ЛМКП "ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО": невыплата зарплаты
Дело № 462/2392/20
Р Е Ш Е Н И Е
И М Е Н Е М У К Р, А И Н Ы
8 сентября 2020 судья Железнодорожного районного суда г.. Львова Иванюк И. Д., рассмотрев в порядке упрощенного искового производства гражданское дело по иску лицо_1 к Львовского городского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении,
установил:
Истец 28 апреля 2020 обратился в суд с иском к ответчикуа, в котором просит взыскать с ответчика в его пользу 189 438 грн. 24 коп. среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, без учета налогов и других обязательных платежей и расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 2500 грн. и сумму уплаченного судебного сбора в размере 1894, 38 грн. Свои исковые требования мотивирует тем, что он с 07.03.2008 года по 07.11.2016 года работал во Львовском городском коммунальном предприятии «Львовтеплоэнерго». 01.11.2008 года был перевозкадневный на район магистральных тепловых сетей слесарем по ремонту оборудования тепловых сетей четвертого разряда согласно приказа № 654-к от 13.11.2008 года, 05.10.2009 года был переведен слесарем по ремонту оборудования тепловых сетей по пятому разряду этого же района согласно приказа № 450 -к от 05.10.2009 года, 07.11.2016 года был уволен по соглашению сторон, согласно п. 1 ст. 36 КЗоТ согласно приказа № 678-к от 07.11.2016 года. Решением Железнодорожного районного суда г.. Львова от 30.09.2019 года в дели № 462/5295/19 по иску лицо_1 к Львовского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» о взыскании недоначисленной заработной платы его иск был удовлетворен, решено взыскать с ответчика в его пользу 44309, 51 грн. недоучтенной заработной платы и 55888, 79 грн. компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты и расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 3000, 00 грн. Вышеуказанным судебным решением установлено нарушение соответачем его Трудового права, в частности, невыплаты заработной платы на день увольнения — 07.11.2016 года. 26.03.2020 года ответчиком был оплачен особа_1 недосчитанных заработную плату в сумме 44309, 51 грн., Компенсацию потери части заработной платы в связи с нарушением сроков выплаты в сумме 55888, 79 грн. и расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 3000, 00 грн. Поскольку ответчик в день увольнения истца не осуществил всех расчетов, истец имеет право на взыскание с соответствуетча среднего заработка за время задержки расчета при увольнении за период с 08.11.2016 года по 26.03.2020 года. Согласно расчету истца средний заработок, который подлежит выплате за все время задержки выплаты заработной платы после его освобождения составляет 189 438, 24 грн. = 28, 04 грн. (Среднечасовая заработная плата) X 6756 (количество рабочих часов, за все время задержки расчета). По изложенного, просит иск удовлетворить, а также взыскать с ответчика в его пользу понесенные судови расходы.
Постановлением Железнодорожного районного суда г.. Львова от 04.05.2020 года открыто производство по делу, рассмотрение дела решено проводить в порядке упрощенного искового производства без уведомления сторон. Ответчику установлено п`ятнадцятиденний срок для подачи отзыва на исковое заявление.
Вместе с тем, сторонам было сообщено, что с учетом положений ч.3 раздела XII Заключительных положений ГПК Украины, который дополнен Законом №540-IX от 30.03.2020, во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), сроки, определенные статьями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 настоящего Кодекса, а также другие процессуальные сроки по изменению предмета или основания иска, увеличение или уменьшение размера исковых требований, представление доказательств, истребования доказательств, обеспечения доказательств, а также сроки обращения в суд, представление отзыва и соответи на отзыв, возражения, объяснения третьего лица по иску или отзыва, оставления искового заявления без движения, подачи заявления о пересмотре заочного решения, возвращении искового заявления, предъявления встречного иска, заявления об отмене судебного приказа, рассмотрения дела, апелляционного обжалования, рассмотрения апелляционной жалобы, кассационного обжалования, рассмотрения кассационной жалобы, представления заявления о пересмотре судебного решения по вновь открывшимся или исключительными обстоятельствами продолжаются на срок действия такого карантину.
17 июля 2020 вступил в силу Закон Украины от 18 июня 2020 №731-их «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины о ходе процессуальных сроков во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19) «, согласно которому пункт 3 раздела XII» Заключительные положения «Гражданского процессуального кодекса Украины изложен в следующей редакции:» во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), суд по заявлению участников дела и лиц, не участвовавших в деле, если суд решил вопрос об их правах, интересы и (или) обязанности (при наличии в них права на совершение соответствующих процессуальных действий, предусмотренных настоящим Кодексом), восстанавливает процессуальные сроки, установленные нормами настоящего Кодекса, если признает причины их пропуска уважительными и такими, обусловленные ограничениями, введенными в связи с карантином. Суд может возобновить соответствующий срок как до, так и после его окончания. Суд по заявлению лица продолжает процессуальный срок, установленный судом, если невозможность совершения соответствующей процессуальной действия в определенный срок обусловлена ограничениями, введенными в связи с карантином. »
Процессуальные сроки, которые были продолжены, заканчиваются через 20 дней после вступления в силу настоящего Закона. В течение этого 20-дневного срока участники дела и лица, не участвовавшие в деле, если суд решил вопрособ их права, интересы и (или) обязанности (при наличии у них права на совершение соответствующих процессуальных действий, предусмотренных этими кодексами), имеют право на продолжение процессуальных сроков по основаниям, установленным настоящим Законом.
Стороны не воспользовались своим правом и в течение 20 дней не подали заявлений на продление процессуальных сроков.
Представитель ответчика подал в суд отзыв на исковое заявление, в котором не согласен с исковыми требованиями, отметив, что истец пропустил срок на зоветрнення в суд с иском, поскольку подал иск в 3 месячный срок с даты окончательного с ним расчета, а не с момента, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своих прав, а именно с 30.09.2029 года — дня вынесения судом решения по делу 462/5295/19 по иску лицо_1 к ЛГКП «Львовтеплоэнерго» о сятгенння недоучтенной заработной платы и компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты. Также отметил, что за спорный период (с 01.01.2010 года по июнь 2015 включительно) заработная плата истца составляла 219474, 23 грн. согласно расчетных листков. Спор по делу № 462/3316/19 возник вследствие того, что в формулу расчета заработной платы был заложен ниже размера минимальной заработной платы, чем было предусмотрено Законом Украины «О государственном бюджете Украины». Таким образом, согласно решению Железнодорожного районного суда г.. Львова от 30.09.2019 года по делу № 462/5295/19, истцу было выплачено данную разницу по минимальнойзаработной плате. Поэтому разница недоначисленной заработной платы (по решению суда) составляет 20, 19% от общей суммы начисленной и полученной заработной платы. То есть невыплаченные было 44309, 51 грн., Составляющих 20.19% от выплаченных 219474, 23 грн. 20, 19% от размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, который просит взыскать истец составляет 37887, 65 грн. Просит обратить внимание суда на позицию изложены в постановлении Верховного Суда Украины от 12 сентября 2019 года по делу №676 / 4533/16-ц, в которой применен принцип соразмерности и уменьшен размер возмещения среднего заработка за время задержки расчета при увольнении. Считают, что истец сознательно умышленно, пользуясь отсутствием сроков исковой давности для дел о взыскании заработной платы, затягивал время обращения в суд с исковыми требованиями о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении. Просит отказать истцу во взыскании среднего заработка за время сдержки расчета при увольнении в полном объеме в связи с пропуском исковой давности.
30.06.2020 года представитель истца особа_2 подала в суд ответ на отзыв, в котором отметила, что призвание ответчика на то, что истцом умышленно затягивался обращении в суд с исковыми требованиями о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении является необоснованным и нецелесообразным, так как ответчик с 18.11.2015 года по 07.11.2016 года (день освобождения истца сработы), а это около года, добровольно не принял меры для того, чтобы выплатить истцу причитающиеся суммы. Если бы ответчик добровольно выплатил истцу до дня увольнения все причитающиеся суммы, то это бы минимизировало его расходы на уплату компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты истцу, среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, и судебные издержки, связанные с судебным разбирательством иска истца.
Рассмотрев дело в порядке упрощенного провадження, без уведомления сторон, изучив собранные по делу доказательства, выяснив истинные обстоятельства дела, суд исходит из следующего.
Согласно ч.1 ст.4 ГПК Украины каждое лицо имеет право в порядке, установленном настоящим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или законных интересов.
Согласно ч.1 ст.13 ГПК Украины суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и наосновании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
Согласно ст.16 ГК Украины каждое лицо имеет право обратиться в суд за защитой своего личного неимущественного или имущественного права и интереса.
В соответствии предписаний ст. 12, 81 ГПК Украины гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности сторон, каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, предусмотренных настоящимКодексом.
Согласно ст. 43 Конституции Украины право на своевременное получение вознаграждения за труд защищается законом.
Судом установлено, что истец особа_1 с 07.03.2008 года по 07.11.2016 года работал во Львовском городском коммунальном предприятии «Львовтеплоэнерго».
01.11.2008 года был переведен на район магистральных тепловых сетей слесарем по ремонту оборудования тепловых сетей четвертого разряда согласно приказа № 654-к от 13.11.2008 года.
05.10.2009 года был переведен слесарем по ремонту встаткування тепловых сетей по пятому разряду этого же района согласно приказа № 450-к от 05.10.2009 года.
07.11.2016 года был уволен по соглашению сторон, согласно п. 1 ст. 36 КЗоТ согласно приказа № 678-к от 07.11.2016 года.
Согласно ч.4 ст.82 ГПК Украины обстоятельства, установленные решением суда в хозяйственной, гражданского или административного дела, вступившим в законную силу, не доказываются при рассмотрении другого дела, в котором участвуют те же лица или лицо, в отношении которого установлены эти обстоятельства, если иное не установлено законом.
Решением Железнодорожного районного суда г.. Львова от 30.09.2019 года по делу № 462/5295/19 по иску лицо_1 к Львовского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» о взыскании недоначисленной заработной платы его иск был удовлетворен, решено взыскать с ответчика в его пользу 44309, 51 грн. недоучтенной заработной платы и 55888, 79 грн. компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты и расходы на опрофессиональную юридическую помощь в размере 3000, 00 грн. Вышеуказанным судебным решением установлено нарушение ответчиком его Трудового права, в частности, невыплаты заработной платы на день увольнения — 07.11.2016 года.
Указанным судебным решением установлено нарушение ответчиком трудовых прав истца на должный уровень оплаты труда, предусмотренный действующим законодательством. Итак, это обстоятельство не требует дополнительного доказательства.
Истец в исковом заявлении просит взыскать средний заработок за время сатримкы расчета при увольнении за период с 08.11.2016 года по 26.03.2020 года в размере 189438, 24 грн.
26.03.2020 года ответчиком был оплачен особа_1 недосчитанных заработную плату в сумме 44309, 51 грн., Компенсацию потери части заработной платы в связи с нарушением сроков выплаты в сумме 55888, 79 грн. и расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 3000, 00 грн.
Из предоставленного истцом расчета, следует, что в соответствии с расчетных листков заработная плата по по сентябрь — октябрьтень 2016 составляла 4219, 72 (2 634, 85 грн. + 1584, 87 грн.). Истцом было отработано за сентябрь — октябрь 2016 150, 50 рабочих часов (95, 25 раб. Ч. + 55, 25 раб. Ч.), Следовательно, его среднечасовая заработная плата составляет 28, 04 грн. (4219, 72 грн.: 150, 50 раб. Ч.).
Соответственно, средний заработок, который подлежит выплате за все время задержки по день фактического расчета, исчисляется путем умножения 28, 04 грн. (Среднечасовой заработной платы) на количество рабочих часов, за весь время задержки.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 20 июля 2015 № 10846/0 / 14−15 / 13 «О расчете нормы продолжительности рабочего времени на 2016 год» норма продолжительности рабочего времени за 2016 составляет 2003 рабочих часов, а за период с 8 ноября 2016 по 31 декабря 2016 составляет 312 ч.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 5 августа 2016 № 11535/0 / 14−16 / 13 «О расчете нормы продолжительности рабочего времени на 2017 год» норма продолжительностии рабочего времени за 2017 составляет 1986 раб. ч.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 19 октября 2017 № 224/0 / 103−17 / 214 «О предоставлении разъяснения» работодателям рекомендовано воспользоваться расчетом норм продолжительности рабочего времени на 2018 год, согласно которому при 40-часовой рабочей неделе норма продолжительности рабочего времени составляет 1994 год.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 8 августа 2018 № 78/0 / 206- 18 «О расчете нормы продолжительностии рабочего времени на 2019 «норма продолжительности рабочего времени за 2019 составляет 1993 раб. ч.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 3 августа 2019 № б / н. «О расчете нормы продолжительности рабочего времени на 2020 год» норма продолжительности рабочего времени 2020 года составляет 2002 раб. ч., а за период с 1 января 2020 по 26 марта 2020 составляет 144 раб. ч.
Вместе количество рабочих часов за все время задержки расчета, то есть начиная с 08.11.2016 года по 26.03.2020 года составляет 6756 раб. ч.
Расчет среднего заработка за время задержки расчета при увольнении за период с 08.11.2016 года по 26.03.2020 года в размере 189438, 24 грн. (28, 04 грн. (Среднечасовая заработная плата) X 6756 (количество рабочих часов, за все время задержки расчета)) проведен истцом согласно Порядка исчисления средней заработной платы утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины № 100 от 8 февраля 1995 года.
Указанный расчет ответчик не оспаривает ине опровергает, собственный расчет не предоставляет, а следовательно принимается судом во внимание как таковой (ч.1 ст.82 ГПК Украины).
Зато ответчик не согласен с размером возмещения и с учетом принципа соразмерности просит его уменьшить.
Согласно ст.116 КЗоТ при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не пизнише следующий день после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае должен в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
По смыслу статьи 117 КЗоТ в случае невыплаты по выни владельца или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен выплатить указанное этой статье возмещение в том случае, если спор решен впользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора.
Целью такого законодательного регулирования является защита имущественных прав работника в связи с его увольнением с работы, в частности, защиту работника на своевременное получение заработной платы за выполненную работу, которая является основным средством к существованию работника, необходимым для обеспечения его жизни.
Однако, в указанных отношениях и трудаивник должен действовать добросовестно по реализации своих прав, а интересы работодателя также должны быть учтены. То есть должен быть соблюден разумный баланс между интересами работника и работодателя.
В соответствии с пунктом 6 части первой статьи 3 Гражданского кодекса Украины (далее ГК) общими принципами гражданского законодательства является справедливость, добросовестность и разумность. В трудовых отношениях работник должен действовать добросовестно, реализуя права в соответствии с частью третьей статьи 13 ГК, не допускаючы действия лица, совершаемые с намерением причинить вред другому лицу, а также злоупотребление правом в иных формах.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ направлено на компенсацию работнику имущественных потерь, которые он понес в результате несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
В постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 26 июня 2019 (дело № 761 (9584) 15-ц (далее постановление) в пункте 87 прописано, что, учитывая приведенные мотивы о компенсационном характег. мер ответственности в гражданском праве Большая Палата Верховного Суда приходит к выводу, что, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ.
При этом, уменьшение суммы возмещения зависит от размера недоплаченной работодателем суммы. Существенным является период задержки (просрочки) невыплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента порушення права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм.
Большая Палата в указанной выше постановлении отмечает, что учитывать нужно вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника, другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленнойх истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении (п.п.91; 91п.1, 2, 3, 4 постановления).
Учитывая то, что Большая Палата Верховного Суда отступила от заключения Верховного Суда Украины, изложенного в постановлении от 27 апреля 2016 по делу за осуществлением № 6−113цс16 по применению нормы права в подобных правоотношениях, суд, принимая во внимание правовые позиции Палаты прописаны в постановлении от 26 июня 2019 года, считает необходимым уменьшитьсумму компенсационных выплат особа_1.
При этом суд принимает во внимание период времени недоплаты заработной платы работодателем в течение 2008−2015 годов и обращения истца с иском о выплате недоучтенной заработной платы за указные период только в 2019 году.
Согласно решению Железнодорожного районного суда г.. Львова от 30.09.2019 года сумма невыплаченной заработной платы от фактически ответчиком начисленной и полученной заработной платы позивачемза спорный периодстановила 20.19% или 44309, 51грн., а сумма компенсационных выплат по оспариваемым решением суда 55888, 79 грн., что в 1, 26 раз превышает сумму основного долга и нарушает принцип соразмерности.
Между тем, истцом не доказан, имущественные потери понесенные им из-за несвоевременной доплату, почему имело место длительное затягивание во времени для обращения к работодателю и в дальнейшем в суд с иском о взыскании невыплаченной заработной платы.
При приведенных обстоятельствах, установив, что при увольнении особа_1 предприятие не произвело с ним расчет в полном объеме, при этом приняв во внимание, что сумма невыплаченной заработной платы за спорный период составила 44309, 51 грн., что составляет 20, 19% от размера фактически ответчиком начисленной и полученной заработной платы истцом, а также 30.09.2019 было принято решение о компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков выплаты в размере 55888, 79 грн., а также то, что с данным иском в суд истец обратился более чем через три года после освобождения, суд приходит к выводу, что с учетом принципа справедливости и соразмерности с ответчика подлежит взысканию средства в сумме 38247, 58 грн. среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, что составляет 20.19% от размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, который истец просит взыскать.
Согласно п.6 Постановления Пленума Верховного Суда Украины от 24 декабря 1999 №13 «О практике применения судами законодательства об оплате труда» разъяснено, чтопоскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
Учитывая вышеизложенное, а также принцип справедливости и соразмерности, суд считает, что иск подлежит удовлетворению, а именно с ЛГКП «Львовтеплоэнерго» в пользу истца следует взыскать 38247, 58 грн. среднего заработка за час задержки расчета при увольнении, без учета налогов и других обязательных платежей.
Ссылка ответчика на пропуск истцом трехмесячного срока для обращения в суд, не принимаются во внимание судом, исходя из следующего.
Статья 233 КЗоТ Украины устанавливает трехмесячный срок как общий срок для обращения за защитой субъективных трудовых прав работников.
Согласно разъяснений Пленума Верховного Суда Украины в п.20, 25 постановления «О практике применения Судамы законодательства об оплате труда «N 13 от 24.12.99., установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда же он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст.117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки росо счета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Не проведение расчета с работником в день увольнения или, если в этот день он не был на работе, на следующий день после его обращения с требованием о расчете является основанием для применения ответственности, предусмотренной ст.117 КЗоТ.
В этом случае течение трехмесячного срока обращения в суд начинается со следующего дня после проведения Отметимних выплат независимо от продолжительности задержки расчета.
Материалы дела свидетельствуют о том, что ответчик 26 марта 2020 провел полный расчет с истцом, выплатив ему 44309, 51 грн. невыплаченной заработной платы, а с иском истец обратился в суд 30 апреля 2020. Таким образом, истцом пропущен трехмесячного срока, установленного ст. 233 КЗоТ Украины.
Из содержания ст.137 ГПК Украины усматривается, что по результатам рассмотрения дела расходы на юридическую помощь адвоката подлежат распределению между сторонами вместе с другими судебными издержками.
Согласно договора о предоставлении правовой (правовой) помощи от 21.04.2020 года, ордера серии ВС №1021771 на предоставление юридической (правовой) помощи от 21.04.2020 года, дополнительного соглашения к договору о предоставлении юридической (правовой) помощи от 21.04.2020 года, акта приема-передачи от 21.04.2020 года, квитанции к приходному кассовому ордеру № 24 от 21.04.2020 года, расчета затрат на профессиональную юридическую помощь по справе особа_1 к Львовского городского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении от 21.04.2020 года, приобщенных к материалам дела, истец заключил с адвокатом [П.] Н.Г. договор о предоставлении юридической (правовой) помощи и осуществила оплату в размере 2500 грн.
В соответствии п.3 ч.2 ст.141 ГПК Украины в случае частичного удовлетворения иска судебные расходы, связанные с рассмотрением дела возлагаются на обе стороныпропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Следовательно, с ответчика в пользу истца следует взыскать 504, 75 грн. расходов на юридическую помощь адвоката.
Согласно ст.141 ГПК Украины суд присуждает взыскать с ответчика в пользу истца понесенные судебные расходы по уплате государственной пошлины пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований, составляет 382, 47 грн.
Руководствуясь статьями 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ГПК Украины, суд —
е д е л:
иск подовольниты частично.
Взыскать с Львовского городского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» в пользу особа_1 38 247 (тридцать восемь тысяч двести сорок семь) рублей. 58 коп. среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, без учета налогов и других обязательных платежей.
Взыскать с Львовского городского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» в пользу особа_1 504, 75 грн. расходов на юридическую помощь и 382 грн. 47 коп. судебного сбора, а всего — 887 (восемьсот висимдесят) грн. 22 коп. судебных расходов.
В удовлетворении остальных исковых требований отказать.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.
В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционногонет.
Апелляционная жалоба на решение суда может быть подана участниками дела в течение тридцати дней со дня его провозглашения.
В соответствии с требованиями п 15.5. Переходных положений ГПК Украины апелляционная жалоба подается участниками дела во Львовский апелляционный суд через Железнодорожный районный суд. Львов.
При этом, в соответствии с требованиями п.3 Заключительных положений ГПК во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), суд по заявлению участников дела и лиц, не участвовавших в деле, если суд решил вопрос об их правах, интересы и (или) обязанности (при наличии у них права на совершение соответствующих процессуальных действий, предусмотренных настоящим Кодексом), восстанавливает процессуальные сроки, установленные нормами настоящего Кодекса, если признает причины их пропуска уважительными и такими, обусловленные ограничениями, введенными в связи с карантином. Суд может восстановить соответствующий срок как до, так и после его окончания.
Суд по заявлению лица продолжает процессуальный срок, установленный судом, если невозможность совершения соответствующей процессуальной действия в определенный срок обусловлена ограничениями, введенными в связи с карантином.
Участники процесса:
Истец: особа_1 (идентификационный номер: номер_1, адрес: адрес_1).
Ответчик: Львовское городское коммунальное предприятие «Львовтеплоэнерго», ОКПО 05506460, находится по адресу: г.. Львов, ул. Д.Апостола, 1.
судья: Иванюк И.Д.
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 462/2392/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
08 вересня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
Позивач 28 квітня 2020 року звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 189 438 грн. 24 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 1894, 38 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 07.03.2008 року по 07.11.2016 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго». 01.11.2008 року був переведений на район магістральних теплових мереж слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж четвертого розряду згідно наказу № 654-к від 13.11.2008 року, 05.10.2009 року був переведений слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по п`ятому розряду цього ж району згідно наказу № 450-к від 05.10.2009 року, 07.11.2016 року був звільнений за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпПУ згідно наказу № 678-к від 07.11.2016 року. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2019 року у справі № 462/5295/19 за позовною заявою особа_1 до Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недонарахованої заробітної плати його позов було задоволено, вирішено стягнути з відповідача на його користь 44309, 51 грн. недорахованої заробітної плати та 55888, 79 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем його Трудового права, зокрема, невиплати заробітної плати станом на день звільнення — 07.11.2016 року. 26.03.2020 року відповідачем було сплачено особа_1 недораховану заробітну плату у сумі 44309, 51 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 55888, 79 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн. Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2016 року по 26.03.2020 року. Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки виплати заробітної плати після його звільнення складає 189 438, 24 грн. = 28, 04 грн. (середньогодинна заробітна плата) X 6756 (кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку). За наведеного, просить позов задовольнити, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.05.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Разом з тим, сторонам було повідомлено, що із врахуванням положень ч.3 Розділу XII Прикінцевих положень ЦПК України, який доповнений Законом №540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19)», відповідно до якого пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.»
Процесуальні строки, які були продовжені, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Сторони не скористались своїм правом та протягом 20-ти днів не подали заяв на продовження процесуальних строків.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що позивач пропустив строк на звернення до суду з вказаним позовом, оскільки подав позов в 3 місячнй строк з дати остаточного з ним розрахунку, а не з часу, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а саме з 30.09.2029 року — дня винесення судом рішення у справі 462/5295/19 за позовом особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про сятгенння недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати. Також зазначив, що за спірний період (з 01.01.2010 року по червень 2015 року включно) заробітна плата позивача становила 219474, 23 грн. згідно розрахункових листків. Спір у справі № 462/3316/19 виник внаслідок того, що у формулу розрахунку заробітної плати було закладено нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж було передбачено Законами України «Про державний бюджет України». Таким чином, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2019 року по справі № 462/5295/19, позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недонарахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 20, 19% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Тобто невиплачено було 44309, 51 грн., що становлять 20.19% від виплачених 219474, 23 грн. 20, 19% від розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, котрий просить стягнути позивач складає 37887, 65 грн. Просить звернути увагу суду на позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2019 року у справі №676/4533/16-ц, у якій застосовано принцип співмірності і зменшено розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважають, що позивач свідомо умисно, користуючись відсутністю термінів позовної давності для справ щодо стягнення заробітної плати, затягував час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить відмовити позивачу у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі у зв`язку з пропуском позовної давності.
30.06.2020 року представник позивача особа_2 подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що покликання відповідача на те, що позивачем умисно затягувався час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованим і недоцільним, так як відповідач з 18.11.2015 року по 07.11.2016 року (день звільнення позивача з роботи), а це близько року, добровільно не вжив заходів для того, щоб виплатити позивачу належні суми. Якщо б відповідач добровільно виплатив позивачу до дня звільнення усі належні суми, то це б мінімізувало його витрати на сплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та судові витрати, пов`язані із судовим розглядом позову позивача.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності приписів ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Судом встановлено, що позивач особа_1 з 07.03.2008 року по 07.11.2016 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго».
01.11.2008 року був переведений на район магістральних теплових мереж слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж четвертого розряду згідно наказу № 654-к від 13.11.2008 року.
05.10.2009 року був переведений слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по п`ятому розряду цього ж району згідно наказу № 450-к від 05.10.2009 року.
07.11.2016 року був звільнений за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпПУ згідно наказу № 678-к від 07.11.2016 року.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2019 року у справі № 462/5295/19 за позовною заявою особа_1 до Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недонарахованої заробітної плати його позов було задоволено, вирішено стягнути з відповідача на його користь 44309, 51 грн. недорахованої заробітної плати та 55888, 79 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем його Трудового права, зокрема, невиплати заробітної плати станом на день звільнення — 07.11.2016 року.
Вказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення.
Позивач у позовній заяві просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2016 року по 26.03.2020 року в розмірі 189438, 24 грн.
26.03.2020 року відповідачем було сплачено особа_1 недораховану заробітну плату у сумі 44309, 51 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 55888, 79 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн.
З наданого позивачем розрахунку, вбачається, що відповідно до розрахункових листків заробітна плата за за вересень — жовтень 2016 року становила 4219, 72 (2 634, 85 грн. + 1584, 87 грн.). Позивачем було відпрацьовано за вересень — жовтень 2016 року 150, 50 робочих годин (95, 25 роб. год. + 55, 25 роб. год.), отже, його середньогодинна заробітна плата складає 28, 04 грн. (4219, 72 грн.: 150, 50 роб. год.).
Відповідно, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 28, 04 грн. (середньогодинної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14−15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» норма тривалості робочого часу за 2016 рік становить 2003 робочих годин, а за період з 08 листопада 2016 року по 31 грудня 2016 року становить 312 год.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14−16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» норма тривалості робочого часу за 2017 рік становить 1986 роб. год.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103−17/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого при 40-годинному робочому тижні норма тривалості робочого часу становить 1994 год.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206- 18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за 2019 рік становить 1993 роб. год.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 03 серпня 2019 року № б/н. «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» норма тривалості робочого часу за 2020 рік становить 2002 роб. год., а за період з 01 січня 2020 року по 26 березня 2020 року становить 144 роб. год.
Разом кількість робочих годин за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 08.11.2016 року по 26.03.2020 року становить 6756 роб. год.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2016 року по 26.03.2020 року в розмірі 189438, 24 грн. (28, 04 грн. (середньогодинна заробітна плата) X 6756 (кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку)) проведено позивачем відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року.
Вказаний розрахунок відповідач не оспорює та не спростовує, власний розрахунок не надає, а отже приймається судом до уваги як такий (ч.1 ст.82 ЦПК України).
Натомість відповідач не погоджується із розміром відшкодування та з врахуванням принципу співмірності просить його зменшити.
Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.
При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п.91; 91п.1, 2, 3, 4 постанови).
Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої палати прописані у постанові від 26 червня 2019 року, вважає за необхідне зменшити суму компенсаційних виплат особа_1.
При цьому, суд бере до уваги період часу недоплати заробітної плати роботодавцем протягом 2008−2015 років та звернення позивача з позовом про виплату недорахованої заробітної плати за вказний період лише у 2019 році.
Згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2019 року сума невиплаченої заробітної плати від фактично відповідачем нарахованої та отриманої заробітної плати позивачемза спірний періодстановила 20.19% або 44309, 51 грн., а сума компенсаційних виплат за оскаржуваним рішенням суду 55888, 79 грн., що у 1, 26 разів перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності.
Між тим, позивачем не доведено, які майнові втрати понесені ним через невчасну доплату, чому мало місце тривале затягування у часі для звернення до роботодавця та в подальшому до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати.
За наведених обставин, встановивши, що під час звільнення особа_1 підприємство не провело з ним розрахунок у повному обсязі, при цьому взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати за спірний період становила 44309, 51 грн., що становить 20, 19% від розміру фактично відповідачем нарахованої та отриманої заробітної плати позивачем, а також 30.09.2019 було прийнято рішення про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 55888, 79 грн., а також те, що з даним позовом до суду позивач звернувся більше ніж через три роки після звільнення, суд приходить до висновку, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності з відповідача підлягає стягненню кошти в сумі 38247, 58 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 20.19% від розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути.
Згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи вищенаведене, а також принцип справедливості та співмірності, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме із ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача слід стягнути 38247, 58 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.
Посилання відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку для звернення до суду, не приймаються до уваги судом, виходячи з наступного.
Стаття 233 КЗпП України встановлює тримісячний строк як загальний строк для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.20, 25 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13 від 24.12.99р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач 26 березня 2020 року провів повний розрахунок з позивачем, виплативши йому 44309, 51 грн. невиплаченої заробітної плати, а з даним позовом позивач звернувся до суду 30 квітня 2020 року. Таким чином, позивачем не пропущено тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.
Зі змісту ст.137 ЦПК України вбачається, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.04.2020 року, ордера серії ВС №1021771 на надання правничої (правової) допомоги від 21.04.2020 року, додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.04.2020 року, акту приймання-передачі від 21.04.2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 24 від 21.04.2020 року, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу по справі особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від 21.04.2020 року, долучених до матеріалів справи, позивач уклав з адвокатом Прімєровою Н.Г. договір про надання правничої (правової) допомоги та здійснила оплату у розмірі 2500 грн.
У відповідності п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути 504, 75 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд присуджує стягнути із відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 382, 47 грн.
Керуючись статями 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд, —
у х в, а л и в:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 38 247 (тридцять вісім тисяч двісті сорок сім) грн. 58 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 504, 75 грн. витрат на правничу допомогу та 382 грн. 47 коп. судового збору, а всього — 887 (вісімсот вісімдесят сім) грн. 22 коп. судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
При цьому, у відповідності до вимог п.3 Прикінцевих положень ЦПК під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Учасники процесу:
Позивач: особа_1 (ідентифікаційний номер: номер_1, адреса: адреса_1).
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», єдрпоу 05506460, знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д.Апостола, 1.
Суддя: Іванюк І.Д.
Р Е Ш Е Н И Е
И М Е Н Е М У К Р, А И Н Ы
8 сентября 2020 судья Железнодорожного районного суда г.. Львова Иванюк И. Д., рассмотрев в порядке упрощенного искового производства гражданское дело по иску лицо_1 к Львовского городского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении,
установил:
Истец 28 апреля 2020 обратился в суд с иском к ответчикуа, в котором просит взыскать с ответчика в его пользу 189 438 грн. 24 коп. среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, без учета налогов и других обязательных платежей и расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 2500 грн. и сумму уплаченного судебного сбора в размере 1894, 38 грн. Свои исковые требования мотивирует тем, что он с 07.03.2008 года по 07.11.2016 года работал во Львовском городском коммунальном предприятии «Львовтеплоэнерго». 01.11.2008 года был перевозкадневный на район магистральных тепловых сетей слесарем по ремонту оборудования тепловых сетей четвертого разряда согласно приказа № 654-к от 13.11.2008 года, 05.10.2009 года был переведен слесарем по ремонту оборудования тепловых сетей по пятому разряду этого же района согласно приказа № 450 -к от 05.10.2009 года, 07.11.2016 года был уволен по соглашению сторон, согласно п. 1 ст. 36 КЗоТ согласно приказа № 678-к от 07.11.2016 года. Решением Железнодорожного районного суда г.. Львова от 30.09.2019 года в дели № 462/5295/19 по иску лицо_1 к Львовского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» о взыскании недоначисленной заработной платы его иск был удовлетворен, решено взыскать с ответчика в его пользу 44309, 51 грн. недоучтенной заработной платы и 55888, 79 грн. компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты и расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 3000, 00 грн. Вышеуказанным судебным решением установлено нарушение соответачем его Трудового права, в частности, невыплаты заработной платы на день увольнения — 07.11.2016 года. 26.03.2020 года ответчиком был оплачен особа_1 недосчитанных заработную плату в сумме 44309, 51 грн., Компенсацию потери части заработной платы в связи с нарушением сроков выплаты в сумме 55888, 79 грн. и расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 3000, 00 грн. Поскольку ответчик в день увольнения истца не осуществил всех расчетов, истец имеет право на взыскание с соответствуетча среднего заработка за время задержки расчета при увольнении за период с 08.11.2016 года по 26.03.2020 года. Согласно расчету истца средний заработок, который подлежит выплате за все время задержки выплаты заработной платы после его освобождения составляет 189 438, 24 грн. = 28, 04 грн. (Среднечасовая заработная плата) X 6756 (количество рабочих часов, за все время задержки расчета). По изложенного, просит иск удовлетворить, а также взыскать с ответчика в его пользу понесенные судови расходы.
Постановлением Железнодорожного районного суда г.. Львова от 04.05.2020 года открыто производство по делу, рассмотрение дела решено проводить в порядке упрощенного искового производства без уведомления сторон. Ответчику установлено п`ятнадцятиденний срок для подачи отзыва на исковое заявление.
Вместе с тем, сторонам было сообщено, что с учетом положений ч.3 раздела XII Заключительных положений ГПК Украины, который дополнен Законом №540-IX от 30.03.2020, во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), сроки, определенные статьями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 настоящего Кодекса, а также другие процессуальные сроки по изменению предмета или основания иска, увеличение или уменьшение размера исковых требований, представление доказательств, истребования доказательств, обеспечения доказательств, а также сроки обращения в суд, представление отзыва и соответи на отзыв, возражения, объяснения третьего лица по иску или отзыва, оставления искового заявления без движения, подачи заявления о пересмотре заочного решения, возвращении искового заявления, предъявления встречного иска, заявления об отмене судебного приказа, рассмотрения дела, апелляционного обжалования, рассмотрения апелляционной жалобы, кассационного обжалования, рассмотрения кассационной жалобы, представления заявления о пересмотре судебного решения по вновь открывшимся или исключительными обстоятельствами продолжаются на срок действия такого карантину.
17 июля 2020 вступил в силу Закон Украины от 18 июня 2020 №731-их «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины о ходе процессуальных сроков во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19) «, согласно которому пункт 3 раздела XII» Заключительные положения «Гражданского процессуального кодекса Украины изложен в следующей редакции:» во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), суд по заявлению участников дела и лиц, не участвовавших в деле, если суд решил вопрос об их правах, интересы и (или) обязанности (при наличии в них права на совершение соответствующих процессуальных действий, предусмотренных настоящим Кодексом), восстанавливает процессуальные сроки, установленные нормами настоящего Кодекса, если признает причины их пропуска уважительными и такими, обусловленные ограничениями, введенными в связи с карантином. Суд может возобновить соответствующий срок как до, так и после его окончания. Суд по заявлению лица продолжает процессуальный срок, установленный судом, если невозможность совершения соответствующей процессуальной действия в определенный срок обусловлена ограничениями, введенными в связи с карантином. »
Процессуальные сроки, которые были продолжены, заканчиваются через 20 дней после вступления в силу настоящего Закона. В течение этого 20-дневного срока участники дела и лица, не участвовавшие в деле, если суд решил вопрособ их права, интересы и (или) обязанности (при наличии у них права на совершение соответствующих процессуальных действий, предусмотренных этими кодексами), имеют право на продолжение процессуальных сроков по основаниям, установленным настоящим Законом.
Стороны не воспользовались своим правом и в течение 20 дней не подали заявлений на продление процессуальных сроков.
Представитель ответчика подал в суд отзыв на исковое заявление, в котором не согласен с исковыми требованиями, отметив, что истец пропустил срок на зоветрнення в суд с иском, поскольку подал иск в 3 месячный срок с даты окончательного с ним расчета, а не с момента, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своих прав, а именно с 30.09.2029 года — дня вынесения судом решения по делу 462/5295/19 по иску лицо_1 к ЛГКП «Львовтеплоэнерго» о сятгенння недоучтенной заработной платы и компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты. Также отметил, что за спорный период (с 01.01.2010 года по июнь 2015 включительно) заработная плата истца составляла 219474, 23 грн. согласно расчетных листков. Спор по делу № 462/3316/19 возник вследствие того, что в формулу расчета заработной платы был заложен ниже размера минимальной заработной платы, чем было предусмотрено Законом Украины «О государственном бюджете Украины». Таким образом, согласно решению Железнодорожного районного суда г.. Львова от 30.09.2019 года по делу № 462/5295/19, истцу было выплачено данную разницу по минимальнойзаработной плате. Поэтому разница недоначисленной заработной платы (по решению суда) составляет 20, 19% от общей суммы начисленной и полученной заработной платы. То есть невыплаченные было 44309, 51 грн., Составляющих 20.19% от выплаченных 219474, 23 грн. 20, 19% от размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, который просит взыскать истец составляет 37887, 65 грн. Просит обратить внимание суда на позицию изложены в постановлении Верховного Суда Украины от 12 сентября 2019 года по делу №676 / 4533/16-ц, в которой применен принцип соразмерности и уменьшен размер возмещения среднего заработка за время задержки расчета при увольнении. Считают, что истец сознательно умышленно, пользуясь отсутствием сроков исковой давности для дел о взыскании заработной платы, затягивал время обращения в суд с исковыми требованиями о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении. Просит отказать истцу во взыскании среднего заработка за время сдержки расчета при увольнении в полном объеме в связи с пропуском исковой давности.
30.06.2020 года представитель истца особа_2 подала в суд ответ на отзыв, в котором отметила, что призвание ответчика на то, что истцом умышленно затягивался обращении в суд с исковыми требованиями о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении является необоснованным и нецелесообразным, так как ответчик с 18.11.2015 года по 07.11.2016 года (день освобождения истца сработы), а это около года, добровольно не принял меры для того, чтобы выплатить истцу причитающиеся суммы. Если бы ответчик добровольно выплатил истцу до дня увольнения все причитающиеся суммы, то это бы минимизировало его расходы на уплату компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты истцу, среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, и судебные издержки, связанные с судебным разбирательством иска истца.
Рассмотрев дело в порядке упрощенного провадження, без уведомления сторон, изучив собранные по делу доказательства, выяснив истинные обстоятельства дела, суд исходит из следующего.
Согласно ч.1 ст.4 ГПК Украины каждое лицо имеет право в порядке, установленном настоящим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или законных интересов.
Согласно ч.1 ст.13 ГПК Украины суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и наосновании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
Согласно ст.16 ГК Украины каждое лицо имеет право обратиться в суд за защитой своего личного неимущественного или имущественного права и интереса.
В соответствии предписаний ст. 12, 81 ГПК Украины гражданское судопроизводство осуществляется на основе состязательности сторон, каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, предусмотренных настоящимКодексом.
Согласно ст. 43 Конституции Украины право на своевременное получение вознаграждения за труд защищается законом.
Судом установлено, что истец особа_1 с 07.03.2008 года по 07.11.2016 года работал во Львовском городском коммунальном предприятии «Львовтеплоэнерго».
01.11.2008 года был переведен на район магистральных тепловых сетей слесарем по ремонту оборудования тепловых сетей четвертого разряда согласно приказа № 654-к от 13.11.2008 года.
05.10.2009 года был переведен слесарем по ремонту встаткування тепловых сетей по пятому разряду этого же района согласно приказа № 450-к от 05.10.2009 года.
07.11.2016 года был уволен по соглашению сторон, согласно п. 1 ст. 36 КЗоТ согласно приказа № 678-к от 07.11.2016 года.
Согласно ч.4 ст.82 ГПК Украины обстоятельства, установленные решением суда в хозяйственной, гражданского или административного дела, вступившим в законную силу, не доказываются при рассмотрении другого дела, в котором участвуют те же лица или лицо, в отношении которого установлены эти обстоятельства, если иное не установлено законом.
Решением Железнодорожного районного суда г.. Львова от 30.09.2019 года по делу № 462/5295/19 по иску лицо_1 к Львовского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» о взыскании недоначисленной заработной платы его иск был удовлетворен, решено взыскать с ответчика в его пользу 44309, 51 грн. недоучтенной заработной платы и 55888, 79 грн. компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты и расходы на опрофессиональную юридическую помощь в размере 3000, 00 грн. Вышеуказанным судебным решением установлено нарушение ответчиком его Трудового права, в частности, невыплаты заработной платы на день увольнения — 07.11.2016 года.
Указанным судебным решением установлено нарушение ответчиком трудовых прав истца на должный уровень оплаты труда, предусмотренный действующим законодательством. Итак, это обстоятельство не требует дополнительного доказательства.
Истец в исковом заявлении просит взыскать средний заработок за время сатримкы расчета при увольнении за период с 08.11.2016 года по 26.03.2020 года в размере 189438, 24 грн.
26.03.2020 года ответчиком был оплачен особа_1 недосчитанных заработную плату в сумме 44309, 51 грн., Компенсацию потери части заработной платы в связи с нарушением сроков выплаты в сумме 55888, 79 грн. и расходы на профессиональную юридическую помощь в размере 3000, 00 грн.
Из предоставленного истцом расчета, следует, что в соответствии с расчетных листков заработная плата по по сентябрь — октябрьтень 2016 составляла 4219, 72 (2 634, 85 грн. + 1584, 87 грн.). Истцом было отработано за сентябрь — октябрь 2016 150, 50 рабочих часов (95, 25 раб. Ч. + 55, 25 раб. Ч.), Следовательно, его среднечасовая заработная плата составляет 28, 04 грн. (4219, 72 грн.: 150, 50 раб. Ч.).
Соответственно, средний заработок, который подлежит выплате за все время задержки по день фактического расчета, исчисляется путем умножения 28, 04 грн. (Среднечасовой заработной платы) на количество рабочих часов, за весь время задержки.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 20 июля 2015 № 10846/0 / 14−15 / 13 «О расчете нормы продолжительности рабочего времени на 2016 год» норма продолжительности рабочего времени за 2016 составляет 2003 рабочих часов, а за период с 8 ноября 2016 по 31 декабря 2016 составляет 312 ч.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 5 августа 2016 № 11535/0 / 14−16 / 13 «О расчете нормы продолжительности рабочего времени на 2017 год» норма продолжительностии рабочего времени за 2017 составляет 1986 раб. ч.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 19 октября 2017 № 224/0 / 103−17 / 214 «О предоставлении разъяснения» работодателям рекомендовано воспользоваться расчетом норм продолжительности рабочего времени на 2018 год, согласно которому при 40-часовой рабочей неделе норма продолжительности рабочего времени составляет 1994 год.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 8 августа 2018 № 78/0 / 206- 18 «О расчете нормы продолжительностии рабочего времени на 2019 «норма продолжительности рабочего времени за 2019 составляет 1993 раб. ч.
Согласно письму Министерства социальной политики Украины от 3 августа 2019 № б / н. «О расчете нормы продолжительности рабочего времени на 2020 год» норма продолжительности рабочего времени 2020 года составляет 2002 раб. ч., а за период с 1 января 2020 по 26 марта 2020 составляет 144 раб. ч.
Вместе количество рабочих часов за все время задержки расчета, то есть начиная с 08.11.2016 года по 26.03.2020 года составляет 6756 раб. ч.
Расчет среднего заработка за время задержки расчета при увольнении за период с 08.11.2016 года по 26.03.2020 года в размере 189438, 24 грн. (28, 04 грн. (Среднечасовая заработная плата) X 6756 (количество рабочих часов, за все время задержки расчета)) проведен истцом согласно Порядка исчисления средней заработной платы утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины № 100 от 8 февраля 1995 года.
Указанный расчет ответчик не оспаривает ине опровергает, собственный расчет не предоставляет, а следовательно принимается судом во внимание как таковой (ч.1 ст.82 ГПК Украины).
Зато ответчик не согласен с размером возмещения и с учетом принципа соразмерности просит его уменьшить.
Согласно ст.116 КЗоТ при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не пизнише следующий день после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае должен в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
По смыслу статьи 117 КЗоТ в случае невыплаты по выни владельца или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен выплатить указанное этой статье возмещение в том случае, если спор решен впользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора.
Целью такого законодательного регулирования является защита имущественных прав работника в связи с его увольнением с работы, в частности, защиту работника на своевременное получение заработной платы за выполненную работу, которая является основным средством к существованию работника, необходимым для обеспечения его жизни.
Однако, в указанных отношениях и трудаивник должен действовать добросовестно по реализации своих прав, а интересы работодателя также должны быть учтены. То есть должен быть соблюден разумный баланс между интересами работника и работодателя.
В соответствии с пунктом 6 части первой статьи 3 Гражданского кодекса Украины (далее ГК) общими принципами гражданского законодательства является справедливость, добросовестность и разумность. В трудовых отношениях работник должен действовать добросовестно, реализуя права в соответствии с частью третьей статьи 13 ГК, не допускаючы действия лица, совершаемые с намерением причинить вред другому лицу, а также злоупотребление правом в иных формах.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ направлено на компенсацию работнику имущественных потерь, которые он понес в результате несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
В постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 26 июня 2019 (дело № 761 (9584) 15-ц (далее постановление) в пункте 87 прописано, что, учитывая приведенные мотивы о компенсационном характег. мер ответственности в гражданском праве Большая Палата Верховного Суда приходит к выводу, что, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ.
При этом, уменьшение суммы возмещения зависит от размера недоплаченной работодателем суммы. Существенным является период задержки (просрочки) невыплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента порушення права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм.
Большая Палата в указанной выше постановлении отмечает, что учитывать нужно вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника, другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленнойх истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении (п.п.91; 91п.1, 2, 3, 4 постановления).
Учитывая то, что Большая Палата Верховного Суда отступила от заключения Верховного Суда Украины, изложенного в постановлении от 27 апреля 2016 по делу за осуществлением № 6−113цс16 по применению нормы права в подобных правоотношениях, суд, принимая во внимание правовые позиции Палаты прописаны в постановлении от 26 июня 2019 года, считает необходимым уменьшитьсумму компенсационных выплат особа_1.
При этом суд принимает во внимание период времени недоплаты заработной платы работодателем в течение 2008−2015 годов и обращения истца с иском о выплате недоучтенной заработной платы за указные период только в 2019 году.
Согласно решению Железнодорожного районного суда г.. Львова от 30.09.2019 года сумма невыплаченной заработной платы от фактически ответчиком начисленной и полученной заработной платы позивачемза спорный периодстановила 20.19% или 44309, 51грн., а сумма компенсационных выплат по оспариваемым решением суда 55888, 79 грн., что в 1, 26 раз превышает сумму основного долга и нарушает принцип соразмерности.
Между тем, истцом не доказан, имущественные потери понесенные им из-за несвоевременной доплату, почему имело место длительное затягивание во времени для обращения к работодателю и в дальнейшем в суд с иском о взыскании невыплаченной заработной платы.
При приведенных обстоятельствах, установив, что при увольнении особа_1 предприятие не произвело с ним расчет в полном объеме, при этом приняв во внимание, что сумма невыплаченной заработной платы за спорный период составила 44309, 51 грн., что составляет 20, 19% от размера фактически ответчиком начисленной и полученной заработной платы истцом, а также 30.09.2019 было принято решение о компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков выплаты в размере 55888, 79 грн., а также то, что с данным иском в суд истец обратился более чем через три года после освобождения, суд приходит к выводу, что с учетом принципа справедливости и соразмерности с ответчика подлежит взысканию средства в сумме 38247, 58 грн. среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, что составляет 20.19% от размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, который истец просит взыскать.
Согласно п.6 Постановления Пленума Верховного Суда Украины от 24 декабря 1999 №13 «О практике применения судами законодательства об оплате труда» разъяснено, чтопоскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
Учитывая вышеизложенное, а также принцип справедливости и соразмерности, суд считает, что иск подлежит удовлетворению, а именно с ЛГКП «Львовтеплоэнерго» в пользу истца следует взыскать 38247, 58 грн. среднего заработка за час задержки расчета при увольнении, без учета налогов и других обязательных платежей.
Ссылка ответчика на пропуск истцом трехмесячного срока для обращения в суд, не принимаются во внимание судом, исходя из следующего.
Статья 233 КЗоТ Украины устанавливает трехмесячный срок как общий срок для обращения за защитой субъективных трудовых прав работников.
Согласно разъяснений Пленума Верховного Суда Украины в п.20, 25 постановления «О практике применения Судамы законодательства об оплате труда «N 13 от 24.12.99., установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда же он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст.117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки росо счета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Не проведение расчета с работником в день увольнения или, если в этот день он не был на работе, на следующий день после его обращения с требованием о расчете является основанием для применения ответственности, предусмотренной ст.117 КЗоТ.
В этом случае течение трехмесячного срока обращения в суд начинается со следующего дня после проведения Отметимних выплат независимо от продолжительности задержки расчета.
Материалы дела свидетельствуют о том, что ответчик 26 марта 2020 провел полный расчет с истцом, выплатив ему 44309, 51 грн. невыплаченной заработной платы, а с иском истец обратился в суд 30 апреля 2020. Таким образом, истцом пропущен трехмесячного срока, установленного ст. 233 КЗоТ Украины.
Из содержания ст.137 ГПК Украины усматривается, что по результатам рассмотрения дела расходы на юридическую помощь адвоката подлежат распределению между сторонами вместе с другими судебными издержками.
Согласно договора о предоставлении правовой (правовой) помощи от 21.04.2020 года, ордера серии ВС №1021771 на предоставление юридической (правовой) помощи от 21.04.2020 года, дополнительного соглашения к договору о предоставлении юридической (правовой) помощи от 21.04.2020 года, акта приема-передачи от 21.04.2020 года, квитанции к приходному кассовому ордеру № 24 от 21.04.2020 года, расчета затрат на профессиональную юридическую помощь по справе особа_1 к Львовского городского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении от 21.04.2020 года, приобщенных к материалам дела, истец заключил с адвокатом [П.] Н.Г. договор о предоставлении юридической (правовой) помощи и осуществила оплату в размере 2500 грн.
В соответствии п.3 ч.2 ст.141 ГПК Украины в случае частичного удовлетворения иска судебные расходы, связанные с рассмотрением дела возлагаются на обе стороныпропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Следовательно, с ответчика в пользу истца следует взыскать 504, 75 грн. расходов на юридическую помощь адвоката.
Согласно ст.141 ГПК Украины суд присуждает взыскать с ответчика в пользу истца понесенные судебные расходы по уплате государственной пошлины пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований, составляет 382, 47 грн.
Руководствуясь статьями 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ГПК Украины, суд —
е д е л:
иск подовольниты частично.
Взыскать с Львовского городского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» в пользу особа_1 38 247 (тридцать восемь тысяч двести сорок семь) рублей. 58 коп. среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, без учета налогов и других обязательных платежей.
Взыскать с Львовского городского коммунального предприятия «Львовтеплоэнерго» в пользу особа_1 504, 75 грн. расходов на юридическую помощь и 382 грн. 47 коп. судебного сбора, а всего — 887 (восемьсот висимдесят) грн. 22 коп. судебных расходов.
В удовлетворении остальных исковых требований отказать.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.
В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционногонет.
Апелляционная жалоба на решение суда может быть подана участниками дела в течение тридцати дней со дня его провозглашения.
В соответствии с требованиями п 15.5. Переходных положений ГПК Украины апелляционная жалоба подается участниками дела во Львовский апелляционный суд через Железнодорожный районный суд. Львов.
При этом, в соответствии с требованиями п.3 Заключительных положений ГПК во время действия карантина, установленного Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения коронавирусной болезни (covid-19), суд по заявлению участников дела и лиц, не участвовавших в деле, если суд решил вопрос об их правах, интересы и (или) обязанности (при наличии у них права на совершение соответствующих процессуальных действий, предусмотренных настоящим Кодексом), восстанавливает процессуальные сроки, установленные нормами настоящего Кодекса, если признает причины их пропуска уважительными и такими, обусловленные ограничениями, введенными в связи с карантином. Суд может восстановить соответствующий срок как до, так и после его окончания.
Суд по заявлению лица продолжает процессуальный срок, установленный судом, если невозможность совершения соответствующей процессуальной действия в определенный срок обусловлена ограничениями, введенными в связи с карантином.
Участники процесса:
Истец: особа_1 (идентификационный номер: номер_1, адрес: адрес_1).
Ответчик: Львовское городское коммунальное предприятие «Львовтеплоэнерго», ОКПО 05506460, находится по адресу: г.. Львов, ул. Д.Апостола, 1.
судья: Иванюк И.Д.
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 462/2392/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И
08 вересня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
Позивач 28 квітня 2020 року звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 189 438 грн. 24 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 1894, 38 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 07.03.2008 року по 07.11.2016 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго». 01.11.2008 року був переведений на район магістральних теплових мереж слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж четвертого розряду згідно наказу № 654-к від 13.11.2008 року, 05.10.2009 року був переведений слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по п`ятому розряду цього ж району згідно наказу № 450-к від 05.10.2009 року, 07.11.2016 року був звільнений за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпПУ згідно наказу № 678-к від 07.11.2016 року. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2019 року у справі № 462/5295/19 за позовною заявою особа_1 до Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недонарахованої заробітної плати його позов було задоволено, вирішено стягнути з відповідача на його користь 44309, 51 грн. недорахованої заробітної плати та 55888, 79 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем його Трудового права, зокрема, невиплати заробітної плати станом на день звільнення — 07.11.2016 року. 26.03.2020 року відповідачем було сплачено особа_1 недораховану заробітну плату у сумі 44309, 51 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 55888, 79 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн. Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2016 року по 26.03.2020 року. Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки виплати заробітної плати після його звільнення складає 189 438, 24 грн. = 28, 04 грн. (середньогодинна заробітна плата) X 6756 (кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку). За наведеного, просить позов задовольнити, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.05.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Разом з тим, сторонам було повідомлено, що із врахуванням положень ч.3 Розділу XII Прикінцевих положень ЦПК України, який доповнений Законом №540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19)», відповідно до якого пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.»
Процесуальні строки, які були продовжені, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Сторони не скористались своїм правом та протягом 20-ти днів не подали заяв на продовження процесуальних строків.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що позивач пропустив строк на звернення до суду з вказаним позовом, оскільки подав позов в 3 місячнй строк з дати остаточного з ним розрахунку, а не з часу, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а саме з 30.09.2029 року — дня винесення судом рішення у справі 462/5295/19 за позовом особа_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про сятгенння недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати. Також зазначив, що за спірний період (з 01.01.2010 року по червень 2015 року включно) заробітна плата позивача становила 219474, 23 грн. згідно розрахункових листків. Спір у справі № 462/3316/19 виник внаслідок того, що у формулу розрахунку заробітної плати було закладено нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж було передбачено Законами України «Про державний бюджет України». Таким чином, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2019 року по справі № 462/5295/19, позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недонарахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 20, 19% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Тобто невиплачено було 44309, 51 грн., що становлять 20.19% від виплачених 219474, 23 грн. 20, 19% від розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, котрий просить стягнути позивач складає 37887, 65 грн. Просить звернути увагу суду на позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2019 року у справі №676/4533/16-ц, у якій застосовано принцип співмірності і зменшено розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважають, що позивач свідомо умисно, користуючись відсутністю термінів позовної давності для справ щодо стягнення заробітної плати, затягував час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить відмовити позивачу у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі у зв`язку з пропуском позовної давності.
30.06.2020 року представник позивача особа_2 подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що покликання відповідача на те, що позивачем умисно затягувався час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованим і недоцільним, так як відповідач з 18.11.2015 року по 07.11.2016 року (день звільнення позивача з роботи), а це близько року, добровільно не вжив заходів для того, щоб виплатити позивачу належні суми. Якщо б відповідач добровільно виплатив позивачу до дня звільнення усі належні суми, то це б мінімізувало його витрати на сплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та судові витрати, пов`язані із судовим розглядом позову позивача.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності приписів ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Судом встановлено, що позивач особа_1 з 07.03.2008 року по 07.11.2016 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго».
01.11.2008 року був переведений на район магістральних теплових мереж слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж четвертого розряду згідно наказу № 654-к від 13.11.2008 року.
05.10.2009 року був переведений слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж по п`ятому розряду цього ж району згідно наказу № 450-к від 05.10.2009 року.
07.11.2016 року був звільнений за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпПУ згідно наказу № 678-к від 07.11.2016 року.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2019 року у справі № 462/5295/19 за позовною заявою особа_1 до Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недонарахованої заробітної плати його позов було задоволено, вирішено стягнути з відповідача на його користь 44309, 51 грн. недорахованої заробітної плати та 55888, 79 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем його Трудового права, зокрема, невиплати заробітної плати станом на день звільнення — 07.11.2016 року.
Вказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення.
Позивач у позовній заяві просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2016 року по 26.03.2020 року в розмірі 189438, 24 грн.
26.03.2020 року відповідачем було сплачено особа_1 недораховану заробітну плату у сумі 44309, 51 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 55888, 79 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн.
З наданого позивачем розрахунку, вбачається, що відповідно до розрахункових листків заробітна плата за за вересень — жовтень 2016 року становила 4219, 72 (2 634, 85 грн. + 1584, 87 грн.). Позивачем було відпрацьовано за вересень — жовтень 2016 року 150, 50 робочих годин (95, 25 роб. год. + 55, 25 роб. год.), отже, його середньогодинна заробітна плата складає 28, 04 грн. (4219, 72 грн.: 150, 50 роб. год.).
Відповідно, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 28, 04 грн. (середньогодинної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14−15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» норма тривалості робочого часу за 2016 рік становить 2003 робочих годин, а за період з 08 листопада 2016 року по 31 грудня 2016 року становить 312 год.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14−16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» норма тривалості робочого часу за 2017 рік становить 1986 роб. год.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103−17/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого при 40-годинному робочому тижні норма тривалості робочого часу становить 1994 год.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206- 18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за 2019 рік становить 1993 роб. год.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 03 серпня 2019 року № б/н. «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» норма тривалості робочого часу за 2020 рік становить 2002 роб. год., а за період з 01 січня 2020 року по 26 березня 2020 року становить 144 роб. год.
Разом кількість робочих годин за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 08.11.2016 року по 26.03.2020 року становить 6756 роб. год.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2016 року по 26.03.2020 року в розмірі 189438, 24 грн. (28, 04 грн. (середньогодинна заробітна плата) X 6756 (кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку)) проведено позивачем відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року.
Вказаний розрахунок відповідач не оспорює та не спростовує, власний розрахунок не надає, а отже приймається судом до уваги як такий (ч.1 ст.82 ЦПК України).
Натомість відповідач не погоджується із розміром відшкодування та з врахуванням принципу співмірності просить його зменшити.
Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.
При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п.91; 91п.1, 2, 3, 4 постанови).
Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої палати прописані у постанові від 26 червня 2019 року, вважає за необхідне зменшити суму компенсаційних виплат особа_1.
При цьому, суд бере до уваги період часу недоплати заробітної плати роботодавцем протягом 2008−2015 років та звернення позивача з позовом про виплату недорахованої заробітної плати за вказний період лише у 2019 році.
Згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2019 року сума невиплаченої заробітної плати від фактично відповідачем нарахованої та отриманої заробітної плати позивачемза спірний періодстановила 20.19% або 44309, 51 грн., а сума компенсаційних виплат за оскаржуваним рішенням суду 55888, 79 грн., що у 1, 26 разів перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності.
Між тим, позивачем не доведено, які майнові втрати понесені ним через невчасну доплату, чому мало місце тривале затягування у часі для звернення до роботодавця та в подальшому до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати.
За наведених обставин, встановивши, що під час звільнення особа_1 підприємство не провело з ним розрахунок у повному обсязі, при цьому взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати за спірний період становила 44309, 51 грн., що становить 20, 19% від розміру фактично відповідачем нарахованої та отриманої заробітної плати позивачем, а також 30.09.2019 було прийнято рішення про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 55888, 79 грн., а також те, що з даним позовом до суду позивач звернувся більше ніж через три роки після звільнення, суд приходить до висновку, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності з відповідача підлягає стягненню кошти в сумі 38247, 58 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 20.19% від розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути.
Згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи вищенаведене, а також принцип справедливості та співмірності, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме із ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача слід стягнути 38247, 58 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.
Посилання відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку для звернення до суду, не приймаються до уваги судом, виходячи з наступного.
Стаття 233 КЗпП України встановлює тримісячний строк як загальний строк для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.20, 25 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13 від 24.12.99р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач 26 березня 2020 року провів повний розрахунок з позивачем, виплативши йому 44309, 51 грн. невиплаченої заробітної плати, а з даним позовом позивач звернувся до суду 30 квітня 2020 року. Таким чином, позивачем не пропущено тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.
Зі змісту ст.137 ЦПК України вбачається, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.04.2020 року, ордера серії ВС №1021771 на надання правничої (правової) допомоги від 21.04.2020 року, додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.04.2020 року, акту приймання-передачі від 21.04.2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 24 від 21.04.2020 року, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу по справі особа_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від 21.04.2020 року, долучених до матеріалів справи, позивач уклав з адвокатом Прімєровою Н.Г. договір про надання правничої (правової) допомоги та здійснила оплату у розмірі 2500 грн.
У відповідності п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути 504, 75 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд присуджує стягнути із відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 382, 47 грн.
Керуючись статями 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд, —
у х в, а л и в:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 38 247 (тридцять вісім тисяч двісті сорок сім) грн. 58 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.
Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь особа_1 504, 75 грн. витрат на правничу допомогу та 382 грн. 47 коп. судового збору, а всього — 887 (вісімсот вісімдесят сім) грн. 22 коп. судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
При цьому, у відповідності до вимог п.3 Прикінцевих положень ЦПК під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Учасники процесу:
Позивач: особа_1 (ідентифікаційний номер: номер_1, адреса: адреса_1).
Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», єдрпоу 05506460, знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д.Апостола, 1.
Суддя: Іванюк І.Д.
