ОП "ШАХТА ІМ. О.Ф.ЗАСЯДЬКА": невыплата зарплаты

Справа №242/210/20
Провадження №2/242/530/20

рішення
Іменем України
25 березня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді [К.] В.І., секретар судового засідання Гречка К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Селидове цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Публічного акціонерного товариства «Шахта імені О. Ф. Засядька» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
Позивач 16.01.2020 року звернувся до суду із позовною заявою до ПАТ «Шахта імені О. Ф. Засядька» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він перебував з ПАТ «Шахта імені О. Ф. Засядька» у трудових відносинах. 28.02.2017 року позивача звільнено відповідно до ст. 38 КЗпП України. Після звільнення відповідач не сплати заробітну плату за січень та лютий 2017 року, у зв`язку із чим утворилася заборгованість по заробітній платі, яка складає за січень 2017 року — 6698, 82 грн., за лютий 2017 року — 14366, 32 грн. Просив суд стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 21065, 14 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку з розрахунку по день підписання позову у розмірі 246655, 22 грн.
Позивач особа_1 та його представник у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача ПАТ «Шахта імені О. Ф. Засядька» у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 07.02.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ПАТ «Шахта імені О. Ф. Засядька», про що свідчить записи у трудовій книжці номер_1.
особа_1 звільнено 28.02.2017 року на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням, про що свідчить запис №17 трудової книжки номер_1.
Позивач у позовній заяві зазначав, що відповідач заборгував заробітну плату за січень 2017 року у розмірі 6698, 82 грн. та за лютий 2017 року — 14366, 32 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначав, що заборгованість по заробітній платі перед особа_1 за січень 2017 року, яка складає 5425, 22 грн. (за вирахуванням обов`язкових податків та відрахувань) та за лютий 2017 року, яка складає 6468, 38 грн. (за вирахуванням обов`язкових податків та відрахувань), була перерахована особа_1 на його картковий рахунок номер_2 в АТ «Сбербанк Росії», що підтверджується виписками з реєстру по зарахуванню суми заробітної плати за січень 2017 від 22.02.2017 та за лютий 2017 року від 28.12.2017, платіжними дорученнями №358 від 22.02.2017 та №143 від 28.12.2017.
Також, представник відповідача зазначав, що проте, що м.Донецьк, відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, розпоряджень Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02 грудня 2015 року № 1275-р, «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року № 1085-р, включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція та до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. У зв`язку з чим ПАТ «Шахта ім. О. Ф. Засядька» здійснило перереєстрацію місцезнаходження юридичної особи з м. Донецьк на підконтрольну територію України, однак територіально основні виробничі активи підприємства, а саме шахта імені О. Ф. Засядька, ЦЗФ «Київська» та ін., розташовані на тимчасово неконтрольованій Україною території — у м. Донецьку, де товариство продовжувало вести господарську діяльність до часу захоплення у березні 2017 року виробничих потужностей незаконними збройними формуваннями. Та цього часу основні виробничі активи підприємства, а саме шахта імені О. Ф. Засядька фактично вийшли із під контролю відповідача.
За вказаними обставинами Великоновеселківським відділенням поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 12 017 050 620 000 244 за ознаками злочину, передбаченого статтею 341 КК України.
З огляду на вказане сума заробітної плати за невикористані позивачем на момент звільнення дні відпустки на сьогоднішній день не може бути розрахована відповідачем та перерахована позивачу у зв`язку із втратою контролю над своїм виробничим комплексом та у ПАТ «Шахта імені О. Ф. Засядька» відсутній доступ до документів, які знаходяться у м.Донецьк.
Проте, суд вважає за необхідне врахувати надані позивачем Індивідуальну відомість про застраховану особу від 08.01.2020 року за формою ОК-5, де особа_1 у січні 2017 року зазначено суму заробітку для нарахування пенсії у розмірі 6697, 82 грн, у лютому 2017 року — 14366, 32 грн., страхувальником зазначено ПАТ «Шахта імені О. Ф. Засядька».
Проаналізувавши надані суду докази, судом встановлено, що відповідачем позивачу виплачено заробітну плату за січень 2017 року.
Разом з тим, відповідачем не було надано суду будь-яких доказів, які б спростовували наявність заборгованості за нарахуваннями за лютий 2017 рік в сумі 14 366 грн. 82 коп. Відповідачем доведено часткову сплату за лютий 2017 року заробітної плати у розмірі 7985, 67 грн. (6468, 38 грн. за вирахуванням обов`язкових податків та відрахувань)
Доводи відповідача про неможливість проведення відповідних розрахунків за лютий 2017 року на вказану суму через втрату в березні 2017 року контролю над своїм виробничим комплексом та відсутністю доступу до документів, які знаходяться у м.Донецьку, є необґрунтованими.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позивач підтвердив наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати за лютий 2017 року та стягненню на користь позивача підлягає заробітна плата у розмірі 6380, 65 грн.
Статтею 43 Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заборгованість по заробітній платі за лютий 2017 року з урахуванням податку складає 6380, 65 грн. (14366, 32−7985, 67) та на час розгляду справи зазначену суму заборгованості не сплачено, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги особа_1 в частині стягнення заробітної плати, підлягають частковому задоволенню та сума заборгованості, що підлягає стягненню становить 6380 грн. 65 коп. з урахуванням податку.
Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує наступне.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями ст.117 КЗпП України обовязковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частина перша ст. 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 ч.1 ст.263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (ч.2 ст.14−1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже враховуючи, що для суб`єктів господарювання із зони АТО сертифікат Торгово-промислової палати є єдиним належним і достатнім документом, що підтверджує форс-мажор (обставини непереборної сили) як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, а відповідач на наявність цих обставин не посилався та відповідних доказів відсутності своєї вини не надав, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної — винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової — винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат — винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Належних та допустимих доказів того, що невиплата заробітної плати спричинена не з його вини, відповідачем не надано.
Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що позивача звільнено 28.02.2017 року, повний розрахунок зі сплати заборгованості по заробітній платі не здійснено.
Позивач у позовній заяві просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку по день подання позовної заяви, тобто по 08 січня 2020 року включно) у розмірі 246655, 22 грн.
Для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує довідку №15/11, видана ПАТ «Шахта імені О. Ф. Засядька» від 20.02.2020 року, згідно з якою розмір середньоденного заробітку позивача складає 363, 09 грн.
Враховуючи лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2017 році» від 05.08.2016 № 11535/0/14−16/13, лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2018 році» від 19.10.20117 № 224/0/103−17/214, лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» від 08.08.2018 № 78/0/206−18 та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 №1133/0/206/19 кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з дати звільнення, тобто з 01.03.2017 року по 08.01.2020 року включно складає 712 днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 258520, 08 грн. з розрахунку 363 грн. 09 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 712 (кількість робочих днів з часу звільнення подень подання позову — 08.01.2020).
Разом з тим, позивач у позові просив стягнути на його користь середній заробіток у розмірі 246655, 22 грн., а тому суд, з урахуванням вимог ст. 13 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах позовних вимог у розмірі 246655, 22 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Як встановлено п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору та позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати за ставкою судового збору передбаченої Законом України «Про судовий збір» за дві вимоги майнового характеру на загальну суму 1681, 60 грн..
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 258, 263−265 ЦПК України, суд,  —
ухвалив:

Позов особа_1 до Публічного акціонерного товариства «Шахта імені О. Ф. Засядька» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку — задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шахта імені О. Ф. Засядька» (єдрпоу 00174846), що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, пр. Індустріальний, 1, на користь особа_1 (ІПН номер_3), який проживає за адресою: адреса_1, заборгованість по заробітній платі у розмірі 6380 (шість тисяч триста вісімдесят) грн. 65 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 246 655 (двісті сорок шість шістсот п`ятдесят п`ять) грн. 22 коп.
У задоволенні решти вимог — відмовити.
Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шахта імені О. Ф. Засядька» (єдрпоу 00174846), що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, пр. Індустріальний, 1, на користь на користь держави, де стягувачем є Державна судова адміністрація України, судовий збір в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.


Суддя В. І. Капітонов