селидіввугілля: Позов про стягнення заборгованості по зарплаті частково задоволено.

Справа № 242/771/22

Провадження № 2/242/108/23

Р І Ш Е Н Н я

іменем україни

20 лютого 2023 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Гандзюк К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, -

встановив:

Позивач особа_1 звернувся до суду із позовною заявою про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, яка мотивована тим, що він з 15.07.2016 року по 18.01.2022 року перебував з відповідачем у трудових відносинах. Після звільнення відповідач заборгував йому заробітну плату, яку не виплатив до теперішнього часу. Вважає, що відповідач таким чином порушив трудове законодавство. Просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 46 151 грн. 12 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 18.02.2022 року відкрито провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

Позивач особа_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій просить суд розглянути справу у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час слухання справи належним чином повідомлений, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги визнаються частково у розмірі 46039, 41 грн. (згідно бухгалтерського обліку Відокремленого підрозділу Шахта «Україна» Державного підприємства «Селидіввугілля» станом на 31.01.2023 року).

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

З матеріалів справи, вбачається, що згідно трудової книжки серії номер_1, особа_1 15.07.2016 року прийнято на ВП «Шахта „Україна“ ДП „Селидіввугілля“ в якості гірничого робітника очисного забою 5 розряду, відповідно до наказу № 590 к від 18.07.2016.

Згідно запису трудової книжки серії номер_1, особа_1 18.01.2022 року звільнено за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю, умов колективного договору з виплатою вихідної допомоги у розмері з-х середньомісячних заробітних плат, відповідно до наказу № 57 к від 18.01.2022 року.

Згідно довідки № 46 (1−304) від 09.02.2022 року, виданої ВП „Шахта ‚Україна‘ ДП ‚Селидіввугілля‘, станом на 09.02.2022 року особа_1 не виплачено заборгованість по заробітній платі за грудень 2021 року -111, 71 грн., за листками непрацездатності за червень 2019 року — 551, 79 грн.; жовтень 2021 року — 1586, 74 грн.; листопад 2021 року — 793, 37 грн.; грудень 2021 року — 859, 46 грн., за січень 2022 року — 1297, 21 грн.; допомога при звільненні за станом здоров`я у сумі 40950, 84 грн., всього 46151, 12 грн.

Як вбачається згідно довідки № 1−98 від 31.01.2023 року, виданої ВП ‚Шахта ‚Україна‘ ДП ‚Селидіввугілля‘, станом на 31.01.2023 року особа_1 не виплачено заборгованість, яка складається з: заборгованість по лікарняним листам — 5 088 грн. 57 коп.; заборгованість по вихідній допомозі — 40 950 грн. 84 коп, всього 46 039, 41 грн.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 ‚Про практику застосування судами законодавства про оплату праці‘ за своєю структурою заробітна плата складається: з основної — винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової — винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат — винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 ‚Про практику застосування судами законодавства про оплату праці‘ встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року ‚Про практику застосування судами законодавства про оплату праці‘ у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Суд, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 46 039 грн. 41 коп.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд встановив до наступне.

Згідно довідки № 1−97 від 31.01.2023 року, виданої ВП ‚Шахта ‚Україна‘ ДП ‚Селидіввугілля‘, середньоденний заробіток особа_1 на день звільнення складає 807 грн. 47 коп.

Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року № 58, де прямо зазначається, що ‚днем звільнення вважається останній день роботи‘.

Тобто, день звільнення особа_1 це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Отже, оскільки останнім днем роботи особа_1 був ‚18.01.2022 року‘, тому суд вважає необхідно здійснити розрахунок середнього заробітку з наступного дня після його звільнення 19.01.2022 року.

Згідно листа № 47−03/520 від 12.08.2021 року Мінсоцполітики України ‚Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2022 році‘ та ЗУ № 2136- ІХ від 15.03.2022 року " Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» кількість робочих днів позивача з 19.01.2022 року (наступний день звільнення) по 20.02.2023 року (день ухвалення рішення) виходячи із зазначеного листів складає 273 днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 220 439 грн. 31 коп. з розрахунку 807 грн. 47 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 273 (кількість робочих днів з наступного дня звільнення по день ухвалення рішення).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 26 червня 2019 року справу №761/9584/15-ц прийшла до правового висновку щодо зменшення суми відшкодування, визначеного позивачу відповідно до ст.117 КЗпП України. Зокрема в постанові зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

 — розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

 — період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

 — ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

 — інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також в своїй постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, відповідно ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши фактичні обставини справи, зокрема розмір належної позивачу при звільненні 18.01.2022 року виплати від роботодавця заборгованості по вихідній допомозі та по листу непрацездатності у розмірі 46039, 41 грн., що занадто менша за суму середнього заробітку за затримку розрахунку у розмірі визначеному судом, а саме складає 220 439 грн. 31 коп., а також приймаючи до уваги пасивну поведінку позивача щодо захисту порушеного права, а саме незвернення з відповідними вимогами протягом тривалого часу, суд приходить до висновку про очевидну неспівмірність заявленої до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 50 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі (46039 грн. 41 коп.) та періоду (з 19.01.2022 р. по 20.02.2023 р.) затримки розрахунку.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов`язані із сплатою судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1ст.5 Закону України „Про судовий збір“ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до ст.4 Закону України „Про судовий збір“, якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач особа_1 у відповідності до положеньп.1 ч.1 ст.5 Закону України „Про судовий збір“ звільнений від сплати судового збору, за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 992 грн. 40 коп., згідно до ставки судового збору передбаченої Законом України „Про судовий збір“ в редакції на час звернення позивача до суду (16.02.2022 р.).

Враховуючи те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1ст.5 Закону України „Про судовий збір“ не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір з урахуванням пропорційності до задоволеної частини позовних вимог, а саме в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку у сумі 306 грн. 25 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232, 237−1, 264, 430 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву особа_1 (місце реєстрації: адреса_1) до ДП „Селидіввугілля“ (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, б.41, єдрпоу 33426253) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля“ (місцезнаходження: 85401, Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, б.41, єдрпоу 33426253) на користь особа_1, інформація_1 (ІПН номер_2) заборгованість по заробітній платі у розмірі 46 039 (сорок шість тисяч тридцять дев`ять) грн. 41 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля“ (місцезнаходження: 85401, Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, б.41, єдрпоу 33426253) на користь держави судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля“ (місцезнаходження: 85401, Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, б.41, єдрпоу 33426253) на) на користь особа_1, інформація_1 (ІПН номер_2) судовий збір у розмірі 306 (триста шість) грн. 25 коп.

В задоволенні решти позовних вимог особа_1 — відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. [В.]