ОКВП "ДНІПРО-КІРОВОГРАД": невыплата зарплаты
Дело № 182/6967/19
Производство № 2/0182/651/2020
Р Е Ш Е Н И Е
именем Украины
13.05.2020 года Никопольский горрайонный суд Днепропетровской области в составе председательствующего судьи [Р.] В.В., рассмотрев в порядке упрощенного искового производства (без вызова сторон) гражданское дело по исковому заявлению особа_1 к Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» о взыскании задолженности по заработной плате, —
В:
Истец обратился в суд с пезовом, который уточнял (а.с.1, 2, 26−27). Просит суд взыскать с Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» в его пользу задолженность по заработной плате в сумме 50858, 70 грн. и инфляционные начисления в сумме 4755, 28 грн.
В обоснование исковых требований ссылается на следующие обстоятельства.
В период с 06.10.2016 года по 27.09.2018 года он находился в трудовых отношениях с Областным коммунальным производственным предприятием «Днепр-Кировоград». Находясь в трудовых отношениях, он 15.07.2017 года на основании контракта, приказа командира в / ч А0666 №102-РС был принят в Вооруженные Силы Украины на военную службу по контракту. 23.08.2018 года на основании ст.26 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» он был уволен в запас по семейным обстоятельствам. После увольнения с военной службы он обратился к ответчику с заявлением об увольнении и 27.09.2018 года был уволен по ст.38 КЗоТ Украины в соответствии с приказом №65-ЗК от 26.09.2018 года. Видповидно к справок от 20.12.2018 года №00000000222, № 223 с июля 2017 по август 2018 заработная плата ему не выплачивалась. Согласно расчетного листка за сентябрь 2018 года, выданного Областным коммунальным производственным предприятием «Днепр-Кировоград» его среднедневной заработок составляет 171, 82 грн. Поэтому, по его расчету, с ответчика подлежит взысканию задолженность по 15.07.2017 года по 23.08.2019 года в сумме 50858, 70 грн. Однако в день увольнения ответчик здийснив выплату причитающихся средств, в связи с чем в настоящее время сложилась задолженность по заработной плате с учетом индекса инфляции в сумме 55613, 98 грн. из которых сумма инфляционных начислений составляет — 4755, 28 грн.
На основании изложенного истец просит взыскать с ответчика задолженность по заработной плате в сумме 50858, 70 грн., Инфляционные начисления в сумме 4755, 28 грн., А всего — 55613, 98 грн.
Определением судьи Никопольского горрайонного суда Днепропетровской области от 28.10.2019 года (А.с.28, 29) исковое заявление особа_1 к Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» о взыскании задолженности по заработной плате принято к рассмотрению по правилам упрощенного искового производства без вызова сторон; открыто производство по гражданскому делу.
19.11.2019 года в адрес суда от ответчика поступил отзыв на иск с приложениями (а.с.33−64), согласно которому ответчик в удовлетворении исковых требований просит отказать в полном объеме за безосновательности. сослался наследующие обстоятельства. особа_1 06.10.2016 года был принят на работу на должность слесаря аварийно-восстановительных работ Смолинского ВКХ ОКВП «Днепр-Кировоград». 27.09.2018 года он был уволен по собственному желанию. Также с 13.06.2017 года особа_1 не появлялся на рабочем месте, о причинах неявки не сообщил. В табелях учета рабочего времени с 13.06.2017 года по 27.09.2018 года он учитывался как отсутствует на рабочем месте по неизвестным причинам. К предприятию не поступало никаких документов опричины отсутствия особа_1, в течение всего времени до освобождения истец о причинах отсутствия не сообщал. Предприятием принимались меры по установлению места нахождения истца, однако никакой информации предприятие не получило (копии актов об отсутствии работника за период с 26.06.2017 года по 06.11.2017 года прилагаются). Как усматривается из содержания ч.3 ст. 119 КЗоТ Украины, распространение гарантий сохранения места работы при заключении контракта законодатель ставит в зависимость от НЕобходных условий: что такие гарантии предоставляются лицу в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, а именно: во время призыва, мобилизации и действия особого периода. Однако контракт о прохождении военной службы от 15.07.2017 года не содержит никаких ссылок на наличие соответствующих необходимых условий, а именно: призыв, мобилизацию, заключение его в особый период, во время кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности. Наоборот, в п.1 Договора указано, что истец зобов`язуеться проходить службу в течение срока контракта (три года п.3 Контракта), а в случае наступления особого периода — сверх установленного срока. Не приложены к материалам дела приказа военного комиссариата. Указал, что заключение контракта никоим образом не связано с наступлением необходимых условий для распространения гарантий согласно ч. 3 ст.119 КЗоТ Украины. Считает, что истец самостоятельно сменил место работы и добровольно на профессиональной основе заключил контракт на прохождение военной службы по 15.07.2017 года. Крим того, истец по своему усмотрению определил период действия гарантии согласно ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины с 01.07.2017 года по 01.09.2018 года. Также истец никак не объясняет отсутствие и не требует оплаты с 13.06.2017 года, когда он фактически не явился на работу и не приводит никаких причинам не явки. После увольнения с военной службы 23.08.2018 года и до момента увольнения с предприятия 27.09.2018 года истец не явился на работе, никаких документов о прохождении военной службы для поСтосування гарантий согласно ч.3 ст. 119 КЗоТ Украины не предоставил.
От истца ответы на отзыв не последовало.
Изучив материалы дела, суд пришел к следующему выводу.
Согласно ч.1 ст. 4 ГПК Украины, каждый человек имеет право в порядке, установленном настоящим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или законных интересов.
Пунктом 11 постановления Пленума Верховного Суда Украины №14 от 18.12.2009 года «О судебном решении по гражданскому делу»предусмотрено, что поскольку правом на обращение в суд за защитой обладает лицо в случае нарушения, непризнания или оспаривания именно его прав, свобод или интересов, а также в случае обращения в суд органов и лиц, которым предоставлено право защищать права, свободы и интересы других лиц или государственные и общественные интересы (части первая и вторая статьи 3 ГПК (в редакции закона 2004 года), то суд должен установить, были ли нарушены, непризнанные или оспорены права, свободы или интересы этих лиц, а если были, тоуказать, является ли привлечен по делу ответчик ответственным за это.
В соответствии со ст. 3 КЗоТ Украины, трудовые отношения работников всех предприятий, учреждений, организаций независимо от форм собственности, вида деятельности и отраслевой принадлежности, а также лиц, работающих по трудовому договору с физическими лицами, регулируются Законодательством о труде. Судебная защита является одной из гарантий обеспечения прав и свобод участников трудовых правоотношений.
Исходя из положений ч. 2 ст. 19 Конституции Украины, органи государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, предусмотренным Конституцией и законами Украины.
Судом установлено, что спор между сторонами возник из трудовых правоотношений.
С копии трудовой книжки (а.с.7, 8), заведенного на имя особа_1 Серии номер_1 усматривается, что особа_1 с 06.10.2016 года по 27.09.2018 года работал слесарем аварийно-восстановительных работ в Смолинском ВКХ Областного коммунального выпроизводственный предприятия «Днепр-Кировоград». Указанное подтверждается также другими материалами дела (а.с.6 — копия справки № 2944/11/0721 от 20.12.2018 года, а.с.9 — копия приказа № 65-ЗК о прекращении Трудового договора, а.с.61- копия заявления об увольнении).
Согласно справки № 2944/11/0721 от 20.12.2018 года (а.с.6), особа_1 работал слесарем аварийно-восстановительных работ 4-го разряда службы водоснабжения Смолинского водопроводно-канализационного хозяйства областного коммунального виробничогв предприятия «Днепр-Кировоград» с 06.10.2016 года (приказ от 05.10.2016 №22-ПС) по 27.09.2018 года (приказ от 26.09.2018 № 65-ЗК).
Согласно копий справок о доходах № 221 от 20.12.2018 года, № 222 от 20.12.2018 года (а.с.10, 11) особа_1 была начислена заработная плата за периоды октябрь 2016 — декабрь 2016 года, январь 2017 — июнь 2017 года.
Согласно табелю учета рабочего времени работников службы водоснабжения особа_2 ВКХ за июнь 2017 (а.с.36). особа_1 отработал с 01.06.2017 года по 12.06.2017 года 7 рабочих дней.
Согласно табелей учета рабочего времени работников службы водоснабжения особа_2 ВКХ за июль 2017 года, август 2017, сентябрь 2017 года, октябрь 2017, ноябрь 2017 года, декабрь 2017, январь 2018 года, февраль 2018, апрель 2018 года, май 2018 года, июнь 2018 года, июль 2018, август 2018 года, сентябрь 2018 (а.с.37−50). особа_1 на рабочее место не явился.
Из материалов дела вбачаеться, что работниками ответчика были составлены акты (от 26.06.2017 года, 05.07.2017 года, 18.07.2017 года, 02.08.2017 года, 21.08.2017 года, 07.09.2017 года, 21.09.2017 года, 06.10.2017 года, 27.10.2017 года, 06.11.2017 года) об отсутствии работника особа_1 на работе. С которых усматривается, что при посещении его по месту жительства по адреса_1 его дома не обнаружено, на вопрос у соседей (лицо_3) и сестры (особа_4) получили ответ, что его с 12.06.2017 года не видели, дома не с`являлся, место его нахождения не известно. Указано, что дозвониться до особа_1 невозможно, поскольку мобильный телефон не отвечает, сестра особа_4 обещает сообщить особа_2 ВКХ о любую информацию (в случае ее поступления), что касается места нахождения и причинах отсутствия на работе особа_1 (а.с.51−61).
Согласно расчета особа_1 при увольнении (а.с.13), поскольку работник не отработал ни одного полного месяца (с первого по первое число) перед увольнением, расчетного периода, исходя иззаработка которого необходимо производить вычисления средней зарплаты, в этом случае фактически нет. Поэтому компенсацию вычисляют исходя из должностного (месячного) оклада (тарифной ставки), установленного на момент ее начисления. Среднедневной заработок работника — 171, 82 грн. Сумма компенсации за неиспользованные 19 календарных дней ежегодного отпуска — 3264, 58 грн. К выплате — 2101, 52 грн.
Указанная сумма была начислена и выплачена особа_1 согласно платежного поручения № 79 967 от 28.09.2018 года (А.с.12, 14).
Как следует из письма от 10.12.2018 года (а.с.20, 21), особа_1 просил ответчика передать ему надлежащим образом заверенную копию приказа от 27.09.2018 года о его увольнении; трудовую книжку; справку с указанием времени работы на ОКВП «Днепр-Кировоград», специальности, квалификации, должности и размера заработной платы за период с 01.01.2016 года по 27.09.2018 года; справку с обоснованием размера расчетных выплат, причитающихся ему в связи с увольнением; осуществить выплату принадлежних ему средств по указанным им реквизитам.
Также установлено, что 15.07.2017 года между Министерством обороны Украины в лице: Командира воинской части А0666 полковника особа_5 и особа_1 заключен контракт о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины на должностях лиц рядового состава сроком на три года (а.с.15 -16).
Как следует из военного билета серии номер_2 особа_1, выданного [М.] военным комиссариатом Кировоградской области 28.05.2003 г.глазу (а.с.17−19), 23.08.2018 года он уволен в запас по семейным обстоятельствам.
По требованиям ст 263, 264 ГПК Украины решение суда должно основываться на принципах верховенства права, быть законным и обоснованным.
Решение является законным тогда, когда суд, выполнив все требования гражданского процессуального законодательства и всесторонне проверив обстоятельства, решил дело в соответствии с нормами материального права, подлежащих применению к данным правоотношениям, а при их отсутствии на основании закона, регует подобные отношения, или руководствуясь общими принципами и содержанием законодательства Украины.
Обоснованным признается решение, в котором полно отражены обстоятельства, имеющие значение для данного дела, выводы суда об установленных обстоятельствах и правовых последствиях являются исчерпывающими, соответствуют действительности и подтверждаются достоверными доказательствами, исследованными в судебном заседании.
При принятии решения суд обязан выяснить вопросы, в частности, относительно: наличия обстоятельств (фактов), которыми обосновывались требованияи возражения, и привести доказательства в их подтверждение; наличии других фактических данных, имеющих значение для разрешения дела; правоотношений, обусловленных установленными фактами. В решении суда обязательно должны быть указаны установленные судом факты и соответствующие им правоотношения.
Согласно ч.ч. 1−4 ст. 12 ГПК Украины, гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности сторон. Участники дела имеют равные права на осуществление всех процессуальных прав и обязанностей, предусмотренных законом. кожна сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Каждая сторона несет риск наступления последствий, связанных с совершением ли совершением ею процессуальных действий.
В соответствии с ч.ч. 1−3 ст. 13 ГПК Украины, суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками справи или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях. Сбор доказательств по гражданским делам не является обязанностью суда, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Суд вправе собирать доказательства, касающиеся предмета спора, по собственной инициативе только в случаях, когда это необходимо для защиты малолетних или несовершеннолетних лиц или лиц, признанных судом недееспособными или дееспособность которых ограничена, а также в других случаях, предусмотренных настоящим Кодексом. Участник дела распоряжается своими правами чодо предмета спора по своему усмотрению. Такое право имеют также лица, в интересах которых заявлены требования, за исключением тех лиц, которые не имеют процессуальной дееспособности.
Указанные нормы процессуального права согласуются и с положениями статьи 20 ГК Украины, согласно которой право на защиту лицо осуществляет по своему усмотрению.
Согласно ч.1 ст. 76 ГПК Украины, доказательствами являются любые данные, на основании которых суд устанавливает наличие или отсутствие обстоятельств (фактов), обосновывающих требования и возражения участников делаИ других обстоятельств, имеющих значение для разрешения дела.
Согласно ч.6 ст.81 ГПК Украины, доказывание не может основываться на предположениях.
Обоснование наличия обстоятельств должны осуществляться с помощью надлежащих, допустимых и достоверных доказательств, а не предположений, и будет соответствовать установленному статьей 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод от 4 ноября 1950 принципа справедливости рассмотрения дела судом.
Частью второй статьи 39 Закона Украины «О войсконый обязанности и военной службе «установлено, что граждане Украины, призванные на срочную военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период, или приняты на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявления решения о проведении мобилизации и (или) введение военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными частями третьей и четвертой статьи 119 КЗоТ Украины.
По положениям ч. 3 ст. 119КЗоТ Украины за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учрежденийи, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц-предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам осуществляется выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей.
Частью шестой статьи 2 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службу «определены виды военной службы: срочная военная служба, военная служба по призыву по мобилизации, на особый период, военная служба по контракту лиц рядового состава, военная служба по контракту лиц сержантского и старшинского состава, военная служба (обучение) курсантов высших военных учебных заведений, а также высших учебных заведений, имеющих в своем составе военные институты, факультеты военной подготовки, кафедры военной подготовки, отделения ресницпредставленной военным подготовки, военная служба по контракту лиц офицерского состава; военная служба по призыву лиц офицерского состава.
Определение «особого периода» содержится в абзаце 11 статьи 1 Закона Украины «Об обороне Украины», в котором предусмотрено, что особый период это период наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой) или доведения его до исполнителей относительно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях иохватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период окончания военных действий.
В соответствии со статьей 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» от 21.10.1993 года, особый период это период функционирования национальной экономики, органов государственной власти, других государственных органов, органов местного самоуправления, Вооруженных Сил Украины, других военных формирований, сил гражданской защиты, предприятий, учреждений и организаций, а также выполнение гражданами Украины сного конституционного долга по защите Отечества, мобилизацию (кроме целевой) или доведения его до исполнителей относительно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период после военных действий.
В свою очередь, мобилизация это комплекс мероприятий, осуществленных с целью планомерного перевода национальной экономики, деятельности органов государственной власти, других государственных органов, органов местневого самоуправления, предприятий, учреждений и организаций на функционирование в условиях особого периода, а Вооруженных Сил Украины, других военных формирований. Оперативно-спасательной службы гражданской защиты на организацию и штаты военного времени. Мобилизация может быть общей или частичной и проводится открыто или скрыто (абзац 4 статьи 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации»).
По содержанию письма Министерства обороны Украины № 322/2/8417 от 1 октября 2015 соответственност.1 Закона Украины «Об обороне Украины» с момента объявления Указа Президента Украины «О частичной мобилизации» № 303/2014 от 17 марта 2014 года в Украине наступил особый период. Отмена особого периода будет осуществлено отдельным Указом Президента Украины «О демобилизации» после стабилизации обстановки на востоке Украины.
В письме Министерства обороны Украины «Об действия особого периода» № 316/1/906 от 20 октября 2016 и в постановлении Высшего административного суда Украины от 16Февраль 2015 (дело №800 / 582/14) указано, что окончание периода мобилизации не является основанием для прекращения особого периода.
В настоящее время Указом Президента Украины не было объявлено демобилизации и не отменен особый период в установленном законом порядке.
Верховный Суд однозначно сформулировал правовую позицию относительно толкования понятия «особый период» в постановлении от 25 апреля 2018 делу № 205/1993/17-ц (кассационное производство № 61−1664св17). В постановлении указано, что особый период действует в Украине от 17 марта 2014 года, после обнародования Указа Президента Украины от 17 марта 2014 № 303/2014 «О частичной мобилизации».
Таким образом, на момент заключения особа_1 контракта о прохождении военной службы в Вооруженных Силах Украины действовал особый период, который начался 18 марта 2014, когда вступил в силу Указ Президента «О частичной мобилизации» № 303/2014 от 17 марта 2014 и этот особый период продолжается по состоянию на настоящее время.
Обращаясь в суд с искомИстец ссылался на то, что ответчик по делу противоправно не выплатил ему средний заработок после начала прохождения им военной службы в Вооруженных силах Украины.
Судом установлено, что истец с 06.10.2016 года по 27.09.2018 года работал слесарем аварийно-восстановительных работ 4-го разряда службы водоснабжения Смолинского водопроводно-канализационного хозяйства областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград». С 15.07.2017 года по 23.08.2018 года особа_1 проходыв военную службу в Вооруженных Силах Украины в соответствии с контрактом.
24.09.2018 года особа_1 обратился к ответчику с заявлением об увольнении по собственному желанию (а.с.61) и указанное заявление было согласовано на увольнение с 27.09.2018 года начальником СмВКГ Штирбу А. В. Ссылка ответчика на то, что с 13.06.2017 года особа_1 не появлялся на рабочем месте и в табелях учета рабочего времени с 13.06.2017 года по 27.09.2018 года учитывался как отсутствует на рабочем месте по неизвестным причинам, и, чток ответчику не поступало никаких документов о причинах отсутствия особа_1 в течение всего времени до увольнения, суд не считает основанием для отказа в иске.
Итак, по содержанию приведенных выше норм суд считает, что на особа_1 в период прохождения им военной службы в Вооруженных Силах Украины с 15.07.2017 года по 23.08.2018 года распространялись гарантии, определенные частью 3 статьи 119 КЗоТ Украины, в частности те, что на время прохождения военной службы за работником должен храниться средний заробиток.
При расчете среднего заработка суд руководствуется статьей 27 Закона Украины «Об оплате труда» и Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины «Об утверждении Порядка исчисления средней заработной платы» № 100 от 8 февраля 1995 (с последующими изменениями и дополнениями), исчисление средней заработной платы, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 08 февраля 1995 года № 100.
Согласно пункту 8 Порядка начисления выплат, исчисляются из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней / часов, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаеах, предусмотренных действующим законодательством, — на число календарных дней за этот период.
Согласно приведенного расчета истца (а.с.3), особа_1 просит взыскать с ответчика средний заработок за июль 2017-август 2018 года в сумме 50858, 70 грн., С учетом индекса инфляции (за период с 28.09.2018 года по 01.10. 2019 — 109, 35%) всего сумму задолженности определил в сумме 55613, 98 грн.
Однако, суд не может согласиться с указанным расчетом истца по следующим основаниям. Как следует из розсчета особа_1 при увольнении (а.с.13), среднедневной заработок особа_1 составляет — 171, 82 грн. За период прохождения истцом военной службы в Вооруженных Силах Украины с 15.07.2017 года по 23.08.2018 года количество рабочих дней истца составляла — 278 дней. Средний заработок истца за этот период составляет 47765, 96 грн., Исходя из расчета 278 дней х 171, 82 грн. = 47765, 96 грн. Общий индекс инфляции за период с 28.09.2018 года по 01.10.2019 года составляет 109, 15%. Поэтому инфляционные нарахування за период с 28.09.2018 года по 01.10.2019 года составляют 4370, 58 грн., исходя из расчета: (47765, 96 грн. х 109, 15% = 52136, 54 грн.) — 47765, 96 грн. = 4370, 58 грн.
Исследовав все материалы дела, оценив их в совокупности, тот факт, что истец приобрел право на взыскание среднего заработка на период прохождения военной службы в Вооруженных Силах Украины с 15.07.2017 года по 23.08.2018 года, в соответствии с требованиями ст. 119 КЗоТ Украины и Закона Украины ст. 39 Закона Украины «Прв воинской обязанности и военной службе «, что подтверждено соответствующими доказательствами по делу, суд считает возможным исковые требования удовлетворить частично, взыскать с Областного коммунального производственного предприятия» Днепр-Кировоград «в пользу особа_1 задолженность по заработной плате в сумме 47765, 96 грн. и инфляционные начисления в сумме 4370, 58 грн., в другом — отказать.
Учитывая, что истец в соответствии с ч.1 ст.5 Закона Украины «О судебном сборе» освобожден от уплаты судебного сбора, Поэтому в соответствии со ст. 141 ГПК Украины с ответчика в пользу государства подлежит взысканию судебный сбор в размере 840, 80 грн. по требованию имущественного характера.
Руководствуясь ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263−265, 268, 354 п.п.15.5 п.15 ч.1 Переходных положений ГПК Украины, ст.ст.3, 119 КЗоТ Украины, ст. 39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе», —
решил:
Исковое заявление особа_1 (рнокпп — номер_3, место прописки: адрес_2) к Областного коммунального водоворотобничого предприятия «Днепр-Кировоград» (местонахождение по адресу: 25009, Кировоградская область,. Кропивницкий, ул. Соборная, д.19-А, код егрпоу 03346822) о взыскании задолженности по заработной плате — удовлетворить частично.
Взыскать с Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» в пользу особа_1 средний заработок за период прохождения военной службы в Вооруженных Силах Украины с 15.07.2017 года по 23.08.2018 года в сумме 47765, 96 грн. (Сорок семь тысячсемьсот шестьдесят пять грн. 96 коп.) И инфляционные начисления в сумме 4370, 58 грн. (Четыре тысячи триста семьдесят грн. 58 коп.).
Взыскать с Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» в пользу государства судебный сбор в размере 840 грн. 80 коп. (Восемьсот сорок грн. 80 коп.).
В остальном — отказать.
Решение может быть обжаловано в Днепровский апелляционного суда до или через Никопольский горрайонный суд Днепропетровской области в течение тридцати днов со дня его составления.
Участник дела, которому полное решение не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Судья В. В. [Р.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 182/6967/19
Провадження № 2/0182/651/2020
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
13.05.2020 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рибакової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» про стягнення заборгованості по заробітній платі, —
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який уточнював (а.с.1, 2, 26−27). Просить суд стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 50858, 70 грн. та інфляційні нарахування в сумі 4755, 28 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.
У період з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року він знаходився у трудових відносинах з Обласним комунальним виробничим підприємством «дніпро-кіровоград». Перебуваючи у трудових відносинах, він 15.07.2017 року на підставі контракту, наказу командира в/ч А0666 №102-РС був прийнятий у Збройні Сили України на військову службу за контрактом. 23.08.2018 року на підставі ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» він був звільнений в запас через сімейні обставини. Після звільнення з військової служби він звернувся до відповідача з заявою про звільнення та 27.09.2018 року був звільнений за ст.38 КЗпП України у відповідності до наказу №65-зК від 26.09.2018 року. Відповідно до довідок від 20.12.2018 року №00000000222, № 223 з липня 2017 року по серпень 2018 року заробітна плата йому не виплачувалась. Згідно розрахункового листка за вересень 2018 року, виданого Обласним комунальним виробничим підприємством «дніпро-кіровоград» його середньоденний заробіток становить 171, 82 грн. Тому, за його розрахунком, з відповідача підлягає стягненню заборгованість з 15.07.2017 року по 23.08.2019 року в сумі 50858, 70 грн. Однак в день звільнення відповідач не здійснив виплату належних коштів, у зв`язку з чим на даний час склалася заборгованість з заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в сумі 55613, 98 грн. з яких сума інфляційних нарахувань становить — 4755, 28 грн.
На підставі наведеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 50858, 70 грн., інфляційні нарахування в сумі 4755, 28 грн., а всього — 55613, 98 грн.
Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.10.2019 року (а.с.28, 29) позовну заяву особа_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» про стягнення заборгованості по заробітній платі прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відкрито провадження по цивільній справі.
19.11.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов з додатками (а.с.33−64), згідно якого відповідач в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі за безпідставністю. Послався на наступні обставини. особа_1 06.10.2016 року був прийнятий на роботу на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт Смолінського ВКГ ОКВП «дніпро-кіровоград». 27.09.2018 року він був звільнений за власним бажанням. Також з 13.06.2017 року особа_1 не з`являвся на робочому місці, про причини неявки не повідомив. В табелях обліку робочого часу з 13.06.2017 року до 27.09.2018 року він обліковувався як відсутній на робочому місці з невідомих причин. До підприємства не надходило жодних документів про причини відсутності особа_1, протягом всього часу до звільнення позивач про причини відсутності не повідомляв. Підприємством вживались заходи щодо встановлення місця перебування позивача, проте жодної інформації підприємство не отримало (копії актів про відсутність працівника за період з 26.06.2017 року по 06.11.2017 року додаються). Як вбачається зі змісту ч.3 ст. 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи при укладанні контракту законодавець ставить у залежність від необхідних умов: що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час призову, мобілізації та дії особливого періоду. Проте контракт про проходження військової служби від 15.07.2017 року не містить жодних посилань на наявність відповідних необхідних умов, а саме: призов, мобілізацію, укладення його на особливий період, під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці. Навпаки, в п.1 Контракту вказано, що позивач зобов`язується проходити службу протягом строку Контракту (три роки п.3 Контракту), а в разі настання особливого періоду — понад установлений строк. Не додано до матеріалів справи наказу військового комісаріату. Вказав, що укладення контракту жодним чином не пов`язано з настанням необхідних умов для поширення гарантій згідно ч. 3 ст.119 КЗпП України. Вважає, що позивач самостійно змінив місце роботи та добровільно на професійній основі уклав контракт на проходження військової служби з 15.07.2017 року. Крім того, позивач на власний розсуд визначив період дії гарантії згідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України з 01.07.2017 року по 01.09.2018 року. Також позивач жодним чином не пояснює відсутність та не вимагає оплати з 13.06.2017 року, коли він фактично не з`явився на роботу і не наводить жодних причин не явки. Після звільнення з військової служби 23.08.2018 року і до моменту звільнення з підприємства 27.09.2018 року позивач не з`явився на роботі, жодних документів про проходження військової служби для застосування гарантій згідно ч.3 ст. 119 КЗпП України не надав.
Від позивача відповіді на відзив не надійшло.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Законодавством про працю. Судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що спір між сторонами виник з трудових правовідносин.
З копії трудової книжки (а.с.7, 8), заведеної на ім`я особа_1, Серії номер_1, вбачається, що особа_1 з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт в Смолінському ВКГ Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград». Вказане підтверджується також іншими матеріалами справи (а.с.6 — копія довідки № 2944/11/0721 від 20.12.2018 року, а.с.9 — копія наказу № 65-зК про припинення Трудового договору, а.с.61- копія заяви про звільнення).
Згідно довідки № 2944/11/0721 від 20.12.2018 року (а.с.6), особа_1 працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт 4-го розряду служби водопостачання Смолінського водопровідно-каналізаційного господарства обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» з 06.10.2016 року (наказ від 05.10.2016 №22-пС) по 27.09.2018 року (наказ від 26.09.2018 № 65-зК).
Згідно копій Довідок про доходи № 221 від 20.12.2018 року, № 222 від 20.12.2018 року (а.с.10, 11) особа_1 була нарахована заробітна плата за періоди жовтень 2016 року — грудень 2016 року, січень 2017 року — червень 2017 року.
Відповідно до табелю обліку робочого часу працівників служби водопостачання особа_2 ВКГ за червень 2017 року (а.с.36). особа_1 відпрацював з 01.06.2017 року по 12.06.2017 року 7 робочих днів.
Відповідно до табелів обліку робочого часу працівників служби водопостачання особа_2 ВКГ за липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року, січень 2018 року, лютий 2018 року, квітень 2018 року, травень 2018 року, червень 2018 року, липень 2018 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року (а.с.37−50). особа_1 на робоче місце не з`явився.
З матеріалів справи вбачається, що працівниками відповідача було складено акти (від 26.06.2017 року, 05.07.2017 року, 18.07.2017 року, 02.08.2017 року, 21.08.2017 року, 07.09.2017 року, 21.09.2017 року, 06.10.2017 року, 27.10.2017 року, 06.11.2017 року) про відсутність працівника особа_1 на роботі. З яких вбачається, що при відвідуванні його за місцем проживання по адреса_1, його дома не виявлено, на запитання у сусідів (особа_3) та сестри (особа_4) отримали відповідь, що його з 12.06.2017 року не бачили, дома не з`являвся, місце його перебування не відомо. Вказано, що додзвонитися до особа_1 неможливо, оскільки мобільний телефон не відповідає, сестра особа_4 обіцяє повідомити особа_2 ВКГ про будь-яку інформацію (в разі її надходження), що стосується місця знаходження та причини відсутності на роботі особа_1 (а.с.51−61).
Згідно розрахунку особа_1 при звільненні (а.с.13), оскільки працівник не відпрацював жодного повного місяця (з перше по перше число) перед звільненням, розрахункового періоду, виходячи із заробітку якого необхідно провадити обчислення середньої зарплати, у цьому випадку фактично немає. Тому компенсацію обчислюють виходячи з посадового (місячного) окладу (тарифної ставки), установленого на момент її нарахування. Середньоденний заробіток працівника — 171, 82 грн. Сума компенсації за невикористані 19 календарних днів щорічної відпустки — 3264, 58 грн. До виплати — 2101, 52 грн.
Вказана сума була нарахована та виплачена особа_1 згідно платіжного доручення № 79 967 від 28.09.2018 року (а.с.12, 14).
Як вбачається з листа від 10.12.2018 року (а.с.20, 21), особа_1 просив відповідача надіслати йому належним чином завірену копію наказу від 27.09.2018 року про його звільнення; трудову книжку; довідку із зазначенням часу роботи на ОКВП «дніпро-кіровоград», спеціальності, кваліфікації, посади і розміру заробітної плати за період з 01.01.2016 року по 27.09.2018 року; довідку з обґрунтуванням розміру розрахункових виплат, що належать йому у зв`язку зі звільненням; здійснити виплату належних йому коштів за вказаними ним реквізитами.
Також встановлено, що 15.07.2017 року між Міністерством оборони України в особі: Командира військової частини А0666 полковника особа_5 та особа_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки (а.с.15−16).
Як вбачається з військового квитка Серії номер_2 особа_1, виданого Маловисківським військовим комісаріатом Кіровоградської області 28.05.2003 року (а.с.17−19), 23.08.2018 року він звільнений в запас через сімейні обставини.
За вимогами ст.ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно ч.ч. 1−4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.ч. 1−3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
За положеннями ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період закінчення воєнних дій.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після воєнних дій.
У свою чергу, мобілізація це комплекс заходів, здійснених з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань. Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
За змістом листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.
У листі Міністерства оборони України «Щодо дії особливого періоду» № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року (справа №800/582/14) зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
На даний час Указом Президента України не було оголошено демобілізацію та не скасовано особливий період у встановленому законом порядку.
Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» у постанові від 25 квітня 2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61−1664св17). У постанові зазначено, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Таким чином, на час укладення особа_1 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяв особливий період, який розпочався 18 березня 2014 року, коли набув чинності Указ Президента «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 та цей особливий період триває станом на теперішній час.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач по справі протиправно не виплатив йому середній заробіток після початку проходження ним військової служби у Збройних силах України.
Судом встановлено, що позивач з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт 4-го розряду служби водопостачання Смолінського водопровідно-каналізаційного господарства обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград». З 15.07.2017 року по 23.08.2018 року особа_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у відповідності до контракту.
24.09.2018 року особа_1 звернувся до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням (а.с.61) і вказану заяву було погоджено на звільнення з 27.09.2018 року начальником СмВКГ Штирбу О. В. Посилання відповідача на те, що з 13.06.2017 року особа_1 не з`являвся на робочому місці і в табелях обліку робочого часу з 13.06.2017 року до 27.09.2018 року обліковувався як відсутній на робочому місці з невідомих причин, та, що до відповідача не надходило жодних документів про причини відсутності особа_1 протягом всього часу до звільнення, суд не вважає підставою для відмови в позові.
Отже, за змістом наведених вище норм суд вважає, що на особа_1 на період проходження ним військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року поширювалися гарантії, визначені частиною 3 статті 119 КЗпП України, зокрема ті, що на час проходження військової служби за працівником повинний зберігатися середній заробіток.
При розрахунку середнього заробітку суд керується статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.
Згідно наведеного розрахунку позивача (а.с.3), особа_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за липень 2017 року-серпень 2018 року в сумі 50858, 70 грн., з урахуванням індексу інфляції (за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року — 109, 35%) всього суму заборгованості визначив в сумі 55613, 98 грн.
Проте, суд не може погодитися з вказаним розрахунком позивача з наступних підстав. Як вбачається з розрахунку особа_1 при звільненні (а.с.13), середньоденний заробіток особа_1 становить — 171, 82 грн. За період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року кількість робочих днів позивача становила — 278 днів. Середній заробіток позивача за цей період складає 47765, 96 грн., виходячи з розрахунку 278 днів х 171, 82 грн. = 47765, 96 грн. Загальний індекс інфляції за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року становить 109, 15%. Тому інфляційні нарахування за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року складають 4370, 58 грн., виходячи з розрахунку: (47765, 96 грн. х 109, 15% = 52136, 54 грн.) — 47765, 96 грн. = 4370, 58 грн.
Дослідивши всі наявні матеріали справи, оцінивши їх в [censored] той факт, що позивач набув право на стягнення середнього заробітку на період проходження військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року, відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України та Закону України ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджено відповідними доказами у справі, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 47765, 96 грн. та інфляційні нарахування в сумі 4370, 58 грн., в іншому — відмовити.
Враховуючи те, що позивач у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840, 80 грн. за вимогу майнового характеру.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263−265, 268, 354 п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, ст.ст.3, 119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», —
вирішив:
Позовну заяву особа_1 (рнокпп — номер_3, зареєстроване місце проживання: адреса_2) до Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» (місцезнаходження за адресою: 25009, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд.19-А, код єдрпоу 03346822) про стягнення заборгованості по заробітній платі — задовольнити частково.
Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» на користь особа_1 середній заробіток за період проходження військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року в сумі 47765, 96 грн. (сорок сім тисяч сімсот шістдесят п`ять грн. 96 коп.) та інфляційні нарахування в сумі 4370, 58 грн. (чотири тисячі триста сімдесят грн. 58 коп.).
Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
В іншому — відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: В. В. [Р.]
Производство № 2/0182/651/2020
Р Е Ш Е Н И Е
именем Украины
13.05.2020 года Никопольский горрайонный суд Днепропетровской области в составе председательствующего судьи [Р.] В.В., рассмотрев в порядке упрощенного искового производства (без вызова сторон) гражданское дело по исковому заявлению особа_1 к Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» о взыскании задолженности по заработной плате, —
В:
Истец обратился в суд с пезовом, который уточнял (а.с.1, 2, 26−27). Просит суд взыскать с Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» в его пользу задолженность по заработной плате в сумме 50858, 70 грн. и инфляционные начисления в сумме 4755, 28 грн.
В обоснование исковых требований ссылается на следующие обстоятельства.
В период с 06.10.2016 года по 27.09.2018 года он находился в трудовых отношениях с Областным коммунальным производственным предприятием «Днепр-Кировоград». Находясь в трудовых отношениях, он 15.07.2017 года на основании контракта, приказа командира в / ч А0666 №102-РС был принят в Вооруженные Силы Украины на военную службу по контракту. 23.08.2018 года на основании ст.26 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» он был уволен в запас по семейным обстоятельствам. После увольнения с военной службы он обратился к ответчику с заявлением об увольнении и 27.09.2018 года был уволен по ст.38 КЗоТ Украины в соответствии с приказом №65-ЗК от 26.09.2018 года. Видповидно к справок от 20.12.2018 года №00000000222, № 223 с июля 2017 по август 2018 заработная плата ему не выплачивалась. Согласно расчетного листка за сентябрь 2018 года, выданного Областным коммунальным производственным предприятием «Днепр-Кировоград» его среднедневной заработок составляет 171, 82 грн. Поэтому, по его расчету, с ответчика подлежит взысканию задолженность по 15.07.2017 года по 23.08.2019 года в сумме 50858, 70 грн. Однако в день увольнения ответчик здийснив выплату причитающихся средств, в связи с чем в настоящее время сложилась задолженность по заработной плате с учетом индекса инфляции в сумме 55613, 98 грн. из которых сумма инфляционных начислений составляет — 4755, 28 грн.
На основании изложенного истец просит взыскать с ответчика задолженность по заработной плате в сумме 50858, 70 грн., Инфляционные начисления в сумме 4755, 28 грн., А всего — 55613, 98 грн.
Определением судьи Никопольского горрайонного суда Днепропетровской области от 28.10.2019 года (А.с.28, 29) исковое заявление особа_1 к Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» о взыскании задолженности по заработной плате принято к рассмотрению по правилам упрощенного искового производства без вызова сторон; открыто производство по гражданскому делу.
19.11.2019 года в адрес суда от ответчика поступил отзыв на иск с приложениями (а.с.33−64), согласно которому ответчик в удовлетворении исковых требований просит отказать в полном объеме за безосновательности. сослался наследующие обстоятельства. особа_1 06.10.2016 года был принят на работу на должность слесаря аварийно-восстановительных работ Смолинского ВКХ ОКВП «Днепр-Кировоград». 27.09.2018 года он был уволен по собственному желанию. Также с 13.06.2017 года особа_1 не появлялся на рабочем месте, о причинах неявки не сообщил. В табелях учета рабочего времени с 13.06.2017 года по 27.09.2018 года он учитывался как отсутствует на рабочем месте по неизвестным причинам. К предприятию не поступало никаких документов опричины отсутствия особа_1, в течение всего времени до освобождения истец о причинах отсутствия не сообщал. Предприятием принимались меры по установлению места нахождения истца, однако никакой информации предприятие не получило (копии актов об отсутствии работника за период с 26.06.2017 года по 06.11.2017 года прилагаются). Как усматривается из содержания ч.3 ст. 119 КЗоТ Украины, распространение гарантий сохранения места работы при заключении контракта законодатель ставит в зависимость от НЕобходных условий: что такие гарантии предоставляются лицу в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, а именно: во время призыва, мобилизации и действия особого периода. Однако контракт о прохождении военной службы от 15.07.2017 года не содержит никаких ссылок на наличие соответствующих необходимых условий, а именно: призыв, мобилизацию, заключение его в особый период, во время кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности. Наоборот, в п.1 Договора указано, что истец зобов`язуеться проходить службу в течение срока контракта (три года п.3 Контракта), а в случае наступления особого периода — сверх установленного срока. Не приложены к материалам дела приказа военного комиссариата. Указал, что заключение контракта никоим образом не связано с наступлением необходимых условий для распространения гарантий согласно ч. 3 ст.119 КЗоТ Украины. Считает, что истец самостоятельно сменил место работы и добровольно на профессиональной основе заключил контракт на прохождение военной службы по 15.07.2017 года. Крим того, истец по своему усмотрению определил период действия гарантии согласно ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины с 01.07.2017 года по 01.09.2018 года. Также истец никак не объясняет отсутствие и не требует оплаты с 13.06.2017 года, когда он фактически не явился на работу и не приводит никаких причинам не явки. После увольнения с военной службы 23.08.2018 года и до момента увольнения с предприятия 27.09.2018 года истец не явился на работе, никаких документов о прохождении военной службы для поСтосування гарантий согласно ч.3 ст. 119 КЗоТ Украины не предоставил.
От истца ответы на отзыв не последовало.
Изучив материалы дела, суд пришел к следующему выводу.
Согласно ч.1 ст. 4 ГПК Украины, каждый человек имеет право в порядке, установленном настоящим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или законных интересов.
Пунктом 11 постановления Пленума Верховного Суда Украины №14 от 18.12.2009 года «О судебном решении по гражданскому делу»предусмотрено, что поскольку правом на обращение в суд за защитой обладает лицо в случае нарушения, непризнания или оспаривания именно его прав, свобод или интересов, а также в случае обращения в суд органов и лиц, которым предоставлено право защищать права, свободы и интересы других лиц или государственные и общественные интересы (части первая и вторая статьи 3 ГПК (в редакции закона 2004 года), то суд должен установить, были ли нарушены, непризнанные или оспорены права, свободы или интересы этих лиц, а если были, тоуказать, является ли привлечен по делу ответчик ответственным за это.
В соответствии со ст. 3 КЗоТ Украины, трудовые отношения работников всех предприятий, учреждений, организаций независимо от форм собственности, вида деятельности и отраслевой принадлежности, а также лиц, работающих по трудовому договору с физическими лицами, регулируются Законодательством о труде. Судебная защита является одной из гарантий обеспечения прав и свобод участников трудовых правоотношений.
Исходя из положений ч. 2 ст. 19 Конституции Украины, органи государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, предусмотренным Конституцией и законами Украины.
Судом установлено, что спор между сторонами возник из трудовых правоотношений.
С копии трудовой книжки (а.с.7, 8), заведенного на имя особа_1 Серии номер_1 усматривается, что особа_1 с 06.10.2016 года по 27.09.2018 года работал слесарем аварийно-восстановительных работ в Смолинском ВКХ Областного коммунального выпроизводственный предприятия «Днепр-Кировоград». Указанное подтверждается также другими материалами дела (а.с.6 — копия справки № 2944/11/0721 от 20.12.2018 года, а.с.9 — копия приказа № 65-ЗК о прекращении Трудового договора, а.с.61- копия заявления об увольнении).
Согласно справки № 2944/11/0721 от 20.12.2018 года (а.с.6), особа_1 работал слесарем аварийно-восстановительных работ 4-го разряда службы водоснабжения Смолинского водопроводно-канализационного хозяйства областного коммунального виробничогв предприятия «Днепр-Кировоград» с 06.10.2016 года (приказ от 05.10.2016 №22-ПС) по 27.09.2018 года (приказ от 26.09.2018 № 65-ЗК).
Согласно копий справок о доходах № 221 от 20.12.2018 года, № 222 от 20.12.2018 года (а.с.10, 11) особа_1 была начислена заработная плата за периоды октябрь 2016 — декабрь 2016 года, январь 2017 — июнь 2017 года.
Согласно табелю учета рабочего времени работников службы водоснабжения особа_2 ВКХ за июнь 2017 (а.с.36). особа_1 отработал с 01.06.2017 года по 12.06.2017 года 7 рабочих дней.
Согласно табелей учета рабочего времени работников службы водоснабжения особа_2 ВКХ за июль 2017 года, август 2017, сентябрь 2017 года, октябрь 2017, ноябрь 2017 года, декабрь 2017, январь 2018 года, февраль 2018, апрель 2018 года, май 2018 года, июнь 2018 года, июль 2018, август 2018 года, сентябрь 2018 (а.с.37−50). особа_1 на рабочее место не явился.
Из материалов дела вбачаеться, что работниками ответчика были составлены акты (от 26.06.2017 года, 05.07.2017 года, 18.07.2017 года, 02.08.2017 года, 21.08.2017 года, 07.09.2017 года, 21.09.2017 года, 06.10.2017 года, 27.10.2017 года, 06.11.2017 года) об отсутствии работника особа_1 на работе. С которых усматривается, что при посещении его по месту жительства по адреса_1 его дома не обнаружено, на вопрос у соседей (лицо_3) и сестры (особа_4) получили ответ, что его с 12.06.2017 года не видели, дома не с`являлся, место его нахождения не известно. Указано, что дозвониться до особа_1 невозможно, поскольку мобильный телефон не отвечает, сестра особа_4 обещает сообщить особа_2 ВКХ о любую информацию (в случае ее поступления), что касается места нахождения и причинах отсутствия на работе особа_1 (а.с.51−61).
Согласно расчета особа_1 при увольнении (а.с.13), поскольку работник не отработал ни одного полного месяца (с первого по первое число) перед увольнением, расчетного периода, исходя иззаработка которого необходимо производить вычисления средней зарплаты, в этом случае фактически нет. Поэтому компенсацию вычисляют исходя из должностного (месячного) оклада (тарифной ставки), установленного на момент ее начисления. Среднедневной заработок работника — 171, 82 грн. Сумма компенсации за неиспользованные 19 календарных дней ежегодного отпуска — 3264, 58 грн. К выплате — 2101, 52 грн.
Указанная сумма была начислена и выплачена особа_1 согласно платежного поручения № 79 967 от 28.09.2018 года (А.с.12, 14).
Как следует из письма от 10.12.2018 года (а.с.20, 21), особа_1 просил ответчика передать ему надлежащим образом заверенную копию приказа от 27.09.2018 года о его увольнении; трудовую книжку; справку с указанием времени работы на ОКВП «Днепр-Кировоград», специальности, квалификации, должности и размера заработной платы за период с 01.01.2016 года по 27.09.2018 года; справку с обоснованием размера расчетных выплат, причитающихся ему в связи с увольнением; осуществить выплату принадлежних ему средств по указанным им реквизитам.
Также установлено, что 15.07.2017 года между Министерством обороны Украины в лице: Командира воинской части А0666 полковника особа_5 и особа_1 заключен контракт о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины на должностях лиц рядового состава сроком на три года (а.с.15 -16).
Как следует из военного билета серии номер_2 особа_1, выданного [М.] военным комиссариатом Кировоградской области 28.05.2003 г.глазу (а.с.17−19), 23.08.2018 года он уволен в запас по семейным обстоятельствам.
По требованиям ст 263, 264 ГПК Украины решение суда должно основываться на принципах верховенства права, быть законным и обоснованным.
Решение является законным тогда, когда суд, выполнив все требования гражданского процессуального законодательства и всесторонне проверив обстоятельства, решил дело в соответствии с нормами материального права, подлежащих применению к данным правоотношениям, а при их отсутствии на основании закона, регует подобные отношения, или руководствуясь общими принципами и содержанием законодательства Украины.
Обоснованным признается решение, в котором полно отражены обстоятельства, имеющие значение для данного дела, выводы суда об установленных обстоятельствах и правовых последствиях являются исчерпывающими, соответствуют действительности и подтверждаются достоверными доказательствами, исследованными в судебном заседании.
При принятии решения суд обязан выяснить вопросы, в частности, относительно: наличия обстоятельств (фактов), которыми обосновывались требованияи возражения, и привести доказательства в их подтверждение; наличии других фактических данных, имеющих значение для разрешения дела; правоотношений, обусловленных установленными фактами. В решении суда обязательно должны быть указаны установленные судом факты и соответствующие им правоотношения.
Согласно ч.ч. 1−4 ст. 12 ГПК Украины, гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности сторон. Участники дела имеют равные права на осуществление всех процессуальных прав и обязанностей, предусмотренных законом. кожна сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Каждая сторона несет риск наступления последствий, связанных с совершением ли совершением ею процессуальных действий.
В соответствии с ч.ч. 1−3 ст. 13 ГПК Украины, суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками справи или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях. Сбор доказательств по гражданским делам не является обязанностью суда, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Суд вправе собирать доказательства, касающиеся предмета спора, по собственной инициативе только в случаях, когда это необходимо для защиты малолетних или несовершеннолетних лиц или лиц, признанных судом недееспособными или дееспособность которых ограничена, а также в других случаях, предусмотренных настоящим Кодексом. Участник дела распоряжается своими правами чодо предмета спора по своему усмотрению. Такое право имеют также лица, в интересах которых заявлены требования, за исключением тех лиц, которые не имеют процессуальной дееспособности.
Указанные нормы процессуального права согласуются и с положениями статьи 20 ГК Украины, согласно которой право на защиту лицо осуществляет по своему усмотрению.
Согласно ч.1 ст. 76 ГПК Украины, доказательствами являются любые данные, на основании которых суд устанавливает наличие или отсутствие обстоятельств (фактов), обосновывающих требования и возражения участников делаИ других обстоятельств, имеющих значение для разрешения дела.
Согласно ч.6 ст.81 ГПК Украины, доказывание не может основываться на предположениях.
Обоснование наличия обстоятельств должны осуществляться с помощью надлежащих, допустимых и достоверных доказательств, а не предположений, и будет соответствовать установленному статьей 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод от 4 ноября 1950 принципа справедливости рассмотрения дела судом.
Частью второй статьи 39 Закона Украины «О войсконый обязанности и военной службе «установлено, что граждане Украины, призванные на срочную военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период, или приняты на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявления решения о проведении мобилизации и (или) введение военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными частями третьей и четвертой статьи 119 КЗоТ Украины.
По положениям ч. 3 ст. 119КЗоТ Украины за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учрежденийи, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц-предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам осуществляется выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей.
Частью шестой статьи 2 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службу «определены виды военной службы: срочная военная служба, военная служба по призыву по мобилизации, на особый период, военная служба по контракту лиц рядового состава, военная служба по контракту лиц сержантского и старшинского состава, военная служба (обучение) курсантов высших военных учебных заведений, а также высших учебных заведений, имеющих в своем составе военные институты, факультеты военной подготовки, кафедры военной подготовки, отделения ресницпредставленной военным подготовки, военная служба по контракту лиц офицерского состава; военная служба по призыву лиц офицерского состава.
Определение «особого периода» содержится в абзаце 11 статьи 1 Закона Украины «Об обороне Украины», в котором предусмотрено, что особый период это период наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой) или доведения его до исполнителей относительно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях иохватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период окончания военных действий.
В соответствии со статьей 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» от 21.10.1993 года, особый период это период функционирования национальной экономики, органов государственной власти, других государственных органов, органов местного самоуправления, Вооруженных Сил Украины, других военных формирований, сил гражданской защиты, предприятий, учреждений и организаций, а также выполнение гражданами Украины сного конституционного долга по защите Отечества, мобилизацию (кроме целевой) или доведения его до исполнителей относительно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период после военных действий.
В свою очередь, мобилизация это комплекс мероприятий, осуществленных с целью планомерного перевода национальной экономики, деятельности органов государственной власти, других государственных органов, органов местневого самоуправления, предприятий, учреждений и организаций на функционирование в условиях особого периода, а Вооруженных Сил Украины, других военных формирований. Оперативно-спасательной службы гражданской защиты на организацию и штаты военного времени. Мобилизация может быть общей или частичной и проводится открыто или скрыто (абзац 4 статьи 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации»).
По содержанию письма Министерства обороны Украины № 322/2/8417 от 1 октября 2015 соответственност.1 Закона Украины «Об обороне Украины» с момента объявления Указа Президента Украины «О частичной мобилизации» № 303/2014 от 17 марта 2014 года в Украине наступил особый период. Отмена особого периода будет осуществлено отдельным Указом Президента Украины «О демобилизации» после стабилизации обстановки на востоке Украины.
В письме Министерства обороны Украины «Об действия особого периода» № 316/1/906 от 20 октября 2016 и в постановлении Высшего административного суда Украины от 16Февраль 2015 (дело №800 / 582/14) указано, что окончание периода мобилизации не является основанием для прекращения особого периода.
В настоящее время Указом Президента Украины не было объявлено демобилизации и не отменен особый период в установленном законом порядке.
Верховный Суд однозначно сформулировал правовую позицию относительно толкования понятия «особый период» в постановлении от 25 апреля 2018 делу № 205/1993/17-ц (кассационное производство № 61−1664св17). В постановлении указано, что особый период действует в Украине от 17 марта 2014 года, после обнародования Указа Президента Украины от 17 марта 2014 № 303/2014 «О частичной мобилизации».
Таким образом, на момент заключения особа_1 контракта о прохождении военной службы в Вооруженных Силах Украины действовал особый период, который начался 18 марта 2014, когда вступил в силу Указ Президента «О частичной мобилизации» № 303/2014 от 17 марта 2014 и этот особый период продолжается по состоянию на настоящее время.
Обращаясь в суд с искомИстец ссылался на то, что ответчик по делу противоправно не выплатил ему средний заработок после начала прохождения им военной службы в Вооруженных силах Украины.
Судом установлено, что истец с 06.10.2016 года по 27.09.2018 года работал слесарем аварийно-восстановительных работ 4-го разряда службы водоснабжения Смолинского водопроводно-канализационного хозяйства областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград». С 15.07.2017 года по 23.08.2018 года особа_1 проходыв военную службу в Вооруженных Силах Украины в соответствии с контрактом.
24.09.2018 года особа_1 обратился к ответчику с заявлением об увольнении по собственному желанию (а.с.61) и указанное заявление было согласовано на увольнение с 27.09.2018 года начальником СмВКГ Штирбу А. В. Ссылка ответчика на то, что с 13.06.2017 года особа_1 не появлялся на рабочем месте и в табелях учета рабочего времени с 13.06.2017 года по 27.09.2018 года учитывался как отсутствует на рабочем месте по неизвестным причинам, и, чток ответчику не поступало никаких документов о причинах отсутствия особа_1 в течение всего времени до увольнения, суд не считает основанием для отказа в иске.
Итак, по содержанию приведенных выше норм суд считает, что на особа_1 в период прохождения им военной службы в Вооруженных Силах Украины с 15.07.2017 года по 23.08.2018 года распространялись гарантии, определенные частью 3 статьи 119 КЗоТ Украины, в частности те, что на время прохождения военной службы за работником должен храниться средний заробиток.
При расчете среднего заработка суд руководствуется статьей 27 Закона Украины «Об оплате труда» и Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины «Об утверждении Порядка исчисления средней заработной платы» № 100 от 8 февраля 1995 (с последующими изменениями и дополнениями), исчисление средней заработной платы, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 08 февраля 1995 года № 100.
Согласно пункту 8 Порядка начисления выплат, исчисляются из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней / часов, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаеах, предусмотренных действующим законодательством, — на число календарных дней за этот период.
Согласно приведенного расчета истца (а.с.3), особа_1 просит взыскать с ответчика средний заработок за июль 2017-август 2018 года в сумме 50858, 70 грн., С учетом индекса инфляции (за период с 28.09.2018 года по 01.10. 2019 — 109, 35%) всего сумму задолженности определил в сумме 55613, 98 грн.
Однако, суд не может согласиться с указанным расчетом истца по следующим основаниям. Как следует из розсчета особа_1 при увольнении (а.с.13), среднедневной заработок особа_1 составляет — 171, 82 грн. За период прохождения истцом военной службы в Вооруженных Силах Украины с 15.07.2017 года по 23.08.2018 года количество рабочих дней истца составляла — 278 дней. Средний заработок истца за этот период составляет 47765, 96 грн., Исходя из расчета 278 дней х 171, 82 грн. = 47765, 96 грн. Общий индекс инфляции за период с 28.09.2018 года по 01.10.2019 года составляет 109, 15%. Поэтому инфляционные нарахування за период с 28.09.2018 года по 01.10.2019 года составляют 4370, 58 грн., исходя из расчета: (47765, 96 грн. х 109, 15% = 52136, 54 грн.) — 47765, 96 грн. = 4370, 58 грн.
Исследовав все материалы дела, оценив их в совокупности, тот факт, что истец приобрел право на взыскание среднего заработка на период прохождения военной службы в Вооруженных Силах Украины с 15.07.2017 года по 23.08.2018 года, в соответствии с требованиями ст. 119 КЗоТ Украины и Закона Украины ст. 39 Закона Украины «Прв воинской обязанности и военной службе «, что подтверждено соответствующими доказательствами по делу, суд считает возможным исковые требования удовлетворить частично, взыскать с Областного коммунального производственного предприятия» Днепр-Кировоград «в пользу особа_1 задолженность по заработной плате в сумме 47765, 96 грн. и инфляционные начисления в сумме 4370, 58 грн., в другом — отказать.
Учитывая, что истец в соответствии с ч.1 ст.5 Закона Украины «О судебном сборе» освобожден от уплаты судебного сбора, Поэтому в соответствии со ст. 141 ГПК Украины с ответчика в пользу государства подлежит взысканию судебный сбор в размере 840, 80 грн. по требованию имущественного характера.
Руководствуясь ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263−265, 268, 354 п.п.15.5 п.15 ч.1 Переходных положений ГПК Украины, ст.ст.3, 119 КЗоТ Украины, ст. 39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе», —
решил:
Исковое заявление особа_1 (рнокпп — номер_3, место прописки: адрес_2) к Областного коммунального водоворотобничого предприятия «Днепр-Кировоград» (местонахождение по адресу: 25009, Кировоградская область,. Кропивницкий, ул. Соборная, д.19-А, код егрпоу 03346822) о взыскании задолженности по заработной плате — удовлетворить частично.
Взыскать с Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» в пользу особа_1 средний заработок за период прохождения военной службы в Вооруженных Силах Украины с 15.07.2017 года по 23.08.2018 года в сумме 47765, 96 грн. (Сорок семь тысячсемьсот шестьдесят пять грн. 96 коп.) И инфляционные начисления в сумме 4370, 58 грн. (Четыре тысячи триста семьдесят грн. 58 коп.).
Взыскать с Областного коммунального производственного предприятия «Днепр-Кировоград» в пользу государства судебный сбор в размере 840 грн. 80 коп. (Восемьсот сорок грн. 80 коп.).
В остальном — отказать.
Решение может быть обжаловано в Днепровский апелляционного суда до или через Никопольский горрайонный суд Днепропетровской области в течение тридцати днов со дня его составления.
Участник дела, которому полное решение не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Судья В. В. [Р.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 182/6967/19
Провадження № 2/0182/651/2020
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
13.05.2020 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рибакової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» про стягнення заборгованості по заробітній платі, —
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який уточнював (а.с.1, 2, 26−27). Просить суд стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 50858, 70 грн. та інфляційні нарахування в сумі 4755, 28 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.
У період з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року він знаходився у трудових відносинах з Обласним комунальним виробничим підприємством «дніпро-кіровоград». Перебуваючи у трудових відносинах, він 15.07.2017 року на підставі контракту, наказу командира в/ч А0666 №102-РС був прийнятий у Збройні Сили України на військову службу за контрактом. 23.08.2018 року на підставі ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» він був звільнений в запас через сімейні обставини. Після звільнення з військової служби він звернувся до відповідача з заявою про звільнення та 27.09.2018 року був звільнений за ст.38 КЗпП України у відповідності до наказу №65-зК від 26.09.2018 року. Відповідно до довідок від 20.12.2018 року №00000000222, № 223 з липня 2017 року по серпень 2018 року заробітна плата йому не виплачувалась. Згідно розрахункового листка за вересень 2018 року, виданого Обласним комунальним виробничим підприємством «дніпро-кіровоград» його середньоденний заробіток становить 171, 82 грн. Тому, за його розрахунком, з відповідача підлягає стягненню заборгованість з 15.07.2017 року по 23.08.2019 року в сумі 50858, 70 грн. Однак в день звільнення відповідач не здійснив виплату належних коштів, у зв`язку з чим на даний час склалася заборгованість з заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в сумі 55613, 98 грн. з яких сума інфляційних нарахувань становить — 4755, 28 грн.
На підставі наведеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 50858, 70 грн., інфляційні нарахування в сумі 4755, 28 грн., а всього — 55613, 98 грн.
Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.10.2019 року (а.с.28, 29) позовну заяву особа_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» про стягнення заборгованості по заробітній платі прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відкрито провадження по цивільній справі.
19.11.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов з додатками (а.с.33−64), згідно якого відповідач в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі за безпідставністю. Послався на наступні обставини. особа_1 06.10.2016 року був прийнятий на роботу на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт Смолінського ВКГ ОКВП «дніпро-кіровоград». 27.09.2018 року він був звільнений за власним бажанням. Також з 13.06.2017 року особа_1 не з`являвся на робочому місці, про причини неявки не повідомив. В табелях обліку робочого часу з 13.06.2017 року до 27.09.2018 року він обліковувався як відсутній на робочому місці з невідомих причин. До підприємства не надходило жодних документів про причини відсутності особа_1, протягом всього часу до звільнення позивач про причини відсутності не повідомляв. Підприємством вживались заходи щодо встановлення місця перебування позивача, проте жодної інформації підприємство не отримало (копії актів про відсутність працівника за період з 26.06.2017 року по 06.11.2017 року додаються). Як вбачається зі змісту ч.3 ст. 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи при укладанні контракту законодавець ставить у залежність від необхідних умов: що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час призову, мобілізації та дії особливого періоду. Проте контракт про проходження військової служби від 15.07.2017 року не містить жодних посилань на наявність відповідних необхідних умов, а саме: призов, мобілізацію, укладення його на особливий період, під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці. Навпаки, в п.1 Контракту вказано, що позивач зобов`язується проходити службу протягом строку Контракту (три роки п.3 Контракту), а в разі настання особливого періоду — понад установлений строк. Не додано до матеріалів справи наказу військового комісаріату. Вказав, що укладення контракту жодним чином не пов`язано з настанням необхідних умов для поширення гарантій згідно ч. 3 ст.119 КЗпП України. Вважає, що позивач самостійно змінив місце роботи та добровільно на професійній основі уклав контракт на проходження військової служби з 15.07.2017 року. Крім того, позивач на власний розсуд визначив період дії гарантії згідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України з 01.07.2017 року по 01.09.2018 року. Також позивач жодним чином не пояснює відсутність та не вимагає оплати з 13.06.2017 року, коли він фактично не з`явився на роботу і не наводить жодних причин не явки. Після звільнення з військової служби 23.08.2018 року і до моменту звільнення з підприємства 27.09.2018 року позивач не з`явився на роботі, жодних документів про проходження військової служби для застосування гарантій згідно ч.3 ст. 119 КЗпП України не надав.
Від позивача відповіді на відзив не надійшло.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Законодавством про працю. Судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що спір між сторонами виник з трудових правовідносин.
З копії трудової книжки (а.с.7, 8), заведеної на ім`я особа_1, Серії номер_1, вбачається, що особа_1 з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт в Смолінському ВКГ Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград». Вказане підтверджується також іншими матеріалами справи (а.с.6 — копія довідки № 2944/11/0721 від 20.12.2018 року, а.с.9 — копія наказу № 65-зК про припинення Трудового договору, а.с.61- копія заяви про звільнення).
Згідно довідки № 2944/11/0721 від 20.12.2018 року (а.с.6), особа_1 працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт 4-го розряду служби водопостачання Смолінського водопровідно-каналізаційного господарства обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» з 06.10.2016 року (наказ від 05.10.2016 №22-пС) по 27.09.2018 року (наказ від 26.09.2018 № 65-зК).
Згідно копій Довідок про доходи № 221 від 20.12.2018 року, № 222 від 20.12.2018 року (а.с.10, 11) особа_1 була нарахована заробітна плата за періоди жовтень 2016 року — грудень 2016 року, січень 2017 року — червень 2017 року.
Відповідно до табелю обліку робочого часу працівників служби водопостачання особа_2 ВКГ за червень 2017 року (а.с.36). особа_1 відпрацював з 01.06.2017 року по 12.06.2017 року 7 робочих днів.
Відповідно до табелів обліку робочого часу працівників служби водопостачання особа_2 ВКГ за липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року, січень 2018 року, лютий 2018 року, квітень 2018 року, травень 2018 року, червень 2018 року, липень 2018 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року (а.с.37−50). особа_1 на робоче місце не з`явився.
З матеріалів справи вбачається, що працівниками відповідача було складено акти (від 26.06.2017 року, 05.07.2017 року, 18.07.2017 року, 02.08.2017 року, 21.08.2017 року, 07.09.2017 року, 21.09.2017 року, 06.10.2017 року, 27.10.2017 року, 06.11.2017 року) про відсутність працівника особа_1 на роботі. З яких вбачається, що при відвідуванні його за місцем проживання по адреса_1, його дома не виявлено, на запитання у сусідів (особа_3) та сестри (особа_4) отримали відповідь, що його з 12.06.2017 року не бачили, дома не з`являвся, місце його перебування не відомо. Вказано, що додзвонитися до особа_1 неможливо, оскільки мобільний телефон не відповідає, сестра особа_4 обіцяє повідомити особа_2 ВКГ про будь-яку інформацію (в разі її надходження), що стосується місця знаходження та причини відсутності на роботі особа_1 (а.с.51−61).
Згідно розрахунку особа_1 при звільненні (а.с.13), оскільки працівник не відпрацював жодного повного місяця (з перше по перше число) перед звільненням, розрахункового періоду, виходячи із заробітку якого необхідно провадити обчислення середньої зарплати, у цьому випадку фактично немає. Тому компенсацію обчислюють виходячи з посадового (місячного) окладу (тарифної ставки), установленого на момент її нарахування. Середньоденний заробіток працівника — 171, 82 грн. Сума компенсації за невикористані 19 календарних днів щорічної відпустки — 3264, 58 грн. До виплати — 2101, 52 грн.
Вказана сума була нарахована та виплачена особа_1 згідно платіжного доручення № 79 967 від 28.09.2018 року (а.с.12, 14).
Як вбачається з листа від 10.12.2018 року (а.с.20, 21), особа_1 просив відповідача надіслати йому належним чином завірену копію наказу від 27.09.2018 року про його звільнення; трудову книжку; довідку із зазначенням часу роботи на ОКВП «дніпро-кіровоград», спеціальності, кваліфікації, посади і розміру заробітної плати за період з 01.01.2016 року по 27.09.2018 року; довідку з обґрунтуванням розміру розрахункових виплат, що належать йому у зв`язку зі звільненням; здійснити виплату належних йому коштів за вказаними ним реквізитами.
Також встановлено, що 15.07.2017 року між Міністерством оборони України в особі: Командира військової частини А0666 полковника особа_5 та особа_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки (а.с.15−16).
Як вбачається з військового квитка Серії номер_2 особа_1, виданого Маловисківським військовим комісаріатом Кіровоградської області 28.05.2003 року (а.с.17−19), 23.08.2018 року він звільнений в запас через сімейні обставини.
За вимогами ст.ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно ч.ч. 1−4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.ч. 1−3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
За положеннями ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період закінчення воєнних дій.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після воєнних дій.
У свою чергу, мобілізація це комплекс заходів, здійснених з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань. Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
За змістом листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.
У листі Міністерства оборони України «Щодо дії особливого періоду» № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року (справа №800/582/14) зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
На даний час Указом Президента України не було оголошено демобілізацію та не скасовано особливий період у встановленому законом порядку.
Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» у постанові від 25 квітня 2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61−1664св17). У постанові зазначено, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Таким чином, на час укладення особа_1 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяв особливий період, який розпочався 18 березня 2014 року, коли набув чинності Указ Президента «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 та цей особливий період триває станом на теперішній час.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач по справі протиправно не виплатив йому середній заробіток після початку проходження ним військової служби у Збройних силах України.
Судом встановлено, що позивач з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт 4-го розряду служби водопостачання Смолінського водопровідно-каналізаційного господарства обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград». З 15.07.2017 року по 23.08.2018 року особа_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у відповідності до контракту.
24.09.2018 року особа_1 звернувся до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням (а.с.61) і вказану заяву було погоджено на звільнення з 27.09.2018 року начальником СмВКГ Штирбу О. В. Посилання відповідача на те, що з 13.06.2017 року особа_1 не з`являвся на робочому місці і в табелях обліку робочого часу з 13.06.2017 року до 27.09.2018 року обліковувався як відсутній на робочому місці з невідомих причин, та, що до відповідача не надходило жодних документів про причини відсутності особа_1 протягом всього часу до звільнення, суд не вважає підставою для відмови в позові.
Отже, за змістом наведених вище норм суд вважає, що на особа_1 на період проходження ним військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року поширювалися гарантії, визначені частиною 3 статті 119 КЗпП України, зокрема ті, що на час проходження військової служби за працівником повинний зберігатися середній заробіток.
При розрахунку середнього заробітку суд керується статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.
Згідно наведеного розрахунку позивача (а.с.3), особа_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за липень 2017 року-серпень 2018 року в сумі 50858, 70 грн., з урахуванням індексу інфляції (за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року — 109, 35%) всього суму заборгованості визначив в сумі 55613, 98 грн.
Проте, суд не може погодитися з вказаним розрахунком позивача з наступних підстав. Як вбачається з розрахунку особа_1 при звільненні (а.с.13), середньоденний заробіток особа_1 становить — 171, 82 грн. За період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року кількість робочих днів позивача становила — 278 днів. Середній заробіток позивача за цей період складає 47765, 96 грн., виходячи з розрахунку 278 днів х 171, 82 грн. = 47765, 96 грн. Загальний індекс інфляції за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року становить 109, 15%. Тому інфляційні нарахування за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року складають 4370, 58 грн., виходячи з розрахунку: (47765, 96 грн. х 109, 15% = 52136, 54 грн.) — 47765, 96 грн. = 4370, 58 грн.
Дослідивши всі наявні матеріали справи, оцінивши їх в [censored] той факт, що позивач набув право на стягнення середнього заробітку на період проходження військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року, відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України та Закону України ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджено відповідними доказами у справі, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 47765, 96 грн. та інфляційні нарахування в сумі 4370, 58 грн., в іншому — відмовити.
Враховуючи те, що позивач у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840, 80 грн. за вимогу майнового характеру.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263−265, 268, 354 п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, ст.ст.3, 119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», —
вирішив:
Позовну заяву особа_1 (рнокпп — номер_3, зареєстроване місце проживання: адреса_2) до Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» (місцезнаходження за адресою: 25009, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд.19-А, код єдрпоу 03346822) про стягнення заборгованості по заробітній платі — задовольнити частково.
Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» на користь особа_1 середній заробіток за період проходження військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року в сумі 47765, 96 грн. (сорок сім тисяч сімсот шістдесят п`ять грн. 96 коп.) та інфляційні нарахування в сумі 4370, 58 грн. (чотири тисячі триста сімдесят грн. 58 коп.).
Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «дніпро-кіровоград» на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
В іншому — відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: В. В. [Р.]
-
Штрафы от РД хоть, фармацевты работают на все 120%, но РД зажрались. Далее →💬1 комментарий
-
✓ ПреимуществаНет Далее →✗ НедостаткиНеобоснованные штрафы и высчеты, непредусмотренные законом! Ужасное отношение регионального директора к сотрудникам! Текучка кадров, недоплачивают переработанные часы, график 17/7 если полный состав, если нет — работай за себя и за того парня! Премиальных не дождётесь, только штрафы! За незадержание нарушителя — высчеты, и неинтересно, что у тебя пост, на территории которого практически нет людей! Региональный директор Гроц И.Г. относится к сотрудникам как к рабам, как и его жёнушка Гроц О.В., которая является типа службой безопасности фирмы! При увольнении вам не выплатят полной зарплаты, а то и вообще ничего не заплатят! Одним словом — мошенники! Далее →