. Исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины. Такой правовой вывод изложен в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 26.06.2019 года по делу № 761/9584/15-ц (производство № 14−623цс18).
В соответствии с пунктом 20 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 24.12.1999 года № 13 «О практике применения судами законодательства об оплате труда» сама по себе отсутствие средств у работодателя, отсутствие финансово-хозяйственной деятельности не исключает его ответственности на основании статьи 117 КЗоТ Украины. Такое же разъяснение дал и Конституционный Суд Украины в своем Решении от 22.02.2012 года № 4-рп / 2012 по делу об официальном толковании положений ст. 233 КЗоТ Украини во взаимосвязи с положениями статей 117, 237−1 настоящего Кодекса.
Суд, рассмотрев дело, решив вопросы, которые в соответствии со статьей 264 ГПК Украины подлежат выяснению при принятии решения,  — приговаривает к взысканию с ГП «УК» Краснолиманская «суммы средств — начисленной, но не выплаченной заработной платы, среднего заработка за время задержки расчета при увольнении — при этом отмечает следующее.
Согласно абз. 5 п. 6 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда «от 24.12.1999 года № 13 удовлетворяя требования об оплате труда, суд должен привести в решении расчеты, из которых он исходил при определении сумм, подлежащих взысканию. Поскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан (налога на доходы физических лиц) являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
В соответствии со ст.67 Конституции Украины определено, что каждый обязан платить налоги и сборы в порядке и размерах, установленных законом.
Порядок налогообложения доходов, полученных физическими лицами, урегулирован разделом IV Налогового кодекса Украины, которым определены виды полученных физическими лицами доходов, включаемых в общий месячный (годовой) налогооблагаемый доход (статья 164 НК Украины), и доходов, которые не включаются в расчет общего (годового) налогооблагаемого дохода (статья 165 ПК Украине).
В соответствии с п. П. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Налогового Кодекса Украины налоговый агент, начисляет (выплачивает, предоставляет) налогооблагаемый доход в пользу налогоплательщика, обязан удерживать налог с суммы такого дохода за его счет, используя ставку налога, определенную ст.167 Кодекса. Согласно п. 167.1 ст. 167 Налогового кодекса Украины установлено ставка налога составляет 18 процентов базы налогообложения относительно доходов, начисленных (выплаченных, предоставленных) (кроме случаев, визначен в пунктах 167.2−167.5 этой статьи) в том числе, но не исключительно в форме: заработной платы, других поощрительных и компенсационных выплат или других выплат и вознаграждений, которые начисляются (выплачиваются, предоставляются) плательщику в связи с трудовыми отношениями и по гражданско-правовым договорам). Согласно п. 16−1 подраздела 10 раздела XX НК Украины до вступления в силу решения [В.] Рады Украины о завершении реформы Вооруженных Сил Украины установлено налогообложения заработной платы вийськовим сбором. Ставка военного сбора составляет 1, 5% объекта налогообложения, определенного пп. 1.2 п. 16−1 подраздела 10 раздела XX Кодекса.
Таким образом, работодатель должен выполнить функции налогового агента по начислению, удержанию и уплате налога на доходы физических лиц и военного сбора с дохода в виде заработной платы, присужденной к взысканию, среднего заработка, начисленного на основании решения суда за время задержки расчета при увольнении, нравственной вреда (правовая позиция вызаложена в постановлении Верховного Суда от 25.07.2018 года дело № 180/683/13-ц).
При указании в резолютивной части решения выводу о налогообложении присужденных к взысканию сумм,  — суд учитывает, что согласно материалам дела ГП «УК» Краснолиманская «имеет перед особа_1 обязанность по выплате заработной платы согласно бухгалтерской справки о задолженности, где суммы отражены уже с учетом проведенных удержаний налогов, взносов и других обязательных платежей.
Согласно п. 2 ч. 5 ст. 265 ГПК Украинскаяны резолютивная часть решения суда должна содержать вывод суда о распределении судебных расходов. Распределение судебных расходов между сторонами происходит по правилам статьи 141 ГПК Украины. Согласно ч. 1 ст. 133 ГПК Украины судебные расходы состоят из государственной пошлины и издержек, связанных с рассмотрением дела. Согласно ч. 1 ст. 141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Так, особа_1 от уплаты судебного сбора в части иска о взыскании заработнойплаты уволен в соответствии с п. 1 ч. 1 ст. 5 Закона Украины «О судебном сборе». Согласно ч. 6 ст. 141 ГПК Украины, если сторона, в пользу которой принято решение освобождены от уплаты судебных расходов, с другой стороны взыскиваются расходы в пользу лиц, их понесли. Иск особа_1 в части взыскания задолженности по заработной плате удовлетворен полностью на сумму 40 866, 84 гривен, то есть на 100% от заявленных требований, поэтому размер судебного сбора, подлежащего взысканию с ответчика в пользу державы равен 840, 80 гривен.
Также из материалов дела усматривается, что истцом при предъявлены искового заявления о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении в доход местного бюджета уплачен судебный сбор в сумме 840, 80 гривен (квитанция — л.д. 1). Требования в этой части удовлетворен, потому судебный сбор подлежит возмещению истцу за счет ответчика.
На основании вышеизложенного, ст. ст. 15, 16 ГК Украины, ст. ст. 2, 19, 44, 47, 116, 117 КЗоТ Украины, руководствуясь ст. ст. 141, 263−265, 268, 273, 354 ГПК Украины суд,  —

Р Е Ш И Л:
Исковые требования особа_1 в ГП «Угольная компания» Краснолиманская «о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка за время задержки расчета о увольнении — удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Угольная компания» Краснолиманская «в пользу особа_1:
 — задолженность по начисленной, но не выплаченной при увольнении заработной платы за декабрь 2019 году в сумме 40 866, 84 (сорок тысяч восемьсот шестьдесят шесть) рублей 84 копейки (сумма определена уже с учетом проведенных удержаний налогов с граждан, взносов и других обязательных платежей);
 — средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 06.08.2020 года по 30.11.2020 года (включительно) в сумме 46 860 (сорок шесть тысяч восемьсот шестьдесят) рублей 30 копеек (сумма определена без учета удержания подоходного налога с граждан, взносов и других обязательных платежей).
В другой части отказать.
Допустить немедленное исполнение решения суда в части взыскания с ГП «Угольная компания» Краснолиманская «в пользу особа_1 заработной платы в пределах месячного платежа за декабрь 2019 году в сумме 4994 (четыре тысячи девятьсот девяносто четыре) рубля 03 копейки (сумма определена без учета удержания подоходного налога с граждан, взносов и других обязательных платежей).
Судебные расходы по делу, в соответствии с ч. 6 ст. 141 ГПК Украины, отнести на рахунок Государственного предприятия «Угольная компания» Краснолиманская «взыскав с ответчика
 — в пользу особа_1 судебный сбор в сумме 840 (восемьсот сорок) рублей 80 копеек;
 — в пользу государства судебный сбор в сумме в сумме 840 (восемьсот сорок) рублей 80 копеек.
Решение суда вступает в законную силу в соответствии со ст. 273 ГПК Украины после окончания срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если емум не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Решение суда может быть обжаловано в течение тридцати дней по правилам, установленным ст. ст. 354, 355 ГПК Украины и, соответственно п. П. 15.5 п. 15 ч. 1 Переходных положений ГПК Украины,  — в Донецкий апелляционный суд через Красноармейский районный суд Донецкой области абв непосредственно в суд апелляционной инстанции.
Согласно п. 3 раздела ХII «Заключительные положения» ГПК Украины (в редакции Закона № 731-IX от 18.06.2020 г..) Во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), суд по заявлению участников дела и лиц, не участвовавших в деле, если суд решил вопрос об их правах, интересы и (или) обязанности (при наличии у них права на совершение соответствующих процессуальных дии, предусмотренных этим Кодексом), восстанавливает процессуальные сроки, установленные нормами настоящего Кодекса, если признает причины их пропуска уважительными и такими, обусловленные ограничениями, введенными в связи с карантином; суд может восстановить соответствующий срок как до, так и после его окончания; суд по заявлению лица продолжает процессуальный срок, установленный судом, если невозможность совершения соответствующей процессуальной действия в определенный срок обусловлена ​​ограничениями, введенными в связи с карантином.
Согласно ч. 5 ст. 268 ГПК Украины датой принятия решения, принятого при отсутствии участников дела, является дата составления полного судебного решения.
Дата составления полного текста решения суда — 07.12.2020 года.
Сведения об участниках дела согласно п. 4 ч. 5 ст. 265 ГПК Украины:
 — истец особа_1, информация_1, паспорт № номер_2, номер карты налогоплательщика номер_3, адрес регистрации: адрес_1;
 — ответчик Государственное предприятие «Угольная компания» Краснолиманская «, Код ОКПОВ 31599557, юридический адрес: 85310, Донецкая область,. Покровск м. Родинское, ул. Победы, 9

судья:



ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:

Єдиний унікальний номер справи 235/5885/20
Номер провадження 2/235/1911/20

рішення
іменем україни
30 листопада 2020 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Клікунової А.С.,
за участю секретаря судового засідання: Ліпскіс О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  —
В С Т, А Н О В И В:
15.09.2020 року на розгляд суду пред`явлено вказану заяву, в якій особа_1 просить стягнути з ДП «ВК «Краснолиманська» заборгованість із заробітної плати в сумі 40 866, 84 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 року по день ухвалення судового рішення.
Позов мотивовано тим, що особа_1 до 23.12.2019 року перебував в трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська», звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію). З часу припинення трудових відносин супереч ст. 116 КЗпП України, відповідачем своєчасно, не надано остаточного розрахунку, не виплачені належні суми заробітку за грудень 2019 року в загальній сумі 40866, 84 гривень (після утримання обов`язкових податків та зборів). Крім того, за затримку розрахунку при звільненні, за переконанням позивача, відповідач повинен понести відповідальність, тому заявлено вимогу стягнення, в порядку ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку за період з 23.12.2019 року по день ухвалення рішення (а.с. 2−3).
Ухвалою суду від 16.09.2020 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України (а.с. 33).
29.09.2020 року ДП «ВК «Краснолиманська» на позовну заяву, в порядку ст. 278 ЦПК України, подано відзив, з якого вбачається, що відповідач вважає вимоги особа_1 безпідставними, оскільки звільнення та розрахунок при припиненні трудових відносин здійснені у повній відповідності до норм чинного законодавства України про працю. Так, особа_1 звільнений з підприємства 23.12.2019 року за ст. 38 КЗпП України. Позивачу нараховано наступні суми, що підлягають сплаті (після обов`язкових утримань): грудень 2019 року — 4994, 03 гривень (10 робочих днів) компенсація за невикористану відпустку — 33 дні — 12 763, 74 гривень, одноразова виплата на пенсію — 33 583, 23 гривень, простой (4 робочих дні) — 1327, 44 гривень, компенсація не виплати — 1, 21 гривень, усього — 52 669, 65 гривень, після обов`язкових утримань до сплати 42 399, 07 гривень, перераховано 1532, 23 гривень, залишок до сплати — 40 866, 84 гривень. ДП «ВК «Краснолиманська» зазначається, що особа_1 в день звільнення відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України, пп. 2.26, 2.27 ч. 2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» — у відділі кадрів видана трудова книжка, після чого позивач повинен був звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою для повного розрахунку, однак такої вимоги заявлено не було. Статтею 116 КЗпП України передбачені строки, порядок та обставини, за яких власник або уповноважений ним орган зобов`язаний здійснювати остаточний розрахунок зі звільненим працівником, зокрема, у разі, якщо день звільнення для робітника не робочий день, то належні суми заробітку мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В свою чергу, особа_1 ані під час отримання трудової книжки, ані в наступному вимог щодо проведення остаточного розрахунку не пред`явив, тому ДП «ВК «Краснолиманська» вважає, що в даному випадку відсутній предмет спору, а саме вина відповідача у нібито невиплаті належних працівникові сум у строки зазначені у статті 116 КЗпП України. Одночасно у відзиві зазначено, що у разі встановлення судом під час розгляду справи підстав для відповідальності роботодавця згідно ст. 117 КЗпП України,  — відповідачем надано відомості про середньоденний заробіток особа_1, який складає 520, 67 гривень, а також початок затримки розрахунку при звільненні має визначатися з 18.09.2020 року, день отримання відповідачем копії позовної заяви, яка є вимогою проведення остаточного розрахунку при звільненні. В позові відповідач просить відмовити (а.с. 20−23).
Правом подати відповідь на відзив особа_1 не скористався.
Сторони на виклик до суду не з`явилися.
Позивачем особа_1 суду адресовано заяву про розгляд справи в його відсутність, позов підтримано, просить ухвали рішення на підставі письмових матеріалів у справі.
Представник відповідача ДП ВК «Краснолиманська» Бушинська Є. В. (уповноважена довіреністю) подала заяву про розгляд справи без її участі.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх [censored] встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин,  — приходить до наступних висновків.
Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.
Згідно записів в трудовій книжці серійний номер номер_1 особа_1 перебував у трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська»:
 — 23.12.2019 року — звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України. (а.с. 6).
До матеріалів справи долучено копію заяви особа_1 від 23.12.2019 року про звільнення. (а.с. 25).
Згідно наказу ДП «ВК «Краснолиманська» № 3601/к від 23.12.2019 року особа_1 звільнений з посади електрослюсаря підземного 4 розряду за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком згідно ст. 38 КЗпП України з 23.12.2019 року (а.с. 25).
Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивача розрахунок з ним своєчасно не проведено.
Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6−1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6−788цс16 від 14.12.2016 року, № 6−2912цс16.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.
Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці» — при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
З матеріалів справи вбачається, що ДП «ВК «Краснолиманська» має перед особа_1 заборгованість з виплати заробітної плати: грудень 2019 року — 4994, 03 гривень (10 робочих днів) компенсація за невикористану відпустку — 33 дні — 12 763, 74 гривень, одноразова виплата на пенсію — 33 583, 23 гривень, простой (4 робочих дні) — 1327, 44 гривень, компенсація не виплати — 1, 21 гривень, усього — 52 669, 65 гривень, після обов`язкових утримань до сплати 42 399, 07 гривень, перераховано 1532, 23 гривень, залишок до сплати — 40 866, 84 гривень (довідка № 1403 від 21.08.2020 року — а.с. 10);
Відомості дослідженої бухгалтерської довідки позивачем особа_1 не оспорено, доказів, які б спростовувалися зазначені підрахунки не надано.
Таким чином, загальна сума заборгованості станом на 15.09.2020 року (дата звернення до суду) складає 40 866, 84 гривень.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237−1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Судом встановлено, що 23.12.2019 року особа_1 подав заяву про звільнення з посади електрослюсаря підземного 4 розряду за ст. 38 КЗпП України (а.с. 25).
Згідно наказу ДП «ВК «Краснолиманська» № 3601/к від 23.12.2019 року особа_1 звільнений з посади електрослюсаря підземного 4 розряду за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком згідно ст. 38 КЗпП України з 23.12.2019 року (а.с. 25).
Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України сума належних виплат (складові нарахованого заробітку) мала бути виплачена особа_1 роботодавцем ДП «ВК «Краснолиманська» в день звільнення — 23.12.2019 року. За таких обставин, безпідставними є доводи відповідача в частині невиплати нарахованих сум при звільненні з причини не звернення позивача в будь-який спосіб (усно до бухгалтерії, письмово до керівництва) з вимогою про проведення остаточного розрахунку.
Заробітна плата в розумінні норм ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» не є відповідальністю за порушення строків виконання зобов`язань, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП України), компенсація за невикористані дні щорічної відпустки (ст. 83 КЗпП України), вихідна допомога (ст. 44 КЗпП України) не є відповідальністю за порушення строків розрахунку при звільненні.
За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин — відплатність праці.
Повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані сторонами докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону в розумінні їх належності та допустимості,  — суд приходить до висновку, що примусовому стягненню з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь особа_1 підлягає заборгованість з нарахованих, але не виплачених при звільненні складових заробітку в сумі 40 866, 84 гривень, з урахуванням вже здійсненого відповідачем утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми.
Розглядаючи позовні вимоги особа_1 в частині стягнення з ДП «ВК «Краснолиманська» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  — суд приходить до наступних висновків.
За позицією позивача відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тобто 23.12.2019 року, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
особа_1, посилаючись на положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»,  — проводить розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за формулою: середній заробіток помножений на час затримки фактичного розрахунку.
Сума середнього заробітку позивачем визначена за період за жовтень — листопад 2019 року в сумі 14 058, 16 гривень, з розрахунку 520, 67 гривень (середньоденний заробіток) х 27 днів (кількість робочих днів).
Відповідач ДП ВК «Краснолиманське», не оспорюючи заявлений особа_1 розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ґрунтує позицію захисту на доводах про відсутності правових підстав для відповідальності за допущене порушення строків проведення розрахунку з позивачем при звільненні.
Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог особа_1 про стягнення з ДП ВК «Краснолиманська» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  — суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237−1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу.
Згідно статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно роз`яснень п. 20, п. 25 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.1999 року,  — встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Тлумачення статті 117 КЗпП свідчить, що відповідальність роботодавця нерозривно пов`язана з: фактом невиплати працівникові належних сум; строками, встановленими у статті 116 КЗпП України; наявністю вини власника або уповноваженого ним органу. Лише [censored] усіх вказаних умов може зумовлювати відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що наказом ДП «ВК «Краснолиманська» № 3601/к від 23.12.2019 року особа_1 звільнено з роботи з 23.12.2019 року відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с. 25).
День звільнення — 23.12.2019 року не був робочим днем для особа_1 (день простою).
У частині першій статті 116 КЗпП законодавцем обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником, який не працював у день звільнення, поставлений в залежність від наявності вимоги про такий розрахунок.
Позивачем надані дані про звернення з письмовою вимогою до керівництва 4.08.2020 року. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення Ф119 №8530100343795 з вимогою на ім`я «ДП ВК «Краснолиманська» отримане 5.08.2020 року.
З урахуванням вищевикладеного, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Такий висновок відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 742/845/17 (НП 61−21871св18), та від 27.01.2020 року у справі № 682/3060/16-ц (НП N 61−23170сво18),  — підлягають обов`язковому врахуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що Вимогу позивача особа_1 спрямовано на адресу ДП «ВК «Краснолиманська», та отримано представником відповідача — « особа_2 » 05.08.2020 року. Виплата заборгованості по заробітній платі не пізніше наступного дня після отримання вимоги про здійснення розрахунку (тобто в граничний строк 06.08.2020 року) відповідачем не здійснена, отже має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.
Згідно довідки ДП «ВК «Краснолиманська» № 1402 від 31.08.2020 року середньоденний заробіток особа_1 складає 520, 67 гривень, виходячи з наступного розрахунку: (заробітна плата за жовтень 2019 року + заробітна плата за листопад 2019 року) / (кількість фактично відпрацьованих днів) = 14058, 16 гривень / 27 днів (а.с. 9).
Заперечень проти такого розрахунку позивачем не надано.
В постанові ВСУ у справі № 6−2807цс16 від 01.03.2017 року зазначено, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки саме за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством.
Суд визначає кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 06.08.2020 року (з урахуванням отримання відповідачем вимоги про проведення розрахунку — по дату ухвалення рішення суду (30.11.2020 року), оскільки відповідачем не здійснено фактичної виплати заборгованості по заробітній платі. При цьому, суд зазначає, що такий захист трудових прав позивача узгоджується з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року (п. 20), та не може бути розціненим як порушення принципу розгляду справи в межах заявлених позовних вимог.
З огляду вказаного, з урахуванням роз`яснення Мінсоцполітики з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2020 рік (лист від 03.08.2019 р.) — суд зазначає, що кількість робочих днів, за які позивачу затримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 06.08.2020 року по 30.11.2020 року (включно) складає 90 днів.
Таким чином, сума компенсації за час затримки розрахунку складає: 520, 67 грн. (середньоденна заробітна плата) х 90 (кількість днів затримки розрахунку) = 46 860, 30 гривень.
Суд акцентує увагу, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Так, ДП «ВК «Краснолиманстка» у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовано, що невиплата особа_1 при звільненні належних сум заробітку не пов`язана з винною поведінкою роботодавця.
Вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, це свого роду відшкодування завданої майнової шкоди. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані на не покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Метою законодавчого регулювання механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14−623цс18).
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. Таке ж роз`яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237−1 цього кодексу.
Суд, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають з`ясуванню при ухвалення рішення,  — присуджує до стягнення з ДП «ВК «Краснолиманська» суми коштів — нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  — при цьому зазначає наступне.
Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2−167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16−1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1, 5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16−1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.
Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).
При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум,  — суд враховує, що згідно матеріалів справи ДП «ВК «Краснолиманська» має перед особа_1 обов`язок по виплаті заробітної плати згідно бухгалтерської довідки про заборгованість, де суми відображено вже з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, особа_1 від сплати судового збору в частині позову про стягнення заробітної плати звільнений відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються витрати на користь осіб, які їх понесли. Позов особа_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено повністю на суму 40 866, 84 гривень, тобто на 100% від заявлених вимог, тому розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави дорівнює 840, 80 гривень.
Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем при пред`явлені позовної заяви про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в дохід місцевого бюджету сплачено судовий збір в сумі 840, 80 гривень (квитанція — а.с. 1). Вимоги в цій частині задоволено, тому судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
На підставі вищевикладеного, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 19, 44, 47, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст. ст. 141, 263−265, 268, 273, 354 ЦПК України суд,  —

В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги особа_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні — задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь особа_1:
 — заборгованість з нарахованої, але не виплаченої при звільненні заробітної плати за грудень 2019 року в сумі 40 866, 84 (сорок тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 84 копійки (сума визначена вже з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів);
 — середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.08.2020 року по 30.11.2020 року (включно) в сумі 46 860 (сорок шість тисяч вісімсот шістдесят) гривень 30 копійок (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів).
В іншій частині позову відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь особа_1 заробітної плати в межах місячного платежу за грудень 2019 року в сумі 4994 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 03 копійки (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів).
Судові витрати по справі, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, віднести на рахунок Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» стягнувши з відповідача:
 — на користь особа_1 судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок;
 — на користь держави судовий збір в сумі в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України,  — до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України (в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020 р.) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином; суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення; суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення суду — 07.12.2020 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
 — позивач: особа_1, інформація_1, паспорт № номер_2, номер карти платника податків номер_3, адреса реєстрації: адреса_1;
 — відповідач: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», код єдрпоу 31599557, юридична адреса: 85310, Донецька область, м. Покровськ м. Родинське, вул. Перемоги, 9

Суддя: