ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты

Справа № 462/435/20 р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 05 березня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати, встановив: У січні 2020 року позивач звернувся в суд із позовом про стягнення з відповідача недорахованої заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 05 вересень 2011 року в сумі 5645 грн. 78 коп., доплати за шкідливі умови праці в розмірі 112 грн. 94 коп., надбавки за високу професійну майстерність в розмірі 540 грн. 92 коп. та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати в сумі 8832 грн. 92 коп., а всього — 15 132 грн. 06 коп. У своїй позовній заяві покликається на те, що згідно наказу від 06.11.2009 № 523-к з 06.11.2009 він був прийнятий на роботу в ЛМКП «Львівтеплоенерго» на посаду токаря четвертого розряду в цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд Теплоелектроцентралі-1. Згідно наказу № 504-к з 05.09.2011 він звільнений з роботи за угодою сторін. Починаючи з 01 січня 2010 року по 05 вересень 2011 року відповідач порушував законодавство про працю, його трудові права, що призвело до недоврахування та недоплати за вищевказаний період належної йому заробітної плати. Відтак, при нарахуванні заробітної плати відповідач недотримувався умов Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009−2010 роки, Положення про виплату надбавок працівникам ЛМКП «Львівтеплоенерго», Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2010−2012 роки. Відповідач, всупереч вищезазначеним положенням законодавства, самостійно встановлював розмір мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду з суттєвим заниженням розміру мінімальної заробітної плати, що призвело до не нарахування та, відповідно, виплати йому в повному розмірі заробітної плати за спірний період. Відтак, відповідачем за період з 01.01.2010 по 05.09.2011 не донараховано та не виплачено позивачу основну заробітну плату в сумі 5645,78 грн., не виплачено доплату за шкідливі умови праці в сумі 112,94 грн. та надбавок за високу професійну майстерність в сумі 540,42 грн. Крім цього, у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушення встановлених строків її виплати, яка станом на 31.12.2019 складає 8832,92 грн. За наведеного, просить позов задовольнити. Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 28.01.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, про що повідомлено сторони. Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що встановити факт порушення підприємством трудових прав позивача можливо лише у випадку встановлення невідповідності законодавству наказів про зміни в оплаті праці працівників, а саме наказів «Про зміни в оплаті праці працівників» від 21.07.2010 р. №186, від 23.04.2012 р. №150, від 29.04.2013 р. №170, від 30.04.2014 р. №176, від 27.06.2014 р. №264, які є чинними, скасованими в установленому порядку не були. Зазначає, що дані накази підприємства належать до правових актів локального характеру, котрі містять норми права, які регулюють конкретні правовідносини і є обов`язковими до застосування на підприємстві, крім того, такі були погоджені первинною профспілковою організацією. На виконання даних наказів, відділом організації праці і заробітної плати ЛМКП «Львівтеплоенерго»: формується тарифна сітка (схема посадових окладів) на основі тарифної ставки робітника 1 розряду, з урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень, розмірів тарифних ставок за видами робіт та кваліфікаційних коефіцієнтів; розробляється штатний розклад із врахуванням нової схеми посадових окладів (тарифної сітки) та подається на погодження в Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради; нараховується та виплачується заробітна плата в терміни, встановлені наказом, у відповідності до затвердженого штатного розкладу. Доведення до відома працівників змісту наказів здійснюється шляхом безпосереднього повідомлення керівниками структурних підрозділів підлеглих про їх прийняття та механізм впровадження в дію, а також шляхом розміщення примірників наказів на дошках оголошень. На виконання вимог ст.30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати підприємство повідомляє працівників, шляхом видачі розрахункових листків. Крім цього, покликається на пропуск позивачем трьохмісячного строку звернення до суду з вимогою про виплату недорахованої заробітної плати в порядку ч.1 ст. 233 КЗпП, а відтак до спірних правовідносин не може застосовуватися положення ч.2 ст. 233 КЗпП, оскільки факт порушення законодавства про працю щодо позивача встановлено не було. В частині позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушення строків її виплати представник відповідача зазначає, що вони є необґрунтованими та зазначає, що у випадку задоволення судом позовних вимог нарахована рішення суду заробітна плата, компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати підлягають оподаткуванню за ставкою 18% ПДФО та 1,5% військового збору, про що зазначається в резолютивній частині рішення. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Статтею 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Судом встановлено, що з 06.11.2009 по 05.09.2011 позивач перебував у трудових відносинах з ЛМКП «Львівтеплоенерго» та працював на посаді токаря 4 розряду в цесі з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд Теплоелектроцентралі-1. Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 14.11.2013 визнано особа_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП і накладено на нього стягнення — штраф у розмірі 510 (п`ятсот десять) грн. Вказана постанова набрала законної сили і з такої вбачається, що директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» притягнуто до адміністративної відповідальності з ч.1 ст.41 КУпАП, а саме за порушення вимог п.2.2 Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010−2013 роки, ст. ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці», тарифна ставка розраховувалась з 01.07.2010 по 30.04.2012, виходячи з мінімальної зарплати 744 грн. при встановлення Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» мінімальної заробітної плати з 01.01.2010 — 907 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2012 по 30.04.2013, виходячи з мінімальної зарплати 869 грн., при встановленні Законом України «Про державний бюджет України на 2012 рік» мінімальної заробітної плати з 01.04.2012 — 1094 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2013 розрахована, виходячи з мінімальної заробітної плати 922 грн., при встановленні Законом України «Про державний бюджет України на 2013 рік» мінімальної заробітної плати з 01.01.2013 — 1147 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. Виходячи з наведеного з 01.05.2013 годинна тарифна ставка машиніста берегових насосних станцій ІІ розряду становить 11,59 грн., годинна тарифна ставка старшого машиніста турбінного відділу 5 розряду — становить 16,53грн., годинна тарифна ставка слюсаря з ремонту паро газотурбінного устаткування 5 розряду — становить 16,23 грн., посадовий оклад начальника зміни станції становить 4199 грн., старший майстер виробничої дільниці 1 гр. — 3986 грн., начальник цеху — 4214 грн., тобто при розробленні тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні тарифні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому ніж встановлений Галузевою угодою на 2010−2012 роки та в порушення вимог ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується по мірі надходження коштів два рази на місяць, а не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата (справа №442/7893/13-п, а.с.32). За наведеного встановлено, що на підприємстві мало місце порушення трудових прав на належний рівень оплати праці, в тому числі і позивача. Із копії окремої ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 26.02.2015 встановлено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дотримується умов колективного договору, а саме п. 16.1 Колективного договору на 2012−2013 роки та п. 1.1.3 Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010−2011 роки та п. 2 Територіальної угоди на 2012−2014 роки в частині визначення тарифної ставки (справа №462/6542/19, а.с.104). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, вказаними вище судовими рішеннями встановлено порушення відповідачем вимог законодавства про оплату праці в період 2010−2011 років в частині визначення розміру тарифної ставки. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення. Як вбачається із відповідей Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 17.03.2014р. № 02−1175/04 та від 02.06.2014р. №06−16/3740 проведеними перевірками стану додержання вимог законодавства про працю на ЛМКП «Львівтеплоенерго» виявлено ряд порушень, зокрема факти порушення вимоги п.2.2 Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010−2012 рр., ст.96, 97 КЗпП України та ч.3. ст. 6 Закону України «Про оплату праці» — тобто при розроблені тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому, ніж встановлено Галузевою угодою на 2010−2012рр., та порушено вимоги ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено проведення виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, окрім цього, окрім цього встановлене заниження розмірів окладів керівників, професіоналів, фахівців, службовців і робітників (справа №462/6542/19, а.с.62−69). Згідно пункту 4.3. Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009−2010р.р. відповідач ЛМКП «Львівтеплоенерго» погодилося враховувати норми та положення генеральної, галузевої, регіональної та міської угод (справа №462/6542/19, а.с.82−88). Відповідно до п. 1.1.3 Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010−2012 роки, мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника І розряду — у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Згідно з Тарифною частини Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об`єднанням роботодавців та профспілковими об`єднанням Львівської області на 2010−2011 роки встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду у розмірі, передбаченому в Галузевій угоді між Міністерством ЖКГ України та ЦК профспілки працівників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010−2011 роки (справа №462/6542/19, а.с.97−98). Судом встановлено, що колективним договором ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009−2010 роки, зокрема у Додатку №3 Схема посадових окладів і тарифних ставок працівників ЛМКП «Львівтеплоенерго» встановлено тарифний коефіцієнт відповідно до займаної позивачем посади токаря IV — 1,35 та коефіцієнт по підгалузі та виду робіт 1,40. Також встановлено, що розміри мінімальної заробітної плати на 2010 — 2011 роки встановлені Законами України: «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 № 2154-VІ, «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010, становили: на 2010 рік: з 1 січня — 869,00 грн., з 1 квітня 884.00 грн., з 1 липня — 888.00 грн., з 1 жовтня — 907,00 грн., з 1 грудня — 922,00 грн.; на 2011 рік: з 1 січня — 941,00 грн., з 1 квітня — 960.00 грн., з 1 жовтня — 985.00 грн.. з 1 грудня — 1004,00 грн. Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Положеннями цього Закону також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (ч.2 ст.5), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (ч. 3 ст. 8). Згідно із абз. 4, 5 ч.1 ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів. Відповідно до ч.1 ст. 14 цього Закону договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів. Частиною 1 ст. 15 цього Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Аналогічні положення містяться в ст. 97 КЗпП України. За змістом зазначених норм встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов`язковим для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії угоди. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Як встановлено судом, що лише в Територіальній угоді, а саме в додатках № 1 та №6 до тарифної частини угоди сторонами була визначена формула розрахунку місячної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт, та формула розрахунку місячного посадового окладу керівників, професіоналів, фахівців, за умовами яких місячна тарифна ставка розраховувалась, як мін.з/плата*1,2*Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт), а місячний посадовий оклад, розраховувався за такою формулою: мін. з/плата*1,2*Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт)* Х (коефіцієнт співвідношення по професії, посаді). Відтак, застосування умов галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод є обов`язком відповідача й не залежить від наявності відповідних положень в колективному договорі, і має на меті забезпечення гарантій, встановлених для працівників законодавством. Своє підтвердження вказане порушення Трудового законодавства знайшло, як в ході перевірки, проведеної Територіальною державної інспекцією з питань праці у Львівській області, так і під час перевірки Державною фінансовою інспекцією у Львівській області. Як вбачається із поданого позивачем розрахунку суми недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 по 05.09.2011 становить 6299,14 грн. Згідно проведеного позивачем розрахунку, сума компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати, становить 8832,92 грн. Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачем надано розрахунок втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати та недорахованої заробітної плати, відповідно до якого розмір недоплаченої позивачу заробітної плати становить 6254 грн. Дослідивши наданий відповідачем розрахунок, суд вважає, що такий було здійснено невірно. Тому суд бере до уваги розрахунок суми недорахованої заробітної плати, який було надано позивачем, відповідно до якого сума недорахованої заробітної плати позивача за період з 01.01.2010 по 05.09.2011 становить 6299,14 грн., оскільки фактичні дані, які містяться у ньому, співпадають з наданими позивачем розрахунковими листками. Окрім цього, відповідач надав суду розрахунок суми компенсації втрати частини заробітної плати позивача у зв`язку з порушенням строків її виплати станом на 01.01.2020, згідно з яким сума компенсації втрати частини заробітної плати позивача становить 8772,54 грн. Дослідивши зазначений розрахунок, суд вважає такий є недостатньо обґрунтованим та містить арифметичні помилки, оскільки за його основу було взято показники суми недоплаченої заробітної плати, які містяться у розрахунку втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, який поданий відповідачем. З огляду на вказане, суд бере до уваги розрахунок зроблений позивачем, відповідно до якого сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати станом на 20.01.2020 становить 8832,92 грн. За наведеного та враховуючи, що відповідачем порушено трудові права позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством, суд приходить до висновку, що з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача необхідно стягнути невиплачену заробітну плату в розмірі 6299,14 грн. за період з 01.01.2010 по 05.09.2011. Згідно із ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України № 2050−111 від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Згідно із ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі — компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Згідно проведеного позивачем розрахунку, сума компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати, становить 61 893 грн. 26 коп. Враховуючи вищенаведене, а також те, що у визначені законодавством строки ЛМКП «Львівтеплоенерго» не виплатило позивачу заробітну плату, що потягло за собою втрату частини його доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати і поданий позивачем розрахунок представником відповідача у відзиві не спростовано, відтак з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на корить позивача необхідно стягнути 8832,92 грн. компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Разом з цим, п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Що стосується доводів представника відповідача про те, що до даних правовідносин не може застосуватися положення ч.2 ст. 233 КЗпП України, оскільки факт порушення законодавства про працю стосовно позивача не встановлено, суд вважає такі безпідставними з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 надано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статтям 1, 2 Закону України «Про оплату праці», зокрема, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснення роботодавцем нарахування таких виплат. Таким чином, вимоги позивача про стягнення заробітної плати, яка не була своєчасно нарахована та виплачена роботодавцем, не обмежуються будь-яким строком. За таких обставин, оцінюючи докази у їх [censored] суд приходить до висновку, що позовні вимоги позову знайшли своє ствердження в судовому засіданні, а тому підлягають до задоволення. Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258−259, 264−265, 274, 279 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 94, 96, 97, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», суд — ухвалив: Позов задовольнити. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь позовом особа_1 5645 грн. 78 коп. невиплаченої основної заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 05 вересня 2011 року, 112 грн. 94 коп. доплати за шкідливі умови праці, 540 грн. 42 коп. надбавки за високу професійну майстерність, 8832 грн. 92 коп. компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати, а всього — 15 132 грн. 06 коп. (п`ятнадцять тисяч сто тридцять дві) грн. 06 коп., провівши утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» в дохід держави 840 грн. 80 коп. судового збору. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. Позивач: особа_1, інформація_1, рнокпп номер_1, проживає за адресою: адреса_1. Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код єдрпоу 05506460, знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Д.Апостола, 1. Суддя: