КП"ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ": невыплата зарплаты

Справа № 212/364/20
2/212/1371/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 квітня 2020 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Ваврушак Н. М., за участі секретаря судового засідання - [Н.] В. В., розглянувши в порядку ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, третя особа Державна служба геології та надр України, -
встановив:
17 січня 2020 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся позивач особа_1 з позовом до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, третя особа Державна служба геології та надр України. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 01 жовтня 2012 року працює на підприємстві відповідача на посаді інженер лаборант, 01 січня 2018 року його переведено на посаду машиніст бурової установки, де працює по теперішній час. За період з червня 2015 року по листопад 2016 року була нарахована, але не виплачена заробітна плата в розмірі 42132, 99 гривень. 03 квітня 2019 року особа_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату простроченої заробітної плати та 15 серпня 2019 року йому надано довідку про існування заборгованості підприємства щодо сплати заробітної плати у розмірі 42132, 99 гривень. Крім того, у зв`язку із затримкою сплати заробітної плати позивач має право на отримання компенсації за несвоєчасну сплату заробітної плати, яка складає 17234, 81 гривень. Також позивач зазначає, що несвоєчасною виплатою заробітної плати йому завдана моральна шкода, яку оцінює у розмірі 100000 гривень.
Уточнивши позовні вимоги просив стягнути заборгованість з виплати заробітної плати за 2015 по листопад 2016 року в розмірі 59367, 80 гривень, моральну шкоду за несвоєчасно сплачену заробітну плату у розмірі 100000, 00 гривень та судовий збір в розмірі 1000, 00 гривень.
Ухвалою суду від 22 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
13 лютого 2020 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву на виконання ухвали суду від 22 січня 2020 року.
Ухвалою суду від 17 лютого 2020 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 16 березня 2020 року, відкладено розгляд справи, у зв`язку з відсутністю відомостей про отримання відповідачем копії ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
30 березня 2020 року на адресу суду надійшов відзив Казенного підприємства «Південукргеологія» на позовну заяву в якому відповідач посилається на те, що позовні вимоги визнають частково, а саме не визнають вимоги щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди та строк позовної давності пред`явлення такої вимоги сплинув, просили відмовити у задоволенні позову в частині стягнення суми моральної шкоди.
Представник третьої особи відповідно до ст. 192 ЦПК України, письмові пояснення або відзив на позовну заяву не подавав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх [censored] Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач особа_1 перебуває у трудових відносинах з Казенним підприємством «Південукргеологія», що підтверджується копією трудової книжки та не оспорюється відповідачем (а.с.9).
За період з червня 2015 по листопада 2016 року за Казенним підприємством «Південукргеологія» перед особа_1 утворилась заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 59367, 80 гривень, яка не була виплачена, що підтверджується довідкою КП «Південукргеологія» (а.с.10а).
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність.
Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Згідно ст.22 вказаного Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно ч. 2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Досліджені судом докази не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності, не мають суперечностей, дають підставу суду дійти висновку та вказане не заперечується відповідачем, що відповідач допустив затримку по виплаті заробітної плати за період з червня 2015 по листопад 2016 та має заборгованість у розмірі 42132, 99 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 17234, 81 гривень, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати» провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач допустив затримку у виплаті заробітної плати позивачу більш ніж на один місяць, а тому у нього в силу наведених норм закону виник обов`язок виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За положеннями п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Згідно наданого позивачем розрахунку компенсації за затримку розрахунку, з яким погоджується суд, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати складає 17234, 81 гривен, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, завданої особа_1 невиплатою заробітної плати суд вважає, що невиплата заробітної плати за період з 2015- 2016 року, призвела до значних душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи наведені положення законодавства, тривалість порушення права позивача на отримання заробітної плати, розмір невиплаченої заробітної плати та необхідність позивача в судовому порядку відновлювати свої права, суд приходить до висновку про невідповідність заявленої суми моральної шкоди вимогам розумності та справедливості і вважає за можливе задовольнити дану позовну вимогу в сумі 1000, 00 гривень.
Стосовно заяви відповідача про порушення строку звернення до суду, суд вказує, що вона не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Частиною 1 ст.233 КЗпП України передбачені скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.
Однак, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, у системному зв`язку із положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, у відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, а також те, що позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати з відповідача на рахунок держави в сумі 840, 80 гривень та на користь позивача в сумі 840, 80 гривень.
Керуючись Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», ст.ст. 98, 115, 233, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. 3, 12, 81, 141, 263, 265цпк України, суд, -
ухвалив:
Позов особа_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, третя особа Державна служба геології та надр України - задовольнити частково.
Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» на користь особа_1 заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 42 132, 99 гривень та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 17234, 81 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди суду у розмірі 1000, 00 гривень, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , адреса: адреса_1 .
Відповідач: Казенне підприємство «Південукргеологія», єдрпоу 01432150, м. Дніпро, вулиця Чернишевського, буд. 11.
Третя особа: Державна служба геології та надр України, єдрпоу 37536031, м. Київ, вул. [А.] Цедіка (Енжена Потье), буд.16.
Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 16 квітня 2020 року.

Суддя: Н. М. Ваврушак