КП"ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ": невыплата зарплаты

Дело № 932/7435/20
Производство № 2/932/3465/20


Р Е Ш Е Н И Е

И М Е Н Е М У К Р А И Н Ы



25 августа 2020 Бабушкинский районный суд. Днепропетровска в составе:
председательствующей судьи [К.] Т.А.
с участием секретаря Кубрак К.В.
рассмотрев в порядке упрощенного производства без вызова (сообщения) сторон гражданское дело по иску лицо_1 к Казенного предприятия «ЮгУкргеология »о взыскании начисленной, но не выплаченной заработной платы и среднего заработка за время задержки расчета, -

В С Т А Н О В И Л:

25.06.2020 года в суд поступило заявление особа_1 к Казенного предприятия «Южукргеология» о взыскании начисленной, но не выплаченной заработной платы и среднего заработка за время задержки расчета, в которой истец просила взыскать с ответчика в ее пользу задолженность по заработной плате в сумме 30 846, 78 грн., средний по работамок в размере 82 351 грн. 50 коп. В обоснование требований отмечает, что она с 08.07.2019 года по 14.01.2020 года работала в казенного предприятия "Южукргеология», из которого была уволена по собственному желанию. На время ее освобождения задолженность по выплате ей заработной платы была в размере 46 206, 18 грн., Что подтверждается соответствующей справкой о задолженности на 01.01.2020 года и расчетными листками за ноябрь, декабрь 2019 и январь 2020 года. В феврале 2020 ей ответчикомбыла выплачена заработная плата за ноябрь 2019 году в сумме 15 359, 40 грн., остальные заработной платы в сумме 30846 грн. 78 коп. ей выплачена ни была. Также, средняя заработная плата за все время задержки расчета при увольнении по состоянию на день ее обращения в суд составляет 82351 грн. 50 коп., Исходя из расчета - количество календарных дней задержки расчета при увольнении на момент подачи искового заявления - 110 рабочих дней (с 15.01.2020 года по 24.06.2020 года), 110 дней х 748, 65 грн. = 82351, 50 грн.
15.07.2020 года от ответчика в суд поступил отзыв на исковое заявление, в котором представитель ответчика признает наличие задолженности по заработной плате особа_1 в сумме 30846 грн. 78 коп. и просит отказать в удовлетворении исковых требований о взыскании среднего заработка за время задержки расчета, ссылаясь на то, что для обращения в суд с данными требованиями законом установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда работник узнал или должен узнатьо том, что владелец или уполномоченный им орган, по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически рассчитался с ним. Также отметил, что Казенное предприятие «Южукргеология» является государственным предприятием, которое финансируется из государственного бюджета и в течение последних дней уменьшился объем государственного финансирования, поэтому у предприятия нет средств для выплаты работникам заработной платы, расчета при увольнении, на все счета наложены аресты в рамках зведеного исполнительного производства о взыскании с предприятия денежных средств по решениям судов на удовлетворение требований взыскателей.
06.08.2020 года в суд поступило ответ истца на отзыв, в которые истец просила удовлетворить исковые требования в полном объеме.
Вызов сторон в соответствии с ч. 5 ст. 279 ГПК Украины, в порядке упрощенного производства не осуществлялся, дело рассматривалось по имеющимся в деле материалам.
Изучив и исследовав письменные материалы дела, суд считает, что позовни требования подлежат удовлетворению в связи со следующим.
В соответствии со ст. 12 ГПК Украины гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности сторон. Участники дела имеют равные права на осуществление всех процессуальных прав и обязанностей, предусмотренных законом. Каждая сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
Судом установлено, что 8 июля 2019 истец особа_1 работала на казенного предприятия "Южукргеология», из которого была освобождена 14.01.2020 года с должности заместителя главного бухгалтера по собственному желанию.
Согласно ч. 1 ст. 94 КЗоТ Украины, заработная плата - это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которую владелец или уполномоченный им орган выплачивает работнику за выполненную им работу.
Согласно положениям статьи 115 КЗоТ Украины и статьи 24 Закона Украины «Об оплате труда», заработная плата выплачиваетсяработникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов - представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периодв, за который осуществляется выплата. В случае если день выплаты заработной платы совпадает с выходным, праздничным или нерабочим днем, заработная плата выплачивается накануне.
Согласно ч. 1 ст. 47 КЗоТ Украины, собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать работнику надлежащим образом оформленную трудовую книжку и произвести с ним расчет в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
Согласно ч. 1 ст. 116 КЗоТ Украины, при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихсяво ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
Однако, в день увольнения ответчик не произвел расчет с истцом в сроки, сазначени в статье 116 настоящего Кодекса. Фактически полный расчет с истцом ответчик не произвел сих пор. На время ее освобождения задолженность по выплате заработной платы была в размере 46 206, 18 грн., Что подтверждается соответствующей справкой о задолженности на 01.01.2020 года и расчетными листками за ноябрь, декабрь 2019 и январь 2020 года. В феврале 2020 истице ответчиком была выплачена заработная плата за ноябрь 2019 году в сумме 15 359, 40 грн., Остальные заработной платы всумме 30846 грн. 78 коп. ей выплачена ни была.
Таким образом, размер задолженности начисленной, но не выплаченной истцу заработной платы при увольнении составляет 30 846 грн. 78 коп. Ответчик в отзыве на исковое заявление, поступившее в суд 15.07.2020 года, сумму задолженности по заработной плате, определенную истцом в размере 30 846, 78 грн., Признает, а потому в соответствии с положениями ч. 1 ст. 82 ГПК Украины эти обстоятельства не подлежат доказыванию, поскольку суд не имеет обоснованного сомнения относительно достоверныхверности этих обстоятельств и добровольности их признания, поэтому указанная сумма задолженности по заработной плате подлежит взысканию с ответчика в пользу истца.
Что касается требования о взыскании среднемесячного заработка за время задержки расчета в сумме 82351 грн. 50 коп., То суд приходит к следующим выводам.
Согласно ч.1 ст.117 КЗоТ Украины, в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
В пункте 25 (абз.5) постановления Пленума Верховного Суда Украины № 13 от 24 декабря 1999 года «О практике применения законодательства об оплате труда» судам разъяснено, что неоправданно расчета с работником в день увольнения или, если в этот день он не был на работе, на следующий день после его обращения с требованием орасчет является основанием для применения ответственности, предусмотренной ст. 117 КЗоТ. В этом случае течение трехмесячного срока обращения в суд начинается со следующего дня после проведения указанных выплат независимо от продолжительности задержки расчета.
Согласно ч. 1 ст. 233 Кодекса законов о труде Украины, работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он дизНа всех или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении - в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки. В случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
Таким образом, в соответствии с расчетом, предоставленного истцом но не опровергнутым ответчиком, средняя заработная плата за все время задержки расдыха при увольнении по состоянию на день обращения истца в суд составляет 82351 грн. 50 коп., Исходя из расчета - количество календарных дней задержки расчета при увольнении на момент подачи искового заявления - 110 рабочих дней (с 15.01.2020 года по 24.06.2020 года), 110 дней х 748, 65 грн. (Размер средней заработной платы) = 82 351, 50 грн.
Вместе с тем, в соответствии с ч.4 ст. 263 ГПК Украины при выборе и применении нормы права к спорным правоотношениям суд учитывает выводы по применению видповидних норм права, изложенные в постановлениях Верховного Суда.
Согласно выводу, сделанному в постановлении Большой Палаты Верховного Суда Украины от 26.06.2019 года № 761/9584 / пятнадцатый, если ответственность работодателя перед бывшим работником за ненадлежащее исполнение обязанности по своевременному расчета при увольнении не ограничена во времени и не зависящий от просроченной задолженности, то при определенных обстоятельствах объем ответственности может быть неразумным учитывая его непропорциональность последствиямправонарушения. Он может быть несправедливым по работодателя, а также в отношении третьих лиц, поскольку имущественный бремя соответствующих выплат может сделать невозможным исполнение работодателем определенных обязательств, в частности по выплате заработной платы другим работникам, то есть это бремя может быть неоправданно обременительным или даже непосильной. В таких случаях непризнания за судом права на уменьшение размера ответственности может приводить к явно неразумных и несправедливых последствий. Нередки случаи, когда перцевник при наличии спора с работодателем о размере причитающихся при увольнении незначительных сумм длительное время не обращается в суд, а в исковом заявлении отмечает минимальную сумму просроченной работодателем задолженности, которую, по мнению истца, суд точно взыщет в полном объеме. Однако целью таких действий работника является не взыскание задолженности с работодателя, а взыскании с него в полном объеме возмещение в размере среднего заработка, то есть без какого-либо уменьшения размера последнего. Указанное является следствиемом применения подхода к невозможности суда уменьшить размер возмещения, определенный исходя из среднего заработка. Учитывая изложенное и решая вопрос о возможности уменьшения судом размера возмещения, определенного в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, Большая Палата Верховного Суда принимает во внимание следующее.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направленное на компенсацию работнику имущественных потерь, он испытывает вследствие несвоевременного осуществления с ним расчета с боку работодателя. Общим признаком гражданско-правовой ответственности является ее компенсаторный характер. Меры гражданско-правовой ответственности направлены не на наказание должника, а на восстановление имущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно части 1 статьи 9 ГК Украины такая направленность присуща и меры ответственности работодателя, предусмотренном статьей 117 КЗоТ Украины. Одним из принципов гражданского права является компенсация имущественных потерь лица, причиненные правонарушением, учиненим другим лицом. Этой цели, прежде всего, служит взыскания убытков. Размер убытков в момент правонарушения, как правило, еще не известным, а истинный размер убытков в большинстве случаев доказать или сложно, или невозможно вообще.
С целью защиты интересов пострадавшей стороны законодатель может устанавливать правила, направленные на то, чтобы такая сторона не была лишена компенсации своих имущественных потерь. Такие правила имеют целью компенсацию пострадавшей стороне за счет правонарушителя в определенном засдалегидь определенном размере (установленном законом или договором) имущественных потерь в упрощенном сравнению с взысканием убытков в порядке. Такая упрощенность заключается в том, что кредитор (пострадавшая сторона) не должен доказывать размер его потерь, в отличие от доведения размера убытков. Обращаясь с требованием о взыскании возмещения, определенного исходя из среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, истец должен доказывать размер имуществовых потерь, которые он понес. Поэтому оценка таких потерь работника, связанных с задержкой расчета при увольнении, не имеет целью установления точного их размера. Суд ориентировочно оценить размер имущественных потерь, которых, как можно было бы разумно предположить, мог испытать истец.
Учитывая приведенные мотивы о компенсационный характер мер ответственности в гражданском праве Большая Палата Верховного Суда приходит к выводу, что, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, судпри определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины и такое уменьшение должно зависеть от размера недоплаченной суммы, то есть суд может уменьшить размер среднего заработка за время задержки расчета при увольнении работника независимо от того, он удовлетворяет исковые требования о взыскании причитающихся уволенному работнику сумм в полном объеме или частично.
Применение к обстоятельствам данного дела критериев уменьшения размера возмещения, определенного исходя из этощих заработка за время задержки работодателем расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины зависит от преемник факторов: истец обратился в суд с настоящим иском в 25.06.2020 года, то есть по истечении более чем пяти месяцев после увольнения с работы, которое имело место 14.01.2020 года, учитывая очевидную несопоставимость заявленных к взысканию сумм среднего заработка с установленным размером задолженности, суд с учетом заключения, изложенного в указанном постановлении Большойпалаты Верховного Суда от 26.06.2019 года, считает пропорциональным и таким, что отвечать обстоятельствам этого дела, которые имеют юридическое значение и приведенным выше критериям, считает необходимым уменьшить размер ответственности ответчика за просрочку ним надлежащих при увольнении истца выплат к сумме 15 000, 00 грн . Указанная сумма не отражает действительного размера имущественных потерь истца, связанных с задержкой расчета при увольнении, а есть только ориентировочной оценке тех потерь.
Таким образом, с учеем изложенного, учитывая доводы сторон, изложенные в иске, в отзыве на иск и в ответе на отзыв, с ответчика следует взыскать в пользу истца сумму среднего заработка за время задержки расчета при увольнении по день вынесения решения в размере 15 000, 00 грн, уменьшив подлежащую уплате сумму, в связи с чем исковые требования в этой части подлежат удовлетворению.
Таким образом, всего с ответчика в пользу истца подлежит взысканию начислена, но не выплачена заработ на плата в сумме 30846 грн. 78 коп. и средний заработок за время задержки расчета в сумме 15000, 00 грн., а всего 45 846 грн. 78 коп.
В соответствии с требованиями ч. 1, 6 ст. 141 ГПК Украины, судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований. Если сторона, в пользу которой принято решение, освобождены от уплаты судебных расходов, с другой стороны взыскиваются судебные расходы в пользу лиц, их понесли, пропорционально удовлетворенной или отклоненной части требований, а другая чАстином компенсируется за счет государства в порядке, установленном Кабинетом Министров Украины. Как следует из иска, истицей заявлено два требования, по одной из которых - о взыскании задолженности по заработной плате она освобождена от уплаты судебного сбора, а по второй требованием - о взыскании среднего заработка за время задержки выплаты заработной платы ней согласно материалам дела судебный сбор не оплачен. Поскольку требования истца о взыскании задолженности по начисленной, но не виплачений заработной плате удовлетворены, и требования о взыскании среднего заработка за время задержки расчета удовлетворении частично, с ответчика в пользу государства подлежит взысканию судебный сбор в общей сумме 1681 грн. 60 коп. (840, 80 грн. + 840, 80 грн.).
На основании изложенного и руководствуясь ст. ст. 47, 94, 115, 116, 117, 233 КЗоТ Украины, ст. ст. 4, 12, 76-82, 133, 141, 259, 263-265, 268, 272, 274-279 ГПК Украины, суд -

Р Е Ш И Л:

Исковые требования особа_1 (рнокпп - номер_1 адреса регистрации: адрес_1) до Казенного предприятия «Южукргеология» (егрпоу 01432150, адрес нахождения: г.. Днепр, ул. Чернышевского, 11) о взыскании начисленной, но не выплаченной заработной платы и среднего заработка за все время задержки выплаты заработной платы - удовлетворить частично .
Взыскать с Казенного предприятия «Южукргеология» (егрпоу - 01432150) в пользу особа_1 (информация_1, рнокпп - номер_1) начисленную, но не выплаченную заработную плату в размере 30 846, 78 грн., А также средний заработок за время задержки расчета в сумме 15 000, 00 грн., А всего 45 846 грн. 78 коп.
Взыскать с Казенного предприятия «Южукргеология» (егрпоу - 01432150) в пользу государства судебный сбор в размере 1681 грн. 60 коп.
В удовлетворении остальных исковых требований - отказать.
Решение может быть обжаловано в апелляционном порядке в Днепровский апелляционный суд через Бабушкинский районный суд. Днепропетровская путем подачи в 30-дневный срок со дня принятия решенияапелляционной жалобы. Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.
судья Т.А.. [К.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:


Справа № 932/7435/20
Провадження № 2/932/3465/20


Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И



25 серпня 2020 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Кудрявцевої Т.О.
за участю секретаря Кубрак К.В.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом особа_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

25.06.2020 року до суду надійшла позовна заява особа_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, в якій позивач просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 30 846, 78 грн., середній заробіток у розмірі 82 351 грн. 50 коп. В обґрунтування вимог зазначає, що вона з 08.07.2019 року по 14.01.2020 року працювала в Казенному підприємстві «Південукргеологія», з якого була звільнена за власним бажанням. На час її звільнення заборгованість по виплаті їй заробітної плати була у розмірі 46 206, 18 грн., що підтверджується відповідною довідкою про заборгованість на 01.01.2020 року та розрахунковими листками за листопад, грудень 2019 року та січень 2020 року. У лютому 2020 року їй відповідачем була виплачена заробітна плата за листопад 2019 року в сумі 15 359, 40 грн., решта заробітної плати в сумі 30 846 грн. 78 коп. їй виплачена не була. Також, середня заробітна плата за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на день її звернення до суду складає 82 351 грн. 50 коп., виходячи з розрахунку – кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні на момент подання позовної заяви – 110 робочих днів (з 15.01.2020 року по 24.06.2020 року), 110 днів х 748, 65 грн. = 82 351, 50 грн.
15.07.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача визнає наявність заборгованості з заробітної плати особа_1 в сумі 30 846 грн. 78 коп. та просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що для звернення до суду із даними вимогами законом встановлений тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Також зазначив, що Казенне підприємство «Південукргеологія» є державним підприємством, яке фінансується з державного бюджету і протягом останніх днів зменшився обсяг державного фінансування, тому у підприємства немає коштів для виплати працівникам заробітної плати, розрахунку при звільненні, на всі рахунку підприємства накладено арешти в рамках зведеного виконавчого провадження про стягнення з підприємства грошових коштів за рішеннями судів на задоволення вимог стягувачів.
06.08.2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в які позивач просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх [censored] суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що з 08 липня 2019 року позивач особа_1 працювала на Казенному підприємстві «Південукргеологія», з якого була звільнена 14.01.2020 року з посади заступника головного бухгалтера за власним бажанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно положень статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Однак, у день звільнення відповідач не провів розрахунок з позивачем в строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Фактично повний розрахунок з позивачем відповідач не провів й досі. На час її звільнення заборгованість по виплаті заробітної плати була у розмірі 46 206, 18 грн., що підтверджується відповідною довідкою про заборгованість на 01.01.2020 року та розрахунковими листками за листопад, грудень 2019 року та січень 2020 року. У лютому 2020 року позивачці відповідачем була виплачена заробітна плата за листопад 2019 року в сумі 15 359, 40 грн., решта заробітної плати в сумі 30 846 грн. 78 коп. їй виплачена не була.
Таким чином, розмір заборгованості нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати при звільненні складає 30 846 грн. 78 коп. Відповідач у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 15.07.2020 року, суму заборгованості по заробітній платі, визначену позивачем в розмірі 30 846, 78 грн., визнає, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин і добровільності їх визнання, тому зазначена сума заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Що стосується вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку у сумі 82 351 грн. 50 коп., то суд приходить до наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У пункті 25 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, відповідно до розрахунку, наданого позивачем та не спростованим відповідачем, середня заробітна плата за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на день звернення позивача до суду складає 82 351 грн. 50 коп., виходячи з розрахунку – кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні на момент подання позовної заяви – 110 робочих днів (з 15.01.2020 року по 24.06.2020 року), 110 днів х 748, 65 грн. (розмір середньої заробітної плати) = 82 351, 50 грн.
Разом з цим, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновку, зробленого в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 26.06.2019 року № 761/9584/15-у, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, тобто суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Застосування до обставин даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України залежить від наступник чинників: позивач звернулася до суду з цим позовом у 25.06.2020 року, тобто зі спливом більш ніж п`яти місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 14.01.2020 року, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд, з урахуванням висновку, викладеного у вказаній постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 року, вважає пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, вважає необхідним зменшити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат до суми 15 000, 00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат.
Таким чином, з урахуванням викладеного, зважаючи на доводи сторін, викладені у позові, у відзиві на позов та у відповіді на відзив, з відповідача слід стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення в розмірі 15 000, 00 грн, зменшивши належну до сплати суму, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована, проте не виплачена заробітна плата в сумі 30 846 грн. 78 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15000, 00 грн., а всього 45 846 грн. 78 коп.
Відповідно до вимог ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з позову, позивачкою заявлено дві вимоги, за однією з яких – про стягнення заборгованості по заробітній платі вона звільнена від сплати судового збору, а за другою вимогою – про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати нею відповідно до матеріалів справи судовий збір не сплачено. Оскільки, вимоги позивачки про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі задоволено, та вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенні частково, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в загальній сумі 1681 грн. 60 коп. (840, 80 грн. + 840, 80 грн.).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 47, 94, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 76-82, 133, 141, 259, 263-265, 268, 272, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги особа_1 (рнокпп - номер_1 , адреса реєстрації : адреса_1 ) до Казенного підприємства «Південукргеологія» (єдрпоу 01432150, адреса знаходження: м. Дніпро, вул. Чернишевського, 11) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати – задовольнити частково.
Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» (єдрпоу - 01432150) на користь особа_1 ( інформація_1 , рнокпп - номер_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 30 846, 78 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15 000, 00 грн., а всього 45 846 грн. 78 коп.
Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» (єдрпоу - 01432150) на користь держави судовий збір у розмірі 1681 грн. 60 коп.
У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. [К.]