ПРАТ "ІНГЗК": невыплата зарплаты

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області                           Справа № 213/1312/20 Номер провадження  2/213/1214/20 р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 25 листопада 2020 року                                                місто Кривий Ріг Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого — судді Алексєєва О.В., за участю секретаря судового засідання — Гусарової О.С., без участі сторін розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за позовом   особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т, А Н О В И В: Позивач особа_1 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в подальшому збільшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача ПрАТ «Інгулецький ГЗК» на його користь одноразову допомогу при виході на пенсію (звільненні в зв`язку з виходом на пенсію) у розмірі тримісячної середньої заробітної плати в сумі 11596,14 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2008 по 06.09.2020 у розмірі 677199,98 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 17 грудня 1976 року по 12 серпня 2008 працював на підприємстві відповідача, був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по ст.38 КЗпП України. Загальний стаж роботи позивача на підприємстві відповідача становить 31 роки 7 місяців 26 днів. При звільненні позивач мав отримати одноразову допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, що може бути встановлено колективним договором/ галузевою (міжгалузевою), територіальною, генеральною угодою. На підставі п. 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 20 років і більше — тримісячної заробітної плати. До цього часу такі кошти йому підприємством не виплачені, отже остаточного розрахунку з ним не було проведено. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно наданої відповідачем довідки розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 224,09 грн, розмір середньомісячної заробітної плати — 3865,38 грн. Виходячи з вказаних показників, позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі 11596,14 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за весь час такої затримки з 13 серпня 2008 року по 06 вересня 2020 року у розмірі 677199,98 грн. Позивач та його представник особа_2 у судове засідання не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника. Представник відповідача у судове засідання не явився, про час і дату судового  засідання повідомлені своєчасно і належним чином, направили  відзив на позов. У відзиві зазначають, що  позовні вимоги  позивача про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за затримку при розрахунку є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. При цьому, зазначають, що особа_1   був звільнений з підприємства відповідача у віці 56 років 12 серпня 2008 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно зі ст. 38 КЗпП України. Відповідач не погоджується з твердженням позивача про наявність у нього права при звільненні на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі тримісячної середньої заробітної плати як такий, що пропрацював на підприємстві більше ніж 20 років, у зв`язку з тим, що відповідач у своїй роботі керується Колективним договором, який укладається відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, узгодження інтересів найманих працівників і власників та уповноважених ними органів. На момент звільнення позивача діяв Колективний договір на 2007−2008 роки, укладений між дирекцією Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (назва підприємства на той час) та трудовим колективом в особі первинної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості ВАТ «ІНГЗК». Відповідно до підпункту 1 пункту 3.11 Колективного договору одноразова матеріальна допомога виплачується працівникам, які вже мають або отримують у 2007−2008 роках право на трудову пенсію за віком на пільгових умовах, та в разі їх звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію до досягнення ними загального пенсійного віку (чоловіки — 60 років, жінки — 55 років,), в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті: від 7,5 років до 15 років — середньомісячна заробітна плата; від 15 до 20 років — 2 середньомісячні заробітні плати; від 20 років і більше років — 3 місячні оклади. Відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки сторона власників зобов`язується виплачувати працівнику при фактичному виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше тримісячної заробітної плати від 20 і більше років стажу. Позивач на момент звільнення у зв`язку з виходом на пенсію не досяг загального пенсійного віку для чоловіків, але вже мав право та отримував трудову пенсію за віком на пільгових умовах. Тому за умовами чинного на той час Колективного договору та Галузевої угоди позивачу була виплачена одноразова допомога при звільненні в розмірі 5400 грн. Вважають, що виплата одноразової вихідної допомоги при звільненні на пенсію була виплачена позивачу в повній мірі у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для стягнення її в судовому порядку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки всі належні позивачу суми були виплачені йому при звільненні. Крім того у відзиві зазначають, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку зазначена позивачем є занадто завищеною і звертають увагу суду на той факт, що різниця між розміром вихідної допомоги та розміром середнього заробітку за час затримки при розрахунку повинна відповідати принципам співмірності і істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком, при цьому посилаються на відповідні висновки, які були закріплені в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 23.12.2015, від 13.03.2017 у справі №205/4041/14-ц, Постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду ВСУ від 08.08.2018 у справі №202/1799/16-ц, тобто вважає доцільним застосувати принцип співмірності між заявленою сумою та сумою невиплаченої вихідної допомоги. Крім того у відзиві зазначають, що працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. У задоволенні позову просять відмовити. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Ухвалою Інгулецького районного суду мімста КривогоРогу Дніпропетровської області від 06 квітня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Ухвалою суду від 13 травня 2020 року задовольнено клопотання представника позивача — адвоката Зеркіна А.С. про витребування доказів у справі. На підставі ухвали від 25 вересня 2020 року прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог. Дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши їх в [censored] перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків. Із трудової книжки особа_1, інформація_1, встановлено, що в періоди з 17 липня 1972 року по 25 жовтня 1972 року та з 17 грудня 1976 року по 12 серпня 2008 року він працював на підприємстві відповідача. 12 грудня 2008 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно зі ст. 38 КЗпП України (а с. 6−8). Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Із наданої відповідачем довідки про середню заробітну плату за 2 місяці видно, що в червні 2008 року кількість відпрацьованих годин склала 180, заробітна плата — 4914,67 грн; за липень 2008 року відпрацьовано 96 годин, нараховано 2816,41 грн. Усього відпрацьовано 276 годин, нараховано 7731,08 грн, середньогодинна заробітна плата — 28,01 грн (а.с.68). Із наданої відповідачем копій розрахункового листа за серпень 2008 року видно, що у серпні 2008 року позивачу виплачена одноразова допомога при виході на пенсію у розмірі 5400,00 грн (а.с.42). Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У п. 1.4 Галузевої угоди гірничо — металургійного комплексу України на 2007−2008 роки зазначено, що Угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині обумовленими окремими пунктами, — на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки відповідно до п.6.14 (до якого включено зокрема непрацюючих пенсіонерів підприємства (п.1.4.). В п.1.7. Угоди зазначено, що її норми і положення є обов`язковими, як мінімальні гарантії, при укладанні колективних договорів на підприємствах, що знаходяться в сфері дії сторін, які її підписали, і залишається чинною у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого її укладено (п.1.5.). Відповідно до п. 1.13. — Угода набирає чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової угоди або перегляду цієї угоди в цілому або окремих її положень. Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Угоди на 2007−2008 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не меньше тримісячної середньої заробітної плати при стажі від 20 і більше років. Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників. Так, пунктом 3.11 розділу III Колективного договору на 2007−2008 роки між дирекцією та профспілковим комітетом ВАТ «Інгулецький ГЗК» (далі Колективний договір) передбачена виплата за рахунок коштів підприємства одноразової матеріальної допомоги особам, які мають право на пенсію, при стажі роботи від 20 років і більше, у розмірі трьох місячних окладів (тарифів) (вид оплати — за рахунок коштів фонду директора) (а.с.39−41). Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Відповідно до ст. 9 вказаного Закону  положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі. Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Отже, враховуючи, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням мав більше 20 років стажу роботи на підприємстві відповідача, то на нього розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, у зв`язку з чим суд вважає, що позивач правомірно звернувся в суд з такою вимогою. Також суд враховує судову практику у справах даної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, в якій Верховний Суд України визнав необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов`язком відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника. Як зазначено вище, розмір середньомісячної заробітної плати позивача за два останні місяці, що передували звільненню, складає 3865,38 грн, тому саме такий її розмір необхідно враховувати при розгляді позовної вимоги щодо стягнення невиплаченої одноразової допомоги при звільнені на пенсію. За таких обставин, враховуючи, що особа_1 відпрацював на підприємстві Відповідача більше 20 років, тому у відповідності до положень Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки, відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 11596,14 грн (3865,38×3). З урахуванням виплаченої позивачу у серпні 2008 року одноразової вихідної допомоги в розмірі 5400,00 грн, недоплачена сума складає 6196,14 грн. Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне. Відповідно до  ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Таким чином, вихідна допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право згідно з умовами Колективного договору та Галузевої угоди. Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки особа_1 не були виплачені всі належні йому суми при звільненні у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також суд враховує судову практику, що склалася при розгляді судами України справ відповідної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, в якій Постановою Верховного Суду України від 17.08.2019 залишено без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «Центральний ГЗК», та без змін рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.04.2017, яким стягнуто з підприємства на користь колишнього працівника вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені нормою КЗпП України строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, в тому числі і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд враховує, що відповідно до рішення ЄСПЛ «Brumarescu v. Romania» від 28.11.1999, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (справа «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року). Водночас, відповідно до положення ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, Механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки його виплати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 8 лютого 1995 року № 100. Згідно з цією постановою, під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплати. Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати при нарахуванні виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Відповідно до довідки — розрахунку, наданої позивачем, середньогодинна тарифна ставка становить 28,01 грн (а.с.68). Середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням (червень, липень 2008 року) становить 224,09 грн. (28,01 грн * 8 год.). Суд вважає, що саме цей показник слід враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку. За період з 13 серпня 2008 року (наступний день після звільнення) по 03 квітня 2020 року (дата подачі позову) кількість робочих днів склала 2918, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 653894,62 грн (224,09 грн. х 2918 днів). Однак, суд вважає обґрунтованою позицію відповідача про застосування принципу співмірності цієї суми із заявленою сумою невиплаченої вихідної допомоги, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, приходить до висновку про можливість зменшити розмір відшкодувань, визначений статтею 117 КЗпП України, виходячи з наступного. Як встановлено судом, розмір простроченої заборгованості, щодо виникла через несвоєчасну виплату позивачу сум розрахунку при звільненні, передбачених колективним договором, становить 6196,14 грн. Позивач звільнився з підприємства відповідача 12 серпня 2008 року, а до суду з позовом про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся лише у квітні 2020 року, тобто зі спливом майже 12 років. При цьому, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення його права на отримання коштів і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, позивач не обґрунтовує, оскільки посилається у своєму позові на умови Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про його обізнаність з передбаченими ними виплатами; розмір майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не зазначає. Суд також враховує, що відповідач заперечував проти права позивача на отримання іншого розміру виплат вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому факт порушення його права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду. При цьому, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, встановлена судом, є майже в 105 раз більшою, ніж сума невиплаченої позивачу вихідної допомоги. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, яка відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має бути врахована судом, що розглядає справу. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, суд вважає, що буде справедливим пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем у розмірі, який дорівнює подвійному розміру належних йому при звільненні виплат, тобто у розмірі 12388,28 грн. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.           Відповідно до ст.141 ЦПК України  судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він підлягає стягненню з Відповідача в дохід держави в розмірі 840,80 грн, оскільки такий розмір судового збору був мінімальним у справах майнового характеру на час звернення позивача до суду. Керуючись ст.ст.97, 116, 117 КЗпП України, ст.2 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.2−5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст.ст.12, 13, 76−81, 141, 228−229, 265 ЦПК України, суд,- У Х В, А Л И В: Позов особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь особа_1 одноразову допомогу при звільненні у розмірі 6196 (шість тисяч сто дев`яносто шість) гривень 14 коп, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 388 (дванадцять тисяч триста вісімдесят вісім) грн 28 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог — відмовити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Позивач: особа_1, інформація_1, адреса реєстрації місця проживання: адреса_1, рнокпп номер_1. Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», код єдрпоу 00190905, юридична адреса: вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50064. Дата складення повного тексту судового рішення — 30 листопада 2020 року. Суддя                                                                 О. В. Алексєєв