ПРАТ "ПЛАСТ": невыплата зарплаты

Дата документу 07.04.2020 Справа № 554/984/20

Провадження №2/554/960/2020


заочне рішення
Іменем України

07 квітня 2020 року м.Полтава
Октябрський районний суд м.Полтави
в складі головуючого судді Чуванової А.М.
за участю секретаря [Т.] В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Пласт» про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Позивач особа_1 у лютому 2020 року звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Пласт», згідно якого просив стягнути з відповідача ПрАТ «Пласт» на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за кожен день прострочення із 20.07.2018 року по 09.10.2019 року в сумі 250499, 72 гривень та моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що у період з 21.07.2014 року по 24.07.2017 року він знаходився в трудових відносинах з ПрАТ «Пласт». Згідно з наказом №45-к від 24.07.2017 року позивач був звільнений з роботи за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Розрахунок по заробітній платі при звільненні проведений не був, тому рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 19.07.2018 року було стягнуто з відповідача на користь особа_1 заборгованість в розмірі 101907, 31 гривень та по авансовим звітам в сумі 14498, 42 гривень, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 201542, 12 гривень.
З постанов відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про закінчення виконавчого провадження, які позивач отримав 03.02.2020 року, йому стало відомо, що виконавче провадження з виконання рішення суду від 19.07.2018 року закінчено 09.10.2019 року і заборгованість стягнуто в повному обсязі. Тобто, з 20.07.2018 року (наступний день ухвалення рішення суду) по 09.10.2019 року (день закінчення виконавчого провадження) утворилася затримка у часі по виплаті заборгованості - 307 днів. Отже, за вказаний період позивачу передбачена виплата середнього заробітку в розмірі 250499, 72 гривень, з розрахунку: 815, 96 грн. х 307 днів.
Крім того, враховуючи, що відповідач тільки в жовтні 2019 року здійснив з особа_1 розрахунок по заборгованій заробітній платі, посилаючись на неотримання коштів на утримання своєї багатодітної сім`ї протягом певного періоду змусило позивача докладати зусиль для забезпечення належного фінансового утримання себе і своєї сім`ї, тобто йому завдано моральну шкоду.
Позивач оцінює нанесену йому моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. Посилаючись на вказані обставини, особа_1 просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 19.02.2020 року було відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач особа_1 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до початку розгляду справи надав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомив, відзив до суду не надав.
У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вказані обставини дають суду право розглядати справу на підставі наявних доказів.
Зі згоди позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи, суд на місці постановив ухвалити по справі заочне рішення, на підставі наявних у ній доказів, що відповідає вимогам ч.4 ст. 223, 280-281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що позивач з 21.07.2014 року по 24.07.2017 року знаходився в трудових відносинах з ПрАТ «Пласт». Згідно з наказом №45-к від 24.07.2017 року позивач був звільнений з роботи за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.5-7 - копія трудової книжки).
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 19.07.2018 року було стягнуто з відповідача на користь особа_1 заборгованість в розмірі 101907, 31 гривень та по авансовим звітам в сумі 14498, 42 гривень, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 201542, 12 гривень (а.с.12-14).
Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В день звільнення з позивачем не було проведено розрахунок, рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі було виконане лише 09.10.2019 року (а.с.10, 11 - постанови про закінчення виконавчого провадження).
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Виходячи з викладеного вище, суд вважає за необхідне, для відновлення порушених прав та захисту законних інтересів позивача, стягнути з відповідача на користь особа_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за час прострочення з 20.07.2018 року по 09.10.2019 року.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата. Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Згідно наданої довідки відповідача, середньоденна заробітна плата на останні два місяці складає 815, 96 гривень, кількість робочих (відпрацьованих) днів за останні два місяці складає 36 днів (а.с.8).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2018 року по 09.10.2019 року.
За таких обставин на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2018 року по 09.10.2019 року у сумі 250499, 72 гривень (307 робочих днів х 815, 96 гривень середньоденної заробітної плати).
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 p. у справі № 6-144цс13, від 22 січня 2014 p. у справі № 6-159цс13.
Вiдсутнiсть фiнансово-господарської дiяльностi або коштiв у роботодавця не виключає його вини в невиплатi належних звiльненому працiвниковi коштiв та не звiльняє роботодавця вiд вiдповiдальностi, передбаченої ст. 117 КЗпП України (правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 липня 2013 року № 6-64цс13). Відповідач як юридична особа і господарюючий суб`єкт повинен таким чином організовувати виробництво, щоб бути спроможним виплатити зарплату своїм працівникам, щонайменше тим, що звільнилися з роботи.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав».
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, «що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1».
Відповідно до вищезазначених норм матеріального права позивач мав правові підстави сподіватися на отримання заробітної плати за час своєї роботи на момент звільнення. Відповідач неправомірно не розрахувався з позивачем при звільненні, тому суд повинен захистити порушенні права позивача.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Щодо вимог про відшкодування 5000 гривень моральної шкоди, то суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди та зокрема її розміру 5000 гривень за обставин, встановлених судом.
Відповідно до положення статті 237-1 КЗпП України, на яку посилається позивач, відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України вимагає доведення такої позивачем належними доказами, та не є безумовною підставою для застосування судом у випадку відновлення порушеного права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи, що позивачем суду не надано доказів на підтвердження спричинення йому моральних страждань внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд не вбачає.
Виходячи із цього, суд вважає, що у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимогОСОБА_1 , стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за кожен день прострочення із 20.07.2018 року по 09.10.2019 року в сумі 250499, 72 гривень.
На підставі норми ст.141ЦПК України, положення Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2505 гривень.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст.4, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд, -

вирішив:

Позов особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Пласт» про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Пласт» (код єдрпоу 25168700), юридична адреса: вул.Соборності, 48, м.Миронівка, Київська область, 08800, на користь особа_1 , проживаючого за адресою: адреса_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: номер_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за кожен день прострочення із 20.07.2018 року по 09.10.2019 року в сумі 250499, 72 гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Пласт» (код єдрпоу 25168700), юридична адреса: вул.Соборності, 48, м.Миронівка, Київська область, 08800, на користь особа_1 , проживаючого за адресою: адреса_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: номер_1 , судовий збір в сумі 2505 гривень.
В задоволенні позову особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Пласт» про стягнення моральної шкоди відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач:ОСОБА_1 , проживаючий за адресою: адреса_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: номер_1 ;
відповідач: Приватне акціонерне товариство «Пласт», місцезнаходження: Київська область, Миронівський район, м. Миронівка, вул. Соборності, 48, код єдрпоу 25168700, МФО 320854.

Суддя: [А.]