ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты

Справа № 464/843/20
пр.№ 2/464/666/20
Р І Ш Е Н Н Я 
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 
04.03.2020 року м. Львів

Сихівський районний суд м.Львова
в складі головуючого судді [Р.] І.П.,
за участю секретаря судового засідання Захарчук О. Ю.,
справа № 464/843/20,
позивач особа_1 не з`явився,
відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго»,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення заробітної плати, доплати за шкідливі умови праці, доплати за роботу у нічний час, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із невиплатою заробітної плати,
за участю представників учасників справи: представник позивача Мандюк О. О., представник відповідача Бекерська О. І. — з`явились,

в с т, а н о в и в:

позивач звернувся в суд із позовом до відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.02.2020, просить стягнути з останнього: основну заробітну плату у розмірі 14436, 64 грн, доплату за шкідливі умови праці в розмірі 1154, 77 грн, доплату за роботу у нічний час у сумі 1682, 82 грн, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із невиплатою заробітної плати у розмірі 23750, 62 грн; вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову покликається на те, що з відповідачем перебував у трудових відносинах, однак 10.05.2012 звільнився за власним бажанням. До звільнення обіймав посаду апаратика хімводоочищення четвертого розряду в хімічному чеху, а з 01.09.2017 переведений у теплоелектроцентраль № 1 в хімічних цех. При звільненні не було проведено усіх необхідних розрахунків у відповідності до норм чинного законодавства, адже з січня 2015 року по вересень 2015 року відповідач здійснював виплату заробітної плати з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, внутрішніми наказами по підприємству відповідач встановлював мінімальні тарифні ставки робітника першого розряду, на основі яких проводив розрахунок і виплату заробітної плати, розмір якої не відповідав вимогам Закону України «Про державний бюджет України» відповідних років. Так, наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» №186 від 21.07.2010 встановлено розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з 01.07.2010 — 892, 80 грн., наказом №150 від 23.04.2012 з 01.05.2012 — 1 042, 80 грн. Оскільки відповідач самовільно визначав мінімальну заробітну плату, що була нижчою від встановленої вищенаведеним Законом, відтак нарахування та виплата заробітної плати проводилося із суттєвим її заниженням. Окрім цього, заниження відповідачем розміру тарифної ставки (посадового окладу) призвело до заниження розміру усіх доплат, зокрема, за шкідливі умови праці, за високу професійну майстерність та за роботу в нічний час. Вважає, що відповідач не дотримався галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерації роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010 — 2012 роки, а також укладеного колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012 — 2013 роки, у частині встановлення, нарахування та виплати заробітної плати у зв`язку із наведеним, просить стягнути з відповідача основну заробітну плату, доплату за шкідливі умови праці, доплату за роботу в нічний час у спірних сумах. Разом із тим, компенсація втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати на час виплати основної частини заробітної плати не була виплачена. У відповідності до ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», умов колективного договору, просить позов задовольнити повністю. У відповідності до ст. 139, 141 ЦПК України просить вирішити питання судових витрат щодо сплаченого судового збору та витрат понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн.
04 березня 2020 року представником відповідача подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Накази підприємства, на які посилається сторона позивача надалі залишаються чинними та не скасовані. Окрім цього, вказала, що оскільки факт порушення законодавства про працю стосовно позивача не встановлено, а відтак до спірних правовідносин не може бути застосовано положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Заробітна плата виплачувалась своєчасно та у встановленому розмірі. Заборгованість із заробітної плати перед позивачем відсутня, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову. Просить у позові відмовити повністю.
14 лютого 2020 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з уточненням та просить такий задовольнити повністю з підстав викладених у заявах по суті.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову та просить у такому відмовити з підстав викладених у відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов наступного.
Суд установив, позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем. 15.01.2009 на посаду апаратника хімводоочищення четвертого розряду в хімічний цех та 01.09.2007 переведений в Теплоелектроцентраль-1 в хімічний цех апаратником хімочищення четвертого розряду. 10 травня 2012 року звільнився за угодою сторін на підставі ст. 36 Кодексу законів про працю України, що підтверджено копією трудової книжки позивача / арк. спр. 10/.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З матеріалів справи встановлено та не заперечується представником відповідача, виплата заробітної плати у ЛМКП «Львівтеплоенерго» регулюється наказами «Про зміни в оплаті праці працівників». Так, наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 21.07.2010 №186 встановлено з 01.07.2010 мінімальну тарифну ставку робітника І розряду в розмірі 892, 80 грн.; наказом №150 від 23.04.2012 з 01.05.2012 — 1 042, 80 грн. /а.с. 40, 41/.
Разом з тим, Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачено, що мінімальна заробітна плата з 01.07.2010 становила 888 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» встановлено мінімальну заробітну плату станом на 01.05.2012 — 1 094 грн.
Відповідно до правової позиції викладеної у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що у будь-якому випадку оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
Таким чином, наказами ЛМКП «Львівтеплоенерго» «Про зміни в оплаті праці працівників» неправомірно зменшено встановлений Законом України «Про Державний бюджет України» розмір мінімальної заробітної плати, чим порушено трудові права позивача, зокрема, право на належний рівень оплати праці, передбачений законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» цієї статті визначено, що додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Згідно з ч. 2 ст. 100 КЗпП України на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я встановлюється підвищена оплата праці.
Повертаючись до матеріалів справи суд відмічає, що відповідно до відомостей, що містяться в п. 17.8 Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009−2010 роки, розрахункових листах про виплату заробітної плати позивачу, вбачається, що доплата за шкідливі умови праці за спірний період встановлювалася в розмірі 8% від тарифної ставки (посадового окладу) та доплата за роботу у нічийний час за спірний період встановлювалася в розмірі 40% від тарифної ставки / арк. спр. 22−39/.
З огляду на те, що встановлений відповідачем розмір тарифної ставки (посадового окладу) був заниженим та не відповідав вимогам чинного законодавства, відтак відповідно заниженим є і розмір доплати за шкідливі умови праці та доплати в нічний час.
Згідно з розрахунком недоплаченої заробітної плати, наданим представником позивача, заборгованість ЛМКП «Львівтеплоенерго» по невиплаті позивачу основної заробітної плати (включає в себе наступні складові: суму невиплаченої заробітної плати, суму невиплаченої доплати за шкідливі умови праці, суму невиплаченої доплати за роботу в нічний час), що складає різницю між посадовим окладом штатного розкладу та посадовим окладом на підставі мінімальної заробітної платити згідно з держбюджетом, становить 14436, 64 грн, з яких: заборгованість за період січень-грудень 2010 року у розмірі 6883, 92 грн, січень-грудень 2011 року у сумі 5955, 73 грн, січень — травень (6 днів до дня звільнення) 2012 року у сумі 4434, 58 /арк. спр. 8−10).
Суд приймає до уваги поданий розрахунок, як належний та допустимий доказ, адже представником відповідача не подано жодних доказів щодо неправильності його проведення, а лише заперечення такого.
Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з невиплатою заробітної плати за період з січня 2010 року по січень 2020 року, суд прийшов наступного.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно з ст. ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення тощо).
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Повертаючись до матеріалів справи, суд відмічає, що під час роботи у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість із виплати заробітної плати, яка на момент звільнення не була виплачена та стягнута у даним рішенням суду та не виплачена на момент його ухвалення.
Отже, в даному випадку позивач має право на отримання від відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за спірний період, адже власником було порушено законодавчо встановлені строки виплати заробітної плати.
Таким чином, суд приймає аргументи позивача з цього питання, адже такі обґрунтовано нормами права та доказами, що містяться у матеріалах справи та з тих же підстав відхиляє аргументи відповідача.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Відтак, суд повертається до встановленого факту, що виплата заборгованості по заробітній платі не здійснена.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку суми компенсації втрати частини основної заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати за період з січня 2010 року по січень 2020 року становить 23750, 62 грн.
Такий розрахунок проведено з дотриманням законодавчо встановлених вимог, тобто проведений правильно, перевірений судом, будь-яких заперечень із сторони відповідача щодо неправильності його здійснення не було, а відтак приймається судом до уваги.
Відповідно до ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Враховуючи наведене, а також те, що оскільки відповідачем не було вжито жодних заходів щодо усунення порушень вимог чинного законодавства, суд прийшов висновку про стягнення з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на корить особа_1 основної заробітної плати у розмірі 14436, 64 грн, доплату за шкідливі умови праці в розмірі 1154, 77 грн, доплату за роботу у нічний час у сумі 1682, 82 грн, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із невиплатою заробітної плати у розмірі 23750, 62 грн.
Разом з цим, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Що стосується доводів представника відповідача про те, що до даних правовідносин не може застосуватися положення ч.2 ст. 233 КЗпП України, оскільки факт порушення законодавства про працю стосовно позивача не встановлено, суд вважає такі безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 надано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статтям 1, 2 Закону України «Про оплату праці», зокрема, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення заробітної плати, яка не була своєчасно нарахована та виплачена роботодавцем, не обмежуються будь-яким строком.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, які складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу суд прийшов наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач при зверненні до суду із позовом звільнений від сплати судового збору у відповідності до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір». Таким чином, з відповідача на користь держави необхідно стягнути 840, 80 грн судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 цього Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків, надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З матеріалів справи убачається, що між адвокатом Мандюк О. О. та позивачем укладено договір про надання правової допомоги у межах цієї справи.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач у позовній заяві просить здійснити розподіл судових витрат та надає попередній розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн. Згідно з акту виконаних робіт з надання правової допомоги у справі № підтверджено виконання робіт за період з 15.10.2019 по 11/02/2020 у розмірі 2000, 00 грн та відповідні витрати підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордера № 17 від 11.02.2020.
Таким чином, враховуючи складність цієї справи, розміру задоволених позовних вимог, обсягом наданих послуг адвокатом, затраченим ним часом на дання таких послуг, а тому суд прийшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 12, 13, 76−81, 259, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
у х в, а л и в:

позов, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.02.2020, особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення заробітної плати, доплати за шкідливі умови праці, доплати за роботу у нічний час, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із невиплатою заробітної плати — задовольнити повністю.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 основну заробітну плату у розмірі 14436, 64 грн, доплату за шкідливі умови праці в розмірі 1154, 77 грн, доплату за роботу у нічний час у сумі 1682, 82 грн, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із невиплатою заробітної плати у розмірі 23750, 62 грн, а всього у розмірі 41 024 /сорок одну тисячу двадцять чотири/ гривні 85 копійок, без врахування сум на відповідні податки і збори.
Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір у сумі 840, 80 грн.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
позивач особа_1, інформація_1, зареєстроване місце проживання — адреса_1, рнокппфо номер_1;
відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», місце знаходження — місто Львів, вулиця [Д.] Апостола, будинок № 1, код єдрпоу 05506460.
Повне судове рішення складено 05 березня 2020 року.



Суддя І. П. [Р.]