АТ "ДАЗ": невыплата зарплаты

Дело № 204/974/20
Производство № 2/204/782/20

Красногвардейский районный суд г.. днепропетровская

текст решения

именем украины

4 мая 2020 Красногвардейский районный суд Днепропетровска в составе:
председательствующей судьи Токарь Н.В.,
при секретаре [С.] К.А.,
рассмотрев в порядке упрощенного искового производства в зале суда в м.Днипро гражданское дело по исковому заявлениюОСОБА_1 к Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» о взыскании задолженности по заработной плате и среднего заработка за время задержки выплаты заработной платы, -

В:

В феврале 2020 истец обратился в суд с исковым заявлением, в котором просила взыскать с ЗАО «Днепропетровский агрегатный завод» в пользу задолженность по начисленной, но не выплаченной заработной платы в размере 44131 грн. за период с июля 2019 по декабрь 2019 года.
В вбґрунтування иска истец указала, что с 16 октября 2013 по настоящее время она находится в трудовых правоотношениях с ответчиком. В июле-декабре 2019 истцу была начислена, но не выплачена заработная плата. Истец отмечает, что ответчик был обязан выплатить начисленные средства в сумме 44131 грн., Однако своего долга по полному расчета по заработной плате ответчик не выполнил, поэтому истец вынужден обратиться в суд с указанным иском.
постановлением суду от 02.03.2020 года по делу открыто упрощенное исковое производство, дело рассмотрено без уведомления (вызова) сторон. Сторонам было направлено копию постановления от 02.03.2020 года, а также ответчику было направлено копию искового заявления с приложениями.
С учетом требований ст.ст.19, 274, 276, 277 ГПК Украины, рассмотрение дела осуществлено в порядке упрощенного искового производства без уведомления участников дела; лица, участвующие в деле, не вызывались.
Ответчик в установленный судом срокне предоставил суду отзывов на исковое заявление, в связи с чем, суд решает дело по имеющимся материалами.
Изучив и исследовав письменные материалы дела, суд считает, что исковые требования подлежат удовлетворению, в связи со следующим.
Статьей 15 ГК Украины определено на защиту гражданских прав и интересов, где указано, что каждый человек имеет право на защиту своего гражданского права в случае его нарушения, непризнания или оспаривания.
Каждый имеет право обратиться в суд за защитойсвоего личного неимущественного или имущественного права и интереса, предусмотрено ст.16 ГК Украины.
Согласно ст.12 ГПК Украины гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности сторон.
Участники дела имеют равные права на осуществление всех процессуальных прав и обязанностей, предусмотренных законом.
Каждая сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
В соответствии сстатьи 3 КЗоТ Украины законодательство о труде регулирует трудовые отношения работников всех предприятий, учреждений, организаций независимо от форм собственности, вида деятельности и отраслевой принадлежности, а также лиц, работающих по трудовому договору с физическими лицами.
Статьей 4 КЗоТ Украины определено, что законодательство о труде состоит из КЗоТ Украины и других актов законодательства Украины, принятых в соответствии с ним.
Согласно ч. 1 ст. 233 Кодекса законов о труде Украины, работник может зоветрнутися с заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении - в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки. В случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без огния каким-либо сроком.
Установлено, что особа_1 с 16 октября 2013 находится в трудовых отношениях с Частным акционерным обществом «Днепропетровский агрегатный завод» и работает в должности фрезеровщика 3 разряда по производству гидро- эмульсионной аппаратуры (а.с.4, 10, 11).
7 октября 2019 истцом подано заявление об увольнении с работы по соглашению сторон, которое было согласовано Начальником цеха №12 и наложен резолюцию об освобождении особа_1 с 18.10.2019 года, однако, как следует из материаловдела и объяснений, изложенных в иске, стороны продолжили трудовые правоотношения, приказ об увольнении истца отсутствует, трудовая книжка находится у ответчика, более того, истцу начислялась заработная плата течение октября, ноября и декабре 2019 года.
С копии справки Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод», изданной истцу, усматривается, что задолженность истца по выплатам заработной платы на 30.01.2020 года составляет: за июль 13827 грн., за август 11563 грн., за сентябрь 6859 грн., за октябрь 7901 грн., за ноябрь 2539 грн., за декабрь 1442 грн., что вместе составляет 44131 грн. (А.с.5).
Согласно ч. 1 ст. 1 Закона Украины «Об оплате труда», заработная плата - это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которое по трудовому договору работодатель выплачивает работнику за выполненную им работу.
Согласно ч. 1 ст. 21 Закона Украины «Об оплате труда», работник имеет право на оплату своего труда в соответствии с актами законоства и коллективного договора на основании заключенного Трудового договора.
Нормами ч. 1 ст. 24 Закона Украины «Об оплате труда» установлено, что заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов - представителями, избранными и уполномоченнымитрудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата.
Аналогичные положения имеет ч. 1 ст. 115 Кодекса законов о труде Украины.
Согласно ч. Ч. 1, 7 ст. 43 Конституции Украины каждый имеет право на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он свободно выбирает или на который свободно соглашается. Право на своевременное получение вознагражденияи за труд защищается законом.
Вместе с тем, как было установлено судом, начиная с июля по декабрь 2019 ответчик не выплачивал истцу начисленную ему заработную плату, задолженность по которой за указанный период составляет 44131 грн. Указанную сумму заработной платы истцу по состоянию на время рассмотрения дела судом не выплачена, доказательств обратного ответчиком суду не предоставлено.
При таких обстоятельствах, суд приходит к выводу, что исковые требования о взыскании начисленной, но не выплаченной по работамной платы являются обоснованными и подлежащими удовлетворению, в частности суд считает взыскать с ЗАО «Днепропетровский агрегатный завод» в пользу особа_1 начисленную, но не выплаченную заработную плату за период с июля 2019 по декабрь 2019 в размере 44131 грн. (За июль 13827 грн., За август 11563 грн., За сентябрь 6859 грн., За октябрь 7901 грн., За ноябрь 2539 грн., За декабрь 1442 грн.).
Судом также учитываются разъяснения, изложенные в п.6 Постановления Пленума Верховногого Суда Украины №13 от 24 декабря 1999 года «О практике применения судами законодательства об оплате труда», согласно которому удовлетворяя требования об оплате труда, суд должен привести в решении расчеты, из которых он исходил при определении сумм, подлежащих взысканию. Поскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части рения.
Что касается соображений, изложенных в мотивировочной части иска по ссылки на нормы Трудового законодательства, которыми урегулирован ответственность работодателя за несвоевременный расчет при увольнении работника, суд отмечает следующее.
В соответствии со ст. ст. 12, 81 ГПК Украины каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
Согласно ст.13 ГПК Украины, суд рассматривает дело не иНакш как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях. Сбор доказательств по гражданским делам не является обязанностью суда, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Суд вправе собирать доказательства, касающиеся предмета спора, по собственной инициативе только в случаях, когда это необходимо для защиты малолетних или несовершеннолетних лиц или лиц, признанных судом не действуетспособными или дееспособность которых ограничена, а также в других случаях, предусмотренных настоящим Кодексом. Участник дела распоряжается своими правами относительно предмета спора по своему усмотрению. Такое право имеют также лица, в интересах которых заявлены требования, за исключением тех лиц, которые не имеют процессуальной дееспособности.
Исходя из аксиомы гражданского судопроизводства jura novit curia - «суд знает закон», при рассмотрении дела суд действительно должен предоставить правильную правовую квалификацию отношениям сторон, однако не моты применена судом для разрешения спора по существу в отсутствие соответствующего ходатайства истца по делу, поскольку иной подход суда нарушил бы принцип диспозитивности судебного процесса и правомерны ожидания как истца (который обращается именно с определенным образом обоснованной в правовом аспекте требованию) так и ответчика (который отрицая против иска приводит доводы именно по тем основаниям и обоснований, которые приводятся истцом по делу).
К такому выводу пришел Верховный Суд в постановлении от 23.09.2019 по делу № 917/1739/17.
Большая Палата Верховного Суда неоднократно обращала внимание, что применение конкретного способа защиты гражданского права зависит как от содержания права или интереса, для защиты которого обратилась лицо, так и от характера его нарушения, непризнания или оспаривания. Такие право или интерес должны быть защищены судом способом, который является эффективным, то есть таким, что соответствует содержанию соответствующего права или интереса, характера его нарушения, непризнания или оспаривания и вызванногом этими действиями последствия. Подобные выводы сформулированы, в частности, в постановлениях Большой Палаты Верховного Суда от 5 июня 2018 по делу № 338/180/17, от 11 сентября 2018 по делу № 905/1926/16, и от 30 января 2019 по делу № 569 / 17272/15-с.
В свою очередь, в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 12 декабря 2018 по делу №570 / 3439/16-ц сделано правовое заключение о том, что определение ответчиков, предмета и оснований спора является правом истца. Зато установки належности ответчиков и обоснованности иска - обязанностью суда, который выполняется при рассмотрении дела (пункт 41 постановления Большой Палаты Верховного Суда от 17 апреля 2018 по делу № 523/9076/16-ц).
Суд, в соответствии с принципом диспозитивности гражданского процесса и рассмотрения дела исключительно в пределах исковых требований, даже при наличии соответствующего частичного правового обоснования в мотивировочной части иска, лишен возможности решить вопрос о взыскании среднего заработка са время задержки расчета при увольнении, поскольку соответствующих исковых требований особа_1 заявлено не было.
Подытоживая сказанное, исследовав всесторонне, полно, непосредственно и объективно имеющиеся в деле доказательства, оценив их относимость, допустимость, достоверность, достаточность и взаимную связь в их совокупности, выяснив все обстоятельства дела, с учетом того, что согласно ст. 2 ГПК Украины задачей гражданского судопроизводства является справедливое, беспристрастное и своевременное рассмотрение и разрешение гражданскихих дел в целях защиты нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов физического лица, суд приходит к выводу, что исковые требования особа_1 подлежат удовлетворению.
При этом, согласно п. 2 ч. 1 ст. 430 ГПК Украины, суд допускает немедленное выполнение решений по делам о присуждении работнику заработной платы, но не более чем за один месяц.
При таких обстоятельствах, суд считает необходимым допустить к немедленному исполнению решение суда в части взыскания начисленной, но невиплаченои заработной платы, но не более чем за один месяц.
Учитывая, что исковые требования удовлетворены, а истца при подаче иска был освобожден от уплаты судебного сбора в соответствии с Законом, то согласно ст.141 ГПК Украины, с ответчика в пользу государства подлежит взысканию судебный сбор в размере 840, 80 грн.
На основании изложенного, руководствуясь ст. 43 Конституции Украины, ст.ст.3, 4, 115, 233 КЗоТ Украины, ст. ст. 1, 21, 24 Закона Украины «Об оплате труда», ст. ст. 2, 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 352, 430 ГПК Украины, суд -

решил:

Исковое заявление особа_1 к Частного акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» о взыскании задолженности по заработной плате и среднего заработка за время задержки выплаты заработной платы - удовлетворить.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» (егрпоу 14311614) в пользу особа_1 (рнокпп номер_1) начисленную, но не выплаченную заработную плату за период июль 2019 - декабрь 2019 в размере 44 131 (сорок четыре тысячи сто тридцать один) грн., которая определена без удержания налога с доходов физических лиц и других обязательных платежей.
Допустить немедленное исполнение решения в части взыскания начисленной, но не выплаченной заработной платы, в пределах суммы платежа за один месяц.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Днепропетровский агрегатный завод» (егрпоу 14311614) в пользу государства судебный сбор в размере 840 (восемьсот сорок) рублей 80 (восемьдесят) копеек.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Решение может быть обжаловано в Апеляцийному порядке в Днепровский апелляционный суд через суд первой инстанции путем подачи в течение тридцати дней со дня его провозглашения апелляционной жалобы. Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае рассмотрения дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.
Решение может быть пересмотрено судом, который постановил, по письменному заявлению видповидача. Заявление о пересмотре заочного решения может быть подано в течение тридцати дней со дня его провозглашения. Участник дела, которому полное заочное решение суда не было вручено в день провозглашения, имеет право на восстановлении пропущенного срока на подачу заявления о его пересмотре - если такое заявление подано в течение двадцати дней со дня вручения ему полного заочного решения суда. Срок на подачу заявления о пересмотре заочного решения может быть также восстановлен в случае пропуска по другим уважительным причинам.Заочное решение вступает в законную силу, если в течение сроков, установленных настоящим Кодексом, не представлены заявление о пересмотре заочного решения или апелляционная жалоба, или если решение оставлено в силе по результатам апелляционного рассмотрения дела.
Во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), сроки на апелляционное обжалование, определенные статьей 354 ГПК Украины, продолжаются на срок действия такого карантина.





судьяН.В.Токар

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:

Справа № 204/974/20
Провадження № 2/204/782/20

красногвардійський районний СУД м. дніпропетровська

заочне рішення

іменем україни

04 травня 2020 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
при секретарі [С.] К.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -

встановив:

У лютому 2020 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з ПрАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» на її користь заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 44131 грн. за період з липня 2019 року по грудень 2019 року.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що з 16 жовтня 2013 року по теперішній час вона перебуває у трудових правовідносинах з відповідачем. Протягом липня-грудня 2019 року позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата. Позивач зазначає, що відповідач був зобов`язаний виплатити нараховані кошти в сумі 44131 грн., однак свого обов`язку щодо повного розрахунку по заробітній платі відповідач не виконав, а тому позивач вимушена звернутися до суду із зазначеною позовною заявою.
Ухвалою суду від 02.03.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 02.03.2020 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.
З урахуванням вимог ст.ст.19, 274, 276, 277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Відповідач у встановлений судом строк не надав суду відзивів на позовну заяву, у зв`язку з чим, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх [censored] суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.
Статтею 15 ЦК України визначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст.16 ЦК України.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Встановлено, що особа_1 з 16 жовтня 2013 року перебуває у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» і працює на посаді фрезерувальника 3 розряду з виробництва гідро-емульсійної апаратури (а.с.4, 10, 11).
07 жовтня 2019 року позивачем подано заяву про звільнення з роботи за згодою сторін, яку було погоджено Начальником цеху №12 та накладено резолюцію про звільнення особа_1 з 18.10.2019 року, однак, як вбачається з матеріалів справи та пояснень, викладених у позові, сторони продовжили трудові правовідносини, наказ про звільнення позивача відсутній, трудова книжка знаходиться у відповідача, більше того, позивачу нараховувалася заробітна плата протягом жовтня, листопада та грудня 2019 року.
З копії довідки Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод», виданої позивачу, вбачається, що заборгованість позивача по виплатам заробітної плати станом на 30.01.2020 року складає: за липень 13827 грн., за серпень 11563 грн., за вересень 6859 грн., за жовтень 7901 грн., за листопад 2539 грн., за грудень 1442 грн., що разом становить 44131 грн. (а.с.5).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Разом з тим, як було встановлено судом, починаючи з липня по грудень 2019 року відповідач не виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату, заборгованість по якій за зазначений період становить 44131 грн. Зазначену суму заробітної плати позивачу станом на час розгляду справи судом не виплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, зокрема суд вважає необхідним стягнути з ПрАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь особа_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з липня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 44131 грн. (за липень 13827 грн., за серпень 11563 грн., за вересень 6859 грн., за жовтень 7901 грн., за листопад 2539 грн., за грудень 1442 грн.).
Судом також враховуються роз`яснення, викладені в п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Що стосується міркувань, викладених в мотивувальній частині позову щодо посилання на норми Трудового законодавства, якими врегульовано відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд, відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу та розгляду справи виключно в межах позовних вимог, навіть за наявності відповідного часткового правового обґрунтування в мотивувальній частині позову, позбавлений можливості вирішити питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідних позовних вимог особа_1 заявлено не було.
Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх [censored] з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги особа_1 підлягають задоволенню.
При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
За таких обставин, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, а позивача при подачі позову було звільнено від сплати судового збору на підставі Закону, то відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст.3, 4, 115, 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 2, 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 352, 430 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (єдрпоу 14311614) на користь особа_1 (рнокпп номер_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату за період липень 2019 року - грудень 2019 року у розмірі 44131 (сорок чотири тисячі сто тридцять одна) грн., яка визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (єдрпоу 14311614) на користь держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), строки на апеляційне оскарження, визначені статтею 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину.





Суддя Н.В.Токар