ДП "ВК "КРАСНОЛИМАНСЬКА": невыплата зарплаты

Дело № 226/2594/20


еун № 226/2594/20
Производство №2 / 226/912/2020
Р Е Ш Е Н И Е
именем украины


24 декабря 2020 Димитровский городской суд Донецкой области в составе:
председательствующего - судьи [К.] л.и.,
при секретаре [Т.] а.в.,
рассмотрев в порядке упрощенного прозовного производства дело по иску лицо_1 к гп «Угольная компания« Краснолиманская »о взыскании задолженности по заработной плате и среднегозаработка за время задержки расчета при увольнении, -

В С Т А Н О В И л:

03.11.2020 года истец особа_1 обратился в суд с иском, уточненным до суда о взыскании с Государственного предприятия «Угольная компания« Краснолиманская »задолженности по заработной плате и взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении. В обоснование требований указал, что с 23.11.2018 года по 03.12.2019 года он находился в трудовых отношениях с ответчикем. 03.12.2019 года приказом №336 / к был уволен с работы по собственному желанию на основании ст.38 КЗоТ. При увольнении с работы ответчик не осуществил с ним окончательного расчета и не выплатил ему задолженность по заработной плате, размер которой на время зильнення составил 41850, 92грн. 10.09.2020 он обратился к ответчику с письменным заявлением о погашении ему задолженности по заработной плате и предоставления ему соответствующих справок, однако его заявление было оставлено без ответа, а требование о выплату задолженности по заработной плате - без удовлетворения. Из ответа на отзыв и приложенных к нему справок он узнал, что размер его задолженности по декабрь 2019 составляет 22884, 52грн., С чем он не согласен, утверждая, что ответчиком ему не выплачена также заработная плата за ноябрь 2019 году в размере 18966, 40грн., что в целом составляет 41850, 92 грн. Ссылаясь на нарушение ответчиком требований Трудового законодательства, истец просит суд взыскать с ответчика в его пользво указанную сумму задолженности и средний заработок за время задержки расчета при увольнении, рассчитанный им с 12.09.2020 года по 24.12.2020 года в сумме 64633, 47грн., исходя из среднедневного заработка в размере 885, 39 грн. за 73 дня просрочки расчета, и положить на ответчика понесенные им судебные расходы, состоящие из государственной пошлины в сумме 840, 80 грн., уплаченного им при обращении в суд.
Стороны, будучи должным образом уведомлена о времени и месте судебного разбирательства, в судове заседание не явились, предоставили суду заявление о рассмотрении дела в их отсутствие.
Согласно отзыва ответчика на исковое заявление, исковые требования ним не признаются полностью. Не отрицая то обстоятельство, что задолженность по заработной плате, которая составляет 22884, 52грн., По состоянию на момент увольнения истца с работы не выплачена, ответчик указывает в отзыве на то, что истец надлежащих доказательств невыплаты ему заработной платы суду не предоставил, что придает ему основания считать его требования не обоснованными. такжеотмечает, что в день увольнения 03.12.2019 года истец работал в первую смену, в тот же день получил трудовую книжку и должен был обратиться в кассу бухгалтерии с письменным заявлением об осуществлении с ним полного расчета, однако этого не сделал и в своем заявлении на увольнение требования о проведении окончательного расчета не заявил, таким образом согласившись с осуществлением с ним окончательного расчета по усмотрению работодателя. Так как требования истцом об осуществлении с ним расчета до дня обращения в суду не заявлялись и о его претензии к работодателю стало известно после получения искового заявления 11.1.2020 года, ответчик считает, что основания для выплаты ему среднего заработка за время задержки расчета отсутствуют. При этом ответчик обращает внимание суда на существование форс-мажорных обстоятельств - сложную экономически финансовую ситуацию на предприятии, которая с декабря 2019року привела к простою и объявления в стране карантина в связи с предотвращением распространения коронавируса совид-19, исключает вину предприятия в несвоевременном осуществлении расчета с истцом и просит суд в удовлетворении исковых требований истца отказать полностью.
Установив характер спорных правоотношений, исследовав предоставленные доказательства и дав им правовую оценку, суд пришел к выводу о частичном удовлетворении иска, исходя из следующего.
Судом установлено, что истец особа_1 в период с 23.11.2018 года по 03.12.2019 года находился в трудовых отношениях с гп «Угольная компания« Краснолиманская ». 03.12.2019 года приказом № 3336 / к от 03.12.2020 года на основании ст.38 КЗоТ он был уволен с работы по собственному желанию, что подтверждается записями его трудовой книжки (а.с.8-12).
Согласно справки гп «Угольная компания« Краснолиманская »от 28.10.2020 года, задолженность по выплате истцу заработной платы состоит из задолженности по неоплаченным ему заработной плате за декабрь 2019 года, размер которой после удержания обязательных налогов и сборов составляет 22884, 52грн., другой задолженности перед истцом исет (а.с.36).
Согласно статье 3 Кодекса законов о труде Украины трудовые отношения работников всех предприятий, учреждений, организаций независимо от форм собственности, вида деятельности и отраслевой принадлежности, а также лиц, работающих по трудовому договору с физическими лицами, регулируются нормами Трудового законодательства.
По содержанию требований Закона Украины «Об оплате труда» основная заработная плата работника - это вознаграждение за выполненную работу в соответствии с установленными нормами труда (нормы часу, выработки, обслуживания, должностные обязанности).
Право истца на своевременное получение расчета при увольнении предусмотренное ст. 115, 116 КЗоТ Украины и ст. 24 Закона Украины «Об оплате труда».
Согласно ч.1 ст.47, ч. 1 ст.116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующегодня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
Как установлено судом, требования законодательства относительно полного расчета с истцом при его увольнении работодателем не выполнено, о чем свидетельствует справка ответчика о наличии задолженности перед истцом за декабрь 2019 году в размере 22884, 52 грн., Которая рассчитана истцом уже с содержанием предприятием обязательных налогов и сборов.
Заявляя требования о взыскании с ответчика в его пользу задолженности по заработной плате, истец указывает, что эта задолженность состоит из начисленной, но не выплаченной ему заработной платы за ноябрь - декабрь 2019року, которая составляет 41850, 92грн.
Вместе с тем, согласно справки ответчика от 23.12.2020року, задолженность по заработной плате за ноябрь 2019року в сумме 15078, 29грн. истцу выплачена в течениеапреля - июля 2020року путем перечисления сумм на его банковский счет: 02.04.2020 - 200грн., 03.04.2020 - 200 грн., 08.04.2020 - 200 грн., 10.04.2020 - 205, 61грн., 14.04.2020 - 200, 40грн. , 15.04.2020 - 200, 50грн., 16.04, 17.04, 22.04, 24.04 и 28.04. 2020 - по 300грн., 08.05.2020 -332, 96грн., 20.05.2020 - 901, 81грн., 22.05.2020 - 547, 43грн., 26.05.2020 - 325, 17грн., 29.05.2020 - 2675, 06грн. , 26.06.2020 - 312, 96грн., 26.06.2020 - 615, 00грн., 16.07.2020 - 4310, 38грн., 23.07.2020 - 2351, 01грн. поДекабрь 2019року истцу начислено 23084, 52грн. (Заработная плата и компенсация за отпуск), 200грн. из которых перечислено истцу 26.06.2020року. Остаток задолженности за декабрь 2019року состоянию на 23.12.2020року составляет 22884, 52грн. (А.с.56).
Согласно ч.ч.1, 2 ст.13 гпк Украины суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренныхнастоящим Кодексом случаях. Сбор доказательств по гражданским делам не является обязанностью суда, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
Статьей 12 ч.1 ст.81 гпк Украины определено, что гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности сторон. Каждая сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом, и каждая сторона несет риск наступления последствий, связанных с совершением или невчемнением ней процессуальных действий.
Обосновывая доводы существования задолженности по заработной плате в размере 41850, 92грн., Истец ссылается на справку формы ок-6, которая не может быть надлежащим доказательством, так как содержит только информацию о месте работы застрахованного лица, о сумме заработка за каждый месяц отдельно, количество дней страхового стажа, уплату страховых взносов и не подтверждает факт неполучения заработной платы застрахованным лицом и существования задолженности. Других доказательств в подтверждениезаявленных требований истцом не предоставлено. Поэтому требования истца о взыскании задолженности по заработной плате подлежат удовлетворению, а именно в сумме 22884, 52грн., Которые согласно справки ответчика остались не оплаченными истцу.
Решая требования истца о взыскании с ответчика в его пользу среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, суд исходит из следующего.
Согласно ч.1 ст.117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа принадлежних уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст.116 КЗоТ Украины, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки расчета по день фактического расчета. Анализ приведенных норм материального права дает основания для вывода, предусмотренного частью первой ст.117 КЗоТ Украины обязанность работодателя по выплате среднего заработка за время задержки расчета при увольнении наступает приневыплаты по его вине причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст.116 настоящего Кодекса. При этом определяющими являются такие юридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета. Итак, неоправданно по вине собственника или уполномоченного им органа расчета с работником в указанные сроки является основанием для ответственности, предусмотренной ст.117 КЗоТ Украины, то есть выплаты работнику его среднего заработка за участие весь время задержки по день фактического расчета.
Таким образом, возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направленное на компенсацию работнику имущественных потерь, он испытывает вследствие несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя, таким образом, специально предусмотренный для трудовых отношений.
Согласно п. 20 постановления Пленума Верховного суда Украины №13 от 24.12.1999року «о практике применения судами законодательства об оплате труда», установив при рассмотрении дела прв взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день был на работе - на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст.117 КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при непроведении его к рассмотрению дела - по день вынесения решенияЕсли работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности. В случае непроведения расчета в связи с возникновением спора о размере причитающихся к выплате сумм требования об ответственности за задержку расчета подлежат удовлетворению в полном объеме, если спор решен в пользу истца или такому выводу приходит суд, рассматривающий дело. При частичном удовлетворении иска работника суд определяет размер возмещенияя за время задержки расчета с учетом спорной суммы, на которую тот имел право, доли, которую она составляла в заявленных требованиях, существенности этой доли по сравнению со средним заработком и других конкретных обстоятельств дела.
При этом размер среднего заработка необходимо проводить в соответствии с Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.1995 года №100. Согласно пунктам 2, 5 настоящего Порядка средняя заработная плата исчисляется исходяс его заработной платы за два последних отработанных месяца, предшествующих увольнению, а начисления средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной заработной платы. Согласно п. 8 Порядка начисления выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней / часов, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплАчэн по среднему заработку.
Согласно справке ответчика и расчета истца, его среднедневная заработная плата, спора по определению которой между сторонами нет, составляет 885, 39грн. Срок задержки расчета истцом после увеличения исковых требований определено 73 рабочие дни, начиная с 12.09.2020 по 24.12.2020року - день вынесения судебного решения, а общая сумма среднего заработка за время задержки расчета - 64633, 47грн., Что почти в три раза больше существующей задолженности.
СУчитывая, что возмещение, предусмотренное ст.117 КЗоТ Украины, имеет компенсационный характер, суд, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, а также, учитывая размер просроченной задолженности, период задержки ее выплаты, причину, по которой была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, спивмирностисть вероятного рапо мерам связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении, может уменьшить его размер. Соответствующие выводы изложены Большой Палатой Верховного Суда в постановлении от 26 июня 2019 по делу № 761/9584/15-с.
Принимая во внимание изложенное, суд считает необходимым с учетом размера существующей задолженности по заработной плате, приведенной ответчиком причины ее невыплаты, срока обращения истца за защитой своих трудовых прав (почти через год после того, как узнал о нарушении своего права), уменьшить размер возмещения, подлежащего взысканию с ответчика в пользу истца за несвоевременное проведение с ним окончательного расчета, в 20000грн., по мнению суда будет способствовать достижению справедливого баланса между защитой прав работника и соблюдением принципов справедливости и соразмерности в трудовых отношениях.
Доводы ответчика о неудовлетворительном финансовоми состояние предприятия и то, что истец, предъявив в день увольнения требования о проведении с ним расчета, согласился с выплатой причитающихся ему сумм по усмотрению работодателя, суд не принимает во внимание, так как они не основываются на законе и не освобождают ответчика от предусмотренной законом ответственности, а доказательств наступления форс-мажорных обстоятельств, подтвержденных Торгово-промышленной палатой Украины, свидетельствующих об отсутствии вины предприятия в задержке выплаты причитающихся сумм в сроки, предусмотренныеи ст.116 КЗоТ Украины, как основания для освобождения предприятия от ответственности, предусмотренной ст.117 КЗоТ Украины, суду не предоставлено.
Решая вопрос распределения судебных расходов в порядке ч.1 ст.141 гпк Украины, суд считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца судебные расходы по уплате судебного сбора пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований в сумме 338, 62 грн.
Руководствуясь ст.ст.2, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 Гражданского процессуального кодекса УкраиныСуд -

Р Е Ш И л:

Исковые требования особа_1 в гп «Угольная компания« Краснолиманская »о взыскании среднего заработка за время задержки окончательного расчета при увольнении удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Угольная компания« Краснолиманская », код егрпоу 31599557, место расположения: г.Родинское, Донецкая область, улица Победы, д.9, в пользу особа_1, информация_1, (налоговый номер номер_1), место регистрации: адреса_1 долгиво по заработной плате в сумме 22884 (двадцать две тысячи восемьсот восемьдесят четыре) грн. 52 коп. без удержания налогов и других обязательных платежей и средний заработок за время задержки окончательного расчета при увольнении в сумме 20000 (двадцать тысяч) рублей. с содержанием налогов и других обязательных платежей.
Взыскать с Государственного предприятия «Угольная компания« Краснолиманская »в пользу истца судебные расходы в сумме 338 (триста тридцать восемь) рублей. 62 коп.
В удовлетворении остальных требований отсказать.
Решение в части взыскания заработной платы подлежит немедленному исполнению в пределах суммы платежа за один месяц.
Решение может быть обжаловано в апелляционном порядке путем подачи апелляционной жалобы в Донецкий апелляционный суд в течение тридцати дней со дня принятия решения и вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.



судья [Л.]

ОРИГИНАЛ на УКРАИНСКОМ:

Справа № 226/2594/20


єун № 226/2594/20
Провадження №2/226/912/2020
Р І Ш Е Н Н Я
іменем україни


24 грудня 2020 року Димитровський міський суд Донецької області в складі:
головуючого – судді [К.] л.і.,
при секретарі Тіссен о.в.,
розглянувши в порядку спрощеного прозовного провадження справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И в:

03.11.2020 року позивач особа_1 звернувся до суду з позовом, уточненим до початку судового розгляду, про стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» заборгованості з заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування вимог зазначив, що з 23.11.2018 року по 03.12.2019 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. 03.12.2019 року наказом №336/к його було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП. При звільненні з роботи відповідач не здійснив з ним остаточного розрахунку та не виплатив йому заборгованість з заробітної плати, розмір якої на час зільнення становив 41850, 92грн. 10.09.2020 він звернувся до відповідача з письмовою заявою про погашення йому заборгованості з заробітної плати та надання йому відповідних довідок, проте його заява була залишена без відповіді, а вимога про виплату заборгованості з заробітної плати – без задоволення. З відповіді на відзив та доданих до нього довідок він дізнався, що розмір його заборгованості за грудень 2019 року становить 22884, 52грн., з чим він не погоджується, стверджуючи, що відповідачем йому не виплачено також заробітну плату за листопад 2019 року в розмірі 18966, 40грн., що загалом становить 41850, 92 грн. Посилаючись на порушення відповідачем вимог Трудового законодавства, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму заборгованості та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розрахований ним з 12.09.2020 року по 24.12.2020 року в сумі 64633, 47грн., виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 885, 39 грн. за 73 дні прострочення розрахунку, та покласти на відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 840, 80 грн., сплаченого ним при зверненні до суду.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися, надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Згідно відзиву відповідача на позовну заяву, позовні вимоги ним не визнаються повністю. Не заперечуючи ту обставину, що заборгованість з заробітної плати, яка становить 22884, 52грн., станом на час звільнення позивача з роботи не виплачена, відповідач вказує у відзиві на те, що позивач належних доказів невиплати йому заробітної плати суду не надав, що надає йому підстави вважати його вимоги не обґрунтованими. Також зазначає, що в день звільнення 03.12.2019 року позивач працював в першу зміну, в той же день отримав трудову книжку і повинен був звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою про здійснення з ним повного розрахунку, проте цього не зробив і у своїй заяві на звільнення вимоги про проведення остаточного розрахунку не заявив, таким чином погодившись зі здійсненням з ним остаточного розрахунку на розсуд роботодавця. Так як вимоги позивачем про здійснення з ним розрахунку до дня звернення до суду не заявлялися і про його претензії до роботодавця стало відомо після отримання позовної заяви 11.1.2020 року, відповідач вважає, що підстави для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні. При цьому відповідач звертає увагу суду на існування форс-мажорних обставин – складну економічно-фінансову ситуацію на підприємстві, яка з грудня 2019року призвела до простою, та оголошення в країні карантину у зв`язку з запобіганням поширенню коронавірусу совід-19, що виключає вину підприємства у несвоєчасному здійсненні розрахунку з позивачем і просить суд у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
Встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши надані суду докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.
Судом встановлено, що позивач особа_1 в період з 23.11.2018 року по 03.12.2019 року перебував у трудових відносинах з дп «Вугільна компанія «Краснолиманська». 03.12.2019 року наказом № 3336/к від 03.12.2020 року на підставі ст.38 КЗпП його було звільнено з роботи за власним бажанням, що підтверджується записами його трудової книжки (а.с.8-12).
Згідно довідки дп «Вугільна компанія «Краснолиманська» від 28.10.2020 року, заборгованість з виплати позивачу заробітної плати складається з заборгованості по несплаченій йому заробітній платі за грудень 2019 року, розмір якої після утримання обов`язкових податків та зборів становить 22884, 52грн., іншої заборгованості перед позивачем не існує (а.с.36).
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються нормами Трудового законодавства.
За змістом вимог Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата працівника - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).
Право позивача на своєчасне отримання розрахунку при звільненні передбачене ст. 115, 116 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до ч.1 ст.47, ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як встановлено судом, вимоги законодавства щодо повного розрахунку з позивачем при його звільненні роботодавцем не виконано, про що свідчить довідка відповідача про наявність заборгованості перед позивачем за грудень 2019 року в розмірі 22884, 52 грн., яка розрахована позивачем вже з утриманням підприємством обов`язкових податків та зборів.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача на його користь заборгованості з заробітної плати, позивач вказує, що ця заборгованість складається з нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати за листопад – грудень 2019року, яка становить 41850, 92грн.
Разом з тим, згідно довідки відповідача від 23.12.2020року, заборгованість з заробітної плати за листопад 2019року в сумі 15078, 29грн. позивачу виплачена протягом квітня – липня 2020року шляхом перерахування сум на його банківський рахунок: 02.04.2020 – 200грн., 03.04.2020 – 200грн., 08.04.2020 – 200грн., 10.04.2020 – 205, 61грн., 14.04.2020 – 200, 40грн., 15.04.2020 – 200, 50грн., 16.04, 17.04, 22.04, 24.04 і 28.04. 2020 – по 300грн., 08.05.2020 -332, 96грн., 20.05.2020 - 901, 81грн., 22.05.2020 – 547, 43грн., 26.05.2020 – 325, 17грн., 29.05.2020 – 2675, 06грн., 26.06.2020 – 312, 96грн., 26.06.2020 – 615, 00грн., 16.07.2020 – 4310, 38грн., 23.07.2020 – 2351, 01грн. За грудень 2019року позивачу нараховано 23084, 52грн. (заробітна плата та компенсація за відпустку), 200грн. з яких перераховано позивачу 26.06.2020року. Залишок заборгованості за грудень 2019року станом на 23.12.2020року становить 22884, 52грн. (а.с.56).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 цпк України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 12, ч.1 ст.81 цпк України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обгрунтовуючи доводи існування заборгованості з заробітної плати в розмірі 41850, 92грн., позивач посилається на довідку форми ок-6, яка не може бути належним доказом, так як містить лише інформацію про місце роботи застрахованої особи, про суму заробітку за кожний місяць окремо, кількість днів страхового стажу, сплату страхових внесків і не підтверджує факт неотримання заробітної плати застрахованою особою та існування заборгованості. Інших доказів на підтвердження заявлених вимог позивачем не надано. Тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з заробітної плати підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 22884, 52грн., які згідно довідки відповідача залишилися не сплаченими позивачу.
Вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При цьому розмір середнього заробітку необхідно проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Згідно з пунктами 2, 5 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи із його заробітної плати за два останніх відпрацьованих місяця, які передували звільненню, а нарахування середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідно до довідки відповідача та розрахунку позивача, його середньоденна заробітна плата, спору з визначення якої між сторонами немає, становить 885, 39грн. Строк затримки розрахунку позивачем після збільшення позовних вимог визначено 73 робочі дні, починаючи з 12.09.2020 по 24.12.2020року – день постановлення судового рішення, а загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку – 64633, 47грн., що майже втричі більше існуючої заборгованості.
З огляду на те, що відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, має компенсаційний характер, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки її виплати, причину, з якою була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірностість ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, може зменшити його розмір. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Приймаючи до уваги наведене, суд вважає за необхідне з урахуванням розміру існуючої заборгованості з заробітної плати, наведеної відповідачем причини її невиплати, строку звернення позивача за захистом своїх трудових прав (майже через рік після того, як дізнався про порушення свого права), зменшити розмір відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасне проведення з ним остаточного розрахунку, до 20000грн., що на думку суду сприятиме досягненню справедливого балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах.
Доводи відповідача про незадовільний фінансовий стан підприємства та те, що позивач, не пред`явивши в день звільнення вимоги про здійснення з ним розрахунку, погодився з виплатою належних йому сум на розсуд роботодавця , суд не бере до уваги, так як вони не ґрунтуються на законі і не звільняють відповідача від передбаченої законом відповідальності, а доказів настання форс-мажорних обставин, підтверджених Торгово-промисловою Палатою України, які б свідчили про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, передбачені ст.116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, суду не надано.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат в порядку ч.1 ст.141 цпк України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 338, 62 грн.
Керуючись ст.ст.2, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального Кодексу України, суд –

В И Р І Ш И в:

Позовні вимоги особа_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», код єдрпоу 31599557, місце розташування: м.Родинське, Донецька область, вулиця Перемоги, буд.9, на користь особа_1 , інформація_1 , (податковий номер номер_1 ), місце реєстрації: адреса_1 , заборгованість з заробітної плати в сумі 22884 (двадцять дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн. 52 коп. без утримання податків та інших обов`язкових платежів та середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. з утриманням податків й інших обов`язкових платежів.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь позивача судові витрати в сумі 338 (триста тридцять вісім) грн. 62 коп.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення в частині стягнення заробітної плати підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.



Суддя Л.І.[К]