ДП "СЕЛИДІВВУГІЛЛЯ": невыплата зарплаты

Справа № 242/975/20
Провадження № 2/242/724/20

Р І Ш Е Н Н Я 
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 

20 травня 2020 року м. Селидове
Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Сафроновій К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,  —

встановив:

Позивач особа_1 04.03.2020 року звернувся до суду із позовною заявою до ДП «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, яка мотивована тим, що він з 27.09.2016 року по 08.11.2019 року перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював на посаді заступника директора з матеріально-технічного постачання та транспорту. Наказом № 174-К від 04.11.2019 року його було звільнено за власним бажанням, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з виплатою вихідної одноразової допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку. Відповідач заборгував йому заробітну плату, яку не виплатив до теперішнього часу. Вважає, що відповідач таким чином порушив трудове законодавство. Просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 66 087 грн. 33 коп., середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 43 966 грн. 26 коп., моральну шкоду у розмірі 5000, 00 грн. та судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 05.03.2019 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 16.03.2020 року відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 16.03.2020 року клопотання позивача про відстрочення від сплати судового збору задоволено.
Позивач особа_1 в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав повністю та просить суд слухати справу у його відсутність.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги не визнають, а саме заборгованістю відповідача перед позивачем є вихідна допомога у розмірі 33 834 грн. 19 коп., оскільки заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2019 року у розмірі 6973, 44 грн. виплачена 23.12.2019 року. Крім того, особа_1 не надано належних доказів спричинення йому моральної шкоди. Просять суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 66 087 грн. 33 коп. та моральної шкоди у розмірі 5000, 00 грн.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
З матеріалів справи, вбачається, що згідно запису № 20 трудової книжки серії номер_1, особа_1 27.09.2016 року прийнято до «ДП «Селидіввугілля» заступником директора з матеріально-технічного постачання та транспорту дирекції з матеріально-технічного постачання, транспорту, тендерних закупівель і збуту продукції, відповідно до наказу № 177-к від 26.09.2016 року.
Згідно запису № 21 трудової книжки серії номер_1, особа_1 02.07.2018 року переведений на посаду заступника комерційного директора, відповідно до наказу № 75-К від 02.07.2018 року.
Згідно запису № 22 трудової книжки серії номер_1, особа_1 05.11.2018 року переведений на посаду заступника директора з матеріально-технічного постачання та транспорту, відповідно до наказу № 153-К від 01.01.2018 року.
Згідно запису № 23 трудової книжки серії номер_1, особа_1 08.11.2019 року звільнено за власним бажанням ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю, умов колективного договору з виплатою вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку, відповідно до наказу № 174-К від 04.11.2019 року.
Як вбачається з довідки № 10/239 від 24.04.2020 року, виданої ДП «Селидіввугілля», особа_1 працював на посаді заступника директора з матеріально-технічного постачання та транспорту, заборгованість по заробітній платі за жовтень 2019 р. у розмірі 6274, 99 грн. та за листопад 2019 року у розмірі 698, 45 грн. виплачена 23.12.2019 року, за листопад 2019 року виплачена 19.03.2019 року. Станом на 14.04.2020 року заборгованість по заробітній платі складає одноразова вихідна допомога в розмірі 3-х місячного середнього заробітку у відповідності до ст. 44 КЗпП України у розмірі 30 424 грн. 03 коп.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.
Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної — винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової — винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат — винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Суд, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 30 424 грн. 03 коп., що складається з не виплаченої одноразової вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд встановив до наступне.
Згідно довідки № 10/239 від 24.04.2020 року, виданої ДП «Селидіввугілля», середньоденна заробітна плата особа_1 складає 563 грн. 67 коп.
Згідно листів N 78/0/206−18 від 08.08.2018 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» та № 1133/0/206−19 від 29.07.2019 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» кількість робочих днів позивача з 08.11.2019 року (день звільнення) по 20.05.2020 року (день ухвалення судового рішення) виходячи із зазначеного листи складає 132 днів, тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 74 404 грн. 44 коп. з розрахунку 563 грн. 67 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 132 (кількість робочих днів з дня звільнення по день ухвалення рішення).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню, а саме у розмір 43 966 грн. 26 коп., тобто в межах заявлених вимог позивача.
Крім того, вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд встанови наступне.
Відповідно до ст. 237−1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237−1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237−1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином судом встановлено, що внаслідок не своєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 5000, 00 грн. є завищеним.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період виниклої заборгованості по заробітній платі, розмір заборгованості, що утворилася, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 500, 00 грн.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов`язані із сплатою судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, від сплати судового збору звільняються.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач особа_1 у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір в дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 387 грн. 10 коп. (46, 04%).
Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачу ухвалою суду від 16.03.2020 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення, та враховуючи що позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відповідача задоволено повністю, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. Крім того, позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди задоволено частково, а саме у розмірі 500, 00 грн., тому необхідно стягнути з відповідача судовий збір в дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 84 грн. 08 коп. (10%).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232, 237−1, 264, 430 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, —

вирішив:

Позовну заяву особа_1 (зареєстрований за адресою: адреса_1, мешкає за адресою: адреса_2, ІПН номер_2) до ДП «Селидіввугілля» (знаходиться за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, б.41, єдрпоу 33426253) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди — задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» місцезнаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, буд № 41, код єдрпоу 33426253) на користь особа_1, інформація_1 (ІПН номер_2) заборгованість по заробітній платі, що складається з невиплаченої одноразової вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку у розмірі 30 424 (тридцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 03 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 43 966 (сорок три тисячі дев`ятсот шістдесят шість) грн. 26 коп.
Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» місцезнаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, буд № 41, код єдрпоу 33426253) на користь особа_1, інформація_1 (ІПН номер_2) в відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» місцезнаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, буд № 41, код єдрпоу 33426253) судовий збір у розмірі 1311 (одна тисяча триста одинадцять) грн. 98 коп. на користь держави.
В решті позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.М. [В.]