теплоекоенерго: Суд частково задовольнил иск о прекращении трудовых отношений с юристом.

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6904/23

Номер провадження2/711/2242/23

заочне рішення

іменем україни

01 грудня 2023 рокуПридніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді: Казидуб о.г.

при секретарі: Шульга А.В.

за участю:

позивача: особа_1

представника позивача-адвоката: Василега а.п.

розглянувши увідкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до ТОВ «Теплоекоенерго» про розірвання Трудового договору, -

встановив:

Позивач особа_1 (інформація_1, адреса_1, рнокпп номер_1) до ТОВ «Теплоекоенерго» (18015, м.Черкаси, вул. Небесної Сотні, буд. 121, каб.2, єдрпоу 41258768) про розірвання Трудового договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 березня 2021 року вона була працевлаштована на вакансію юриста до ТОВ «Теплоекоенерго». Вона прийнята на вказану посаду згідно Наказу № 1 від 02.03.2021 року. Під час працевлаштування нею відповідачу також було надано трудову книжку для внесення відповідних записів про працевлаштування. Запис про працевлаштування її на посаду також внесено до трудової книжки.

Вказує, що на займаній посаді вона працювала з 03 березня 2021 року по 18 серпня 2023 року. Заява відправлена нею на електронну пошту відповідача та відправлена кур`єрською доставкою Укрпошта. Також, неодноразово зверталася до відповідача про звільнення її за згодою сторін та просила припинити трудові правовідносини. Однак, Наказ про звільнення на підставі її заяви вона не отримала. Також, відповідач не надав їй копії документів, які б підтверджували факт перебування у трудових відносинах Наказ про прийняття її на посаду юриста.

Позивач зазначає, що вона та відповідач знаходяться у трудових відносинах на підставі Наказу № 1 від 02.03.2021 року про прийняття її на посаду юриста, згідно з яким відповідач зобов`язався надати їй роботу та її оплачувати, а вона зобов`язувалася виконувати на користь відповідача роботу. Вона свої зобов`язання виконувала, проте, відповідач систематично затримував заробітну плату (останнє нарахування було 28.12.2022 року за березень червень 2022 року).

В зв`язку з тим, що відповідач не приймає її заяву про звільнення та не виплачує заробітну плату, вона не має можливості звільнитися у встановленому законодавством порядку і працевлаштуватися на законних підставах чи отримати статус безробітної особи. Таким чином, її право на працю, на оплату праці, та здійснення обов`язкових соціальних внесків, порушено відповідачем, який не звільняє її у встановленому законом порядку.

Просить звільнити її з посади юриста ТОВ «Теплоекоенерго» та виплатити заборгованість по заробітній платі з компенсацією, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

02 жовтня 2023 року ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання з викликом сторін.

31 жовтня 2023 року через канцелярію суду позивач особа_1 надала заяву про зміну предмету позову, в якій просить визнати припиненими з 18.08.2023 року трудові відносини між особа_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоекоенерго» в зв`язку зі звільненням за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України, та стягнути заробітну плату з компенсацією; судові витрати покласти на відповідача.

Позивач особа_1 та адвокат Василега Антон [П.] який діє в інтересах позивача, в судовому засіданні позовні вимоги в частині припинення трудових відносин підтримали в повному обсязі та просили його задоволити. Проти заочного рішення не заперечували.

Представник відповідача за дорученням в судове засідання не з`явився, причини неявки суду невідомі. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, шляхом направлення рекомендованого повідомлення.

Суд, на підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів, оскільки, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Заслухавши пояснення позивача особа_1, адвоката Василега Антона [П.] який діє в інтересах позивача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до відомостей копії Трудової книжки номер_2, особа_1, інформація_1, 03 березня 2021 року прийнята на посаду юриста в Товариство з обмеженою відповідальністю (Наказ № 1 від 02.03.2021 року).

11 серпня 2023 року позивач особа_1 звернулася до директора ТОВ «Теплоекоенерго» Трегубову В.Г. з заявою, в якій просить звільнити її за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) з 18 серпня 2023 року та виплатити компенсацію за щорічну невикористану відпустку за весь відпрацьований термін.

Як зазначає позивач у своєму позові, Наказу про її звільнення вона не отримала.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За положенням ст.36 КЗпП України підставами припинення Трудового договору є, зокрема розірвання Трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого т уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавцеь не виконує законодасвто про працю, умови колективного чи Трудового договору.

Відповідно до ст.44 при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (статті 38 і 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41,  — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст.116 КЗпП України).

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України 29 липня 1993 року № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п.2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення — у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

За приписами п.4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

На думку суду, особа_1 належним чином попередила роботодавця (відповідача) про бажання звільнитися з роботи з 18 серпня 2023 року, на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України

Відповідач зобов`язаний був видати наказ про звільнення, внести запис у трудову книжку позивача та видати її працівнику в день звільнення, однак зазначених дій не вчинив. Доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між позивачем та відповідачем, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом визнання Трудового договору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду Верховного Суду: від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15-ц (провадження № 61−863св17), від 05 вересня 2018 року у справі № 552/4015/15-ц (провадження № 61−8981св18), від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц (провадження № 61−33113св18), від 03 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61−11763св18), який суди попередніх інстанцій необґрунтовано не врахували.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога особа_1 про визнання припиненими трудових відносин між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоекоенерго», в зв`язку зі звільненням за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України підлягає задоволенню.

Відносно позовної вимоги особа_1 про стягнення з ТОВ «Теплоекоенерго» на її користь заробітної плати з компенсацією, у зв`язку із її звільненням за ч. 3 статті 38 КЗпП України, суд вважає її недоведеною, а тому, в її задоволенні належить відмовити.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, з ТОВ «Теплоекоенерго» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Керуючись ст. ст., 3, 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263−265, 280−289, 354, 430 ЦПК України, ст. ст. 36, 47, 115 КЗпП, суд,  —

вирішив:

Позов особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоекоенерго» про розірвання Трудового договору задоволити частково.

Визнати припиненими з 18 серпня 2023 року трудові відносини між особа_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоекоенерго», в звязку зі звільненням за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоекоенерго» на користь держави судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: О. Г. Казидуб