ПРАТ "ІНГЗК": невыплата зарплаты

г Ингулецкий районный суд города Кривого Рога Днепропетровской области
Дело №213/3369/21
Номер производства 2/213/2122/21

Р И Ш Е Н Н Я 
И М Е Н Е М У К Р, А И Н И 

16 ноября 2021 г. Кривой Рог

Ингулецкий районный суд города Кривого Рога Днепропетровской области в составе судьи [К.] Н.В., рассмотрев в порядке упрощенного искового производства без вызова сторон исковое заявление особа_1, представителя истца — адвоката [М.] [И.] Витальевича к Приватного акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» о взыскании заработной платы и среднего заработка за время задержки расчета при увольнении,
В С Т, А Н О В И В:
Представитель истца [М.] И.В. обратился в суд в интересах особа_1 с указанным иском и просит взыскать в пользу истца в счет невыплаченной заработной платы в виде единовременного пособия при увольнении в размере 4271, 95 грн, средний заработок за время задержки расчета при увольнении по п.эриод с 06.01.2009 по 20.08.2021 на сумму 90 000 грн.
В обоснование исковых требований отметил, что с 16 августа 1968 по 05 января 2009 особа_1 работал на ЧАО «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» и уволился 05 января 2009 по собственному желанию в связи с выходом на пенс.
07 августа 2021 года истец узнал, что предприятие обязано было выплатить ему единовременное пособие при увольнении в размере 3-х месячных средних заработных плат, поскольку его общий стаж роботи на предприятии ответчика составляет более 20 лет, что предусмотрено Соглашением горно-металлургического комплекса Украины на 2007−2008 годы.
Ответчик не выполнил указанную обязанность и не осуществил в пользу истца указанной выплаты.
С учетом средней заработной палаты истца из расчета за 2 последних месяца, предшествовавших увольнению и выплаченной единовременной помощи при увольнении в размере 1403, 00 грн, размер невыплаченной заработной платы составляет 4271, 95 грн.глаз просит взыскать с ответчика.
За время задержки расчета при увольнении за период с 06.01.2009 по 20.08.2021 общая сумма среднего заработка составила 278016, 80 грн. Учитывая принцип справедливости и соразмерности истец просит взыскать с ответчика счет среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в сумме 90 000 грн.

24 сентября 2021 года от представителя ответчика поступил отзыв на иск, в котором отмечает, что не согласен с утверждениями поистца. Ответчик в своей работе руководствуется Коллективным договором, и на момент увольнения истца в 2009 году действовал Коллективный договор на 2007−2008 годы, заключенный между Генеральным директором Открытого акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» (название предприятия в то время) лице первичной организации профсоюза трудящихся металлургической и горнодобывающей промышленности ОАО «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат». Согласно п.п.1 пункту 3.11 Коллективного договора единовременная помощь выплачивается работникам, уже имеющим или получающим в 2007−2008 годах право на трудовую пенсию по возрасту на льготных условиях, на трудовую пенсию по инвалидности, в случае потери кормильца, на трудовую пенсию за выслугу лет и в случае их увольнение с работы по собственному желанию в связи с выходом на пенсию до достижения ими общего пенсионного возраста (мужчины -60, женщины -55 лет), при непрерывном стаже работы на предприятии от 20 лет и бдольше — 3 месячных оклада.
Ответчик не является стороной Отраслевого соглашения горно-металлургического комплекса на 2007−2008 годы и его подписантом, поэтому его положение не распространяется на ответчика. Утверждение истца относительно того, что он имел право при увольнении на выходное пособие в размере трех среднемесячных заработных плат считаются безосновательными и необоснованными.
Сумму среднего заработка за время задержки расчета при увольнении считают необоснованно завышенной, поскольку она почти в 21 раз есть больша, чем сумма самой единовременной помощи. Просят учесть выводы Верховного суда по указанному вопросу, который определил, что справедливым и пропорциональным размером среднего заработка за время задержки расчета при увольнении будет ориентирован трехкратный размер самого невыплаченного выходного пособия, применить принцип соразмерности между заявленной суммой и суммой невыплаченной единовременной помощи и в случае принятия решения об удовлетворении иска размер среднего заработка за время задержки при расчетеку должно составлять около 13 000 грн. Просит отказать в удовлетворении иска в полном объеме, а в случае принятия решения о взыскании единовременного пособия и среднего заработка за время задержки расчета при увольнении применить принцип соразмерности между заявленной суммой и взысканной суммой.
Также в отзыве отмечают, что к спорным правоотношениям судом должен быть применен срок исковой давности.
Кроме того, представителем ответчика подано заявление о применении срока исковой давности, по его мнению, единовременная помощь работникам, выходящим на пенсию, и средний заработок за задержку расчета при увольнении не является основной или дополнительной заработной платой, поэтому к исковым требованиям истца должна применяться исковая давность сроком в три месяца.
28 сентября 2021 года от представителя истца поступило заявление, в котором отмечает, что правильность правовой позиции истца подтверждается выводами ВС по результатам пересмотра гражданских дел №213/817/20, №213/719/20. В ришении №8-рп/2013 от 15.10.2013 Конституционный суд отметил, что понятия «заработная плата» и «оплата труда» равнозначны в аспекте наличия у сторон, находящихся в трудовых отношениях, прав и обязанностей по оплате труда. Под заработной платой необходимо понимать все выплаты, на получение которых работник имеет право согласно условиям Трудового договора и в соответствии с государственными гарантиями, независимо от того, было ли произведено начисление таких выплат. Нарушение законодательства об оплате трудае ограничивается любым сроком обращения работника в суд с соответствующим иском. Поэтому применение исковой давности по данному иску недопустимо. Кроме того, исковая давность применяется только к обоснованным исковым требованиям, поэтому подавая такое заявление ответчик косвенно признает обоснованность заявленных требований истца.
По постановлению Ингулецкого районного суда Кривого Рога Днепропетровской области от 03 сентября 2021 года открыто производство по делу. Ее рассмотрение назначено в порядкеу упрощенного искового производства без уведомления сторон. По постановлению суда от 01 октября 2021 отказано представителю ответчика в истребовании доказательств от истца.
Исследовав письменные материалы дела, суд считает установленными следующие обстоятельства.
С 16 августа 1968 года по 05 января 2009 года особа_1 работал на предприятии ответчика. 05.01.2009 уволен по собственному желанию согласно ст. 38 КЗоТ Украины в связи с уходом на пенсию по возрасту (а с. 15, 17). Общий стаж его работы составляет40 лет 4 месяца 20 дней.
При увольнении истцу произведен расчет подлежащих выплате начислений, среди которых единовременная помощь при увольнении пенсионеру в размере 1403, 00 грн (а.с.16).
Среднемесячная заработная плата лицо_1 за ноябрь-декабрь 2008 года составляет 1891, 65 грн, среднедневная — 87, 98 грн, среднечасовая — 11, 03 грн. Всего отработано 239, 0 часов, норма рабочего времени за ноябрь 2008 года — 160, 0 ч (20 дней), за декабрь 2008 года — 183, 0 часов (23 дня), что видно из доотки ПАО «ингок» от 16.07.2021 №10/4182 (а.с.14).
27 февраля 2007 года по реестровому номеру 12 в Министерстве труда и социальной политики Украины зарегистрировано Отраслевое соглашение горно-металлургического комплекса Украины на 2007−2008 годы (далее — Отраслевое соглашение).
От стороны собственников соглашение подписано Министром промышленной политики Украины, Председателем Фонда госимущества, Председателем совета Всеукраинского объединения областных организаций работодателей предприятий металлургического комплекса, Федерации металлурговстраны, Генеральным директором ООО «Метинвест Холдинг», Полномочным представителем группы предприятий, производящих металлопродукцию и другими.
Согласно п. 1.4. Отраслевого соглашения — соглашение действует непосредственно и распространяется на всех работников, заключивших трудовые договоры с предприятиями горно-металлургического комплекса Украины, независимо от форм собственности и хозяйствования, а также в части, оговоренной отдельными пунктами,  — на лиц, требующих особой социальной поддержки согласно из п. 6.14.
ПУнктом 1.7. Отраслевого соглашения предусмотрено, что нормы и положения соглашения являются обязательными для применения как минимальные гарантии при заключении коллективных договоров на предприятиях, находящихся в сфере действия подписавших его сторон.
Согласно п. 1.13. — Соглашение вступает в силу с 01 января 2007 года и действует до заключения нового соглашения или пересмотра этого соглашения в целом или отдельных его положений.
Пунктом 6.1. Отраслевого соглашения предусмотрено, что сторона собственника за счет средств предприятия в порядке и наязыках, предусмотренных коллективным договором обязуется выплачивать работнику при выходе на пенсию единовременную помощь в размере, зависимом от стажа его работы на предприятии, но не менее: при стаже работы от 7, 5 до 15 лет — среднемесячной заработной платы; от 15 до 20 лет — двухмесячной средней заработной платы; 20 и более лет — трехмесячной средней заработной платы (а. с. 21−37).

Изложенным обстоятельствам соответствуют обстоятельства, регулируемые нормами Кодекса о труде. При этом судом проверены сроки обращения с иском в суд, о котором заявлено представителем ответчика.
Согласно требованиям ст.47 КЗоТ Украины собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать работнику надлежаще оформленную трудовую книжку, произвести с ним расчет в сроки, указанные в ст.116 КЗоТ Украины.
Согласно ч. 2 ст. 97 КЗоТ Украины формы и системы оплаты труда, нормы труда, расценки, тарифные сетки, ставки, схемы должностных окладов, условия введения иразмеры надбавок, доплат, премий, вознаграждений и других поощрительных, компенсационных и гарантийных выплат устанавливаются предприятиями, учреждениями, организациями самостоятельно в коллективном договоре с соблюдением норм и гарантий, предусмотренных законодательством, генеральными и отраслевыми (региональными) соглашениями. Если коллективный договор на предприятии, в учреждении, организации не заключен, собственник или уполномоченный им орган обязан согласовать эти вопросы с выборным органом первичного профсоюзногоорганизации (профсоюзным представителем), представляющей интересы большинства работников, а в случае его отсутствия — с другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом.
Согласно ст.15 Закона Украины «Об оплате труда», хозрасчетные предприятия самостоятельно в коллективном договоре с соблюдением норм и гарантий, предусмотренных законодательством, генеральными и отраслевыми (региональными) соглашениями, устанавливают условия и размеры оплаты труда работников.
Согласно ч. 1 ст. 5 ЗаконаУкраины «О коллективных договорах и соглашениях» условия коллективных договоров и соглашений, заключенных в соответствии с действующим законодательством, являются обязательными для предприятий, на которые они распространяются, и заключивших их сторон.
Согласно ст. 9 указанного Закона положения коллективного договора распространяются на всех работников предприятий независимо от того, являются ли они членами профсоюза и являются обязательными как для работодателя, так и для работников предприятия. Положение генеральной, отраслевой (межотраслевой), территорииториальные соглашения действуют непосредственно и являются обязательными для всех субъектов, находящихся в сфере действия подписавших соглашение сторон. Требования Отраслевого соглашения распространяются все предприятия соответствующей отрасли.
Согласно ст. 19 Закона Украины «Об организациях работодателей, их объединениях, правах и гарантиях их деятельности» организации работодателей, их объединения в соответствии с законодательством принимают участие в ведении переговоров по заключению коллективных договоров и соглашений и в пределах своих полномочийдают коллективные договоры и соглашения, осуществляют контроль и обеспечивают их выполнение.
Статьей 16 КЗоТ Украины установлено, что условия коллективного договора, ухудшающие по сравнению с действующим законодательством и соглашениями положение работников, недействительны.
ЧАО «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» относится к предприятиям металлургической и горнодобывающей промышленности Украины. Поэтому условия Отраслевого соглашения распространяется на ЧАО «ингок». Учитывая изложенное, Соглашение распространяется на истца яна такого, который заключил трудовой договор с предприятием горно-металлургического комплекса Украины (п. 1.4 Соглашения).
Поэтому утверждение представителя ответчика о том, что условия Соглашения не распространяются на ЧАО «ингок», суд отклоняет как безосновательные.
При этом суд критически относится к изложенным в отзыве обстоятельствам относительно того, что на предприятии действует свой Коллективный договор, заключенный между Дирекцией и трудовым коллективом, пунктом 3.11 которого предусмотрена выплата единовременной материальной помощи лицам, имеющим право на пенсию, при непрерывном стаже работы соответствующей продолжительности, в размерах в зависимости от месячных окладов (а не заработных плат), поскольку соответствующие доказательства суду не предоставлены.
Также суд учитывает судебную практику по делам данной категории, в частности по делу №212/908/17-ц от 19.08.2019, в котором Верховный Суд Украины признал необходимость применения к спорным правоотношениям условий Отраслевого Соглашения, выполнение которого является обязанностью ответчика, а не Коллективного договора, положения которого поусугубляют положение работника.
Учитывая, что истец на момент выхода на пенсию по собственному желанию имел более 20 лет стажа работы на предприятии ответчика, на него распространяется действие пункта 6.1. Отраслевого соглашения. Условия Коллективного договора предприятия ухудшают положение истца по сравнению с условиями Отраслевого Соглашения по основаниям получения единовременного пособия при выходе на пенсию в размере трех среднемесячных заработных плат, обязательных к выполнению ответчиком, являющимсяоснованием для взыскания с ответчика в пользу истца невыплаченной суммы выходного пособия.
Статьей 116 КЗоТа Украины предусмотрено, что при увольнении работника выплата всех сумм, принадлежащих ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольненииние, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае должен в указанный в этой статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 26 февраля 2020 г. по делу № 821/1083/17 отметила, что надлежащими уволенному работнику суммами необходимо понимать все выплаты, на получение которыхработник имеет право по состоянию на дату увольнения согласно условиям Трудового договора и в соответствии с государственными гарантиями, установленными законодательством для лиц, состоящих в трудовых правоотношениях с работодателем (заработная плата, компенсация за неиспользованные дни отпуска, выходное пособие и т.п.).
В соответствии с предписаниями ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, присутности спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм — собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, когда спор решен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, и выносит решение по существу спора.
Следовательно, непроведение по вине собственника или уполномоченного им органа расчета с работником в указанные сроки является основанием для ответственности, предусмотренной статьей 117 Кодекса, то есть выплаты работнику его среднего заработка за все время задержки по дню фактического расчета.
Материалами дела установлено и ответчиком не оспаривается, что особа_1 отработал на предприятии ответчика 40 лет 4 месяца 20 дней, поэтому в соответствии с положениями Отраслевойсоглашения горно-металлургического комплекса Украины на 2007−2008 годы, ответчик обязан был выплатить ему единовременное выходное пособие при выходе на пенсию в размере трех среднемесячных заработных плат, что составляет 5674, 95 грн. (1891, 65 грн (среднемесячная заработная плата) х 3). С учетом выплаченной суммы единовременного пособия при увольнении в размере 1403 грн, истец имеет право на выплату единовременного выходного пособия в связи с выходом на пенсию в размере 4271, 95 грн.
Поскольку в деньувольнення особа_1 05 января 2009 года ответчик не произвел надлежащую выплату истцу выходного пособия при увольнении суд приходит к выводу о том, что не проведение по вине собственника или уполномоченного им органа расчета с работником в определенные законом сроки является основанием для ответственности, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины, а именно выплаты работнику его среднего заработка за все время задержки по дню фактического расчета.
Механизм осуществления расчета среднего заработка за времязадержки его выплаты определены Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины от 8 февраля 1995 года № 100. Согласно этому постановлению во время его проведения следует использовать формулу, по которой подсчитывается период задержки за рабочие дни с использованием данных о среднем заработке истца, исходя из выплат за последние два календарных месяца работы, предшествующие события, с которой связана данная выплата.
Согласно п.5 Порядка вычисления срединой заработной платы при начислении выплат в случае сохранения средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной (часовой) заработной платы.
Согласно справке, предоставленной истцом, его среднечасовая заработная плата составляет 11, 03 грн. Среднедневная заработная плата истца за два последних месяца до увольнения (ноябрь, декабрь 2008 года) составляет 87, 98 грн. Суд считает, что именно этот показатель следует учитывать при исчислении суммы среднего заработка за время затримки расчета.
За период с 06 января 2009 года (следующий день после увольнения) по 20 августа 2021 года (дата подачи иска) количество рабочих дней составило 3170, сумма среднего заработка за время задержки расчета составляет 278869, 60 грн (87, 98 грн. х 3170 дней)).
Следует отметить, что возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направлено на компенсацию работнику имущественных потерь, которые он несет в результате несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
Общим признаком цисвободно-правовой ответственности есть ее компенсаторный характер. Меры гражданско-правовой ответственности ориентированы не на наказание должника, а на восстановление имущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно части 1 статьи 9 ГК Украины такая направленность присуща и мере ответственности работодателя, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины.
Обращаясь с требованием о взыскании возмещения, определенного исходя из среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, согласно статье 117 КЗоТ Украины, истец не должен доказывать размер имущественных потерь, которые он понес. Поэтому оценка таких потерь работника, связанных с задержкой расчета при увольнении, не преследует цель установления точного их размера. Суд должен ориентировочно оценить размер имущественных потерь, которые, как можно было бы разумно предположить, мог понести истец.
Однако, установленный статьей 117 КЗоТ Украины механизм компенсации работодателем работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнениинии не предполагает четких критериев оценки пропорциональности по учету справедливого и разумного баланса между интересами работника и работодателя.
Работник слабее, чем работодатель стороной в трудовых правоотношениях. В то же время в указанных отношениях работник должен действовать добросовестно по реализации своих прав, а интересы работодателя также должны быть учтены. То есть, должен быть соблюден разумный баланс между интересами работника и работодателя.
Такой вывод указан в постановлении ВеликойПалаты Верховного Суда от 26 июня 2019 г. по делу № 761/9584/15-ц.
Суд отмечает, что истец по делу, учитывая принцип справедливости и соразмерности, просит взыскать средний заработок за время задержки расчета при увольнении сумме 90 000 грн., то есть не за весь период задержки и не в полном размере.
Вместе с тем, указанный размер среднего заработка за время задержки расчета при увольнении более чем в 21 раз превышает размер задолженности с невыплаченного истцу при увольнении материальной помощи (4271, 95 грн), что очевидно непропорциональным следствием правонарушения и несправедливым в отношении работодателя.
Судебная практика по рассмотрению аналогичных дел по взысканию среднего заработка за время задержки расчета свидетельствует о применении принципа соразмерности между взысканной суммой задолженности и средним заработком за время задержки расчета с учетом правовой позиции Большой Палаты Верховного Суда от 26 июня 2019 г. по делу № 761/9584/ 15-ц, а именно в постановлениях Верховного Суда от 02 декабря 2020 года по делу № 152/1957/15-ц, от 16 ноября 2020 года по делу № 264/4076/18 и от 07 октября 2020 по делу № 607/12175/16-ц, от 09 июня 2021 г. по делу №213/719/20
Суд считает обоснованной позицию ответчика о применении принципа соразмерности размера среднего заработка, подлежащего взысканию с заявленной суммой невыплаченного выходного пособия, поэтому, исходя из принципов разумности, справедливости и пропорциональности, пришел к выводу о возможностиь уменьшение ее размера.
При этом суд учитывает: размер просроченной задолженности работодателя по выплате работнику при увольнении всех причитающихся сумм, предусмотренных на день увольнения трудовым законодательством, коллективным договором, соглашением или трудовым договором; период задержки (просрочки) выплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм; вероятный рразмер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника; другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом взыскания сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении.
Истец уволился с предприятия 05.01.2009, а в суд с иском о взыскании принадлежащих ему при освобождении выплат обратился 20.08.2021, то есть более чем через двенадцать лет. При этом с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения его права на получение средств и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм, истец не обосновывает.
Учитывая очевидную несоизмеримость заявленных к взысканию сумм, суд считает, что будет справедливым, пропорциональным и соответствующим обстоятельствам дела, взыскать с ответчика сумму среднего заработка за время затраимки расчета с истцом на сумму 30 000 грн. Указанная сумма не отражает действительного размера имущественных потерь истца, связанных с задержкой расчета при увольнении, а является лишь ориентировочной оценкой потерь, которые разумно можно было бы предусмотреть с учетом статистических усредненных показателей.

По заявлению представителя ответчика о применении срока исковой давности к данным исковым требованиям, суд отмечает следующее.
Согласно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗоТ Украины работник может обратиться заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения копии приказа о увольнения или со дня выдачи трудовой книжки. В случае нарушения законодательства об оплате труда работник вправе обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения любымсроком.
Согласно ст. 2 Закона Украины «Об оплате труда» структура заработной платы состоит из основной заработной платы, дополнительной заработной платы, а также других поощрительных и компенсационных выплат. К ним относятся выплаты в форме вознаграждений по итогам работы за год, премии по специальным системам и положениям, выплаты в рамках грантов, компенсационные и другие денежные и материальные выплаты, не предусмотренные актами действующего законодательства или производимые сверх установленныхуказанными актами нормы.
Решением Конституционного Суда № 8-рп/2013 от 15.10.2013 предоставлено официальное толкование положения ч. 2 ст. 233 КЗоТ Украины и ст.ст. 1, 12 Закона Украины «Об оплате труда», разъяснено, что в случае нарушения работодателем законодательства об оплате труда не ограничивается любым сроком обращения работника в суд с иском о взыскании заработной платы, причитающейся ему, то есть всех выплат, на которые работник имеет право согласно условиям Трудового договора и в соответствии сержавных гарантий, установленных законодательством, в том числе и за время простоя, имевшего место не по вине работника, независимо от того, было ли произведено работодателем начисление таких выплат.
Поскольку выходное пособие является денежной выплатой, предусмотренной актами действующего законодательства и входит в структуру заработной платы, исковые требования по ее выплате не ограничиваются любым сроком обращения в суд в силу положений ч.2 ст.233 КЗоТ Украины, поэтому доводы представителя ответчика применениек требованиям особа_1 последствий пропуска им сроков исковой давности безосновательны.
Указанное согласовывается с правовой позицией указанной в Постановлении Кассационного гражданского суда в составе Верховного Суда от 05.12.2018 г. по делу № 134/1781/16-ц.
Таким образом, исковые требования подлежат частичному удовлетворению.
В соответствии с ч.1 ст.141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований, поэтому с ответчика в пользу государства подлежит взысканию судебный сборбир в размере 908, 00 грн. Также подлежит частичному взысканию с ответчика в пользу истца судебный сбор, уплаченный им по требованию удержания среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в размере 302, 67 грн.

Руководствуясь ст.ст. 16, 47, 97, 116, 117, 233, 238 КЗоТ Украины, ст.ст. 2−5, 9 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях», ст. 19 Закона Украины «Об организациях работодателей, их объединениях, правах и гарантиях их деятельности», ст. ст. 7, 12, 13, 76−81, 89, 141, 258, 263−265, 274, 279 ГПК Украины, суд
У Х В, А Л И В:

Исковые требования особа_1, представителя истца — адвоката [М.] [И.] Витальевича к Частному акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» об удержании заработной платы и среднего заработка за время задержки расчета при увольнении удовлетворить частично.
Взыскать с Частного акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» в пользу особа_1 единовременную помощь в связи с выходомна пенсию в размере 4271 (четыре тысячи двести семьдесят одна) гривна 95 копеек, средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 06 января 2009 года по 20 августа 2021 в сумме 30 000 (тридцать тысяч) гривен, а всего — 34 (тридцать четыре тысячи двести семьдесят одна) гривна 95 копеек.
В остальном иска отказать.
Взыскать с Частного акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» в доход государства судебный сбор на сумму 908 (девятьсот восемь) гривен 00 коп.
Взыскать с Частного акционерного общества «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» в пользу особа_1 судебный сбор в сумме 302 (триста две) гривны 67 коп.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока для подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу после возвращения апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытие апелляционнойного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Апелляционная жалоба на решение суда подается в течение тридцати дней со дня составления полного судебного решения непосредственно в Днепровский апелляционный суд.

Истец: лицо_1, адрес_1, рнокпп: номер_1.
Ответчик: Частное акционерное общество «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат», ул. Рудная, 47, г. Кривой Рог, Днепропетровская область, код егрпоу: 00190905.



Судья Н. В. [К.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:



г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/3369/21
Номер провадження 2/213/2122/21

Р І Ш Е Н Н Я 
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 

16 листопада 2021 року м.Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі судді Князєвої Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву особа_1, представника позивача — адвоката [М.] Ігоря [В.] до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
В С Т, А Н О В И В:
Представник позивача [М.] І.В. звернувся в суд в інтересах особа_1 із зазначеним позовом та просить стягнути на користь позивача в рахунок невиплаченої заробітної плати у виді одноразової допомоги при звільненні у розмірі 4271, 95 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2009 по 20.08.2021 у сумі 90 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 16 серпня 1968 року по 05 січня 2009 року особа_1 працював на ПРАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» та звільнився 05 січня 2009 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.
07 серпня 2021 року позивач дізнався, що підприємство зобов`язано було виплатити йому одноразову допомогу при звільненні у розмірі 3-х місячних середніх заробітних плат, оскільки його загальний стаж роботи на підприємстві відповідача складає понад 20 років, що передбачено Угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки.
Відповідач не виконав вказаного обов`язку та не здійснив на користь позивача зазначеної виплати.
З урахуванням середньої заробітної палати позивача із розрахунку за 2 останні місяці, що передували звільненню та виплаченої одноразової допомоги при звільненні в розмірі 1403, 00 грн, розмір невиплаченої заробітної плати складає 4271, 95 грн., який позивач просить стягнути з відповідача.
За час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2009 по 20.08.2021 загальна сума середнього заробітку склала 278016, 80 грн. Враховуючи принцип справедливості та співмірності позивач просить стягнути з відповідача в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 90 000 грн.

24 вересня 2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначає, що не погоджується із твердженнями позивача. Відповідач у своїй роботі керується Колективним договором, та на момент звільнення позивача в 2009 році діяв Колективний договір на 2007−2008 роки, укладений між Генеральним директором Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (назва підприємства на той час) та трудовим колективом в особі первинної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат». Відповідно до п.п.1 пункту 3.11 Колективного договору одноразова допомога виплачується працівникам, які вже мають або отримують у 2007−2008 роках право на трудове пенсію за віком на пільгових умовах, на трудову пенсію по інвалідності, в разі втрати годувальника, на трудову пенсію за вислугу років та в разі їх звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію до досягнення ними загального пенсійного віку (чоловіки -60, жінки -55 років), при безперервному стажі роботи на підприємстві від 20 років і більше — 3 місячні оклади.
Відповідач не є стороною Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу на 2007−2008 роки та її підписантом, тому її положення не поширюється на відповідача. Твердження позивача щодо того, що він мав право при звільненні на вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат вважають безпідставними і необґрунтованими.
Суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вважають необґрунтовано завищеною, оскільки вона майже в 21 раз є більша, ніж сума самої одноразової допомоги. Просять врахувати висновки Верховного суду з вказаного питання, який визначив, що справедливим та пропорційним розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде орієнтовано трикратний розмір самої невиплаченої вихідної допомоги, застосувати принцип співмірності між заявленою сумою та сумою невиплаченої одноразової допомоги та в разі прийняття рішення про задоволення позову розмір середнього заробітку за час затримки при розрахунку має становити близько 13 000 грн. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а в разі прийняття рішення про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосувати принцип співмірності між заявленою сумою та сумою, що буде стягнута.
Також у відзиві зазначають, що до спірних правовідносин судом має бути застосований строк позовної давності.
Крім того, представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності, на його думку одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію, і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не є основною чи додатковою заробітною платою, тому до позовних вимог позивача повинна застосовуватися позовна давність строком у три місяці.
28 вересня 2021 року від представника позивача надійшла заява, в якій зазначає, що правильність правової позиції позивача підтверджується висновками ВС за наслідками перегляду цивільних справ №213/817/20, №213/719/20. У рішенні №8-рп/2013 від 15.10.2013 Конституційний суд зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці» є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав та обов`язків щодо оплати праці. Під заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат. Порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом. Тому застосування позовної давності за даним позовом неприпустимо. Окрім того, позовна давність застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог, тому подаючи таку заяву відповідач опосередковано визнає обґрунтованість заявлених вимог позивача.
Ухвалою Інгулецького районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 вересня 2021 року відкрито провадження у справі. Її розгляд призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою суду від 01 жовтня 2021 року відмовлено представнику відповідача у витребуванні доказів від позивача.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.
З 16 серпня 1968 року по 05 січня 2009 року особа_1 працював на підприємстві відповідача. 05.01.2009 звільнений за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію за віком (а с. 15, 17). Загальний стаж його роботи становить 40 років 4 місяці 20 днів.
При звільненні позивачу проведено розрахунок належних до виплати нарахувань, серед яких одноразова допомога при звільненні пенсіонеру в розмірі 1403, 00 грн (а.с.16).
Середньомісячна заробітна плата особа_1 за листопад-грудень 2008 року становить 1891, 65 грн, середньоденна — 87, 98 грн, середньогодинна — 11, 03 грн. Усього відпрацювано 239, 0 годин, норма робочого часу за листопад 2008 року — 160, 0 год (20 днів), за грудень 2008 року — 183, 0 годин (23 дні), що видно із довідки ПАТ «інгзк» від 16.07.2021 №10/4182 (а.с.14).
27 лютого 2007 року за реєстровим номером 12 в Міністерстві праці та соціальної політики України зареєстровано Галузеву угоду гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 року (далі — Галузева угода).
Від сторони власників угоду підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду держмайна, Головою ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу, Федерації металургів України, Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдинг», Повноважним представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію та іншими.
Відповідно до п. 1.4. Галузевої угоди — угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали трудові договори з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині, обумовленій окремими пунктами,  — на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки згідно з п. 6.14.
Пунктом 1.7. Галузевої угоди передбачено, що норми і положення угоди є обов`язковими для застосування як мінімальні гарантії при укладанні колективних договорів на підприємствах, що знаходяться в сфері дії сторін, які її підписали.
Відповідно до п. 1.13. — Угода набирає чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової угоди або перегляду цієї угоди в цілому або окремих її положень.
Пунктом 6.1. Галузевої угоди передбачено що сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором зобов`язується виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі роботи від 7, 5 до 15 років — середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років — двомісячної середньої заробітної плати; 20 і більше років — тримісячної середньої заробітної плати (а. с. 21−37).

Викладеним обставинам відповідають обставини, що регулюються нормами Кодексу Законів про працю. При цьому судом перевірено строки звернення з позовом до суду, про який заявлено представником відповідача.
Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці», госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Відповідно до ст. 9 вказаного Закону положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності» організації роботодавців, їх об`єднання відповідно до законодавства беруть участь у веденні переговорів з укладення колективних договорів і угод та у межах своїх повноважень укладають колективні договори і угоди, здійснюють контроль та забезпечують їх виконання.
Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» відноситься до підприємств металургійної і гірничодобувної промисловості України. Тому умови Галузевої угоди розповсюджується на ПРАТ «інгзк». Зважаючи на викладене, Угода поширюється на позивача як на такого, який уклав трудовий договір з підприємством гірничо-металургійного комплексу України (п. 1.4 Угоди).
Тому твердження представника відповідача про те, що умови Угоди не розповсюджуються на ПРАТ «інгзк», суд відхиляє як безпідставні.
При цьому суд критично ставиться до викладених у відзиві обставин стосовно того, що на підприємстві діє свій Колективний договір, укладений між Дирекцією та трудовим колективом, пунктом 3.11 якого передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги особам, які мають право на пенсію, при безперервному стажі роботи відповідної тривалості, у розмірах залежно від місячних окладів (а не заробітних плат), оскільки відповідних доказів суду не надано.
Також суд враховує судову практику у справах даної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц від 19.08.2019, в якій Верховний Суд України визнав необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов`язком відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.
Враховуючи, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням мав більше 20 років стажу роботи на підприємстві відповідача, то на нього розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди. Умови Колективного договору підприємства погіршують становище позивача в порівнянні з умовами Галузевої Угоди щодо підстав отримання одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, які є обов`язковою до виконання відповідачем, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої суми вихідної допомоги.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до приписів ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум — власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Матеріалами справи встановлено та відповідачем не оспорюється, що особа_1 відпрацював на підприємстві відповідача 40 років 4 місяці 20 днів, тому у відповідності до положень Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007−2008 роки, відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу при виході на пенсію в розмір трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 5674, 95 грн. (1891, 65 грн (середньомісячна заробітна плата) х 3). З урахуванням виплаченої суми одноразової допомоги при звільненні в розмірі 1403 грн, позивач має право на виплату одноразової вихідної допомоги у зв`язку із виходом на пенсію в розмірі 4271, 95 грн.
Оскільки у день звільнення особа_1 05 січня 2009 року відповідач не провів належну виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні суд доходить висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки його виплати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Згідно з цією постановою під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.
Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати при нарахуванні виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до довідки, наданої позивачем, його середньогодинна заробітна плата становить 11, 03 грн. Середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням (листопад, грудень 2008 року) становить 87, 98 грн. Суд вважає, що саме цей показник слід враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
За період з 06 січня 2009 року (наступний день після звільнення) по 20 серпня 2021 року (дата подачі позову) кількість робочих днів склала 3170, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 278869, 60 грн (87, 98 грн. х 3170 днів).
Слід зазначити, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Суд зазначає, що позивач по справі, врахувавши принцип справедливості та співмірності, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні сумі 90 000 грн., тобто не за весь період затримки та не в повному розмірі.
Разом з тим, вказаний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні більш ніж у 21 раз перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги (4271, 95 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.
[С.] практика по розгляду аналогічних справ щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку свідчить про застосування принципу співмірності між стягнутою сумою заборгованості та середнім заробітком за час затримки розрахунку з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15-ц, від 16 листопада 2020 року у справі № 264/4076/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 607/12175/16-ц, від 09 червня 2021 у справі №213/719/20
Суд вважає обґрунтованою позицію відповідача про застосування принципу співмірності розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню із заявленою сумою невиплаченої вихідної допомоги, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про можливість зменшення її розміру.
При цьому суд враховує: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Позивач звільнився з підприємства 05.01.2009, а до суду з позовом про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся 20.08.2021, тобто більш ніж через дванадцять років. При цьому, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення його права на отримання коштів і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, позивач не обґрунтовує.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, суд вважає, що буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем у розмірі 30 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності до даних позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, позовні вимоги щодо її виплати не обмежуються будь-яким строком звернення до суду в силу положень ч.2 ст.233 КЗпП України, тому доводи представника відповідача про застосування до вимог особа_1 наслідків пропуску ним строків позовної давності є безпідставними.
Вказане узгоджується з правовою позицією зазначеною в Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 134/1781/16-ц.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908, 00 грн. Також підлягає частковому стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений ним за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 302, 67 грн.

Керуючись ст.ст. 16, 47, 97, 116, 117, 233, 238 КЗпП України, ст.ст. 2−5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 19 Закону України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності», ст. ст. 7, 12, 13, 76−81, 89, 141, 258, 263−265, 274, 279 ЦПК України, суд
У Х В, А Л И В:

Позовні вимоги особа_1, представника позивача — адвоката [М.] Ігоря [В.] до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь особа_1 одноразову допомогу у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 4271 (чотири тисячі двісті сімдесят одна) гривня 95 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2009 року по 20 серпня 2021 року в сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень, а всього  — 34271(тридцять чотири тисячі двісті сімдесят одна) гривня 95 копійок.
У решті позову відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» в доход держави судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь особа_1 судовий збір у сумі 302 (триста дві) гривні 67 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: особа_1, адреса_1, рнокпп: номер_1.
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код єдрпоу: 00190905.



Суддя Н. В. [К.]