КП"ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ": невыплата зарплаты

Справа № 216/5895/19
2/214/1196/20
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України

23 березня 2020 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді [П.] В.В.,
при секретарі - [Д.] О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом особа_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія», в особі Комплексної геологічної партії «Кривбасгеологія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку виплати заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди, третя особа - Держана служба геології та надр України, -

встановив:

Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» на її користь заборгованість з виплати заробітної плати за період із жовтня 2014 року до листопада 2016 року включно у розмірі 114 511 грн. 21 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період із жовтня 2014 року, 2015 року до листопада 2016 року включно у розмірі 69 116 грн. 12 коп., а також моральну шкоду за несвоєчасно сплачену заробітну плату в розмірі 100 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона 01.10.2012 року була переведена на посаду картографа Комплексної геологічної експедиції «Кривбасгеологія», яка є структурним підрозділом Казенного підприємства «Південукргеологія» Державної служби геології та надр України згідно наказу №374-к від 01.10.2012 року. 29.12.2016 року позивач звільнилась із займаної посади за власним бажанням. Після звільнення заробітну плату не отримувала у зв`язку з відмовою сплатити заборгованість по заробітній платі з боку керівництва КП «Південукргеологія». 04.01.2017 року позивач знову працевлаштувалась на посаду геолога Комплексної геологічної експедиції «Кривбасгеологія» за наказом №1-к від 03.01.2017 року та 20.02.2018 року була звільнена з посади у зв`язку зі скороченням штатів та 10.03.2018 року прийнята на посаду картографа, де працює по теперішній час. 03.04.2019 року позивач звернулась із заявою до КП «Південукргеологія» з вимогою сплатити їй прострочену заборгованість з виплати заробітної плати, а також заборгованості з виплати заробітної плати із жовтня 2014 року, 2015 року і по листопад 2016 року включно на загальну суму 74 875 грн. 30 коп. з урахуванням виплати компенсації за незаконну затримку з виплати заробітної плати за визначений строк. 15.08.2019 року підприємством позивачу була надана довідка, якою останнє визнало заборгованість з виплати заробітної плати позивачу за 2014, 2015 і 2016 роки у розмірі 74 785 грн. 30 коп. Разом з тим, позивач зазначає, що несплата заробітної плати у вищевказаний період порушила її звичайний життєвий уклад, вона була змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, матеріального забезпечення сім`ї, що в свою чергу призвело до моральних страждань, які позивач оцінює у 100 000 грн.
Представник позивача у судове засідання надав письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності та у відсутність позивача.
Відповідач, будучи повідомленим про час і місце розгляду справи належним чином, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не надав.
Третя особа також про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, до суду не з`явилась, заяв не надала.
На підставі наявних у справі доказів суд уважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Так, згідно відомостей із трудової книжки особа_1 , остання 01.10.2012 року була переведена на посаду картографа Комплексної геологічної експедиції «Кривбасгеологія», яка є структурним підрозділом Казенного підприємства «Південукргеологія» Державної служби геології та надр України згідно наказу №374-к від 01.10.2012 року. 29.12.2016 року особа_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням (Наказ №98-к від 29.12.2016 року). 04.01.2017 року позивач знову працевлаштувалась на посаду геолога Комплексної геологічної експедиції «Кривбасгеологія» за наказом №1-к від 03.01.2017 року та 20.02.2018 року звільнена з посади у зв`язку зі скороченням штатів (Наказ №38-к від 03.01.2017 року). 12.03.2018 року на підставі Наказу №15-к особа_1 прийнята на посаду картографа, де працює по теперішній час (а.с.10-12, 13).
03.04.2019 року особа_1 звернулась до КП «Південукргеологія» із заявою про виплату їй заборгованості із заробітної плати за період з грудня 2014 року по листопад 2016 року у сумі 74 875 грн. 30 коп. та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати за весь період невиплати (а.с.9).
Згідно довідки ТОВ «Метінвест Інжиніринг» №01/5851-11.27 від 16.07.2019 року, особа_1 працювала в ТОВ «Майнінг Інжинірінг Центр» з 04.01.2017 року по 20.02.2018 року на посаді геолога, підприємство - правонаступник ТОВ «Метінвест Інжиніринг». За період з 04.01.2017 року по 20.02.2018 року дохід особа_1 склав 68 288 грн. 78 коп. (а.с.15).
Згідно відповіді на адвокатський запит, наданий КП «Південукргеологія» №01/12-423 від 15.08.2019 року, заборгованість із заробітної плати особа_1 за 2014, 2015, 2016 роки складає 74 875 грн. 30 коп. (а.с.16).
Згідно довідки КП «Південукргеологія» №130/09 від 03.09.2019 року, середня заробітна плата особа_1 складає: 2014 рік - 2184 грн. 52 коп.; 2015 рік - 3131 грн. 41 коп.; 2016 рік - 3106 грн. 81 коп. (а.с.17).
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, станом на день розгляду справи заборгованість по заробітній платі позивачу не виплачена. Згідно довідки КП «Південукргеологія» №01/12-423 від 15.0.2019 року, заборгованість із заробітної плати особа_1 за 2014, 2015, 2016 роки складає 74875 грн. 30 коп.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Пунктами 2-4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 року №159 визначено, що компенсація втрати грошових доходів, серед яких заробітна плата, проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд погоджується із наданим позивачем розрахунком (а.с.14) та враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем не надано заперечень щодо розміру обчисленої позивачем загальної суми заборгованості із заробітної плати з урахуванням її компенсації, так само як не надано іншого розрахунку, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з невиплаченої заробітної плати за період з жовтня 2014 року по листопад 2016 року у сумі 114511 грн. 21 коп. є обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, відтак підлягають задоволенню.
Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальність.
Приймаючи до уваги вказані положення законодавства та факт нездійснення з позивачем остаточного розрахунку, особа_1 має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з дня, наступного за днем звільнення, тобто починаючи з 30.12.2016 року (оскільки згідно інформації з трудової книжки позивача, остання звільнена 29.12.2016 року за власним бажанням) по день фактичного розрахунку або ж по день ухвалення рішення у справі.
При цьому, позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки, який складає: в 2014 році 17 919 грн. 32 коп., за 2015 рік - 25 701 грн. 30 коп., за 2016 рік - 25 495 грн. 50 коп., на загальну суму за вказаний період - 69 116 грн. 12 коп., тобто позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період утворення наявної заборгованості із виплати заробітної плати.
Між тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Формула для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачена у п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, і є наступною: розмір середньоденної заробітної плати помножений на кількість робочих днів затримки розрахунку. Середньоденна заробітна плата визначається так: сума зарплати за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата, поділена на кількість відпрацьованих робочих днів за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.
Абз. 1 п. 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. (Абзац перший пункту 8 Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1398 від 30.07.1999 року).
Так, враховуючи викладені положення законодавства, суд не погоджується із розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку, наданим позивачем, проте здійснити самостійно такий розрахунок, суд позбавлений можливості, оскільки позивачем не надано суду відповідних доказів із вихідними даними необхідними для його проведення, а саме: довідки щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача або ж довідок щодо суми зарплати за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата (листопад, грудень 2016 року) та щодо кількості відпрацьованих робочих днів за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата (листопад, грудень 2016 року).
Таким чином, суд уважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з жовтня 2014, 2015 по листопад 2016 року включно в розмірі 69 116 грн. 12 коп. не обґрунтована та у її задоволенні належить відмовити.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, завданої особа_1 невиплатою заробітної плати суд вважає, що невиплата заробітної плати за період з жовтня 2014 року по листопад 2016 року включно, що становить три роки призвела до значних душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та матеріального забезпечення себе та своєї сім`ї.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи наведені положення законодавства, тривалість порушення права позивача на отримання заробітної плати, розмір невиплаченої заробітної плати та необхідність позивача в судовому порядку відновлювати свої права, суд приходить до висновку про невідповідність заявленої суми моральної шкоди вимогам розумності та справедливості і вважає за можливе задовольнити дану позовну вимогу в сумі 1000 грн.
Також на підставі ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Згідно п. 1. ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1536 грн. 80 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 53, 115, 116, 117, 233 КЗпП, Законом України «Про оплату праці», Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 12, 13, 19, 23, 77, 78, 141, 263-265, 268, 273, 280-284, 354-355 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позовні вимоги особа_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія», в особі Комплексної геологічної партії «Кривбасгеологія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку виплати заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди, третя особа - Держана служба геології та надр України - задовольнити частково.
Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» (єдрпоу 01432150, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Чернишевського, 11) на користь особа_1 (рнокпп номер_1 , зареєстрована за адресою: адреса_1 ) заборгованість з виплати заробітної плати за період із жовтня 2014 року по листопад 2016 року включно у розмірі 114 511 грн. 21 коп., моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути зКазенного підприємства «Південукргеологія» (єдрпоу 01432150, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Чернишевського, 11) в дохід держави судовий збір у розмірі 1536 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно вимог ст. 285 ЦПК України, та поданою протягом 30 днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.



Суддя В.В. [П.]