ПРАТ "ВІСТЕК": невыплата зарплаты

Справа № 219/3500/20
Провадження № 2/219/1919/2020


Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:
судді [Л.] О.М.,
за участі секретаря Скорубо Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

позивач особа_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року в сумі 22 548 гр. 62 коп. та середньоденний заробіток за час затримки з моменту звільнення до моменту звернення до суду в сумі 26 080 грн.
В обґрунтування позову вказує, що він працював пресувальником обмазувального пресу в електродному цеху Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» з 02.04.2001 року. Наказом № 10 к/бр від 03 лютого 2020 року він був звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Під час звільнення відповідач надав трудову книжку, однак розрахунок по заробітній платі не провів, внаслідок чого утворилась заборгованість з виплати заробітної плати в загальній сумі 22 548 гр. 62 коп. Оскільки ПАТ «Машинобудівний завод «Вістек» у добровільному порядку заборгованість не погашає, він вимушений звернутись до суду з даним позовом, у якому просить також стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 03.02.2020 року по день ухвалення рішення суду, що за розрахунком позивача сума складає 45 379 гр. 20 коп.
Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до провадження, відкрито спрощене позовне провадження, у зв`язку з чим призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін для розгляду справи по суті, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням копії відзиву відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України позивачу.
12 травня 2020 року позивач надав клопотання, згідно якого уточнив позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку та просить, окрім заборгованості по заробітній платі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме - з дати його звільнення по дату постановлення рішення суду, 09 червня 2020 року надав клопотання, згідно якого конкретизував суму щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року в сумі 22 548 гр. 62 коп. та заробіток за час затримки з моменту звільнення по дату постановлення рішення по справі в сумі 45 379 гр. 20 коп.
18.05.2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, згідно якого представник відповідача зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року в розмірі 22 548 гр. 62 коп. В частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку зазначив, що не заперечує проти розрахунку середнього заробітку за час затримки з дня звільнення 03.02.2020 року по день звернення до суду з позовною заявою, а саме - 14.04.2020 року в розмірі 26 080 грн.
Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Від позивача до суду надійшла заява, згідно якої він просив розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами, підтримав позовні вимоги з урахуванням клопотання від 09.06.2020 року.
Представник відповідача - ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» в судове засідання також не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 09.06.2020 року представник відповідача надав до суду заперечення на клопотання позивача щодо уточнення позовних вимог, згідно якого зазначив, що не погоджується з заявленим клопотанням щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки з дня звільнення по день постановлення рішення. Вказав, що у зв`язку із поширенням COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS -CoV -2», якою були запровадженні карантинні заходи, які в свою чергу мають стримувальні заходи, що негативно впливають на економіку України в цілому і в тому числі на господарську діяльність ПрАТ «Вістек». Станом на теперішній час карантинні заходи не скасовано, що в свою чергу погіршує матеріальний стан товариства і, як наслідок, ПрАТ «Вістек» не має можливості здійснювати свою господарську діяльність в обсягах виробництва, необхідних для стабільної роботи підприємства, а тому просив відмовити у задоволенні клопотання щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки з дня звільнення по день постановлення рішення.
Відповідно до ст. 247 ч. 2 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії номер_1 позивач перебував у трудових відносинах з ПрАТ «вістек», обіймав посаду пресувальника обмазувального пресу в електродному цеху (а.с.5-8).
03.02.2020 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП згідно наказу № 10 к/бр від 03 лютого 2020 року, що вбачається з наявного у трудовій книжці серії номер_1 запису за порядковим номером 23 (а.с.8).
Згідно довідки № 345/23-1 від 08.04.2020 року, виданої генеральним директором ПрАТ «вістек» Новіковим О.М. та головним бухгалтером ПрАТ «вістек» Рибіною Т.В. , розмір грошових виплат, які особа_1 повинен був отримати при звільненні 03 лютого 2020 року, складає 22 548, 62 грн., з яких: 3 954, 61 грн. - заробітна плата за серпень 2019 року, 3 208, 71 грн. - заробітна плата за вересень 2019 року, 3 429, 35 грн.- заробітна плата за жовтень 2019 року, 1 544, 93 грн. - заробітна плата за листопад 2019 року, 4 138, 51 грн. - заробітна плата за грудень 2019 року, 4 170, 43 грн. - заробітна плата за січень 2020 року, 2 039, 08 грн. - заробітна плата за лютий 2020 року (а.с.9).
Таким чином, судом встановлено, що станом на теперішній час фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст.47 та ст. 116 КЗпП України ПрАТ «вістек» не проведений, не виплачено заробітну плату за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року в сумі 22 548 гр. 62 коп.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
В рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 надано офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, та зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином, судом встановлено, що станом на теперішній час фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст.47 та ст. 116 КЗпП України ПрАТ «вістек» не проведений, а тому з відповідача на корить позивача слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у сумі 22 548 гр. 62 коп.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Також, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Належних та допустимих доказів того, що невиплата заробітної плати спричинена не з його вини, відповідачем не надано.
У відзиві на позовну заяву, представник відповідача посилається на постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою були запровадженні карантинні заходи, які в свою чергу мають стримувальні заходи, що негативно впливають на економіку України в цілому і, в тому числі, на господарську діяльність ПрАТ «Вістек». Зазначив, що станом на теперішній час карантинні заходи не скасовано, що в свою чергу погіршує матеріальний стан товариства і як наслідок ПрАТ «Вістек» не має можливості здійснювати свою господарську діяльність в обсягах виробництва необхідних для стабільної роботи підприємства.
Відповідно до статті 29 вказаного закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Законом України № 530-IX від 17.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширеннюкорона вірусної хвороби» карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, був внесений до переліку обставин непереборної сили (форс-мажору).
За загальним правилом непереборна сила є обставиною, яка «звільняє» особу від відповідальності (ст. 617 ЦК України). Відповідна норма поширюється як на громадян, так і підприємства, як на договірні, так і недоговірні зобов`язання, зокрема випадки завдання шкоди (ч. 3 ст.1166, ч. 5 ст. 1187 ЦК, ч. 2 ст.1209 України).
Незважаючи на те, що карантин був віднесений до переліку форс-мажорних обставин, це не означає автоматичне звільнення суб`єктів господарювання від відповідальності. Вони мають довести, що порушення зобов`язання (умов договору) сталося внаслідок запроваджених обмежень. Окремі наслідки як карантину, так і обмежувальних рішень органів місцевої влади, які вже мають місце або можуть виникнути в майбутньому не визнаються форс-мажором. До таких випадків належать, зокрема, фінансова, економічна криза, дефолт, зростання курсів іноземної валюти, порушення обов`язків партнерами, відсутність потрібних для виконання зобов`язання товарів або грошових коштів. Форс-мажор засвідчуються за кожним окремо зобов`язанням (договором, окремим податковим, іншим зобов`язанням чи обов`язком), і тягар доведення виникнення, існування та впливу таких обставин для конкретного обов`язку лежить саме на заявнику.
Представник відповідача зазначив, що станом на теперішній час карантинні заходи не скасовано, що в свою чергу погіршує матеріальний стан товариства і як наслідок ПрАТ «Вістек» не має можливості здійснювати свою господарську діяльність в обсягах виробництва, необхідних для стабільної роботи підприємства.
Однак, суд звертає увагу, що позивач наказом № 10 к/бр від 03 лютого 2020 року був звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, тобто до встановлення та запровадження на території України обмежувальних та карантинних заходів, а тому судом не встановлені обставини, які об`єктивно унеможливлювали відповідачу виконати зобов`язання, а саме - виплатити належні звільненому працівникові суми при звільненні та провести з ним остаточний розрахунок в строки, які передбачені законодавством.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що позивача звільнено 03.02.2020 року, повний розрахунок зі сплати заборгованості по заробітній платі не здійснено, а тому суд вважає за необхідне здійснити розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку з дати звільнення позивача по день ухвалення рішення.
Для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує довідку № 345, яка видана ПрАТ «Вістек» 08.04.2020 року, згідно з якою розмір середньоденного заробітку позивача складає 521 гр. 60 коп.
Враховуючи лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» від 08.08.2018 № 78/0/206-18 та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 №1133/0/206/19, кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з дати звільнення, тобто з 03.02.2020 року по 09.06.2020 року включно, що складає 87 днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 45 379 гр. 20 коп. (521, 60 грн.(середньоденна заробітна плата) Х 87 (кількість робочих днів з часу звільнення по день ухвалення рішення).
З урахуванням зазначеного, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 45 379 гр. 20 коп. визначений судом без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.
Як встановлено п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
За подання позовної заяви позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1статті 5 Закону України «Про судовий збір» як позивач у справі про стягнення заробітної плати.
Відповідно статті 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 840 гр. 80 коп.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд
у х в а л и в:

Позовні вимоги особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, - задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «вістек» (84500, м. Бахмут, вул. Миру, 6, єдрпоу 31226457) на користь особа_1 (рнокпп номер_2 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 22 548 (двадцять дві тисячі п`ятсот сорок вісім) грн. 62 коп., яка належить до виплати та з якої утримані податки та інші обов`язкові платежі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «вістек» (84500, м. Бахмут, вул. Миру, 6, єдрпоу 31226457) на користь особа_1 (рнокпп номер_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.02.2020 року по день ухвалення рішення в розмірі 45 379 (сорок п`ять тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 20 коп., утримавши з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «вістек» (84500, м. Бахмут, вул. Миру, 6, єдрпоу 31226457) на користь держави судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.






Суддя О.М. [Л.]