ПП "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЖИТЛОВИЙ СЕРВІС № 5": невыплата зарплаты

производства №2 / 279/1328/20
Дело № 279/2994/20
Р Е Ш Е Н И Е 
именем украины
«08» сентября 2020
Коростенский горрайонный суд Житомирской области в составе:
судьи [К.] В.П.
с участием секретаря Петрук А.И.,
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда гражданское дело по по иску лицо_1 к Частного предприятия «Коростенский жилой сервис №5» о взыскании денежных средств невыплаченных при увольнении, среднего заработка за время задержкии расчета и морального вреда,  —
В:
Истец особа_1 обратилась в суд с иском, который в дальнейшем было уточнено, в котором отметила, что в период времени с 4 сентября 2017 по 6 марта 2020 она находилась в трудовых правоотношениях с ответчиком. 06.03.2020 года была уволена с ЧП «Коростенский жилой сервис №5» по собственному желанию на основании ст. 38 КЗоТ Украины. На момент увольнения работодатель не выплатилей задолженность по заработной плате и компенсации за неиспользованный отпуск в сумме 19750, 26 Ривен. В этой «связи с тем, что ответчик не в полной мере выполнил свои обязанности» связки по выплате задолженности особа_1 обратилась в суд с указанным иском, в котором просила взыскать с ответчика в ее пользу задолженность по заработной плате в сумме 19750, 26 гривен, сумму среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в сумме 16357, 69 гривен и моральный ущерб в сумме 50 000 гривен. ПРосита суд взыскать с ответчика в ее пользу указанную задолженность и понесенные судебные расходы.
Постановлением Коростенского горрайонного суда от 15.07.2020 года исковое заявление принято к рассмотрению по правилам упрощенного искового производства, без уведомления сторон. 25 августа 2020 ответчик предоставил в суд отзыв на исковое заявление, в котором отрицал относительно заявленных исковых требований, в иске просил отказать. Отметил, что истице частично выплачена задолженность по по работамней плате (10.0720.-5303, 47 грн .; 13.08.20 — 1800.00 грн .; 17.08.20 — 2000.00 грн., а всего — 9103, 47 грн.), а в дальнейшем будет полностью погашен. 01.09.2020 года от истца поступило ответ на отзыв, в котором просила удовлетворить исковые требования в полном объеме.
Суд, исследовав материалы дела, приходит к следующему выводу.
Согласно ст. 13 ГПК Украины суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленныхх им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
В соответствии со ст. 81 ГПК Украины каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
Судом установлено, что истец в период с 4 сентября 2017 по 6 марта 2020 она находилась в трудовых правоотношениях с ответчиком. 06.03.2020 года она была освобожденав с ЧП «Коростенский жилой сервис №5» по собственному желанию на основании ст. 38 КЗоТ Украины, что подтверждается соответствующими записями в трудовой книжке. (А.с.3)
Из справки № 192 от 2 июня 2020 ЧП «Коростенский жилой сервис №5» (а.с.6) видно, что задолженность по заработной плате перед особа_1 состоянию на момент увольнения составляет 15303, 47 гривен. (А.с.6)
В соответствии со ст. 43 Конституции Украины каждый имеет право на труд, что включает возможность зарабатывать себена жизнь трудом. Каждый имеет право на заработную плату не ниже определенной законом. Право на своевременное получение вознаграждения за труд защищается законом. По правилам части 1 ст. 47 КЗоТ Украины собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать работнику надлежащим образом оформленную трудовую книжку и произвести с ним расчет в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
Статьей 115 КЗоТ Украины предусмотрено, что заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабглаза дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплаата.
Согласно ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой засначен сумм.
По правилам ч. 2 статьи 233 КЗоТ Украины в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
Судом установлено и не оспаривалось ответчиком, что при увольнении особа_1 ни была выплачена задолженность по заработной плате в размере 15303, 47 гривен. При рассмотрении дела указанная задолженность была частично оплачена: 01.07.2020 года -5303, 47 гривен; 13.08.2020 года — 1800, 00 гривен; 17.08.2020 года — 2000, 00 гривен, что подтверждается надлежащими и допустимыми доказательствами. В день вынесения решения сумма долга составляет 6200, 00 гривен, поэтому в этой части иск подлежит удовлетворению.
Относительно требований о взыскании среднего заработка за время задержки по день принятия решения, то суд отмечает следующее.
В соответствии со ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному праков сумм в сроки, указанные в ст. 116 этого Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частичнойво, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора.
Согласно п. 20 Постановления от 24 декабря 1999 года № 13 Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» указано, что установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения суд на основании ст. 117 КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведены его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины.
Также, анализ приведенных норм материального права дает основания для вывода, предусмотренного ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины обязанность работодателя по выплате среднего заработка за время задержки расчета при увольнении наступает при невиплаты по его вине причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 КЗоТ Украины, при этом определяющим является такие юридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета.
Относительно определения даты с которой должно быть рассчитан средний заработок, суд исходит из того, что поскольку выплата среднего заработка наступает при невыплате по вине предприятия причитающихся сумм при увольнении, а такой факт был визнаний ответчиком и подтверждено соответствующими справками, то вычисления суммы среднего заработка производится со следующего дня после дня увольнения, то есть с 07.03.2020 года по день принятия решения, то есть по 08.09.2020 года включительно.
Средний заработок работника определяется в соответствии со статьей 27 Закона «Об оплате труда» по правилам, предусмотренным Порядком исчисления средней заработной платы. В соответствии с пунктом 5 раздела IV Порядка основой для определения общей суммы заработкав, подлежащего выплате за время вынужденного прогула, является среднедневная (среднечасовая) заработная плата работника, согласно пункту 8 настоящего Порядка определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней за этот период.
Заработная плата особа_1 в январе 2020 — 4723, 00 и в феврале 2020 4723, 00 гривен, что в суммесоставляет 9446 гривен. Так, среднедневная заработная плата составляет (4723.00 + 4723.00 41 день = 230, 39 гривен. Таким образом, размер среднего заработка за время задержки в расчете перед истцом составляет 121 день (период с 07.03.2020 года по 08.09.2020 года включительно) х 230, 39 гривен (сумма среднедневного заработка), что составляет 27877, 19 гривен, которая подлежит взысканию с ответчика в пользу истца в пределах исковых требований. При этом, указанный размер среднего заработка определен безудержания налога и других обязательных платежей.
Относительно искового требования истца о взыскании морального вреда, то суд отмечает следующее.
Согласно ст.15 ГК Украины каждое лицо имеет право на защиту гражданских прав и интересов в случае их нарушения.
В ч. 2 ст. 16 ГК Украины определено, что способами защиты гражданских прав и интересов могут быть: прекращение действия, нарушающего право; восстановление положения, существовавшего до нарушения; возмещение морального вреда и тому подобное. В ст.1 КЗоТ Украины предусмотрено, что на трудовые отношения распространяются нормы этого закона.
Порядок возмещения морального вреда в сфере трудовых отношений регулируется ст.237−1 КЗоТ, которая предусматривает возмещение собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, потери нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Порядок возмещения моральной вреда определяется законодательством.
Указанная норма закона (ст.237−1 КЗоТ) содержит перечень юридических фактов, которые могут быть основанием для возникновения правоотношений по возмещению собственником или уполномоченным им органом причиненного работнику морального вреда.
По содержанию указанного положения, основанием для возмещения морального вреда согласно ст.237−1 КЗоТ факт нарушения прав работника в сфере трудовых отношений, которое привело к моральным страданиям, потери нормальных жизненных связких и требовало от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Установлено Конституцией и законами право на возмещение морального (неимущественного) вреда является важной гарантией защиты прав и свобод граждан и законных интересов юридических лиц.
В п.13 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31.03.95 №4 (с соответствующими изменениями) судам разъяснено, что в соответствии с ст.237 -1 КЗоТ при наличиии нарушения прав работника в сфере трудовых отношений (незаконное увольнение или перевод, невыплаты причитающихся ему денежных сумм, выполнения работ в опасных для жизни и здоровья условиях и т.п.), которое привело к его нравственных страданий, потери нормальных жизненных связей или требует от него дополнительных усилий для организации своей жизни, обязанность по возмещению морального (неимущественного) вреда возлагается на собственника или уполномоченный им орган независимо от формы собственности, вида деятельностиили отраслевой принадлежности.
Таким образом, защита нарушенного права в сфере трудовых отношений обеспечивается как восстановлением положения, существовавшего до нарушения этого права, так и механизмом компенсации за моральный ущерб как негативных последствий (потерь) неимущественного характера, возникших в результате душевных страданий, которые лицо понесло в н `связи с посягательством на ее трудовые права и интересы. Конкретный способ, на основании которого осуществляется возмещение морального вреда, избирается потерпевшейлицом с учетом характера правонарушения, его последствий и других обстоятельств.
КЗоТ не содержит каких-либо ограничений или исключений для компенсации морального вреда в случае нарушения трудовых прав работников, а ст.237 -1 кодекса предусматривает право работника на возмещение морального вреда в выбранный им способ, в частности возвращение стоимостного (денежного) эквивалента причиненного морального вреда, размер которой суд определяет в зависимости от характера и объема страданий, их продолжительности, тяжести вынужденных смин в жизни и с учетом других обстоятельств.
Решая указанный спор, суд пришел к выводу, что истцом особа_1 доказан факт причинения ей неправомерными действиями ответчика морального вреда, заключалось в несвоевременной выплате заработной платы в течение работы на предприятии так и при увольнении, что как следствие требовало от нее дополнительных усилий для организации своей жизни.
Согласно разъяснений, изложенных в п.9 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О судебной практике по справах о возмещении морального (неимущественного) вреда «от 31.03.1995 года под №4, размер возмещения морального (неимущественного) вреда суд определяет в зависимости от характера и объема страданий (физических, душевных, психических и т.д.), которые понес истец, характера неимущественных потерь (их продолжительности, возможности восстановления и т.п.) и с учетом других обстоятельств. В частности, учитываются состояние здоровья потерпевшего, тяжесть вынужденных изменений в его жизненных и производственных отношениях, степень снижения престижа, деловой г.епутации, время и усилия, необходимые для восстановления предыдущего состояния, добровольное — по собственной инициативе или по обращению потерпевшего — опровержение информации редакцией средства массовой информации. При этом суд должен исходить из принципов разумности, взвешенности и справедливости.
Определяя размер компенсации морального вреда, суд учитывает обстоятельства дела, характер и объем страданий, которые понес истец и считает справедливым определить сумму компенсации в размере 500 гривен.
ответствии с п. 2 ч. 1 ст. 430 ГПК Украины суд допускает немедленное исполнение решения по делам о: 2) присуждения работнику выплаты заработной платы, но не более чем за один месяц.
Учитывая указанное, суд считает возможным и необходимым допустить немедленное исполнение решения суда в части присуждения истцу выплаты заработной платы за один месяц. Распределяя судебные расходы между сторонами, суд, исходя из положений ст. 141 ГПК Украины взимает с ответчика судебные расходы, составаються судебного сбора в сумме 1921, 00 гривен за требования имущественного характера, и 675, 16 гривен (40, 15%) уплаченные истцом.
На основании вышеизложенного и руководствуясь ст.ст.263−268 ГПК Украины, ст.ст. 115, 116, 117, 233, 237−1 КЗоТ Украины, суд
В Е Л:
Иск особа_1 к Частного предприятия «Коростенский жилой сервис №5» о взыскании денежных средств невыплаченных при увольнении, среднего заработка за время заоримкы расчета и морального вреда — удовлетворить частично.
Взыскать с частного предприятия «Коростенский жилой сервис №5» (Житомирская область, . Коростень, ул. Каштановая, буд.21, код егрпоу 35824590) в пользу особа_1, информация_1 (адрес_1, идентификационный номер номер_1), задолженность по заработной плате и компенсации за неиспользованный отпуск в размере 6200 (шесть тысяч двести) рублей.
Взыскать с частного предприятия «Коростенский жеитловий сервис №5 « (Житомирская область,. Коростень, ул. Каштановая, буд.21, код егрпоу 35824590) в пользу особа_1, информация_1 (адрес_1, идентификационный номер номер_1), средний заработок за время задержки расчета в размере 27 877 (двадцать семь восемьсот семьдесят семь) рублей 19 копеек, определенная без удержания налога и других обязательных платежей.
Взыскать с частного предприятия «Коростенский жилой сервис №5» (Житомирская область, . Короснь, ул. Каштановая, буд.21, код егрпоу 35824590) в пользу особа_1, информация_1 (адрес_1, идентификационный номер номер_1), моральный вред в размере 500 гривен.
Взыскать с частного предприятия «Коростенский жилой сервис №5» (Житомирская область, . Коростень, ул. Каштановая, буд.21, код егрпоу 35824590) в пользу особа_1, информация_1 (адрес_2, идентификационный номер номер_1) — судебный сбор в сумме 675, 16 гривен.
Взыскать с частного предприятия «КороСтенско жилой сервис №5 « (Житомирская область,. Коростень, ул. Каштановая, буд.21, код егрпоу 35824590) в пользу в пользу государства судебный сбор за исковые требования в размере 840 грн (восемьсот сорок) рублей 40 копеек.
Допустить немедленное исполнение решения суда в пределах выплаты заработной платы, но не более чем за один месяц.
В удовлетворении остальных исковых требований отказать.
Решение суда может быть обжаловано непосредственно к Житомирского апелляционного суда путемподачи апелляционной жалобы в течение тридцати дней. Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.


Судья В.П. [К.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:


провадження №2/279/1328/20
Справа № 279/2994/20
Р І Ш Е Н Н Я 
іменем україни
«08» вересня 2020 р.
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
судді [К.] В.П.
за участю секретаря Петрук О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за за позовом особа_1 до Приватного підприємства " Коростенський житловий сервіс №5 " про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, —
встановив:
Позивач особа_1 звернулася до суду із позовом, який в подальшому було уточнено, в якому зазначила, що в період часу з 04 вересня 2017 року по 06 березня 2020 року вона перебувала у трудових правовідносинах із відповідачем. 06.03.2020 року її було звільнено з ПП " Коростенський житловий сервіс №5» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. На час звільнення роботодавець не виплатив їй заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 19750, 26 ривень. У зв"язку з тим, що відповідач не в повній мірі виконав свої обов"язки по виплаті заборгованості особа_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 19750, 26 гривень, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16357, 69 гривень та моральну шкоду у сумі 50 000 гривень. Просить суд стягнути з відповідача на її користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду від 15.07.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін. 25 серпня 2020 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо заявлених позовних вимог, в позові просив відмовити. Зазначив, що позивачці частково виплачено заборгованість по заробітній платі (10.0720 .-5303, 47 грн.; 13.08.20 — 1800.00 грн.; 17.08.20 — 2000.00 грн., а всього — 9103, 47 грн.), а в подальшому її буде повністю погашено. 01.09.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому просила задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач в період з 04 вересня 2017 року по 06 березня 2020 року вона перебувала у трудових правовідносинах із відповідачем. 06.03.2020 року її було звільнено з ПП " Коростенський житловий сервіс №5» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. (а.с.3)
З довідки № 192 від 02 червня 2020 року ПП " Коростенський житловий сервіс №5» (а.с.6) видно, що заборгованість по заробітній платі перед особа_1 станом на час звільнення становить 15303, 47 гривень. (а.с.6)
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За правилами частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За правилами ч. 2 статті 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що при звільненні особа_1 не була виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 15303, 47 гривень. Під час розгляду справи зазначена заборгованість була частково сплачена: 01.07.2020 року -5303, 47 гривень; 13.08.2020 року — 1800, 00 гривень; 17.08.2020 року — 2000, 00 гривень, що підтверджується належними та допустимими доказами. На день винесення рішення сума боргу становить 6200, 00 гривень, тому в цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки по день ухвалення рішення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Також, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт був визнаний відповідачем та підтверджено відповідними довідками, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто з 07.03.2020 року по день ухвалення рішення, тобто по 08.09.2020 року включно.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
Заробітна плата особа_1 в січні 2020 року — 4723, 00 та в лютому 2020 року 4723, 00 гривень, що сумарно становить 9446 гривень. Так, середньоденна заробітна плата становить (4723.00 + 4723.00: 41 день =230, 39 гривень. Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки в розрахунку перед позивачем становить: 121 день (період з 07.03.2020 року по 08.09.2020 року включно) х 230, 39 гривень (сума середньоденного заробітку), що становить 27877, 19 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах позовних вимог. При цьому, вказаний розмір середнього заробітку визначений без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.
У ст.1 КЗпП України передбачено, що на трудові відносини поширюються норми цього закону.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237−1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону (ст.237−1 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237−1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237 -1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237 -1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.
Вирішуючи вказаний спір, суд дійшов висновку, що позивачем особа_1 доведено факт заподіяння їй неправомірними діями відповідача моральної шкоди, що полягало в несвоєчасній виплаті заробітної плати як впродовж роботи на підприємстві так і при звільненні, що як наслідок вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач та вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 500 гривень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
З огляду на вказане, суд вважає за можливе та необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження позивачу виплати заробітної плати за один місяць. Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 1921, 00 гривень за вимоги майнового характеру, та 675, 16 гривень (40, 15%) які сплачені позивачем.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.263−268 ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117, 233, 237−1 КЗпП України, суд
У Х В, А Л И В:
Позов особа_1 до Приватного підприємства " Коростенський житловий сервіс №5 " про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди — задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємства " Коростенський житловий сервіс №5 " (Житомирська область, м. Коростень, вул. [К.] буд.21, код єдрпоу 35824590) на користь особа_1, інформація_1 (адреса_1, ідентифікаційний номер номер_1), заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 6200 (шість тисяч двісті) гривень.
Стягнути з приватного підприємства " Коростенський житловий сервіс №5 " (Житомирська область, м. Коростень, вул. [К.] буд.21, код єдрпоу 35824590) на користь особа_1, інформація_1 (адреса_1, ідентифікаційний номер номер_1), середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 27 877 (двадцять сім вісімсот сімдесят сім) гривень 19 копійок, яка визначена без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
Стягнути з приватного підприємства " Коростенський житловий сервіс №5 " (Житомирська область, м. Коростень, вул. [К.] буд.21, код єдрпоу 35824590) на користь особа_1, інформація_1 (адреса_1, ідентифікаційний номер номер_1), моральну шкоду у розмірі 500 гривень.
Стягнути з приватного підприємства " Коростенський житловий сервіс №5 " (Житомирська область, м. Коростень, вул. [К.] буд.21, код єдрпоу 35824590) на користь особа_1, інформація_1 (адреса_2, ідентифікаційний номер номер_1) — судовий збір в сумі 675, 16 гривень.
Стягнути з приватного підприємства " Коростенський житловий сервіс №5 " (Житомирська область, м. Коростень, вул. [К.] буд.21, код єдрпоу 35824590) на користь на користь держави судовий збір за позовні вимоги у розмірі 840 грн (вісімсот сорок) гривень 40 копійок.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.


Суддя В.П. [К.]