АТ "ДАЗ": невыплата зарплаты

Дело № 204/1920/20
Производство № 2/204/963/20

решение
именем украины



10 августа 2020 г.. Днепр



Красногвардейский районный суд. Области в составе:
председательствующего - судьи Черкез Д.Л.,
с участием секретаря судебного заседания [С.] Т.В.,
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда в г.. Днепре гражданское дело по исковому заявлению лицо_1 к Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод »об изменении формулировки причин увольнения, взыскания выходного пособия, задолженности по заработной плате, среднего заработка за время задержки выплаты заработной платы, -

В С Т А Н О В И Л:

30 марта 2020 особа_1 особа_1 обратилась в суд с исковым заявлением к Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод», в которой просила: обязать Частное акционерное общество «Днепропетровский агрегатный завод» изменить формулировку причин ее увольнения с«Уволен по собственному желанию по ст. 38 КЗоТ Украины »на« уволен по собственному желанию в связи с невыполнением законодательства о труде и условий Трудового договора по ч. 3 ст. 38 КЗоТ Украины »; взыскать с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» выходное пособие в размере 52 846, 68 грн., задолженность по заработной плате за период с 1 мая 2020 по 14 ноября 2019 включительно (задолженность за период с 1 мая 2019 по 31 октября 2019 г.глазу включительно составляет 216 279, 38 грн.), средний заработок за время задержки окончательного расчета при увольнении за период с 15 ноября 2019 по день вынесения решения суда (на 30.03.2020 года составляет 117 017, 25 грн.), а также судебные расходы. В обоснование своих исковых требований указала на то, что с 2 июля 1996 она была принята на работу в ГП «Авиаагрегат» в медико-санитарную часть на должность заведующей поликлиникой. 29.07.1996 года ГП «Авиаагрегат» было реформовано в Открытое акционерное общество «Днепропетровский агрегатный завод». 16.11.1999 года она была переведена на должность главного врача медико-санитарной части ОАО «Днепропетровский агрегатный завод». С 2 августа 2010 также работала в ОАО «Днепропетровский агрегатный завод» в медико-санитарной части (по совместительству) врачом-терапевтом высшей категории. С 13.07.2011 года Открытое акционерное общество «Днепропетровский агрегатный завод» был переименован в Публичное Акционерноее общество «Днепропетровский агрегатный завод». 01.03.2016 года она была переведена менеджером по административной работе медико-санитарной части. 15.11.2017 года Публичное акционерное общество «Днепропетровский агрегатный завод» переименовано в Открытое акционерное общество «Днепропетровский агрегатный завод». 01.06.2018 года ПАО «Днепропетровский агрегатный завод» заключил с ней контракт с работником № 268 от 01.06.2018 года, согласно которому она принималась на работу менеджером по админтративнои работы медико-санитарной части на срок с 01.06.2018 года по 01.07.2019 года. В соответствии с пунктом 9 контракта ей установлен должностной оклад в размере 12 000, 00 грн. в месяц, надбавка - 3000, 00 грн .; согласно п. 11 и п. 12 Договора к ежегодному отпуску выплачивается материальная помощь в размере оклада; доплата - 20% к окладу от выплаты всех видов платных медицинских услуг в месяц, а также за использование собственного автомобиля для служебных поездок ей установлена ​​компенсация в суме 1 000, 00 грн. в месяц. 01.07.2019 года ПАО «Днепропетровский агрегатный завод» заключил с ней Контракт с работником № 235 от 01.07.2019 года, согласно которому она принималась на работу директором медико-санитарной части на срок с 04.07.2019 года по 04.07.2021 года. В соответствии с пунктом 9 контракта ей установлен должностной оклад в размере 12 000, 00 грн. в месяц, надбавка - 3 000, 00 грн., дополнительно - 20% от всех видов платных медицинских услуг к окладу; согласно п. 10 Договора по исния собственного автомобиля для служебных поездок ей установлена ​​компенсация в сумме 2 000, 00 грн. в месяц; пунктом 11 Договора предусмотрено, что к ежегодному отпуску выплачивается материальная помощь в размере среднемесячного оклада. С 4 июля 2019 она была переведена директором медико-санитарной части ОАО «Днепропетровский агрегатный завод». С мая 2019 ответчик незаконно, не объясняя причин, прекратил выплату истцу заработной платы и других выплат, предусмотренных контрактом.В течение шести месяцев, с мая 2019 по ноябрь 2019 года, ответчик так и не рассчитался с ней по задолженности по заработной плате. В отделе кадров завода ей сообщили, что единственный выход получить заработанные средства является написать заявление об увольнении и уволиться с работы. Под давлением этих обстоятельств, она 13 ноября 2019 вынуждена написать заявление об увольнении с работы по собственному желанию и получила согласование о ее увольнении с 14 ноября 2019 года. Поскольку ответчик не выполняетзаконодательство о труде, условия контрактов, заключенных с ней, она имеет право расторгнуть контракт по ч. 3 ст. 38 КЗоТ Украины, в связи с этим, просит изменить формулировку причины ее увольнения и указать следующую основание ее увольнения - «уволен по собственному желанию в связи с невыполнением законодательства о труде и условий Трудового договора по ч. 3 ст. 38 КЗоТ Украины ». В день освобождения - 14 ноября 2019 ответчик не предоставил ей приказ об увольнении и надлежащим образом оформленную трудовую книжку с записью о ее увольнении и не произвел с ней окончательный расчет по выплате задолженности по заработной плате за период с мая 2019 по 14 ноября 2019 включительно, а также из задолженности по выплате пособия по временной потере трудоспособности, за периоды нетрудоспособности, которые имели место с 29 августа 2019 по 6 сентября 2019 и с 10 октября 2019 по 08 ноября 2019 года. Согласно имеющимся у истца расчетными листками задолженность ответчика по заработной плати, выплаты пособия по временной потере трудоспособности и других выплат без удержания налога с доходов и других обязательных платежей за период с 1 мая 2019 по 31 октября 2019 составляет 216 279, 38 грн. Расчетные документы по начисленный доход в период работы у ответчика с 1 ноября 2019 по 14 ноября 2019 у нее отсутствуют. Отметила, что также право на взыскание с ответчика средний заработок за время задержки расчета при увольнении в соответствии со ст. 117 КЗЧП Украины за период, начиная с 15 ноября 2019 по день вынесения судебного решения, поскольку до настоящего времени окончательный расчет с ней не проведен. Также, она просит взыскать с ответчика выходное пособие в размере 3-месячного среднего заработка, которая по расчетам истца составляет 52 846, 68 грн. На основании изложенного истец обратилась в суд с данным иском.
В судебное заседание истец не появилась, предоставила в суд заявление о рассмотрении дела без ее участия, исковые вимогы поддерживает в полном объеме и просит суд их удовлетворить.
Представитель ответчика в судебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела извещен надлежащим образом, о причинах неявки суду не сообщил.
Представитель ответчика в судебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела извещен надлежащим образом, о причинах неявки суду не сообщил.
В соответствии с п. 1 ч. 3 ст. 223 ГПК Украины, если участник дела или его представитель были надлежащим чином уведомлены о судебном заседании, суд рассматривает дело в отсутствие такого участника дела в случае неявки в судебное заседание участника дела (его представителя) без уважительных причин или без объяснения причин неявки.
Учитывая, что ответчик, будучи надлежащим образом уведомленным о времени и месте рассмотрения дела, в судебных заседаниях систематически не появляется, о причинах неявки суд не сообщает, суд считает, что ответчик не явился в судебное заседание без уважительных причин, а потому, с Урахие предписаний ч.ч. 3, 4 ст. 223 ГПК Украины считает возможным провести судебное заседание в его отсутствие и решить дело на основании имеющихся в ней данных и доказательств.
Кроме того, систематическую неявку ответчика в судебных заседаниях суд расценивает как злоупотребление предоставленными правами с целью затягивания рассмотрения дела и воспрепятствование осуществлению судопроизводства.
В связи с неявкой лиц, участвующих в деле, суд рассматривает дело в соответствии с ч. 2 ст. 247 ГПК Украины, без фиксирования судового процесса с помощью звукозаписывающего технического средства.
Исследовав материалы дела и оценив имеющиеся доказательства в их совокупности, суд установлены следующие фактические обстоятельства дела соответствии со ст.
Судом установлено, что 2 июля 1996 особа_1 работала в Частном акционерном обществе «Днепропетровский агрегатный завод», что подтверждается копией трудовой книжки особа_1 серии номер_1 (а.с. 17-19), а также справкой № 80-439 от 14 ноября 2019 года, выданнойЧастным акционерным обществом «Днепропетровский агрегатный завод» (а 30).
1 июня 2018 между Публичным акционерным обществом «Днепропетровский агрегатный завод» и особа_1 был заключен контракт с работником № 268, согласно условиям которого особа_1 была принята на работу в медико-санитарную часть на должность менеджера по административной работе на срок с 1 июня 2018 по 1 июля 2019, с должностным окладом 12 000, 00 грн., надбавкой - 3 000, 00 грн., с доплатой 20% до окстроя от прибыли за предоставленные медицинские услуги в месяц, с компенсацией за использование собственного автомобиля в размере 1 000, 00 грн. и с выплатой к ежегодному отпуску материальной помощи в размере оклада (а 21-23).
В дальнейшем, 1 июля 2019 между Частным акционерным обществом «Днепропетровский агрегатный завод» и особа_1 был заключен контракт с работником № 235, согласно условиям которого особа_1 была принята на работу в медико-санитарную часть на должность директора Медико-санитарныеой части на срок с 4 июля 2019 по 4 июля 2021, с должностным окладом 12 000, 00 грн., надбавкой - 3 000, 00 грн., с доплатой 20% к окладу от всех видов платных медицинских услуг, с компенсацией за использование собственного автомобиля в размере 2 000, 00 грн. и с выплатой к ежегодному отпуску материальной помощи в размере среднемесячного оклада (а 25-28).
Обратившись в суд истец отметила, что ответчик не выплачивал истцу начисленную ей заработную плату и другие выплаты, предусмотренные контрактом, за период с мая 2019 по ноябрь 2019 года, в связи с чем у ответчика перед истцом образовалась задолженность по заработной плате и 13 ноября 2019 она вынуждена была написать заявление об увольнении по собственному желанию и получила согласование о ее увольнении с 14 ноября 2019 года, однако в день увольнения ответчик провел с ним расчет, не сообщила о подлежащих выплате при увольнении суммы, а также не выдал трудовую книжку.
В связи с этим, походатайством истца, постановлением Красногвардейского районного суда. Днепропетровская от 3 апреля 2020, судом были истребованы в Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод»: приказ об увольнении особа_1, информация_1, с Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод»; справку о начисленной но не выплаченной заработной плате особа_1; информацию о сроках пребывания особа_1 в очередном отпуске и на больничном в период с 1 маявня 2019 по 14 ноября 2019; справку о размере задолженности по выплате пособия по временной потере трудоспособности особа_1 за периоды нетрудоспособности, которые имели место с 29 августа 2019 по 6 сентября 2019 и с 10 октября 2019 по 8 ноября 2019; табель учета рабочего времени особа_1 по медико-санитарной части за период с 1 мая 2019 по 14 ноября 2019; справку о размере начисленного, но невыплаченного особа_1 среднего заработка за все час задержки расчета при увольнении; информацию о состоянии рассмотрения заявления особа_1 об освобождении от 13 ноября 2019 и о внесении соответствующих сведений в его трудовой книжки (л.д. 56). Срок выполнения постановления в части истребования доказательств было установлено судом к 5 мая 2020.
Указанное постановление Частное акционерное общество «Днепропетровский агрегатный завод» получило 22 апреля 2020, однако по состоянию на 1 июля 2020 вышеуказанная постановление Частным акционерным обществом «Днепропетровский агрегатный завод» так и не была выполнена, истребованы доказательства суду не предоставлены, о причинах их непредоставления суда не сообщается.
В связи с этим, постановлением Красногвардейского районного суда. Днепропетровская от 1 июля 2020 Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» были применены меры процессуального принуждения в виде штрафа и наложен штраф в размере 4 204, 00 грн. (А 110-111).
Однако по состоянию на момент рассмотрения дела судом, то есть станом на 10 августа 2020 года, истребованы судом доказательства ответчик так и не предоставил но не сообщил суду о причинах непредставления доказательств или о невозможности предоставить доказательства. При таких обстоятельствах судом установлено, что ответчиком без уважительных причин не представлены доказательства, истребованные судом.
Согласно ч. 10 ст. 84 ГПК Украины в случае непредставления участником дела по неуважительным причинам или без объяснения причин доказательств, истребованных судом, суд в зависимости от того, какое лицо уклоняется от их представления, а также какое знаетчение имеют эти доказательства, может признать обстоятельство, для выяснения которой витребовувався доказательство, или отказать в его признании, или может осуществить рассмотрение дела по имеющимся в ней доказательствами, или, в случае непредставления таких доказательств истцом, - также оставить исковое заявление без рассмотрения .
Поскольку ответчиком без уважительных причин не предоставлено суду доказательства, что витребовувались судом и не сообщается причины непредоставления доказательств, суд с учетом обстоятельств дела и учитывая, что истребованы доказательства необходимы для встановления факта увольнения истца с предприятия ответчика, факта наличия задолженности по заработной плате истца и ее размера, считает возможным признать установленными обстоятельства для выяснения которых они витребовувались, а именно то, что за период с мая 2019 по ноябрь 2019 ответчик действительно не выплачивал истцу начисленную ей заработную плату, 13 ноября 2019 истец написала заявление об увольнении и получила согласование о ее увольнении с 14 ноября 2019 года, отнак до настоящего времени ответчик не произвел с истцом расчет, не сообщила о подлежащих выплате при увольнении суммы, а также не выдал трудовую книжку.
Решая исковые требования особа_1 об изменении формулировки причин увольнения суд исходит из следующего.
Судом установлено, что 13 ноября 2019 особа_1 подала в Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» заявление, в котором просила освободить ее по собственному желанию (а 29). Указанное заявление было зарегистрировано в общейделе кадров Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» в тот же день, то есть 13 ноября 2019, под № 80-1506. Освобождение истца по собственному желанию с 14 ноября 2020 был согласован начальником цеха (отдела), что подтверждается подписью в заявлении.
Как уже отмечалось выше между сторонами сложились срочные трудовые отношения на основании заключенного Трудового договора.
Согласно ч. 3 ст. 21 КЗоТ Украины контракт является особой формой Трудового договора, в котором врок его действия, права, обязанности и ответственность сторон (в том числе материальная), условия материального обеспечения и организации труда работника, условия расторжения договора, в том числе досрочного, могут устанавливаться соглашением сторон. Сфера применения контракта определяется законами Украины.
Следует учитывать, что срочные трудовые договоры, заключенные в соответствии с пунктами 2, 3 статьи 23 КЗоТ, по инициативе работника прекращаются по нормам статьи 39 КЗоТ.
Согласно ч. 1 ст. 39 ГПК Укны срочный трудовой договор (пункты 2 и 3 статьи 23) подлежит расторжению досрочно по требованию работника в случае его болезни или инвалидности, препятствующих выполнению работы по договору, нарушения собственником или уполномоченным им органом законодательства о труде, коллективного или Трудового договора и в случаях, предусмотренных частью первой статьи 38 настоящего Кодекса.
Итак, законом определено, что срочный трудовой договор может быть досрочно расторгнут по требованию работника также и в случаеах, предусмотренных ч. 1 ст. 38 КЗоТ Украины.
По смыслу ст. 38 КЗоТ Украины работник имеет право по собственной инициативе в любое время расторгнуть заключенный с ним на неопределенный срок трудовой договор. При этом срок расторжения Трудового договора и его правовые основания зависят от причин, побуждающих работника к его расторжения и которые работник определяет самостоятельно.
В данном случае истцом в заявлении об увольнении от 13 ноября 2019 было отмечено об увольнении по собственному желаниюи освобождение истца с 14 ноября 2020 был согласован начальником цеха (отдела).
Следовательно, в данном случае работодатель или уполномоченный им орган обязан был разорвать трудовые отношения с истцом в определенный законом срок, и издать приказ, в котором причины и дата увольнения должны быть четко сформулированы.
В заявлении истца об увольнении не было отмечено желаемую дату увольнения, однако начальником цеха (отдела) освобождение истца было согласовано с 14 ноября 2020 года, в связис чем последним рабочим днем ​​истца 14 ноября 2019.
Написание истцом - особа_1 заявления об увольнении по собственному желанию следует рассматривать как совершение им действий, направленных на изменение действующих между сторонами правоотношений, с целью наступления соответствующих правовых последствий (в данном случае - увольнение работника работающего по срочному трудовому договору и прекращения между сторонами трудовых правоотношений) .
При таких обстоятельствах, поскольку в заявлении об увольнении от 13 ноября 2019 позывишь просила освободить ее по собственному желанию и начальник цеха (отдела) согласовал освобождение истца с 14 ноября 2019 года, то у ответчика возник долг освободить истца и расторгнуть с ним трудовые отношения 14 ноября 2019, о чем выдать соответствующий приказ об увольнении.
Согласно ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗоТ Украины собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать работнику надлежащим образом оформленную трудовую книжку и произвести с ним расчет в сроки, указанные в статте 116 настоящего Кодекса. В случае увольнения работника по инициативе собственника или уполномоченного им органа он обязан также в день увольнения выдать ему копию приказа об увольнении с работы. В других случаях увольнения копия приказа выдается по требованию работника.
Судом установлено, что 14 ноября 2019 трудовые отношения между истцом и ответчиком были фактически прекращены. Однако, ответчик 14 ноября 2019 безосновательно не издал соответствующий приказ об увольнении особа_1 и не выдалей надлежащим образом оформленную трудовую книжку, что является грубым нарушением требований статьи 47 КЗоТ Украины.
Согласно положениям ст. 43 Конституции Украины каждый имеет право на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он свободно выбирает или на который свободно соглашается.
Согласно ч. 1 ст. 233 Кодекса законов о труде Украины, работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении - в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки. В случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
В исковом заявлении истец настаивает на том, что приказ о его увольнении ответчик не выдал и до настоящего времени, а также невыдает истцу надлежащим образом оформленную трудовую книжку, что нарушает требования Трудового законодательства Украины. При этом, доказательств в опровержение таких обстоятельствах стороной ответчика суду не предоставлено.
Итак, судом установлено, не выдав истцу трудовую книжку в предусмотренный законом срок после написания им заявления об увольнении, ответчиком были нарушены конституционные права истца, а именно - право на труд и право на освобождение.
Приведенные противоправные действия ответчика нарушают право истца на приостановленыния существующих трудовых отношений и возможность нового трудоустройства истца.
Обращаясь в суд с иском особа_1, среди прочего, просила суд обязать Частное акционерное общество «Днепропетровский агрегатный завод» изменить формулировку причин ее увольнения с «уволен по собственному желанию по ст. 38 КЗоТ Украины »на« уволен по собственному желанию в связи с невыполнением законодательства о труде и условий Трудового договора по ч. 3 ст. 38 КЗоТ Украины ».
Так, согласноч. 3 ст. 235 КЗоТ Украины в случае признания формулировки причины увольнения неправильной или не соответствующей действующему законодательству, в случаях, когда это не влечет восстановления работника на работе, орган, рассматривающий трудовой спор, обязан изменить формулировку и указать в решении причину увольнения в точном соответствии с формулировкой действующего законодательства и со ссылкой на соответствующую статью (пункт) закона.
То есть, изменение формулировки причин увольнения допускается только вслучае признания формулировки причины увольнения неправильной или не соответствующей действующему законодательству. Например, когда рабочий обратился с заявлением об увольнении по соглашению сторон, а работодатель уволил его по собственному желанию, о чем сделал запись в его трудовую книжку. Или допустил ошибку и ошибочно сформулировал причины увольнения, не в соответствии с предписаниями КЗоТ.
Судом установлено, что в заявлении об увольнении от 13 ноября 2019 истец просила освободить ее именно по собственномум желанию, то есть на основании части первой статьи 38 КЗоТ Украины и именно такое освобождение от 14 ноября 2019 был согласован начальником цеха (отдела).
Освободить по части 3 статьи 38 КЗоТ Украины, то есть по собственному желанию в связи с невыполнением законодательства о труде, условий коллективного или Трудового договора, истец в своем заявлении об освобождении от 13 ноября 2019 не просила.
То есть, судом установлено, что волеизъявление истца было направлено на прекращение трудових правоотношений по собственному желанию истца, без указания в заявлении причин, побудивших ее к освобождению.
При таких обстоятельствах, поскольку в своем заявлении об увольнении истец просила освободить ее именно по собственному желанию без указания конкретных причин увольнения, и учитывая факт согласования ответчиком увольнении по собственному желанию, суд приходит к выводу, что исковые требования особа_1 в части изменения формулировки причин увольнения удовлетворению не подлежат в связи с отсутствием предусмотриених законом оснований для их изменения.
Поскольку особа_1 в своем заявлении об увольнении просила освободить ее по собственному желанию, то есть на основании части первой статьи 38 КЗоТ Украины, а не в связи с нарушением собственником или уполномоченным им органом законодательства о труде, коллективного или Трудового договора, то и основания для взыскания с ответчика в пользу истца выходного пособия также отсутствуют, а следовательно в удовлетворении исковых требований особа_1 в этой части также следует отказать.
Относительно исковых вимог особа_1 о взыскании с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» задолженности по заработной плате следует отметить следующее.
Обратившись в суд, истец просила взыскать с ответчика задолженность по заработной плате за период с 1 мая 2019 по 14 ноября 2019 года.
Согласно ч. 1 ст. 1 Закона Украины «Об оплате труда», заработная плата - это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которое по трудовому договору работодатель выплачивает працивникови за выполненную им работу.
Согласно ч. 1 ст. 21 Закона Украины «Об оплате труда», работник имеет право на оплату своего труда в соответствии с актами законодательства и коллективного договора на основании заключенного Трудового договора.
Нормами ч. 1 ст. 24 Закона Украины «Об оплате труда» установлено, что заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзнойй организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов - представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата.
Аналогичные положения имеет ч. 1 ст. 115 Кодекса законов о труде Украины.
Вместе с тем, начиная с мая 2019 ответчик выпласлышал истцу начисленную ему заработную плату.
Согласно расчетным ведомостям (а 32-37) и расчетными листками (а 38-40) усматривается, что за период с мая 2019 по октябрь 2019 год включительно ответчиком истцу была начислена заработная плата в общем размере 259 142 40 грн. (Май 2019 - 97 794, 23 грн., Июнь 2019 - 46 924, 83 грн., Июль 2019 - 19 286, 60 грн., Август 2019 - 35 985, 37 грн., Сентябрь 2019 - 24 828, 40 грн., октябрь 2019- 34 322, 97 грн.).
При этом в исковом заявлении истцом указано, что ею были получены выплаты соцстраха за май 2019 году в сумме 13 184, 22 грн., Материальная помощь за июль 2019 в размере 4 000, 00 грн., Выплаты соцстраха по август 2019 в размере 10 680, 00 грн. и выплаты соцстраха по октябрь 2019 в размере 14 998, 80 грн., а значит всего на сумму 42 863, 02 грн.
Таким образом, задолженность ответчика перед истцом по заработной плате за период с марта 2019 по желтоень 2019 год включительно составляет 216 279, 38 грн. (259 142, 40 грн. - 42 863, 02 грн. = 216 279, 38 грн.).
Истец в исковом заявлении просила взыскать с ответчика задолженность по заработной плате за период с 1 мая 2019 по 14 ноября 2019 года. Однако материалы дела не содержат никаких доказательств и документов в подтверждение размера задолженности ответчика перед истцом по заработной плате за период с 1 ноября 2019 по 14 ноября 2019 года, в связи с этим, при отсутствии иких доказательств суд лишен возможности установить точный размер задолженности по заработной плате за период с 1 ноября 2019 по 14 ноября 2019 года. При этом в своих расчетах задолженности по заработной плате истец также отмечает, что сведения о задолженности по заработной плате за период с 1 ноября 2019 по 14 ноября 2019 в истца отсутствуют.
Кроме того, следует учитывать разъяснения приведены в абз. 5 п. 6 Постановления Пленума ВСУ «О практике применения судами законодательства об оплате труда »№ 13 от 24.12.199 года в соответствии с которыми, удовлетворяя требования об оплате труда, суд должен привести в решении расчеты, из которых он исходил при определении сумм, подлежащих взысканию. Поскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
При таких обстоятельствах суд считаетнеобходимо взыскать с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» в пользу особа_1 начисленную, но не выплаченную заработную плату за период с мая 2019 по октябрь 2019 год включительно в размере 216 279, 38 грн. с удержанием из этих сумм предусмотренных законом налогов и обязательных платежей при их выплате, а следовательно исковые требования особа_1 в этой части подлежат удовлетворению.
Согласно п. 2 ч. 1 ст. 430 ГПК Украины суд допускает немедленное исполнение решений в справах о присуждении работнику заработной платы, но не более чем за один месяц.
Таким образом, суд считает необходимым допустить к немедленному исполнению решение суда в части взыскания начисленной, но невыплаченной заработной платы, но не более чем за один месяц.
Относительно исковых требований особа_1 о взыскании с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» среднего заработка за время задержки расчета при увольнении следует отметить следующее.
Согласно пуНКТУ 8 «Порядка исчисления средней заработной платы», утвержденного Постановлением Кабинета Министров Украины от 8 февраля 1995 года № 100, начисления выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней / час.
Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработавшегованных рабочих дней (часов).
Согласно пункту 2 «Порядка исчисления средней заработной платы», утвержденного Постановлением Кабинета Министров Украины от 8 февраля 1995 года № 100 определено, что если в течение последних двух календарных месяцев работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие два месяца работы.
Из имеющихся в материалах дела табелей учета рабочего времени по МСЧ за сентябрь и октябрь 2019 усматривается, что истец особа_1 в сентябре и октябре2019 не работала, поскольку находилась в отпуске и на больничном (а 45-46).
Поскольку в сентябре и в октябре 2019 истец не работала, то средняя заработная плата должна исчисляться исходя из выплат за июль 2019 и август 2019.
Из имеющихся в материалах дела табелей учета рабочего времени по МСЧ за июль и август 2019 усматривается, что количество фактически отработанных истцом дней по июль 2019 и август 2019 составляет 28 дней (16 + 12 = 28) (а 43-44).
Согласно п. 4 Порядка исчисления средней заработной платы при исчислении средней заработной платы во всех случаях ее сохранения согласно действующему законодательству, не учитываются, в том числе: выплаты за выполнение отдельных поручений (разового характера), не входящих в обязанности работника ; единовременные выплаты (компенсация за неиспользованный отпуск, материальная помощь, помощь работникам, уходящим на пенсию, выходное пособие и т.д.). При исчислении средней заработной платыи за последние два месяца, кроме перечисленных выше выплат, также не учитываются выплаты за время, в течение которого сохраняется средний заработок работника (за время выполнения государственных и общественных обязанностей, ежегодного и дополнительного отпусков, командировки и т.д.) и помощь в связи с временной нетрудоспособностью.
Согласно расчетной ведомости за июль 2019 года, в июле 2019 истцу была начислена заработная плата в общем размере 19 286, 60 грн. (А 34). Однако, при этом, в июле 2019 року истцу было начислено материальную помощь в размере 4 000, 00 грн., которая не учитывается при исчислении средней заработной платы, а поэтому при расчете среднедневной заработной платы истца учитывается заработная плата за июль 2019 в размере 15 286, 60 грн. (19 286, 60 грн. - 4 000, 00 грн. = 15 286, 60 грн.
Согласно расчетной ведомости за август 2019 года, в августе 2019 истцу была начислена заработная плата в общем размере 35 985, 37 грн. (А 35). Однако, при этом, в августе 2019 истцу было осуществлено выплаты в связи с временной нетрудоспособностью на общую сумму 16 040, 85 грн., а именно: больничный, начисленный ответчиком - 5 360, 85 грн. и выплаты соцстраха - 10 680, 00 грн., не учитывается при исчислении средней заработной платы, а поэтому при расчете среднедневной заработной платы истца учитывается заработная плата за август 2019 в размере 19 944, 52 грн. (35 985, 37 грн. - 16 040, 85 = 19 944, 52 грн.).
Итак, среднедневная по работамна плата истца, в соответствии с заработной платы за последние два отработанных месяца (июль и август 2019) составляет: июль 2019 - 15 286, 60 грн., август 2019 - 19 944, 52 грн., что вместе составляет (15286 , 60 грн. + 19 944, 52 грн. = 35 231, 12 грн.) разделенной на количество рабочих дней за эти два месяца (16 + 12 = 28 дней) = 1 258, 25 грн.
Судом установлено, что согласно приказу председателя правления Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» № 25/1/68 от 25 березня 2020 года «О режиме работы» в связи с введением карантинного режима в Украине работа предприятия была приостановлена ​​с 26 марта по 3 апреля 2020 (а 62). Действие приказа № 25/1/68 от 25 марта 2020 был продлен до 22 мая 2020 приказами № 30/1/68 от 30.03.2020 года (л.д. 63), № 22/1/68 от 22.04.2020 года (а 64), № 8/1/68 от 08.05.2020 года (л.д. 65).
Других доказательств сокращенных режимов работы на предприятии ответчика и сроков действия таких режимов материалыдела не содержат.
Учитывая приведенное суд отмечает, что средний заработок рассчитывается за период, начиная со дня, следующего за днем ​​увольнения, то есть с 15.11.2019 года и по день рассмотрения дела судом, поскольку расчет с истцом в день рассмотрения дела судом не проведено.
Количество рабочих дней, с учетом режима работы предприятия за период с 15 ноября 2019 по 10 августа 2020 составляет 144 дня, а именно: ноябрь 2019 - 11 дней, декабрь 2019 - 21 день, январь2020 - 21 день, февраль 2020 - 20 дней, март 2020 - 17 дней, май 2020 - 5 дней, июнь 2020 - 20 дней, июль 2020 - 23 дня, август 2020 - 6 дней.
Таким образом, размер среднего заработка за задержку выдачи трудовой книжки, а именно за период с 15 ноября 2019 по 10 августа 2020 составляет: 144 дней х 1 258, 25 грн. = 181 188, 00 грн.
При таких обстоятельствах, с Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» в пользу особа_1 слид взыскать сумму среднего заработка за время задержки расчета в размере 181 188, 00 грн., а потому исковые требования особа_1 в этой части подлежат удовлетворению.
Относительно исковых требований о взыскании расходов на юридическую помощь суд отмечает следующее.
Частью 1 статьи 133 ГПК Украины предусмотрено, что судебные расходы состоят из государственной пошлины и издержек, связанных с рассмотрением дела.
В соответствии с п. 1 ч. 3 ст. 133 ГПК Украины к расходам, связанным с рассмотрением дела, относятся расходы на профессиональную правничу помощь.
Согласно ч. 1 ст. 137 ГПК Украины расходы, связанные с правовым помощью адвоката, несут стороны, кроме случаев предоставления юридической помощи за счет государства.
Частью 2 статьи 137 ГПК Украины определено, что по результатам рассмотрения дела расходы на юридическую помощь адвоката подлежат распределению между сторонами вместе с другими судебными издержками. Для целей распределения судебных расходов: размер расходов на юридическую помощь адвоката, в том числе гонорара адвоката за представительство в суди и другую юридическую помощь, связанную с делом, включая подготовку к его рассмотрению, сбор доказательств и т.д., а также стоимость услуг помощника адвоката определяются согласно условиям договора о предоставлении правовой помощи и на основании соответствующих доказательств объема оказанных услуг и выполненных работ и их стоимости, уплаченной или подлежащей уплате соответствующей стороной или третьим лицом; размер суммы, подлежащей уплате в порядке компенсации расходов адвоката, необходимых для предоставления правовой помоги, устанавливается в соответствии с условиями договора о предоставлении правовой помощи на основании соответствующих доказательств, подтверждающих осуществление соответствующих расходов.
Судом установлено, что истцу особа_1 юридическую помощь по указанному делу оказывала адвокат Стасюк [Н.] [И.] (свидетельство о праве на занятие адвокатской деятельностью № 0094, выданное на основании решения Днепропетровской областной квалификационно-дисциплинарной комиссии адвокатуры от 11 сентября 1993 (а 72) ), что подтверждается ордэром серии ГП № 000013 от 18 мая 2020 (а 71), Договорами о предоставлении правовой помощи № 27 / 02-20 от 27 февраля 2020 (а 80-81), № 26 / 03-20 от 26 марта 2020 (а 85-86) и № 18 / 05-20 от 18 мая 2020 года, заключенным между адвокатом Стасюк Н.И. и особа_1 (л.д. 73-74).
Согласно ч. 8 ст. 141 ГПК Украины, размер затрат, которые сторона оплатила или должен уплатить в связи с рассмотрением дела, устанавливается судом на основании представленных сторонами доказательств (договоров, счетов и т.д.).
Согласно разъяснений, приведенных в п. 48 Постановления Пленума Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел «О применении судами законодательства о судебных расходах по гражданским делам» от 17.10.2014 года №10 определено, что основания, пределы и порядок возмещения судебных расходов на правовую помощь, оказанную в суде регламентировано ГПК Украины. Расходы на правовую помощь должны быть документально подтверждены и доказаны.
2 марта 2020 адвокатом Стасюк Н.И. лицоА_1. был подписан Акт № 1 о предоставлении адвокатских услуг (л.д. 83), по которому 2 марта 2020 особа_1 оплатила адвокату Стасюк Н.И. 500, 00 грн., Что подтверждается квитанцией № 1/03 от 2 марта 2020 (а 84). 30 марта 2020 адвокатом Стасюк Н.И. и особа_1. был подписан Акт № 2 о предоставлении адвокатских услуг (л.д. 87), по которому 2 марта 2020 особа_1 оплатила адвокату Стасюк Н.И. 2 000, 00 грн., Что подтверждается квитанцией № 2/03 от 2 марта 2020 (а 88), и 26 марта 2020 - 1 000, 00 грн., что подтверждается квитанцией № 3/03 от 26 марта 2020 (а 89). Кроме того, 18 мая 2020 адвокатом Стасюк Н.И. и особа_1. было подписано Дополнительное соглашение № 1 к Договору о предоставлении правовой помощи № 18 / 05-20 от 18.05.2020 года, согласно которой стороны договорились, что стоимость услуг адвоката по предоставлению правовой помощи по гражданскому делу № 204/1920/20 осуществляется в фиксированном размере 5 000, 00 грн. (А 92). 18 мая 2020 особа_1 сплатила адвокату Стасюк Н.И. 5 000, 00 грн., Что подтверждается квитанцией № 1/05 от 18 мая 2020 (а 93).
При таких обстоятельствах, суд считает, что истцом документально доказанный факт несения расходов на правовую помощь в общем размере 8 500, 00 грн. (500, 00 грн. + 2000 грн. + 1000 грн. + 5 000, 00 грн. = 8 500, 00 грн.), И указанные расходы должны быть взысканы с ответчика в пользу истца.
Таким образом, исследовав всесторонне, полно, непосредственно и объективно имеющиеся в деле доказательства, Оценив их относимость, допустимость, достоверность, достаточность и взаимную связь в их совокупности, выяснив все обстоятельства дела, которые стороны ссылались как на основание своих требований и возражений, с учетом того, что согласно ст. 2 ГПК Украины задачей гражданского судопроизводства является справедливое, беспристрастное и своевременное рассмотрение и разрешение гражданских дел в целях эффективной защиты нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов физического лица, суд виснетовку, что исковые требования особа_1 подлежат удовлетворению, а нарушенные права истца судебной защите.
Кроме того, согласно ст. 141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований. Поскольку исковые требования имущественного характера о взыскании задолженности по заработной плате удовлетворены на общую сумму 216 279, 38 грн. и истец освобожден от уплаты судебного сбора по этим исковыми требованиями на основании п. 1 ч. 1 ст. 5 Закона Украиныни «О судебном сборе», то с ответчика в пользу государства следует взыскать судебный сбор в размере 2 162, 79 грн. Кроме того, поскольку исковые требования о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, за которые истцом был уплачен судебный сбор, удовлетворены на сумму 181 188, 00 грн., То с ответчика в пользу истца подлежит взысканию уплаченный судебный сбор в размере 1811 , 88 грн. Поскольку в удовлетворении исковых требований об изменении формулировки причин увольнения и о взысканнойния выходного пособия судом отказано, то судебные расходы истца в этой части подлежат отнесению на сторону истца.
На основании изложенного, руководствуясь ст. ст. 21, 38, 39, 47, 115, 116, 233, 235 КЗоТ Украины, ст. 15, 23 ГК Украины, Законом Украины «Об оплате труда», ст. ст. 12, 13, 76-82, 84, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 280-282, 273, 352, 430 ГПК Украины, -

Р Е Ш И Л:

Исковое заявление особа_1 к Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод»Об изменении формулировки причин увольнения, взыскания выходного пособия, задолженности по заработной плате, среднего заработка за время задержки выплаты заработной платы - удовлетворить частично.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» (местонахождение: г.. Днепр, ул. Щепкина, 53, егрпоу 14311614) в пользу особа_1, информация_1 (место жительства: адреса_1 рнокпп - номер_2), задолженность по заработной плате в размере 216 279 , 38 грн. (Двести выестнадцять тысяч двести семьдесят девять гривен, 38 копеек), с удержанием из этих сумм предусмотренных законом налогов и обязательных платежей при их выплате, и средний заработок за время задержки расчета при увольнении в размере 181 188, 00 грн. (Сто восемьдесят одна тысяча сто восемьдесят-восемь гривен, 00 копеек).
Взыскать с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» (местонахождение: г.. Днепр, ул. Щепкина, 53, егрпоу 14311614) в пользу особа_1, ИНФОРМАЦИЯ_1(Место жительства: адреса_1 рнокпп - номер_2), судебный сбор в размере 1 811, 88 грн. (Одна тысяча восемьсот одиннадцать гривен, 88 копеек) и расходы на юридическую помощь в размере 8 500, 00 грн. (Восемь тысяч пятьсот гривен, 00 копеек).
В другой части исковых требований - отказать.
Допустить немедленное исполнение решения суда в части взыскания начисленной, но невыплаченной заработной платы в пределах суммы платежа за один месяц.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод »(местонахождение: г.. Днепр, ул. Щепкина, 53, егрпоу 14311614) судебный сбор в размере 2 162, 79 грн. (Две тысячи сто шестьдесят два гривны 79 копеек) в пользу государства.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляцийного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Решение может быть обжаловано непосредственно в Днепровский апелляционного суда путем подачи апелляционной жалобы в течение тридцати дней со дня его провозглашения.

Судья Д.Л. черкез

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:

Справа № 204/1920/20
Провадження № 2/204/963/20

рішення
іменем україни



10 серпня 2020 року м. Дніпро



Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання [С.] Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

30 березня 2020 року особа_1 особа_1 звернулась до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод», в якій просила: зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» змінити формулювання причин її звільнення з «звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України» на «звільнена за власним бажанням в зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов Трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України»; стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» вихідну допомогу у розмірі 52 846, 68 грн., заборгованість по заробітній платі за період з 01 травня 2020 року по 14 листопада 2019 року включно (заборгованість за період з 01 травня 2019 року по 31 жовтня 2019 року включно складає 216 279, 38 грн.), середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 15 листопада 2019 року по день постановлення рішення суду (на 30.03.2020 року складає 117 017, 25 грн.), а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що з 02 липня 1996 року вона була прийнята на роботу до Державного підприємства «Авіаагрегат» в медико-санітарну частину на посаду завідуючої поліклінікою. 29.07.1996 року ДП «Авіаагрегат» було реформовано у Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод». 16.11.1999 року вона була переведена на посаду головного лікаря медико-санітарної частини ВАТ «Дніпропетровський агрегатний завод». З 02 серпня 2010 року також працювала у ВАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» в медико-санітарній частині (за сумісництвом) лікарем-терапевтом вищої категорії. З 13.07.2011 року Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» було перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод». 01.03.2016 року вона була переведена менеджером з адміністративної роботи медико-санітарної частини. 15.11.2017 року Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод». 01.06.2018 року ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» уклав з нею контракт з працівником № 268 від 01.06.2018 року, згідно з яким вона приймалася на роботу менеджером з адміністративної роботи медико-санітарної частини на строк з 01.06.2018 року по 01.07.2019 року. Відповідно до пункту 9 Контракту їй встановлений посадовий оклад у розмірі 12 000, 00 грн. в місяць, надбавка - 3000, 00 грн.; згідно з п. 11 та п. 12 Контракту до щорічної відпустки виплачується матеріальна допомога у розмірі окладу; доплата - 20% до окладу від виплати всіх видів платних медичних послуг в місяць, а також за використання власного автомобіля для службових поїздок їй встановлена компенсація в сумі 1 000, 00 грн. в місяць. 01.07.2019 року ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» уклав з нею Контракт з працівником № 235 від 01.07.2019 року, згідно з яким вона приймалася на роботу директором медико-санітарної частини на строк з 04.07.2019 року по 04.07.2021 року. Відповідно до пункту 9 Контракту їй встановлений посадовий оклад у розмірі 12 000, 00 грн. в місяць, надбавка - 3 000, 00 грн., додатково - 20% від всіх видів платних медичних послуг до окладу; згідно з п. 10 Контракту за використання власного автомобіля для службових поїздок їй встановлена компенсація в сумі 2 000, 00 грн. в місяць; пунктом 11 Контракту передбачено, що до щорічної відпустки виплачується матеріальна допомога у розмірі середньомісячного окладу. З 04 липня 2019 року вона була переведена директором медико-санітарної частини ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод». З травня 2019 року відповідач незаконно, не пояснюючи причин, припинив виплату позивачу заробітної плати та інших виплат, передбачених контрактом. Впродовж шести місяців, з травня 2019 року до листопада 2019 року, відповідач так і не розрахувався з нею по заборгованості по заробітній платі. У відділі кадрів заводу їй повідомили, що єдиний вихід отримати зароблені кошти є написати заяву про звільнення та звільнитися з роботи. Під тиском цих обставин, вона 13 листопада 2019 року змушена написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням та отримала погодження про її звільнення з 14 листопада 2019 року. Оскільки відповідач не виконує законодавство про працю, умови контрактів, укладених з нею, вона має право розірвати контракт за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з цим, просить змінити формулювання причини її звільнення та вказати наступну підставу її звільнення - «звільнена за власним бажанням в зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов Трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України». В день звільнення - 14 листопада 2019 року відповідач не надав їй наказ про звільнення і належно оформлену трудову книжку з записом про її звільнення та не провів з нею остаточний розрахунок з виплати заборгованості по заробітній платі за період з травня 2019 року по 14 листопада 2019 року включно, а також з заборгованості по виплаті допомоги з тимчасової втрати працездатності, за періоди непрацездатності, які мали місце з 29 серпня 2019 року по 06 вересня 2019 року та з 10 жовтня 2019 по 08 листопада 2019 року. Згідно з наявними у позивача розрахунковими листками заборгованість відповідача по заробітній платі, виплати допомоги з тимчасової втрати працездатності та інших виплат без утримання податку з доходів й інших обов`язкових платежів за період з 01 травня 2019 року по 31 жовтня 2019 року складає 216 279, 38 грн. Розрахункові документи за нарахований дохід в період її роботи у відповідача з 01 листопада 2019 року по 14 листопада 2019 року у неї відсутні. Зазначила, що має також право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України з період, починаючи з 15 листопада 2019 року по день постановлення судового рішення, оскільки до теперішнього часу остаточний розрахунок з нею не проведений. Також, вона просить стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі 3-місячного середнього заробітку, яка за розрахунками позивача становить 52 846, 68 грн. На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом.
У судове засідання позивач не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи, що відповідач, будучі належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судові засідання систематично не з`являється, про причини неявки суд не повідомляє, суд вважає, що відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин, а тому, з урахуванням приписів ч.ч. 3, 4 ст. 223 ЦПК України вважає за можливе провести судове засідання за його відсутності та вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів.
Крім того, систематичну неявку відповідача в судові засідання суд розцінює як зловживання наданими правами з метою затягування розгляду справи та перешкоджання здійсненню судочинства.
У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх [censored] судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що з 02 липня 1996 року особа_1 працювала у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод», що підтверджується копією трудової книжки особа_1 серії номер_1 (а.с. 17-19), а також довідкою № 80-439 від 14 листопада 2019 року, виданою Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» (а.с. 30).
01 червня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» та особа_1 було укладено контракт з працівником № 268, відповідно до умов якого особа_1 була прийнята на роботу в медико-санітарну частину на посаду менеджера по адміністративній роботі на строк з 01 червня 2018 року по 01 липня 2019 року, з посадовим окладом 12 000, 00 грн., надбавкою - 3 000, 00 грн., з доплатою 20% до окладу від прибутку за надані медичні послуги в місяць, з компенсацією за використання власного автомобіля у розмірі 1 000, 00 грн. та з виплатою до щорічної відпустки матеріальної допомоги у розмірі окладу (а.с. 21-23).
У подальшому, 01 липня 2019 року між Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» та особа_1 було укладено контракт з працівником № 235, відповідно до умов якого особа_1 була прийнята на роботу в медико-санітарну частину на посаду директора медико-санітарної частини на строк з 04 липня 2019 року по 04 липня 2021 року, з посадовим окладом 12 000, 00 грн., надбавкою - 3 000, 00 грн., з доплатою 20% до окладу від всіх видів платних медичних послуг, з компенсацією за використання власного автомобіля у розмірі 2 000, 00 грн. та з виплатою до щорічної відпустки матеріальної допомоги у розмірі середньомісячного окладу (а.с. 25-28).
Звернувшись до суду позивач зазначила, що відповідач не виплачував позивачу нараховану їй заробітну плату та інші виплати, що передбачені контрактом, за період з травня 2019 року по листопад 2019 року, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі та 13 листопада 2019 року вона вимушена була написати заяву про звільнення за власним бажанням та отримала погодження про її звільнення з 14 листопада 2019 року, однак у день звільнення відповідач не провів з нею розрахунок, не повідомив про належні до виплати при звільненні суми, а також не видав трудову книжку.
У зв`язку з цим, за клопотанням позивача, ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2020 року, судом було витребувано у Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод»: наказ про звільнення особа_1 , інформація_1 , з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод»; довідку про нараховану та не виплачену заробітну плату особа_1 ; інформацію щодо строків перебування особа_1 у черговій відпустці та на лікарняному у період з 01 травня 2019 року по 14 листопада 2019 року; довідку про розмір заборгованості по виплаті допомоги з тимчасової втрати працездатності особа_1 за періоди непрацездатності, які мали місце з 29 серпня 2019 року по 06 вересня 2019 року та з 10 жовтня 2019 року по 08 листопада 2019 року; табель обліку робочого часу особа_1 по медико-санітарній частині за період з 01 травня 2019 року по 14 листопада 2019 року; довідку про розмір нарахованого, але невиплаченого особа_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; інформацію щодо стану розгляду заяви особа_1 про звільнення від 13 листопада 2019 року та щодо внесення відповідних відомостей до її трудової книжки (а.с. 56). Строк виконання ухвали в частині витребування доказів було встановлено судом до 05 травня 2020 року.
Вказану ухвалу Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» отримало 22 квітня 2020 року, однак станом на 01 липня 2020 року вищевказана ухвала Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» так і не була виконана, витребувані докази суду не надані, про причини їх неподання суду не повідомлено.
У зв`язку з цим, ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2020 року до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» було застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу та накладено штраф у розмірі 4 204, 00 грн. (а.с. 110-111).
Однак станом на момент розгляду справи судом, тобто станом на 10 серпня 2020 року, витребувані судом докази відповідач так і не надав та не повідомив суд про причини неподання доказів або про неможливість надати докази. За таких обставин судом встановлено, що відповідачем без поважних причин не надано докази, витребувані судом.
Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Оскільки відповідачем без поважних причин не надано суду докази, що витребовувались судом та не повідомлено причини неподання доказів, суд, з урахуванням обставин справи та враховуючи, що витребувані докази є необхідними для встановлення факту звільнення позивача з підприємства відповідача, факту наявності заборгованості по заробітній платі позивача та її розміру, вважає за можливе визнати встановленими обставини для з`ясування яких вони витребовувались, а саме те, що за період з травня 2019 року по листопад 2019 року відповідач дійсно не виплачував позивачу нараховану їй заробітну плату, 13 листопада 2019 року позивач написала заяву про звільнення та отримала погодження про її звільнення з 14 листопада 2019 року, однак до теперішнього часу відповідач не провів з позивачем розрахунок, не повідомив про належні до виплати при звільненні суми, а також не видав трудову книжку.
Вирішуючи позовні вимоги особа_1 про зміну формулювання причин звільнення суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 13 листопада 2019 року особа_1 подала до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» заяву, в якій просила звільнити її за власним бажанням (а.с. 29). Вказана заява була зареєстрована у відділі кадрів Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» того ж дня, тобто 13 листопада 2019 року, за № 80-1506. Звільнення Позивача за власним бажанням з 14 листопада 2020 року було погоджено начальником цеха (відділу), що підтверджується підписом у заяві.
Як вже зазначалося вище між сторонами склалися строкові трудові відносини на підставі укладеного Трудового контракту.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою Трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Слід враховувати, що строкові трудові договори, укладені відповідно до пунктів 2, 3 статті 23 КЗпП, за ініціативи працівника припиняються за нормами статті 39 КЗпП.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦПК України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або Трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Отже, законом визначено, що строковий трудовий договір може бути достроково розірвано на вимогу працівника також і у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання Трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
В даному випадку позивачем у заяві про звільнення від 13 листопада 2019 року було зазначено про звільнення за власним бажанням та звільнення позивача з 14 листопада 2020 року було погоджено начальником цеха (відділу).
Отже, в даному випадку роботодавець або уповноважений ним орган зобов`язаний був розірвати трудові відносини з позивачем у визначений законом строк, і видати наказ, у якому причини й дата звільнення мають бути чітко сформульовані.
У заяві позивача про звільнення не було зазначено бажану дату звільнення, однак начальником цеха (відділу) звільнення позивача було погоджено з 14 листопада 2020 року, у зв`язку з чим останнім робочим днем позивача є 14 листопада 2019 року.
Написання позивачем - особа_1 заяви про звільнення за власним бажанням слід розглядати як вчинення нею дій, направлених на зміну діючих між сторонами правовідносин, з метою настання відповідних правових наслідків (в даному випадку - звільнення працівника працюючого за строковим трудовим контрактом та припинення між сторонами трудових правовідносин).
За таких обставин, оскільки у заяві про звільнення від 13 листопада 2019 року позивач просила звільнити її за власним бажанням та начальник цеха (відділу) погодив звільнення позивача з 14 листопада 2019 року, то у відповідача виник обов`язок звільнити позивача та розірвати з ним трудові відносини 14 листопада 2019 року, про що видати відповідний наказ про звільнення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Судом встановлено, що 14 листопада 2019 року трудові відносини між позивачем та відповідачем були фактично припинені. Однак, відповідач 14 листопада 2019 року безпідставно не видав відповідний наказ про звільнення особа_1 та не видав їй належно оформлену трудову книжку, що є грубим порушенням вимог статті 47 КЗпП України.
Згідно положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У позовній заяві позивач наполягає на тому, що наказ про його звільнення відповідач не видав і до теперішнього часу, а також не видає позивачу належно оформлену трудову книжку, що порушує вимоги Трудового законодавства України. При цьому, доказів на спростування таких обставин стороною відповідача суду не надано.
Отже, судом встановлено, що не видавши позивачу трудову книжку в передбачений законом строк після написання ним заяви про звільнення, відповідачем були порушені конституційні права позивача, а саме - право на працю та право на звільнення.
Наведені протиправні дії відповідача порушують право позивача на припинення існуючих трудових відносин та на можливість нового працевлаштування позивача.
Звертаючись до суду з даним позовом, особа_1 , серед іншого, просила суд зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» змінити формулювання причин її звільнення зі «звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України» на «звільнена за власним бажанням в зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов Трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України».
Так, відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Тобто, зміна формулювання причин звільнення допускається лише у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству. Наприклад, коли робітник звернувся з заявою про звільнення за угодою сторін, а роботодавець звільнив його за власним бажанням, про що зробив запис в його трудову книжку. Або допустив помилку та помилково сформулював причини звільнення, не у відповідності до приписів КЗпПУ.
Судом встановлено, що у заяві про звільнення від 13 листопада 2019 року позивач просила звільнити її саме за власним бажанням, тобто на підставі частини першої статті 38 КЗпП України та саме таке звільнення з 14 листопада 2019 року було погоджено начальником цеху (відділу).
Звільнити за частиною 3 статті 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного чи Трудового договору, позивач у своїй заяві про звільнення від 13 листопада 2019 року не просила.
Тобто, судом встановлено, що волевиявлення позивача було направлено на припинення трудових правовідносин за власним бажанням позивача, без зазначення у заяві причин, які спонукали її до звільнення.
За таких обставин, оскільки у своїй заяві про звільнення позивач просила звільнити її саме за власним бажанням без зазначення конкретних причин звільнення, та враховуючи факт погодження відповідачем звільнення за власним бажанням, суд приходить до висновку, що позовні вимоги особа_1 в частині зміни формулювання причин звільнення задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю передбачених законом підстав для їх зміни.
Оскільки особа_1 у своїй заяві про звільнення просила звільнити її за власним бажанням, тобто на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, а не у зв`язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи Трудового договору, то і підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги також відсутні, а отже у задоволенні позовних вимог особа_1 в цій частині також слід відмовити.
Щодо позовних вимог особа_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» заборгованості по заробітній платі слід зазначити наступне.
Звернувшись до суду, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 травня 2019 року по 14 листопада 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Разом з тим, починаючи з травня 2019 року відповідач не виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.
Згідно з розрахунковими відомостями (а.с. 32-37) та розрахунковими листками (а.с. 38-40) вбачається, що за період з травня 2019 року по жовтень 2019 року включно відповідачем позивачу було нараховано заробітну плату у загальному розмірі 259 142, 40 грн. (травень 2019 року - 97 794, 23 грн., червень 2019 року - 46 924, 83 грн., липень 2019 року - 19 286, 60 грн., серпень 2019 року - 35 985, 37 грн., вересень 2019 року - 24 828, 40 грн., жовтень 2019 року - 34 322, 97 грн.).
При цьому, у позовній заяві позивачем зазначено, що нею були отримані виплати соцстраху за травень 2019 року в сумі 13 184, 22 грн., матеріальна допомога за липень 2019 року у розмірі 4 000, 00 грн., виплати соцстраху за серпень 2019 року у розмірі 10 680, 00 грн. та виплати соцстраху за жовтень 2019 року у розмірі 14 998, 80 грн., а отже всього на суму 42 863, 02 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з березня 2019 року по жовтень 2019 року включно становить 216 279, 38 грн. (259 142, 40 грн. - 42 863, 02 грн. = 216 279, 38 грн.).
Позивач у позовній заяві просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 травня 2019 року по 14 листопада 2019 року. Однак, матеріали справи не містять жодних доказів та документів на підтвердження розміру заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з 01 листопада 2019 року по 14 листопада 2019 року, у зв`язку з цим, за відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити точний розмір заборгованості по заробітній платі за період з 01 листопада 2019 року по 14 листопада 2019 року. При цьому, у своїх розрахунках заборгованості по заробітній платі позивач також зазначає, що відомості про заборгованість по заробітній платі за період з 01 листопада 2019 року по 14 листопада 2019 року у позивача відсутні.
Крім того, слід враховувати роз`яснення наведені у абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.199 року у відповідності до яких, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь особа_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з травня 2019 року по жовтень 2019 року включно у розмірі 216 279, 38 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а отже позовні вимоги особа_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Щодо позовних вимог особа_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Згідно з пунктом 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
З наявних в матеріалах справи табелів обліку робочого часу по МСЧ за вересень та жовтень 2019 року вбачається, що позивач особа_1 у вересні та жовтні 2019 року не працювала, оскільки перебувала у відпустці та на лікарняному (а.с. 45-46).
Оскільки у вересні та у жовтні 2019 року позивач не працювала, то середня заробітна плата має обчислюватись виходячи з виплат за липень 2019 року та серпень 2019 року.
З наявних в матеріалах справи табелів обліку робочого часу по МСЧ за липень та серпень 2019 року вбачається, що кількість фактично відпрацьованих позивачем днів за липень 2019 року та серпень 2019 року складає 28 днів (16 + 12 = 28) (а.с. 43-44).
Відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, серед іншого: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника; одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
Згідно розрахункової відомості за липень 2019 року, у липні 2019 року позивачу було нараховано заробітну плату у загальному розмірі 19 286, 60 грн. (а.с. 34). Однак, при цьому, у липні 2019 року позивачу було нараховано матеріальну допомогу у розмірі 4 000, 00 грн., яка не враховується при обчисленні середньої заробітної плати, а тому при розрахунку середньоденної заробітної плати позивача враховується заробітна плата за липень 2019 року у розмірі 15 286, 60 грн. (19 286, 60 грн. - 4 000, 00 грн. = 15 286, 60 грн.
Згідно розрахункової відомості за серпень 2019 року, у серпні 2019 року позивачу було нараховано заробітну плату у загальному розмірі 35 985, 37 грн. (а.с. 35). Однак, при цьому, у серпні 2019 року позивачу було здійснено виплати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на загальну суму 16 040, 85 грн., а саме: лікарняний, нарахований відповідачем - 5 360, 85 грн. та виплати соцстраху - 10 680, 00 грн., які не враховується при обчисленні середньої заробітної плати, а тому при розрахунку середньоденної заробітної плати позивача враховується заробітна плата за серпень 2019 року у розмірі 19 944, 52 грн. (35 985, 37 грн. - 16 040, 85 = 19 944, 52 грн.).
Отже, середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до заробітної плати за останні два відпрацьованих місяці (липень та серпень 2019 року) становить: липень 2019 року - 15 286, 60 грн., серпень 2019 року - 19 944, 52 грн., що разом складає (15 286, 60 грн. + 19 944, 52 грн. = 35 231, 12 грн.) поділеної на кількість робочих днів за ці два місяці (16 + 12 = 28 днів) = 1 258, 25 грн.
Судом встановлено, що згідно наказу голови правління Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» № 25/1/68 від 25 березня 2020 року «Про режим роботи» у зв`язку з введенням карантинного режиму в Україні роботу підприємства було призупинено з 26 березня по 03 квітня 2020 року (а.с. 62). Дію наказу № 25/1/68 від 25 березня 2020 року було продовжено до 22 травня 2020 року наказами № 30/1/68 від 30.03.2020 року (а.с. 63), № 22/1/68 від 22.04.2020 року (а.с. 64), № 8/1/68 від 08.05.2020 року (а.с. 65).
Інших доказів щодо скорочених режимів роботи на підприємстві Відповідача та строків дії таких режимів, матеріали справи не містять.
Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 15.11.2019 року і по день розгляду справи судом, оскільки розрахунок з позивачем на день розгляду справи судом не проведено.
Кількість робочих днів, з урахуванням режиму роботи на підприємстві за період з 15 листопада 2019 року по 10 серпня 2020 року складає 144 дні, а саме: листопад 2019 року - 11 днів, грудень 2019 року - 21 день, січень 2020 року - 21 день, лютий 2020 року - 20 днів, березень 2020 року - 17 днів, травень 2020 року - 5 днів, червень 2020 року - 20 днів, липень 2020 року - 23 дні, серпень 2020 року - 6 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, а саме за період з 15 листопада 2019 року по 10 серпня 2020 року складає: 144 днів х 1 258, 25 грн. = 181 188, 00 грн.
За таких обставин, з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь особа_1 слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 181 188, 00 грн., а тому позовні вимоги особа_1 в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що позивачу особа_1 правничу допомогу у вказаній справі надавала адвокат Стасюк Наталія Іванівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0094, видане на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11 вересня 1993 року (а.с. 72)), що підтверджується ордером серії ДП № 000013 від 18 травня 2020 року (а.с. 71), Договорами про надання правничої допомоги № 27/02-20 від 27 лютого 2020 року (а.с. 80-81), № 26/03-20 від 26 березня 2020 року (а.с. 85-86) та № 18/05-20 від 18 травня 2020 року, укладеними між адвокатом Стасюк Н.І. та особа_1 (а.с. 73-74).
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
02 березня 2020 року адвокатом Стасюк Н.І. та особа_1. було підписано Акт № 1 про надання адвокатських послуг (а.с. 83), за яким 02 березня 2020 року особа_1 сплатила адвокату Стасюк Н.І. 500, 00 грн., що підтверджується квитанцією № 1/03 від 02 березня 2020 року (а.с. 84). 30 березня 2020 року адвокатом Стасюк Н.І. та особа_1. було підписано Акт № 2 про надання адвокатських послуг (а.с. 87), за яким 02 березня 2020 року особа_1 сплатила адвокату Стасюк Н.І. 2 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією № 2/03 від 02 березня 2020 року (а.с. 88), та 26 березня 2020 року - 1 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією № 3/03 від 26 березня 2020 року (а.с. 89). Крім того, 18 травня 2020 року адвокатом Стасюк Н.І. та особа_1. було підписано Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 18/05-20 від 18.05.2020 року, згідно якої сторони домовились, що вартість послуг адвоката з надання правничої допомоги у цивільній справі № 204/1920/20 здійснюється у фіксованому розмірі 5 000, 00 грн. (а.с. 92). 18 травня 2020 року особа_1 сплатила адвокату Стасюк Н.І. 5 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією № 1/05 від 18 травня 2020 року (а.с. 93).
За таких обставин, суд вважає, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у загальному розмірі 8 500, 00 грн. (500, 00 грн. + 2 000 грн. + 1 000 грн. + 5 000, 00 грн. = 8 500, 00 грн.), та вказані витрати мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх [censored] з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги особа_1 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені на загальну суму 216 279, 38 грн. та позивач був звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 2 162, 79 грн. Крім того, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за які позивачем було сплачено судовий збір, задоволені на суму 181 188, 00 грн., то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1 811, 88 грн. Оскільки у задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення та про стягнення вихідної допомоги судом відмовлено, то судові витрати позивача в цій частині підлягають віднесенню на сторону позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 21, 38, 39, 47, 115, 116, 233, 235 КЗпП України, ст. 15, 23 ЦК України, Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 84, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 280-282, 273, 352, 430 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, єдрпоу 14311614) на користь особа_1 , інформація_1 (місце проживання: адреса_1 , рнокпп - номер_2 ), заборгованість по заробітній платі у розмірі 216 279, 38 грн. (двісті шістнадцять тисяч двісті сімдесят дев`ять гривень, 38 копійок), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 181 188, 00 грн. (сто вісімдесят одна тисяча сто вісімдесят вісім гривень, 00 копійок).
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, єдрпоу 14311614) на користь особа_1 , інформація_1 (місце проживання: адреса_1 , рнокпп - номер_2 ), судовий збір у розмірі 1 811, 88 грн. (одна тисяча вісімсот одинадцять гривень, 88 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 8 500, 00 грн. (вісім тисяч п`ятсот гривень, 00 копійок).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, єдрпоу 14311614) судовий збір у розмірі 2 162, 79 грн. (дві тисячі сто шістдесят дві гривні, 79 копійок) на користь держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез