ПРАТ "МК "АЗОВСТАЛЬ": невыплата зарплаты
Дело №265 / 596/20
Производство №2 / 265/743/20
Р Е Ш Е Н И Е
И М Е Н Е М У К Р, А И Н Ы
1 апреля 2020 город Мариуполь
Орджоникидзевский районный суд города Мариуполя Донецкой области в составе
председательствующего судьи [А.] Т. С.
с участием секретарей судебного заседания [Б.] Г.В., [Ф.] Т.С.,
рассмотрев в открытом судебном заседании гражданское дело по иску лицо_1 к Частного акционерного общества «Металлургический комбинат» Азовсталь «об отмене приказа об увольнении, восстановлении на работе, взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты,
В С Т, А Н О В И Л:
27 января 2020 истец особа_1 обратился в суд с иском к ответчику Частного акционерного общества «Металлургический комбинат» Азовсталь «об отмене приказа о его увольнении по № 101 от 30.01.2015 года, восстановлении на работе с 30.01.2015 года, взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула са период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу и взыскании компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу. В обоснование исковых требований указывал на то, что с 01.01.2013 года он был принят на работу помощником машиниста тепловоза в ОАО «МК» Азовсталь «. В январе 2015 году он решил заключить контракт на прохождение военной службы в особый период. В конце сичня 2015 году он сообщил ответчика о заключении контракта, на что ответчиком было приказном написать заявление об увольнении. 30.01.2015 года истец был уволен по соглашению сторон по ст .. 36 п.1 КЗоТ Украины. 13 февраля 2015 истцом заключен контракт на прохождение военной службы в период сроком на три года с военной чатсиною а4021. Свое право на сохранение места работы и среднего заработка у ответчика истец не знал и узнал только в январе 2020 года, когдаобратился за юридической помощью. Согласно данным военного билета он проходил военную службу по 13.02.2015 года в 25.04.2015 года в в / ч в4021; с 26.04.2015 года по 25.05.2017 года в в / ч в2317; с 26.06.2017 года по 30.11.2017 года находился на учете в центре занятости; с 31.11.2017 года по 14.05.2018 года в в / ч а2227; с 24.07.2018 года по 24.01.2019 года в в / ч а3137. Приказ ответчика от 30.01.2015 года № 101 о его увольнении считает незаконным, просит его отменить и восстановить его вработе с 30.01.2015 года. Также просит суд взыскать средний заработок за время вынужденного прогула за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу и компенсацию потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда законную силу.
Вместе с исковым заявлением истцом предоставлено в суд ходатайство о восстановлении срока обращения в суд, в обгртунтовання которого указано, что после увольнения 30.01.2015года он проходит военную службу в районе проведения ООС, при увольнении и в январе 2020 истец был осведомлен о гарантии, предусмотренные ст .. 119 КЗоТ Украины относительно сохранения места работы и среднего заработка за работниками, призванными на военную службу по призыву во время мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту. О незаконности своего увольнения он узнал случайно в января 2020 года во время юридической консультации.
19 февраля 2020 года в суд поступил отзыв ответчика ОАО «МК» Азовсталь «в лице представителя адвоката [Р.] Т.А., в котором последняя просила отказать в удовлетворении исковых требований в полном объеме, по следующим основаниям. 30 января 2015 особа_1 был освобожден по соглашению сторон. Ссылка истца о извещения ответчика о вступлении на военную службу при увольнении, безосновательны. Контракт особа_1 было заключено 13.02.2015 года, то есть на момент увольнения он не был призван на военную службу. Кроме того, с 26.06.2017 года состоял на учете в Мариупольском городском центре занятости в статусе безробитного. У ходатайстве о пропуска срока обращения в суд истец отмечает, что о нарушении его прав он узнал в январе 2020 года, при этом не опровергает того, что во время пребывания на учете в центре занятости в статусе безработного, у него была возможность получить информацию в Мариупольском городском центре занятости. Считает, что истцом не доказан тех обстоятельств, на которые вдр ссылается как на основание своих исковых требований. Отметила в отзыве о ориентирован расчет суммы судебных издержек. Просила отказать в удовлетворении иска и решить вопрос о распределении судебных расходов.
6 февраля 2020 представителем ЧАО «МК» Азовсталь «адвокатом [Р.] Т.А. предоставлены ходатайство об ознакомлении с материалами дела и об отложении судебного заседания.
10 февраля 2020 и 24 февраля особа_1 предоставлены ходатайства об истребовании доказательств: с ПАО «МК» Азовсталь «информациюо размерах должностного оклада по должности помощника машиниста тепловоза цеха ЖДЦ-1 с 01.02.2015 года по настоящее время; и из Донецкого областного военного комиссариата и с Маирупольського объединенного городского военного комиссариата копий документов, на основании которых заключен контракт 13.02.2015 года с особа_1
12 марта 2020 от особа_1 пришел ответ на отзыв, где им указано о том, что при увольнении его не было принято на военную службу, однако процесс оформления раочато до увольнения, что подтверждается документами из военного комиссариата. Также указал, что в соответствии с Законом Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно вопросов социальной защиты граждан Украины, которые проходят военную службу во время особого периода» от 14.05.2015 года, нет ограничений в один год срока сохранения рабочего места и среднего заработка за военнослужащим.
23 марта 2020 представителем ЧАО «МК» Азовсталь «адвокатом [Р.] Т.А. предои возражения по делу, в которых последняя указала на то, что Закон Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно усовершенствования порядка прохождения военной службы и вопросов социальной защиты граждан Украины, которые проходят военную службу во время особого периода» от 15.01.2015 вступил в силу 8 февраля 2015, а спорные правоотношения имели место 30.01.2015 года.
25 марта 2020 истцом особа_1 предоставлены письменные объяснения по делу и приложены копии документив из военного комиссариата, которые были истребованы на основании определения суда от 27 февраля 2020 года.
25 марта 2020 представителем ответчика адвокатом [Р.] Т.А. предоставлены заявления о взыскании с особа_1 в пользу истца расходов на правовую помощь в общей сумме 8204 гривен. 30 марта 2020 ею же предоставлено ходатайство о приобщении документов в подтверждение предоставления правовой помощи.
Определением суда от 28 января 2020 открыто производство по делу и назначено судебное заседаниея по правилам упрощенного производства.
Определением суда от 27 февраля 2020 ходатайство особа_1 об истребовании доказательств удовлетворен частично: истребовано из с ПАО «МК» Азовсталь «информацию о размере заработной платы особа_1 за последние два месяца его работы, предшествовавших обращению; и с Мариупольского объединенного городского военного комиссариата копии документов, на основании которых заключен контракт 13.02.2015 года с особа_1.
В судовове заседание истец не явился, предоставил заявление о расд дела в его отсутствие, исковые требования просил удовлетворить.
Представитель ответчика адвокат [Р.] Т.А., действующая на основании доверенности и свидетельства о праве на занятие адвокатской деятельностью, предоставила заявление об окончании рассмотрения дела без ее участия. Просила отказать в удовлетворении исковых требований и взыскать с истца в пользу ответчика расходы на правовую помощь в сумме 8204 гривен. Будучи ранее присутствовать в судебном заседании предоставила объяснения, аналогичные изложенным в отзыве наисковое заявление и возражениях.
Судом установлены следующие фактические обстоятельства делу соответствии со ст.
Как следует из копии трудовой книжки, особа_1 с 1 января 2013 было принято на должность помощника машиниста тепловоза ОАО «МК» Азовсталь «. 30 января 2015 он был освобожден по соглашению сторон в соответствии с п. 1 ст. 36 КЗоТ Украины (а 13−15). Вказаани обстоятельства подтверждаются также приказом о приеме на работу № 536 от 01.01.2013 года и приказом о прекращении трудоного договора № 101 от 30.01.2015 года (л.д. 16, 19).
Как следует из заявления особа_1 от 30.01.2015 года, он просил освободить его от 30 января 2015 по соглашению сторон (а 18).
Судом установлено, что 13 февраля 2015 особа_1 находится на действительной военной службе в Вооруженных Силах Украины на основании Указа Президента Украины № 15/2015 от 14.01.2015 года, что подтверждается соответствующим удостоверением (а 12).
Согласно записям в трудовой книжке с 26 июня 2017 до 30 20 ноября17 года особа_1 состоял на учете в Мариупольском центре занятости.
Статьей 36 КЗоТ Украины предусмотрены основания прекращения Трудового договора, в том случае и по соглашению сторон.
Истец считает его увольнение незаконным в связи с тем, что за ним не было сохранено места работы и средний заработок за время прохождения военной службы.
Суд отмечает, что статьей 65 Конституции Украины определено, что защита Отечества, независимости и территориальной целостности Украины, уважение ее государственных символов является обязанностью граждан Украины. Граждане несут военную службу в соответствии с законом.
Частью 1 статьи 119 КЗоТ Украины предусмотрено, что на время выполнения государственных или общественных обязанностей, если по действующему законодательству Украины эти обязанности могут осуществляться в рабочее время, работникам гарантируется сохранение места работы (должности) и среднего заработка.
В соответствии с пунктом 3 части первой статьи 36 КЗоТ Украины, основаниями прекращения Трудового договора являются: призыв или поступление трудавителя или владельца — физического лица на военную службу, направление на альтернативную (невоенной) службе, кроме случаев, когда за работником сохраняются место работы, должность в соответствии с частями третьей и четвертой статьи 119 настоящего Кодекса;
Согласно части третьей ст. 119 КЗоТ Украины, за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на ейськову службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц — предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Такимработникам осуществляется выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей».
Однако указанные гарантии распространяются на граждан Украины, призванных на срочную военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период, или приняты на военную службу по контракту, и освобожденных именно из этих оснований, то есть в соответствии с пунктом 3 части першои статьи 36 КЗоТ Украины.
При этом, истец освобожден по соглашению сторон в соответствии с п.1 ст. 36 КЗоТ Украины. В своем заявлении об увольнении он также просил освободить его именно по соглашению сторон, не привлекая при этом никаких документов по вступлению на военную службу.
Ссылка истца на то, что он сообщал ответчика при увольнении о вступлении на военную службу, не нашли своего подтверждения в ходе рассмотрения дела.
Предоставленные истцом копии документов, на основании которых было заключено 13 февраля 2015 контракт на прохождение военной службы, а именно: заявление об оформлении личного дела на контракт от 09.02.2015 года, карта обследования и медицинского освидетельствования от 28.01.2015 года, результаты социально-психологического изучения от 29.01.2015 года и справка ВВК от 28.01.2015 года, свидетельствуют о подготовке особа_1 до поступления на военную службу по контракту еще во время нахождения в трудовых отношениях с ответчиком, и не подтверждает факта сообщение истцом ОАО «МК» Азовсталь «о вступлении на военную службу.
Учитывая вышеизложенное, суд не усматривает правовых оснований для признания незаконным приказа об увольнении по № 101 от 30.01.2015 года и обновления истца на работе с 30.01.2015 года.
Также суд не усматривает оснований для удовлетворения исковых требований о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу и взыскании компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу, поскольку они являются производными от требования о восстановлении на работе.
Рассматривая ходатайство истца о восстановлении срока обращения в суд, суд отмечает следующее.
Статьей 233 КЗоТ Украины предусмотрено, что работник может обратиться в суд с заявлением по делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки.
Статьей 234 этого Кодекса определено, что в случае пропускапо уважительным причинам сроков, установленных статьей 233 настоящего Кодекса, районный, районный в городе, городской или горрайонный суд может восстановить эти сроки.
Как следует из п.4 постановления Пленума Верховного Суда Украины № 9 от 06.11.1992р., С последующими изменениями и дополнениями «О практике рассмотрения судами трудовых споров» установлены статьями 228, 233 КЗоТ сроки обращения в суд применяются независимо от заявления сторон. В каждом случае суд обязан проверить и обсудить причины пропуска этихсроков, а также привести в решении мотивы, почему он восстанавливает или считает невозможным восстановить нарушенный срок. Если месячный или трехмесячный срок пропущен без уважительных причин, в иске может быть отказано по этим основаниям. Поскольку при пропуске месячного и трех месяцев в иске может быть отказано по безосновательности требований, суд выясняет не только причины пропуска срока, а все обстоятельства дела, права и обязанности сторон.
Пропускания месячного срока обращения в суд без уважительных причин является пидставою для отказа в иске. По общему правилу, установленному ст. 73 Гражданского процессуального кодекса Украины, суд восстанавливает или продлевает срок, установленный в соответствии законом или судом, по ходатайству стороны или другого лица в случае его пропуска по уважительным причинам.
Истец просил восстановить срок обращения в суд, который им был пропущен, в связи с тем, что с 30.01.2015 года он проходит военную службу в районе проведения ООС, при увольнении и в январе 2020 ни был осведомлено гарантии, предусмотренные ст .. 119 КЗоТ Украины относительно сохранения места работы и среднего заработка за работниками, призванными на военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту. О незаконности своего увольнения он узнал случайно в января 2020 года во время юридической консультации.
Суд считает, что юридическая неосведомленность истца о своих правах не является уважительной причиной пропуска срока обращения в суд. Кроме того, истецуже после освобождения в период с 26 июня 2017 года до 30 ноября 2017 состоял на учете в Мариупольском центре занятости, вследствие чего не мог не знать об основании своего увольнения, а потому не видит оснований для возобновления срока.
Вместе с тем, видя оснований для удовлетворения исковых требований особа_1 по существу, суд считает необходимым отказать в удовлетворении иска по безосновательности требований.
Решая вопрос о распределении судебных расходов сторон по делу, суд исходит из следующего.25 марта 2020 представителем ответчика адвокатом [Р.] Т.А. предоставлены заявления о взыскании с особа_1 в пользу истца расходов на правовую помощь в общей сумме 8204 гривен.
Согласно ч. 1 ст. 133 Гражданского процессуального кодекса Украины судебные расходы состоят из государственной пошлины и издержек, связанных с рассмотрением дела.
Согласно ч. 3 ст. 133 Гражданского процессуального кодекса Украины к расходам, связанным с рассмотрением дела, относятся расходы на профессиональную правовую помощь.
Са предписаниями ч. 1, 2 ст. 137 Гражданского процессуального кодекса Украины расходы, связанные с правовой помощью адвоката, несут стороны, кроме случаев, оказание правовой помощи за счет государства. По результатам рассмотрения дела расходы на правовую помощь адвоката подлежат распределению между сторонами вместе с другими судебными издержками.
Частью 2 ст. 141 Гражданского процессуального кодекса Украины установлено, что другие судебные издержки, связанные с рассмотрением дела, возлагаются в случае отказа в позо вые на истца.
Согласно ч. 3 ст. 141 Гражданского процессуального кодекса Украины при решении вопроса о распределении судебных расходов суд учитывает: 1) связанные эти расходы с рассмотрением дела; 2) есть ли размер таких расходов обоснованным и пропорциональным к предмету спора с учетом цены иска, значение дела для сторон, в том числе мог результат ее решения повлиять на репутацию стороны или или вызвало дело публичный интерес; 3) поведение стороны при рассмотрении дела, что привелоа к затягиванию рассмотрения дела, в частности, представление стороной явно необоснованных заявлений и ходатайств, безосновательное утверждение или отрицание стороной определенных обстоятельств, имеющих значение для дела, безосновательное завышение истцом исковых требований и т.д.; 4) действия стороны относительно досудебного разрешения спора и по урегулированию спора мирным путем при рассмотрении дела, стадию рассмотрения дела, на которой такие действия совершались.
Размер расходов, которые сторона оплатила или должен уплатить в связи с рассмотрением дела, встановлюеться судом на основании представленных сторонами доказательств (договоров, счетов и т.д.). Такие доказательства представляются до окончания судебных прений по делу или в течение пяти дней после принятия решения суда при условии, что до окончания судебных прений по делу сторона сделала об этом соответствующее заявление (ч. 8 ст. 141 ГПК Украины).
В отзыве на исковое заявление ЗАО «МК» Азовсталь «определили предварительный (ориентировочный) размер судебных расходов, а именно расходов на оплату расходов на профессиональную правовую помощь, в размере 17729, 50 гривен.
Судом установлено, что 29.03.2018 между ЗАО «МК» Азовсталь «и Адвокатское объединение» Всеукраинская адвокатская помощь «был заключен договор № 180 329 / АЗСТ о предоставлении юридических услуг (правовой помощи), о чем свидетельствует договор № 180 329 / АЗСТ и дополнительные соглашения к нему от 3 декабря 2018, 1 октября 2019 и 5 февраля 2020.
В подтверждение понесенных судебных расходов представителем ответчика — адвокатом [Р.] Т.А. предоставлено:
— копию расчета размера вознаграждения са договором № 180 329 / АЗСТ о предоставлении юридических услуг (правовой помощи) от 11 марта 2020 года;
— копию акта № 1 приема-передачи оказанных услуг от 11.03.2020 года по Дополнительному угол № 97 от 05.02.2020 года к Договору № 180 329 / АЗСТ о предоставлении юридических услуг (правовой помощи) от 29 марта 2018;
— копию акта № 2 приема передачи оказанных услуг от 17.03 2020 по Дополнительному соглашению № 97 от 05.02.2020 года к Договору № 180 329 / АЗСТ о предоставлении юридических услуг (правового помощи) от 29 марта 2018;
— копию счета на оплату № 174 от 11 марта 2020 на сумму 5678, 50 гривен;
— копию счета на оплату № 182 от 17 марта 2020 на сумму 2525, 50 гривен;
— копию платежного поручения № 4 500 025 753 от 20 марта 2020 на сумму 5678, 50 гривен;
— копию платежного поручения № 4 500 025 752 от 20 марта 2020 на сумму 2525, 50 гривен.
Согласно ч. 4 ст. 137 ГПК Украины размер расходов на оплату услуг адвоката должно быть соразмерным с: 1) складнистю дела и выполненных адвокатом работ (оказанных услуг); 2) временем, затраченным адвокатом на выполнение соответствующих работ (оказание услуг); 3) объемом предоставленных адвокатом услуг и выполненных работ; 4) ценой иска и (или) значением дела для стороны, в том числе влиянием решения дела на репутацию стороны или публичным интересом к делу.
Согласно ч. 5, 6 ст. 137 ГПК Украины в случае несоблюдения требований части четвертой этой статьи суд может по ходатайству другой стороны, уменьшить размер витрат на юридическую помощь, подлежащих распределению между сторонами. Обязанность доказывания несоизмеримости расходов возлагается на сторону, которая заявляет ходатайство об уменьшении расходов на оплату юридической помощи адвоката, подлежащих распределению между сторонами.
Между тем, истец в судебном заседании ни разу не з`вився, своего мнения о взыскании с него расходов на правовую помощь в случае отказа в иске, не высказал. Ходатайство об уменьшении размера расходов на юридическую помощь, понесенных ОАО «МК«Азовсталь», в связи с их несоразмерностью или недоказанностью, от истца в суд не поступало. Никакой мысли по этому поводу ни в ответе на отзыв, ни в других заявлениях истца, поступавших в суд, не указано.
Следовательно, у суда нет оснований для уменьшения размера расходов на правовую помощь, понесенных ОАО «МК» Азовсталь «, а потому истца подлежат взысканию в пользу ответчика ОАО» МК «Азовсталь» понесенные последним расходы на профессиональную юридическую помощь размере 8204 гривны.
на основанииизложенного и ст 43, 65 Конституции Украины, ст. ст. 36, 119, 233 КЗоТ Украины, руководствуясь ст.ст. 137, 141, 263−265 ГПК Украины, суд —
Р Е Ш И Л:
В удовлетворении исковых требований лицо_1 к Частного акционерного общества «Металлургический комбинат» Азовсталь «об отмене приказа об увольнении, восстановлении на работе, взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты, — отказать.
Взыскать с лицомА_1, информация_1, рнокпп номер_1, зарегистрированного и фактически проживающего по адресу: адреса_1 в пользу ОАО «Металлургический комбинат» Азовсталь «, ОКПО 00191158, юридический адрес: город Мариуполь Донецкой области, улица Лепорского, дом №1 расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 8204 (восемь тысяч двести четыре) гривны.
Решение может быть обжаловано в Донецкий апелляционный суд через Орджоникидзевский районный суд города Мариуполя в течение тридцати дней со дня его проголошення. Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную часть судебного решения или в случае рассмотрения (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, этот срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.
Полный текст решения изготовлен 1 апреля 2020.
С полным текстом решения суда можно ознакомиться в Едином государственном реестре судебных решений по адресу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Сведения о сторон по делу:
Истец особа_1, информация_1, ИНН номер_1 зарегистрирован по адресу: адрес_1; тел .. номер_2.
Ответчик: Открытое акционерное общество «Металлургический комбинат» Азовсталь «, юридический адрес: Донецкая область город Мариуполь улица Лепорского 1, тел ..: 0629 52 70 00.
Судья Т.С. [А.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа №265/596/20
Провадження №2/265/743/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
01 квітня 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі
головуючого судді Адамової Т. С.,
за участю секретарів судового засідання Булгакової Г.В., Федорової Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати,
В С Т, А Н О В И В:
27 січня 2020 року позивач особа_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про скасування наказу про його звільнення за № 101 від 30.01.2015 року, поновлення на роботі з 30.01.2015 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що з 01.01.2013 року його було прийнято на роботу помічником машиніста тепловозу в ПАТ «МК «Азовсталь». В січні 2015 року він вирішив укласти контракт на проходження військової служби в особливий період. Наприкінці січня 2015 року він повідомив відповідача про укладення контракту, на що відповідачем було наказно написати заяву про звільнення. 30.01.2015 року позивача було звільнено за згодою сторін за ст.. 36 п.1 КЗпП України. 13 лютого 2015 року позивачем укладено контракт на проходження військової служби в особливий період строком на три роки з військовою чатсиною а4021. Свого права на збереження місця роботи та середнього заробітку у відповідача позивач не знав і дізнався тільки в січні 2020 року, коли звернувся за юридичною допомогою. Згідно даним військового квитка він проходив військову службу з 13.02.2015 року до 25.04.2015 року у в/ч в4021; з 26.04.2015 року до 25.05.2017 року у в/ч в2317; з 26.06.2017 року до 30.11.2017 року перебував на обліку в центрі зайнятості; з 31.11.2017 року до 14.05.2018 року у в/ч а2227; з 24.07.2018 року до 24.01.2019 року у в/ч а3137. Наказ відповідача від 30.01.2015 року № 101 про його звільнення вважає незаконним, просить його скасувати та поновити його на роботі з 30.01.2015 року. Також просить суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили.
Разом із позовною заявою позивачем надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обгртунтовання якого зазначено, що після звільнення з роботи 30.01.2015 року він проходить військову службу в районі проведення ООС, під час звільнення та до січня 2020 року позивач не був обізнаний про гарантії, передбачені ст.. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом. Про незаконність свого звільнення він дізнався випадково у січні 2020 року під час юридичної консультації.
19 лютого 2020 року до суду надійшов відзив відповідача ПАТ «МК «Азовсталь» в особі представника адвоката Рабко Т.О., в якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, за наступних підстав. 30 січня 2015 року особа_1 було звільнено за угодою сторін. Посилання позивача про повідомлення відповідача про вступ на військову службу при звільненні, безпідставні. Контракт особа_1 було укладено лише 13.02.2015 року, тобто на момент звільнення його не було призвано на військову службу. Крім того, з 26.06.2017 року перебував на обліку у Маріупольському міському центрі зайнятості у статусі безробітного. У клопотанні про пропущення строку звернення до суду позивач зазначає, що про порушення його прав він дізнався у січні 2020 року, при цьому не спростовує того, що під час перебування на обліку в центрі зайнятості у статусі безробітного, в нього була можливість отримати інформацію у Маріупольському міському центрі зайнятості. Вважає, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог. Зазначила у відзиві про орієнтований розрахунок суми судових витрат. Просила відмовити у задоволенні позову та вирішити питання про розподіл судових витрат.
06 лютого 2020 року представником ПРАТ «МК «Азовсталь» адвокатом Рабко Т.О. надані клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення судового засідання.
10 лютого 2020 року та 24 лютого особа_1 надані клопотання про витребування доказів: з ПАТ «МК «Азовсталь» інформацію про розміри посадового окладу за посадою помічника машиніста тепловозу цеха ЖДЦ-1 з 01.02.2015 року по теперішній час; та з Донецького обласного військового комісаріату та з Маірупольського об`єднаного міського військового комісаріату копій документів, на підставі яких укладено контракт 13.02.2015 року з особа_1
12 березня 2020 року від особа_1 надійшла відповідь на відзив, де ним зазначено про те, що на момент звільнення його не було прийнято на військову службу, проте процес оформлення розпочато до звільнення, що підтверджується документами з військового комісаріату. Також вказав, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 року, немає обмежень в один рік строку збереження робочого місця та середнього заробітку за військовослужбовцем.
23 березня 2020 року представником ПРАТ «МК «Азовсталь» адвокатом Рабко Т.О. надані заперечення по справі, в яких остання зазначила про те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 року набрав чинності 08 лютого 2015 року, а спірні правовідносини мали місце 30.01.2015 року.
25 березня 2020 року позивачем особа_1 надані письмові пояснення по справі та додані копії документів із військового комісаріату, які було витребувано на підставі ухвали суду від 27 лютого 2020 року.
25 березня 2020 року представником відповідача адвокатом Рабко Т.О. надані заяви про стягнення з особа_1 на користь позивача витрат на правову допомогу у загальній сумі 8204 гривень. 30 березня 2020 року нею же надане клопотання про долучення документів на підтвердження надання правової допомоги.
Ухвалою суду від 28 січня 2020 року відкрите провадження у справі та призначене судове засідання за правилами спрощеного провадження.
Ухвалою суду від 27 лютого 2020 року клопотання особа_1 про витребування доказів задоволено частково: витребувано з з ПАТ «МК «Азовсталь» інформацію про розмір заробітної плати особа_1 за останні два місяці його роботи, які передували зверненню; та з Маріупольського об`єднаного міського військового комісаріату копії документів, на підставі яких укладено контракт 13.02.2015 року з особа_1.
У судовове засідання позивач не зявився, надав заяву про розгляд справи в його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.
Представник відповідача адвокат Рабко Т.О., діюча на підставі довіреності та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, надала заяву про закінчення розгляду справи без її участі. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у сумі 8204 гривень. Будучі раніше присутньою у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справі та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з копії трудової книжки, особа_1 з 01 січня 2013 року було прийнято на посаду помічника машиніста тепловозу ПАТ «МК «Азовсталь». 30 січня 2015 року його було звільнено за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 13−15). Вказаані обставини підтверджуються також наказом про прийом на роботу № 536 від 01.01.2013 року та наказом про припинення Трудового договору № 101 від 30.01.2015 року (а.с. 16, 19).
Як вбачається із заяви особа_1 від 30.01.2015 року, він просив звільнити його з 30 січня 2015 року за згодою сторін (а.с. 18).
Судом встановлено, що з 13 лютого 2015 року особа_1 знаходиться на дійсній військовій службі в Збройних Силах України на підставі Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 року, що підтверджено відповідним посвідченням (а.с. 12).
Відповідно до записів в трудовій книжці з 26 червня 2017 року до 30 листопада 2017 року особа_1 перебував на обліку в Маріупольському центрі зайнятості.
Статтею 36 КЗпП України передбачені підстави припинення Трудового договору, у тому разі й за угодою сторін.
Позивач вважає його звільнення незаконним у зв`язку з тим, що за ним не було збережене місця роботи та середній заробіток під час проходження військової служби.
Суд зазначає, що статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 1 статті 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення Трудового договору є: призов або вступ працівника або власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;
Відповідно до частини третьої ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Проте, вказані гарантії поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, та які звільнені саме з цих підстав, тобто відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
При цьому, позивач звільнений за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. У своїй заяві про звільнення він також просиві звільнити його саме за угодою сторін, не долучаючи при цьому ніяких документів щодо вступу на військову службу.
Посилання позивача на те, що він повідомляв відповідача при звільненні про вступ на військову службу, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Надані позивачем копії документів, на підставі яких було укладено 13 лютого 2015 року контракт на проходження військової служби, а саме: заява про оформлення особової справи на контракт від 09.02.2015 року, картка обстеження та медичного огляду від 28.01.2015 року, результати соціально-психологічного вивчення від 29.01.2015 року та довідка ВЛК від 28.01.2015 року, свідчать про підготовку особа_1 до вступу на військову службу за контрактом ще під час знаходження у трудових відносинах з відповідачем, та не підтверджує факту повідомлення позивачем ПАТ «МК «Азовсталь» про вступ на військову службу.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для визнання незаконним наказу про звільнення за № 101 від 30.01.2015 року та поновлення позивача на роботі з 30.01.2015 року.
Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили, оскільки вони є похідними від вимоги про поновлення на роботі.
Розглядаючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися до суду з заявою у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Статтею 234 цього Кодексу визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Як вбачається із п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р., з наступними змінами і доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.
Пропущення місячного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові. За загальним правилом, встановленим ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Позивач просив поновити строк звернення до суду, який ним було пропущено, у зв`язку з тим, що з 30.01.2015 року він проходить військову службу в районі проведення ООС, під час звільнення та до січня 2020 року не був обізнаний про гарантії, передбачені ст.. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом. Про незаконність свого звільнення він дізнався випадково у січні 2020 року під час юридичної консультації.
Суд вважає, що юридична необізнаність позивача щодо своїх прав не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Крім того, позивач вже після звільнення в період з 26 червня 2017 року до 30 листопада 2017 року перебував на обліку в Маріупольському центрі зайнятості, внаслідок чого не міг не знати про підставу свого звільнення, а тому не вбачає підстав для поновлення строку.
Разом з тим, не вбачаючи підстав для задоволення позовних вимог особа_1 по суті, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову за безпідставністю вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат сторін у справі, суд виходить з наступного.
25 березня 2020 року представником відповідача адвокатом Рабко Т.О. надані заяви про стягнення з особа_1 на користь позивача витрат на правову допомогу у загальній сумі 8204 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правову допомогу.
За приписами ч. 1, 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків, надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правовому допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Частиною 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
У відзиві на позовну заяву ПрАТ «МК «Азовсталь» визначили попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, а саме витрат на оплату витрат на професійну правову допомогу, у розмірі 17729, 50 гривень.
Судом встановлено, що 29.03.2018 між ПрАТ «МК «Азовсталь» та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» було укладено договір № 180329/азст про надання юридичних послуг (правової допомоги), про що свідчить договір № 180329/азст та додаткові угоди до нього від 03 грудня 2018 року, 01 жовтня 2019 року та 05 лютого 2020 року.
На підтвердження понесених судових витрат представником відповідача — адвокатом Рабко Т.О. надано:
— копію розрахунку розміру винагороди за договором № 180329/азст про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 11 березня 2020 року;
— копію акту № 1 приймання передачі наданих послуг від 11.03.2020 року за Додатковою уголою № 97 від 05.02.2020 року до Договору № 180329/азст про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 29 березня 2018 року;
— копію акту № 2 приймання передачі наданих послуг від 17.03 2020 року за Додатковою угодою № 97 від 05.02.2020 року до Договору № 180329/азст про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 29 березня 2018 року;
— копію рахунку на оплату № 174 від 11 березня 2020 року на суму 5678, 50 гривень;
— копію рахунку на оплату № 182 від 17 березня 2020 року на суму 2525, 50 гривень;
— копію платіжного доручення № 4 500 025 753 від 20 березня 2020 року на суму 5678, 50 гривень;
— копію платіжного доручення № 4 500 025 752 від 20 березня 2020 року на суму 2525, 50 гривень.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Між тим, позивач у судове засідання жодного разу не з`вився, своєї думки щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу у разі відмови у позові, не висловив. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених ПАТ «МК «Азовсталь», у зв`язку з їх неспівмірністю чи недоведеністю, від позивача до суду не надходило. Жодної думки з цього приводу ні у відповіді на відзив, ні в інших заявах позивача, що надходили до суду, не зазначено.
Відтак, у суду немає підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, понесених ПАТ «МК «Азовсталь», а тому з позивача підлягають стягненню на користь відповідача ПАТ «МК «Азовсталь» понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу розмірі 8204 гривни.
На підставі викладеного та ст.ст. 43, 65 Конституції України, ст. ст. 36, 119, 233 КЗпП України, та керуючись ст.ст. 137, 141, 263−265 ЦПК України, суд, —
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, — відмовити.
Стягнути з особа_1, інформація_1, рнокпп номер_1, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: адреса_1, на користь ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь», єдрпоу 00191158, юридична адреса: місто Маріуполь Донецької області, вулиця Лепорського, будинок №1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8204 (вісім тисяч двісті чотири) гривни.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 01 квітня 2020 року.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про сторін у справі:
Позивач: особа_1, інформація_1, ІПН номер_1, зареєстрований за адресою: адреса_1; тел.. номер_2.
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», юридична адреса: Донецька область місто Маріуполь вулиця Лепорського 1, тел..: 0629 52 70 00.
Суддя Т.С. [А.]
Производство №2 / 265/743/20
Р Е Ш Е Н И Е
И М Е Н Е М У К Р, А И Н Ы
1 апреля 2020 город Мариуполь
Орджоникидзевский районный суд города Мариуполя Донецкой области в составе
председательствующего судьи [А.] Т. С.
с участием секретарей судебного заседания [Б.] Г.В., [Ф.] Т.С.,
рассмотрев в открытом судебном заседании гражданское дело по иску лицо_1 к Частного акционерного общества «Металлургический комбинат» Азовсталь «об отмене приказа об увольнении, восстановлении на работе, взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты,
В С Т, А Н О В И Л:
27 января 2020 истец особа_1 обратился в суд с иском к ответчику Частного акционерного общества «Металлургический комбинат» Азовсталь «об отмене приказа о его увольнении по № 101 от 30.01.2015 года, восстановлении на работе с 30.01.2015 года, взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула са период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу и взыскании компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу. В обоснование исковых требований указывал на то, что с 01.01.2013 года он был принят на работу помощником машиниста тепловоза в ОАО «МК» Азовсталь «. В январе 2015 году он решил заключить контракт на прохождение военной службы в особый период. В конце сичня 2015 году он сообщил ответчика о заключении контракта, на что ответчиком было приказном написать заявление об увольнении. 30.01.2015 года истец был уволен по соглашению сторон по ст .. 36 п.1 КЗоТ Украины. 13 февраля 2015 истцом заключен контракт на прохождение военной службы в период сроком на три года с военной чатсиною а4021. Свое право на сохранение места работы и среднего заработка у ответчика истец не знал и узнал только в январе 2020 года, когдаобратился за юридической помощью. Согласно данным военного билета он проходил военную службу по 13.02.2015 года в 25.04.2015 года в в / ч в4021; с 26.04.2015 года по 25.05.2017 года в в / ч в2317; с 26.06.2017 года по 30.11.2017 года находился на учете в центре занятости; с 31.11.2017 года по 14.05.2018 года в в / ч а2227; с 24.07.2018 года по 24.01.2019 года в в / ч а3137. Приказ ответчика от 30.01.2015 года № 101 о его увольнении считает незаконным, просит его отменить и восстановить его вработе с 30.01.2015 года. Также просит суд взыскать средний заработок за время вынужденного прогула за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу и компенсацию потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда законную силу.
Вместе с исковым заявлением истцом предоставлено в суд ходатайство о восстановлении срока обращения в суд, в обгртунтовання которого указано, что после увольнения 30.01.2015года он проходит военную службу в районе проведения ООС, при увольнении и в январе 2020 истец был осведомлен о гарантии, предусмотренные ст .. 119 КЗоТ Украины относительно сохранения места работы и среднего заработка за работниками, призванными на военную службу по призыву во время мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту. О незаконности своего увольнения он узнал случайно в января 2020 года во время юридической консультации.
19 февраля 2020 года в суд поступил отзыв ответчика ОАО «МК» Азовсталь «в лице представителя адвоката [Р.] Т.А., в котором последняя просила отказать в удовлетворении исковых требований в полном объеме, по следующим основаниям. 30 января 2015 особа_1 был освобожден по соглашению сторон. Ссылка истца о извещения ответчика о вступлении на военную службу при увольнении, безосновательны. Контракт особа_1 было заключено 13.02.2015 года, то есть на момент увольнения он не был призван на военную службу. Кроме того, с 26.06.2017 года состоял на учете в Мариупольском городском центре занятости в статусе безробитного. У ходатайстве о пропуска срока обращения в суд истец отмечает, что о нарушении его прав он узнал в январе 2020 года, при этом не опровергает того, что во время пребывания на учете в центре занятости в статусе безработного, у него была возможность получить информацию в Мариупольском городском центре занятости. Считает, что истцом не доказан тех обстоятельств, на которые вдр ссылается как на основание своих исковых требований. Отметила в отзыве о ориентирован расчет суммы судебных издержек. Просила отказать в удовлетворении иска и решить вопрос о распределении судебных расходов.
6 февраля 2020 представителем ЧАО «МК» Азовсталь «адвокатом [Р.] Т.А. предоставлены ходатайство об ознакомлении с материалами дела и об отложении судебного заседания.
10 февраля 2020 и 24 февраля особа_1 предоставлены ходатайства об истребовании доказательств: с ПАО «МК» Азовсталь «информациюо размерах должностного оклада по должности помощника машиниста тепловоза цеха ЖДЦ-1 с 01.02.2015 года по настоящее время; и из Донецкого областного военного комиссариата и с Маирупольського объединенного городского военного комиссариата копий документов, на основании которых заключен контракт 13.02.2015 года с особа_1
12 марта 2020 от особа_1 пришел ответ на отзыв, где им указано о том, что при увольнении его не было принято на военную службу, однако процесс оформления раочато до увольнения, что подтверждается документами из военного комиссариата. Также указал, что в соответствии с Законом Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно вопросов социальной защиты граждан Украины, которые проходят военную службу во время особого периода» от 14.05.2015 года, нет ограничений в один год срока сохранения рабочего места и среднего заработка за военнослужащим.
23 марта 2020 представителем ЧАО «МК» Азовсталь «адвокатом [Р.] Т.А. предои возражения по делу, в которых последняя указала на то, что Закон Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно усовершенствования порядка прохождения военной службы и вопросов социальной защиты граждан Украины, которые проходят военную службу во время особого периода» от 15.01.2015 вступил в силу 8 февраля 2015, а спорные правоотношения имели место 30.01.2015 года.
25 марта 2020 истцом особа_1 предоставлены письменные объяснения по делу и приложены копии документив из военного комиссариата, которые были истребованы на основании определения суда от 27 февраля 2020 года.
25 марта 2020 представителем ответчика адвокатом [Р.] Т.А. предоставлены заявления о взыскании с особа_1 в пользу истца расходов на правовую помощь в общей сумме 8204 гривен. 30 марта 2020 ею же предоставлено ходатайство о приобщении документов в подтверждение предоставления правовой помощи.
Определением суда от 28 января 2020 открыто производство по делу и назначено судебное заседаниея по правилам упрощенного производства.
Определением суда от 27 февраля 2020 ходатайство особа_1 об истребовании доказательств удовлетворен частично: истребовано из с ПАО «МК» Азовсталь «информацию о размере заработной платы особа_1 за последние два месяца его работы, предшествовавших обращению; и с Мариупольского объединенного городского военного комиссариата копии документов, на основании которых заключен контракт 13.02.2015 года с особа_1.
В судовове заседание истец не явился, предоставил заявление о расд дела в его отсутствие, исковые требования просил удовлетворить.
Представитель ответчика адвокат [Р.] Т.А., действующая на основании доверенности и свидетельства о праве на занятие адвокатской деятельностью, предоставила заявление об окончании рассмотрения дела без ее участия. Просила отказать в удовлетворении исковых требований и взыскать с истца в пользу ответчика расходы на правовую помощь в сумме 8204 гривен. Будучи ранее присутствовать в судебном заседании предоставила объяснения, аналогичные изложенным в отзыве наисковое заявление и возражениях.
Судом установлены следующие фактические обстоятельства делу соответствии со ст.
Как следует из копии трудовой книжки, особа_1 с 1 января 2013 было принято на должность помощника машиниста тепловоза ОАО «МК» Азовсталь «. 30 января 2015 он был освобожден по соглашению сторон в соответствии с п. 1 ст. 36 КЗоТ Украины (а 13−15). Вказаани обстоятельства подтверждаются также приказом о приеме на работу № 536 от 01.01.2013 года и приказом о прекращении трудоного договора № 101 от 30.01.2015 года (л.д. 16, 19).
Как следует из заявления особа_1 от 30.01.2015 года, он просил освободить его от 30 января 2015 по соглашению сторон (а 18).
Судом установлено, что 13 февраля 2015 особа_1 находится на действительной военной службе в Вооруженных Силах Украины на основании Указа Президента Украины № 15/2015 от 14.01.2015 года, что подтверждается соответствующим удостоверением (а 12).
Согласно записям в трудовой книжке с 26 июня 2017 до 30 20 ноября17 года особа_1 состоял на учете в Мариупольском центре занятости.
Статьей 36 КЗоТ Украины предусмотрены основания прекращения Трудового договора, в том случае и по соглашению сторон.
Истец считает его увольнение незаконным в связи с тем, что за ним не было сохранено места работы и средний заработок за время прохождения военной службы.
Суд отмечает, что статьей 65 Конституции Украины определено, что защита Отечества, независимости и территориальной целостности Украины, уважение ее государственных символов является обязанностью граждан Украины. Граждане несут военную службу в соответствии с законом.
Частью 1 статьи 119 КЗоТ Украины предусмотрено, что на время выполнения государственных или общественных обязанностей, если по действующему законодательству Украины эти обязанности могут осуществляться в рабочее время, работникам гарантируется сохранение места работы (должности) и среднего заработка.
В соответствии с пунктом 3 части первой статьи 36 КЗоТ Украины, основаниями прекращения Трудового договора являются: призыв или поступление трудавителя или владельца — физического лица на военную службу, направление на альтернативную (невоенной) службе, кроме случаев, когда за работником сохраняются место работы, должность в соответствии с частями третьей и четвертой статьи 119 настоящего Кодекса;
Согласно части третьей ст. 119 КЗоТ Украины, за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на ейськову службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц — предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Такимработникам осуществляется выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей».
Однако указанные гарантии распространяются на граждан Украины, призванных на срочную военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период, или приняты на военную службу по контракту, и освобожденных именно из этих оснований, то есть в соответствии с пунктом 3 части першои статьи 36 КЗоТ Украины.
При этом, истец освобожден по соглашению сторон в соответствии с п.1 ст. 36 КЗоТ Украины. В своем заявлении об увольнении он также просил освободить его именно по соглашению сторон, не привлекая при этом никаких документов по вступлению на военную службу.
Ссылка истца на то, что он сообщал ответчика при увольнении о вступлении на военную службу, не нашли своего подтверждения в ходе рассмотрения дела.
Предоставленные истцом копии документов, на основании которых было заключено 13 февраля 2015 контракт на прохождение военной службы, а именно: заявление об оформлении личного дела на контракт от 09.02.2015 года, карта обследования и медицинского освидетельствования от 28.01.2015 года, результаты социально-психологического изучения от 29.01.2015 года и справка ВВК от 28.01.2015 года, свидетельствуют о подготовке особа_1 до поступления на военную службу по контракту еще во время нахождения в трудовых отношениях с ответчиком, и не подтверждает факта сообщение истцом ОАО «МК» Азовсталь «о вступлении на военную службу.
Учитывая вышеизложенное, суд не усматривает правовых оснований для признания незаконным приказа об увольнении по № 101 от 30.01.2015 года и обновления истца на работе с 30.01.2015 года.
Также суд не усматривает оснований для удовлетворения исковых требований о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу и взыскании компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты за период с 30.01.2015 года до даты вступления решения суда в законную силу, поскольку они являются производными от требования о восстановлении на работе.
Рассматривая ходатайство истца о восстановлении срока обращения в суд, суд отмечает следующее.
Статьей 233 КЗоТ Украины предусмотрено, что работник может обратиться в суд с заявлением по делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки.
Статьей 234 этого Кодекса определено, что в случае пропускапо уважительным причинам сроков, установленных статьей 233 настоящего Кодекса, районный, районный в городе, городской или горрайонный суд может восстановить эти сроки.
Как следует из п.4 постановления Пленума Верховного Суда Украины № 9 от 06.11.1992р., С последующими изменениями и дополнениями «О практике рассмотрения судами трудовых споров» установлены статьями 228, 233 КЗоТ сроки обращения в суд применяются независимо от заявления сторон. В каждом случае суд обязан проверить и обсудить причины пропуска этихсроков, а также привести в решении мотивы, почему он восстанавливает или считает невозможным восстановить нарушенный срок. Если месячный или трехмесячный срок пропущен без уважительных причин, в иске может быть отказано по этим основаниям. Поскольку при пропуске месячного и трех месяцев в иске может быть отказано по безосновательности требований, суд выясняет не только причины пропуска срока, а все обстоятельства дела, права и обязанности сторон.
Пропускания месячного срока обращения в суд без уважительных причин является пидставою для отказа в иске. По общему правилу, установленному ст. 73 Гражданского процессуального кодекса Украины, суд восстанавливает или продлевает срок, установленный в соответствии законом или судом, по ходатайству стороны или другого лица в случае его пропуска по уважительным причинам.
Истец просил восстановить срок обращения в суд, который им был пропущен, в связи с тем, что с 30.01.2015 года он проходит военную службу в районе проведения ООС, при увольнении и в январе 2020 ни был осведомлено гарантии, предусмотренные ст .. 119 КЗоТ Украины относительно сохранения места работы и среднего заработка за работниками, призванными на военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту. О незаконности своего увольнения он узнал случайно в января 2020 года во время юридической консультации.
Суд считает, что юридическая неосведомленность истца о своих правах не является уважительной причиной пропуска срока обращения в суд. Кроме того, истецуже после освобождения в период с 26 июня 2017 года до 30 ноября 2017 состоял на учете в Мариупольском центре занятости, вследствие чего не мог не знать об основании своего увольнения, а потому не видит оснований для возобновления срока.
Вместе с тем, видя оснований для удовлетворения исковых требований особа_1 по существу, суд считает необходимым отказать в удовлетворении иска по безосновательности требований.
Решая вопрос о распределении судебных расходов сторон по делу, суд исходит из следующего.25 марта 2020 представителем ответчика адвокатом [Р.] Т.А. предоставлены заявления о взыскании с особа_1 в пользу истца расходов на правовую помощь в общей сумме 8204 гривен.
Согласно ч. 1 ст. 133 Гражданского процессуального кодекса Украины судебные расходы состоят из государственной пошлины и издержек, связанных с рассмотрением дела.
Согласно ч. 3 ст. 133 Гражданского процессуального кодекса Украины к расходам, связанным с рассмотрением дела, относятся расходы на профессиональную правовую помощь.
Са предписаниями ч. 1, 2 ст. 137 Гражданского процессуального кодекса Украины расходы, связанные с правовой помощью адвоката, несут стороны, кроме случаев, оказание правовой помощи за счет государства. По результатам рассмотрения дела расходы на правовую помощь адвоката подлежат распределению между сторонами вместе с другими судебными издержками.
Частью 2 ст. 141 Гражданского процессуального кодекса Украины установлено, что другие судебные издержки, связанные с рассмотрением дела, возлагаются в случае отказа в позо вые на истца.
Согласно ч. 3 ст. 141 Гражданского процессуального кодекса Украины при решении вопроса о распределении судебных расходов суд учитывает: 1) связанные эти расходы с рассмотрением дела; 2) есть ли размер таких расходов обоснованным и пропорциональным к предмету спора с учетом цены иска, значение дела для сторон, в том числе мог результат ее решения повлиять на репутацию стороны или или вызвало дело публичный интерес; 3) поведение стороны при рассмотрении дела, что привелоа к затягиванию рассмотрения дела, в частности, представление стороной явно необоснованных заявлений и ходатайств, безосновательное утверждение или отрицание стороной определенных обстоятельств, имеющих значение для дела, безосновательное завышение истцом исковых требований и т.д.; 4) действия стороны относительно досудебного разрешения спора и по урегулированию спора мирным путем при рассмотрении дела, стадию рассмотрения дела, на которой такие действия совершались.
Размер расходов, которые сторона оплатила или должен уплатить в связи с рассмотрением дела, встановлюеться судом на основании представленных сторонами доказательств (договоров, счетов и т.д.). Такие доказательства представляются до окончания судебных прений по делу или в течение пяти дней после принятия решения суда при условии, что до окончания судебных прений по делу сторона сделала об этом соответствующее заявление (ч. 8 ст. 141 ГПК Украины).
В отзыве на исковое заявление ЗАО «МК» Азовсталь «определили предварительный (ориентировочный) размер судебных расходов, а именно расходов на оплату расходов на профессиональную правовую помощь, в размере 17729, 50 гривен.
Судом установлено, что 29.03.2018 между ЗАО «МК» Азовсталь «и Адвокатское объединение» Всеукраинская адвокатская помощь «был заключен договор № 180 329 / АЗСТ о предоставлении юридических услуг (правовой помощи), о чем свидетельствует договор № 180 329 / АЗСТ и дополнительные соглашения к нему от 3 декабря 2018, 1 октября 2019 и 5 февраля 2020.
В подтверждение понесенных судебных расходов представителем ответчика — адвокатом [Р.] Т.А. предоставлено:
— копию расчета размера вознаграждения са договором № 180 329 / АЗСТ о предоставлении юридических услуг (правовой помощи) от 11 марта 2020 года;
— копию акта № 1 приема-передачи оказанных услуг от 11.03.2020 года по Дополнительному угол № 97 от 05.02.2020 года к Договору № 180 329 / АЗСТ о предоставлении юридических услуг (правовой помощи) от 29 марта 2018;
— копию акта № 2 приема передачи оказанных услуг от 17.03 2020 по Дополнительному соглашению № 97 от 05.02.2020 года к Договору № 180 329 / АЗСТ о предоставлении юридических услуг (правового помощи) от 29 марта 2018;
— копию счета на оплату № 174 от 11 марта 2020 на сумму 5678, 50 гривен;
— копию счета на оплату № 182 от 17 марта 2020 на сумму 2525, 50 гривен;
— копию платежного поручения № 4 500 025 753 от 20 марта 2020 на сумму 5678, 50 гривен;
— копию платежного поручения № 4 500 025 752 от 20 марта 2020 на сумму 2525, 50 гривен.
Согласно ч. 4 ст. 137 ГПК Украины размер расходов на оплату услуг адвоката должно быть соразмерным с: 1) складнистю дела и выполненных адвокатом работ (оказанных услуг); 2) временем, затраченным адвокатом на выполнение соответствующих работ (оказание услуг); 3) объемом предоставленных адвокатом услуг и выполненных работ; 4) ценой иска и (или) значением дела для стороны, в том числе влиянием решения дела на репутацию стороны или публичным интересом к делу.
Согласно ч. 5, 6 ст. 137 ГПК Украины в случае несоблюдения требований части четвертой этой статьи суд может по ходатайству другой стороны, уменьшить размер витрат на юридическую помощь, подлежащих распределению между сторонами. Обязанность доказывания несоизмеримости расходов возлагается на сторону, которая заявляет ходатайство об уменьшении расходов на оплату юридической помощи адвоката, подлежащих распределению между сторонами.
Между тем, истец в судебном заседании ни разу не з`вився, своего мнения о взыскании с него расходов на правовую помощь в случае отказа в иске, не высказал. Ходатайство об уменьшении размера расходов на юридическую помощь, понесенных ОАО «МК«Азовсталь», в связи с их несоразмерностью или недоказанностью, от истца в суд не поступало. Никакой мысли по этому поводу ни в ответе на отзыв, ни в других заявлениях истца, поступавших в суд, не указано.
Следовательно, у суда нет оснований для уменьшения размера расходов на правовую помощь, понесенных ОАО «МК» Азовсталь «, а потому истца подлежат взысканию в пользу ответчика ОАО» МК «Азовсталь» понесенные последним расходы на профессиональную юридическую помощь размере 8204 гривны.
на основанииизложенного и ст 43, 65 Конституции Украины, ст. ст. 36, 119, 233 КЗоТ Украины, руководствуясь ст.ст. 137, 141, 263−265 ГПК Украины, суд —
Р Е Ш И Л:
В удовлетворении исковых требований лицо_1 к Частного акционерного общества «Металлургический комбинат» Азовсталь «об отмене приказа об увольнении, восстановлении на работе, взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты, — отказать.
Взыскать с лицомА_1, информация_1, рнокпп номер_1, зарегистрированного и фактически проживающего по адресу: адреса_1 в пользу ОАО «Металлургический комбинат» Азовсталь «, ОКПО 00191158, юридический адрес: город Мариуполь Донецкой области, улица Лепорского, дом №1 расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 8204 (восемь тысяч двести четыре) гривны.
Решение может быть обжаловано в Донецкий апелляционный суд через Орджоникидзевский районный суд города Мариуполя в течение тридцати дней со дня его проголошення. Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную часть судебного решения или в случае рассмотрения (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, этот срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.
Полный текст решения изготовлен 1 апреля 2020.
С полным текстом решения суда можно ознакомиться в Едином государственном реестре судебных решений по адресу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Сведения о сторон по делу:
Истец особа_1, информация_1, ИНН номер_1 зарегистрирован по адресу: адрес_1; тел .. номер_2.
Ответчик: Открытое акционерное общество «Металлургический комбинат» Азовсталь «, юридический адрес: Донецкая область город Мариуполь улица Лепорского 1, тел ..: 0629 52 70 00.
Судья Т.С. [А.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа №265/596/20
Провадження №2/265/743/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
01 квітня 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі
головуючого судді Адамової Т. С.,
за участю секретарів судового засідання Булгакової Г.В., Федорової Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати,
В С Т, А Н О В И В:
27 січня 2020 року позивач особа_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про скасування наказу про його звільнення за № 101 від 30.01.2015 року, поновлення на роботі з 30.01.2015 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що з 01.01.2013 року його було прийнято на роботу помічником машиніста тепловозу в ПАТ «МК «Азовсталь». В січні 2015 року він вирішив укласти контракт на проходження військової служби в особливий період. Наприкінці січня 2015 року він повідомив відповідача про укладення контракту, на що відповідачем було наказно написати заяву про звільнення. 30.01.2015 року позивача було звільнено за згодою сторін за ст.. 36 п.1 КЗпП України. 13 лютого 2015 року позивачем укладено контракт на проходження військової служби в особливий період строком на три роки з військовою чатсиною а4021. Свого права на збереження місця роботи та середнього заробітку у відповідача позивач не знав і дізнався тільки в січні 2020 року, коли звернувся за юридичною допомогою. Згідно даним військового квитка він проходив військову службу з 13.02.2015 року до 25.04.2015 року у в/ч в4021; з 26.04.2015 року до 25.05.2017 року у в/ч в2317; з 26.06.2017 року до 30.11.2017 року перебував на обліку в центрі зайнятості; з 31.11.2017 року до 14.05.2018 року у в/ч а2227; з 24.07.2018 року до 24.01.2019 року у в/ч а3137. Наказ відповідача від 30.01.2015 року № 101 про його звільнення вважає незаконним, просить його скасувати та поновити його на роботі з 30.01.2015 року. Також просить суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили.
Разом із позовною заявою позивачем надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обгртунтовання якого зазначено, що після звільнення з роботи 30.01.2015 року він проходить військову службу в районі проведення ООС, під час звільнення та до січня 2020 року позивач не був обізнаний про гарантії, передбачені ст.. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом. Про незаконність свого звільнення він дізнався випадково у січні 2020 року під час юридичної консультації.
19 лютого 2020 року до суду надійшов відзив відповідача ПАТ «МК «Азовсталь» в особі представника адвоката Рабко Т.О., в якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, за наступних підстав. 30 січня 2015 року особа_1 було звільнено за угодою сторін. Посилання позивача про повідомлення відповідача про вступ на військову службу при звільненні, безпідставні. Контракт особа_1 було укладено лише 13.02.2015 року, тобто на момент звільнення його не було призвано на військову службу. Крім того, з 26.06.2017 року перебував на обліку у Маріупольському міському центрі зайнятості у статусі безробітного. У клопотанні про пропущення строку звернення до суду позивач зазначає, що про порушення його прав він дізнався у січні 2020 року, при цьому не спростовує того, що під час перебування на обліку в центрі зайнятості у статусі безробітного, в нього була можливість отримати інформацію у Маріупольському міському центрі зайнятості. Вважає, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог. Зазначила у відзиві про орієнтований розрахунок суми судових витрат. Просила відмовити у задоволенні позову та вирішити питання про розподіл судових витрат.
06 лютого 2020 року представником ПРАТ «МК «Азовсталь» адвокатом Рабко Т.О. надані клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення судового засідання.
10 лютого 2020 року та 24 лютого особа_1 надані клопотання про витребування доказів: з ПАТ «МК «Азовсталь» інформацію про розміри посадового окладу за посадою помічника машиніста тепловозу цеха ЖДЦ-1 з 01.02.2015 року по теперішній час; та з Донецького обласного військового комісаріату та з Маірупольського об`єднаного міського військового комісаріату копій документів, на підставі яких укладено контракт 13.02.2015 року з особа_1
12 березня 2020 року від особа_1 надійшла відповідь на відзив, де ним зазначено про те, що на момент звільнення його не було прийнято на військову службу, проте процес оформлення розпочато до звільнення, що підтверджується документами з військового комісаріату. Також вказав, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 року, немає обмежень в один рік строку збереження робочого місця та середнього заробітку за військовослужбовцем.
23 березня 2020 року представником ПРАТ «МК «Азовсталь» адвокатом Рабко Т.О. надані заперечення по справі, в яких остання зазначила про те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 року набрав чинності 08 лютого 2015 року, а спірні правовідносини мали місце 30.01.2015 року.
25 березня 2020 року позивачем особа_1 надані письмові пояснення по справі та додані копії документів із військового комісаріату, які було витребувано на підставі ухвали суду від 27 лютого 2020 року.
25 березня 2020 року представником відповідача адвокатом Рабко Т.О. надані заяви про стягнення з особа_1 на користь позивача витрат на правову допомогу у загальній сумі 8204 гривень. 30 березня 2020 року нею же надане клопотання про долучення документів на підтвердження надання правової допомоги.
Ухвалою суду від 28 січня 2020 року відкрите провадження у справі та призначене судове засідання за правилами спрощеного провадження.
Ухвалою суду від 27 лютого 2020 року клопотання особа_1 про витребування доказів задоволено частково: витребувано з з ПАТ «МК «Азовсталь» інформацію про розмір заробітної плати особа_1 за останні два місяці його роботи, які передували зверненню; та з Маріупольського об`єднаного міського військового комісаріату копії документів, на підставі яких укладено контракт 13.02.2015 року з особа_1.
У судовове засідання позивач не зявився, надав заяву про розгляд справи в його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.
Представник відповідача адвокат Рабко Т.О., діюча на підставі довіреності та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, надала заяву про закінчення розгляду справи без її участі. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у сумі 8204 гривень. Будучі раніше присутньою у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справі та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з копії трудової книжки, особа_1 з 01 січня 2013 року було прийнято на посаду помічника машиніста тепловозу ПАТ «МК «Азовсталь». 30 січня 2015 року його було звільнено за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 13−15). Вказаані обставини підтверджуються також наказом про прийом на роботу № 536 від 01.01.2013 року та наказом про припинення Трудового договору № 101 від 30.01.2015 року (а.с. 16, 19).
Як вбачається із заяви особа_1 від 30.01.2015 року, він просив звільнити його з 30 січня 2015 року за згодою сторін (а.с. 18).
Судом встановлено, що з 13 лютого 2015 року особа_1 знаходиться на дійсній військовій службі в Збройних Силах України на підставі Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 року, що підтверджено відповідним посвідченням (а.с. 12).
Відповідно до записів в трудовій книжці з 26 червня 2017 року до 30 листопада 2017 року особа_1 перебував на обліку в Маріупольському центрі зайнятості.
Статтею 36 КЗпП України передбачені підстави припинення Трудового договору, у тому разі й за угодою сторін.
Позивач вважає його звільнення незаконним у зв`язку з тим, що за ним не було збережене місця роботи та середній заробіток під час проходження військової служби.
Суд зазначає, що статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 1 статті 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення Трудового договору є: призов або вступ працівника або власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;
Відповідно до частини третьої ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Проте, вказані гарантії поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, та які звільнені саме з цих підстав, тобто відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
При цьому, позивач звільнений за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. У своїй заяві про звільнення він також просиві звільнити його саме за угодою сторін, не долучаючи при цьому ніяких документів щодо вступу на військову службу.
Посилання позивача на те, що він повідомляв відповідача при звільненні про вступ на військову службу, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Надані позивачем копії документів, на підставі яких було укладено 13 лютого 2015 року контракт на проходження військової служби, а саме: заява про оформлення особової справи на контракт від 09.02.2015 року, картка обстеження та медичного огляду від 28.01.2015 року, результати соціально-психологічного вивчення від 29.01.2015 року та довідка ВЛК від 28.01.2015 року, свідчать про підготовку особа_1 до вступу на військову службу за контрактом ще під час знаходження у трудових відносинах з відповідачем, та не підтверджує факту повідомлення позивачем ПАТ «МК «Азовсталь» про вступ на військову службу.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для визнання незаконним наказу про звільнення за № 101 від 30.01.2015 року та поновлення позивача на роботі з 30.01.2015 року.
Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 30.01.2015 року до дати набрання рішенням суду законної сили, оскільки вони є похідними від вимоги про поновлення на роботі.
Розглядаючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися до суду з заявою у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Статтею 234 цього Кодексу визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Як вбачається із п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р., з наступними змінами і доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.
Пропущення місячного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові. За загальним правилом, встановленим ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Позивач просив поновити строк звернення до суду, який ним було пропущено, у зв`язку з тим, що з 30.01.2015 року він проходить військову службу в районі проведення ООС, під час звільнення та до січня 2020 року не був обізнаний про гарантії, передбачені ст.. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом. Про незаконність свого звільнення він дізнався випадково у січні 2020 року під час юридичної консультації.
Суд вважає, що юридична необізнаність позивача щодо своїх прав не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Крім того, позивач вже після звільнення в період з 26 червня 2017 року до 30 листопада 2017 року перебував на обліку в Маріупольському центрі зайнятості, внаслідок чого не міг не знати про підставу свого звільнення, а тому не вбачає підстав для поновлення строку.
Разом з тим, не вбачаючи підстав для задоволення позовних вимог особа_1 по суті, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову за безпідставністю вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат сторін у справі, суд виходить з наступного.
25 березня 2020 року представником відповідача адвокатом Рабко Т.О. надані заяви про стягнення з особа_1 на користь позивача витрат на правову допомогу у загальній сумі 8204 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правову допомогу.
За приписами ч. 1, 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків, надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правовому допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Частиною 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
У відзиві на позовну заяву ПрАТ «МК «Азовсталь» визначили попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, а саме витрат на оплату витрат на професійну правову допомогу, у розмірі 17729, 50 гривень.
Судом встановлено, що 29.03.2018 між ПрАТ «МК «Азовсталь» та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» було укладено договір № 180329/азст про надання юридичних послуг (правової допомоги), про що свідчить договір № 180329/азст та додаткові угоди до нього від 03 грудня 2018 року, 01 жовтня 2019 року та 05 лютого 2020 року.
На підтвердження понесених судових витрат представником відповідача — адвокатом Рабко Т.О. надано:
— копію розрахунку розміру винагороди за договором № 180329/азст про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 11 березня 2020 року;
— копію акту № 1 приймання передачі наданих послуг від 11.03.2020 року за Додатковою уголою № 97 від 05.02.2020 року до Договору № 180329/азст про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 29 березня 2018 року;
— копію акту № 2 приймання передачі наданих послуг від 17.03 2020 року за Додатковою угодою № 97 від 05.02.2020 року до Договору № 180329/азст про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 29 березня 2018 року;
— копію рахунку на оплату № 174 від 11 березня 2020 року на суму 5678, 50 гривень;
— копію рахунку на оплату № 182 від 17 березня 2020 року на суму 2525, 50 гривень;
— копію платіжного доручення № 4 500 025 753 від 20 березня 2020 року на суму 5678, 50 гривень;
— копію платіжного доручення № 4 500 025 752 від 20 березня 2020 року на суму 2525, 50 гривень.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Між тим, позивач у судове засідання жодного разу не з`вився, своєї думки щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу у разі відмови у позові, не висловив. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених ПАТ «МК «Азовсталь», у зв`язку з їх неспівмірністю чи недоведеністю, від позивача до суду не надходило. Жодної думки з цього приводу ні у відповіді на відзив, ні в інших заявах позивача, що надходили до суду, не зазначено.
Відтак, у суду немає підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, понесених ПАТ «МК «Азовсталь», а тому з позивача підлягають стягненню на користь відповідача ПАТ «МК «Азовсталь» понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу розмірі 8204 гривни.
На підставі викладеного та ст.ст. 43, 65 Конституції України, ст. ст. 36, 119, 233 КЗпП України, та керуючись ст.ст. 137, 141, 263−265 ЦПК України, суд, —
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, — відмовити.
Стягнути з особа_1, інформація_1, рнокпп номер_1, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: адреса_1, на користь ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь», єдрпоу 00191158, юридична адреса: місто Маріуполь Донецької області, вулиця Лепорського, будинок №1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8204 (вісім тисяч двісті чотири) гривни.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 01 квітня 2020 року.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про сторін у справі:
Позивач: особа_1, інформація_1, ІПН номер_1, зареєстрований за адресою: адреса_1; тел.. номер_2.
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», юридична адреса: Донецька область місто Маріуполь вулиця Лепорського 1, тел..: 0629 52 70 00.
Суддя Т.С. [А.]
