ПРАТ "ІНГЗК": невыплата зарплаты

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області                           Справа № 213/718/20 Номер провадження  2/213/948/20 р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 24 листопада 2020 року                                        місто Кривий Ріг        Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:        головуючого — судді Алексєєва о.в.,        за участю секретаря судового засідання — Гусарової О.С., за участі представника відповідача — Соколовської о.а.        розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за позовом особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості із заробітної плати працівнику, В С Т, А Н О В И В: Позивач особа_1 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в подальшому збільшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача ПрАТ «Інгулецький ГЗК» на його користь одноразову допомогу при виході на пенсію (звільненні в зв`язку з виходом на пенсію) у розмірі тримісячної середньої заробітної плати станом на 07 вересня 2010 року в сумі 11494,32 грн та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 488802,60 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 20 серпня 1981 року до 07 вересня 2010 року працював на підприємстві відповідача, був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. Загальний стаж роботи позивача на підприємстві відповідача становить 29 років 18 днів. При звільненні він мав отримати одноразову допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, що може бути встановлено колективним договором/ галузевою (міжгалузевою), територіальною, генеральною угодою. На підставі п. 6.1 розділу VI Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 20 років і більше — тримісячної середньої заробітної плати. До цього часу такі кошти йому підприємством не виплачені, отже остаточного розрахунку з ним не було проведено. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно наданої відповідачем довідки розмір середньогодинної заробітної плати позивача становить 20,38 грн, розмір середньомісячної заробітної плати — 3831,44 грн. Виходячи з вказаних показників одноразова допомога при виході на пенсію позивача складає 11494,32 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 488802,60 грн. Просить стягнути з відповідача зазначені суми одноразової допомоги при виході на пенсію та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Позивач та його представник особа_2 у судове засідання не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника. Представник відповідача у судовому засіданні підтримала викладені у відзиві заперечення на позов, вважає вимоги позивача безпідставними і необґрунтованими. Пояснила, що станом на час звільнення позивача діяв Колективний договір на 2010−2011 роки, яким передбачено виплату одноразової допомоги працівникам при виході на пенсію за власним бажанням, які досягли пенсійного віку, в залежності від стажу роботи від 20 років і більше — три середньомісячні заробітні плати. Позивач на момент звільнення не досяг загального пенсійного віку для чоловіків 60 років, звільнявся у віці 50 років, тому не мав права на виплату одноразової вихідної допомоги. ПРАТ «інгзк» не є стороною Галузевої угоди 2007−2008 років, на яку посилається позивач, тому позивач помилково вважає, що умови галузевої угоди поширюються на нього. Також зазначила, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку є занадто завищеною і звертає увагу суду на той факт, що різниця між розміром вихідної допомоги та розміром середнього заробітку за час затримки при розрахунку повинна відповідати принципам співмірності і істотності суми заборгованості порівняно з середнім заробітком, тому в разі задоволення позову просить суд врахувати вказані принципи та зменшити розмір відшкодування виплат. Щодо вимоги про стягнення коштів на правову допомогу вважає вказані вимоги необґрунтованими, оскільки не надано доказів про обсяг виконаних робіт представником позивача, квитанції про сплату відповідних сум позивачем. Просить в задоволенні позову відмовити. Крім того, у відзиві представник відповідача зазначає, що одноразова вихідна допомога не є заробітною платою та відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, тому позивач не може вимагати стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати зарплати. Вважають, що до спірних правовідносин слід застосувати тримісячний строк звернення до суду, який позивачем пропущено, оскільки він звільнився з підприємства 07 вересня 2010 року. Ухвалою Інгулецького районного суду міста КривогоРогу Дніпропетровської області від 24 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Ухвалою суду від 06 травня 2020 року задовольнені клопотання представника позивача — адвоката Зеркіна А.С. та представника відповідача особа_3 про витребування доказів у справі. На підставі ухвали від 07 вересня 2020 року прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог. Вислухавши думку представника відповідача, дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши їх в [censored] перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків. Із трудової книжки особа_1, інформація_1, встановлено, що в періоди з 20 серпня 1981 року по 18 лютого 1991 року, з 17 березня 1992 року по 09 лютого 1993 року, з 21 червня 1993 року по 07 вересня 2010 року він працював на підприємстві відповідача. 07 вересня 2010 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно зі ст. 38 КЗпП України (а с. 7−12). Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Із наданої відповідачем довідки про середню заробітну плату за 2 місяці видно, що у липні 2010 року позивачем відпрацьовано 36 годин, заробітна плата склала 733,71 грн, в серпні 2010 року позивач не працював, оскільки перебував на лікарняному, знаходився у відпустці, отриманої заробітної плати не має. Таким чином, за останні 2 місяці, що передували звільненню позивачу нараховано 733,71 грн, середньогодинна заробітна плата склала 20,38 грн, середньомісячна заробітна плата — 3831,44 грн, яка була обрахована наступним чином: 20,38 х (192+ 184): 2, де 192 — норма робочого часу за липень 2010 року, 184 — норма робочого часу за серпень 2010 року (а.с.108).        Також встановлено, що одноразова допомога при виході на пенсію позивачу не виплачувалась. Відповідно до ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Як видно з тексту п.1.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, господарських об`єднань, з однієї сторони (сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в особі її Центрального комітету, з другої сторони (сторона профспілки). Від сторони власників угоду підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду держмайна, Головою ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу, Федерації металургів україни, Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдинг», Повноважним представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію. ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» входить до складу Гірничовидобувного дивізіону Групи Метінвест. Вказана інформація є загальновідомою і в порядку ч.2 ст.81 ЦПК України не підлягає доказуванню, тому суд вважає, що дія зазначеної Галузевої угоди розповсюджується на ПрАТ «ІнГЗК», оскільки її підписано уповноваженим представником, і застосовуються до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі. За таких обставин, суд не приймає заперечення відповідача в тій частині, що умови Галузевої угоди не розповсюджуються на відповідача. Як видно із Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки ця Угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині обумовленими окремими пунктами (п.1.4.). Відповідно до п.1.7. Угоди її норми і положення є обов`язковими, як мінімальні гарантії, при укладанні колективних договорів на підприємствах, що знаходяться в сфері дії Сторін, які її підписали, і залишається чинною у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого її укладено (п.1.5.). Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Угоди, передбачено виплачувати працівникам при виході на пенсію за рахунок коштів підприємства одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не менше: тримісячної середньої заробітної плати при стажі від 20 і більше років. Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників. Так, пунктом 7.13 Колективного договору на 2010−2011 роки між генеральним директором Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький ГЗК» (правонаступником якого є відповідач) та первинною організацією профспіфспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України ВАТ «Інгулецький ГЗК» (далі Колективний договір) встановлено зобов? язання підприємства виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті, зокрема: від 20 і більше років — три середньомісячні заробітні плати (а. с. 55). Тобто, Галузевою Угодою передбачено виплату при виході на пенсію працівнику одноразової допомоги залежно від стажу. При цьому, Колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої Угоди, оскільки встановлює досягнення відповідного віку  як обов? язкову умову для виплати такої допомоги. Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Відповідно до ст. 9 вказаного Закону  положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі. Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Отже, враховуючи, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням мав більше 20 років стажу роботи на підприємстві відповідача, то на нього розповсюджується дія пункту 6.1 Галузевої угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути виплачена вихідна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, у зв`язку з чим суд вважає, що позивач правомірно звернувся до відповідача з такою вимогою. Також суд враховує судову практику у справах даної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, в якій Верховний Суд України визнав необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов`язком відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника. Як зазначено вище, розмір середньомісячної заробітної плати позивача за два останні місяці, що передували звільненню, складає 3831,44 грн, тому саме такий її розмір необхідно враховувати при розгляді позовної вимоги щодо стягнення невиплаченої одноразової допомоги при звільнені на пенсію. За таких обставин, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу одноразову вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 11494,32 грн. Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне. Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки особа_1 не були виплачені всі належні йому суми при звільненні у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також суд враховує судову практику, що склалася при розгляді судами України справ відповідної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, в якій Постановою Верховного Суду України від 17.08.2019 залишено без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «Центральний ГЗК», та без змін рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.04.2017, яким стягнуто з підприємства на користь колишнього працівника вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені нормою КЗпП України строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, в тому числі і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд враховує, що відповідно до рішення ЄСПЛ «Brumarescu v. Romania» від 28.11.1999, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (справа «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року). Водночас, відповідно до положення ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, Механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки його виплати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 8 лютого 1995 року № 100. Згідно з цією постановою, під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплати. Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати при нарахуванні виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Відповідно до довідки — розрахунку, наданої позивачем, середньогодинна тарифна ставка становить 20,38 грн. (733,71 грн: 36 год.) (а.с.108). Середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням (липень, серпень 2010 року) становить 178,20 грн. (3831,44: ((22+21):2). Суд вважає, що саме цей показник слід враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку. За період з 07.09.2010 (день звільнення) по 20.02.2020 року (дата подачі позову) кількість робочих днів склала 2370, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 422 334 грн (178,20 грн. х 2370 днів). Однак, суд вважає обґрунтованою позицію відповідача про застосування принципу співмірності цієї суми із заявленою сумою невиплаченої вихідної допомоги, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, приходить до висновку про можливість зменшити розмір відшкодувань, визначений статтею 117 КЗпП України, виходячи з наступного. Як встановлено судом, розмір простроченої заборгованості, щодо виникла через несвоєчасну виплату позивачу сум розрахунку при звільненні, передбачених колективним договором, становить 11494,32 грн. Позивач звільнився з підприємства відповідача 07.09.2010, а до суду з позовом про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся лише у лютому 2020 року, тобто зі спливом майже 10 років. При цьому, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення його права на отримання коштів і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, позивач не обґрунтовує, оскільки посилається у своєму позові на умови Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про його обізнаність з передбаченими ними виплатами; розмір майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не зазначає. Суд також враховує, що відповідач заперечував проти права позивача на отримання виплат вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому факт порушення його права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду. При цьому, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, встановлена судом, є майже в 36 раз більшою, ніж сума невиплаченої позивачу вихідної допомоги. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, яка відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має бути врахована судом, що розглядає справу. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, суд вважає, що буде справедливим пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, стягнути з Відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем у розмірі, який дорівнює подвійному розміру належних йому при звільненні виплат, тобто у розмірі 22988,64 грн. Вирішуючи питання щодо строку позовної давності, суд виходить із наступного. Відповідно до  ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Частиною 1 ст.233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць — у справах про звільнення; три місяці — щодо вирішення інших трудових спорів. Однак, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15.10.2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, у системному зв`язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Аналіз наведених норм, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Враховуючи, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право згідно з умовами Колективного договору та Галузевої угоди, суд приходить до висновку, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу положень ч.2 ст.233 КЗпП України, тому доводи представника відповідача про застосування до вимог особа_1 строків позовної давності є безпідставними. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст.141 ЦПК України  судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже, враховуючи, що Позивач звільнений від сплати судового збору, він підлягає стягненню з Відповідача в дохід держави в розмірі 840,80 грн., оскільки такий розмір судового збору був мінімальним у справах майнового характеру на час звернення позивача до суду. Керуючись ст.ст.97, 116, 117 КЗпП України, ст.2 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.2−5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст.ст.81, 141, 228−229, 265 ЦПК України, суд,- У Х В, А Л И В: Позов особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості із заробітної плати працівнику- задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь особа_1 одноразову допомогу при звільненні у розмірі 11 494 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн 32 коп. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 988 (двадцять дві тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 64 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог — відмовити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Позивач: особа_1, інформація_1, адреса реєстрації місця проживання: адреса_1, рнокпп номер_1. Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», код єдрпоу 00190905, юридична адреса: вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50064. Дата складення повного тексту судового рішення — 27 листопада 2020 року. Суддя                                                                 О. В. Алексєєв