харківський підшипниковий завод: отзыв сотрудника

господарський СУД харківської області

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

рішення

іменем україни

"10" травня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2523/22 (922/1162/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Хворих Ріти Іванівни до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод"без виклику учасників справи

встановив:

короткий ЗМІСТ справи ТА доводи учасників.

Фізична особа особа_1 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод", в якій просить суд стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 133 874, 01 грн, в тому числі вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, середній заробіток за затримку розрахунку в розмірі 84 599, 97 грн та судові витрати в розмірі 11028, 00 грн, а всього 218473, 97 грн.

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що вона працювала на ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" на посаді слюсаря-збірника з 10.09.1979 та була звільнена 15.02.2023 на підставі ст. 38 КЗпП України в зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується даними трудової книжки. Однак відповідачем не було проведено розрахунку з особа_1 при її звільненні.

Ухвалою від 12.04.2024 господарський суд прийняв позовну заяви до розгляду; відкрив провадження у справі № №922/2523/22 (922/1162/24); ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; встановив відповідачу згідно зі ст.ст. 250, 251 ГПК України строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу.

Цією ж ухвалою суд встановив позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач надав відзив на позову заяву, в якому частково визнає позов в розмірі 41 334, 43 грн заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку в розмірі 27 512, 80 грн, щодо вимоги позивача щодо стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідач заперечує з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2, 6 ст. 40 п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки підставою для звільнення було власне бажання (ст. 38) - при звільненні за якою не передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, а також надав довідку про стан заборгованості.

Представник позивача адвокатка Шпіньова О.М. надала клопотання про зменшення позовних вимог, зі змісту якого вбачається, що позивачка підтримує свої позовні вимоги викладені у позовній заяві від 09.04.2024 року. У зв`язку, з тим що Приватне акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод» надало довідку про суму заборгованості із заробітної плати та вихідної допомоги Хворих Р.І. і розрахунок середньоденної заробітної плати Хворих Р.І. в період роботи на ПАТ «Харківський підшипниковий завод», вважає за необхідне зменшити розмір заявлених позовних вимог, а саме стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 41334, 43 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку у розмірі 33662, 72 грн та судові витрати у розмірі 11028, 00 грн.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Розглянувши подане клопотання, суд приймає його до розгляду та подальший розгляд справи здійснює з його урахуванням.

фактичні обставини ТА висновок суду.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

особа_1 працювала на Приватному акціонерному товаристві "Харківський підшипниковий завод" з з 10.09.1979 по 15.02.2023 р. її було звільнено за власним бажанням з ПАТ "Харківський підшипниковий завод" згідно наказу №10/к, у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України.

Позивач зазначає, що під час роботи на Приватному акціонерному товаристві "Харківський підшипниковий завод" останньому нараховувалась, але не виплачувалась заробітна плата в повному обсязі, у зв`язку з чим на дату подання позову існує заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 41334, 43 грн та середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку складає 33662, 72 грн (з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог).

Відповідачем надана довідка № 05/04/24-7 від 05.04.2024 про наявність станом на 05.04.204 заборгованості з заробітної плати у розмірі 41334, 43 грн, в тому числі 8211, 23 грн вихідна допомога у зв`язку з виходом на пенсію.

З наданої довідки вбачається, що на дату звільнення перед особа_1 існувала заборгованість в розмірі 42873, 12 грн, яка була частково погашена 31.08.2023 в сумі 809, 84 грн за грудень 2021 року, 08.09.2023 в сумі 728, 85 грн за грудень 2021 року, в зв`язку з чим залишок заборгованості із заробітної плати склав 41334, 43 грн.

Крім того, позивач погодився з довідкою №05/04/24-7 від 05.04.2024 р., відповідно до якої розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем склала 41334, 43 грн.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі Трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено судом, відповідач при звільненні особа_1 не здійснив виплату всіх сум, що належать їй від підприємства.

Відповідно до ч. 4 статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню в сумі 41334, 43 грн, у тому числі 8211, 23 грн - вихідна допомога у зв`язку з виходом на пенсію.

Щодо позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" на користь особа_1 суми вихідної допомоги у розмірі трьох середніх заробітків суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.44 КЗпП України, при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст.36 та п.1, 2 і 6 ст.40, п.6 ч.1 ст.41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу , направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи Трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення(ст.38 і 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у п.5 ч.1 ст.41, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Як видно з наказу Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" №10/к від 15.02.2023, особа_1 звільнено з посади слюсаря-збірника з 15.02.2023 р. за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, що кореспондується з ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Суд звертає увагу, що стаття 44 КЗпП України не передбачає виплату працівникові при звільненні за ч. 1 ст. 38 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, а розповсюджується саме на частину 3 цієї статті.

З мотивів викладених вище, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми вихідної допомоги у розмірі трьох середніх заробітків не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в редакції на день подання позову, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення (15.02.2023) заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений, іншого суду не доведено.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У цій справі судом встановлено, що позивач був звільнений з посади 15.02.2023.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Позивачем самостійно розраховано суму середнього заробітку в розмірі 33662, 72 грн з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог (323, 68 грн середньоденна заробітна плата х 104 робочих днів).

Однак, оскільки справа розглядається в межах справи про банкрутство, судом встановлено, що згідно наказу генерального директора підприємства банкрута № 265/80 від 04.03.2019 р. з 03.06.2019 р. постановлено на підприємстві режим неповного робочого часу - чотириденну робочу неділю з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер, а також згідно наказу генерального директора підприємства від 25.03.2022 р. № 77, призупинено трудові відносини з працівникам підприємства з 15.03.2022 р. та згідно наказу керівника підприємства № 78/40 від 31.05.2022 р. частково відновлено роботу підприємства з 01.06.2022 р.

Згідно довідки відповідача № 05/04/24-8 від 05.04.2024 р., середньоденна заробітна плата позивача становить 323, 68 грн/день.

Виходячи з наведених наказів підприємства судом здійснено розрахунок середнього заробітку за період з 16.02.2023 по 16.08.2023 р., який становить 33662, 72 грн (323, 68 грн середньоденна заробітна плата х 104 робочих днів (лютий 2023 р. - 7 роб.дні, березень 2023 р. - 18 роб.днів, квітень 2023 р - 16 роб.днів, травень 2023 р. - 19 роб.днів, червень 2023 р. - 17 роб.днів, липень 2023 р. - 17 роб.днів, серпень 2023 - 10 роб.днів). Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню в сумі 33662, 72 грн.

ЩОДО судових витрат.

Позивач, також просить суд стягнути з відповідача на її користь 11 028, 00 грн судових витрат, з яких 8000, 00 грн за надання правової допомоги, 3028, 00 грн витрати по сплаті судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказів понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивачем надано до суду:

- договір 41 від 11.03.2024 р. про надання правової допомоги (далі - Договір), укладений між Адвокатським об`єднанням "лєдаправо" в особі адвоката Шпіньової Олени Михайлівни, яка діє на підставі Протоколу загальних зборів учасників №1/21 від 11.06.2021 р. та Хворих р.і.

- акт від 03.05.2024 р. до договору 41 про надання правової допомоги від 11.03.2024 р., із зазначенням послуг які надавалися замовнику, кількістю годин, та вартістю;

- ордер на надання правничої правової допомоги Хворих р.і.

- платіжна інструкція №559207202.1 від 13.03.2024 р. на суму 8000, 00 грн.

Згідно умов укладеного Договору Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу за дорученням Клієнта по трудовому спору з Приватним акціонерним товариством «Харківський підшипниковий заводи щодо стягнення заробітної плати, середнього заробітку за несвоєчасну виплату зарплати, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Відповідно до п.3.1. Договору за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.1. Договору Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню винагороду в розмірі: 8000 (вісім тисяч) грн з розрахунку 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. на годину роботи адвоката. Правнича допомога адвоката включає збирання доказів, підготовку первинних документів, їх сканування для подання до суду, складання процесуальних документів та подання позовної заяви до суду через систему «Електронний суд», направлення процесуальних документів іншій стороні по справі, супроводження справи до отримання рішення суду, яке набрало чинності. Всього 8 годин.

03.05.2024 сторони склали акт до Договору 41 про надання правової допомоги від 11.03.2024 про те, що за договором 41 про надання правової допомоги від 11.03.2024 надана наступна правнича допомога: збирання доказів підготовка первинних документів, їх сканування для подання до суду, складання процесуальних документів, направлення процесуальних документів іншій стороні по справі, подання позовної заяви та інших документів по справі до суду через систему «Електронний суд». Кількість годин: 8 год., вартість 1 год. 1000, 00 грн, всього вартість 8000, 00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Крім того, у зазначеній вище постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено також правову позицію, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вже зазначено вище, позивач заявив до стягнення з відповідача 8000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Однак, суд, беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат по справі і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000, 00 грн, виходячи з такого.

Перш за все суд зазначає, що позовні вимоги в даній справі ґрунтуються лише на вимозі про стягнення заборгованості по заробітній платі, яка підтверджена довідкою відповідача, та середньої заробітною платою, яка розрахована однією математичною дією та підрахуванням кількості днів, які не вимагають багато часу для виконання. Отже даний спір є спором незначної складності, її юридичний супровід не вимагає значних зусиль.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-v).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На думку суду, розмір судових витрат у сумі 8000, 00 грн, не є співмірним із ціною позову у справі незначної складності, він є завищеним, отже такий розмір витрат на послуги адвоката не можна вважати обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни та складності позову.

Враховуючи викладене, надавши оцінку усім доданим до заяви доказам з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним буде розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 5000, 00 грн, які, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на відповідача.

В частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимоги про стягнення заробітної плати, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід бюджету судовий збір у розмірі 3028, 00 грн.

А судовий збір, сплачений позивачем за вимогу про стягнення середнього заробітку, враховуючи задоволення позову в цій частині, підлягає стягненню з відповідача в сумі 3028, 00 грн.

Керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 13, 14, 74-78, 86, 129, 232, 233, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код єдрпоу 05808853) на користь особа_1 (адреса: адреса_1 рнокпп номер_1 ) 41334, 43 грн заробітної плати (в тому числі 8211, 13 грн вихідна допомога у зв`язку з виходом на пенсію), без вирахування з цієї суми податків та обов`язкових платежів при її виплаті за період з жовтня 2021р. по березень 2022 р. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 33662, 72 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000, 00 грн та 3028, 00 грн судового збору. Всього 83025, 15 грн.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код єдрпоу 05808853) в дохід державного бюджету України (одержувач коштів: [Г.] управління казначейства у м. Києві, код єдрпоу 37993783, рахунок ua908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (еап), код класифікації доходів бюджету 22030106) 3028, 00 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

4. Рішення направити позивачу, відповідачу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "10" травня 2024 р.

СуддяС.В. Міньковський