ДП "ВК "КРАСНОЛИМАНСЬКА": невыплата зарплаты

Производство №2 / 235/1285/20
Дело №235 / 3146/20

Р Е Ш Е Н И Е 
именем украины
8 июля 2020 Красноармейский районный суд Донецкой области в составе
председательствующей — судьи [В.] А.В.,
при секретаре [К.] А.С.
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда в г.. Покровскую гражданское дело по иску лицо_1 в ГП «Угольная компания» Краснолиманская «о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка при увольнениии, морального вреда,  —
В С Т, А Н О В И Л:
Истец особа_1 обратился в суд с иском к ООО «УК» Краснолиманская «о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка при увольнении, морального вреда. В обоснование своих исковых требований указал, что 20.04.2020 года он был уволен с предприятия на основании ст. 38 КЗоТ Украины по собственному желанию согласно приказ № 450 п от 20.04.2020 года. При увольнении ему была начислена, но не выплачена заработная плата в сумме 39149, 15 грн., Компенсация за неиспользованный отпуск в сумме 19420, 72 грн. Истец просит взыскать с ответчика в свою пользу начисленную, но не выплаченную заработную плату в сумме 39149, 15 грн., Средний заработок за период задержки расчета за период с апреля 2020 по май 2020 в сумме 16997, 68 грн., Компенсацию за неиспользованный отпуск в сумме 19420, 72 грн., моральный вред в размере 19574, 58 грн., а всего в сумме 95142, 13 грн.
Представитель ответчика предоставил отзыв на исковое заявление, в котором сазначив, что в день увольнения истец находился в простое, не работал, что подтверждено справкой о отметки отдела контрольного табеля предприятия от 06.07.2020 года. В день увольнения истец получил на руки трудовую книжку в отделе кадров, но не обратился в кассу предприятия с требованием о выплате ему всех причитающихся сумм. С учетом того, что истец в день увольнения не работал, обязательным составляющей в данном случае законодательство определяет именно задержку выплаты заработной платы освонено работнику непосредственно после предъявления им требования о полном расчете. Считают, что период задержки расчета при увольнении следует считать со дня получения представителем ответчика копии искового заявления — с 19.06.2020 года по день принятия решения суда. Отметил, что в материалах дела отсутствуют доказательства противоправных действий ответчика, повлекших истцу морального вреда, и могли бы быть основанием для его возмещения в пользу истца. Просили отказать в удовлетворении исковыхих требований.
В судебное заседание истец не явился, просил рассмотреть дело в его отсутствие (л.д. 22−23).
Представитель ответчика в судебное заседание не явился, просил рассмотреть дело без участия представителя (л.д. 37).
Суд, исследовав материалы дела и проверив их доказательствами, приходит к следующему.
Судом установлено, что истец состоял в трудовых отношениях с ответчиком по делу с 23.10.2007 года по 20.04.2020 год, где работал в качестве электрослесаря ​​подземного (а 6).
согласно доводк по № 817 от 13.05.2020 г. и № 948 от 03.07.2020 г. при увольнении особа_1 начислено заработной платы за ноябрь 2019 в сумме 13240, 39 грн., за исключением обязательных удержаний к уплате 10628, 51 грн., всего перечислено 4615, 47 грн. (А 7) По состоянию на 03.07.2020 год перечислено 9992, 90 грн., Остаток составляет 635, 61 грн. (За исключением обязательных удержаний) (а 31).
Согласно справок ГП «УК» Краснолиманская «под № 818 от 13.05.2020 р.та № 949 от 03.07.2020 г. При увольнении особа_1 нараховано 10096, 06 грн., за исключением обязательных удержаний к оплате 8097, 33 грн. (А 8). По состоянию на 03.07.2020 года перечислено 200 грн., Остаток составляет 7897, 33 грн. (За исключением обязательных удержаний) (а 32).
Согласно справок ГП «УК» Краснолиманская «под № 819 от 13.05.2020 года и № 950 от 03.07.2020 г.. особа_1 при увольнении начислено за январь 2020 в сумме 10108, 82 грн., За исключением обязательных удержаний к уплате 8107, 60 грн. (А 9, 33).
Согласно справок ГП «УК Краснолиманська «под № 820 от 13.05.2020 г. и № 951 от 03.07.2020 г.. особа_1 начислено при увольнении по февраль 2020 заработную плату в сумме 12141, 15 грн., за исключением обязательных удержаний к оплате 9743, 62 грн. (А. С. 10, 34).
Согласно справок ГП «УК» Краснолиманская «под № 821 от 13.05.2020 г. И № 952 от 03.07.2020 г. При увольнении особа_1 начислено за март 2020 10386, 45 грн., За исключением обязательных удержаний к уплате 8241, 09 грн. (А. С. 11, 35).
Согласно справок ГП «УК» Краснолиманская «са № 822 от 13.05.2020 г. и № 953 от 03.07.2020 г. при увольнении особа_1 начислено за апрель 2020 24380, 23 грн., в том числе компенсацию за неиспользованный отпуск в сумме 19420, 72 грн., за исключением обязанности `языковых удержаний к уплате 19626, 09 грн. (А. С. 12, 33).
Итак выплачена истцу сумма задолженности по заработной плате по состоянию на день рассмотрения дела составляет: 635, 61 + 7897, 33 + 8107, 60 + 9743, 62 + 8241, 09 + 19626, 09 = 54251, 34 грн. (За исключением обязательных удержаний).
ответстдно с положениями ст. 115 КЗоТ Украины, ст. 24 Закона Украины «Об оплате труда» заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промижок времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата.
В соответствии со ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
ответстдно ч. 1 ст. 47 КЗоТ Украины собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать работнику надлежащим образом оформленную трудовую книжку и произвести с ним расчет в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
Согласно ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 КЗоТ, при отсутствии спора об их размере, предприятие, учреждение, организация должны выплатитьработнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
Следовательно, основанием ответственности собственника в соответствии со ст .. 117 КЗоТ, на которую ссылается истец, обосновывал свои требования, есть состав правонарушения, включающий два юридических факта: нарушение владельцем сроков расчета при увольнении и вина владельца.
Кроме того, следует отметить, что невыплата уволенному работнику всех сумм, причитающихся ему от собственника или уполномоченного им органа, является длящимся букворушенням, а следовательно, работник может определить окончательный объем своих требований только к моменту прекращения такого правонарушения, которым является день фактического расчета, что согласуется с правовой позицией, изложенной в решении Конституционного Суда Украины от 22 февраля 2012 года по делу № 1−5 / 2012.
Согласно статье 34 КЗоТ простой — это приостановление работы, вызванное отсутствием организационных или технических условий, необходимых для выполнения работы, неотвратимой силой или другими обстоятельствами.
Судом установлено, чтоматериалы дела не содержат доказательств, которые бы свидетельствовали, что предприятие ответчика 20.04.2020 года приостанавливало работу.
Однако, истец на работу 20.04.2020 года не выходил, о чем свидетельствует копия табеля рабочего времени (а 29).
Верховный Суд в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда в своем постановлении от 27.01.2020 года по делу № 682/3060/169 пришел к выводу, что обращение работника, в день увольнения не работал, в суд с иском о взыскании сумм, принадлежащих ему к выплатеот предприятия, учреждения, организации по состоянию на день увольнения, а также среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, следует считать предъявлением требования о расчете, предусмотренной статьей 116 КЗоТ (если такое требование ранее пред`являлась). В таком случае ответственность работодателя на основании ст. 117 КЗоТ наступает после обращения уволенного работника в суд и невыплаты после предъявления требования работодателем всех сумм, которые ему принадлежат. Время задержки расчетапри увольнении истца начинается с момента, когда ответчику стало известно о требовании истца получения ответчиком копии искового заявления или проведения судом судебного заседания (при отсутствии сведений о дате получения копии искового заявления) к фактической выплаты заработной платы. Ответственность за задержку расчета при увольнении по статье 117 КЗоТ наступает только в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, предусмотренныеи в статье 116 КЗоТ. Бремя отсутствии вины в совершении такого нарушения возлагается на работодателя (собственника или уполномоченный им орган).
Истец, обращаясь в суд с иском, вообще не указал, обращался с требованием к ответчику о проведении с ним расчета при увольнении.
Представитель ответчика в отзыве на исковое заявление указал, что истец вообще не обращался с требованием о расчете, а копию искового заявления им получена 19.06.2020 года.
При таких обстоятельствах, суд считает, чтопериод задержки расчета при увольнении следует считать со дня получения представителем ответчика копии искового заяви- 19.06.2020 года по день принятия решения суда, то есть 08.07.2020 года.
Итак, в связи с невыплатой истцу в день освобождения задолженности по заработной плате, суд считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 19.06.2020 года (день получения ответчиком искового заявления с требованием о прв взыскания задолженности) по 08.07.2020 год.
Средний заработок работника определяется в соответствии со ст. 27 ЗУ «Об оплате труда» по правилам, предусмотренным Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденным постановлением КМУ от 08.02.1995 г.. № 100.
Так, абзацем третьим пункта 2 Порядка установлено, что среднемесячная заработная плата исчисляется исходя из выплат за последние два календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана данная выплата. Все выплаты включаютсяв расчет средней заработной платы в том размере, в котором они начислены, без исключения сумм отчисления на налоги, взыскание алиментов и тому подобное.
Если в течение последних двух календарных месяцев работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие два месяца работы. Если и в течение этих месяцев работник не отработал ни одного рабочего дня, средняя заработная
плата исчисляется в соответствии с последним абзацем пункта 4 настоящего Порядка.
Согласно справки по № 947 от 03.07.2020 года среднедневная заработная плата истца составляет: 590, 38 грн. (А 30)
Средний заработок за время задержки расчета при увольнении составляет: 590, 38×13 = 7674, 94 грн.
Что касается исковых требований о взыскании морального вреда, то суд исходит из следующего.
Согласно статье 237−1 КЗоТ Украины при наличии нарушения прав работника в сфере трудовых отношений (незаконное увольнение или перевод, невыплаты причитающихся ему денежных сумм, выполнения работ в опасных для жизния и здоровья условиях и т.п.), которое привело к его нравственных страданий, потери нормальных жизненных связей или требует от него дополнительных усилий для организации своей жизни, обязанность по возмещению морального (неимущественного) вреда возлагается на собственника или уполномоченный им орган независимо от формы собственности, вида деятельности или отраслевой принадлежности.
Следовательно, компенсация причиненного морального вреда не поглощается самим фактом восстановления положения, существовавшего до нарушения трудовых правоотношений, аимеет самостоятельное юридическое значение.
То есть при наличии нарушения прав работника в сфере трудовых отношений (незаконного увольнения или перевода, невыплаты причитающихся ему денежных сумм и т.п.) возмещение морального вреда на основании статьи 237−1 КЗоТ Украины осуществляется в выбранный работником способом, в частности в виде единовременной денежной выплаты.
С учетом изложенного, принимая во внимание тот факт, что в результате непроведения полного расчета при увольнении, истцу причинен моральный вред, которая заключается в потере душевного покоя в связи с неполучением заработанных средств и с изменением привычного распорядка жизни, размер которой, с учетом принципов разумности, взвешенности и справедливости, суд определяет в размере 500 грн.
Согласно п. 164.2.1, п. 164.2 ст. 164 Налогового кодекса Украины доходы в виде заработной платы, начисленные (выплаченные) плательщику налога в соответствии с условиями Трудового договора (контракта), включаются в состав общего месячного (годового) налогооблагаемого доходу налогоплательщика и является базой обложения налогом на доходы физических лиц.
В соответствии с п. П. 168.1.1 п. 168 .1 ст. 168 Налогового кодекса Украины налоговый агент, начисляет (выплачивает, предоставляет) налогооблагаемый доход в пользу налогоплательщика, обязан удерживать налог с суммы такого дохода за его счет, используя ставку налога, определенную ст. 167 этого Кодекса.
Следовательно, заработная плата, которая подлежит взысканию с ответчика является суммой, которой во время выполнения соответствующего судебного решения подлежат начислению работодателем и содержанию налоги и сборы.
Согласно п. 6 Постановления Пленума Верховного Суда Украины от 24.12.1999 года № 13 «О практике применения судами законодательства об оплате труда», поскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без содержание этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
При таких подста в суд приходит к выводу о частичном удовлетворении исковых требований, а именно о взыскании с ответчика в пользу истца задолженности по заработной плате в сумме 54251, 34 грн., среднего заработка в сумме 7674, 94 грн. с последующим удержанием из этой суммы обязательных налогов и сборов, морального вреда в сумме 500 грн.
Согласно ч. 1 ст. 141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований: в случае частичного удовлетворения иска — на обе строни пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Учитывая вышеизложенное, принимая тот факт, что при обращении в суд истцом уплачен судебный сбор в размере 1681, 60 грн. (По два требования о взыскании среднего среднего заработка и о возмещении морального вреда), с ответчика в пользу истца следует взыскать понесенный судебный сбор, уплаченный за требование о возмещении морального вреда в размере 21, 47 грн .: (500×100: 19574, 58) х 840, 80: 100 = 2, 55% х840, 80 100% = 21, 47 грн.
Также с видповидача в пользу истца следует взыскать судебный сбор за исковое требование о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в сумме 379, 64 грн .: (7674, 94×100: 16997, 68) х 840, 80: 100 = 45, 15% х 840, 80: 100% = 379, 64 грн.
Всего с ответчика в пользу истца следует взыскать судебный сбор в сумме 401, 11 грн. (379, 64 + 21, 47 = 401, 11).
Также с ответчика в пользу государства следует взыскать судебный сбор в размере 542, 51 грн.
На основании изложенного, руководствуясь ст. ст.38, 47, 115, 116, 117, 237−1 КЗоТ, ст. ст. 3, 5, 12, 13, 18, 258, 260, 265, 268, 273 ГПК Украины, суд —
Р Е Ш И Л:
Исковые требования особа_1 в ГП «Угольная компания» Краснолиманская «о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка при увольнении, морального вреда удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Угольная компания» Краснолиманская «в пользу особа_1 задолженность по заработной плате в сумме 54251, 34 грн., Средний заработок за время заоримкы расчета при увольнении в сумме 7674, 94 грн. с последующим удержанием из этой суммы обязательных налогов и сборов, морального вреда в сумме 500 грн., понесенный судебный сбор в сумме 401, 11 грн.
Взыскать с Государственного предприятия «Угольная компания» Краснолиманская «в пользу государства судебный сбор в сумме 542, 51 грн.
В удовлетворении остальной части исковых требований отказать.
Решение может быть обжаловано в апелляционном порядке в Донецкий апелляционный суд в течение тридцати дней со дня его провозглашеннойния.
В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Истец особа_1, ИНН номер_1 информация_1, проживает по адресу: адрес_1
Ответчик ООО «УК» Краснолиманская «, код егрпоу 31599557, местонахождение: г.. Родинское, ул. Победы, 9

судья:

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:



Провадження №2/235/1285/20
Справа №235/3146/20

Р І Ш Е Н Н Я 
іменем україни
08 липня 2020 року Красно армійський міськрайонний суд Донецької області у складі
головуючої — судді [В.] О.В.,
при секретарі Комарової О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом особа_1 до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку при звільненні, моральної шкоди, —
В С Т, А Н О В И В:
Позивач особа_1 звернувся до суду з позовом до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку при звільненні, моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що 20.04.2020 року він був звільнений з підприємства на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням згідно наказа № 450 п від 20.04.2020 року. При звільненні йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у сумі 39149, 15 грн., компенсація за невикористану відпустку в сумі 19420, 72 грн. Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 39149, 15 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з квітня 2020 року по травень 2020 рік в сумі 16997, 68 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 19420, 72 грн., моральну шкоду в розмірі 19574, 58 грн., а всього в сумі 95142, 13 грн.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у день звільнення позивач перебував у простої, не працював, що підтверджено довідкою про відмітки відділу контрольного табелю підприємства від 06.07.2020 року. В день звільнення позивач отримав на руки трудову книжку у відділі кадрів, але не звернувся до каси підприємства з вимогою про виплату йому всіх належних сум. З урахуванням того, що позивач в день звільнення не працював, обов`язковою складовою в даному випадку законодавство визначає саме затримку виплати заробітної плати звільненому працівнику безпосередньо після пред`явлення ним вимоги про повний розрахунок. Вважають, що період затримки розрахунку при звільненні слід вважати з дня отримання представником відповідача копії позовної заяви — з 19.06.2020 року по день ухвалення рішення суду. Зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо протиправних дій відповідача, що спричинили позивачеві моральної шкоди, та могли б бути підставою для її відшкодування на користь позивача. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судове засідання позивач не з`явився, просив справу слухати у його відсутність (а.с. 22−23).
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, просив справу слухати без участі представника (а.с. 37).
Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 23.10.2007 року по 20.04.2020 рік, де працював в якості електрослюсаря підземного (а.с. 6).
Згідно довідок за № 817 від 13.05.2020 р. та № 948 від 03.07.2020 р. при звільненні особа_1 нараховано заробітної плати за листопад 2019 рік в сумі 13240, 39 грн., за винятком обов`язкових утримань до сплати 10628, 51 грн., усього перераховано 4615, 47 грн. (а.с. 7) Станом на 03.07.2020 рік перераховано 9992, 90 грн., залишок становить 635, 61 грн. (за винятком обов`язкових утримань) (а.с. 31).
Згідно довідок ДП «ВК «Краснолиманська» за № 818 від 13.05.2020 р.та № 949 від 03.07.2020 р. при звільненні особа_1 нараховано 10096, 06 грн., за винятком обов`язкових утримань до сплати 8097, 33 грн. (а.с. 8). Станом на 03.07.2020 року перераховано 200 грн., залишок становить 7897, 33 грн. (за винятком обов`язкових утримань) (а.с. 32).
Згідно довідок ДП «ВК «Краснолиманська» за № 819 від 13.05.2020 року та № 950 від 03.07.2020 р. особа_1 при звільненні нараховано за січень 2020 рік в сумі 10108, 82 грн., за винятком обов`язкових утримань до сплати 8107, 60 грн. (а.с. 9, 33).
Згідно довідок ДП «ВК Краснолиманська» за № 820 від 13.05.2020 р. та № 951 від 03.07.2020 р. особа_1 нараховано при звільненні за лютий 2020 рік заробітну плату в сумі 12141, 15 грн., за винятком обов`язкових утримань до сплати 9743, 62 грн. (а. с. 10, 34).
Згідно довідок ДП «ВК «Краснолиманська» за № 821 від 13.05.2020 р. та № 952 від 03.07.2020 р. при звільненні особа_1 нараховано за березень 2020 року 10386, 45 грн., за винятком обов`язкових утримань до сплати 8241, 09 грн. (а. с. 11, 35).
Згідно довідок ДП «ВК «Краснолиманська» за № 822 від 13.05.2020 р. та № 953 від 03.07.2020 р. при звільненні особа_1 нараховано за квітень 2020 рік 24380, 23 грн., у тому числі компенсацію за невикористану відпустку в сумі 19420, 72 грн., за винятком обов`язкових утримань до сплати 19626, 09 грн. (а. с. 12, 33).
Отже невиплачена позивачу сума заборгованості по заробітній платі станом на день розгляду справи становить: 635, 61 +7897, 33+8107, 60+9743, 62+8241, 09+19626, 09 = 54251, 34 грн. (за винятком обов`язкових утримань).
Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, підставою відповідальності власника відповідно до ст.. 117 КЗпП, на яку посилається позивач, обґрунтовував свої вимоги, є склад правопорушення, який включає два юридичних факта: порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.
Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1−5/2012.
Згідно статті 34 КЗпП простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що підприємство відповідача 20.04.2020 року призупиняло роботу.
Проте, позивач на роботу 20.04.2020 року не виходив, про що свідчить копія табеля робочого часу (а.с. 29).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 27.01.2020 року в справі № 682/3060/169 дійшов висновку, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст. 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).
Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, взагалі не зазначив, чи звертався з вимогою до відповідача про проведення з ним розрахунку при звільненні.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказав, що позивач взагалі не звертався з вимогою про розрахунок, а копію позовної заяви ним отримана 19.06.2020 року.
За таких обставин, суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні слід вважати з дня отримання представником відповідача копії позовної заяви- 19.06.2020 року по день ухвалення рішення суду, тобто 08.07.2020 року.
Отже, у зв`язку з невиплатою позивачу на день звільнення заборгованості по заробітній платі, суд вважає за необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2020 року (день отримання відповідачем позовної заяви з вимогою про про стягнення заборгованості) по 08.07.2020 рік.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100.
Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна
плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно довідки за № 947 від 03.07.2020 року середньоденна заробітна плата позивача становить: 590, 38 грн. (а.с. 30)
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить: 590, 38×13=7674, 94 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 237−1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237−1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги той факт, що внаслідок не проведення повного розрахунку при звільненні, позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у втраті душевного спокою у зв`язку з неотриманням зароблених коштів та зі зміною звичного розпорядку життя, розмір якої, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає у розмірі 500 грн.
Згідно із п. 164.2.1, п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов Трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168 .1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.
Отже, заробітна плата, яка підлягає стягненню з відповідача є сумою, з якою під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податки та збори.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За таких підстав суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в сумі 54251, 34 грн., середнього заробітку в сумі 7674, 94 грн. з подальшим утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів, моральної шкоди в сумі 500 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи той факт, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1681, 60 грн. (за дві вимоги про стягнення середнього середнього заробітку і про відшкодування моральної шкоди), з відповідача на користь позивача слід стягнути понесений судовий збір, сплачений за вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 21, 47 грн.: (500×100:19574, 58) х 840, 80:100= 2, 55%х840, 80 :100%=21, 47 грн.
Також з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 379, 64 грн.: (7674, 94×100:16997, 68) х 840, 80: 100= 45, 15% х 840, 80:100%=379, 64 грн.
Всього з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 401, 11 грн. (379, 64 + 21, 47=401, 11).
Також з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 542, 51 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 47, 115, 116, 117, 237−1 КЗпП, ст. ст. 3, 5, 12, 13, 18, 258, 260, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, —
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги особа_1 до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку при звільненні, моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного Підприємства «Вугільна Компанія « Краснолиманська» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 54251, 34 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7674, 94 грн. з подальшим утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів, моральної шкоди в сумі 500 грн., понесений судовий збір в сумі 401, 11 грн.
Стягнути з Державного Підприємства «Вугільна Компанія « Краснолиманська» на користь держави судовий збір в сумі 542, 51 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: особа_1, ІПН номер_1, інформація_1, проживає за адресою: адреса_1
Відповідач ДП «ВК «Краснолиманська», код єдрпоу 31599557, місцезнаходження: м. Родинське, вул. Перемоги, 9

Суддя: