ТЗОВ "ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД "ПРОМІНЬ": невыплата зарплаты

Єдиний унікальний номер 448/1792/19
Провадження № 2/448/160/20


З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и

14.02.2020 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кічака Ю.В.,
при секретарі Керницькій Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Промінь», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мостиська районна рада Львівської області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати,

встановив:

Позивачка особа_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ТзОВ «Цегельний завод «Промінь», в якому просить стягнути з останнього на її (позивачки) користь не виплачену заробітну плату за період з травня 2017р. по листопад 2017р. включно в розмірі 55 627 грн. 72 коп., середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судового рішення, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 8063, 42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 04.04.2011р. по 01.12.2017р. працювала в ТзОВ «Цегельний завод «Промінь» на різних посадах, в тому числі з 28.02.2014р. на посаді майстра.
01.12.2017р. її (позивачку) звільнено з роботи та на день звільнення відповідачем не виплачено їй належної заробітної плати за період з травня 2017р. по листопад 2017р. включно. Неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про виплату заробітної плати, однак таким не вживалися жодні дієві заходи та по даний час заробітна плата за вказаний період їй (позивачці) не виплачена.
Відповідно до вимог ч.1 ст.274 ЦПК України зазначена цивільна справа, що виникла з трудових відносин, розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Суд констатує, що відповідачу ТзОВ «Цегельний завод «Промінь» було встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Позивачка особа_1 в судове засідання не з`явилася, однак скерувала на адресу суду письмову заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглядати дану справу у її відсутності за наявними матеріалами, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача - ТзОВ «Цегельний завод «Промінь» про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився без поважних причин, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Як вбачається із матеріалів справи судові повістки відповідачу надсилалась рекомендованим листом з повідомленням за адресою місцязнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та поверталися із відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов?язки щодо пересилання поштового відправлення». Відомості про будь-яку іншу адресу місцязнаходження відповідача чи про його офіційну електронну адресу в матеріалах справи відсутні. Заяв про зміну місцязнаходження від відповідача не надходило. Крім того, відповідача було повідомлено про час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на офіційному веб-сайті суду. Тому на підставі статей 128, 131 ЦПК України суд вважає, що судова повістка відповідачу доставлена і він належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Представник третьої особи - Мостиської районної ради Львівської області про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, однак у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи положення ст.280 ЦПК України, а також те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, і час і місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив, а також враховуючи те, що позивач не заперечував проти заочного вирішення справи, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Станом на 14.02.2020р. відзив на позов від відповідача до суду не надійшов, а тому суд розглядає справу за наявними у справі письмовими доказами.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в [censored] докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.
У ст.2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.3 ст.12, ч.ч.1, 5-7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивачка особа_1 04.04.2011 року на підставі наказу №25 від 04.04.2011 року була прийнята на роботу касиром в ТзОВ «Цегельний завод «Промінь». 02.02.2013р. така була переведена на посаду інженера по техніці безпеки та охороні праці, а 28.02.2014р. переведена на посаду майстра. 01.12.2017р. позивачку звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України згідно наказу №126 від 01.12.2017р.
При звільненні позивачки особа_1 з нею не були проведені остаточні розрахунки та виплати, зокрема їй не виплачена заробітна плата за період з 01.05.2017р. по 30.11.2017р.
Згідно довідки, виданої 01.12.2017р. керівником ТзОВ «Цегельний завод «Промінь», яка міститься в матеріалах справи, нарахований дохід позивачки особа_1 , яка працювала на посаді майстра, за період з 01.05.2017р. по 30.11.2017р. склав 55 627, 72 грн., невиплачена сума доходу за вказаний період становить 55 627, 72 грн. Тобто, загальна сума заборгованості відповідача по заробітній платі перед позивачкою за період з 01.05.2017р. по 30.11.2017р. становить 55 627, 72 грн.
В ході розгляду справи відповідачем ТзОВ «Цегельний завод «Промінь» не представлено, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, належних та допустимих доказів, які б спростовували наведені обставини, на які покликається позивачка в обґрунтування своїх вимог, зокрема доказів проведення з позивачкою остаточного розрахунку та виплати їй належних сум при звільненні в день її звільнення.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці».
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст.115 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1 ст.115 КЗпП України відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до вимог ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ч.2 ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки "класичне" право власності, яке розглядається в Україні, а й до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.
Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оскільки при звільненні позивачки особа_1 відповідач не виплатив їй всіх сум, що належали їй від ТзОВ «Цегельний завод «Промінь», суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь невиплаченої заробітної плати є підставними та підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017р. по день ухвалення судового рішення, то з даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII „Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (сум, належних до виплати при звільненні) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 29.01.2014р. по справі №6-144цс13.
Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, Постанові ВСУ від 14.12.2016р. по справі №428/7002/14-ц.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», - задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).
Під час проведення розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом використовується формула, за якою обраховується період затримки з використанням даних про середній заробіток позивача за минулі періоди.
З урахуванням п.2 Розділу ІІ Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів, тощо.
Відповідно до п.5 розділу ІV вищевказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно п.8 розділу ІV вищевказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Таким чином, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи. Період розрахунку - останні два повних робочих місяці. Оскільки звільнення позивачки особа_1 мало місце 01.12.2017р., то у даному випадку останніми двома повними робочими місяцями слід вважати жовтень та листопад 2017р., а не вересень та жовтень 2017р. як зазначено стороною позивача. Також суд враховує те, що у жовтні 2017р. кількість робочих днів становила - 21 день, а у листопаді 2017р. - 22 дні.
Отже, середньоденний заробіток позивачки особа_1 складає: 6273, 42 грн. (жовтень 2017 року) + 2598, 63 грн. (листопад 2017 року) : 43 робочих днів (21+22 робочих днів) = 206, 33 грн.
Кількість робочих днів з наступного дня після звільнення позивачки, тобто починаючи з 02 грудня 2017 року по 14 лютого 2020 року становить 549 робочих днів.
Підсумовуючи, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на день ухвалення судового рішення 14 лютого 2020 року становить: 206, 33 грн. х 549 робочих днів = 113 275, 17 грн.
Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 03.07.2013р. по справі №6-60цс133.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то з даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо (стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати»).
Згідно із статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок) відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 3 Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо.
Таким чином, компенсації підлягають грошові доходи, які не мають разового характеру.
Відповідно до пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Установивши, що відповідачем не було вчасно виплачено позивачці заробітну плату, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 8063, 42 грн. підлягають задоволенню.
Визначаючи суму компенсації, що підлягає стягненню, суд виходить з того, що наданий позивачкою розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 8063, 42 грн. проведений у відповідності до вимог законодавства, відповідачем власного розрахунку не надано.
Отже, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, зокрема невиплати позивачці особа_1 всіх належних їй сум при звільненні та відповідно про необхідність захисту порушених прав позивачки у сфері трудових відносин шляхом задоволення її вимог щодо стягнення з відповідача на її користь невиплаченої заробітної плати у розмірі 55 627 (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот двадцять сім) гривень 72 коп. та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст.117 КЗпП України - у розмірі 113 275 (сто тринадцять тисяч двісті сімдесят п`ять) гривень 17 коп., з утриманням при їх виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
Також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення з відповідача в користь позивачки компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 8063, 42 грн.
Виходячи з вимог п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позовні вимоги позивачки особа_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати задоволені, то на підставі ст.ст. 133, 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір на загальну суму 1536, 80 грн. (768, 40 грн.х2).
Крім того, позивачкою особа_1 сплачено судовий збір за заявлені нею вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 768, 40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 12.11.2019р. Оскільки позовні вимоги позивачки в цій частині також задоволено, то у відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, як вважає суд, з відповідача на користь позивачки слід стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 768, 40 грн.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Промінь», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мостиська районна рада Львівської області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Промінь» в користь особа_1 , інформація_1 , невиплачену заробітну плату у розмірі 55 627 (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот двадцять сім) гривень 72 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 113 275 (сто тринадцять тисяч двісті сімдесят п`ять) гривень 17 коп., з утриманням при їх виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Промінь» в користь особа_1 , інформація_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 8063 (вісім тисяч шістдесят три) грн. 42 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Промінь» в користь особа_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод «Промінь» в користь держави судовий збір у розмірі 1536 (однієї тисячі п`ятисот тридцяти шести) гривень 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим кодексом, до Львівського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим кодексом, до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: особа_1 , інформація_1 , рнокпп: номер_1 , уродженка с.Новосілки Мостиського району Львівської області, жителька та зареєстрована за адресою: адреса_1 .
Відповідач: ТзОВ «Цегельний завод «Промінь»: код єдрпоу - 22365334, місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Перемишльська, 29 Львівської області.
Третя особа: Мостиська районна рада Львівської області: код єдрпоу-25552025, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 22 Львівської області,

Суддя [Ю]

Рішення набрало законної сили «___» ______________ 20 р.

Суддя [Ю.]