комунальне підприємство готель україна запорізької обласної ради: отзыв сотрудника

1Справа № 335/376/24 2/335/995/2024

рішення

іменем україни

25 березня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Колесник Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 в особі представника адвоката Голіщева В.Ю. до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «універс» Запорізької обласної ради про стягнення суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди, -

встановив:

Позивач особа_1 в особі представника адвоката Голіщева В.Ю. звернулася до суду з позовом до КП «Готель «Україна» ЗОР (далі відповідач 1), КП «універс» ЗОР (далі відповідач 2) про стягнення суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказує наступне.

Відповідно до наказу від 06.05.2016 №12-к, особа_1 працювала з 10.05.2016 на посаді змінного адміністратора у КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (відповідач 1).

15.08.2023 на підставі наказу відповідача 1 від 15.08.2023 №3/к «Про звільнення особа_1 », позивача було звільнено із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату).

Розрахунок позивача при звільненні відповідачами станом на день звернення із даною позовною заявою (11.01.2024) не здійснено. Заробітна плата в повному обсязі не виплачувалася позивачу вже більше як 3,5 роки.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2022 у справі №335/1485/22 (з урахуванням ухвали цього ж суду у цій же справі від 03.11.2023 про виправлення описки) стягнуто з відповідача -1 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 114766,65 грн. за період з 01.02.2020 по 21.01.2022; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 6528,47 грн. та моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн..

У подальшому, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2023 у справі №335/1485/22 боржника (відповідача 1) замінено на боржника, правонаступника відповідача 1 КП «Універс» Запорізької обласної ради (відповідач 2).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2023 у справі №335/8316/23 стягнуто з відповідача 2 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 91271,68 грн. за період з 22.01.2022 по 15.08.2023 та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 15362,56 за період з 16.08.2023 по 01.12.2023.

Таким чином, з урахуванням двох вищевказаних рішень Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, якими вимоги про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі по день звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.08.2023 по 01.12.2023 вже задоволено, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню: сума вихідної допомоги; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2023 по день винесення рішення у справі; сума індексації заробітної плати; моральна шкода.

Щодо стягнення суми вихідної допомоги.

З відповідачів на користь позивача підлягає сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку позивача, а саме 4857,28 грн. Вказана сума середнього місячного заробітку розрахована виходячи з показників середньоденної заробітної плати позивача (225,92 грн.) та кількості робочих днів за два місяці, що передували звільненню позивача (43 дні). Вказані показники встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2023 у справі 335/8316/2023, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребують доказування при розгляді іншої справи.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Середньоденна заробітна плата позивача за два останні повні робочі місяці до моменту звільнення складає 225,92 грн. та встановлена рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2023 у справі №335/8316/2023, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, у тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи.

З 02.12.2023 по 11.01.2024 (день підписання позовної заяви) минуло 29 робочих днів, а тому станом на день підписання позовної заяви середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за вказаний період становить: 225,92 грн. х 29 днів = 6551,68 грн..

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2023 по день винесення рішення у справі, розмір якого станом на 11.01.2024 становить 6551,68 грн..

Щодо стягнення суми індексації заробітної плати.

Відповідачем 1 жодного разу не здійснювалася індексація заробітної плати позивача за період його роботи на підприємстві з 01.02.2020 по день звільнення 15.08.2023. Не проведено індексацію і правонаступником відповідача 1 відповідачем 2.

Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню сума індексації заробітної плати в розмірі 9376,50 грн..

Також, невиплатою заробітної плати у строки, передбачені законом, позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, викликаних порушенням права на оплату праці, необхідністю додавання зусиль для організації свого життя, в забезпеченні себе та членів яка підлягає відшкодуванню відповідачем.

На підставі викладеного позивач просить стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача:

1. суму вихідної допомоги в розмірі 4857 грн. 28 коп.

2. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2023 по день винесення рішення у справі, розмір якого, станом на 11.01.2024 становить 6551 грн. 68 коп.;

3. суму індексації заробітної плати в розмірі 9376,50 грн.;

4. моральну шкоду в розмірі 5000 грн.;

5. усі понесені судові витрати у справі.

Ухвалою суду від 16.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Представник відповідача 1 правом на подання відзиву на позов не скористався.

07.02.2024 року представником відповідача -2 надано відзив на позов у якому просить відмовити у задоволенні позову особа_1 в частині стягнення вихідної допомоги, індексації заробітної плати та моральної шкоди. Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розглядати з урахуванням того, що обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у разі не проведення виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, обмежений часовими рамками (до моменту фактичного розрахунку) в період до набрання чинності Законом України №2352-Іх від 01.07.2022 року та викладення ст.117 КЗпП у новій редакції. Оскільки починаючи з 19.07.2022, чинною є імперативна норма закону, яка обмежує період такого нарахування шістьма місяцями.

14.02.2024 року представником позивача надано відповідь на відзив відповідача 2, у якому зазначає, що доводи відповідача 2, викладені у його відзиві на позов є необґрунтованими та безпідставними, до уваги братися не можуть.

Позивач, його представник у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Представники КП «Готель «Україна» ЗОР та КП «Універс» ЗОР в судове засідання також не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник КП «Універс» надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, представник КП «Готель «Україна» причину не явки суду не повідомив.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, з огляду на положенняст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд даної справи по суті за відсутності належно повідомлених учасників справи, які в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. ст.12,13,81 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1статті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Судом встановлено, що Відповідно до наказу від 06.05.2016 №12-к, особа_1 працювала з 10.05.2016 на посаді змінного адміністратора у КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (відповідач 1).

15.08.2023 на підставі наказу відповідача 1 від 15.08.2023 №3/к «Про звільнення особа_1 », позивача було звільнено із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату).

Розрахунок позивача при звільненні відповідачами станом на день звернення із даною позовною заявою (11.01.2024) не здійснено. Заробітна плата в повному обсязі не виплачувалася позивачу вже більше як 3,5 роки.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2022 у справі №335/1485/22 (з урахуванням ухвали цього ж суду у цій же справі від 03.11.2023 про виправлення описки) стягнуто з відповідача -1 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 114766,65 грн. за період з 01.02.2020 по 21.01.2022; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 6528,47 грн. та моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн..

У подальшому, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2023 у справі №335/1485/22 боржника (відповідача 1) замінено на боржника, правонаступника відповідача 1 КП «Універс» Запорізької обласної ради (відповідач 2).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2023 у справі №335/8316/23 стягнуто з відповідача 2 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 91271,68 грн. за період з 22.01.2022 по 15.08.2023 та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 15362,56 за період з 16.08.2023 по 01.12.2023.

Таким чином, з урахуванням двох вищевказаних рішень Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, якими вимоги про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі по день звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.08.2023 по 01.12.2023 вже задоволено, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню: сума вихідної допомоги; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2023 по день винесення рішення у справі; сума індексації заробітної плати; моральна шкода.

Щодо стягнення суми вихідної допомоги.

З відповідачів на користь позивача підлягає сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку позивача, а саме 4857,28 грн. Вказана сума середнього місячного заробітку розрахована виходячи з показників середньоденної заробітної плати позивача (225,92 грн.) та кількості робочих днів за два місяці, що передували звільненню позивача (43 дні). Вказані показники встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2023 у справі 335/8316/2023, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребують доказування при розгляді іншої справи.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Середньоденна заробітна плата позивача за два останні повні робочі місяці до моменту звільнення складає 225,92 грн. та встановлена рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2023 у справі №335/8316/2023, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, у тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи.

З 02.12.2023 по 11.01.2024 (день підписання позовної заяви) минуло 29 робочих днів, а тому станом на день підписання позовної заяви середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за вказаний період становить: 225,92 грн. х 29 днів = 6551,68 грн..

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2023 по день винесення рішення у справі, розмір якого станом на 11.01.2024 становить 6551,68 грн..

Щодо стягнення суми індексації заробітної плати.

Відповідачем 1 жодного разу не здійснювалася індексація заробітної плати позивача за період його роботи на підприємстві з 01.02.2020 по день звільнення 15.08.2023. Не проведено індексацію і правонаступником відповідача 1 відповідачем 2.

Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню сума індексації заробітної плати в розмірі 9376,50 грн..

Також, невиплатою заробітної плати у строки, передбачені законом, позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, викликаних порушенням права на оплату праці, необхідністю додавання зусиль для організації свого життя, в забезпеченні себе та членів яка підлягає відшкодуванню відповідачем.

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 28.12.2023 КП «Готель «Україна» ЗОР перебуває в процесі припинення з 06.05.2022.

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 11.09.2023 КП «Універс» ЗОР є правонаступником КП "ветпрепарати" ЗОР.

Згідно з п.1.3 статуту КП «Готель «Україна» ЗОР підпорядковане, підзвітне та підконтрольне ЗОР.

Відповідно до п.. 4.1.статуту підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків згідно з чинним законодавством, може мати реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Пункт 4.4. статуту передбачає, що підприємство несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п.10.2. статуту підприємство втрачає право юридичної особи і визнається таким, що припинилося, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про його припинення. Запорізька обласна рада 15.02.2022 прийняла рішення № 10 про припинення КП «Готель Україна» ЗОР шляхом приєднання до КП «Універс» ЗОР.

Законодавцем 01.07.2022 року внесені зміни доКЗпП України, які набули чинності з 19.07.2022, якими словосполучення власник або уповноважений ним орган замінені на роботодавець.

Згідно зіст. 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116,117 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно дост. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Частиною 1 статті 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 7 Закону України «Про оплату праці»законодавство про оплату праці ґрунтується наКонституції Україниі складається зКодексу законів про працю України, цього Закону,Закону України "Про колективні договори і угоди",Закону України "Про підприємства в Україні"та інших актів законодавства України.

У тексті Закону слова "власник або уповноважений ним орган" в усіх відмінках і числах замінено словом "роботодавець" у відповідному відмінку і числі згідно ізЗаконом № 4719-VI від 17.05.2012.

Між сторонами виник спір щодо сум, які підлягають виплаті працівнику при звільненні та відповідальності за порушення роботодавцем обов`язку виплатити належні звільненому працівникові суми. Спірні правовідносини виникли 21.012021 року в день звільнення працівника. Тому відповідальність за це несе роботодавець.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634сво19) зроблено висновок, що «устаттях 104 ЦКта 107ЦК Українине визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий. З урахуванням того, що згідно пункту 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2015 року № 933 Житомирський державний технологічний університет є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» та не пов`язується з державною реєстрацією припинення ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» датою виникнення універсального правонаступництва Житомирського державного технологічного університету щодо ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», який припиняється шляхом приєднання, слід вважати дату видання наказу № 933 - 15 вересня 2015 року, з якої він є правонаступником ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій».

Відповідно до ч.4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з висновків Верховного Суду, КП «Універс» ЗОР є правонаступником КП «Готель «Україна» ЗОР з 15.02.2022.

у зв`язку з тим, що КП «Готель «Україна» є неналежним відповідачем, в задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Вирішуючи вимогу позову про стягнення суми вихідної допомоги суд виходить з наступного.

Фактичний повний розрахунок при звільненні станом на момент подачі даної позовної заяви із позивачем не проведено, вихідна допомога не виплачена.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку позивача, а саме 4857,28 грн..

Вказана сума середнього місячного заробітку розрахована, виходячи з двох заробітних плат позивача за два останніх перед звільненням повних місяців, встановлених рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 01.12.2023 у справі №335/8316/23, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи.

Таким чином, вимоги позову про стягнення суми вихідної допомоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимогу позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в межах заявлених вимог за період з 02.12.2023 по день ухвалення рішення у цій справі., суд виходить з наступного.

Відповідно до п.8 розділу 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженогопостановою КМ України від 8 лютого 1995 р. № 100: « Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства».

Середньоденна заробітна плата позивача за два останні повні робочі місяці до моменту звільнення складає 225,92 грн. та встановлено рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 01.12.2022 у справ і №335/8316/23, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи.

З 02.12.2023 по 11.01.2024 (день підписання позовної заяви) минуло 29 робочих днів, тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить (225,92 грн. х 29 днів) = 6551,68 грн. + (225,92 грн. х 52 робочих дня) = 11747,84 грн (за період з 12.01.2024 по день ухвалення рішення у цій справі 25.03.2024). 6551,68 грн. + 11747,84 грн. = 18 299 гривень 52 копійки.

Виходячи з вищенаведеного, з відповідача - 2 на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2023 року по день ухвалення рішення у цій справі, підлягає стягненню 18299,52грн..

Розмір заборгованості відповідачами не спростовано.

Щодо вимог про індексації заробітної плати.

Відповідно дост. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці"компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно доЗакону України від 19.10.2000 року № 2050-III „Про компенсацію громадянамвтрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплатипідприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі звини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст. 1).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст. 2).

Відповідно до п. 2.2рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів уз в`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно дост. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР „Про оплату праці,Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III „Про компенсацію громадянамвтрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплатикомпенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної платина один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Індексація заробітної плати відповідачем не здійснювалася з лютого 2020 року. Таким чином, базовим (відправним) місяцем використано лютий 2020 року.

Таким чином, з відповідача КП «Універс» на користь позивача підлягає стягненню сума індексація заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн.

Відповідно дост. 32 Закону України «Про оплату праці»трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно із законодавством про трудові спори.

Статтею 233 КЗпП Українидля працівників встановлено загальний тримісячний строк на звернення з заявою про вирішення Трудового спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої зазначеної статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2ст.233 КЗпП Українироз`яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2ст.233 КЗпП України, статей1,12 Закону України «Про оплату праці»Конституційний Суд України роз`яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до статті 117 КЗпП України, якими фактично введено граничний період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку терміном у шість місяців (замість необмеженого будь-якими строками періоду у попередній редакції). Такі зміни, по суті, звузили право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є недопустимим у розумінні частини третьої статті 22 Конституції України.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.06.2023 р. у справі №638/6855/20 викладено правовий висновок, відповідно до якого положення статей 116, 117 КЗпП України мають застосовуватись в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді подібної справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 07.09.2023 у справі № 280/1340/23. Відповідно до висновків ВС, викладених в постанові від 03 серпня 2023 року №280/6779/22: «За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акту у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно правового акту у час, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, з урахуванням висновків щодо застосування норм КЗпП України в часі, викладених в постановах Верховного Суду, зважаючи на наведені тлумачення норм законодавства Конституційним Судом України, а також з огляду на те, що спірні правовідносини є триваючими і виникли коли у відповідача-1 перед позивачем виникла заборгованість із заробітної плати і яка не була ним виплачена при звільненні, у даному спорі слід застосовувати положення КЗпП України в редакції, чинній на дату виникнення вказаних спірних правовідносин, тобто в редакції, чинній станом на 01.06.2020 та з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Так, згідност.2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем при звільненні не в повному обсязі, середній заробіток за час затримки розрахунку та суми індексації, не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Таким чином суд встановив, що доводи представника відповідача щодо пропуску строку звернення позивача за захистом свого права, не знайшли свого підтвердження.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1ст. 237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язані відшкодувати завдану ними моральну шкоду працівнику.Ст. 23 Цивільного кодексу Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням, інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як було встановлено судом, внаслідок винних дій відповідача, порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати нарахованої заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату праці, було порушено звичний для останнього уклад життя, що завдало моральних страждань, які виразились у неотриманні в повному обсязі коштів на проживання на протязі трьох місяців роботи на підприємстві і її невиплати після звільнення, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Отже, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню і вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 5000,00 грн., що буде відповідати тим переживанням, які він зазнав у зв`язку з тривалим порушенням його трудових прав.

Відповідно до вимогст. 141 ЦПК Україниз відповідача підлягають стягненню судові витрати, які документально підтверджені.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Для отримання правової допомоги та для належного захисту своїх прав та інтересів по вказаній справі позивач звернулася до Адвокатського бюро «Станіслава Гришина».

28.01.2022 між АБ «Станіслава Гришина» та позивачем укладено Договір про надання правової допомоги б/н.

11.01.2024 до даного Договору сторони внесли зміни й оформили їх укладанням та підписанням додаткової угоди №1 відповідно до якої предметом Договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 стало представлення інтересів позивача та надання йому юридичних послуг (правової допомоги) у поточній справі № 335/376/24 в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя з правом передоручення повноважень третім особам.

За умовами Договору за послуги, надані АБ «Станіслава Гришина», позивач сплачує грошову винагороду в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до умов вказаного договору (п. 6.2 Договору), оплата проводиться шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний у договорі або будь-який інший рахунок, який буде ним вказаний, протягом 30 днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг.

Акт наданих послуг між АБ «Станіслава Гришина» та позивачем підписано 22.03.2024. Також 28.01.2022 між АБ «Станіслава Гришина» та адвокатом Голіщевим Володимиром Юрійовичем було укладено Договір про спільну діяльність, предметом якого стало здійснення спільної діяльності щодо виконання АБ «Станіслава Гришина» зобов`язань за вищезгаданим Договором про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022, укладеного між позивачем та АБ «Станіслава Гришина».

Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 яким визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У постанові від 28.12.2020 по справі № 640/18402/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у разі, якщо умовами договору про надання правової допомоги передбачено фіксований розмір гонорару адвоката, то детальний опис робіт не вимагається та не впливає на нього.

Адвокатським бюро «Станіслава Гришина», з урахуванням додаткової угоди №1 від 28.12.2024 та укладеного 28.01.2022 з адвокатом Голіщевим В.Ю. договору про спільну діяльність, для надання правової допомоги позивача по справі №335/376/24, згідно з актом наданих послуг, надані наступні послуги:

1) Формування стратегії у справі, пошук практики Верховного Суду (витрати часу 1,5 години); 2) Підготовка та подання до суду позовної заяви (витрати часу 2,5 години); 3) Підготовка та подання до суду клопотання про долучення письмового доказу (витрати часу 1,0 годин); 4) Підготовка та подання до суду заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника (витрати часу 0,5 години); 5) Підготовка та подання до суду відповіді на відзив КП «Універс» ЗОР (витрати часу 1,5 години); 6) Підготовка та подання до суду заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника (витрати часу 0,5 години); 7) Підготовка та подання до суду клопотання про долучення письмового доказу (витрати часу - 0,5 годин); 8) Підготовка та подання до суду заяви про стягнення судових витрат (витрати часу 1,0 година); 9) Підготовка та подання до суду заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника (витрати часу 0,5 години).

Усього витрачено 9,5 г годин часу. Загальна вартість наданих послуг складає 5 000,00 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу до суду надано копії договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022, додаткової угоди від 11.01.2024 до договору про надання правової допомоги б/н, акту наданих послуг №1 від 22.03.2024, договору про спільну діяльність від 28.01.2022 та витяг з ЄДР.

Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо не співмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічні висновки містяться у інших постановах Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19).

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу відповідачем до суду не подавалося.

Таким чином, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять докази понесення позивачем на правничу допомогу адвоката витрат в розмірі 5000,00 грн., а тому вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до вимогст. 141 ЦПК Україниз відповідача підлягають стягненню судові витрати, які документально підтверджені. Враховуючи, що позивач ухвалою суду був звільнений від сплати судового збору, слід стягнути судовий збір з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-82,89,263-265 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов особа_1 в особі представника адвоката Голіщева В.Ю. до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «універс» Запорізької обласної ради про стягнення суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (єдрпоу 13622246, адреса 69107 місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 164 на користь особа_1 (рнокпп номер_1 , адреса адреса_1 ) вихідну допомогу розмірі 4857 гривень 28 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2023 року по 25.03.2024 року включно, у розмірі 18 299 гривень 52 копійки, суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376 гривень 50 копійок, моральну шкоду в розмірі

5 000 гривень 00 копійок, витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень.

Стягнути з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради судовий збір на користь держави у сумі 968 гривень 96 копійок.

У задоволенні позовних вимог особа_1 в особі представника адвоката Голіщева В.Ю. до Комунального підприємства «Готель «Україна» - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.03.2024 року.

Суддя А.В. Воробйов