КП "ПРИДНІПРОВСЬКА СУБ": невыплата зарплаты

Придніпровський районний суд м.Черкаси Справа № 711/284/20 Номер провадження2/711/963/20                               рішення іменем україни 19 лютого 2020 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі: головуючого – судді: Казидуб О. Г. при секретарі: Зайцева О. І. за участі: представника позивача - адвоката: Горстка Я. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом адвоката Горстки Ярослави Василівни, яка діє в інтересах особа_1 до КП «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради про стягнення грошових коштів за несвоєчасну виплату заробітної плати при звільненні, ВСТАНОВИВ: Адвокат Горстка Я. В. ( м. Черкаси, вул.. Гагаріна, 51, оф. 9) в інтересах позивача особа_1 ( адреса_1 , ІПН номер_1 ) звернулася до суду з позовом до КП «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради (м. Черкаси, вул. Надпільна, 330/5, код єдрпоу 36701792) про стягнення грошових коштів за несвоєчасну виплату заробітної плати при звільненні. В обґрунтування позову вказує, що в період з 06 жовтня 2017 року по 27 червня 2019 року особа_1 знаходилась у трудових відносинах з КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці серії АЕ № 159008 та Розпорядженням міського голови № 382 від 04.10.2017 року. Під час знаходження у трудових відносинах з відповідачем з боку останнього була нарахована, але несвоєчасно виплачена заробітна плата у розмірі 9290,19 грн. 27 червня 2019 року особа_1 була звільнена за згодою сторін, згідно п. 1, ст.. 36 КЗпП України, відповідно до наказу № 104-к/п від 27.06.2019 року. Вказаним наказом була також передбачена виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 24 календарних днів, яка була виплачена під час звільнення. Зазначає, що згідно довідки відповідача № 1676 від 29.11.2019 року середньомісячна заробітна плата особа_1 за два календарні місяці (травень, червень 2019 року) роботи склала 32710,46 грн. З Просить суд стягнути з КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради на користь особа_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а саме 197940,28 грн.28коп. 23 січня 2020 року ухвалою суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання. 12 лютого 2020 року представник відповідача – Комунального підприємства «Придніпровська Служба утримання будинків» Черкаської міської ради – Кравець І.В. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в позовних вимогах позивача в повному обсязі. Зазначаючи, що позивачем, як директором підприємства, була здійснена часткова виплата заробітної плати, а саме з нарахованих 59290,19 грн. було сплачено 50000,00грн., що підтверджується банківською випискою та платіжною відомістю. Вважають, що часткова виплата заробітної плати колишнім директором особа_1 була здійснена умисно, з метою отримання в подальшому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбаченого ст.. 117 КЗпП України. Вважають, що порушення вимог ст.. 116 КЗпП України відбулось з вини позивача та строк позовної давності закінчився 28.09.2019 року, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог. Представник позивача – адвокат Горстка Я. В. в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила його задоволити. Представник КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради за дорученням Кравець І. В. в судове засідання не з`явився, в відзиві на позовну заяву зазначив, що просить суд розглянути справу за його відсутності. Заслухавши пояснення представника позивача – адвоката Горстка Я. В. , дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. В судовому засіданні встановлено, що позивач особа_1 в період з 06 жовтня 2017 року по 27 червня 2019 року знаходилась у трудових відносинах з КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці серії АЕ № 159008 та Розпорядженням міського голови № 382 від 04.10.2017 року. Наказом Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради № 1040к/п від 27.06.2019 року особа_1 була звільнена 27.06.2019 за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України, відповідно до розпорядження міського голови від 19.06.2019 № 302-р/к. Як вбачається з довідки Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради від 21.10.2019 № 1664 – заборгованість підприємства по виплаті заробітної плати перед працівником станом на 21.10.2019 року становить 9290,19 грн. Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Відповідно до ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був у день звільнення особа_1 виплатити всі належні йому суми, а в разі спору про розмір цих сум виплатити не оспорювану ним суму, однак цього не зробив. Також в судовому засіданні встановлено, що станом на час розгляду справи Комунальне підприємство «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради (код 36701792) не ліквідоване, що підтверджується даними інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України: «Про оплату праці». Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України). Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 ч.1 КЗпП України).  Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП).        Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК відповідачем не надано суду ніяких доказів того, що у порушенні прав позивача на своєчасне отримання заробітної плати відсутня вина відповідача. До того ж, під час розгляду справи не встановлено вини позивача особа_1 , як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі. При цьому суд вважає, що доводи відповідача про відсутність коштів на підприємстві, як підстава для звільнення від відповідальності за порушення строків розрахунку по заробітній платі, є необґрунтованими та такими, що не виключають відповідальності роботодавця. В цьому контексті суд звертає увагу, що у своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав, що аналіз змісту ст.ст. 116, 117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова №6-2163цс16 від 31.05.2017 року, №6-259цс17 від 13.03.2017 року). Аналогічні роз`яснення викладені і в п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці». Враховуючи, що відповідачем – Комунальним підприємством «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради своєчасно не було проведено розрахунок із позивачем особа_1 і такий розрахунок був проведений лише 16 грудня 2019 року, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за період затримки розрахунку є законними та підлягають до задоволення. За таких обставин до стягнення з відповідача – Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради на користь позивача особа_1 підлягає середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а саме за період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2019 року, включно (16 грудня 2019 року проведений розрахунок). Виходячи з п`ятиденного робочого тижня за період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2019 року була така кількість робочих днів: червень 2019 року – 2 дня; липень 2019 року – 23 дня; серпень 2019 року – 21 день; вересень 2019 року – 21 день; жовтень 2019 року – 22 дня; листопад 2019 року – 21 день; грудень 2019 року – 11 днів. А всього за цей період було 121 робочих днів. У зв`язку з вищезазначеним розрахунок середнього заробітку повинен бути проведений шляхом множенням кількості робочих днів за зазначений період на середньоденну заробітну плату за останні два місяці роботи. Згідно довідки про доходи № 1676 від 29.11.2019року середньоденний заробіток особа_1 складає 1677 грн. 46 коп., а тому, середній заробіток за весь час затримки по виплаті заробітної плати по день фактичного розрахунку складає 202972,66 грн. (1677,46 х 121 день). Судом встановлено, що представником позивача було допущено описку в підрахунку кількості робочих днів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог, а тому, до стягнення з КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради на користь особа_1 підлягає розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 197940,28 грн. (в межах позовних вимог). Крім того, оскільки, розмір середньоденної заробітної плати особа_1 в сумі 197940,28 грн. визначено із нарахованої заробітної плати до утримання податків та обов`язкових платежів, то середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2019 року, включно в сумі 197940,28 грн. на користь особа_1 необхідно стягнути із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів передбачених законодавством України. Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне. Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.        За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 року N 4-рп/2012 у справі N 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу зазначив наступне. За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 08.11.2017 року (справа №202/4914/16-ц). Враховуючи, що повний розрахунок з позивачем особа_1 відповідач провів лише 16 грудня 2019 року, а позивач звернулася до суду з даним позовом 14 січня 2020 року, строк позовної давності в даному випадку не є пропущеним. Відповідно і підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду немає. Тому, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку саме про задоволення позову особа_1 про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку. Разом з тим, враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені, суд на підставі ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею та документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1979 грн. 41 коп. На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 3, 4, 94, 115, 116, 117, 233, 238, 237-1 КЗпП, постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про застосування судами законодавства про оплату праці», правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ № від 15.10.2013 року № 9- рп/2013, Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 11, 141, 258, 430 ЦПК України, суд, -                                         ВИРІШИВ: Позовні вимоги особа_2 , яка діє в інтересах  особа_1 до КП «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради про стягнення грошових коштів за несвоєчасну виплату заробітної плати при звільненні-  задовольнити. Стягнути з Комунального підприємства «Придніпровська Служба утримання будинків» Черкаської міської ради на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 197940 грн. 28 коп. та судовий збір в розмірі 1979 грн.41 коп. Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Повний текст рішення складений 19 лютого 2020 року.         Головуючий: О. Г. Казидуб