ДП "ВК "КРАСНОЛИМАНСЬКА": невыплата зарплаты

25.06.20
Провадження 2/235/1158/20
Справа 235/2670/20


Р І Ш Е Н Н Я 

І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 



25 червня 2020 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
в складі: головуючого судді Філь О.Є.
за участю секретаря судового засідання Придворової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  —
В С Т, А Н О В И В:
Позивач особа_1 28.04.2020 року звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 18358, 07 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення в розмірі 31298, 32 грн та судові витрати.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначив, що в період з 06 листопада 2018 року по 08 січня 2020 перебував в трудових відносинах з відповідачем, був звільнений 08 січня 2020 року на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, в той же день отримав трудову книжку.
На день його звільнення загальна сума заборгованості по заробітній платі становила 18358, 07 грн., остаточний розрахунок з ним в день звільнення не було проведено.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводиться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи, що його середньоденний заробіток складає 411, 82 грн, а кількість робочих днів затримки розрахунку складає на день звернення з позовом до суду 76 день, то середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 31298, 32 грн., який він просить стягнути з відповідача.
28 квітня 2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Філь О.Є.
29 квітня 2020 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
27 травня 2020 року представник відповідача ДП «ВК «Краснолиманська» надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог особа_1 відмовити в повному обсязі, оскільки день звільнення позивача збігається з останнім днем вимушеного простою, тобто в день звільнення позивач не працював, під час отримання позивачем трудової книжки ним будь-яких вимог до відповідача щодо проведення з ним розрахунку не заявлялось.



В судове засідання сторони не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.
З`ясувавши обставини справи та дослідивши докази у справі в їх [censored] суд вважає, що позовні вимоги особа_1 підлягають частковому задоволенню за наступних підстав:
Судом встановлено, що позивач особа_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем ДП «ВК «Краснолиманська» з 06 листопада 2018 року по 08 січня 2020 року, був звільнений 08 січня 2020 року на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, в той же день отримав трудову книжку (а.с. 4−5).
На день його звільнення загальна сума заборгованості по заробітній платі становила 23021, 69 грн без винятку обов`язкових утримань (а.с. 21−23).
Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 31 січня 2020 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Суд наголошує, що відповідно до норм ст. ст. 115, 116 КЗпП саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Позивачем надано суду всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог, які відповідач не зміг спростувати.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) (справа [С.] та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від





24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На день звільнення позивача загальна сума заборгованості по заробітній платі становила 23021, 69 грн без винятку обов`язкових утримань, з яких за листопад 2019 року — 8480, 27 грн., що за винятком обов`язкових утримань складає 6776, 62 грн, за грудень 2019 року — 4769, 24 грн, що за винятком обов`язкових утримань складає 3839, 24 грн, за січень 2020 року — 9772, 18 грн., що за винятком обов`язкових утримань складає 7866, 61 грн. (а.с. 21−23).
Згідно довідці на а.с. 21 станом на 27.05.2020 року позивачу відповідачем було перераховано всього 6181, 28 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність наявності заборгованості по заробітній платі позивачу особа_1 на час розгляду справи в розмірі 16840, 41 грн. (23021, 69 грн. — 6181, 28 грн = 16840, 41 грн).
Таким чином, позовні вимоги особа_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню в розмірі 16840, 41 грн.з утриманням з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі № 6−2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд дійшов висновку про те, що затримка розрахунку сталася саме з вини відповідача.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені





в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, за положеннями статті 117 КЗпП обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Позивач в день звільнення не працював, перебував у вимушеному простої (а.с. 20), звернувся до суду з позовом 28.04.2020 року, відповідачем відповідно до розписки на а.с. 15 було 04.05.2020 року отримано ухвалу про відкриття провадження, копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Таким чином 04.05.2020 року ДП ВК «Краснолиманська» фактично отримало вимогу від позивача про виплату сум, які належні йому при звільненні.
Стаття 116 КЗпП України не визначає форми, в якій звільнений працівник повинен пред`явити вимогу про розрахунок. Проте отримавши позовну заяву та ухвалу про відкриття провадження у справі, відповідач не вжив заходів щодо проведення остаточного розрахунку з позивачем, що на день постановлення рішення заборгованість складає 50597, 01 гривень.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку за період з 05 травня 2020 року (наступний день після отримання позовної заяви відповідачем) по 25 червня 2020 року (день постановлення рішення суду). Середньоденна заробітна плата позивача складає згідно довідці на а.с. 9 — 411, 82 грн, кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 05.05.2020 року по 25.06.2020 року складає 36 днів.
Отже середній заробіток за час затримки розрахунку складає 411, 82 грн. Х 36 днів = 14825, 52 грн.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840, 80 грн з позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також на користь держави — в розмірі 840, 80 грн з позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 116, 117 КЗпП України, керуючись ст.ст. 259, 263−268 ЦПК України, суд



вирішив:

Позовні вимоги особа_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 16840, 41 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот сорок гривень 41 коп.) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 14825, 52 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять гривень 52 коп.) без урахування суми податків й інших обов`язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог особа_1 відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь особа_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 840, 80 грн. та на користь держави судовий збір в розмірі 840, 80 грн.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті.
Повний текст рішення складено 25 червня 2020 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду, з врахуванням вимог п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Строк подання апеляційної скарги продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: особа_1, ідентифікаційний номер номер_1, місце реєстрації: адреса_1.
Відповідач: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», єдрпоу 31599557, місцезнаходження: вул. Перемоги, 9, м. Родинське, Донецької області, 85310.

Суддя: