селидіввугілля: Судебное решение по взысканию задолженности по зарплате и средней заработной плате.

Справа № 242/398/22

Провадження № 2/242/601/22

рішення

іменем україни

01 червня 2022 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді [Х.] Н.О., при секретарі [К.] А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

Позивач особа_1 звернулась до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка мотивована тим, що вона працювала на підприємстві ВП Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля», звільнилася 07.07.2021 року. При звільненні відповідач заборгував їй заробітну плату, яку не виплатив до теперішнього часу. Вважає, що відповідач таким чином порушив трудове законодавство. Просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 12 892 грн. 48 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 28.01.2022 року відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами справи без виклику сторін.

Відповідачу направлялась позовна заява з додатками та копія ухвали про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі, яку було отримано 09.02.2022 року.

Станом на 01.06.2022 року відповідачем відзиву не надано, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, учасниками справи не подавались.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Положеннями ч. 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Беручи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно дост.21Закону України«Про оплатупраці» працівникмає правона оплатусвоєї працівідповідно доактів законодавстваі колективногодоговору напідставі укладеногоТрудового договору. Згідно ст.22цього Законусуб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява n942527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно запису № 14 трудової книжки серії номер_1, особа_1, 07.07.2021 року звільнено за власним бажанням згідно з п.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням умов колдоговору (несвоєчасної виплати зарплати) з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-х середньомісячних заробітних плат.

Згідно довідки ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» № 1−2717 від 17.11.2021 року вбачається, що особа_1 працювала на ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» на посаді сторож з 29.10.2009р. по 07.07.2021р. та заборгованість по заробітній платі особа_1 станом на 17.11.2021 року становить 12892, 48 грн.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу.

Статтею 116КЗпП Українивстановлено, що при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної — винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової — винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат — винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно доп.20постанови ПленумуВерховного судуУкраїни від24грудня 1999року №13«Про практикузастосування судамизаконодавства прооплату праці»встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно довідки № 1−2717 від 17.11.2021 року, виданої ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» станом на 17.11.2021 року наявна заборгованість підприємства перед особа_1, у сумі 12892, 48 грн..

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню у розмірі 12892, 48 грн.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд встановив до наступне.

Позивач в позовній заяві зазначив розрахунок середнього заробітку з моменту звільнення до моменту звернення до суду, що складає 120 робочих днів, вважає, що стягненню підлягає сума середнього заробітку 34166, 40 грн. (120×284, 72) та з цього розрахунку просить стягнути середній заробіток по день ухвалення рішення суду.

Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день винесення рішення визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. за № 100 (далі Порядок).

Так, абзацом 3 п. 2 р. ІІ даного Порядку встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випаду, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки № 1−2717 виданої ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» 17 листопада 2021 року, останніми двома повними місяцями роботи особа_1 є травень та червень 2021 р. заробітна плата за травень 2021 р. складає 6230 грн. 80 коп. та червень 2021 р. заробітна плата складає 2237 грн. 66 коп.

З урахуванням листа від 12 серпня 2020 року № 3501−06/219 Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2021 році» кількість робочих днів позивача з розрахунку за 2021 рік склав би: травень 2021 року 18 днів, червень 20 днів, тому виходячи із приписів зазначеного вище законодавства, середньоденна заробітна плата особа_1 складає 222 грн. 85 коп., виходячи з наступного розрахунку: 8468 грн. 46 коп. (6230, 80 грн. + 2237, 66 грн. заробітна плата за травень та червень 2021 року): 38 (18 + 20 кількість робочих днів у травні та червні 2021 року).

Матеріали справи не містять довідки про середньоденний заробіток позивача, але позивачем у позовній заяві було зазначено суму середньоденного заробітку у сумі 284 грн. 72 коп. із посиланням на довідку ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» № 1−2718 від 17.11.2021 року. В свою чергу через відсутність розрахунку, який би підтверджувався відповідними доказами, а також відповідних доказів про розмір середньоденного заробітку суд не бере до уваги зазначений розмір середньоденного заробітку, визначеного позивачем у позовній заяві.

Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року № 58, де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».

Тобто, день звільнення особа_1 це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Отже, оскільки останнім днем роботи особа_1 був «07.07.2021 року», тому суд вважає необхідно здійснити розрахунок середнього заробітку з наступного дня після його звільнення 08.07.2021 року.

Згідно листа № 3501−06/219 від 12.08.2020 року Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2021 році» та листа № 47−03/520 від 12.08.2021 Міністерства економіки України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік», з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» та введенням воєнного стану із 24 лютого 2022 року згідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», кількість робочих днів позивача з 08.07.2021 року (наступний день звільнення) по 01.06.2022 року (день ухвалення рішення) виходячи із зазначених листів складає 229 робочих днів, а саме липень 2021 17 днів, серпень 2021 21 днів, вересень 2021 22 днів, жовтень 2021 20 днів, листопад 2021 22 днів, грудень 2021 22 днів, січень 2022 19 днів, лютий 2022 20 днів, березень 2022 23 днів, квітень 2022 21 днів, травень 2022 22 днів.

Таким чином сума компенсації за час затримки розрахунку станом на день ухвалення рішення складає 51 032 грн. 65 коп. з розрахунку 222 грн. 85 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 229 (кількість робочих днів з наступного дня звільнення по день ухвалення рішення).

Вирішуючи питання щодо застосування співмірності та пропорційності встановленій сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі заборгованості по заробітній платі, суд приходить до наступного висновку.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц було надано висновок, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71−72).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовано оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п.п. 81, 86). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п. 91, 91.1−91.4). Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п. 89).

З огляду на вищевикладене, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 30 000, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку підлягають частковому задоволенню.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, відповідно до ст. 263 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, та слід стягнути з відповідача заборгованість по сумам, які підлягали виплаті позивачу на час його звільнення у загальному розмірі 12 892, 48 грн. та середній заробіток, за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30 000, 00 грн.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплат заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов`язані із сплатою судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно доп.1ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач особа_1 у відповідностідо положеньп.1ч.1ст.5Закону України«Про судовийзбір»звільнена від сплати судового збору, за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 992 грн. 40 коп.

Враховуючи те, що ухвалоюСелидівського міськогосуду Донецькоїобласті від28.01.2022року позивачабуло звільненовід сплатисудового зборуза вимогоюпро стягненнясереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні, тому відповіднодо вимогстатті 141цпк Україниз відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 583 грн. 43 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232, 237−1, 264, 430 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву особа_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь особа_1, інформація_1, заборгованість по заробітній платі у розмірі 12 892 (дванадцять тисяч вісімсот дев`яносто дві) грн. 48 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп.

Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць.

Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь держави, судовий збір за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. та судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 583 (п`ятсот вісімдесят три) грн. 43 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: особа_1, місце реєстрації адреса_1, місце мешкання адреса_2, рнокпп номер_2 .

Відповідач: Державне підприємство «Селидіввугілля» місцезнаходження: 85401, Донецька область, м.Селидове, вул. Карла Маркса, б.41, код єдрпоу 33426253.

Суддя Н.О. [Х.]