ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты
Справа № 462/690/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
22 квітня 2020 року м.Львів
Суддя Залізничного районного суду м.Львова [Р.] Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
В С Т, А Н О В И В:
Позивач особа_1 6 лютого 2020 року звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він у період з 01 березня 1999 року по 28 липня 2011 року перебував у трудових відносинах з Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго», працюючи сторожем. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 серпня 2019 року по справі №462/4120/19 зайого позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на його користь 5 621, 33 грн. недорахованої заробітної плати та7897, 61 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 13 518, 94 грн.. а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000.00 грн.11 грудня 2019 року відповідачем було виплачено 13 518, 94 грн. Оскільки з дня звільнення з роботи заробітна плата йому не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме за період з 29.07.2011 року по 11.12.2019року у сумі 128732грн.16 коп., також витрати на правничу допомогу у сумі 2500, 00грн. та судовий збір в сумі 1287, 32грн.
Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року визначено здійснювати судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заявлені вимоги не визнаєж, вважає, що пропущений тримісячний строк звернення до суду відповідно до вимог ст.233 КзпП, так крім того, звернув увагу на висновки, викладенні у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 р.
У зв`язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши всі обставини по справі та перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року позов особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» задоволений: стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 5621 грн. 33 коп.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 7897 грн. 61 коп., а всього стягнуто 13 518, 94 грн.
Вказаним рішенням суду було встановлено, що особа_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем та 28 липня 2011 р. він був звільнений за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 411-к від 20.07.2011 р. Починаючи з 01 січня 2010 року по 28 липня 2011 року відповідач не в повному розмірі виплачував йому заробітну плату. Розрахунок заборгованості в розмірі 5621 грн. 33 коп. був здійснений позивачем та такий розмір не спростований відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року має преюдиційне значення при вирішенні даного спору.
11 грудня 2019 року позивачу відповідачем було сплачено заробітну плату в розмірі 5621 грн. 33 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 7897 грн. 61 коп., а всього сплачено 13 518, 94 грн.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6−116цс15.
Беручи до уваги, що повний розрахунок був проведений 11 грудня 2019 року, тому перебіг тримісячного строку звернення до суду почався з 12 грудня 2019 року, а відтак, суд приходить до висновку, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 6 лютого 2020 року не пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Тому суд не бере до уваги ствердження відповідача про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Позивач надав суду розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільнені у розмірі 128732, 16грн., який охоплює період з 29.07.2011р. по 11.12.2019р.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» було роз`яснено, що у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц прийшла до висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
— розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
— період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
— ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
— інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Позивач звернувся до суду з цим позовом у лютому 2020 року, тобто зі спливом більш ніж вісім років після звільнення з роботи, яке мало місце 28 липня 2011року.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів які б вказували на те, що він звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо недорахованої заробітної плати.
Суд враховує, що сума недорахованої, невиплаченої заробітної плати в розмірі 5621, 33 грн., яка встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 серпня 2019 року, є значно меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (128732, 16грн), майже в 25 разів.
Взявши до уваги розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, бездіяльність відповідача щодо її виплати протягом майже 9 років, суд вважає, що існують підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшоє суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до стягнення у розмірі 5 000 грн. і тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, суд, врахувавши норми, передбачені частиною 3 статті 141 ЦПК України, а також, взявши до уваги, що цей спір між сторонами виник у зв`язку з незаконними діями відповідача щодо невиплати позивачу частини заробітної плати, приходить до висновку, що судові витрати слід покласти на обидві сторони в рівних частинах, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 643 гривень 66 коп. судового збору та 1250 гривень 00 судових витрат на професійну правничу допомогу, що становить 1/2 частину від вказаних витрат, що буде відповідати принципам справедливості та розумності.
На підставі наведеного та керуючись ст.12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
У Х В, А Л И В:
Позов особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5000 гривень 00 коп. без врахування з цієї суми стягнення податків та обов`язкових платежів; 643 гривень 66 коп. судового збору та 1250 гривень 00 судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
Позивач: особа_1 (рнокпп номер_1, проживає за адресою: адреса_1);
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (єдрпоу 5 506 460 знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д. Апостола, 1).
Суддя: [Н.]
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
22 квітня 2020 року м.Львів
Суддя Залізничного районного суду м.Львова [Р.] Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
В С Т, А Н О В И В:
Позивач особа_1 6 лютого 2020 року звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він у період з 01 березня 1999 року по 28 липня 2011 року перебував у трудових відносинах з Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго», працюючи сторожем. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 серпня 2019 року по справі №462/4120/19 зайого позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на його користь 5 621, 33 грн. недорахованої заробітної плати та7897, 61 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 13 518, 94 грн.. а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000.00 грн.11 грудня 2019 року відповідачем було виплачено 13 518, 94 грн. Оскільки з дня звільнення з роботи заробітна плата йому не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме за період з 29.07.2011 року по 11.12.2019року у сумі 128732грн.16 коп., також витрати на правничу допомогу у сумі 2500, 00грн. та судовий збір в сумі 1287, 32грн.
Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року визначено здійснювати судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заявлені вимоги не визнаєж, вважає, що пропущений тримісячний строк звернення до суду відповідно до вимог ст.233 КзпП, так крім того, звернув увагу на висновки, викладенні у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 р.
У зв`язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши всі обставини по справі та перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року позов особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» задоволений: стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 5621 грн. 33 коп.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 7897 грн. 61 коп., а всього стягнуто 13 518, 94 грн.
Вказаним рішенням суду було встановлено, що особа_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем та 28 липня 2011 р. він був звільнений за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 411-к від 20.07.2011 р. Починаючи з 01 січня 2010 року по 28 липня 2011 року відповідач не в повному розмірі виплачував йому заробітну плату. Розрахунок заборгованості в розмірі 5621 грн. 33 коп. був здійснений позивачем та такий розмір не спростований відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року має преюдиційне значення при вирішенні даного спору.
11 грудня 2019 року позивачу відповідачем було сплачено заробітну плату в розмірі 5621 грн. 33 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 7897 грн. 61 коп., а всього сплачено 13 518, 94 грн.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6−116цс15.
Беручи до уваги, що повний розрахунок був проведений 11 грудня 2019 року, тому перебіг тримісячного строку звернення до суду почався з 12 грудня 2019 року, а відтак, суд приходить до висновку, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 6 лютого 2020 року не пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Тому суд не бере до уваги ствердження відповідача про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Позивач надав суду розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільнені у розмірі 128732, 16грн., який охоплює період з 29.07.2011р. по 11.12.2019р.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» було роз`яснено, що у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц прийшла до висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
— розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
— період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
— ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
— інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Позивач звернувся до суду з цим позовом у лютому 2020 року, тобто зі спливом більш ніж вісім років після звільнення з роботи, яке мало місце 28 липня 2011року.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів які б вказували на те, що він звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо недорахованої заробітної плати.
Суд враховує, що сума недорахованої, невиплаченої заробітної плати в розмірі 5621, 33 грн., яка встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 серпня 2019 року, є значно меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (128732, 16грн), майже в 25 разів.
Взявши до уваги розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, бездіяльність відповідача щодо її виплати протягом майже 9 років, суд вважає, що існують підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшоє суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до стягнення у розмірі 5 000 грн. і тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, суд, врахувавши норми, передбачені частиною 3 статті 141 ЦПК України, а також, взявши до уваги, що цей спір між сторонами виник у зв`язку з незаконними діями відповідача щодо невиплати позивачу частини заробітної плати, приходить до висновку, що судові витрати слід покласти на обидві сторони в рівних частинах, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 643 гривень 66 коп. судового збору та 1250 гривень 00 судових витрат на професійну правничу допомогу, що становить 1/2 частину від вказаних витрат, що буде відповідати принципам справедливості та розумності.
На підставі наведеного та керуючись ст.12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
У Х В, А Л И В:
Позов особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5000 гривень 00 коп. без врахування з цієї суми стягнення податків та обов`язкових платежів; 643 гривень 66 коп. судового збору та 1250 гривень 00 судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
Позивач: особа_1 (рнокпп номер_1, проживає за адресою: адреса_1);
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (єдрпоу 5 506 460 знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д. Апостола, 1).
Суддя: [Н.]
