ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты
Справа № 462/2749/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
24 червня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Галайко Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, —
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні у розмірі 96 676 грн. 65 коп., а також 2 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 966 грн. 77 коп. судового збору.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 20.08.2004 року по 12.05.2016 року працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», 20.08.2004 року був прийнятий на роботу ізолювальником з термоізоляції четвертого розряду в групу з обмуровки, ізоляції антикорозійного покриття на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 205-к від 20.08.2004 року. 01.09.2004 року дільниця перейменована в цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 98а від 20.09.2004 року. 01.01.2006 року група перейменована в групу з обмуровки, ізоляції та антикорозійного покриття котельного та турбінного устаткування згідно наказу № 5 від 10.01.2006 року. 01.09.2007 року був переведений в Теплоелектроцентраль-1 в цех з ремонту тепломеханічого устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд ізолювальником четвертого розряду цієї ж групи згідно наказу № 311-к від 31.08.2007 року. 27.08.2009 року був переведений слюсарем-сантехніком по четвертому розряду цього ж підрозділу згідно наказу № 398-к від 27.08.2009 року. 01.04.2013 року був переведений в господарську групу Теплоелектроцентралі-1 слюсарем сантехніком по четвертому розряду згідно наказу № 163-к від 01.04.2013 року. 08.05.2014 року був переведений прибиральником території господарської групи Теплоелектроцентралі-1 згідно наказу № 246-к від 08.05.2014 року. 12.05.2016 року був звільнений з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 283-к від 12.05.2016 року. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року по справі № 462/6825/19 за позовом особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 29 721 грн. 00 коп. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. 22.04.2020 року позивачу було виплачено відповідачем вищевказану недораховану заробітну плату в сумі 29 721 грн. 00 коп. та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 37 389 грн. 58 коп., а всього — 67 110 грн 58 коп. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем Трудового законодавства, зокрема невиплати заробітної плати станом на день звільнення, тобто 12.05.2016 року. З огляду на вказане позивач просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20.05.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
10.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому той зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року у справі № 462/6825/20 позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недорахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 26% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. З огляду на вказане просить суд у задоволенні позову відмовити, окрім цього, просить суд проводити судове засідання у справі з повідомленням (викликом) сторін.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Згідно ч. 6 ст. 279 ЦПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Як вбачається із позовних вимог, предметом позову є майнова вимога розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи немає необхідності проведення судового засідання з повідомленням сторін, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані у справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Копією трудової книжки позивача стверджується, що він 20.08.2004 року на підставі наказу № 205-к від 20.08.2004 року прийнятий ЛМКП «Львівтеплоенерго» ізолювальником з термоізоляції четвертого розряду в групу з обмуровки, ізоляції антикорозійного покриття на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд, 12.05.2016 року був звільнений за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) згідно наказу № 283-к від 12.05.2016 року (а.с. 9−12).
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року по справі № 462/6825/19 за позовом особа_1 до ЛМПК «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 29 721, 00 грн. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. (а.с. 15−21).
Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
22.04.2020 року позивачу було виплачено відповідачем вищевказану недораховану заробітну плату в сумі 29 721 грн. 00 коп. та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 37 389 грн., а всього — 67 110 грн 58 коп.
Позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено усіх розрахунків у день звільнення позивача — 12.05.2016 року.
За ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Дослідивши рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року у справі № 462/6825/19 з відповідача на користь позивача було стягнуто 29 721 грн. недорахованої заробітної плати та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. без відрахувань податків та обов`язкових платежів.
Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
За ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Враховуючи наведене, компенсація втрати частини заробітку позивача, яка була стягнута вищезазначеним рішенням суду, є за своєю суттю інфляційними втратами, які позивач зазнав у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства
За загальним правилом, яке закріплено у ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З цього приводу суд робить висновок, що наявність рішення суду про задоволення вимог по стягненню заробітної плати, не позбавляє працівника права на стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. А наявність рішення про стягнення такої компенсації свідчить лише про те, що позивачем було використано своє право на стягнення такої.
При цьому стягнення компенсації є гарантією захисту майнових прав та інтересів працівника, яка полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати).
Отже, належним виконанням роботодавцем зобов`язання по виплаті заробітної плати працівнику є таке його виконання, яке включає у себе і виплату працівнику компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховується за весь час затримки такого розрахунку, починаючи з дня звільнення і закінчуючи виконанням роботодавцем належним чином зобов`язань щодо сплати заробітної плати працівнику.
З огляду на зазначене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Як вбачається із роз`яснень, даних в пункті 20, частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999року №13«Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до розрахункових листів заробітна плата позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (березень-квітень 2016 року) становила 4 212 грн. 02 коп. (2 200 грн. 46 коп. + 2 011 грн. 56 коп.). особа_1 за березень-квітень 2016 року було відпрацьовано 43 робочі дні (22 роб. дні + 21 роб. день.). Середньоденна заробітна плата складає 97 грн. 95 коп. (4 212, 02 грн: 43 роб. дні.).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 97, 95 грн. (середньоденної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки.
Враховуючи, що з дня звільнення з роботи, а саме з 12.05.2016 року заробітна плата не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України виплаті підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року.
Таким чином для розрахунку середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд враховує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Згідно п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року № 11535/0/14−16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» норма тривалості робочого часу за 2017 рік становить 248 робочих днів.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 року № 224/0/103−17/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого тривалості робочого часу за 2018 рік становить 250 робочих днів.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 року № 78/0/206−18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за 2019 рік становить 250 робочих днів.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 03.08.2019 року № б/н «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» норма тривалості робочого часу за 2020 рік становить 251 робочий день, а за період з 01.01.2020 року по 22.04.2020 року становить 77 робочих днів.
Разом кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року становить 987 робочих днів.
Щодо покликань відповідача щодо застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку суд зазначає наступне.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року в справі №761/2451/15-ц закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплату всієї суми, що йому належить; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Крім цього, Верховним Судом у цій справі зазначається, що нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6−788цс16.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року у справі № 462/6825/19 позов особа_1 було задоволено у повному обсязі та стягнуто 29 721 грн. недорахованої заробітної плати та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. без відрахувань податків та обов`язкових платежів. Це рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.
Відтак, суд вважає, що оскільки вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволено в повному обсязі, тому й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у суду немає.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96 676 грн. 65 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 966 грн. 77 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
Із змісту ст. 137 ЦПК України вбачається, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно витягу з договору про надання правової допомоги від 12.05.2020 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серії ЛВ № 279 (а.с. 27), ордеру про надання правничої (правової) допомоги особа_1 від 12.05.2020 року (а.с. 29), додаткової угоди до договору (а.с. 31), акту приймання передачі до договору про надання правової допомоги (а.с. 30), квитанцією до прибуткового касового ордера № 30 (а.с. 32), розрахунку витрат на професійну правничу допомогу долучених до матеріалів справи (а.с. 34), позивач уклав з адвокатом Прімєровою Наталією Григорівною договір про надання правової допомоги та здійснив оплату у розмірі 2 500 грн. Відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені витрати, пов`язані з розглядом справи, що становлять 2 500 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 263−265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд —
ухвалив:
Позов особа_1 (ідентифікаційний номер: номер_1, адреса: адреса_1) до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (код єдрпоу: 05506460, адреса: 79040, м. Львів, вул. [Д.] Апостола, буд. 1) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року у розмірі 96 676 (дев`яносто шість тисяч шістсот сімдесят шість) грн. 65 коп., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 966 грн. 77 коп. судового збору та 2 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України — через Залізничний районний суд м.Львова.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширення короно вірусної хвороби, строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя/підпис/ Н. М. Галайко
З оригіналом згідно.
Суддя:
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
24 червня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Галайко Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, —
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні у розмірі 96 676 грн. 65 коп., а також 2 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 966 грн. 77 коп. судового збору.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 20.08.2004 року по 12.05.2016 року працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», 20.08.2004 року був прийнятий на роботу ізолювальником з термоізоляції четвертого розряду в групу з обмуровки, ізоляції антикорозійного покриття на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 205-к від 20.08.2004 року. 01.09.2004 року дільниця перейменована в цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 98а від 20.09.2004 року. 01.01.2006 року група перейменована в групу з обмуровки, ізоляції та антикорозійного покриття котельного та турбінного устаткування згідно наказу № 5 від 10.01.2006 року. 01.09.2007 року був переведений в Теплоелектроцентраль-1 в цех з ремонту тепломеханічого устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд ізолювальником четвертого розряду цієї ж групи згідно наказу № 311-к від 31.08.2007 року. 27.08.2009 року був переведений слюсарем-сантехніком по четвертому розряду цього ж підрозділу згідно наказу № 398-к від 27.08.2009 року. 01.04.2013 року був переведений в господарську групу Теплоелектроцентралі-1 слюсарем сантехніком по четвертому розряду згідно наказу № 163-к від 01.04.2013 року. 08.05.2014 року був переведений прибиральником території господарської групи Теплоелектроцентралі-1 згідно наказу № 246-к від 08.05.2014 року. 12.05.2016 року був звільнений з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 283-к від 12.05.2016 року. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року по справі № 462/6825/19 за позовом особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 29 721 грн. 00 коп. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. 22.04.2020 року позивачу було виплачено відповідачем вищевказану недораховану заробітну плату в сумі 29 721 грн. 00 коп. та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 37 389 грн. 58 коп., а всього — 67 110 грн 58 коп. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем Трудового законодавства, зокрема невиплати заробітної плати станом на день звільнення, тобто 12.05.2016 року. З огляду на вказане позивач просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20.05.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
10.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому той зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року у справі № 462/6825/20 позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недорахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 26% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. З огляду на вказане просить суд у задоволенні позову відмовити, окрім цього, просить суд проводити судове засідання у справі з повідомленням (викликом) сторін.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Згідно ч. 6 ст. 279 ЦПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Як вбачається із позовних вимог, предметом позову є майнова вимога розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи немає необхідності проведення судового засідання з повідомленням сторін, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані у справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Копією трудової книжки позивача стверджується, що він 20.08.2004 року на підставі наказу № 205-к від 20.08.2004 року прийнятий ЛМКП «Львівтеплоенерго» ізолювальником з термоізоляції четвертого розряду в групу з обмуровки, ізоляції антикорозійного покриття на дільницю з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд, 12.05.2016 року був звільнений за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) згідно наказу № 283-к від 12.05.2016 року (а.с. 9−12).
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року по справі № 462/6825/19 за позовом особа_1 до ЛМПК «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 29 721, 00 грн. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. (а.с. 15−21).
Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
22.04.2020 року позивачу було виплачено відповідачем вищевказану недораховану заробітну плату в сумі 29 721 грн. 00 коп. та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 37 389 грн., а всього — 67 110 грн 58 коп.
Позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено усіх розрахунків у день звільнення позивача — 12.05.2016 року.
За ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Дослідивши рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року у справі № 462/6825/19 з відповідача на користь позивача було стягнуто 29 721 грн. недорахованої заробітної плати та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. без відрахувань податків та обов`язкових платежів.
Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
За ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Враховуючи наведене, компенсація втрати частини заробітку позивача, яка була стягнута вищезазначеним рішенням суду, є за своєю суттю інфляційними втратами, які позивач зазнав у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства
За загальним правилом, яке закріплено у ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З цього приводу суд робить висновок, що наявність рішення суду про задоволення вимог по стягненню заробітної плати, не позбавляє працівника права на стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. А наявність рішення про стягнення такої компенсації свідчить лише про те, що позивачем було використано своє право на стягнення такої.
При цьому стягнення компенсації є гарантією захисту майнових прав та інтересів працівника, яка полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати).
Отже, належним виконанням роботодавцем зобов`язання по виплаті заробітної плати працівнику є таке його виконання, яке включає у себе і виплату працівнику компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховується за весь час затримки такого розрахунку, починаючи з дня звільнення і закінчуючи виконанням роботодавцем належним чином зобов`язань щодо сплати заробітної плати працівнику.
З огляду на зазначене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Як вбачається із роз`яснень, даних в пункті 20, частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999року №13«Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до розрахункових листів заробітна плата позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (березень-квітень 2016 року) становила 4 212 грн. 02 коп. (2 200 грн. 46 коп. + 2 011 грн. 56 коп.). особа_1 за березень-квітень 2016 року було відпрацьовано 43 робочі дні (22 роб. дні + 21 роб. день.). Середньоденна заробітна плата складає 97 грн. 95 коп. (4 212, 02 грн: 43 роб. дні.).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 97, 95 грн. (середньоденної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки.
Враховуючи, що з дня звільнення з роботи, а саме з 12.05.2016 року заробітна плата не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України виплаті підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року.
Таким чином для розрахунку середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд враховує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Згідно п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року № 11535/0/14−16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» норма тривалості робочого часу за 2017 рік становить 248 робочих днів.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 року № 224/0/103−17/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого тривалості робочого часу за 2018 рік становить 250 робочих днів.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 року № 78/0/206−18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за 2019 рік становить 250 робочих днів.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 03.08.2019 року № б/н «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» норма тривалості робочого часу за 2020 рік становить 251 робочий день, а за період з 01.01.2020 року по 22.04.2020 року становить 77 робочих днів.
Разом кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року становить 987 робочих днів.
Щодо покликань відповідача щодо застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку суд зазначає наступне.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року в справі №761/2451/15-ц закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплату всієї суми, що йому належить; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Крім цього, Верховним Судом у цій справі зазначається, що нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6−788цс16.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2020 року у справі № 462/6825/19 позов особа_1 було задоволено у повному обсязі та стягнуто 29 721 грн. недорахованої заробітної плати та 37 389 грн. 58 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 67 110 грн. 58 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. без відрахувань податків та обов`язкових платежів. Це рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.
Відтак, суд вважає, що оскільки вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволено в повному обсязі, тому й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у суду немає.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96 676 грн. 65 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 966 грн. 77 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
Із змісту ст. 137 ЦПК України вбачається, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно витягу з договору про надання правової допомоги від 12.05.2020 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серії ЛВ № 279 (а.с. 27), ордеру про надання правничої (правової) допомоги особа_1 від 12.05.2020 року (а.с. 29), додаткової угоди до договору (а.с. 31), акту приймання передачі до договору про надання правової допомоги (а.с. 30), квитанцією до прибуткового касового ордера № 30 (а.с. 32), розрахунку витрат на професійну правничу допомогу долучених до матеріалів справи (а.с. 34), позивач уклав з адвокатом Прімєровою Наталією Григорівною договір про надання правової допомоги та здійснив оплату у розмірі 2 500 грн. Відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені витрати, пов`язані з розглядом справи, що становлять 2 500 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 263−265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд —
ухвалив:
Позов особа_1 (ідентифікаційний номер: номер_1, адреса: адреса_1) до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (код єдрпоу: 05506460, адреса: 79040, м. Львів, вул. [Д.] Апостола, буд. 1) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.05.2016 року по 22.04.2020 року у розмірі 96 676 (дев`яносто шість тисяч шістсот сімдесят шість) грн. 65 коп., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 966 грн. 77 коп. судового збору та 2 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України — через Залізничний районний суд м.Львова.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширення короно вірусної хвороби, строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя/підпис/ Н. М. Галайко
З оригіналом згідно.
Суддя:
