ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "БЕРДЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№77)": невыплата зарплаты

Справа № 310/883/20
2/310/1091/20

рішення
Іменем України
08 травня 2020 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд [З] області
у складі головуючого судді Богомолової Л.В.
при секретарі Рибалка Н.М.
за участю позивача особа_1
за участю представника позивача особа_2
за участю представника відповідача особа_3
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом особа_1 до Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати працівнику всіх належних сум при звільненні, суд —

В С Т, А Н О В И В:
В лютому 2020 року особа_1 звернулася до Бердянського міськрайонного суду [З] області з позовом до Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» Міністерства юстиції України, в якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати працівнику всіх належних сум при звільненні в сумі 134827, 72 грн.
Позов мотивовано тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року позов позивачки задоволено частково, визнано протиправними дії Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» щодо виплати особа_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі, що є меншим, ніж передбачений ч.1 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та зобов`язано державну установу «Бердянська виправна колонія (№77)» нарахувати та виплатити особа_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 17 років вислуги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум.
08 листопада 2019 року відповідач сплатив позивачці недоплачену при звільненні вихідну допомогу в розмірі 66342, 11 грн. шляхом перечислення суми на її рахунок, тобто відповідач фактично виплатив належні при звільненні позивачці виплати 08 листопада 2019 року.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Розрахунок середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення), виходячи з виплат за останні 2 місяця (червень 2018 року грошове забезпечення становило 9023, 65 грн., липень 2018 року грошове забезпечення становило 8896, 50 грн.) складає 426, 67 грн. Термін затримки одноразової грошової допомоги з наступного дня після звільнення, а саме: 07.08.2018 року по день фактичного розрахунку 08.11.2019 року складає 316 робочих днів, що становить розмір середнього заробітку 134827, 72 грн. (316 робочих днів х 426, 67 грн.).
У зв`язку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення відповідно до положень ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення, тобто з 06 серпня 2018 року по день фактичного розрахунку по 08 листопада 2019 року у загальній сумі 134827, 72 грн.
В судовому засіданні позивачка особа_1 позов, з підстав викладених у позові, підтримала та просить суд задовольнити у повному обсязі. Додала, що до червня 2019 року вона працювала фельдшером на своєму робочому місті, її обов`язки не змінилися, а змінилося підпорядкування медичної частини та зменшилася заробітна плата приблизно на тисячу гривень.
Представник позивача адвокат [К.] Ю.О. позовні вимоги підтримала з викладених в позові підстав, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача за дорученням Шляхова Н.М. позов не визнала з підстав, викладених у відзиві. В задоволенні позову просить відмовити.
24.02.2020 року від представника відповідача особа_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позов особа_1 необґрунтований, оскільки рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року не містить розміру відшкодування за час затримки, як це передбачено ч.2 ст.117 КЗпП України. Отже, з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із суми компенсації замінюється на зобов`язання виконати судове рішення, прийняте на корись позивачки, що не регулюється нормами Трудового права.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що заявлений особа_1 цивільний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
особа_1 проходила службу в Державній пенітенціарній службі на посаді фельдшера медичної частини та звільнена згідно з наказом Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77) № 148/ос-18 від 06.08.2018 року у запас Збройних Сил України на підставі п.4 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штату). Зазначеним наказом вислуга років на день звільнення встановлена календарна 17 років 07 місяців 25 днів. При звільненні нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу за фактично відпрацьований час у відповідача за повні 2 роки служби в розмірі 890, 32 грн. (а.с.7−8)
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року адміністративний позов особа_1 задоволено частково та зобов`язано Державну установу «Бердянська виправна колонія (№77)» нарахувати та виплатити позивачу недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за повних 17 років вислуги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.14).
08 листопада 2019 року відповідач сплатив позивачці недоплачену при звільненні вихідну допомогу в розмірі 66342, 11 грн. шляхом перечислення суми на її рахунок, тобто відповідач фактично виплатив належні при звільненні позивачці виплати 08 листопада 2019 року.
Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно врахувати:
 — розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум,
-ймовірний розмір, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження №14−623цс18).
Розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачці одноразової грошової допомоги при звільненні, яку встановив і стягнув з відповідача суд складає 66 342, 11 грн., середній заробіток за час затримки, який просить стягнути позивачка, складає 134827, 72 грн., тобто більш ніж в 2 рази, ніж отримана позивачкою сума одноразової грошової допомоги.
Період затримки (прострочення) виплати відповідачем одноразової грошової допомоги був періодом розгляду справи в адміністративному суді за позовом позивачки.
В судовому засідання позивачка пояснила, що вона весь цей час залишилася працювати на своєму робочому місті, змінилася тільки підпорядкованість медичної частини, у зв`язку з чим вона отримувала заробітну плату менш ніж коли працювала у Державній пенітенціарній службі.
Суд вважає, що за таких обставин, встановлених судом, зокрема співмірність ймовірного розміру, пов`язаного з затримкою розрахунку майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, зобов`язання сплати суми одноразової грошової допомоги адміністративним судом, залишення позивачки працювати на тому ж самому робочому місті та на тієї ж самої посаді, тобто умови праці позивачки залишилися незміннім, крім підпорядкування медичної частини та отримання позивачкою зменшеної заробітної плати, відповідач є Державною установою і кошти на виплати працівникам сплачуються з державного бюджету України.
Позивачка звільнена з 06.08.2018 року, остаточна сума одноразової грошової допомоги сплачена позивачці 08.11.2019 року, тобто через один рік 3 місяці, що дорівнює 15 місяцям.
Приблизна оцінка розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, яку розумно можна було би передбачити, на підставі свідчень позивачки в судовому засіданні, що її заробітна сплата зменшилася приблизно на одну тисячу гривень, та можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від другого роботодавця, міг би отримати, виконуючи такі ж обов`язки у відповідача.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15 000, 00 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням отримання заробітної плати у відповідача.
Оскільки позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки судовий збір в розмірі 150 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12−13, 81−82, 89, 264−265, 274−275, 279 ЦПК України, ст.ст. 38, 116, 117 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд-
вирішив:
Цивільний позов особа_1 до Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати працівнику всіх належних сум при звільненні — задовольнити частково.
Стягнути з Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» Міністерства юстиції України на користь особа_1 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.
Стягнути з Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» Міністерства юстиції України на користь особа_1 150, 00 гривен судових витрат.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України — за наступною веб-адресою сторінки https://court.gov.ua/sud0801/.
Повний текст рішення складено 18.05.2020 року.
Позивач: особа_1, інформація_1, рнокпп: номер_1, мешкає за адресою: адреса_1
Відповідач: Державна установа «Бердянська виправна колонія (№77) Міністерства юстиції України, єдрпоу:08563518, адреса: вул. Промислова, 1, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100.





Суддя Бердянського міськрайонного суду
[З.] області Л. В. [Б.]