ДП "СЕЛИДІВВУГІЛЛЯ": невыплата зарплаты

242/2792/20
2/242/1090/20
решение
именем Украины
7 июля 2020 Селидовский городской суд Донецкой области в составе: — председательствующего — судьи [Ч.] В.Г.,
 — при секретаре [К.] А.Н.,
рассмотрев в открытом судебном заседании. Селидовов в порядке упрощенного производства дело по иску лицо_1 к ГП «Селидовуголь» о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка за время задержки расчета,  —
В:
26.06.2020 г.. Истец обратился в суд с указанным иском.
Краткое изложение позиции истца.
В обоснование иска указал, что с 14.01.2002 г.. По 16.10.2019 г.. Он состоял в трудовых отношениях с видповидачем. В день увольнения расчет с ним проведено не было. 16.10.2019 г.. Получил только трудовую книжку. О размере задолженности на день увольнения информации не получил, по требованию о выплате этих сумм получил отказ. Просил взыскать с ответчика в его пользу задолженность по заработной плате в сумме 70691, 53 грн., Средний заработок за задержку расчета при увольнении за период с 16.10.2019 г.. По день принятия решения.
Возражения ответчика.
Ответчик — ООО «Селидовуголь» — всрок, определенный в постановлении об открытии производства, отзыв не предоставил.
Процессуальные действия по делу.
30.06.2020 г.. Было открыто производство по делу. Рассмотрение дела осуществляется в порядке упрощенного производства без вызова сторон.
Фактические обстоятельства, установленные судом, и содержание спорного правоотношения, со ссылкой на доказательства, на основании которых установлены соответствующие обстоятельства. Целевая оценка каждого аргумента, приведенного участниками дела, о наличии или отсутствии оснований для удовлетворения позову.
особа_1 находился в трудовых отношениях с ответчиком, уволен по собственному желанию в связи с невыполнением условий коллективного договора.
При определении размера задолженности по заработной плате, суд принимает во внимание справку ГП «Селидовуголь» ОП «Шахта» Украина «№ 285 от 24.06.2020 г. О размере задолженности по заработной плате, согласно которой по состоянию на 24.06.2020 г.. Не выплачена одноразовая помощь в размере 3-х среднемесячных заработков за многолетний труд в угольной промисловости в сумме 70691, 53 грн.
Истец просит взыскать задолженность по заработной плате при увольнении с работы в размере 70691, 53 грн.
При решении исковых требований по уплате суммы среднего заработка, суд учитывает справку-расчет ГП «Селидовуголь» ОП «Шахта» Украина «№ 1−1338 от 24.06.2020 г.., Согласно которой среднедневной заработок особа_1 составляет 684, 20 грн. (А.с.8).
Истец был уволен 16.10.2019 года. Трудовую книжку получил 16.10.2019 г.. В день увольнения расчет с ним не перЭден и по настоящее время. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм в соответствии с ст.116 КЗоТ Украины.
По своей сути средний заработок за время задержки расчета при увольнении является компенсационной выплатой за нарушение права на оплату труда.
Решением Конституционного Суда Украины от 22 февраля 2012 года по делу №1−5 / 2012 решено, что в аспекте конституционного обращения полония ч. 1 ст. 233 КЗоТ Украины во взаимосвязи с положениями ст. ст. 116, 117, 237−1 настоящего Кодекса следует понимать так, что для обращения работника в суд с заявлением о разрешении Трудового спора по взысканию среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета при увольнении и о возмещении причиненного при этом морального вреда установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал или должен был узнать о том, что владелец апотому уполномоченный им орган, по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически с ним рассчитался.
Согласно статье 47 Кодекса работодатель обязан выплатить работнику при увольнении все суммы, причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации, в сроки, указанные в статье 116 Кодекса, а именно в день увольнения или не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. Непроведение по вине собственника или уполномоченногоим органа расчета с работником в указанные сроки является основанием для ответственности, предусмотренной статьей 117 Кодекса, то есть выплаты работнику его среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета.
Анализ приведенных положений свидетельствует о том, что невыплата уволенному работнику всех сумм, причитающихся ему от собственника или уполномоченного им органа, является длящимся правонарушением, а следовательно, работник может определить окончательный объем своих требований только к моменту прекращенияя такого правонарушения, которым является день фактического расчета.
Таким образом, для установления начала течения срока обращения работника в суд с требованием о взыскании среднего заработка за все время задержки расчета при увольнении определяющими являются такие юридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета.
Невыплата собственником или уполномоченным им органом причитающихся работнику при увольнении сумм и требование Освободитееного работника по их выплате является трудовым спором между этими участниками трудовых правоотношений.
Согласно части первой статьи 233 Кодекса работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права.
Определением Судебной палаты по гражданским делам Верховного Суда Украины от 29 января 2014 по делу № 6−144цс13 установлено, что непроведение по вине собственника или уполномоченного им органа расчета с работником в указанные сроки является основанием для ответственности, предусмотренной статьей 117 Кодекса, то есть выплаты работнику его среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета. После принятия судебного решения о взыскании задолженности по заработной плате работодатель не освобождается от ответственности, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины, а именно выплаты среднего поработенку за время задержки расчета при увольнении, то есть за весь период невыплаты владельцем или уполномоченным им органом причитающихся работнику при увольнении сумм. В силу ст. 360−7 ГПК Украины данная позиция обязательна для суда.
Таким образом, период, за который следует взимать средний заработок — с 17.10.2019 года (следующий день после освобождения) по 07.07.2020 г.. (День принятия решения) включительно.
В общем, с 17.10.2019 г.. По 07.07.2020 г.. Включительно норма продолжительности рабочего времени в рабочих днях за данный период составляет 180 рабочих дня. Итак средний заработок за все время задержки расчета составляет 180 дней х 684, 20 грн. = 123156, 00 грн.
Судебный сбор подлежит взысканию с ответчика в доход государства.
Нормы права, применил суд, и мотивы их применения.
Согласно ч.1 ст.5 ГПК Украины определено, что осуществляя правосудие, суд защищает права, свободы и интересы физических лиц, права и интересы юридических лиц, государственные и общественные интересы способом, определенным законом или договором. Пры этом, по содержанию ст.ст.55, 124 Конституции Украины и ст.13 Конвенции о защите прав человека и основных свобод следует, что каждый человек имеет право на эффективное средство правовой защиты, не запрещенным законом.
В соответствии с положениями ч. 3 ст. 12 ГПК Украины каждая сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Согласно требованиям ст. 76−81 ГПК Украины средствами докавания по гражданскому делу являются письменные, вещественные и электронные доказательства, заключения эксперта, показания свидетелей. Суд принимает к рассмотрению только те доказательства, которые имеют значение для дела. Обстоятельства, которые по закону должны быть подтверждены определенными средствами доказывания, не могут подтверждаться никакими другими средствами доказывания. Доказывания не может основываться на предположениях.
Основным Законом Украины статьей 43 Конституции предусмотрено право каждого человека на труд, что включает возможность зарабатывать себе нажизнь трудом. Указанном праву человека, надлежащим образом выполняет свои трудовые обязанности, в равной степени корреспондируется обязанность работодателя своевременно и надлежащим образом оплачивать труд работника и своевременно выплачивать ему заработную плату.
Статьей 43 Конституции Украины гарантировано право каждого на надлежащие, безопасные и здоровые условия труда, на заработную плату не ниже определенной законом. Право на своевременное получение вознаграждения за труд защищается законом.
В соответствии со ст. 21Закон Украины «Об оплате труда» работник имеет право на оплату своего труда в соответствии с актами законодательства и коллективного договора на основании заключенного Трудового договора. Согласно ст. 22 этого Закона субъекты организации оплаты труда не имеют права в одностороннем порядке принимать решения по вопросам оплаты труда, ухудшающие условия, установленные законодательством, соглашениями и коллективными договорами.
В соответствии со ст. 47 КЗоТ Украины работодатель обязан выплатить работнику при освобождении все суммы, причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации, в сроки, указанные в статье 116 Кодекса, а именно в день увольнения или не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
В соответствии со ст. ст. 115, 116 Кодекса законов о труде Украины заработная плата должна выплачиваться два раза в месяц. При увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия производится в день увольнения. О начисленных суммах, належни работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
В соответствии со ст. 1 Протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод (далее — Конвенция) каждое физическое или юридическое лицо имеет право на уважение своей собственности; никто не может быть лишен своего имущества иначе как в интересах общества и на условиях, предусмотренных законом и общими принципами международного права.
Согласно практике Европейского суда по правам человека (далее — ЕСПЧ) (дело «Суханов и [И.] против Украины» заявления № 68385/10 и 71378/10, дело «Принц Лихтенштейна Ганс-Адам II против Германии», заявление N9 42527/98 и т.д.) «имущество» может представлять собой «существующее имущество» или средства, включая «право требования», согласно которому заявитель может утверждать, что он имеет по крайней мере «законное ожидание» / «правомерное ожидание» (legitimate expectation) относительно эффективного осуществления права собственности.
Согласно правового заключения, который изложен в постановлении судебной палаты по гражданским делам Верховного Суда Украины от 18 января 2017 по делу № 6−2912цс16, все суммы (заработная плата, компенсация за неиспользованный отпуск, оплата за время временной нетрудоспособности и т.д.), подлежащие уплате работнику, должны быть выплачены в день увольнения этого работника. Закон прямо возлагает на предприятие, учреждение, организацию обязанность провести с уволенным работником полный расчет, выплатитьвсе суммы, которые ему принадлежат.
Что касается требований о взыскании среднего заработка за время задержки расчета, то согласно ст. 117 КЗоТ Украины, в случае неуплаты собственником или уполномоченным им органом причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размер, предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета или на момент рассмотрения дели в суде.
Согласно п. 20 Постановления Пленума Верховного Суда Украины №13 от 24.12.1999р. «О практике применения судами законодательства об оплате труда» установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о раснок, суд на основании ст.117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности. В случае проведения расчета в связи с возникновением спора о размере причитающихся к выплате сумм требования об ответственности за задержку расчета подлежат подоволення в полном объеме, если спор решен в пользу истца или такому выводу приходит суд, рассматривающий дело. При частичном удовлетворении иска работника суд определяет размер возмещения за время задержки расчета с учетом спорной суммы, на которую тот имел право, доли, которую она составляла в заявленных требованиях, существенности этой доли по сравнению со средним заработком и других конкретных обстоятельств дела.
Среднедневная заработная плата для расчета среднего заработка за все время повтораимкы по день фактического расчета определяется по правилам, установленным Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденного Постановлением КМУ от 08.02.1995 под № 100 (далее — Порядок).
Согласно п. 2 Порядка, в случае начисления среднего заработка за время задержки расчета среднемесячная заработная плата исчисляется исходя из выплат за последние два календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана соответствующая выплата. Если в течение последних двух календарных месяцав работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие два месяца работы. Если и в течение этих месяцев работник не отработал ни одного рабочего дня, средняя заработная плата исчисляется в соответствии с последним абзацем пункта 4 настоящего Порядка.
Согласно п. 8 Порядка, начисление выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней / от временин, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством,  — на число календарных дней за этот период.
Согласно ч.6 ст.141 ГПК Украины, если сторона, в пользу которой принято решение, освобожденот уплаты судебных расходов, с другой стороны взыскиваются судебные расходы в пользу лиц, их понесли, пропорционально удовлетворенной или отклоненной части требований, а другая часть компенсируется за счет государства в порядке, установленном Кабинетом Министров Украины. Если обе стороны освобождены от оплаты судебных расходов, они компенсируются за счет государства в порядке, установленном Кабинетом Министров Украины.
Согласно ст.5 Закона Украины «О судебном сборе» от уплаты судебного сбора с ВИЧьняються истцы за подачу исков о взыскании заработной платы.
Таким образом, суд полно и всесторонне выяснив обстоятельства по делу, предоставленные доказательства, суд пришел к выводу, что исковые требования истца подлежат удовлетворению.
На основании изложенного и руководствуясь ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ГПК Украины, суд —
решил:
Иск особа_1, ИНН номер_1 проживающего по адресу: адреса_1, в ГП «Селидовуголь», код егрпоу 33426253, расположенное по адресу: Донецкая область, г. Селидово, ул. К.Маркса, 41, о взыскании задолженности по заработной плате, среднего заработка за время задержки расчета — удовлетворить.
Взыскать с Государственного предприятия «Селидовуголь» в пользу особа_1 задолженность по заработной плате в сумме 70 691 (семьдесят тысяч шестьсот девяносто одна) грн. 53 коп., Средний заработок за задержку расчета при увольнении за периодс 17.10.2019 г.. по 07.07.2020 г.. в сумме 123 156 (сто двадцать три тысячи сто пятьдесят шесть) рублей. 00 коп.
Сумма среднего заработка, подлежащего взысканию, определенная без удержания подоходного налога и других обязательных платежей.
Взыскать с Государственного предприятия «Селидовуголь» судебный сбор в доход государства в размере 840 (восемьсот сорок) рублей. 80 коп. за требования имущественного характера и в размере 840 (восемьсот сорок) рублей. 80 коп. за требования неимущественного характера.
Решение суда вступает в законнуюсилу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Апелляционная жалоба на решение суда подается в течение тридцати дней со дня его провозглашения безпосередньо в суд апелляционной инстанции.

судья

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:




242/2792/20
2/242/1090/20
рішення
Іменем України
07 липня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області в складі:  — головуючого — судді [Ч.] В.Г.,
 — при секретарі Кідрон О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидово у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, —
встановив:
26.06.2020 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування позову зазначив, що з 14.01.2002 р. по 16.10.2019 р. він перебував у трудових відносинах з відповідачем. У день звільнення розрахунок з ним проведено не було. 16.10.2019 р. отримав лише трудову книжку. Про розмір заборгованості на день звільнення інформації не отримав, на вимогу про виплату цих сум отримав відмову. Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 70691, 53 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.10.2019 р. по день ухвалення рішення.
Заперечення відповідача.
Відповідач — ДП «Селидіввугілля»  — у строк, визначений в ухвалі про відкриття провадження, відзив не надав.
Процесуальні дії у справі.
30.06.2020 р. було відкрито провадження по справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
особа_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником умов колективного договору.
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги довідку ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Україна» № 285 від 24.06.2020 р. про розмір заборгованості по заробітній платі, згідно якої станом на 24.06.2020 р. не виплачена одноразова допомога в розмірі 3-х середньомісячних заробітків за багаторічну працю у вугільній промисловості в сумі 70691, 53 грн.
Позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі при звільненні з роботи в розмірі 70691, 53 грн.
При вирішенні позовних вимог щодо сплати суми середнього заробітку, суд враховує довідку-розрахунок ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Україна» № 1−1338 від 24.06.2020 р., згідно якої середньоденний заробіток особа_1 складає 684, 20 грн. (а.с.8).
Позивач був звільнений 16.10.2019 року. Трудову книжку отримав 16.10.2019 р. В день звільнення розрахунок з ним не проведено і по теперішній час. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум відповідно до ст.116 КЗпП України.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №1−5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237−1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року по справі № 6−144цс13 встановлено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. В силу ст. 360−7 ЦПК України дана позиція є обов`язкова для суду.
Отже, період, за який слід стягувати середній заробіток,  — з 17.10.2019 року (наступний день після звільнення) по 07.07.2020 р. (день ухвалення рішення) включно.
Загалом, з 17.10.2019 р. по 07.07.2020 р. включно норма тривалості робочого часу в робочих днях за даний період становить 180 робочих дні. Отже середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить: 180 днів х 684, 20 грн. = 123156, 00 грн.
Судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход держави.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76−81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6−2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Що стосується вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 (далі — Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.
Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, —
вирішив:
Позов особа_1, ІПН номер_1, мешкає за адресою: адреса_1, до Державного підприємства «Селидіввугілля», код єдрпоу 33426253, розташоване за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул. К.Маркса, 41, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку — задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 70 691 (сімдесят тисяч шістсот дев`яносто одна) грн. 53 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 17.10.2019 р. по 07.07.2020 р. у сумі 123 156 (сто двадцять три тисячі сто п`ятдесят шість) грн. 00 коп.
Сума середнього заробітку, що підлягає стягненню, визначена без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» судовий збір в доход держави у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за вимоги майнового характеру та у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за вимоги немайнового характеру.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя