ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты
Справа № 462/5262/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
21 квітня 2020 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі: головуючого судді — Румілової Н.М., при секретарі — Шиманській Я.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку,
В С Т, А Н О В И В:
Позивач особа_1 16 серпня 2019 року звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго» на посаді електрослюсаря з ремонту й обслуговування автоматики та засобів вимірювання електростанцій четвертого розряду. Відповідно до наказу №311-к від 31.08.2007 p., він з 01.09.2007 р. переведений у Теплоелектроцентраль №1 в цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд. 21.06.2011 року на підставі наказу №356-к від 21.06.2011 року йому було присвоєно п`ятий розряд. 20.08.2018р. на підставі наказу № 456-к був звільнений з роботи за власним бажанням. Починаючи з січня 2010 р. по січень 2015 р. відповідач здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження розміру заробітної плати. Він був змушений звернутися до Залізничного районного суду м. Львова для стягнення заробітної плати. 07 грудня 2018 року Залізничним районним судом м. Львова було прийняте рішення про стягнення з відповідача на його користь заробітну плату в розмірі 17 816 грн. 46 коп., доплати за шкідливі умови праці в розмірі 1425грн.32коп., надбавки за високу професійну майстерність в розмірі 3398 грн. 38 коп. Відповідачем 29.07.2019 року було виконано рішення суду. Оскільки з дня звільнення з роботи заробітна плата йому не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме за період з 21 серпня 2018 року по 28 липня 2019 року, який складає 70460, 16 грн. Просить суд стягнути з відповідача на свою користь 70460, 16 грн.
Позивач особа_1 та його представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи булу попереджені належним чином, надали суду письмове клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують.
Відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» в судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заявлені вимоги не визнає, вважає, що пропущений тримісячний строк звернення до суду відповідно до вимог ст.233 КЗпП, так крім того, звернув увагу на висновки, викладенні у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 р.
Суд, дослідивши матеріали справи та надавши їм оцінку в їх [censored] приходить до наступного.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 7 грудня 2018 року позов особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» задоволений: стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 невиплачену заробітну плату за період з січня 2010 року по січень 2015р. в розмірі 17816грн.46 коп., суму невиплаченої доплати за шкідливі умови праці в розмірі 1425, 32 грн., суму невиплачених надбавок за високу професійну майстерність в суму 3398, 38 грн., а всього 22640грн.
Вказаним рішенням суду було встановлено, що особа_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем з 2007 року та 20 серпня 2018 року на підставі наказу №456-к був звільнений за власним бажанням. Починаючи з 01 січня 2010 року по січень 2015р. відповідач здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до заниження розміру його заробітної плати.
Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 7 грудня 2018 року має преюдиційне значення при вирішенні даного спору.
29.07.2019 року за рішенням суду відповідачем виплачено заробітну плату позивачу.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6−116цс15.
Беручи до уваги, що повний розрахунок був проведений 11 грудня 2019 року, тому перебіг тримісячного строку звернення до суду почався з 12 грудня 2019 року, а відтак, суд приходить до висновку, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 6 лютого 2020 року не пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Тому суд не бере до уваги ствердження відповідача про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Позивач надав суду розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільнені у розмірі 70460грн., який охоплює період з 21 серпня 2018р. по 28. липня 2019р.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» було роз`яснено, що у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26червня 2019року у справі №761/9584/15-цприйшла до висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
— період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
— ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
— інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 16 серпня 2019 року, тобто через рік після звільнення з роботи, яке мало місце 20 серпня 2018р.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів які б вказували на те, що він звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо недорахованої заробітної плати.
Суд враховує, що сума недорахованої, невиплаченої заробітної плати в розмірі 22640грн. грн., яка встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 7 грудня 2018 року 2019 року, є значно меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (70460 грн), більш ніж в 3 рази.
Взявши до уваги розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, суд вважає, що існують підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшує суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до стягнення у розмірі 13 000 грн.
Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.2, 12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
У Х В, А Л И В:
Позов особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень 00 коп. без врахування з цієї суми стягнення податків та обов`язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
Позивач: особа_1 (рнокпп номер_1, проживає за адресою: адреса_1);
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (єдрпоу 5 506 460 знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д. Апостола, 1).
Повний текст рішення складений 23 квітня 2020 р.
Суддя: [Н.]
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
21 квітня 2020 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі: головуючого судді — Румілової Н.М., при секретарі — Шиманській Я.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку,
В С Т, А Н О В И В:
Позивач особа_1 16 серпня 2019 року звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго» на посаді електрослюсаря з ремонту й обслуговування автоматики та засобів вимірювання електростанцій четвертого розряду. Відповідно до наказу №311-к від 31.08.2007 p., він з 01.09.2007 р. переведений у Теплоелектроцентраль №1 в цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд. 21.06.2011 року на підставі наказу №356-к від 21.06.2011 року йому було присвоєно п`ятий розряд. 20.08.2018р. на підставі наказу № 456-к був звільнений з роботи за власним бажанням. Починаючи з січня 2010 р. по січень 2015 р. відповідач здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження розміру заробітної плати. Він був змушений звернутися до Залізничного районного суду м. Львова для стягнення заробітної плати. 07 грудня 2018 року Залізничним районним судом м. Львова було прийняте рішення про стягнення з відповідача на його користь заробітну плату в розмірі 17 816 грн. 46 коп., доплати за шкідливі умови праці в розмірі 1425грн.32коп., надбавки за високу професійну майстерність в розмірі 3398 грн. 38 коп. Відповідачем 29.07.2019 року було виконано рішення суду. Оскільки з дня звільнення з роботи заробітна плата йому не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме за період з 21 серпня 2018 року по 28 липня 2019 року, який складає 70460, 16 грн. Просить суд стягнути з відповідача на свою користь 70460, 16 грн.
Позивач особа_1 та його представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи булу попереджені належним чином, надали суду письмове клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують.
Відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» в судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заявлені вимоги не визнає, вважає, що пропущений тримісячний строк звернення до суду відповідно до вимог ст.233 КЗпП, так крім того, звернув увагу на висновки, викладенні у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 р.
Суд, дослідивши матеріали справи та надавши їм оцінку в їх [censored] приходить до наступного.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 7 грудня 2018 року позов особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» задоволений: стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 невиплачену заробітну плату за період з січня 2010 року по січень 2015р. в розмірі 17816грн.46 коп., суму невиплаченої доплати за шкідливі умови праці в розмірі 1425, 32 грн., суму невиплачених надбавок за високу професійну майстерність в суму 3398, 38 грн., а всього 22640грн.
Вказаним рішенням суду було встановлено, що особа_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем з 2007 року та 20 серпня 2018 року на підставі наказу №456-к був звільнений за власним бажанням. Починаючи з 01 січня 2010 року по січень 2015р. відповідач здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до заниження розміру його заробітної плати.
Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 7 грудня 2018 року має преюдиційне значення при вирішенні даного спору.
29.07.2019 року за рішенням суду відповідачем виплачено заробітну плату позивачу.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6−116цс15.
Беручи до уваги, що повний розрахунок був проведений 11 грудня 2019 року, тому перебіг тримісячного строку звернення до суду почався з 12 грудня 2019 року, а відтак, суд приходить до висновку, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 6 лютого 2020 року не пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Тому суд не бере до уваги ствердження відповідача про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Позивач надав суду розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільнені у розмірі 70460грн., який охоплює період з 21 серпня 2018р. по 28. липня 2019р.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» було роз`яснено, що у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26червня 2019року у справі №761/9584/15-цприйшла до висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
— період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
— ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
— інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 16 серпня 2019 року, тобто через рік після звільнення з роботи, яке мало місце 20 серпня 2018р.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів які б вказували на те, що він звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо недорахованої заробітної плати.
Суд враховує, що сума недорахованої, невиплаченої заробітної плати в розмірі 22640грн. грн., яка встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 7 грудня 2018 року 2019 року, є значно меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (70460 грн), більш ніж в 3 рази.
Взявши до уваги розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, суд вважає, що існують підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшує суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до стягнення у розмірі 13 000 грн.
Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.2, 12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
У Х В, А Л И В:
Позов особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень 00 коп. без врахування з цієї суми стягнення податків та обов`язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
Позивач: особа_1 (рнокпп номер_1, проживає за адресою: адреса_1);
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (єдрпоу 5 506 460 знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д. Апостола, 1).
Повний текст рішення складений 23 квітня 2020 р.
Суддя: [Н.]
