ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты

Справа № 462/6140/20 р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 01 грудня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановив: Позивач особа_1 28.09.2020 звернувся в суд із позовом до відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго», у якому просить стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 240885,68 грн. та 2500 грн. витрати на професійну правничу допомогу. Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 25.07.2008 по 30.09.2016 працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго». 25.07.2008 він був прийнятий на роботу слюсарем з обслуговування теплових мереж п`ятого розряду в спеціалізований ремонтно-будівельний цех згідно наказу 25.07.2008 №355-к. 01.11.2008 переведений на район магістральних теплових мереж слюсарем з обслуговування теплових мереж п`ятого розряду згідно наказу від 13.11.2008 № 654-к. 30.09.2016 особа_1 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України згідно наказу від 30.09.2016 № 547-к. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 19.11.2019 по справі №462/6363/19 на користь позивача із відповідача стягнуто 62754,00 грн. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 по 30.09.2015 та 78124,67 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 140878,67 грн. Також за вказаним рішенням суду стягнуто витрати на професійну допомогу в сумі 3000 грн. Фактичний розрахунок відповідачем перед позивачем проведено 26.08.2020. Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, останній має право, згідно норм чинного законодавства на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 01.10.2016 по 26.08.2020. З цих підстав просить позов задовольнити. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 06.10.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги заперечив та просить відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Крім цього зазначив, що вимога про стягнення 240885,68 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованою, оскільки за спірний період заробітна плата та додаткові виплати позивача становили 168928,00 грн. Згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19.11.2019 у справі №462/6363/19 позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця не донарахованої заробітної плати становить 37% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати, що відповідно така позовна вимога позивача є не співмірною і не справедливедливою. Представник позивача подала відповідь на відзив, у якій вказала, що твердження, наведені в запереченнях на позов, є безпідставними та не підтверджуються належними доказами, а заявлені позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, а тому мають бути задоволені у повному обсязі. Відповідно до ч.8 ст.178 та ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.         Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності приписів ст. 12, 81 цпк України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Судом встановлено, що позивач з 25.07.2008 по 30.09.2016 працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго». 25.07.2008 року його було прийнято на роботу слюсарем з обслуговування теплових мереж п`ятого розряду в спеціалізований ремонтно-будівельний цех згідно наказу 25.07.2008 №355-к. 01.11.2008 позивача переведено на район магістральних теплових мереж слюсарем з обслуговування теплових мереж п`ятого розряду згідно наказу від 13.11.2008 № 654-к. 30.09.2016 особа_1 був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України згідно наказу від 30.09.2016 № 547-к. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19.11.2019 по справі №462/6363/19 на користь позивача із відповідача стягнуто 62754,00 грн. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 по 30.09.2015 та 78124,67 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 140878,67 грн. Також за вказаним рішенням суду стягнуто витрати на професійну допомогу в сумі 3000 грн. Фактичний розрахунок відповідачем перед позивачем проведено 26.08.2020, що стверджується випискою з карткового рахунку позивача. Вказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення. У своїй позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2016 по 26.08.2020 у розмірі 240885,68 грн.               Згідно розрахунку позивача, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2016 по 26.08.2020 становить 240885,68 грн. (31,01 грн. середньогодинна заробітна плата х 7768 робочих годин). Вказаний розрахунок відповідач не оспорює та не спростовує, власний розрахунок не надає, а отже приймається судом до уваги як такий (ч.1 ст.82 ЦПК України).               Натомість відповідач не погоджується із розміром відшкодування та з врахуванням принципу співмірності.               Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.               За змістом статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.               Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.               Відповідно до п.6 ч. ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.               Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.               У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 (справа №761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.               При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.               Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п.91; п.1,2,3,4 постанови).               Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6−113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої палати, прописані у постанові від 26.06.2019, суд вважає за необхідне зменшити суму компенсаційних виплат особа_1.               При цьому, суд бере до уваги період часу недоплати заробітної плати роботодавцем протягом 2010−2015 років та звернення позивача з позовом про виплату недорахованої заробітної плати за вказаний період лише у 2019 році.               Згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19.11.2019 сума невиплаченої заробітної плати від фактично відповідачем нарахованої та отриманої заробітної плати позивачем за спірний період становила 37% або 62754,00 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку просить стягнути позивач, становить 240885,68 грн., що перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності.       Між тим, позивачем не доведено, які майнові втрати понесені ним через невчасну доплату, чому мало місце тривале затягування у часі для звернення до роботодавця та в подальшому до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати. За наведених обставин, встановивши, що під час звільнення особа_1 підприємство не провело з ним розрахунок у повному обсязі, при цьому взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати за спірний період становила 62754,00 грн., що становить 37% від розміру фактично відповідачем нарахованої та отриманої позивачем заробітної плати, а також 19.11.2019 було прийнято рішення про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 78124,67 грн., а також те, що з вказаним позовом до суду позивач звернувся більше, ніж через три роки після звільнення, а тому, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню кошти в сумі 89127,70 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 37% від розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути. Згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Враховуючи вищенаведене, а також принцип справедливості та співмірності, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме із ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача слід стягнути 89127,70 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.                Покликання відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку для звернення до суду не приймаються до уваги судом, виходячи з наступного. Стаття 233 КЗпП України встановлює тримісячний строк як загальний строк для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників.        Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.20, 25 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок — є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач 26.08.2020 провів повний розрахунок з позивачем, виплативши йому 62754,00 грн. невиплаченої заробітної плати, а з даним позовом позивач звернувся до суду 03.10.2020. Таким чином, позивачем не пропущено тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України. Зі змісту ст.137 ЦПК України вбачається, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно долучених до матеріалів справи витягу з договору про надання правничої (правової) допомоги від 14.09.2020, додаткової угоди до Договору про надання правничої допомоги від 14.09.2020, акта приймання-передачі до Договору про надання правничої допомоги від 14.09.2020, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу та квитанції до прибуткового касового ордера № 51 про сплату коштів від 30.09.2020 позивач уклав з адвокатом договір про надання правничої допомоги та здійснив оплату послуг адвоката у розмірі 2500 грн. У відповідності п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути 925,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.               Відповідно до ст.141 ЦПК України суд присуджує стягнути із відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 891,33 грн. Керуючись статями  2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд, ухвалив: Позов задовольнити частково. Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 89 127 (вісімдесят дев`ять тисяч сто двадцять сім) грн. 70 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 925 грн. 00 коп. грн. витрат на правничу допомогу та 891 грн. 33 коп. судового збору, а всього — 1816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн. 33 коп. судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.        Позивач: особа_1, рнокпп номер_1, проживає за адресою: адреса_1.        Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», єдрпоу 05506460, знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д.Апостола, 1.                Суддя: