вугільна компанія краснолиманська: отзыв сотрудника

Провадження № 2/235/1758/21

Справа № 235/5231/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

11 листопада 2021 року Красно армійський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючої - судді [В.] о.в.,

при секретарі Грекової ю.в.

за участю представника позивачки особа_1 ,

за участю представника відповідача Бушинської є.в.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом особа_2 до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач особа_2 звернулась до суду з позовом до дп Вугільна компанія Краснолиманська про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, шо з відповідачем по справі перебував у трудових відносинах з

12.07.2016 року по 13.10.2020 рік. Наказом № 1946/к від 13.10.2020 року її було звільнено за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. При звільненні їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з січня 2020 року по жовтень 2020 рік в сумі 28342, 22 грн. Позивачка просить стягнути з дп вк Краснолиманська на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 28342, 22 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 13.10.2020 року по день ухвалення судового рішення;

допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на її користь заробітної плати в межах місячного платежу за жовтень 2020 рік в сумі 5784, 94 грн.; стягнути понесений судовий збір в сумі 908 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 1600 грн.

Представник відповідача дп вк Краснолиманська надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачка дійсно перебувала у трудових відносинах з дп вк Краснолиманська . 13.10.2020 року була звільнена за власним бажанням, при цьому 13.10.2020 року був для неї робочий день- перша зміна. При звільненні їй було нараховано, але не виплачена заробітна плат за період з січня по жовтень 2020 рік в сумі 28342, 22 грн. Вважає, що період затримки розрахунку виплат належних працівникові сум при звільненні слід вважати з наступного дня отримання відповідачем позовної заяви - з 07.09.2021 року. Вважає, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні має бути зменшеним до розумної пропорційності. Разом з тим, просили відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. ( а.с. 24-34).

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні, згодна з довідкою про заборгованість по заробітній платі та довідку про середньоденну заробітну плату в сумі 259, 89 грн., наданих відповідачем.

Представник відповідача дп вк Краснолиманська в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, підтримали наданий відзив на позовну заяву, просили зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачка особа_2 перебувала у трудових відносинах з дп вк Краснолиманська з 12.07.2016 року по 13.10.2020 рік, де працювала в якості контролера кпк ( а. с. 8-9).

Наказом № 1946/к від 13.10.2020 року позивачку було звільнено за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. ( а. с. 8).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач в день звільнення 13.10.2020 року працювала, 1 зміна ( а. с. 34).

Згідно довідки дп вк Краснолиманська за № 547 від 19.07.2021 року відповідач дп вк Краснолиманська має перед позивачем заборгованість по заробітній платі в сумі

28342, 22 грн. Сума визначена після утримання обов`язкових податків та зборів. ( а .с. 10).

Згідно довідки дп вк Краснолиманська за № 847 від 14.09.2021 року середньоденний заробіток особа_2 становить 389, 84 грн. ( а. с. 33).

Суми середньоденного заробітку і заборгованості по заробітній платі не спростовані позивачем по справі.

Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України , ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, підставою відповідальності власника відповідно до ст.. 117 КЗпП, на яку посилається позивач, обґрунтовувавши свої вимоги, є склад правопорушення, який включає два юридичних факта: порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Отже, установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка в день звільнення працювала, тому період затримки розрахунку при звільненні слід розраховувати з 13.10.2020 рік по день ухвалення рішення суду, тобто по 11.11.2021 рік включно.

Розмір середньоденної заробітної плати в сумі 259, 89 грн. не оспорюється сторонами.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 зу Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою кму від 08.02.1995 р. № 100.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить: 259, 89 х 270 ( робочі дні) = 70170, 30 грн.

Згідно із п. 164.2.1, п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України доходи у вигляді заробітної плати, нараховані ( виплачені) платнику податку відповідно до умов Трудового договору ( контракту), включаються до складу загального місячного ( річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168 .1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.

Отже, заробітна плата, яка підлягає стягненню з відповідача є сумою, з якою під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податки та збори.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин, визначена судом сума заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача, є сумою, з якої під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податків та зборів.

В довідці відповідача за № 547 від 19.07.2021 року зазначено, що сума заборгованості по заробітній платі 28342, 22 грн. визначена після утримання обов`язкових податків і зборів, про що необхідно зазначити в судовому рішенні.

Що стосується доводів представника відповідача щодо зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд виходить з наступного.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23.12.2015 року у справі № 6-837цс15, від 27.04.2016 р. у справі № 6-113цс16, постанові всу від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13ц.

Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони ( ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволенні вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум.

При цьому принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про наявність між позивачем та відповідачем спору про розмір належних до виплати сум на час звільнення. Позивач в день звільнення працював, відповідачем позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 28342, 22 грн. не спростовано, проте зазначена сума не виплачена на момент розгляду справи, незважаючи на той факт, що заборгованість повинна бути виплачена ще 13.10.2020 року.

Враховуючи , що спору щодо розміру розрахункових сум між сторонами не було, відповідач не надав доказів про відсутність своєї вини у невиплаті заборгованості по заробітній платі у день звільнення позивача, а також, приймаючи до уваги той факт, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, тобто важке матеріальне становище, не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України , виходячи з принципу співмірності, тобто приймаючи до уваги розмір заборгованості по заробітній платі - 28342, 22 грн. і розмір середнього заробітку за час затримки- 70170, 30 грн., суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 цпк України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесений судовий збір в розмірі 908 грн., на користь держави - 77, 12 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення судових витрат на правову допомогу, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 цпк України інші судові витрати покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові- на позивача; у разі частково задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 137 цпк України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні позиції викладені в постанові всу від 02.07.2019 року в справі за № 810/795/18.

Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірногоправа.

При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Позивачкою в позовні заяві заявлена вимога про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 1600 грн. за надання правової допомоги.

В обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення судових витрат позивачкою надано: ордер ( а. с. 18), договір про надання правової допомоги ( а. с. 16), акт виконаних робіт ( а.с. 12), квитанція на підтвердження сплати позивачем суми гонорару ( а.с. 13).

Виходячи з положень ч. 2 ст. 141 цпк України, з відповідача дп вк Краснолиманська на користь позивачки необхідно стягнути понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 1493, 44 грн. ( 1600х93, 34%:100%=1493, 44).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 47, 115, 116, 117 КЗпП , ст. ст. 3, 5, 12, 13, 18, 258, 260, 265, 268, 273 цпк України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги особа_2 до Державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з Державного Підприємства Вугільна Компанія Краснолиманська на користь особа_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 28342, 22 грн. ( сума визначена вже з утриманням обов`язкових платежів і зборів згідно довідки) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 70170, 30 грн. з подальшим відрахуванням з цієї суми податків і обов`язкових платежів, понесений судовий збір в сумі 908 грн., судові витрати за надання правової допомоги в сумі 1493, 44 грн.

Стягнути з Державного Підприємства Вугільна Компанія Краснолиманська на користь держави судовий збір в сумі 77, 12 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: особа_2 , інформація_1 , іпн номер_1 , зареєстрована та проживає за адресою: адреса_1

Відповідач дп вк Краснолиманська , код єдрпоу 31599557, місцезнаходження: м. Родинське, вул. Перемоги, 9

Повний текст рішення складено 11.11.2021 року

Суддя :