АТ "К.ЕНЕРГО": невыплата зарплаты

Справа № 752/12523/19
Провадження № 2/752/2123/20



рішення
Іменем України

17.02.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді [Ч.] Н.П.
з участю секретаря [Ш.] М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства «К.Енерго» про стягнення невиплаченої частини заробітної плати за роботу в надурочний час та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні,  —

встановив:

В червні 2019 року позивач особа_1 звернувся до суду із позовом до відповідача АТ «Київенерго», правонаступником якого є АТ «К.Енерго», в якому просив суд стягнути із вілповідача на користь позивача невиплачену частину заробітної плати за роботу в надурочний час в сумі 681 грн. та середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.
В обгрунтування позову зазначено, що 31.07.2018 року позивача особа_1 було звільнено з посади начальника зміни станції ТЕЦ-6 Стурктурного відокремленого підрозділу «Київські ТЕЦ» АТ «Київенерго», у зв`язку із переведенням до КП «Київтеплоенерго», відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України. Трудова книжка була видана 31.07.2018 року та здійснено частковий розрахунок. Позивач вказує, що при його звільненні відповідач не врахував переробіток робочого часу позивача за період з 01.01.2018 р. по 31.07.2018 р., що складає 4 год., та не виплатив суму в розмірі 681 грн., а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21.06.2019 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 28.08.2019 року, було вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.02.2020 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи до судового розгляду.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Одночасно вказав, що дійсно відповідачем було сплачено йому частину невиплаченої заробітної плати за роботу в надурочний час в грудні 2019 року, однак, середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідачем йому сплачено не було, а тому за його розрахунками за період з 01.08.2018 р. по 03.01.2020 р. (357 робочих днів) відповідач має компенсувати позивачу суму в розмірі 326722, 83 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, та просила в їх задоволенні відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві. Одночасно зазначила, що одразу після зняття з рахунків відповідача арешту позивачу 27.12.2049 року були перераховані кошти із вирахуванням ПДФО та військового збору, а тому в цій частині позовні вимоги безпідставні. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку вказала, що позивач при подачі позову не визначився із розміром заявлених позовних вимог в цій частині, не сплатив належним чином судовий збір. Крім того, вказала, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а тому просила в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, посилаючись на принципи справедливості та співрозмірності.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.
За змістом статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі те, що 31.07.2018 року позивача особа_1 було звільнено з посади начальника зміни станції ТЕЦ-6 Стурктурного відокремленого підрозділу «Київські ТЕЦ» АТ «Київенерго», у зв`язку із переведенням до КП «Київтеплоенерго», відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України. Трудова книжка була видана позвиачу 31.07.2018 року.
Позивач вказує, що при звільненні йому не було виплачено частину заробітної плати за роботу в надурочний час в сумі 681 грн.
Наказом СВП «Київські ТЕЦ» АТ «Київенерго» № 1 від 31.01.2019 року, було вирішено питання щодо нарахування і виплату працівникам коштів за роботу в надурочний час, зокрема, і позивачу особа_1 в сумі 681, 00 грн.
Судом встановлено, що фактично виплата коштів в сумі 681, 00 грн. за вирахуванням ПДФО та військового збору була здійснена відповідачем 27.12.2019 року, про що свідчить копія платіжного доручення № 410 371 від 27.12.2019 р.
При вирішенні спору суд приймає до уваги те, що приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 1 статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу (ч. 1 ст. 94 Закону України «Про оплату праці»). В окремих випадках може виплачуватися в натуральній формі. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюються у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.
Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього Трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством (ст. 63 КзПП України).
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочні робіт кожного працівника. (ст. 65 КзПП).
Відповідно до ч.1 ст.115 Кодексу законів про працю України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлено трудову книжку і провести з ним розрахунки в строки, передбачені цим кодексом.
Згідно із ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із статтями 80 і 81 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй [censored] дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В ході розгляду справи було встановлено, що позивачу дійсно при звільненні не було виплачено заробітну плату за роботу в надурочний час в сумі 681 грн., однак, ці кошти з відрахуванням ПДФО та військового збору, були перераховані позивачу 27.12.2019 року.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи позивачу було перераховано та виплачено суму заробітної плати за роботу в надурочний час, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
В частині заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з моменту звільнення позивача по день ухвалення рішення за даним позовом, суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. В постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6−15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В судовому засіданні встановлено, що у спірних правовідносинах з вини відповідача, повний розрахунок при звільненні з позивачем був проведений — 27.12.2019 року.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач був звільнений за переведенням 31.07.2018 р., у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України.
Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку.
Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 01.08.2018 року.
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Судом встановлено, що розмір середньоденного заробітку позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували дню звільнення складає суму в розмірі 915, 19 грн.
Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 01.08.2018 р. по 27.12.2019 року складає 352 робочих дні.
Відтак розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить суму в розмірі 322146, 88 грн. (915, 19×352).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене встатті 117 КЗпП Українивідшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Разом з тим, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу.
Зазначений висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року по справі № 6−113цс16 та від 13 березня 2017 року по справі № 6−259цс17.
Стосовно застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
У спірних правовідносинах наявний спір між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення.
Суд бере до уваги, що відповідачем не було здійснено виплату заробітної плати в повному обсязі за роботу в надурочний час, оскільки відповідач вважав, що остаточний розрахунок при звільненні позивача проведений в повному обсязі, та лише на виконання наказу № 1 від 31.01.2019 року, позивачу 27.12.2019 року після зняття арешту з рахунків відповідача були перераховані належні до сплати кошти, а тому, на думку суду, характер порушення трудових прав позивача з боку відповідача в даному випадку не є свідомим.
Враховуючи вищенаведене, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем було здійснено виплату позивачу заробітної плати за роботу в надурочний час в ході розгляду справи, суд вважає за можливе визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, та вбачає підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в розмірі 1000, 00 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76, 81, 82, 102, 141, 263−265, 268, 354 ЦПК України, суд,  —

вирішив:

Позов особа_1 до Акціонерного товариства «К.Енерго» про стягнення невиплаченої частини заробітної плати за роботу в надурочний час та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні,  — задовольнити частково.
Стягнути із Акціонерного товариства «К.Енерго» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «К.Енерго» на користь держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.
Повні ім`я та найменування сторін:
позивач особа_1, ідентифікаційний код номер_1, проживає за адресою: адреса_1;
відповідач Акціонерне товариство «К.Енерго», єдрпоу 00131305, адреса: Донецька область, Мар`їнський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, 34.

Головуючий Н.П. [Ч.]