ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты
Справа № 462/1254/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
23 квітня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Кирилюк А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
Позивач 27.02.2020 року звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 228 046 грн. 02 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2280, 46 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 06 серпня 2008 року по 12 листопада 2015 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго». 06 серпня 2008 року був прийнятий в спеціалізований ремонтно-будівельний цех вогнетривником по п`ятому розряду згідно наказу № 373-к від 04.08.2008р. 22 грудня 2011 року був переведений вогнетривником по шостому розряду згідно наказу № 49-к від 23.12.2011р. 01 березня 2012 року позивача було переміщено в дільницю з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 90-к від 01, 03.2012р. 12 листопада 2015 року був звільнений за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за наказом № 718-к від 12.11.2015р. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2019 року по справі № 462/2901/19 за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було вирішено стягнути з відповідача на його користь 45 868, 00 грн. недорахованої заробітної плати та301, 55 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 101 169, 55 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн. 20 грудня 2019 року відповідачем було виплачено вищевказану недораховану заробітну ату в сумі 45 868, 00 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 55 301, 55 грн., а всього — 101 169, 55 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн.
Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року. Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки виплати заробітної плати після його звільнення складає 228 046, 02 грн. = 27, 78 грн. (середнього динна заробітна плата) X 8209 (кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку). За наведеного, просить позов задовольнити, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28.02.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що за спірний період (з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року включно) заробітна плата та додаткові виплати позивача становили 188651, 68 грн. згідно розрахункових листків. Спір у справі № 462/2901/19 виник внаслідок того, що у формулу розрахунку заробітної плати було закладено нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж було передбачено Законами України «Про державний бюджет України». Таким чином, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12.08.2019 року по справі № 462/2901/19, позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недонарахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 24% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Просить застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа_1. Зазначає, що дана позиція повністю узгоджується із позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за № 6−113цс16. При розгляді справи також просить врахувати, що відповідач — ЛМКП «Львівтеплоенерго», є комунальним теплопостачальним підприємством, що має стратегічне значення, особливо в опалювальний період. Непомірні фінансові навантаження, спричиненні позовами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, можуть призвести до банкрутства підприємства. Важають, що позивач свідомо умисно, користуючись відсутністю термінів позовної давності для справ щодо стягнення заробітної плати, затягував час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
06.04.2020 року представник позивача [П.] Н.Г. подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що покликання відповідача на те, що позивачем умисно затягувався час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованим і недоцільним, так як відповідач з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року (день звільнення позивача з роботи), а це близько 4 років, добровільно не вжив заходів для того, щоб виплатити позивачу належні суми. Якщо б відповідач добровільно виплатив позивачу до дня звільнення усі належні суми, то це б мінімізувало його витрати на сплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та судові витрати, пов`язані із судовим розглядом позову позивача.
Керуючись п. 2 ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд не вбачає необхідності проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, так як характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що особа_1 з 06 серпня 2008 року по 12 листопада 2015 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго». 06 серпня 2008 року був прийнятий в спеціалізований ремонтно-будівельний цех вогнетривником по п`ятому розряду згідно наказу № 373-к від 04.08.2008р. 22 грудня 2011 року був переведений вогнетривником по шостому розряду згідно наказу № 49-к від 23.12.2011р. 01 березня 2012 року позивача було переміщено в дільницю з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 90-к від 01, 03.2012р. 12 листопада 2015 року був звільнений за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за наказом № 718-к від 12.11.2015р.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2019 року по справі № 462/2901/19 за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було вирішено стягнути з відповідача на його користь 45 868, 00 грн. недорахованої заробітної плати та301, 55 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 101 169, 55 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн./а.с.17−20/
20 грудня 2019 року відповідачем було виплачено вищевказану недораховану заробітну ату в сумі 45 868, 00 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 55 301, 55 грн., а всього — 101 169, 55 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн./а.с.21−22/
Частинами 1, 7 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Як вбачається із роз`яснень даних у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, якщо роботодавець недоведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12.08.2019 р. доведено вину відповідача у невиплаті належних позивачу при звільненні сум.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого вказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.
У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Судом встановлено, що 20.12.2019 року на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12.08.2019 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» виплатило особа_1 недораховану заробітну плату та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що підтверджується довідкою від 03.01.2020 року./а.с.22/
Враховуючи вищенаведене, на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 р.
Суд приймає до уваги розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказаний позивачем у позовній заяві, оскільки з таким відповідач ознайомлений і такий ним не спростований.
Згідно наданого позивачем розрахунку, який не спростований відповідачем, вбачається, що відповідно до розрахункових листків заробітна плата за вересень-жовтень 2015р. становила 9 513, 10 грн. (4 735, 32 грн. + 4 777, 78 грн.) /а.с.5/. Позивачем було відпрацьовано за вересень-жовтень 2015р. 342, 50 робочих годин (176, 50 роб. год. + 166 роб. год.), отже, звідси середньогодинна заробітна плата складає 27, 78 грн. (9 513, 10 грн.: 342, 50 роб.год.). Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 27, 78 грн. (середньогодинної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14−14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» норма тривалості робочого часу за період з 13 листопада по 31 грудня 2015 року становить 279 робочих годин. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14- 5/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» норма тривалості робочого часу за 2016 рік становить 2003 робочі години. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14- 6/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» норма тривалості робочого часу за 2017 рік становить 1986 робочих години. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103- 7/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого при 40-годинному робочому тижні норма тривалості робочого часу становить 1994 год. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206- 8 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за період з 01 січня по 20 грудня 2019 року становить 1947 робочих годин. Разом кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.11.2015р. по 20.12.2019р. становить 8209 робочих годин.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року в розмірі 228046, 02 грн. проведено позивачем відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року.
Разом з тим, як вбачається із Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачає, що справляння і сплата податку із заробітної плати є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає таку суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем і в день звільнення йому не були виплачені належні від підприємства суми, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 228046, 02 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.
Доводи відповідача про застосування принципу співмірності та зменшення відповідно розміру середнього заробітку, який має бути виплачений у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України судом відхилені з наступних мотивів.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно правової позиції Верховного Суду у справі № 761/2451/15-ц закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Крім цього, Верховним Судом у цій справі зазначається, що нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6−788цс16.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.08.2019 року у справі 462/2901/19 позовні вимоги особа_1 задоволені в повному обсязі. Дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. Відтак, суд вважає, що немає підстав для застосування принципу співмірності.
Що стосується доводів представника відповідача, викладених у відзиві, поданих до Залізничного районного суду м. Львова 30.03.2020 року, згідно яких підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення Трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Відтак, вважає відповідач, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.
Таким чином, зазначає представник відповідача, тільки згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12.08.2019 року по справі №462/2901/19 позов особа_1 було задоволено та вирішено стягнути 45868, 00 грн. недоплаченої заробітної плати та 55301, 55 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, і відтак позивачу було виплачено недоплачену різницю по мінімальній заробітній платі. У зв`язку із чим вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Суд не вбачає жодного прошення строків звернення особа_1 до суду із даним позовом, оскільки судом належним чином встановлено, що 20.12.2019 року відповідачем було сплачено особа_1 недораховану заробітну плату у сумі 45868, 00 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 55301, 55 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн., а позивач звернувся до суду із позовом 27.02.2020 року. Однак згідно положень ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Від так, підстави для відмови у позові за викладених обставин відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2020 року, ордера серії ВС №1016072 на надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2020 року, додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2020 року, акту приймання-передачі від 17.02.2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 15 від 26.02.2020 року, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу по справі особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від 17.02.2020 року, долучених до матеріалів справи, позивач уклав з адвокатом [П.] Н.Г. договір про надання правничої (правової) допомоги та здійснила оплату у розмірі 2500 грн.
Керуючись ст.141 ЦПК України суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2280, 46 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 38, 116, 117 КЗпП України, суд
у х в, а л и в:
Позовну заяву особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 228 046 /двісті двадцять вісім тисяч сорок шість/ грн. 02 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 2500 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 2280, 46 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: особа_1, інформація_1, ІПН номер_1, проживає за адресою: адреса_1.
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код єдрпоу 05506460, знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Д.Апостола, 1.
Текст рішення виготовлено 23.04.2020 року
Суддя /підпис/
З оригіналом згідно.
Суддя: А. І. Кирилюк
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
23 квітня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Кирилюк А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
Позивач 27.02.2020 року звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 228 046 грн. 02 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2280, 46 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 06 серпня 2008 року по 12 листопада 2015 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго». 06 серпня 2008 року був прийнятий в спеціалізований ремонтно-будівельний цех вогнетривником по п`ятому розряду згідно наказу № 373-к від 04.08.2008р. 22 грудня 2011 року був переведений вогнетривником по шостому розряду згідно наказу № 49-к від 23.12.2011р. 01 березня 2012 року позивача було переміщено в дільницю з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 90-к від 01, 03.2012р. 12 листопада 2015 року був звільнений за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за наказом № 718-к від 12.11.2015р. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2019 року по справі № 462/2901/19 за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було вирішено стягнути з відповідача на його користь 45 868, 00 грн. недорахованої заробітної плати та301, 55 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 101 169, 55 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн. 20 грудня 2019 року відповідачем було виплачено вищевказану недораховану заробітну ату в сумі 45 868, 00 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 55 301, 55 грн., а всього — 101 169, 55 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн.
Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року. Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки виплати заробітної плати після його звільнення складає 228 046, 02 грн. = 27, 78 грн. (середнього динна заробітна плата) X 8209 (кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку). За наведеного, просить позов задовольнити, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28.02.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що за спірний період (з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року включно) заробітна плата та додаткові виплати позивача становили 188651, 68 грн. згідно розрахункових листків. Спір у справі № 462/2901/19 виник внаслідок того, що у формулу розрахунку заробітної плати було закладено нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж було передбачено Законами України «Про державний бюджет України». Таким чином, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12.08.2019 року по справі № 462/2901/19, позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недонарахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 24% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Просить застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа_1. Зазначає, що дана позиція повністю узгоджується із позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за № 6−113цс16. При розгляді справи також просить врахувати, що відповідач — ЛМКП «Львівтеплоенерго», є комунальним теплопостачальним підприємством, що має стратегічне значення, особливо в опалювальний період. Непомірні фінансові навантаження, спричиненні позовами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, можуть призвести до банкрутства підприємства. Важають, що позивач свідомо умисно, користуючись відсутністю термінів позовної давності для справ щодо стягнення заробітної плати, затягував час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
06.04.2020 року представник позивача [П.] Н.Г. подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що покликання відповідача на те, що позивачем умисно затягувався час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованим і недоцільним, так як відповідач з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року (день звільнення позивача з роботи), а це близько 4 років, добровільно не вжив заходів для того, щоб виплатити позивачу належні суми. Якщо б відповідач добровільно виплатив позивачу до дня звільнення усі належні суми, то це б мінімізувало його витрати на сплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та судові витрати, пов`язані із судовим розглядом позову позивача.
Керуючись п. 2 ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд не вбачає необхідності проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, так як характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що особа_1 з 06 серпня 2008 року по 12 листопада 2015 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго». 06 серпня 2008 року був прийнятий в спеціалізований ремонтно-будівельний цех вогнетривником по п`ятому розряду згідно наказу № 373-к від 04.08.2008р. 22 грудня 2011 року був переведений вогнетривником по шостому розряду згідно наказу № 49-к від 23.12.2011р. 01 березня 2012 року позивача було переміщено в дільницю з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 90-к від 01, 03.2012р. 12 листопада 2015 року був звільнений за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за наказом № 718-к від 12.11.2015р.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2019 року по справі № 462/2901/19 за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було вирішено стягнути з відповідача на його користь 45 868, 00 грн. недорахованої заробітної плати та301, 55 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього — 101 169, 55 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн./а.с.17−20/
20 грудня 2019 року відповідачем було виплачено вищевказану недораховану заробітну ату в сумі 45 868, 00 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 55 301, 55 грн., а всього — 101 169, 55 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн./а.с.21−22/
Частинами 1, 7 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Як вбачається із роз`яснень даних у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, якщо роботодавець недоведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12.08.2019 р. доведено вину відповідача у невиплаті належних позивачу при звільненні сум.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого вказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.
У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Судом встановлено, що 20.12.2019 року на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12.08.2019 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» виплатило особа_1 недораховану заробітну плату та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що підтверджується довідкою від 03.01.2020 року./а.с.22/
Враховуючи вищенаведене, на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 р.
Суд приймає до уваги розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказаний позивачем у позовній заяві, оскільки з таким відповідач ознайомлений і такий ним не спростований.
Згідно наданого позивачем розрахунку, який не спростований відповідачем, вбачається, що відповідно до розрахункових листків заробітна плата за вересень-жовтень 2015р. становила 9 513, 10 грн. (4 735, 32 грн. + 4 777, 78 грн.) /а.с.5/. Позивачем було відпрацьовано за вересень-жовтень 2015р. 342, 50 робочих годин (176, 50 роб. год. + 166 роб. год.), отже, звідси середньогодинна заробітна плата складає 27, 78 грн. (9 513, 10 грн.: 342, 50 роб.год.). Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 27, 78 грн. (середньогодинної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14−14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» норма тривалості робочого часу за період з 13 листопада по 31 грудня 2015 року становить 279 робочих годин. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14- 5/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» норма тривалості робочого часу за 2016 рік становить 2003 робочі години. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14- 6/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» норма тривалості робочого часу за 2017 рік становить 1986 робочих години. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103- 7/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого при 40-годинному робочому тижні норма тривалості робочого часу становить 1994 год. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206- 8 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за період з 01 січня по 20 грудня 2019 року становить 1947 робочих годин. Разом кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 13.11.2015р. по 20.12.2019р. становить 8209 робочих годин.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року в розмірі 228046, 02 грн. проведено позивачем відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року.
Разом з тим, як вбачається із Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачає, що справляння і сплата податку із заробітної плати є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає таку суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем і в день звільнення йому не були виплачені належні від підприємства суми, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 228046, 02 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.
Доводи відповідача про застосування принципу співмірності та зменшення відповідно розміру середнього заробітку, який має бути виплачений у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України судом відхилені з наступних мотивів.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно правової позиції Верховного Суду у справі № 761/2451/15-ц закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Крім цього, Верховним Судом у цій справі зазначається, що нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6−788цс16.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.08.2019 року у справі 462/2901/19 позовні вимоги особа_1 задоволені в повному обсязі. Дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. Відтак, суд вважає, що немає підстав для застосування принципу співмірності.
Що стосується доводів представника відповідача, викладених у відзиві, поданих до Залізничного районного суду м. Львова 30.03.2020 року, згідно яких підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення Трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Відтак, вважає відповідач, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.
Таким чином, зазначає представник відповідача, тільки згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12.08.2019 року по справі №462/2901/19 позов особа_1 було задоволено та вирішено стягнути 45868, 00 грн. недоплаченої заробітної плати та 55301, 55 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, і відтак позивачу було виплачено недоплачену різницю по мінімальній заробітній платі. У зв`язку із чим вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Суд не вбачає жодного прошення строків звернення особа_1 до суду із даним позовом, оскільки судом належним чином встановлено, що 20.12.2019 року відповідачем було сплачено особа_1 недораховану заробітну плату у сумі 45868, 00 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 55301, 55 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн., а позивач звернувся до суду із позовом 27.02.2020 року. Однак згідно положень ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Від так, підстави для відмови у позові за викладених обставин відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2020 року, ордера серії ВС №1016072 на надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2020 року, додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2020 року, акту приймання-передачі від 17.02.2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 15 від 26.02.2020 року, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу по справі особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від 17.02.2020 року, долучених до матеріалів справи, позивач уклав з адвокатом [П.] Н.Г. договір про надання правничої (правової) допомоги та здійснила оплату у розмірі 2500 грн.
Керуючись ст.141 ЦПК України суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2280, 46 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 38, 116, 117 КЗпП України, суд
у х в, а л и в:
Позовну заяву особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 228 046 /двісті двадцять вісім тисяч сорок шість/ грн. 02 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 2500 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 2280, 46 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: особа_1, інформація_1, ІПН номер_1, проживає за адресою: адреса_1.
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код єдрпоу 05506460, знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Д.Апостола, 1.
Текст рішення виготовлено 23.04.2020 року
Суддя /підпис/
З оригіналом згідно.
Суддя: А. І. Кирилюк
