ПАТ БК "БУКРОС": невыплата зарплаты

Дата документу 10.03.2020 Справа № 554/1467/19
Провадження № 2/554/225/2020

рішення
Іменем України

10 березня 2020 року Октябрський районний суд м.Полтави
в складі головуючого судді Чуванової А.М.
за участю секретаря [Т.] В.І.,
за участю учасників справи:
позивач: особа_1,
представники відповідача: [З.] П.В. та Ус М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства бурова компанія «Букрос» про виплату заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні, —

встановив:

У лютому 2019 року позивач особа_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства бурова компанія «Букрос» про виплату заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні, в якому просив визнати його за період з 08.07.2004 року по 31.12.2014 року працівником ВАТ БК «Букрос» і стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату з урахуванням компенсації громадянам втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 80787, 96 гривень.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що він — пенсіонер, раніше працював в ПАТ «Бурова компанія «Букрос» з 08.07.2004 року по 21.03.2011 року водієм автотранспортних засобів, а останнім часом з 21.03.2011 року по 31.12.2014 року — охоронником. 31.12.2014 року особа_1 звільнився з роботи за угодою сторін, в зв`язку з визнанням господарським судом ПАТ «Бурової компанії «Букрос» банкрутом (ухвала господарського суду Полтавської області від 21.11.2017 року).
Під час роботи на підприємстві 24.06.2006 року особа_1 отримав довідку №364 про заборгованість підприємства перед ним по його заробітній платі за період з жовтня 2010 року по травень 2014 року, яка згідно довідки становить 30742, 12 гривень. Крім того, вже після звільнення позивач отримав довідки про заборгованість підприємства по його заробітній платі за період з червня 2014 року по листопад 2014 року (довідка від 21.01.2015 року №8), яка згідно цієї довідки становить 3703, 88 гривень і за період з липня 2014 року по грудень 2014 року (довідка від 21.01.2015 року №8) становить 2258 гривень. Загальна заборгованість по даних цих довідок за період з жовтня 2010 року по грудень 2014 року складає 34 451 гривень. З урахуванням компенсації громадянам втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати заборгованість підприємства перед позивачем становить 80787, 96 гривень.
17.07.2018 року на своє звернення позивач отримав відповідь керуючого санацією, згідно якої відсутні дані про включення особа_1 в реєстр вимог кредиторів ПАТ «БК «Букрос» і взагалі відсутні дані про його роботу на підприємстві. В той же час робота позивача у відповідача підтверджується записами в трудовій книжці №19 (про прийом на роботу) і №2 (про звільнення), про його заробітну плату (наказ від 24.06.2014 року №364 і 2 накази №8 від 21.01.2915 року), а також свідченнями багатьох інших працівників компанії.
Дії роботодавця щодо невиплати особа_1 заробітної плати у період його роботи на підприємстві, не проведення з ним розрахунків при звільненні поставили його у скрутне матеріальне становище, унеможливило забезпечення нормального існування його та членів його сім`ї.
Ухвалою суду (під головуванням Блажко І.О.) від 15.03.2019 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 23.05.2019 року позов особа_1 задоволено повністю.
Ухвалою суду від 03.09.2019 року заочне рішення суду від 23.05.2019 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем до суду надіслано клопотання, згідно якого керуючий санацією ПАТ БК «Букрос» просив надіслати матеріали справи до Господарського суду Полтавської області (а.с.137).
Ухвалою суду від 05.11.2019 року закрито провадження у даній справі та передано за підсудністю до Господарського суду Полтавської області.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.12.2019 року ухвалу Октябрського районного суду м.Полтави від 05.11.2019 року скасовано.
Ухвалою суду від 28.12.2019 року прийнято до розгляду позов особа_1, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідачем подано до суду відзив, в якому керуючий санацією ПАТ БК «Букрос» [О.] просить в задоволенні позовної заяви особа_1 відмовити у повному обсязі. Вказав, що у ПАТ БК «Букрос» відсутні дані про включення позивача у реєстр вимог кредиторів і взагалі відсутні дані про його роботу на підприємстві. Слід зазначити, що з довідки, виданої позивачу на суму 3703, 88 гривень, вбачається не сума заборгованості ПАТ БК «Букрос» перед позивачем зі сплати заробітної плати, а сума заробітної плати за червень-листопад 2014 року, а за липень-грудень 2014 року — 2258, 37 гривень. Більш того, довідка щодо заробітної плати за липень-грудень 2014 року дублює суми, визначені у довідці за червень-листопад 2014 року, адже у довідці за липень-грудень 2014 року вдруге пораховано місяці липень та серпень, заробіток за які визначено у першій довідці. Отже, всі довідки, додані позивачем до позову, містять в собі відомості щодо заробітку позивача.
Окрім того, вказані довідки надані позивачем за підписом голови правління особа_2. Однак, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», керуючий санацією боржника призначається господарським судом у порядку, встановленому цим Законом, з числа арбітражних керуючих, якщо інше не передбачено цим Законом. Тобто, вказана особа особа_2 взагалі не мав повноважень для видачі будь-яких довідок. Стягнення суми компенсації у розмірі 46614, 54 гривень (інфляційні втрати) за невиконання зобов`язання із сплати суми заборгованості ПАТ БК «Букрос» перед позивачем, є незаконним, зважаючи на те, що стосовно ПАТ БК «Букрос» порушено провадження про банкрутство. Взагалі не зрозуміло з чого складається сума 80787, 96 гривень, якими даними керувався позивач при визначенні відсотка приросту індексу споживчих цін та чи відповідають ці дані Держкомстату. Позовні вимоги щодо стягнення суми не підлягають задоволенню, у зв`язку з пропущенням процесуального строку звернення до суду позивача (а.с.198- 202).
Позивачем особа_1 подано до суду заперечення на відзив, в якому вказав на необґрунтованість посилань відповідача, просив позов задовольнити повністю (а.с.228−233).
В судовому засіданні позивач особа_1 позов підтримав, просив задовольнити. Вказав, що в суд для стягнення виплат він не звертався, бо йому обіцяли заплатити. Зазначив, що йому частково виплачували заробітну плату — по 500 гривень; до 2014 року в пенсійний стаж йому не було зараховано роботу у відповідача.
Представник відповідача — особа_3 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити з підстав, зазначених у відзиві. Вказав, що позовна давність спливла; не вбачається з наданих довідок заборгованість, доказів про виплату немає; факт в даному провадженні не може бути встановлений; запис в трудовій книжці зроблено неповноважною особою, бо був інший керівник. З 2006 року не велась на підприємстві господарська діяльність, була заборонена.
Представник відповідача — особа_4 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в задоволенні вимог з підстав, зазначених у відзиві.
Заслухавши позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач особа_1 відповідно до позову стверджує, що працював у ВАТ БК «Букрос» з 08.07.2004 року по 31.12.2014 року і йому не була виплачена заробітна плата з урахуванням компенсації громадянам втрати частини доходів, в зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 80787, 96 гривень. При цьому, позивач посилається на довідки, видані головою правління особа_2 від 24.06.2014 року і 21.01.2015 року (а.с.44−46) та зроблений ним розрахунок заборгованості (а.с.42−43).
За змістом положень ст.ст.15, 20 ЦК України, ст.ст.4, 13 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно зі ст.94 КЗпП України заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Разом з тим, відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Підстави для звільнення позивача від доказування, передбачені ст.82 ЦПК України, відсутні.
Вказані позивачем обставини заперечуються відповідачем і поясненнями представників стверджується, що відсутні дані про роботу позивача у відповідача, а надані ним довідки видані неповноважною особою та не свідчать про наявну заборгованість по заробітній платі.
Суд вважає слушними доводи сторони відповідача, наданий розрахунок заборгованості по заробітній платі не підтверджує наявність заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі, всі довідки, додані позивачем до позову, містять в собі відомості щодо заробітку позивача, а твердження позивача про наявну заборгованість по заробітній платі викликають сумнів, оскільки нічим це не доведено.
Окрім того, вказані довідки надані позивачем за підписом голови правління особа_2 Однак, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», керуючий санацією боржника призначається господарським судом у порядку, встановленому цим Законом, з числа арбітражних керуючих, якщо інше не передбачено цим Законом. Тобто, особа_2 взагалі не мав повноважень для видачі будь-яких довідок.
Більше того, в ході судового розгляду позивач фактично погодився, що надані ним довідки містять дані про розмір його заробітку, і йому частково сплачували по 500 гривень.
Тому, посилання позивача на існуючу заборгованість по заробітній платі і, як наслідок, на необхідність нарахування компенсації (індексації) не заслуговують на увагу.
Що стосується вимог особа_1 про визнання його за період з 08.07.2004 року по 31.12.2014 року працівником ВАТ БК «Букрос», суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Процесуальний закон також містить норми, відповідно до яких судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес (статті 1−4 ЦПК України).
При цьому за змістом статей 4, 265 ЦПК України позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Крім того, особа права якої порушено має скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав.
Суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки предметом позову є вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, а для встановлення юридичних фактів визначено спеціальний порядок, який регулюється положеннями ЦПК України, та передбачає звернення до суду з відповідною заявою.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.1−2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 761/16799/15-ц).
Таким чином, позовна заява не містить жодного конкретного факту про те, яким чином відповідач порушив права позивача, за захистом яких позивач звернувся із даним позовом до суду.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини. на які посилається позивач про заборгованість заробітної плати в розмірі 80787, 96 гривень, в суді не доведені, тому позовні вимоги про сплату заборгованості по заробітній плати (інфляційні втрати, індексацію) задоволенню не підлягають.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх [censored] суд вважає, що позовні вимоги особа_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі за недоведеністю в межах їх обґрунтування.
Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з позовними вимогами, суд зазначає наступне.
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв`язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
Судові витрати, відповідно до ст. 141 ЦПК України, компенсуються за рахунок держави, так як позовні вимоги особа_1 не задоволені і він був звільнений від сплати судового збору при подачі позову до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 95, 141, 211, 259, 263−265, 268 ЦПК України, ст.ст. 21, 24, 29, 116, 117, 233 КЗпП України, суд, —

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову особа_1 до Публічного акціонерного товариства бурова компанія «Букрос» про виплату заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні.
Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
У відповідності до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Учасники справи:
позивач: особа_1, проживаючий за адресою: адреса_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: номер_1;
відповідач:Публічне акціонерне товариство бурова компанія «Букрос», місцезнаходження: 36034, м.Полтава, вул. Половка, 88/1, код єдрпоу 00143136.
Повний текст судового рішення складено 16.03.2020 року.

Суддя: [А.]