ПП "ПОЛТАВАБУДЦЕНТР": невыплата зарплаты

Справа № 681/1657/19

рішення
іменем україни

02 березня 2020 року
Полонський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої — судді [Д.] М.Б.,
за участю секретаря судових засідань [Б.] О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полонне за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом особа_1 до приватного підприємства «Полтавабудцентр» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  —
встановив:
20 листопада 2019 року особа_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь з приватного підприємства «Полтавабудцентр» (далі — Підприємство) 30487, 21 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня по 08 липня 2019 року, з урахуванням індексації та компенсації, та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 08 липня по 20 листопада 2019 року в сумі 33368, 67 грн., а в подальшому по день ухвалення рішення.
В обґрунтування позову зазначав, що в період часу з 26 квітня 2017 року по 08 липня 2019 року він працював на Підприємстві на посаді майстра, звільнений з роботи за угодою сторін. Відповідачем з березня по липень 2019 року не виплачувалася належна йому заробітна плата та з часу припинення трудових відносин, всупереч ст.116 КЗпП України, з ним не проведено остаточного розрахунку, що й зумовило звернутися до суду за захистом порушених прав.
Також, на думку позивача за затримку розрахунку при звільненні відповідач повинен понести відповідальність, тому заявляє вимогу про стягнення середнього заробітку в порядку ст.117 КЗпП України, вказавши, що він працював при п`ятиденному робочому тижні та за його підрахунками одноденний заробіток становить 274, 15 грн.
Ухвалою суду від 21 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про витребування від відповідача доказів про розмір заборгованості по заробітній платі, розмір середньомісячного заробітку за два місяці роботи, що передували звільненню, а також про розмір одноденного заробітку.
17 грудня 2019 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву та клопотання про застосування строку позовної давності, де вказав, що позивачем пропущено встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, які не є складовою заробітної плати, котрий сплив 05 жовтня 2019 року. Відтак, просив застосувати позовну давність та відмовити у позові.
27 грудня 2019 року особа_1 подав відповідь на відзив, в якій заперечив проти доводів відповідача з тих же мотивів, що викладені у позовній заяві.
Згідно ухвали суду від 09 січня 2020 року, у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог суду про витребування зазначених вище доказів, до Підприємства застосовано заходи процесуального примусу у виді штрафу в сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (6306 грн.) та повторно зобов`язано надати докази, які отримано судом 05 лютого 2020 року.
14 лютого 2020 року особа_1 подав клопотання, у якому просив залишити без розгляду вимоги про стягнення індексації і компенсації невиплаченої заробітної, а також, що він згоден з розміром одноденного заробітку вирахуваного відповідачем у довідці, так він вирахував середній заробіток з розрахунку 188 днів (з 05 липня 2019 року по 15 лютого 2020 року) *199, 11(одноденний заробіток при п`ятиденній робочій неділі)= 37432, 68 грн.
Згідно ухвали суду від 27 лютого 2020 року позовну заяву в частині вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати та індексації заробітної плати залишено без розгляду.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши письмові докази, суд зазначає про таке.
Встановлено, що згідно наказу № 23/1 від 26 квітня 2017 року особа_1 прийнятий на посаду дорожнього робітника, наказом №31 від 23.05.2017 року переведений на посаду майстра приватного підприємства «Полтавабудцентр», а 08 липня 2019 року згідно наказу № 27-к від 05 липня 2019 року звільнений на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін, що стверджується даними трудової книжки серії номер_1 від 26 квітня 2017 року.
Як вбачається з довідки, виданої Підприємством, заборгованість з виплати нарахованої заробітної плати особа_1 за період березень-липень 2019 року становить 24542, 20 грн.
Вирішуючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить із такого.
Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
За положеннями ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто, проведення повного розрахунку зі звільненим працівником проводиться не на вимогу такого працівника, а закріплено законодавством.
Судом встановлено, що відповідач, оформивши 08 липня 2019 року звільнення позивача особа_1 та видавши йому трудову книжку,  — обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, остаточний розрахунок не проведено і на дату ухвалення рішення по даній цивільній справі.
Аналіз норм ст.ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Середній заробіток працівника за затримку розрахунку при звільненні згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі — Порядок).
Пунктом 2 Порядку визначено, що середній заробіток, зокрема за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За положеннями пункту 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті у вказаних випадках, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Після цього проводиться множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Як вбачається із наданої відповідачем довідки про заборгованість з виплати заробітної плати особа_1, його нарахована заробітна плата за два останніх місяці, які передували звільненню (травень-червень) становила 9338 грн.
Отже, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість нарахованої та невиплаченої заробітної плати в сумі 24542, 20 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 липня 2019 року по 02 березня 2020 року (166 робочих днів).
Приймаючи таке рішення, суд акцентує увагу на позицію відповідача щодо відсутності будь-яких заперечень та не надання жодних пояснень по суті причин затримки виплати позивачу розрахункових сум у зв`язку із його звільненням з метою надання оцінки наявності або відсутності вини Підприємства для підтвердження або спростування підставності застосування до спірних відносин сторін положення ст.117 КЗпП України.
Також суд відхиляє клопотання відповідача про застосування строку позовної давності та відмови із цієї підстави в позові виходячи із такого.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 24.04.2019 р. у справі № 607/14495/16?ц, проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зазначив, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Згідно з додатками до листів Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 року №78/о/206−18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» та Листа Мінсоцполітики від 29.07.2019 року №1133/о-206−19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», кількість робочих днів за вказаний період становитиме 166 днів, а не 188 днів, як зазначив позивач.
Оскільки середньоденний заробіток позивача становить 199, 11 грн., тому середній заробіток за вказаний період складає 199, 11*166= 33 052 грн. 26 коп., тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за вимогу щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, та на користь держави в такій же сумі за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, по якій позивач звільнений від сплати судового збору.
Згідно ч.2 ст.430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у частині стягнення всієї суми заборгованої заробітної плати.
Керуючись наведеним, ст.ст.13, 81, 141, 263−265, 268, 273, 275, 279, 354, 355, ч.2 ст.430 ЦПК України суд,  —
ухвалив:
Позов особа_1 задовольнити частково.
Стягнути з товариства з приватного підприємства «Полтавабудцентр» на користь особа_1 24 542 (двадцять чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн. 20 коп. заборгованості по заробітній платі та 33 052 (тридцять три тисячі п`ятдесят дві) грн. 26 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без урахування податку й інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню, а також 768, 40 грн. витрат по оплаті судового збору.
Стягнути з відповідача на користь держави 768, 40 грн. судового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення всієї суми боргу по заробітній платі.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Полонський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: особа_1, інформація_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків номер_2, місце проживання: адреса_1.
Відповідач: приватне підприємство «Полтавабудцентр», ідентифікаційний код в єдрпоу 24565511, місцезнаходження: м. Полтава, вул. Лісозахисна, 14, Полтавської області, поштовий індекс 36017.
Повний текст рішення складено 03 березня 2020 року.

Суддя [Д.] М.Б.