ТОВ "АГРОСЕНС ГРУП": невыплата зарплаты

Справа № 712/9255/20
Провадження №2/712/2307/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 листопада 2020 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого/судді - [Т.] Т.Є.
при секретарі - Ліпатовій Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом особа_1 , в інтересах якого діє адвокат Салій Сергій [А.] до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросенс Груп» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, посилаючись на те, що він працював на посаді директора з виробництва в ТОВ «Агросенс Груп», а при звільненні 17 березня 2020 року відповідач не виплатив належну йому заробітну плату, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 32 342, 64 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, спричиненої такою невиплатою в розмірі 10 000 грн., судових витрат.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач та його представник Салій С.А. в судове засідання не з`явились, представник позивача надав суду письмову заяву в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив провести судовий розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача.
Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, причину неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, із заявами до суду не звертався.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається з трудової книжки позивача, він з 13 вересня 2018 року по 17 березня 2020 року працював в ТОВ «Агросенс Груп» на посаді директора з виробництва, а 17 березня 2020 року був звільнений за згодою двох сторін, тобто за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.
При звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку з виплати заробітної плати у зв`язку з чим утворилась заборгованість з виплати заробітної плати, яка складає 32 342, 64 грн. (довідка ТОВ «Агросенс Груп» №26 від 18 березня 2020 року).
При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на позовну заяву, не оспорив суму боргу, та не надав відомостей про причини, якими була обумовлена затримка з виплати заробітної плати та чи сталася вона з незалежних від нього причин.
До теперішнього часу відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, через що останній звернувся до суду з зазначеним позовом.
Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.
Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
На підставі ст.116 КЗпП України, відповідачу належало провести повний розрахунок з працівником в день звільнення - 17 березня 2020 року, що зроблено не було.
Як встановлено судом відповідач в порушення ст.116 КЗпП не здійснив виплати належної позивачу заробітної плати в день його звільнення у зв`язку з чим до теперішнього часу має заборгованість перед позивачем в розмірі 32 342, 64 грн., яка підлягає стягненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
На підставі абз.4 ч.2. п.2 Постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року про затвердження «Порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчисляється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Таким чином розрахунки повинні проводитися за останні повні два місяці, які передували звільненню позивача з роботи, а саме січень та лютий 2020 року.
Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивачем проведений розрахунок середньоденної заробітної плати (16000/41=390, 24 грн.), з яким суд погоджується. Середньоденна заробітна плата складає 390, 24 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати заробітної плати, а саме за період з 17.03.2020р. по день винесення рішення суду, тобто за 167 робочих днів, а саме: з 18 березня - 10 днів, в квітні - 21 день, в травні - 19 днів, в червні - 20 днів, в липні - 23 дні, в серпні - 20 днів, в вересні - 22 дні, в жовтні - 21 день, в листопаді - 11 днів. Отже, 167 днів х 390, 24 (середньоденна заробітна плата) = 65 170, 08 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості, яку просить стягнути позивач становить 97 512, 72 грн.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача, суд виходить з наступного.
Зі здійсненого розрахунку вбачається, що загальна сума стягнення середнього заробітку за весь час затримки у зв`язку із звільненням з роботи становить 65 170, 08 грн., яку останній просить стягнути за період з 18.03.2020р. по 16.11.2020р. включно, виходячи з 167 робочих днів за які має бути оплачений середній заробіток та середньоденного заробітку - 390, 24 гривень.
Так, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд вважає необхідним зауважити, що на час звернення особа_1 до суду з даним позовом сума нарахованої та несплаченої відповідачем заробітної плати складала 32 342, 64 грн., а тому, враховуючи, що розмір несплаченої заробітної плати є меншим ніж визначена вище сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку, що суму середнього заробітку за весь час затримки слід зменшити до 40 000 грн., для того, щоб в повній мірі дотримати баланс та принцип співмірності між розміром невиплаченої при звільненні заробітної плати та стягуваної з підприємства компенсації.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000, 00 гривень, суд виходить з наступного.
Згідно статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б останнього вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.
В судовому засіданні встановлено, що неправомірними діями відповідача, а саме порушенням термінів здійснення розрахунку при звільненні, порушено, гарантоване ст. 43 Конституції України, право особа_1 на своєчасне одержання винагороди за працю, що призвело до моральних страждань позивача, а наслідком не виплати при звільненні всіх сум, що належали позивачу від підприємства, стала втрата особа_1 нормальних життєвих зав`язків, погіршення його життєвих умов та матеріального становища, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та пошуку джерел доходу для забезпечення власного утримання та утримання родини.
Тому, суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, розглядаючи справу не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що з відповідача ТОВ «Агросенс Груп» на користь особа_1 в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 5000, 00 гривень, що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.
Позивач звертаючись до суду вказує, на поважність причин пропуску тримісячного строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки.
Так, згідно з частинами першої, другої статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Так, перше звернення до суду з цього приводу було здійснено в квітні 2020 року, тобто в межах строку, передбаченого ст.117 КЗпП України. Проте ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 08.04.2020 року позовну заяву повернуто у зв`язку із порушенням правил об`єднання позовних вимог. В подальшому на протязі квітня 2020- вересня 2020 року позивач повторно звертався до Городищенського районного суду Черкаської області, Соснівського районного суду м.Черкаси, проте прийняття позовних до розгляду та вирішення спору по суті справи здійснено не було (справи №691/326/20, №691/401/20, 712/7666/20).
У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
З огляду на те, що позивач своєчасно звернувся до суду за захистом своїх прав (в квітні 2020 року), проте з процесуальних питань, позовні вимоги не були вирішені по суті, а з боку відповідача на протязі цього часу остаточний розрахунок з працівником не був проведений, суд вважає можливим поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України.
Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить на доступних висновків.
Відповідно до ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за позовними вимогами щодо стягненнянарахованої, але не виплаченої заробітної плати, тому, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути судовий збір в сумі 840, 80 грн. на користь держави.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 840, 80 грн., сплачених позивачем за позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Також, адвокат скаржника Салій С.А. просив стягнути з відповідача на користь особа_1 судові витрати у вигляді професійної правничої допомоги у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів заявника під час судового розгляду справи судом першої інстанції здійснював адвокат Салій Сергій [А.] який на підтвердження повноважень представника надав суду ордер на надання правової допомоги ЧК №149857 від 20.07.2020 р., виписаний на підставі договору від 19.03.2020 року, який підписано сторонами: замовником особа_1 та адвокатом Салієм С.А., а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 01.12.2016 року.
Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокатом надано Розрахунок суми для оплати за надану правову допомогу від 26.03.2020 року, підписаний між адвокатом Салієм С.А. та особа_1., відповідно до якої розмір гонорару адвоката склав 3000 грн.
Відповідно до банківської квитанції від 26.03.2020 року, особа_1 сплачено адвокату 3000 грн. за надання юридичних послуг.
Згідно зі ст.ст.133, 137 ЦПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Оформленими у встановленому законом порядку документами, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, є квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки.
Згідно з п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Беручи до уваги зазначене вище, а також прийняте у цій справі рішення, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати за надання правової допомоги.
Дослідженими у судовому засіданні доказами надання особа_1 професійної правничої допомоги, у відповідності до вимог ст.ст.137, 141 ЦПК України, розмір витрат, на думку суду, є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, в зв`язку з чим заявлені вимоги підлягають задоволенню в цій частині вимог, а саме в розмірі 3000, 00 грн.
На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх [censored] суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
На підставі наведеного, ст.ст.115, 116, 117 КЗпП України керуючись ст.ст. 76-81, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
Позов особа_1 , в інтересах якого діє адвокат Салій Сергій [А.] до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросенс Груп» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Поновити особа_1 строк звернення до суду з даним позовом.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросенс Груп» (18000 м. Черкаси, вул. Пушкіна, 67, код єдрпоу 39564186) на користь особа_1 ( інформація_1 , адреса_1 , рнокпп номер_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 32 342 грн. 64 коп., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 40 000 грн. 00 коп. та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросенс Груп» (18000 м. Черкаси, вул. Пушкіна, 67, код єдрпоу 39564186) на користь особа_1 840 грн. 80 коп. судового збору та 3 000 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросенс Груп» (18000 м. Черкаси, вул. Пушкіна, 67, код єдрпоу 39564186) на користь держави 840 грн. 80 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду через місцевий суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлений 23.11.2020.

Головуючий Т.Є.[Т]