ДП "СЕЛИДІВВУГІЛЛЯ": невыплата зарплаты

242/655/21
2/242/541/21
решение
именем Украины
4 марта 2021 Селидовский городской суд Донецкой области в составе: председательствующего — судьи [Ч.] В.Г., при секретаре [К.] А.Н., рассмотрев в открытом судебном заседании. Селидово в порядке упрощенного производства дело по иску лицо_1 в Государственное предприятие «Селидовуголь» в лице обособленного подразделения «Украина «о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка за время задержки расчета,  —
В:
03.02.2021 г.. Истец обратился в суд с указанным иском.
Краткое изложение позиции истца.
В обоснование иска указал, что с 26.11.2008 г.. По 29.01.2020 г.. Он состоял в трудовых отношениях с ответчиком. В день увольнения расчет с ним проведено не было. Просил взыскать с ответчика в его користь задолженность по заработной плате в сумме 36975, 48 грн., средний заработок за задержку расчета при увольнении по день рассмотрения дела.
Возражения ответчика.
Ответчик — ООО «Селидовуголь» ОП «Шахта Украина» — предоставил заявление, в котором просил применить принцип соразмерности между заявленными требованиями и фактической суммой долга.
Процессуальные действия по делу.
04.02.2021 г.. Было открыто производство по делу. Рассмотрение дела осуществляется в порядке упрощенного производства без вызова сторон.
фактыские обстоятельства, установленные судом, и содержание спорного правоотношения, со ссылкой на доказательства, на основании которых установлены соответствующие обстоятельства. Целевая оценка каждого аргумента, приведенного участниками дела, о наличии или отсутствии оснований для удовлетворения иска.
особа_1 находился в трудовых отношениях с ответчиком, уволен по собственному желанию 29.01.2020 г.. (А.с.7−14).
При определении размера задолженности по заработной плате, суд принимает во внимание справку ГП «Селидовуголь» ОП «Шахта» Украина «№ 545 от 16.12.2020 г. о размере задолженности по заработной плате, согласно которой общая сумма задолженности по состоянию на 29.01.2020 г.. составляет 36975, 48 грн. (А.с.5).
При решении исковых требований по уплате суммы среднего заработка, суд учитывает справку-расчет ГП «Селидовуголь» ОП «Шахта» Украина «№ 546 от 16.12.2020 г., Согласно которой среднедневной заработок истца составляет 413, 64 грн. (А.с.6).
Истец был уволен 29.01.2020 года. В день увольнения расчет с ним не проведенв и по настоящее время. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм в соответствии с ст.116 КЗоТ Украины.
По своей сути средний заработок за время задержки расчета при увольнении является компенсационной выплатой за нарушение права на оплату труда.
Решением Конституционного Суда Украины от 22 февраля 2012 года по делу №1−5 / 2012 решено, что в аспекте конституционного обращения положенияя ч. 1 ст. 233 КЗоТ Украины во взаимосвязи с положениями ст. ст. 116, 117, 237−1 настоящего Кодекса следует понимать так, что для обращения работника в суд с заявлением о разрешении Трудового спора по взысканию среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета при увольнении и о возмещении причиненного при этом морального вреда установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал или должен был узнать о том, что владелец или вПолномочный им орган, по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически с ним рассчитался.
Согласно статье 47 Кодекса работодатель обязан выплатить работнику при увольнении все суммы, причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации, в сроки, указанные в статье 116 Кодекса, а именно в день увольнения или не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. Непроведение по вине собственника или уполномоченного иморгана расчета с работником в указанные сроки является основанием для ответственности, предусмотренной статьей 117 Кодекса, то есть выплаты работнику его среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета.
Анализ приведенных положений свидетельствует о том, что невыплата уволенному работнику всех сумм, причитающихся ему от собственника или уполномоченного им органа, является длящимся правонарушением, а следовательно, работник может определить окончательный объем своих требований только к моменту прекращения икого правонарушения, которым является день фактического расчета.
Таким образом, для установления начала течения срока обращения работника в суд с требованием о взыскании среднего заработка за все время задержки расчета при увольнении определяющими являются такие юридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета.

Определением Судебной палаты по гражданским делам Верховного Суда Украины от 29 января 2014 по делу №6−144цс13 установлено, что непроведение по вине собственника или уполномоченного им органа расчета с работником в указанные сроки является основанием для ответственности, предусмотренной статьей 117 Кодекса, то есть выплаты работнику его среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета. После принятия судебного решения о взыскании задолженности по заработной плате работодатель не освобождается от ответственности, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины, а именно выплаты среднього заработка за время задержки расчета при увольнении, то есть за весь период невыплаты владельцем или уполномоченным им органом причитающихся работнику при увольнении сумм. В силу ст. 360−7 ГПК Украины данная позиция обязательна для суда.
Таким образом, период, за который следует взимать средний заработок — с 30.01.2020 года (следующий день после освобождения) по 04.03.2021 г.. (День принятия решения) включительно.
В общем, с 30.01.2020 г.. По 04.03.2021 г.. Включительно норма продолжительности рабочего времени в рабочих днях стаставляет 274 рабочих дня. Таким образом, сумма среднего заработка за все время задержки расчета составляет: 274 дней х 413, 64 грн. = 113337, 36 грн.
Предоставляя оценку установленной сумме среднего заработка за время задержки расчета, суд приходит к выводу о непропорцийнийсть и несопоставимость указанной суммы, которая должна надкомпенсацийний характер ответственности работодателя, по сравнению с ориентировочным размером имущественных потерь истца, в призме недополученной им при увольнении заработной платы.
решаюили вопрос надлежащего размера среднего заработка за время задержки расчета, подлежит компенсации работнику, суд учитывает, что его размер за период с 30.01.2020 года по день принятия судом решения в сумме 113337, 36 грн. в свыше 3 раза превышает размер недовиплаченои части заработной платы, что в целом составляет 36975, 48 грн., в чем заключается очевидна несоразмерность сумм среднего заработка с установленным размером задолженности, характером этой задолженности.
Как отмечается в поста новые Большой Палаты Верховного Суда от 26.06.2019 года по делу № 761/9584/15-ц: установленный статьей 117 КЗоТ Украины механизм компенсации работодателем работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении не предусматривает четких критериев оценки пропорциональности по учету справедливого и разумного баланса между интересами работника и работодателя. Следует также иметь в виду, что работник является слабой, чем работодатель стороной в трудовых правоотношениях. В то же время в указанных видносинах и работник должен действовать добросовестно по реализации своих прав, а интересы работодателя также должны быть учтены. То есть должен быть соблюден разумный баланс между интересами работника и работодателя (п 71−72).
При определении суммы среднего заработка за время задержки расчета, суд между прочим обращает внимание и на поведение истца, обратившегося в суд с иском о взыскании задолженности по заработной плате боль чем через год после своего увольнения.
Для приблизительной оценки размераимущественных потерь истца, связанных с задержкой расчета при увольнении, которые разумно можно было бы предположить, суд учитывает минимальную заработную плату установленную Законом Украины «О государственном бюджете Украины на 2020 года», то есть на день увольнения истца. В связи с чем, суд считает, что можно рассчитать размер сумм, которые работник, недополучив принадлежащие ему средства от работодателя, мог получить как минимальную заработную плату по Украине, которая составляла 4723 грн. 00 коп. за каждый месяц задержкирасчета.
Поэтому, учитывая очевидную несопоставимость заявленных к взысканию сумм среднего заработка с установленным размером задолженности, характером этой задолженности, действиями истца и ответчика суд считает справедливым, соразмерным и таким, что отвечать обстоятельствам этого дела, которые имеют юридическое значение, и приведенным выше критериям, определения размера ответственности ответчика за просрочку ним надлежащих при увольнении истца выплат в сумме 61399, 00 грн. (13 месяцев задержкии * 4723 грн. 00 коп.).
Суд обращает внимание, что указанная сумма не отражает действительного размера имущественных потерь истца, связанных с задержкой расчета при увольнении, а есть только ориентировочной оценке тех потерь, которые разумно можно было бы предположить.
Выведена сумма, по мнению суда, отвечать целью возмещения, предусмотренной ст. 117 КЗоТ Украины, которая заключается в компенсации работнику имущественных потерь, он испытывает вследствие несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя, и которые г.озумно можно было бы предположить, и основываться на задекларированных п. 6 ч. 1 ст. 3 ГК Украины общих основаниях гражданского законодательства, такие как справедливость, добросовестность и разумность.
Судебный сбор подлежит взысканию с ответчика в доход государства.
Нормы права, применил суд, и мотивы их применения.
Согласно ч.1 ст.5 ГПК Украины определено, что осуществляя правосудие, суд защищает права, свободы и интересы физических лиц, права и интересы юридических лиц, государственные и общественные интереси способом, определенным законом или договором. При этом, по содержанию ст.ст.55, 124 Конституции Украины и ст.13 Конвенции о защите прав человека и основных свобод следует, что каждый человек имеет право на эффективное средство правовой защиты, не запрещенным законом.
В соответствии с положениями ч. 3 ст. 12 ГПК Украины каждая сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. згадной требованиям ст. 76−81 ГПК Украины средствами доказывания по гражданскому делу являются письменные, вещественные и электронные доказательства, заключения эксперта, показания свидетелей. Суд принимает к рассмотрению только те доказательства, которые имеют значение для дела. Обстоятельства, которые по закону должны быть подтверждены определенными средствами доказывания, не могут подтверждаться никакими другими средствами доказывания. Доказывания не может основываться на предположениях.
Основным Законом Украины статьей 43 Конституции предусмотрено право каждого человеки на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом. Указанном праву человека, надлежащим образом выполняет свои трудовые обязанности, в равной степени корреспондируется обязанность работодателя своевременно и надлежащим образом оплачивать труд работника и своевременно выплачивать ему заработную плату.
Статьей 43 Конституции Украины гарантировано право каждого на надлежащие, безопасные и здоровые условия труда, на заработную плату не ниже определенной законом. Право на своевременное получение вознаграждения за труд запищаеться законом.
В соответствии со ст. 21 Закона Украины «Об оплате труда» работник имеет право на оплату своего труда в соответствии с актами законодательства и коллективного договора на основании заключенного Трудового договора. Согласно ст. 22 этого Закона субъекты организации оплаты труда не имеют права в одностороннем порядке принимать решения по вопросам оплаты труда, ухудшающие условия, установленные законодательством, соглашениями и коллективными договорами.
В соответствии со ст. 47 КЗоТ Украиныработодатель обязан выплатить работнику при увольнении все суммы, причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации, в сроки, указанные в статье 116 Кодекса, а именно в день увольнения или не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
В соответствии со ст. ст. 115, 116 Кодекса законов о труде Украины заработная плата должна выплачиваться два раза в месяц. При увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия перадиться в день увольнения. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
В соответствии со ст. 1 Протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод (далее — Конвенция) каждое физическое или юридическое лицо имеет право на уважение своей собственности; никто не может быть лишен своего имущества иначе как в интересах общества и на условиях, предусмотренных законом и пообщую принципами международного права.
Согласно практике Европейского суда по правам человека (далее — ЕСПЧ) (дело «Суханов и [И.] против Украины» заявления № 68385/10 и 71378/10, дело «Принц Лихтенштейна Ганс-Адам II против Германии», заявление N9 42527/98 и т.д.) «имущество» может представлять собой «существующее имущество» или средства, включая «право требования», согласно которому заявитель может утверждать, что он имеет по крайней мере «законное ожидание» / «правомерное ожидание» (legitimate expectation) относительноэффективного осуществления права собственности.
Согласно правового заключения, который изложен в постановлении судебной палаты по гражданским делам Верховного Суда Украины от 18 января 2017 по делу № 6−2912цс16, все суммы (заработная плата, компенсация за неиспользованный отпуск, оплата за время временной нетрудоспособности и т.д.), подлежащие уплате работнику, должны быть выплачены в день увольнения этого работника. Закон прямо возлагает на предприятие, учреждение, организацию обязанность провести со свильненим работником полный расчет, выплатить все суммы, которые ему принадлежат.
Что касается требований о взыскании среднего заработка за время задержки расчета, то согласно ст. 117 КЗоТ Украины, в случае неуплаты собственником или уполномоченным им органом причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размер, предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по деньфактического расчета или на момент рассмотрения дела в суде.
Согласно п. 20 Постановления Пленума Верховного Суда Украины №13 от 24.12.1999р. «О практике применения судами законодательства об оплате труда» установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после бритьяя предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст.117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности. В случае проведения расчета в связи с возникновением спора о размере причитающихся к выплате сумм требования о отность за задержку расчета подлежат удовлетворению в полном объеме, если спор решен в пользу истца или такому выводу приходит суд, рассматривающий дело. При частичном удовлетворении иска работника суд определяет размер возмещения за время задержки расчета с учетом спорной суммы, на которую тот имел право, доли, которую она составляла в заявленных требованиях, существенности этой доли по сравнению со средним заработком и других конкретных обстоятельств дела.
Среднедневная заработная плата для расчета среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета определяется по правилам, установленным Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденного Постановлением КМУ от 08.02.1995 под № 100 (далее — Порядок).
Согласно п. 2 Порядка, в случае начисления среднего заработка за время задержки расчета среднемесячная заработная плата исчисляется исходя из выплат за последние два календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана соответствующая выплаата. Если в течение последних двух календарных месяцев работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие два месяца работы. Если и в течение этих месяцев работник не отработал ни одного рабочего дня, средняя заработная плата исчисляется в соответствии с последним абзацем пункта 4 настоящего Порядка.
Согласно п. 8 Порядка, начисление выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятся путем умножения среднедневногого (часового) заработка на число рабочих дней / часов, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством,  — на число календарных дней за этот период.
Согласно ч.6 ст.141 ГПК Украины, если стороны, в пользу которой принято решение, освобождены от уплаты судебных расходов, с другой стороны взыскиваются судебные расходы в пользу лиц, их понесли, пропорционально удовлетворенной или отклоненной части требований, а другая часть компенсируется за счет государства в порядке, установленном Кабинетом Министров Украины. Если обе стороны освобождены от оплаты судебных расходов, они компенсируются за счет государства в порядке, установленном Кабинетом Министров Украины.
Согласно ст.5 Закона Украины оти «О судебном сборе» от уплаты судебного сбора освобождаются истцы за подачу исков о взыскании заработной платы.
Таким образом, суд полно и всесторонне выяснив обстоятельства по делу, предоставленные доказательства, суд пришел к выводу, что исковые требования истца подлежат удовлетворению.
На основании изложенного и руководствуясь ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ГПК Украины, суд —
принял:
иск лицо_1, ИНН номер_1 проживающего по адресу: адрес_1, в ГП «Селидовуголь», код егрпоу 33426253, расположенное по адресу: Донецкая область, г. Селидово, ул. К.Маркса, 41, в лице обособленного подразделения «Шахта» Украина «, код егрпоу 33621573, расположенное по адресу: Донецкая область, м.Украинськ, вул..Б.Хмельницького, 1, о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка за время задержки расчета — удовлетворить.
Взыскать с Государственного предприятия «Селидиввугилля «в пользу особа_1 задолженность по заработной плате в сумме 36 975 (тридцать шесть тысяч девятьсот семьдесят пять) рублей. 48 коп., Средний заработок за задержку расчета при увольнении за период с 30.01.2020 г.. По 04.03.2021 г.. В сумме 61 399 (шестьдесят одна тысяча триста девяносто девять) рублей. 00 коп.
Взыскать с Государственного предприятия «Селидовуголь» судебный сбор в доход государства в размере 908 (девятьсот восемь) рублей. 00 коп. за требования о взыскании задолженности по заработной плате и вразмере 908 (девятьсот восемь) рублей. 00 коп. за требования о взыскании среднего заработка.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам Апеляцийного нет.
Апелляционная жалоба на решение суда подается в течение тридцати дней со дня его провозглашения непосредственно в суд апелляционной инстанции.
Полный текст решения был составлен и подписан 04.03.2021 года.
судья

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:



242/655/21
2/242/541/21
рішення
Іменем України
04 березня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого — судді [Ч.] В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидово у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, —
встановив:
03.02.2021 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування позову зазначив, що з 26.11.2008 р. по 29.01.2020 р. він перебував у трудових відносинах з відповідачем. У день звільнення розрахунок з ним проведено не було. Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 36975, 48 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні по день розгляду справи.
Заперечення відповідача.
Відповідач — ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта Україна» — надав заяву, в якій просив застосувати принцип співмірності між заявленими вимогами та фактичною сумою боргу.
Процесуальні дії у справі.
04.02.2021 р. було відкрито провадження по справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
особа_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений за власним бажанням 29.01.2020 р. (а.с.7−14).
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги довідку ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Україна» № 545 від 16.12.2020 р. про розмір заборгованості по заробітній платі, згідно якої загальна сума заборгованості станом на 29.01.2020 р. складає 36975, 48 грн. (а.с.5).
При вирішенні позовних вимог щодо сплати суми середнього заробітку, суд враховує довідку-розрахунок ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Україна» № 546 від 16.12.2020 р., згідно якої середньоденний заробіток позивача складає 413, 64 грн. (а.с.6).
Позивач був звільнений 29.01.2020 року. В день звільнення розрахунок з ним не проведено і по теперішній час. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум відповідно до ст.116 КЗпП України.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №1−5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237−1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року по справі № 6−144цс13 встановлено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. В силу ст. 360−7 ЦПК України дана позиція є обов`язкова для суду.
Отже, період, за який слід стягувати середній заробіток,  — з 30.01.2020 року (наступний день після звільнення) по 04.03.2021 р. (день ухвалення рішення) включно.
Загалом, з 30.01.2020 р. по 04.03.2021 р. включно норма тривалості робочого часу в робочих днях становить 274 робочих дні. Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 274 днів х 413, 64 грн. = 113337, 36 грн.
Надаючи оцінку встановленій сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд доходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.
Вирішуючи питання щодо належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає компенсації працівникові, суд враховує, що його розмір за період з 30.01.2020 року по день прийняття судом рішення в сумі 113337, 36 грн. в понад 3 рази перевищує розмір недовиплаченої частини заробітної плати, що загалом становить 36975, 48 грн., в чому полягає очевидна неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості.
Як наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц: встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71−72).
При визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд поміж іншим звертає увагу і на поведінку позивача, який звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі біль ніж через рік після свого звільнення.
Для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд враховує мінімальну заробітну плату встановлену Законом України «Про державний бюджет України на 2020 року», тобто на день звільнення позивача. У зв`язку з чим, суд вважає, що можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг отримати як мінімальну заробітну плату по України, яка складала 4723 грн. 00 коп. за кожен місяць затримки розрахунку.
Тому, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 61399, 00 грн. (13 місяців затримки * 4723 грн. 00 коп.).
Суд звертає увагу, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.
Виведена сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.
Судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход держави.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76−81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6−2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Що стосується вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 (далі — Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.
Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, —
ухвалив:
Позов особа_1, ІПН номер_1, мешкає за адресою: адреса_1, до Державного підприємства «Селидіввугілля», код єдрпоу 33426253, розташоване за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул. К.Маркса, 41, в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Україна», код єдрпоу 33621573, розташоване за адресою: Донецька область, м.Українськ, вул..Б.Хмельницького, 1, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку — задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 36 975 (тридцять шість тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять) грн. 48 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.01.2020 р. по 04.03.2021 р. у сумі 61 399 (шістдесят одна тисяча триста дев`яносто дев`ять) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» судовий збір в доход держави у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. за вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. за вимоги про стягнення середнього заробітку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення було складено та підписано 04.03.2021 року.
Суддя