ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты

Справа № 462/6536/19 р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 26 лютого 2020 року Залізничний районний суд м. Львова в складі: головуючого судді — Пилип`юк Г.М. за участю секретаря судового засідання — Зубрицької О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати, встановив: Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на свою користь про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 81 838,81 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він працював у відповідача з 01.02.2007 року по 21.06.2019 року вогнетривником в дільниці з обмурівки та теплоізоляції ремонтно-будівельного цеху. Згідно наказу №337-к від 21.06.2019 року був звільнений за угодою сторін відповідно до п. 1 ст.36 КЗпП України. Зазначає, що з 01.01.2010 року по 31.01.2015 року відповідачем було порушено його права, що призвело до ненарахування та недоплати за вказаний період належної йому заробітної плати, оскільки відповідачем всупереч вимогам закону самостійно встановлювався мінімальний розмір тарифної ставки робітника 1 розряду, яка встановлена Галузевою угодою на 2013−2015 роки з суттєвим заниженням розміру мінімальної заробітної плати за вказаний період, в розмірі 36 277,00 грн., яка включає суму недонарахованої заробітної плати та суму недонарахованої доплати за роботу в шкідливих умовах праці (8−10% від тарифної ставки). Зазначає, що згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», позивач має право на отримання компенсації за порушення строків виплати заробітної плати. У зв`язку з зазначеним просить суд стягнути з відповідача на його користь 45 561,81 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати Крім цього просить суд стягнути на його користь судові витрати. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23.10.2019 року відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. 26.11. 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому той з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Мотивує свій відзив тим, що виплата заробітної плати регулюється наказами, які є чинними, погодженими первинною профспілковою організацією та не були скасованими у встановленому законом порядку. Окрім цього зазначає, що розрахунок позивача здійснений неналежно. З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити. Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого. У відповідності до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики /довідники/. Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки /схеми посадових окладів/ провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних /міжпосадових/ співвідношень розмірів тарифних ставок /посадових окладів/. Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації /профспілковим представником/. Згідно із ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими /регіональними/ угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації /профспілковим представником/, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок /окладів/ і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» визначено, що тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Судом встановлено, що позивач працював у відповідача з 01.02.2007 року по 21.06.2019 року вогнетривником в дільниці з обмурівки та теплоізоляції ремонтно-будівельного цеху. Згідно наказу №337-к від 21.06.2019 року був звільнений за угодою сторін відповідно до п. 1 ст.36 КЗпП України. Із матеріалів справи копії вбачається, що з 01.07.2010 року мінімальну тарифну ставку робітника першого розряду встановлено в розмірі 892,8 грн. (з розрахунку мінімальної заробітної плати 744 грн.), а ст.53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачає, що мінімальна заробітна плата з 01.07.2010р. становить 888 грн. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що у будь-якому випадку оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Таким чином, наказами ЛМКП «Львівтеплоенерго» «Про зміни в оплаті праці працівників» неправомірно зменшено встановлений Законом України «Про Державний бюджет України» розмір мінімальної заробітної плати, чим порушено трудові права позивача, зокрема, право на належний рівень оплати праці, передбачений законодавством. Згідно поданого позивачем розрахунку, який не спростовано відповідачем, сума невиплаченої основної заробітної плати за період з січня 2010 року по січень 2015 року становить 36 277,00 грн. грн. Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» цієї статті визначено, що додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Відповідно до ч. 2 ст. 100 КЗпП України на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я встановлюється підвищена оплата праці. Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Згідно із абз. 4, 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів. Відповідно до ч.1 ст. 14 цього Закону договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів. Частиною 1 ст. 15 цього Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Згідно ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору. Як вбачається із відомостей, що містяться в розрахункових листках, доплата за шкідливі умови праці встановлена ЛМКП «Львівтеплоенерго» в розмірі 8% (восьми відсотків) від тарифної ставки посадового окладу) позивача. Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем порушено трудові права позивача, суд приходить до висновку, що з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на корить позивача слід стягнути недораховану заробітну плату за період з 01.01.2010 року по 31.01.2015 року в розмірі 36 277,00 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 45 561,81 грн., а всього сягнути 81 838, 81 грн. без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України Разом з цим, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Згідно ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Із змісту ст. 137 ЦПК України вбачається, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить стягнути 3000,00 грн. витрат на правову допомогу, які підтверджені документально. На підставі п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог Задовольняючи позовні вимоги, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути понесені та документально підтверджені позивачем судові витрати, пов`язані з розглядом справи, що становлять 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, такий у розмірі 768,40 грн. слід стягнути з відповідача в дохід держави. Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 137, 141, 259, 263−265, 268, 274−279 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. 94, 96, 97, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», суд у х в, а л и в: Позов задовольнити. Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» /єдрпоу 05506460, що знаходиться у м. Львові на вул. Д. Апостола, 1/ на користь особа_1, інформація_1 недораховану заробітну плату за період з 01.01.2010 року по 31.01.2015 року в розмірі 36 277,00 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 45 561,81 грн., а всього сягнути 81 838 (вісімдесят одну тисячу вісімсот тридцять вісім) грн. 81 коп., без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України та витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави судовий збір в розмірі 768 /сімсот шістдесят вісім/ гривень 40 копійок. Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Відповідно до розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. Текст рішення суду складено 26 лютого 2020 року. Суддя: Г. М. Пилип`юк Оригінал рішення.