науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту україни з дослідним виробництвом: Судебное решение о взыскании задолженности по зарплате и моральной компенсации.

Справа №522/11544/22

Провадження №2/522/4649/22

рішення

іменем україни

26 грудня 2022 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Косіциної в.в.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом особа_1 до державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та стягнення моральної шкоди,

встановив:

01 вересня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов особа_1 до державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та стягнення моральної шкоди.

Позивач просила стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний проектно- конструкторський Інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» на її користь:

 — заборгованість із заробітної плати за період з 01 серпня 2021 року по 12 квітня 2022 року та компенсацію за невикористані 127 днів щорічних відпусток у загальній сумі — 115 381,29 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

 — середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2022 року по день винесення рішення по даній справі, із розрахунку середньоденного заробітку в сумі — 390,77 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

 — вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

 — 5000,00 гривень моральної шкоди.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 01 квітня 1987 року по 12 квітня 2022 року працювала провідним економістом у Державному підприємстві «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом». Наказом від 12 квітня 2022 року № 35 її звільнено з причини порушення підприємством законодавства про працю, а саме порушення строків виплати заробітної плати, яку їй не виплачували з 01 серпня 2021 року по 12 квітня 2022 року. У день звільнення їй не було виплачено належну заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку та не була виплачена вихідна допомога. Фактичний розрахунок не було проведено, сума належної виплати заробітної плати відповідно до довідки від 21.07.2022 року № 5/8- 164 складає 115381,29 грн. (до виплати — 92038, 05 грн.). В зв`язку з чим, вважає, що набула право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 12.04.2022 року (день звільнення) до дня винесення рішення по справі, який становить 390,77 грн. (8640грн. +7772,73 грн.: 42 робочі дні =390,77 грн.). Посилаючись на допущені відповідачем порушення також просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду.

06 вересня 2022 року ухвалою суду позовну заяву особа_1 до державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та стягнення моральної шкоди залишено безруху.

12 вересня 2022 року від позивача особа_1 до суду надійшла заява на виконання ухвали від 12 вересня 2022 року.

Ухвалою суду від 14.09.2022 року призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони не подали до суду своїх заперечень проти розгляду справивпорядку спрощеного позовного провадження.

21 вересня 2022 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява про продовження строку для надання відзиву на позов.

04жовтня 2022року наелектронну адресусуду відпредставника відповідачадержавного підприємства«Науково-досліднийпроектно-конструкторськийінститут морськогофлоту Україниз досліднимвиробництвом» адвокатаЛисецької О.О.надійшов відзивна позовнузаяву, в якомучастковоне погодились з позовними вимогами та просили вважати довідку про нараховані суми, належні при звільненні такою, що не відображає фактичні данні та є недійсною, а керуватись довідкою про фактично нараховані суми, належні при звільненні, середньоденний заробіток позивача визначити у сумі 337,51 грн., а сума нарахування 17719,27 грн., в інші частині позову відмовити. Стосовно позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної платні, відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач пропустила строк для звернення до суду з такою вимогою, що є окремою підставою для відмови в позові в цій частині.

06 жовтня 2022 року до суду від позивача особа_1 надійшла відповідь на відзив, в якому просила стягнути нараховану, але невиплачену заробітну плату, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та моральну шкоду.

19 жовтня 2022 року від представника відповідача державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» адвоката Лисецької О.О. до суду надійшла заява про надання строку для укладання мирової угоди.

13 грудня 2022 року на електронну адресу суду від представника відповідача державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» адвоката Лисецької О.О. надійшла заява, в якій повідомлялось, що на теперішній час, між позивачем та відповідачем мирову угоду по справі не укладено.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Судом встановлено, що з 01 квітня 1987 року позивач особа_1 працювала в Державному підприємстві «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» (а.с. 9−10).

Наказом в.о. директора державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» Щеглова В.Є. № 35 від 12 квітня 2022 року звільнено особа_1, провідного економіста за власним бажанням з 12 квітня 2022 року згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України з причини порушення підприємством законодавства про пращо, а саме: порушення строків виплати заробітної плати. Також, наказано здійснити виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, згідно ст. 44 КЗпП України та виплатити особа_1 компенсацію за 127 календарних днів невикористаної відпустки (а.с. 8).

Проте, в день звільнення позивачу не було виплачено належну заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Також не була виплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, згідно до ст. 44 КЗпП України.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надала довідку про нараховані суми, належні при звільненні № 5/8−164 від 21 липня 2022 року, яка видана про те, що особа_1 працювала у Державному підприємстві «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» з 01 квітня 1987 р. по 12 квітня 2022 р., форма працевлаштування постійна, займала посаду «провідній економіст», ідентифікаційний номер номер_1 та згідно з якою при звільненні їй були нараховані наступні суми: нарахований дохід 115 381,29 гривень, до виплати — 92 038,05 гривень (а.с. 11).

Однак, оскільки фактичний розрахунок з позивачем не було проведено, сума належної їй виплати заробітної плати відповідно до довідки від 21.07.2022 року № 5/8- 164 складає 115381,29 грн. (до виплати — 92038, 05 грн.) не виплачена, особа_1 звернулась до суду з даною позовною заявою.

Крім того, позивач вважає, що через не проведення з нею розрахунків по заробітній платі набула право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 12.04.2022 року (день звільнення) до дня винесення рішення по справі.

Відповідач, частково не погоджуючись з позовом особа_1 вважає довідку про нараховані суми, належні при звільненні за № 5/8 від 21 липня 2022 раку, згідно з якою визначено, що при звільнені особа_1 нараховано до виплати дохід у сумі 115 381,29 гривен, з них 92 038,05 призначені до виплати, такою, що не відображає фактичні данні та є недійсною.

В зв`язку з чим, відповідачем проведено службове розслідування на підприємстві та за результатами роботи комісії, виявлено, що фактичний дохід, що підлягає виплаті особа_1 при звільненні становить 101 126,13 гривень, з них 80 713,20 гривень — призначені до виплати.

В свою чергу, позивач в обґрунтування позову надала копію Індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с. 12−14).

Судом було досліджено надані позивачем Індивідуальні відомості про застраховану особу та співвіднесено з відомостями, які містяться в Довідці про нараховані суми, належні при звільнені № 5/8 від 21 липня 2022 року та Довідці про нараховані суми, належні при звільнені № 5/8−231 від 28 вересня 2022 року та встановлено наступне:

Відомості про нарахований дохід (суми заробітку для нарахування пенсії) за період серпень, вересень, листопад, грудень 2021 року повністю співпадають.

Відомості про нарахований дохід (суми заробітку для нарахування пенсії) за період січень (9130,59), лютий (8640,00), березень 2022 року (7772,73) співпадають у Довідці про нараховані суми, належні при звільнені № 5/8 від 21 липня 2022 року та Індивідуальних відомостях про застраховану особу, в той час, як в Довідці про нараховані суми, належні при звільнені № 5/8−231 від 28 вересня 2022 року визначено нарахований дохід за січень 2022 року в сумі 6330,59, за лютий 2022 року 5840,00, за березень 2022 року 5972,73.

Відомості про нарахований дохід (суми заробітку для нарахування пенсії) за квітень 2022 року відрізняється в усіх трьох документах. Так, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу вказано суму заробітку для нарахування пенсії 33913,08 грн. В Довідці про нараховані суми, належні при звільнені № 5/8 від 21 липня 2022 року нарахований дохід за квітень 2022 року становить 55832,04, а в Довідці про нараховані суми, належні при звільнені № 5/8−231 від 28 вересня 2022 року 48976,88 грн.

Між тим,28вересня 2022року відповідачем на адресу позивача направлено лист № 1/1−232, згідно з яким позивача повідомлено про те, що: «видана Довідкапро нарахованісуми,належні призвільнені №5/8від 21липня 2022року, згідно зякого визначено, що призвільнені особа_1 нараховано довитати дохіду сумі115381,29гривен,з них92038,05-призначені довиплати. Доводимо доВашого відома,що придодатковій перевірцісум,що підлягаютьВам виплатіпри звільненні,виявлено,що працівникамипідприємства допущеніпомилки щодосум нарахуваннята виплатипри звільненні,не врахованотого факту, що Випрацювали вперіод 5 07 січня 21)22 року на 0,8 ставки, В зв`язку з вищезазначеним повідомляємо, що Довідка про нараховані суми, належні при звільнені за № 5/8 від 21 липня 2022 року, згідно з якою визначено, що при звільнені особа_1 нарахованодо виплатидохід усумі 115581,29гривен,з них92038,05-призначені довиплати,-Є такою, що невідображає фактичніданне Взв`язку звищевизначеним, підприємства ВІДКЛИКАЄДовідку пронараховані суми, належні при звільнені за № 5/8 від 21 липня 2022 року, згідно з якою визначено, що при звільнені особа_1 нарахована до виплати дохід у сумі 115 381,29 гривен, з них 92 038,05 призначені до виплати; повідомляє, що зазначена довідка € недійсною, в зв`язку з чим прощу повідомити всі органи державного управління ma/чи місцевого самоврядування, підприємства ma/чи організації, незалежно від форми власності, ma/чи суди усіх ланок (в тому числі І Приморський районний суд міста Одеси), до яких Ви подавали зазначену довідку — про її недійсність та відкликання. Крім того, направляємо на Вашу адресу Довідку про фактично нараховані суми, належні при звільнені за 5/8−231 від 28 вересня 2022 року, згідно з якою визначено, що при звільнені особа_1 нараховано до виплати дохід у 101 126,13 гривен, з них 80 713,20 гривен — призначені до виплати. Прошу в подальшому керуватись даними, визначеними у Довідці про фактично нараховані суми, належні при звільнені за № 5/8−231 від 28 вересня 2022року».

В обґрунтування проведеного перерахунку нарахованих сум, належних при звільненні, відповідач надав суду копії:

наказ по ДП «УкрНДІМФ» № 12 А від 30.11.2021 року, згідно з яким затверджено штатний розпис по підприємству, особа_1 визначено розмір заробітної платні з 01 грудня 2021 року, як провідному економісту планово-виробничого відділу підприємств у сумі 7 300 гривень;

наказ, но ДП «УкрНДІМФ» № 175 від 30 грудня 2021 року, згідно з яким: (1) трудовий колектив ДП «УкрНДІМФ» з 01.01.2022 року переведено на 4-денний робочий тиждень з режимом роботи з понеділка по четвер кожного тижня; переведено з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року на роботу в режимі 0,8 робочого часу з відпрацюванням 32 годин на тиждень працівниками ДП «УкрНДІМФ», в тому числі і особа_2 ;

табелів робочого часу за січень-квітень 2022 року, згідно з яких вбачається, що позивач працювала в даний період чотириденну робочу неділю.

Відповідно до табелів обліку робочого часу за січень-квітень 2022 року позивачкою фактично було відпрацьовано в даний період чотириденний робочий тиждень.

При цьому достовірність вказаних у табелі обліку робочого часу особа_1 за січень-квітень 2022 року, встановленим порядком не оскаржувалася, а тому він на теперішній час є чинним.

Згідно з Висновком Верховного Суду, який викладено у постанові по справі 545/3672/16-ц від 18.03.2020 року, стягненню підлягає тільки нарахована на підставі первинних документів, у тому числі Табелю обліку робочого часу, але не виплачена заробітна плата.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що нарахування заробітної платні з 01 січня 2022 року здійснювалось пропорційно чотириденної робочої неділі виходячи зі ставки, визначеної штатним розписом у сумі 7300 гривень, а тому фактичний дохід, що підлягає виплаті особа_1 при звільненні становить 101126,13 гривень з них 80713,20 гривень — призначені до виплати.

Відповідачем не заперечується та обставина, що позивачці у день звільнення не було виплачено усіх належних сум.

Відповідно до ст.7 ч.4 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом.

Частинами 1, 7 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно достатті 94 КЗпП України, заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійних ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1−13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Більш того, за змістом статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За приписами статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення Трудового договору.

З огляду на зміст положень статті 2 Закону України «Про оплату праці» компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Згідно із частиною 1 статті 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першоїстатті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Згідност. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В порушення вимогст. 116 КЗпП Українирозрахунок з позивачем не було проведено в день звільнення.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника.

Як роз`яснено в п.20постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Заборгованість по заробітній платі виникла та не була погашена на дату звільнення позивачки з роботи.

Відповідач вимоги ст.47,116 КЗпП Українине виконав, повного розрахунку в день звільнення не провів, заробітну плату не виплатив, кінцевий розрахунок з позивачем не проведено на дату подання позовної заяви.

Відповідно дост.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи слідує, що розмір не виплаченої заробітної плати та інших нарахованих сум, належних при звільненні становить 101126,13 грн.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункт 2).

у пункті 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вказано, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

З огляду на дату звільнення позивачки, при розрахунку її середнього заробітку слід використовувати розмір заробітної плати за лютий 2022 року та березень 2022 року.

Як зазначено у довідці про нараховані суми, належні при звільнені № 5/8−231 від 28 вересня 2022 року, заробітна плата особа_1 за лютий 2022 року становила 5840,00 грн., за березень 2022 року 5972,73 грн.

Кількість робочих днів за лютий-березень 2022 року — 35.

Відтак, середньоденна заробітна плата позивачки становить: (5840,00 + 5972,73): 35 = 337,51 грн.

Кількість робочих днів затримки виплати заробітної плати позивачці при звільненні з моменту звільнення по день винесення рішення судом складає: квітень 2022 року — 13; травень 2022 року — 22; червень 2022 року — 22; липень 2022 року — 21; серпень 2022 року — 23; вересень 2022 року — 22; жовтень 2022 року — 21; листопад 2022 року — 22; грудень 2022 року — 18; загалом — 184 днів.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки на момент ухвалення рішення вже підлягає до стягнення середній заробіток у розмірі: 337,51 грн. х 184 днів = 62101,84 грн.

Попри це, на думку суду розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є завищеним та не відповідає вимогам справедливості та співмірності в умовах військового стану й буде надмірним тягарем для відповідача, а тому підлягає зменшенню, враховуючи наступне.

Згідно з ч.4ст.263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6−113цс16).

У пункті 91 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

 — розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

 — період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

 — ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

 — інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом з цим, відповідач у своєму відзиві зазначає, що невиплата позивачу сум належних при звільненні пов`язана лише з відсутністю фінансування та джерел доходів на підприємстві, що й стало безпосередньою причиною звільнення позивача. Неможливість виплатити відповідачем належних позивачу сум призвело до її звернення до суду, проте відповідач не заперечує та не відмовляється від виконання своїх обов`язків щодо виплати заробітної плати та шукає шляхи вирішення та врегулювання даного питання, про що зазначив у відзиві.

Отже, враховуючи вищевикладене, встановлений судом розмір заборгованості за затримку розрахунку при звільненні, який складає 62101,84 грн., суд прийшов до висновку, що з огляду на дотриманням розумного та справедливого балансу між інтересами роботодавця та працівника, розмір відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку підлягає зменшенню на 50 відсотків, що складатиме 31050,92 грн.

Із змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути 50 відсотків середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Такий висновок суду в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14−623цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14−429цс19) та у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц (провадження № 61−25562св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц (провадження № 61−9659св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18 (провадження № 61−3961св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5266/18 (провадження № 61−7884св19), від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19 (провадження № 61−7911св20), від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20 (провадження № 61−2026св21), від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/11237/20 (провадження № 61−8025св21), від 11 жовтня 2021 року у справі № 757/1997/20-ц (провадження № 61−11355св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 296/3306/19 (провадження № 61−7154св21), 18 травня 2022 року у справі № 737/670/19 (провадження № 61−5819св21).

Крім того, стосовно позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної платні, відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав того, що позивачем пропущено строку для звернення до суду з такими вимогами, що окремою підставою для відмови у позові в цій частині.

Приписами статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла на момент звернення до суду, а саме 01.09.2022 року) визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення Трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідач наполягає на тому, що довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, позивач фактично отримала в день звільнення, тобто 12 квітня 2022 року. До суду з зазначеним позовом, позивач звернулася лише 01 вересня 2022 року.

Виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної платні не є виплатою сум, що належать працівникові при звільненні, тобто з такими позовними вимогами позивач мав звернутися в тримісячний строк. Тобто, пропущення строку для звернення до суду з такими вимогами, є окремою підставою для відмови у позові в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної платні.

Однак, суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на таке:

Як вбачається з довідки про нараховані суми, належні при звільненні № 5/8−164, за якою позивачу нараховано дохід в розімірі 115381,29 грн., вона видана 21.07.2022 року.

Відповідно дочастин 1та 2статті 233Кодексу законівпро працюУкраїни (вредакції,що діялана моментзвільнення позивача, а саме12.04.2022року)працівник можезвернутися ззаявою провирішення Трудовогоспору безпосередньодо районного, районного умісті,міського чиміськрайонного судув тримісячнийстрок здня, коли віндізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа, а усправах прозвільнення -в місячнийстрок здня врученнякопії наказу (розпорядження)про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, як випливає зі статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла на момент видання відповідачем довідки про нараховані суми, належні при звільненні, а саме 21.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення Трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто, довідку про нараховані суми, належні при звільненні № 5/8−164 від 21.07.2022 року позивач ніяк не могла отримати 12.04.2022 року, як про це зазначає відповідач, а враховуючи, що дана довідка датована 21.07.2022 року, то позивач подавши до суду позовну заяву 01.09.2022 року, звернулась в межах тримісячного строку з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані при звільненні.

у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1−5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237−1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12−301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобтосередній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14−47цс12) наголосила на тому, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.Середній заробіток за час вимушеного прогулу — це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є.

Також Велика Палата Верховного суду у цій постанові вказала на те, що до вимог позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Таким чином, на звернення працівника із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поширюється загальний строк захисту трудових прав, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

У зв`язку із тим, що повний розрахунок з позивачем не проведений, доказів стосовно фактичного розрахунку з позивачем матеріали справи не містять, суд вважає, що тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, не пропущений.

Аналогічного правового висновку щодо подібних за змістом правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61−6476св22).

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження №11−1210апп19).

Як вже було встановлено судом вище, при звільненні роботодавець не виплатив належні при звільненні працівникові суми нарахованої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, а тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, він повинен компенсувати позивачу розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати належних йому сум.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 КЗпП при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (статті 38 і 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Судом встановлено та визнається сторонами, що вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку особа_1 не виплачена.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженоговказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Враховуючи наведене, беручи до уваги, що остаточний розрахунок з позивачем не проведено, так як не виплачена передбачена законодавством вихідна допомога, на користь позивача слід стягнути вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та враховуючи приведені вище розрахунки, судом встановлено, що середньоденна заробітна позивача становить: 5840,00 грн. (заробітна плата за лютий 2022 року без ПДВ та без врахування відпускних) + 5972,73 грн. (заробітна плата за березень 2022 року без ПДВ та без врахування відпускних) / 35 робочих днів = 337,51 грн.

Отже, вихідна допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку становить 17719,27 грн. /337,51×17,5×3/.

Разом з тим, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що справляння і сплата податку із заробітної плати є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає таку суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З огляду на вищенаведене, судом з`ясовано, що відповідачем (роботодавцем) було допущено порушення вимог Трудового законодавства, що не оспорюється сторонами, а відтак суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку.

Щодо позовних вимог особа_1 про відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 грн., суд відзначає наступне.

Відповідно дост. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2статті 16 ЦК Українивизначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1ст. 23 ЦК Українипередбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 237−1 КЗпП Українипередбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно ізст. 237−1 КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно дост. 237−1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відтак, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст.3,4,11,31 ЦПК України).

Враховуючи, те щоКЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, аст. 237−1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставіст. 237−1 КЗпП Україниздійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналізуючи вищенаведені норми права у [censored] з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачці була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті їй належних при звільненні сум заробітної плати.

Суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в сумі 2000,00 грн., оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало у невиплаті заробітної плати в порядку і строки, встановлені чинним законодавством, призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, проте було нетривалим. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретний характер порушення прав позивачки, погіршення її матеріального стану, істотність вимушених змін у житті після невиплати заробітної плати та тривалість цих змін.

Відтак, позовні вимоги особа_1 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29−30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 01 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених фактів та досліджених по справі доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволенні позову про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди.

Згідно п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК Українирішення суду в частині присудженнявиплатизаробітної плати, але не більше ніж за один місяць слід допустити до негайного виконання.

Керуючись ст. ст.2,10−13,17,76−83,89,137,141,258,259,263−265,354,430 ЦПК України, ст. ст.47,116,117,233,238 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов особа_1 до державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та стягнення моральної шкоди — задовольнити частково.

Стягнути зДержавного підприємства «Науково-дослідний проектно- конструкторський Інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15 А, код єдрпоу 01126996) на користь особа_1 (інформація_1, адреса_1, рнокпп номер_1), заборгованість із виплати заробітної плати за період з 01 серпня 2021 року по 12 квітня 2022 року та компенсацію за невикористані 127 днів щорічних відпусток у загальній сумі 101126,13 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути зДержавного підприємства «Науково-дослідний проектно- конструкторський Інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15 А, код єдрпоу 01126996) на користь особа_1 (інформація_1, адреса_1, рнокпп номер_1), 50 відсотків середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 13 квітня 2022 року. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, із розрахунку середньоденного заробітку в сумі в сумі 337,51 грн.

Стягнути зДержавного підприємства «Науково-дослідний проектно- конструкторський Інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15 А, код єдрпоу 01126996) на користь особа_1 (інформація_1, адреса_1, рнокпп номер_1) вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а саме 17719,27 грн.

Стягнути зДержавного підприємства «Науково-дослідний проектно- конструкторський Інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15 А, код єдрпоу 01126996) на користь особа_1 (інформація_1, адреса_1, рнокпп номер_1) моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2022 року.

Суддя

26.12.2022