ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты

Справа № 464/4798/19
пр.№ 2/464/161/20
Р І Ш Е Н Н Я 
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 

27.05.2020 Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді [Г.] О.Ю.,
секретар судового засідання Бігун Ю.І.,
за участю: представника позивача особа_1,
представника відповідача [censored] Г.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_3 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т, а н о в и в:

позивач особа_3 звернулась до суду із позовом про стягнення із відповідача Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на її користь 171 720, 51 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2013 року по 06 серпня 2019 року та понесених судових витрат.
Позов мотивує тим, що працювала в ЛМКП «Львівтеплоенерго» на посаді апаратника хімводоочищення четвертого розряду в хімічному цеху ТЕЦ-1. 31.12.2012 звільнена з вказаної посади. Починаючи з 2010 року по день звільнення відповідач здійснював їй розрахунок заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження її розміру заробітної плати, у зв`язку з чим змушена була звернутись до суду за захистом своїх прав. Так, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2017 року стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на її користь 17 694 грн. невиплаченої заробітної плати. Крім цього, рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 23.05.2019 стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на її користь 1415, 38 грн. доплати за шкідливі умови праці та 19 353, 45 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, а всього 20 768, 83 грн. 07 серпня 2019 року відповідачем було здійснено позивачу виплату основної заробітної плати та додаткової заробітної плати. Оскільки з дня звільнення з роботи заробітна плата їй не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст.117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме за період з 01.01.2013 по 06.08.2019 у розмірі 171 720, 51 грн.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09.09.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
08 жовтня 2019 року представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що за спірний період (з січня 2010 по грудень 2012 року) заробітна плата та додаткові виплати позивача становили 102 330, 08 грн. згідно розрахункових листків. Спір у справі виник внаслідок того, що у формулу розрахунку заробітної плати було закладено нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж було передбачено Законами України «Про державний бюджет України». Таким чином, згідно рішень Сихівського районного суду м. Львова позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недонарахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 18, 67% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Просить застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа_3. Зазначає, що дана позиція повністю узгоджується із позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за № 6−113цс16. Вважають, що позивач свідомо умисно, користуючись відсутністю термінів позовної давності для справ щодо стягнення заробітної плати, затягував час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 07 жовтня 2019 року провадження по справі зупинено до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі №761/9584/15-ц.
Ухвалою суду від 24 березня 2020 року провадження по справі поновлено та призначено справу до розгляду.
08 квітня 2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій він зазначає, що підстав зменшувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає, а тому просить задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
10 квітня 2020 року від представника відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» надійшли додаткові пояснення в яких вона просить у задоволені позову відмовити, мотивуючи це тим, що позивач пропустив трьох місячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України.
В судовому засіданні представник позивача особа_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві. Просить позов задоволити.
Представник відповідача [censored] Г.Ю. в судовому засіданні проти позову заперечила, просила відмовити в задоволенні такого.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 15 березня 2017 року по справі № 464/383/17, стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_3 17 694 грн. невиплаченої заробітної плати.
Крім цього, рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 23 травня 2019 року стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_3 1415, 38 грн. доплати за шкідливі умови праці та 19 353, 45 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, а всього 20 768, 83 грн.
Вказаними рішеннями суду встановлено, що особа_3 працювала у ЛМКП «Львівтеплоенерго» на посаді апаратника хімводоочищення четвертого розряду в хімічному цеху ТЕЦ-1 ЛМКП « Львівтеплоенерго», 31.12.2012 звільнена у зв`язку із закінченням строку Трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП. Дане підтверджується також записами трудової книжки.
Проте, відповідач ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дорахував та не виплатив позивачу особа_3 заробітну плату у повному обсязі за період з січня 2010 року по грудень 2012 року, сума недорахованої та невиплаченої у день звільнення позивача заробітної плати склала 19 109, 38 грн. Вказане недорахування заробітної плати було зумовлено тим, що відповідач ЛМКП «Львівтеплоенерго» неправомірно зменшував встановлений Законом України розмір мінімальної заробітної плати, на основі якого, проводив розрахунок мінімальної тарифної ставки.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішення Сихівського районного суду м.Львова від 15.03.2017 та від 23.05.2019 мають преюдиційні значення при вирішенні даного спору.
З`ясовано і не оспорюється сторонами, що позивач лише 07 серпня 2017 року отримала недораховану заробітну плату.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237−1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами Трудового права.
Посилання представника відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) як на підставу для відмови у задоволенні позову не беруться до уваги, оскільки у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини не здійснював тлумачення статті 117 КЗпП України та лише констатував можливість двоякої дії цієї статті.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Беручи до уваги, що повний розрахунок з особа_3 проведений 07 серпня 2019 року, тому перебіг тримісячного строку звернення до суду почався з 08 серпня 2019 року, а відтак, позивач при зверненні до суду з даним позовом 05 вересня 2019 року не пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Позивач надав суду розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільнені у розмірі 171 720, 51 грн., який охоплює період з 01 січня 2013 року по 06 серпня 2019 року.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» було роз`яснено, що у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц прийшла до висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
 — розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
 — період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
 — ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
 — інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судом враховано, що позивач звернувся до суду з даним позовом по спливу майже семи років після звільнення з роботи, належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що вона зверталась на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо недорахованої заробітної плати суду не надано. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що позивач не знав про її право на отримання заробітної плати не нижче від мінімальної та на отримання доплат за шкідливі умови праці, зокрема, не був ознайомлений із колективним договором, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.
Відповідач під час розгляду справи № 464/383/17 заперечувала проти права позивача на отримання недорахованої заробітної плати, а тому факт порушення цього права та сума відповідної недорахованої, невиплаченої заробітної плати були встановлені лише під час судового розгляду.
Разом з тим, сума недорахованої невиплаченої заробітної плати (19 109, 38 грн.), яка встановлена рішеннями суду, є очевидно не співмірною із заявленою сумою позову — 171 720, 51 грн., оскільки підприємство виплатило 102 330, 08 грн. Тому суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи визначити як розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат — 32 060, 21 грн., що становить 18, 67% у грошовому виразі. Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.117 КЗпП України, керуючись ст.ст.12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
у х в, а л и в:
позов особа_3 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 32 060 (тридцять дві тисячі шістдесят) грн. 21 коп., з відрахуванням від цієї суми податків та обов`язкових зборів.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_3 судові витрати в розмірі 320, 43 грн.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Сихівський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Під час дії карантину, встановленого кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19) процесуальний строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії такого карантину.
Позивач: особа_3, адреса_1, ІПН номер_1.
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код єдрпоу — 05506460, адреса місцезнаходження: м.Львів, вул. Д.Апостола, 1.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.06.2020.

Суддя О.Ю.[Г].