ДП "ЦОГ": невыплата зарплаты

Справа № 522/14600/19
Провадження № 2/522/378/20

заочне рішення
іменем україни

07 квітня 2020 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді — [Д.] Д.Ю.,
при секретарі судового засідання — Скибінській Є.С.,
розглянувши справу за позовною заявою особа_1 до Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,  —
В С Т, А Н О В И В:
До Приморського районного суду м. Одеси 27.08.2019 року звернулась особа_1 із вказаною позовною заявою та просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість з нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 27 414, 34 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, грошову компенсацію за невикористані відпустки за період з січня 2017 року по травень 2019 року включно та суму витрат на правничу допомогу у розмірі 10000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно наказу ДП «ЦОГ» від 23.05.2019 року №24/2019 позивач була звільнена з посади адміністратора відділу державної реєстрації, відповідно до ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. На час звільнення позивача з ДП «ЦОГ» у відповідача існувала заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 27414, 34 грн. та при звільненні відповідач не провів з позивачем розрахунок, в добровільному порядку відмовився здійснити виплату, що стало підставою для звернення до суду із вказаною позовною заявою.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.08.2019 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.
23.03.2020 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з нарахованої але не виплаченої заробітної плати в розмірі 21 014, 34 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.05.2019 року по 16.09.2019 року в розмірі 24 402, 02 грн., грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період з січня 2017 року по травень 2019 року включно, а також судові витрати в розмірі 10 000, 00 грн.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 07.04.2020 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач особа_1 у період з 03.04.2017 року по 23.05.2019 року знаходилась у трудових відносинах з державним підприємством «Центр обслуговування громадян (далі ДП «ЦОГ) та працювала на посаді адміністратора відділу інформаційного супроводження управління інформаційно-документального супроводження та на посаді адміністратора відділу державної реєстрації, що підтверджується копією трудової книжки номер_1.
Наказом ДП «ЦОГ» від 23.05.2019 року №24−19 позивача звільнено з посади з 23.05.2019 року відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
На час звільнення позивача з ДП «ЦОГ» у відповідача існувала заборгованість по виплаті позивачу заробітної плати у розмірі 27414, 34 грн., що підтверджується розрахунковими листами ДП «ЦОГ» за період травень 2019 р — червень 2019 р..
Однак, на момент ухвалення рішення, представник позивача особа_2 зазначив, що у відповідача присутній борг по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі перед особа_1, у розмірі 21 014, 34 грн. у зв`язку з чим суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» (далі — Закон) визначено право працівників на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Згідно з частиною 4 статті 97 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до частини 5 статті 97 Кодексу, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. При цьому своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (частина 6 статті 24 Закону).
Статтями 115 КЗпП України та 24 Закону встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Враховуючи встановлені судом обставини, за відсутності доказів щодо погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі, суд приходить до висновку щодо обгрунтованості позовних вимог позивача та наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за нарахованою заробітною платою в розмірі 21 014, 34 грн.
Окрім цього, відповідно до ч. 1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1−5/2012.
Разом з тим, позивачем заявлено строк нарахування компенсаційних виплат за період з 24.05.2019 року по 16.09.2019 року, тобто по день її наступного працевлаштування. Оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, вирішення питання щодо нарахування середнього заробітку розглядається виключно протягом заявленого позивачем періоду.
Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (volovik v. ukraine, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (brumarescu v. romania, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Згідно з п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи — невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 р., — нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період.
З матеріалів справи вбачається, що в березні 2019 року особа_1 отримала заробітну плату у розмірі 6217, 21 (грн.), за квітень — 3289, 96 грн. За цей період особа_1 відпрацювала 30 робочих днів, адже в травні 2019 року особа_1 була у черговій відпустці.
Таким чином, за фактично відпрацьовані останні два місяці до звільнення, сума заробітної плати особа_1 складає 9507, 17 грн., кількість фактично відпрацьованих робочих днів за останні два місяці перед звільненням — 30. Отже, середньоденна заробітна плата особа_1 за останні два місяці перед звільненням складала 316, 91 грн.
Оскільки, Відповідач не погасив всю заборгованість по виплаті заробітної плати особа_1, то суд вважає за необхідне стягнути на користь працівника (позивача) середній заробіток за період затримки розрахунку з працівником за період з 24.05.2019 року (наступний день після звільнення) по 16.09.2019 року, день фактичного працевлаштування.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази про здійснення розрахунку з виплати заробітної плати особа_1 при звільнені, а тому період затримки розрахунку при звільненні позивача по дату офіційного працевлаштування, становить 77 робочих днів.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 24402, 07 грн. (77 днів х 316, 91 грн. = 24402, 07 грн).
Окрім цього, позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані відпустки за період з січня 2017 року по травень 2019 року включно. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтвердили невикористання позивачем днів відпустки, нарахування та не виплату відповідачем позивачу коштів за невикористані відпустки, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України, згідно якої судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення на її користь судових витрат в розмірі 10 000, 00 грн., однак жодних доказів на підтвердження наявності витрат в заявленій сумі до суду не надано, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір в розмірі 840, 80 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 76 — 81, 82, 89, 133, 141, 209, 229, 258−259, 263−265, 273 ЦПК України, суд, —
вирішив:
Позовну заяву особа_1 до Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку — задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» (Код єдрпоу 40404060, м. Одеса, вул. Катерининська, 27/1) на користь особа_1 (рнокпп номер_2, адреса проживання: адреса_1) заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 21 014 (двадцять одна тисяча чотирнадцять) гривень 34 копійки.
Стягнути з Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» (Код єдрпоу 40404060, м. Одеса, вул. Катерининська, 27/1) на користь особа_1 (рнокпп номер_2, адреса проживання: адреса_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.05.2019 року по 16.09.2019 року у розмірі 24 402 (двадцять чотири тисячі чотириста дві) гривні 07 копійок.
Стягнути з Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» (Код єдрпоу 40404060, місце знаходження: м. Одеса, вул. Катерининська, 27/1) на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
В іншій частині позовних вимог — відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст заочного рішення складено 07.04.2020 року.

Суддя Д.Ю. [Д.]
07.04.2020