ПРАТ "ІНГЗК": невыплата зарплаты

г Ингулецкий районный суд Кривого Рога Днепропетровской области
Дело № 213/890/20
Номер производства 2/213/52/21
Р Е Ш Е Н И Е 
И М Е Н Е М У К Р, А И Н Ы 
5 февраля 2021 г. Кривой Рог

Ингулецкий районный суд Кривого Рога Днепропетровской области в составе
председательствующего судьи [К.] Н.В.,
с участием секретаря судебного заседания [Е.] Т.С.,
рассмотрев в порядке письменного производства гражданское дело по иску лицо_1 к Частного акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» о взыскании невыплаченной выходного пособия и среднего заработка за время задержки при расчете,

В С Т, А Н О В И Л:

Истец обратился в суд с указанным иском; просит взыскать в свою пользу невыплаченную единовременное пособие при увольнении в размере 4000 грн, средний заработок за время задержки расчета при увольнении в размере 218 000 грн.
В обоснование исковых требований указал, что он работал на предприятии соответствуетча, 18 января 2011 был уволен по собственному желанию в связи с выходом на пенсию по ст. 38 КЗоТ Украины. Проработал в ответчика более 18 лет. При увольнении ответчик обязан был выплатить выходное пособие на основании п. 6.1. Отраслевого соглашения горно-металлургического комплекса Украины на 2007−2008 годы в размере двухмесячной заработной платы. Согласно указанному пункту Отраслевого соглашения владелец за счет средств предприятия в порядке и на условиях, предусмотренных коллективным догОВОР, обязуется: выплачивать работнику при выходе на пенсию одноразовую помощь в размере, зависящем от стажа его работы на предприятии, но не менее от 15 до 20 лет — двухмесячной заработной платы. Поэтому размер выходного пособия, которую должен был выплатить ответчик, составляет примерно 4000 грн. Кроме того, ответчик обязан выплатить истцу средний заработок за время задержки расчета при увольнении, поскольку ст. 116 КЗоТ Украины предусмотрено, что при увольнении работникавыплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, проводятся в день увольнения. В соответствии со ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. Таким образом, истец считает, чв ответчик обязан выплатить ему средний заработок за время задержки расчета при увольнении с 18 января 2011 по 1 марта 2020 в размере 218 000 грн.
Представитель ответчика предоставил отзыв на иск. В отзыве отмечает, что истец был освобожден от предприятия ответчика в возрасте 50 лет 18 января 2011 по собственному желанию в связи с выходом на пенсию согласно ст. 38 КЗоТ Украины. Истец отмечает в своем исковом заявлении, что он имел право при увольнении на выплату единовременноговыходного пособия в размере двухмесячной средней заработной платы на том основании, что проработал на предприятии более 15 лет. Но с таким утверждением ответчик не согласен в связи с тем, что ответчик в своей работе руководствуется Коллективным договором, который заключается в соответствии с Законом Украины «О коллективных договорах и соглашениях» с целью регулирования производственных, трудовых и социально-экономических отношений, согласование интересов наемных работников и собственников и уполномоченных ими врганив. На момент увольнения истца действовал Коллективный договор на 2010−2011 годы, заключенный между Генеральным директором Открытого акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» (название предприятия на то время) и трудовым коллективом в лице первичной организации профсоюза трудящихся металлургической и горнодобывающей промышленности Открытого акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат». В соответствии с пунктом 7.13 Коллективного договора одноразовая пособийа выплачивается работникам при выходе на пенсию по собственному желанию, достигшие пенсионного возраста (женщины — 55 лет, мужчины — 60 лет), в размере, зависящем от стажа работы на комбинате: от 7, 5 лет до 15 лет — среднемесячная заработная плата; от 15 до 20 лет — 2 среднемесячные заработные платы; от 20 и более лет — 3 среднемесячные заработные платы. Истец при увольнении в связи с выходом на пенсию не достиг общего пенсионного возраста для мужчин, так по условиям илинного в то время Коллективного договора не имел права на выплату единовременного выходного пособия.
Основным доказательством истец отмечает Отраслевое соглашение горно-металлургического комплекса на 2007−2008 годы, согласно п. 6.1 которого, по мнению истца, ответчик должен был выплатить ему выходное пособие в размере двухмесячной заработной платы. Отмечает, что ответчик не является стороной сделки и, соответственно, ее подписантом. Согласно п. 1.6 действующего Устава ответчика Общество с момента его государственной регистрации является йридичною лицом, созданным по законодательству Украины, имеет обособленное имущество, самостоятельный баланс, расчетные и другие счета в банковских учреждениях. В соответствии с п. 17.2 Устава от имени Общества действует Генеральный директор Общества, представляет его интересы перед юридическими и физическими лицами, государством, государственными и общественными учреждениями, совершает от имени Общества сделки и другие юридически значимые действия. Учитывая, что Отраслевая соглашение не было подписано Генеральным директором едповидача как представителем обособленного юридического лица, поэтому утверждение истца о том, что «Отраслевое соглашение горно-металлургического комплекса Украины на 2007−2008 годы распространяется на ответчика» является ошибочным и не соответствует действительности. Считает, что утверждение истца о том, что он имел право при увольнении на выходное пособие в размере двух среднемесячных заработных плат являются безосновательными и необоснованными.
Относительно требования о взыскании в пользу истца среднего заработка за время заоримкы расчета при увольнении отмечает отсутствие у истца права на выходное пособие и поэтому такая помощь при увольнении ему не начислялась. Одноразовая выходное пособие не является заработной платой в понимании Закона Украины «Об оплате труда» и Инструкции по статистике заработной платы, утвержденной приказом Государственного комитета статистики Украины № 5 от 13.01.2004. В соответствии с пунктом 3.6 Инструкции единовременное пособие работникам, выходящим на пенсию, согласно действующему законодательствуи коллективными договорами, относится к другим выплатам, которые не относятся к фонду оплаты труда. Таким образом, по мнению представителя ответчика, выходное пособие при увольнении на пенсию относится к другим выплатам, которые не входят в фонд оплаты труда, и, соответственно, не относится к заработной плате, истец не может требовать взыскания с ответчика средний заработок за время задержки выплаты зарплаты. К тому же, представитель ответчика считает, что к спорным правоотношениям судом должен быть застосований трехмесячный срок на обращение в суд, который, по мнению ответчика, был пропущен без уважительной причины. Тем более, что в исковом заявлении не указано уважительные причины пропуска этого срока со ссылками на соответствующие доказательства. Также отмечает, что истцом неправильно произведен расчет среднего заработка за время задержки, сумма слишком завышенной.
Просит отказать в удовлетворении иска в полном объеме.
Также предоставил отдельное заявление о применении сроков на обращение в суд с Отметимнием мотивов, аналогичных изложенным в отзыве.
Представитель истца предоставил ответ на отзыв. Отмечает, что утверждения представителя ответчика о том, что ЧАО «ИнГОК» не является стороной Отраслевого соглашения горно-металлургического комплекса Украины на 2007−2008 годы и ее подписантом, а потому истец имеет право на выходное пособие в размере — противоречат предписаниям действующего законодательства. Так, пунктом 1.2 Отраслевого соглашения предусмотрено, что соглашение заключено с целью усовершенствования производственных, трудовых и социально-економичних отношений между сторонами, объединение их усилий для повышения эффективности работы предприятий и усиление социальной защиты работников. Группа Метинвест — международная вертикально интегрированная горно-металлургическая компания, владеющая 24 предприятиями в Украине, Европе и США и осуществляет добычу руды и угля, производство кокса, выплавку стали и производство плоского, сортового и фасонного проката, изготовления труб большого диаметра и другой продукции. Руководство активами группыдийснюе управляющая компания Группы ООО «Метинвест Холдинг». На официальном сайте Метинвест размещено вышеуказанную информацию. Кроме того, по информации на сайте видно, что в 2006 году ОАО «ИнГОК» вошел в состав вертикально-интегрированной компании ООО «Метинвест Холдинг». Итак, ответчик является составной частью ООО «Метинвест Холдинг». Также не согласен с утверждениями представителя ответчика о необходимости управления исключительно положениями коллективного договора, по условиям которого истец не имел правана выходное пособие. Отмечает, что с учетом предписаний Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях», а также постоянной судебной практики, утверждение ответчика являются безосновательными, учитывая то, что такие положения сужают права работника в части получения надлежащей компенсации при увольнении в связи с выходом на пенсию.
По ссылки представителя ответчика на пропуск исковой давности отмечает, что это утверждение является ошибочным, несмотря на положения закона Украины «Об оплате труда», ст. 117 233 КЗоТ Украины, опираясь на выводы, изложенные в решениях суда кассационной инстанции по аналогичным спорам.
Считает, что, опираясь на совокупность факторов, а также значительную социальную уязвимость лиц пенсионного возраста, за время своей работы работали во вредных условиях, уровень влияния таких факторов на жизнь и здоровье истца, следует, что нарушение права истца на получение единовременного выходного пособия при увольнении в связи с выходом на пенсию привело к нарушению не только егоправа в понимании КЗоТ Украины, но и к нарушению Конституции Украины со стороны ответчика и искажения нормы прямого действия (ст. ст. 3, 46 Конституции Украины).
01.07.2020 в адрес суда поступило заявление истца об увеличении исковых требований: просит взыскать с ответчика единовременное пособие при увольнении в связи с выходом на пенсию в размере 9273, 15 грн, средний заработок за время задержки расчета при увольнении в размере 487 841, 20 грн; расходы на правовую помощь — 17 000 грн.

ухВАСО Ингулецкого районного суда города Кривого Рога Днепропетровской области от 5 марта 2020 по ходатайству представителя истца у ответчика истребовано справку (сведения) о размере средней заработной платы истца на дату его увольнения в связи с выходом на пенсию.
Постановлением от 21 сентября 2020 по ходатайству представителя ответчика истребовано должным образом заверенную копию Отраслевого соглашения горно-металлургического комплекса Украины на 2007−2008 годы.

истец всудебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела извещен надлежащим образом и своевременно, о причинах неявки суду не сообщил. Судом постановлено решение о рассмотрении дела без его участия.
Представитель ответчика предоставил заявление о рассмотрении дела в его отсутствие.
Полномочия адвоката [З.] А., как представителя истца, по состоянию на 01.01.2021 года закончились.
В связи с изложенным суд принял рассматривать дело в порядке письменного производства.
Исследовав письменные материалыдела, суд считает установленными следующие обстоятельства.

В периоды с 08.05.1979 по 01.08.1979, с 28.08.1979 по 01.01.1980, с 04.02.1980 по 05.08.1980, с 31.12.1982 по 01.06.1983, с 29.01.1988 по 31.07.1995, с 07.12. 1995 по 15.12.1998, с 27.08.2004 по 18.01.2011 особа_1 работал на предприятии ответчика. 18.01.2011 уволен по собственному желанию согласно ст. 38 КЗоТ Украины в связи с выходом на пенсию (а с. 9−12). В день увольнения с истцом произведен расчет причитающихся к выплате начислений, серед которых выходное пособие отсутствует (а 22).
Средняя заработная плата особа_2 за период с 01.11.2010 по 31.12.2010 составляет 4623, 92 грн; среднедневная — 205, 51 грн; плановое количество отработанных смен — 22, 5 (а. с. 155, 157).
27 февраля 2007 за реестровым номером 12 в Министерстве труда и социальной политики Украины зарегистрировано Отраслевое соглашение горно-металлургического комплекса Украины на 2007−2008 года (далее — Отраслевое соглашение). Соглашение подписали:
От стороны владельцев:
-министр опромышленно политики Украины — А. Головко;
-Председатель Фонда государственного имущества Украины — В. [С.]
-Председатель Совета Всеукраинского объединения областных организаций работодателей предприятий металлургического комплекса «Федерация металлургов Украины» —
 В. Харахулах;
-Генеральный директор ООО «Метинвест Холдинг» — И. Сырой;
[П.] представитель группы предприятий, производящих металлопродукцию — Председатель совета директоров «УкрФА» — П. [К.]
-Генеральный директор ассоциации «Укрогнеупор» — лицо_3;
-Генераный директор объединения «Укрметиз» — И. Буравлёв;
-Генеральный директор объединения «Укрцветмет» — особа_4;
-Генеральный директор ассоциации «Укркокс» — особа_5;
-Генеральный директор объединения «Укртрубопром» — Л. [К.]
От стороны ПМГУ: Председатель Центрального комитета В. [К]
Согласно п. 1.4. Отраслевого соглашения — соглашение действует непосредственно и распространяется на всех работников, заключивших трудовые договоры с предприятиями горно-металлургического комплекса Украины, независимо от форм власности и хозяйствования, а также в части, обусловленной отдельными пунктами — на лиц, нуждающихся в особой социальной поддержки в соответствии с п. 6.14.
Пунктом 1.7. Отраслевого соглашения предусмотрено, что нормы и положения соглашения являются обязательными для применения как минимальные гарантии при заключении коллективных договоров на предприятиях, находящихся в сфере действия сторон, подписавших.
Согласно п. 1.13. — Соглашение вступает в силу с 01 января 2007 года и действует до заключения нового соглашения или просмотра цией сделки в целом или отдельных его положений.
Пунктом 6.1. Отраслевого соглашения предусмотрено выплачивать работнику при выходе на пенсию одноразовую помощь в размере, зависящем от стажа его работы на предприятии, но не менее:
при стаже работы … от 15 до 20 лет — двухмесячной средней заработной платы — (а. с. 120).

В соответствии с пунктом 7.13 Коллективного договора на 2010−211 года, заключенного между генеральным директором Открытого акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат»и первичной организацией профсоюза трудящихся металлургической и горнодобывающей промышленности Открытого акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» выплачивается работникам, достигшим пенсионного возраста (женщины — 55 лет, мужчины — 60 лет), при выходе на пенсию по собственному желанию единовременное пособие в размере, зависимом от стажа работы на комбинате: от 7, 5 лет до 15 лет — среднемесячную заработную плату; от 15 до 20 лет — две среднемесячные заработные платы; от 20 и более лет — три среднемесячные оклады (а 52−54).
Изложенным обстоятельствам соответствуют обстоятельства, регулируются ст 97, 116, 117, 233, 238 КЗоТ Украины. При этом судом проверено сроки обращения с иском в суд.
Нормы ст. 256 ГК Украины определяют, что исковая давность — это срок, в пределах которого лицо может обратиться в суд с требованием о защите своего гражданского права или интереса.
В соответствии с положениями ч.ч. 3, 4 ст. 267 ГК Украины исковая давность применяется судомом только по заявлению стороны в споре, сделанному до вынесения им решения. Истечение исковой давности является основанием для отказа в иске.
Согласно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗоТ Украины работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения копии приказа об освободитеения или со дня выдачи трудовой книжки. В случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
В соответствии со ст. 2 Закона Украины «Об оплате труда» структура заработной платы состоит из основной заработной платы, дополнительной заработной платы, а также других поощрительных и компенсационных выплат. К ним относятся выплаты в форме вознаграждений по итогам работы за год, премии поспециальным системам и положениям, выплаты в рамках грантов, компенсационные и другие денежные и материальные выплаты, не предусмотренные актами действующего законодательства или осуществляемые сверх установленных указанными актами норм.
Анализ указанных норм свидетельствует о том, что все суммы (заработная плата, выходное пособие, компенсация за неиспользованный отпуск, оплата за время временной нетрудоспособности и т.д.), подлежащие уплате работнику, должны быть выплачены в день его увольнения. Закон прямо возложилиадае на предприятие, учреждение, организацию обязанность провести с уволенным работником полный расчет, выплатить все суммы, причитающиеся ему; в случае невыполнения такого долга по вине собственника или уполномоченного им органа наступает в статье 117 КЗоТ Украины ответственность.
В соответствии со ст. 238 КЗоТ Украины при рассмотрении трудовых споров по вопросам о денежных требованиях, кроме требований о выплате работнику среднего заработка за время вынужденного прогула или разницы в заработке за времявыполнения нижеоплачиваемой работы (ст. 235), орган, рассматривающий спор, имеет право вынести решение о выплате работнику причитающихся сумм без ограничения каким-либо сроком.
Решением Конституционного Суда № 8-рп / 2013 от 15.10.2013 года предоставлено официальное толкование положения ч. 2 ст. 233 КЗоТ Украины и ст 1, 12 Закона Украины «Об оплате труда»; разъяснено, что в случае нарушения работодателем законодательства об оплате труда не ограничивается каким-либо сроком обращения работника в суд с иском о свытягивая заработной платы, которая ему принадлежит, то есть всех выплат, на которые работник имеет право в соответствии с условиями Трудового договора и в соответствии с государственных гарантий, установленных законодательством, в том числе и за время простоя, который имел место не по вине работника, независимо от того, было осуществлено работодателем начисления таких выплат.
Анализ приведенных норм материального права с учетом выводов, изложенных в решении Конституционного Суда Украины от 15 октября 2013 года, дает основания полагать, что нарушения законодательства об оплате труда не ограничивается каким-либо сроком обращения работника в суд с соответствующим иском независимо от того, было осуществлено работодателем начисления таких выплат.
Поскольку выходное пособие является денежной выплатой, которая не предусмотрена актами действующего законодательства и входит в структуру заработной платы, исковые требования по ее выплаты не ограничивается каким-либо сроком обращения в суд.
В соответствии с требованиями ст.47 КЗоТ Украины собственник или уполномоченный им органобязан в день увольнения выдать работнику надлежащим образом оформленную трудовую книжку, произвести с ним расчет в сроки, указанные в ст.116 КЗоТ Украины.
Согласно ч. 2 ст. 97 КЗоТ Украины формы и системы оплаты труда, нормы труда, расценки, тарифные сетки, ставки, схемы должностных окладов, условия введения и размеры надбавок, доплат, премий, вознаграждений и других поощрительных, компенсационных и гарантийных выплат устанавливаются предприятиями, учреждениями, организациями самостоятельно в коллективном договоре с соблюдением норм и гарантий, предусмотренных законодательством, генеральным и отраслевыми (региональными) соглашениями. Если коллективный договор на предприятии, в учреждении, организации не заключен, собственник или уполномоченный им орган обязан согласовать эти вопросы с выборным органом первичной профсоюзной организации (профсоюзным представителем), который представляет интересы большинства работников, а в случае его отсутствия — с другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органомм.
Согласно ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях» коллективный договор заключается на предприятиях, в учреждениях, организациях независимо от форм собственности и хозяйствования, использующих наемный труд и имеют право юридического лица. Соглашение заключается на национальном, отраслевом, территориальном уровнях на двусторонней или трехсторонней основе: на национальном уровне — генеральное соглашение; на отраслевом уровне — отраслевые (межотраслевые) соглашения; на территориальном уровне- территориальные соглашения.
Частью 2 ст. 3 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях» определено, что сторонами коллективных договоров являются стороны социального диалога, состав которых определяется в соответствии с законодательством о социальном диалоге.
В соответствии с предписаниями частей 1, 5, 8 статьи 4 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях» право на ведение переговоров и заключение коллективных договоров, соглашений предоставляется сторонам социального диалога, состав которых определяется в соответствии с законодательством о социальный диалог. При наличии на национальном, отраслевом, территориальном уровнях нескольких репрезентативных соответствии с законодательством Украины о социальном диалоге субъектов профсоюзной стороны и стороны работодателей для ведения переговоров и заключения соглашения соответствующего уровня они должны сформировать совместный представительский орган. Совместный представительский орган стороны профсоюзов, работодателей может вести переговоры и заключать коллективные соглашения соответствующего уровня по поручению его членов, которые являются репрезентативными в соответствии с законодательством Украины о социальном диалоге.
Согласно ч. 1 ст. 5 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях» условия коллективных договоров и соглашений, заключенных в соответствии с действующим законодательством, являются обязательными для предприятий, на которые они распространяются, и сторон, которые их заключили.
Согласно ч.ч. 1, 11 ст. 9 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях» положения коллективного договора распространяются на всех работников предприятий независимо от того, является лиони членами профсоюза, и являются обязательными как для работодателя, так и для работников предприятия. Положения генерального, отраслевого (межотраслевого), территориальной соглашений действуют непосредственно и являются обязательными для всех субъектов, находящихся в сфере действия сторон, подписавших соглашение. Отраслевые (межотраслевые) и территориальные (областные и республиканские) соглашения подлежат уведомительной регистрации в установленном порядке федеральным органом исполнительной власти, обеспечивающим формирование государственной политики в сфэре трудовых отношений, а коллективные договоры и территориальные соглашения другого уровня — местными органами исполнительной власти или органами местного самоуправления.
В соответствии со ст. 19 Закона Украины «Об организациях работодателей, их объединения, правах и гарантиях их деятельности» организации работодателей, их объединения в соответствии с законодательством участвуют в ведении переговоров по заключению коллективных договоров и соглашений и в пределах своих полномочий заключают коллективные договоры и соглашения осуществляют контрРоль и обеспечивают их выполнение.
ЗАО «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» относится к предприятиям металлургической и горнодобывающей промышленности Украины. Поэтому условия Отраслевого соглашения на основании ст. 5 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях» распространяется на ЧАО «ИнГОК». Исходя из вышеизложенного, Соглашение распространяется на истца как на такого, который заключил трудовой договор с предприятием горно-металлургического комплекса Украины (п. 1.4 Соглашения).
Поэтому утверждение представителя соответача о том, что условия Соглашения не распространяются на ЧАО «ИнГОК», суд отклоняет как несостоятельные.
По ссылки представителя ответчика о необходимости применения условий коллективного договора суд отмечает следующее.

Истец на момент выхода на пенсию по собственному желанию имел стаж работы у ответчика более 15 лет, на него распространяется действие пункта 6.1.Галузевои соглашения и ему при увольнении работодателем должна быть уплачена выходное пособие в размере двухмесячной средней заработной платы. отвечаетвыдачи Несостоявшийся выплата истцу выходного пособия со ссылкой на недостижение истцом пенсионного возраста, как это предусмотрено условиями коллективного договора.
Статьей 16 КЗоТ Украины определено, что условия коллективного договора, ухудшающие по сравнению с действующим законодательством и соглашениями положение работников, являются недействительными.
Учитывая изложенное суд пришел к выводу о необходимости применения к спорным правоотношениям условий Отраслевого Соглашения (выполнение которой является обязанностью ответчика) а не Колективногв договора (положения которого ухудшают положение работника).
Статьей 116 КЗоТ Украины предусмотрено, что при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный иморган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае обязан в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
В соответствии с предписаниями ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размерепредприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм — собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спору.

Таким образом, истец имеет право на выплату выходного пособия и среднего заработка за время задержки с учетом принципов разумности, справедливости и соразмерности.

Постановлением Кабинета Министров Украины от 8 февраля 1995 года N 100 утвержден Порядок исчисления средней заработной платы. Пунктом 2 Порядка предусмотрено, что начисление выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработкана число рабочих дней / часов, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством,  — на число календарных дней за этот период. Среднемесячная заработная плата исчисляется исходя из выплат запоследние два календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана соответствующая выплата, если в течение последних двух календарных месяцев работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие два месяца работы. В случае, когда средняя заработная плата определена законодательством как расчетная величина для начисления выплат и помощи, она исчисляется путем умножения среднедневной заработной платы, рассчитанной в соответствии с абзацем первым настоящего пунктв, на среднемесячное число рабочих дней в расчетном периоде.
Из расчета увеличенных исковых требований следует, что его представитель, рассчитывая сумму невыплаченной выходного пособия, руководствовался размером среднемесячной заработной платы (размер которой определил в 636 грн 57 коп.), Умноженной на количество средних заработных плат, предусмотренных п.6.1 Отраслевого Соглашения — 636, 57 грн х 2 = 9273, 15 грн.
По мнению истца и его представителя, размер среднего заработка за задержку расчета становить 487 841, 20 грн (общее количество рабочих дней с 19.01.2011 по 23.06.2020 — 2359 умноженная на среднедневной зарплату — 206, 08 грн).

Суд не соглашается с такими расчетами истца и считает, что сумма, которую должен выплатить ответчик в день увольнения истца в связи с выходом на пенсию составляет 9247 гривен 84 копейки (среднемесячный заработок — 4623, 92 грн х 2 месяца).
Относительно требования о взыскании среднего заработка за время задержки при расчете суд отмечает, что расчетной величинй для начисления такой выплаты является среднедневная заработная плата, размер которой составляет 205, 51 грн.
Учитывая количество рабочих дней за период с 18.01.2009 (день увольнения) по 23.06.2020 (день увеличении исковых требований) — 2545, 5 (получено умножением 113 месяцев на среднемесячное количество рабочих смен — 22, 5 = 2542, 5) с добавлением 5 календарных дней, не охваченных 113 месяцами, которым соответствует 3 рабочих смен), сумма среднего заработка за время задержки составляет 523 125 гривен 71 копейка (2545, 5×205, 51 грн).
Суд считает обоснованным позицию ответчика о применении принципа соразмерности этой суммы с заявленной суммой невыплаченной выходного пособия, поэтому, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, пришел к выводу о возможности уменьшения ее размера.
Истец уволился с предприятия 18.01.2011, а в суд с иском о взыскании причитающихся ему при увольнении выплат обратился 03.03.2020, то есть более чем через девять лет. При этом, чем была связана маяивалисть такого периода с момента нарушения его права на получение средств и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм истец обосновывает.
Учитывая очевидную несопоставимость заявленных к взысканию сумм суд считает, что будет справедливым, соразмерным и таким, что отвечать обстоятельствам дела, взыскать с ответчика сумму среднего заработка за время задержки расчета с истцом в размере 180 000 грн.
При определении среднего заработка за время задержки суд (в пределах измененийених исковых требований) учитывает период с 19.01.2011 по 23.06.2020.
Таким образом, исковые требования особа_1 подлежат удовлетворению.
О взыскании расходов на правовую помощь в размере 17 000 грн следует отметить, что статья 59 Конституции Украины гарантирует каждому право на правовую помощь. В случаях, предусмотренных законом, эта помощь предоставляется бесплатно. Каждый свободен в выборе защитника своих прав.
Пунктом 3.2 решения Конституционного Суда Украины от 30.09.2009 № 23-рп / 2009 определено, что правова помощь является многоаспектной, различной по содержанию, объему и формам и может включать консультации, разъяснения, составление исков и обращений, справок, заявлений, жалоб, осуществление представительства, в частности в судах и других государственных органах и тому подобное. Выбор формы и субъекта предоставления такой помощи зависит от воли лица, желающего ее получить. Право на правовую помощь — это гарантированная государством возможность каждого человека получить такую ​​помощь в объеме и формах, определенных ею, независимо от характера правовидносин лица с другими субъектами права.
При этом, состав и размер расходов, связанных с оплатой правовой помощи, входит в предмет доказывания по делу. В подтверждение этих обстоятельств суд должны быть предоставлены договор о предоставлении правовой помощи (договор поручения, договор о предоставлении юридических услуг и др.), Документы, свидетельствующие об оплате гонорара и других расходов, связанных с предоставлением правовой помощи, оформленные в установленном законом порядке (квитанция к приходному кассовому врдера, платежное поручение с отметкой банка или другой банковский документ, кассовые чеки, удостоверения). Указанные расходы должны быть документально подтверждены и доказаны. Отсутствие документального подтверждения расходов на правовую помощь, а также расчета таких расходов является основанием для отказа в удовлетворении требований о возмещении таких расходов.
Соответствующая правовая позиция изложена в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 27.06.2018 дело № 826/1216/16.
Так, согласно дв ч. ч. 1, 2 ст. 134 ГПК Украины вместе с первым заявлением по существу спора каждая сторона подает в суд предварительный (ориентировочный) расчет суммы судебных расходов, которые она понесла и которые ожидает понести в связи с рассмотрением дела. В случае непредставления стороной предварительного расчета суммы судебных расходов суд может отказать ей в возмещении соответствующих судебных расходов, за исключением суммы уплаченного ею судебного сбора.
При этом, ч. 2 ст. 137 ГПК Украины устанавливает, что по результатам рассмотрения дела расходы наюридическую помощь адвоката подлежат распределению между сторонами вместе с другими судебными издержками. Для целей распределения судебных расходов: 1) размер расходов на юридическую помощь адвоката, в том числе гонорара адвоката за представительство в суде и другую юридическую помощь, связанную с делом, включая подготовку к его рассмотрению, сбор доказательств и т.д., а также стоимость услуг помощника адвоката определяются согласно условиям договора о предоставлении правовой помощи и на основании соответствующих доказательств объёгу оказанных услуг и выполненных работ и их стоимости, уплаченной или подлежащей уплате соответствующей стороной или третьим лицом; 2) размер суммы, подлежащей уплате в порядке компенсации расходов адвоката, необходимых для предоставления правовой помощи, устанавливается в соответствии с условиями договора о предоставлении правовой помощи на основании соответствующих доказательств, подтверждающих осуществление соответствующих расходов.
Частью 3 статьи 137 ГПК Украины предусмотрено, что для определения размера расходов на юридическую помощь из г.этою распределения судебных расходов участник дела дает детальное описание работ (оказанных услуг), выполненных адвокатом, и осуществленных им расходов, необходимых для предоставления правовой помощи.
Согласно ч. 8 ст. 141 ГПК Украины размер расходов, которые сторона оплатила или должен уплатить в связи с рассмотрением дела, устанавливается судом на основании представленных сторонами доказательств (договоров, счетов и т.д.). Такие доказательства представляются до окончания судебных прений по делу или в течение пяти дней после принятия решения суду при условии, что до окончания судебных прений по делу сторона сделала об этом соответствующее заявление. В случае непредставления соответствующих доказательств в течение установленного срока такое заявление остается без рассмотрения.
Зато, истцом соответствующих доказательств в установленный законом срок суду не предоставлено, но не сделано заявление, что такие доказательства будут представлены в течение пяти дней после принятия решения суда.
Европейский суд по правам человека, рассматривая дело «Иатридис против Греции» (Iatridis v. Greece), отметил, что видшкодирования судебных расходов предусматривает установление их реальности, необходимости и разумности их размера.
В деле «Георгулис и другие против Греции» (Georgoulis and others v. Grece) Европейский суд по правам человека, сославшись на приведенную выше о «Иатридис против Греции» (Iatridis v. Greece), отметил, что согласно его практике, возмещение судебных расходов предусматривает, что установлена ​​их реальность, необходимость и, более того, разумный характер их размера. Суд отметил, что в этом деле на обоснованияие требования о возмещении судебных расходов не было предоставлено подтверждающих документов, которые позволили бы ему точно рассчитать эти расходы.

Следовательно, суд пришел к выводу, что истец и его представитель не предоставили надлежащих доказательств в подтверждение реальности расходов, понесенных истцом на правовую помощь.

Согласно ч.1 ст.141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований, а следовательно учитывая, что истец освобожден от уплаты судебного сбора, последний должен взиматься в доход государства с ответчика, но в размере не менее чем установленный на момент обращения в суд минимальный судебный сбор по делам имущественного характера.

Руководствуясь ст.ст. 16, 47, 97, 116, 117, 233, 238 КЗоТ Украины, ст. 23 ГК Украины, ст 2−5, 9 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях», ст. 19 Закона Украины «Об организациях работодателей, их объединения, правах и гарантиях их деятельности», ст. ст. 7, 12, 13, 79−81, 141, 258, 263−265, 274, 279 ГПК Украины, суд

В Е Л:

Исковые требования лицо_1 к Частного акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» о взыскании невыплаченной выходного пособия и среднего заработка за время задержки при расчете удовлетворить частично.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» в пользу особа_1 единовременное пособие в связи с выходом на пенсию в размере 9247 (девять тысяч двести сорок семь) рублей 84 копейки, средний заработокза время задержки расчета при увольнении за период с 19 января 2011 по 23 июня 2020 в сумме 180 000 (сто восемьдесят тысяч) рублей, а всего — 189 247 (сто восемьдесят девять тысяч двести сорок семь) рублей 84 копейки.
В остальной части иска отказать.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» в доход государства судебный сбор в сумме 1892 (одна тысяча восемьсот девяносто две) гривен 48 копеек.
Решение суда вступает в законную силу по истечении стрглазу для подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Апелляционная жалоба на решение суда подается в течение тридцати дней со дня его провозглашения Днепровского апелляционного суда июняэз Ингулецкий районный суд Кривого Рога Днепропетровской области.
Истец особа_1, адреса_1 рнокпп: номер_1.
Ответчик: Частное акционерное общество «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат», ул. Рудная, 47, г.. Кривой Рог, Днепропетровская область, код егрпоу: 00190905.



Судья Н. В. [К.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:



г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/890/20
Номер провадження 2/213/52/21
Р І Ш Е Н Н Я 
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 
05 лютого 2021 року м.Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі
головуючого судді Князєвої Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Ємельянцевої Т.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки при розрахунку,

В С Т, А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом; просить стягнути на свою користь невиплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 4000 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 218 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на підприємстві відповідача, 18 січня 2011 року був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України. Пропрацював у відповідача більше 18 років. При звільненні відповідач зобов`язаний був виплатити вихідну допомогу на підставі п. 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки в розмірі двомісячної заробітної плати. Відповідно до зазначеного пункту Галузевої угоди власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 15 до 20 років — двомісячної заробітної плати. Тому розмір вихідної допомоги, яку повинен був виплатити відповідач, становить приблизно 4000 грн. Крім того, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 січня 2011 року по 01 березня 2020 року у розмірі 218 000 грн.
Представник відповідача надав відзив на позов. У відзиві зазначає, що позивач був звільнений з підприємства відповідача у віці 50 років 18 січня 2011 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно зі ст. 38 КЗпП України. Позивач зазначає в своїй позовній заяві, що він мав право при звільненні на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі двомісячної середньої заробітної плати на тій підставі, що пропрацював на підприємстві більше ніж 15 років. Але з таким твердженням відповідач не погоджується у зв`язку з тим, що відповідач у своїй роботі керується Колективним договором, який укладається відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, узгодження інтересів найманих працівників і власників та уповноважених ними органів. На момент звільнення позивача діяв Колективний договір на 2010−2011 роки, укладений між Генеральним директором Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (назва підприємства на той час) та трудовим колективом в особі первинної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат». Відповідно до пункту 7.13 Колективного договору одноразова допомога виплачується працівникам при виході на пенсію за власним бажанням, які досягли пенсійного віку (жінки — 55 років, чоловіки — 60 років), в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті: від 7, 5 років до 15 років — середньомісячна заробітна плата; від 15 до 20 років — 2 середньомісячні заробітні плати; від 20 років і більше років — 3 середньомісячні заробітні плати. Позивач на момент звільнення у зв`язку з виходом на пенсію не досяг загального пенсійного віку для чоловіків, тому за умовами чинного на той час Колективного договору не мав права на виплату одноразової вихідної допомоги.
Основним доказом позивач зазначає Галузеву угоду гірничо-металургійного комплексу на 2007−2008 роки, згідно з п. 6.1 якої, на думку позивача, відповідач повинен був виплатити йому вихідну допомогу в розмірі двомісячної заробітної плати. Зазначає, що відповідач не є стороною угоди і, відповідно, її підписантом. Згідно з п. 1.6 чинного Статуту відповідача Товариство з моменту його державної реєстрації є юридичною особою, створеною за законодавством України, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в банківських установах. Відповідно до п. 17.2 Статуту від імені Товариства діє Генеральний директор Товариства, який представляє його інтереси перед юридичними та фізичними особами, державою, державними та громадськими установами, вчиняє від імені Товариства правочини та інші юридично значимі дії. Враховуючи, що Галузева угода не була підписана Генеральним директором відповідача як представником відокремленої юридичної особи, тому твердження позивача стосовно того, що «Галузева угода гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки поширюється на відповідача» є помилковим і не відповідає дійсності. Вважає, що твердження позивача щодо того, що він мав право при звільненні на вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат є безпідставними і необґрунтованими.
Щодо вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначає на відсутність у позивача права на вихідну допомогу і тому така допомога при звільненні йому не нараховувалася. Одноразова вихідна допомога не є заробітною платою в розумінні Закону України «Про оплату праці» та Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004. Відповідно до пункту 3.6 Інструкції одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію, згідно з діючим законодавством та колективними договорами, відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці. Таким чином, на думку представника відповідача, вихідна допомога при звільненні на пенсію відноситься до інших виплат, які не входять до фонду оплати праці, і, відповідно, не відноситься до заробітної плати, позивач не може вимагати стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати зарплати. До того ж, представник відповідача вважає, що до спірних правовідносин судом повинен бути застосований тримісячний строк на звернення до суду, який, на думку відповідача, був пропущений без поважної причини. Тим більше, що в позовній заяві не зазначено поважні причини пропуску цього строку з посиланнями на відповідні докази. Також зазначає, що позивачем не правильно здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки, сума є занадто завищеною.
Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Також надав окрему заяву про застосування строків на звернення до суду із зазначенням мотивів, аналогічних викладеним у відзиві.
Представник позивача надав відповідь на відзив. Зазначає, що твердження представника відповідача про те, що ПРАТ «інгзк» не є стороною Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки і її підписантом, а тому позивач не має право на вихідну допомогу в розмірі — суперечать приписам чинного законодавства. Так, пунктом 1.2 Галузевої угоди передбачено, що угоду укладено з метою удосконалення виробничих, трудових та соціально-економічних відносин між сторонами, об`єднання їх зусиль для підвищення ефективності роботи підприємств і посилення соціального захисту працівників. Група Метінвест — міжнародна вертикально інтегрована гірничо-металургійна компанія, що володіє 24 підприємствами в Україні, Європі та США й здійснює видобування руди та вугілля, виробництво коксу, виплавку сталі та виробництво плоского, сортового й фасонного прокату, виготовлення труб великого діаметру та іншої продукції. Керівництво активами групи здійснює керуюча компанія Групи ТОВ «Метінвест Холдинг». На офіційному сайті метінвест розміщено вищезазначену інформацію. Крім того, з інформації на сайті видно, що у 2006 році ВАТ «ІнГЗК» увійшов до складу вертикально-інтегрованої компанії ТОВ «метінвест холдинг». Отже, відповідач є складовою частиною ТОВ «метінвест холдинг». Також не погоджується з твердженнями представника відповідача про необхідність керування виключно положеннями колективного договору, за умовами якого позивач не мав права на вихідну допомогу. Зазначає, що з урахуванням приписів Закону України «Про колективні договори і угоди», а також сталої судової практики, твердження відповідача є безпідставними з огляду на те, що такі положення звужують права працівника в частині отримання належної компенсації при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.
Щодо посилання представника відповідача на пропуск позовної давності зазначає, що це твердження є помилковим, зважаючи на положення закону України «Про оплату праці», ст. 117, 233 КЗпП України, спираючись на висновки, викладені в рішеннях суду касаційної інстанції з аналогічних спорів.
Вважає, що, опираючись на [censored] чинників, а також значну соціальну вразливість осіб пенсійного віку, які за час своєї роботи працювали у шкідливих умовах, рівень впливу таких факторів на життя та здоров`я позивача, вбачається, що порушення права позивача на отримання одноразової вихідної допомоги при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію призвело до порушення не тільки його права в розумінні КЗпП України, а й до порушення Конституції України з боку відповідача і спотворення норми прямої дії (ст. ст. 3, 46 Конституції України).
01.07.2020 на адресу суду надійшла заява представника позивача про збільшення позовних вимог: просить стягнути з відповідача одноразову допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 9273, 15 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 487841, 20 грн; витрати на правову допомогу — 17 000 грн.

Ухвалою Інгулецького районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року за клопотанням представника позивача у відповідача витребувано довідку (відомості) про розмір середньої заробітної плати позивача станом на дату його звільнення у зв`язку з виходом на пенсію.
Ухвалою від 21 вересня 2020 року за клопотанням представника відповідача витребувано належним чином завірену копію Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив. Судом постановлена ухвала про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача надав заяву про розгляд справи за його відсутність.
Повноваження адвоката Зеркіна А., як представника позивача, за станом на 01.01.2021 року закінчилися.
У зв`язку із викладеним суд ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

У періоди з 08.05.1979 по 01.08.1979, з 28.08.1979 по 01.01.1980, з 04.02.1980 по 05.08.1980, з 31.12.1982 по 01.06.1983, з 29.01.1988 по 31.07.1995, з 07.12.1995 по 15.12.1998, з 27.08.2004 по 18.01.2011 особа_1 працював на підприємстві відповідача. 18.01.2011 звільнений за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію (а с. 9−12). У день звільнення з позивачем проведено розрахунок належних до виплати нарахувань, серед яких вихідна допомога відсутня (а.с. 22).
Середня заробітна плата особа_2 за період з 01.11.2010 по 31.12.2010 становить 4623, 92 грн; середньоденна — 205, 51 грн; планова кількість відпрацьованих робочих змін — 22, 5 (а. с. 155, 157).
27 лютого 2007 року за реєстровим номером 12 в Міністерстві праці та соціальної політики України зареєстровано Галузеву угоду гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 року (далі — Галузева угода). Угоду підписали:
Від сторони власників:
-Міністр промислової політики України — А. Головко;
-Голова Фонду державного майна України — В. [С.]
-Голова Ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу «Федерація металургів України» —
 В. Харахулах;
-Генеральний директор ТОВ «Метінвест Холдинг» — І. Сирий;
[П.] представник групи підприємств, що виробляють металопродукцію — Голова ради директорів «УкрФА» — П. [К.]
-Генеральний директор асоціації «Укрвогнетрив» — особа_3;
-Генеральний директор об`єднання «Укрметиз» — І. Буравльов;
-Генеральний директор об`єднання «Укркольормет» — особа_4;
-Генеральний директор асоціації «Укркокс» — особа_5;
-Генеральний директор об`єднання «Укртрубопром» — Л. [К.]
Від сторони ПМГУ: Голова Центрального комітету В. [К.]
Відповідно до п. 1.4. Галузевої угоди — угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали трудові договори з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині, обумовленій окремими пунктами,  — на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки згідно з п. 6.14.
Пунктом 1.7. Галузевої угоди передбачено, що норми і положення угоди є обов`язковими для застосування як мінімальні гарантії при укладанні колективних договорів на підприємствах, що знаходяться в сфері дії сторін, які її підписали.
Відповідно до п. 1.13. — Угода набирає чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової угоди або перегляду цієї угоди в цілому або окремих її положень.
Пунктом 6.1. Галузевої угоди передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше:
при стажі роботи … від 15 до 20 років — двомісячної середньої заробітної плати — (а. с. 120).

Відповідно до пункту 7.13 Колективного договору на 2010−211 року, укладеного між генеральним директором Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» та первинною організацією профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» виплачується працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки — 55 років, чоловіки — 60 років), при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті: від 7, 5 років до 15 років — середньомісячну заробітну плату; від 15 до 20 років — дві середньомісячні заробітні плати; від 20 років і більше років — три середньомісячні оклади (а.с. 52−54).
Викладеним обставинам відповідають обставини, що регулюються ст.ст. 97, 116, 117, 233, 238 КЗпП України. При цьому судом перевірено строки звернення з позовом до суду.
Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.
Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі: на національному рівні — генеральна угода; на галузевому рівні — галузеві (міжгалузеві) угоди; на територіальному рівні — територіальні угоди.
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.
Відповідно до приписів частин 1, 5, 8 статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог. За наявності на національному, галузевому, територіальному рівнях кількох репрезентативних відповідно до законодавства України про соціальний діалог суб`єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців для ведення переговорів і укладення угоди відповідного рівня вони повинні сформувати спільний представницький орган. Спільний представницький орган сторони профспілок, роботодавців може вести переговори та укладати колективні угоди відповідного рівня за дорученням його членів, які є репрезентативними відповідно до законодавства України про соціальний діалог.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Відповідно до ч.ч. 1, 11 ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Галузеві (міжгалузеві) і територіальні (обласні та республіканська) угоди підлягають повідомній реєстрації в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин, а колективні договори і територіальні угоди іншого рівня — місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності» організації роботодавців, їх об`єднання відповідно до законодавства беруть участь у веденні переговорів з укладення колективних договорів і угод та у межах своїх повноважень укладають колективні договори і угоди, здійснюють контроль та забезпечують їх виконання.
ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» відноситься до підприємств металургійної і гірничодобувної промисловості України. Тому умови Галузевої угоди на підставі ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» розповсюджується на ПРАТ «інгзк». Зважаючи на викладене, Угода поширюється на позивача як на такого, який уклав трудовий договір з підприємством гірничо-металургійного комплексу України (п. 1.4 Угоди).
Тому твердження представника відповідача про те, що умови Угоди не розповсюджуються на ПРАТ «інгзк», суд відхиляє як безпідставні.
Щодо посилання представника відповідача про необхідність застосування умов колективного договору суд зазначає таке.

Позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням мав стаж роботи у відповідача більше 15 років, на нього розповсюджується дія пункту 6.1.Галузевої угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати. Відповідачем не здійснена виплата позивачу вихідної допомоги з посиланням на недосягнення позивачем пенсійного віку, як це передбачено умовами колективного договору.
Статтею 16 КЗпП України визначено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди (виконання якої є обов`язком відповідача) а не Колективного договору (положення якого погіршують становище працівника).
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до приписів ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум — власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, позивач має право на виплату вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Із розрахунку збільшених позовних вимог вбачається, що його представник, розраховуючи суму невиплаченої вихідної допомоги, керувався розміром середньомісячної заробітної плати (розмір якої визначив у 636 грн 57 коп.), помноженої на кількість середніх заробітних плат, передбачених п.6.1 Галузевої Угоди — 636, 57 грн х 2 = 9273, 15 грн.
На думку позивача та його представника, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку становить 487 841, 20 грн (загальна кількість робочих днів з 19.01.2011 по 23.06.2020 — 2359 помножена на середньоденну зарплату — 206, 08 грн).

Суд не погоджується з такими розрахунками позивача та вважає, що сума, яку мав виплатити відповідач в день звільнення позивача у зв`язку з виходом на пенсію складає 9247 гривень 84 копійки (середньомісячний заробіток — 4623, 92 грн х 2 місяці).
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку суд зазначає, що розрахунковою величиною для нарахування такої виплати є середньоденна заробітна плата, розмір якої складає 205, 51 грн.
З огляду на кількість робочих днів за період з 18.01.2009 (день звільнення) по 23.06.2020 (день збільшення позовних вимог) — 2545, 5 (отримано множенням 113 місяців на середньомісячну кількість робочих змін — 22, 5 = 2542, 5) з додаванням 5 календарних днів, не охоплених 113 місяцями, яким відповідає 3 робочих змін), сума середнього заробітку за час затримки становить 523 125 гривень 71 копійка (2545, 5×205, 51 грн).
Суд вважає обґрунтованою позицію відповідача про застосування принципу співмірності цієї суми із заявленою сумою невиплаченої вихідної допомоги, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про можливість зменшення її розміру.
Позивач звільнився з підприємства 18.01.2011, а до суду з позовом про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся 03.03.2020, тобто більш ніж через дев`ять років. При цьому, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення його права на отримання коштів і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум позивач не обґрунтовує.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум суд вважає, що буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем у розмірі 180 000 грн.
При визначені середнього заробітку за час затримки суд (в межах змінених позовних вимог) враховує період з 19.01.2011 по 23.06.2020.
Таким чином, позовні вимоги особа_1 підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 17 000 грн слід зазначити, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Натомість, позивачем відповідних доказів у встановлений законом строк суду не надано та не зроблено заяву, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), зазначив, що відшкодування судових витрат передбачає встановлення їх реальності, необхідності та розумності їх розміру.
У справі «Георгуліс та інші проти Греції» (Georgoulis and others v. Grece) Європейський суд з прав людини, пославшись на наведену вище справу «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), зазначив, що згідно з його практикою, відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, розумний характер їх розміру. Суд відзначив, що у цій справі на обґрунтування вимоги про відшкодування судових витрат не було надано підтверджуючих документів, які дозволили б йому точно розрахувати ці витрати.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач та його представник не надали належних доказів на підтвердження реальності витрат, понесених позивачем на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній має стягуватися в дохід держави з відповідача, але в розмірі, не меншому ніж встановлений на момент звернення до суду мінімальний судовий збір у справах майнового характеру.

Керуючись ст.ст. 16, 47, 97, 116, 117, 233, 238 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. 2−5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 19 Закону України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності», ст. ст. 7, 12, 13, 79−81, 141, 258, 263−265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В, А Л И В:

Позовні вимоги особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки при розрахунку задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь особа_1 одноразову допомогу у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 9247 (дев`ять тисяч двісті сорок сім) гривень 84 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2011 по 23 червня 2020 року в сумі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень, а всього — 189 247 (сто вісімдесят дев`ять тисяч двісті сорок сім) гривень 84 копійки.
У решті позову відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 1892 (одна тисяча вісімсот дев`яносто дві) гривень 48 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Позивач: особа_1, адреса_1, рнокпп: номер_1.
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код єдрпоу: 00190905.



Суддя Н. В. [К.]