ТОВ "АЕУ": невыплата зарплаты

Единственный уникальный номер 725/3668/20
Номер производства 2/725/644/20


решение
именем украины

18.12.2020 года Первомайский районный суд Черновцов
в составе
председательствующей судьи [П.] Н. В.
при секретаре [Т.] И.Д.
рассмотрев в открытом судебном заседании в порядке упрощенного производства в зале суда. Черновцы гражданское дело по иску лицо_1 к обществу с ограниченной ответственностью «Аутомотив Электрик Украина» о взыскании задолженности по заработной плате и морального шкоди,  —

В:

В августе 2020 истец обратился в суд с вышеуказанным иском, в обоснование которого отмечал, что его на основании приказа генерального директора ООО «Аутомотив Электрик Украина» №290 от 30 декабря 2016 с 03.01.2017 принят на должность начальника службы охраны труда ООО « Аутомотив Электрик Украина «. Однако, приказом ответчика №482-П от 13.05.2019 года был освобожден от должности начальника службы охраны труда ООО «Аутомотив Электрик Украина`на основании п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗоТ.
После освобождения, а именно в июле 2020 он узнал, что ответчиком при установлении размера его заработной платы и других выплат были нарушены нормы законодательства об оплате труда и соответственно его права, а именно его заработная плата на посту начальная охраны труда не была приравнена к заработной платы начальника производственного отдела ООО «Аутомотив Электрик Украина», на которой уровень должностных окладов, премий и в целом — заработных плат в период января 2017 по май 2019 года существенно по своему размеру отличался от должностного оклада начальника службы охраны труда ООО «Аутомотив Электрик Украина».
При этом отмечал, что вышеуказанное нарушение его прав было подтверждено результатами проверки ответчика Управлением Гоструда в Черновицкой области в 2019 году, результатами которой установлено нарушения, в частности то, что начальник службы охраны труда по своей должности и заработной платой должен приравниваться к начальнику должности производственного отдела, чего в устаное не было.
Ответчик не оспорил ни Акт о нарушениях, ни Предписание, в связи с чем, по его мнению, признал их принадлежность и обоснованность.
Кроме того, по результатам проведенной проверки и во исполнение вынесенного предписания, ООО «Аутомотив Электрик Украина» отчиталось об устранении возбуждение, не восстановив при этом нарушено право истца на получение причитающейся заработной платы с момента его пребывания в трудовых отношениях с обществом, то есть с 03.01. 2017 года, и чтобы избежать доначисленияи выплаты истцу причитающихся ему сумм, освободило его от работы без каких-либо обоснований.
Считает, что результаты указанной проверки дают ему основания полагать о нарушении его прав ответчиком в период с января 2017 по май 2019 в результате нарушения обществом государственных гарантий минимального размера его заработной платы и соответственно указывает на существование Трудового спора между ним и ООО «Аутомотив Электрик Украина «относительно размера заработной платы.
С целью внесудебного урегулированияя вопрос относительно доначисления и выплаты недополученной заработной платы, он 27.07.2020 года обратился к ответчику с соответствующим обращением, в котором просил в 07.08.2020 года решить имеющийся трудовой спор в досудебном порядке путем начисления и выплаты указанной задолженности разницы в заработной плате. Однако, в указанный срок (до 07.08.2020 года) общество оставило его требованию без соответствующего реагирования.
Отмечал, что восстановление его права на получение надлежащего вознаграждения за труд можетбыть восстановлено путем доначисления и выплаты неправомерно недоучтенной и невыплаченной заработной платы за период с 03.01.2017 года по 13.05.2019 года.
Кроме того указывал, что его увольнение с целью избежания ответственности за длительное нарушение без каких-либо обоснований вызвало и продолжает вызывать у него моральные страдания.
В частности, получение значительно меньшей части причитающейся ему заработной платы за вине ответчика привело к длительным нравственных его страданий, которые он оценивает в г.ОЗМиР 100 000 грн., поскольку данная сумма является соразмерный размера прожиточного минимума за 44 месяца периода нарушения его права на гарантированную оплату труда и в несколько раз меньше утраченного дохода в этот период. Также в связи с недополучением заработной платы в полном размере он не смог обеспечить потребности семьи, что привело к дальнейшему развода, а также вынужденной смены места жительства.
На основании вышеизложенного, уточнив в ходе рассмотрения дела исковые требования, просил признать неправомирнимы действия ООО «Аутомотив Электрик Украина» по фактически приравнивание начальника службы охраны труда особа_1 по своей должности и заработной плате к начальнику производственного отдела ООО «Аутомотив Электрик Украина» в период с января 2017 по май 2019 года, в соответствии со ст. 15 Закона Украины «Об охране труда» и п. 1.4 раздела 5 «Положения о службе охраны труда» ООО «Аутомотив Электрик Украина»; взыскать с ООО «Аутомотив Электрик Украина» в пользу особа_1 197288, 55 грн. НЕ донарахованои и невыплаченной заработной платы за период с января 2017 по май 2019 года, компенсации потери части денежных доходов суммой 21833, 56 грн., путем перечисления средств на карточный счет особа_1 № номер_1 Черновицкого областного управления АО «Ощадбанк», МФО 356334, код получателя номер_2 и при выплате указанной суммы заработной платы обязать ответчика осуществить необходимые отчисления налоговых и других обязательных платежей; взыскать с ООО «Аутомотив Электрик Украинскаяина «в пользу особа_1 100 000 грн. причиненного морального вреда путем перечисления средств на карточный счет особа_1 № номер_1 Черновицкого областного управления АО «Ощадбанк», МФО 356334, код получателя номер_2 и при выплате указанной суммы заработной платы обязать ответчика осуществить необходимые отчисления налоговых и других обязательных платежей.
От представителя ответчика через канцелярию суда поступил отзыв на исковое заявление, в котором отмечал, что действительно ООО «Аутомотив ЭлектрикУкраина «и особа_1 находились в трудовых отношениях. При приеме на работу истца, приказом №290 от 30.12.2016 года последнем установлен оклад (тарифная ставка) 6000 грн. С указанным приказом истец был ознакомлен, о чем свидетельствует его подпись. При этом, ООО «Аутомотив Электрик Украина» никаких действий в сторону ухудшения условий оплаты труда истца совершала, а наоборот регулярно осуществляло мероприятия по постепенному увеличению размера оплаты труда работников в соответствии с существующими социально-экономических условий. Истец за все время трудоустройства в ООО «Аутомотив Электрик Украина» не предоставлял никаких возражений руководству по размеру заработной платы, а также порядка осуществления ее начисления и выплаты, и соответственно добровольно выполнял трудовые обязанности установленной заработной платы. Также отмечал, что истец никаких возражений по изменению заработной платы в период с 03.01.2017 года по 13.05.2019 года руководству ООО «Аутомотив Электрик Украина» не высказывал, а потому считает, что отсутни основания для удовлетворения иска в части взыскания с ООО «Аутомотив Электрик Украина» недоучтенной и невыплаченной заработной платы. О взыскании с ответчика морального вреда в размере 100 000 грн., То считает, что в этой части исковых требований также следует отказать, поскольку никаких действий, направленных на причинение морального вреда особа_1 ООО «Аутомотив Электрик Украина» не совершала, никакого вмешательства в профессиональные и семейные зв` Обязанности ООО «Аутомотив Электрик Украина» не осуществляло, а потому моральный шкода является результатом действий самого истца. На основании вышеизложенного просил в удовлетворении исковых требований особа_1 к ООО «Аутомотив Электрик Украина» отказать в полном объеме. Кроме того указал, что истец о проведенной проверке знал, а также знал и о результатах проверки еще в апреле-мае 2019 года, однако требований по поводу доначислений заработной платы не выдвигал, а с такими требованиями в суд в августе 2020 пропустил установленный ст. 233 КЗоТ срок обращения в суд, а потому в доволенни его требований следует отказать в полном объеме.
02.11.2020 года от истца особа_1 через канцелярию суда поступил ответ на отзыв, в котором отметил, что ответчик в отзыве на исковое заявление не отрицал ни приведенную им в обоснование иска обстоятельство, не предоставил ни одного доказательства в опровержение обстоятельств и правовых оснований иска, указывает необоснованность и беспочвенность приведенных ответчиком в отзыве мотивировок, а потому считает исковые требования обоснованными и такими, которые подложатся удовлетворению.
В судорогу заседании истец подан иск с учетом уточненных исковых требований поддержал в полном объеме, просил о его удовлетворении.
Представитель ответчика в судебном заседании исковые требования не признал, просил отказать в удовлетворении иска по основаниям, изложенным в отзыве на исковое заявление.
Заслушав мнение сторон, исследовав материалы дела, суд приходит к следующему.
Так, согласно ч. 1 ст. 2 ГПК Украины, задачей гражданского судопроизводства является справедливое, беспристрастноеи своевременное рассмотрение и разрешение гражданских дел в целях эффективной защиты нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов физических лиц, прав и интересов юридических лиц, интересов государства.
Частью первой ст. 4 ГПК Украины предусмотрено, что каждое лицо имеет право в порядке, установленном настоящим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или законных интересов в соответствии с ч.1 ст.13 ГПК Украины, суд рассматривает дела не иначе як по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
Согласно положениям ст 12, 81 ГПК Украины, каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Доказательства представляются сторонами и другими участниками дела. Доказывания не может основываться на предположениях.
Стороны имеют право обосновывать принадлежность конкретного доказательства для подтверждения их требований или возражений. Суд не принимает к рассмотрению доказательства, не относящихся к предмету доказывания (ч. Ч. 3, 4 ст. 77 ГПК Украины). Кроме того, обстоятельства дела, которые по закону должны быть подтверждены определенными средствами доказывания, не могут подтверждаться другими средствами доказывания (ч. 2 ст. 78 ГПК Украины).
Достаточны доказательства, в своей совокупности позволяют сделать вывод о наличии или отсутствии заступилсяин дела, входящие в предмет доказывания. Вопрос о достаточности доказательств для установления обстоятельств, имеющих значение для дела, суд решает в соответствии со своим внутренним убеждением (ст. 80 ГПК Украины).
Судом установлено, что в период с 03.01.2017 года по 13.05.2019 года стороны находились в трудовых правоотношениях.
В частности, согласно приказу генерального директора ООО «Аутомотив Электрик Украина» №290 от 30 декабря 2016 с 03.01.2017 года особа_1 принят на должность начальника службы охраны труда ООО «Аутомотив Электрик Украина» с установлением оклада в размере 6000 грн. (А.С. 142).
В дальнейшем, приказом ООО «Аутомотив Электрик Украина» №482-П от 13.05.2019 года особа_1 освобожден от должности начальника службы охраны труда ООО «Аутомотив Электрик Украина» на основании п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗоТ (а 143).
При этом, истец считает свое увольнение незаконным, поскольку было совершено ООО «Аутомотив Электрик Украина» во избежание материальной ответственности перед нимпо восстановлению права на получение надлежащего уровня оплаты труда. В вышеупомянутом приказе об увольнении особа_1 также содержится его отметка о том, что он с приказом не согласен. Однако, законность данного приказа и соответственно освобождения истцом в судебном порядке не решалась.
Вместе с тем, оспаривая своего увольнения в судебном порядке, истец обратился в суд с иском о выплате ему не доначисленной заработной платы за период работы в обществе ответчика считая, что последний неправомирно НЕ приравнял его должностной оклад по должности начальника службы охраны труда к должностному окладу начальная производственного отдела и соответственно учитывая указанное приравнивания не осуществил за все период пребывания в трудовых отношениях перерасчет и выплату недополученной заработной платы и других платежей.
Так, статьей 43 Конституции Украины провозглашено право каждого человека на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он свободно выбирает или на который свободно согласуюуеться, и закреплены гарантии реализации права на труд, которое включает право на надлежащие, безопасные и здоровые условия труда, на заработную плату не ниже определенной законом.
Согласно части третьей ст. 94 КЗоТ Украины, вопросы государственного и договорного регулирования оплаты труда, прав работников на оплату труда и их защита определяется настоящим Кодексом, Законом Украины «Об оплате труда» и другими нормативно-правовыми актами.
Согласно положениям части второй ст. 97 КЗоТ Украины, формыи системы оплаты труда, нормы труда, расценки, тарифные сетки, ставки, схемы должностных окладов, условия введения и размеры надбавок, доплат, премий, вознаграждений и других поощрительных, компенсационных и гарантийных выплат устанавливаются предприятиями, учреждениями, организациями самостоятельно в коллективном договоре с соблюдением норм и гарантий, предусмотренных законодательством, генеральным и отраслевым (региональным) соглашениями.
Однако, соответствующего коллективного договора на предприятии подписанне было.
При этом, согласно ст. 24 Закона Украины «Об оплате труда», заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата. В случае, когда день выплаты заработной платы совпадает с выходным, праздничным или нерабочим днем, заработная плата выплачивается накануне. Размер заработной платы за первую половину месяца определяется коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представавництво трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не меньше оплаты за фактически отработанное время из расчета тарифной ставки (должностного оклада) работника. Выплата заработной платы осуществляется по месту работы. Запрещается производить выплату заработной платы в магазинах розничной торговли, питьевых и развлекательных заведениях, за исключением тех случаев, когда заработная плата выплачивается работающим в этих закладах лицам. По личному письменному согласию работника выплата заработной платы может осуществляться через учреждения банков, почтовыми переводами на указанный ими счет (адрес) с обязательной оплатой этих услуг за счет работодателя. Своевременность и объемы выплаты заработной платы работникам не могут быть поставлены в зависимость от осуществления других платежей и их очередности.
Согласно ст. 115 КЗоТ Украины, заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, ручная установкаЭнни коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата. В случае если день выплаать заработной платы совпадает с выходным, праздничным или нерабочим днем, заработная плата выплачивается накануне. Размер заработной платы за первую половину месяца определяется коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не менее оплаты за фактычно отработанное время из расчета тарифной ставки (должностного оклада) работника. Заработная плата работникам за все время ежегодного отпуска выплачивается не позднее чем за три дня до начала отпуска.
В частности, как уже было установлено судом, истца на основании приказа генерального директора ООО «Аутомотив Электрик Украина» №290 от 30 декабря 2016 с 03.01.2017 года принят на работу в общество на должность начальника службы охраны труда ООО «Аутомотив Электрик Украина» со установлениемоклада в размере 6000 грн. (А 142).
Вместе с тем, как усматривается из положений Рабочей инструкции (Положение о службе охраны труда), действующих на время пребывания особа_1 с обществом в трудовых отношениях, начальник службы охраны труда по своей должности и заработной платой приравнивается к начальнику производственного отдела (а.с.25 26, 125).
Кроме того, в соответствии с положениями ч. 5 ст. 15 Закона Украины «Об охране труда», руководители и специалисты службы охраны труда по своей должности и заработнойой платой приравниваются к руководителям и специалистам основных производственно-технических служб.
Таким образом, суд анализируя вышеуказанные положения о службе охраны труда и нормы закона, приходит к выводу, что заработная плата начальника службы охраны общества должна быть приравнена к заработной плате начальная производственного отдела.
Вместе с тем, как усматривается из штатных расписаний за период с января 2017 по май 2019 неоднократно вносились изменения в размеры должностных окладов как начальная виддилу охраны труда, так и начальная производственного отдела и соответственно они устанавливались в следующих размерах, в частности: должностной оклад начальника службы охраны в январе 2017 составлял 6000 грн. с последующим ростом и в мае 2019 составил — 18 000 грн. В свою очередь должностной оклад начальника производственного отдела в январе 2017 составлял — 11 000 грн. с последующим ростом и в мае 2019 — 20 150 грн. (А 117, 124).
Однако, предоставленных расчетных листов за период с январяния 2017 по май 2019 усматривается, что особа_1 получал заработную плату из расчета размера должностного оклада 6000 грн. с последующим периодическим ростом должностного оклада за вышеуказанный период до 18 000 грн. и соответственно его должность довий оклад за спорный период не было приравнены к должностному окладу начальника производственного отдела (А.С 103−114).
Кроме того, судом также установлено, что не оспаривается и ответчиком, на ООО «Аутомотив Электрик Украина» в период с 2 апреля 2019 года по 15 апреля 2019 Управлением Гоструда в Черновицкой области была проведена плановая проверка соблюдения требований законодательных и нормативно-правовых актов по охране труда и промышленной безопасности, по результатам которой был установлен ряд нарушений, в частности нарушение ст.15 Закона Украины «Об охране труда», п. 1.7 НПАОП 0.00−4.21−04 и п. 1.4 АА01 / 103 «Положение о службе охраны труда», утвержденного руководителем предприятия 26.11.2018 года, заключается в неприривненни начальника службыохраны труда по своей должности и заработной платой до начальника производственного отдела.
По результатам указанной проверки составлен Акт проверки субъекта хозяйствования (производственного объекта) №06−087−012 от 8 апреля 2019 и вынесено соответствующее Предписание №06−087−012−011 от 15 апреля 2019 об устранении нарушений на ООО «Аутомотив Электрик Украина» (а 29−36).
Вышеуказанный Предписание и Акт ответчиком обжаловано в установленном законом порядке не было.
При этом, как усматривается из письма генельного директора ООО «Аутомотив Электрик Украина», ООО «Аутомотив Электрик Украина» сообщил о выполнении предписания от 15 апреля 2019 №06−087−012−011, в частности указано о том, что заработную плату начальника службы охраны труда приравнены к размеру заработной платы начальника производственного отдела ООО «Аутомотив Электрик Украина» и соответственно данный факт подтверждается расчетным листком за май 2019 и выпиской из штатного расписания за май 2019 (а 37, 121).
Таким образом, заработную плату в размере должностного оклада, приравненного к окладу начальника производственного отдела особа_1 как начальник службы охраны труда получил только за период с 1 по 13 мая 2019 года, однако в дальнейшем на основании приказа ООО «Аутомотив Электрик Украина» №482-П от 13.05. 2019 особа_1 освобожден от должности начальника службы охраны труда ООО «Аутомотив Электрик Украина» на основании п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗоТ.
Считая свои права по оплате труда нарушенными, особа_1 27.07.2020 года обратилсяя к ответчику с обращением, в котором просил в 07.08.2020 года решить имеющийся трудовой спор в досудебном порядке путем начисления и выплаты указанной задолженности разницы в заработной плате (а 11), однако данное требование тула оставлена ​​ООО «Аутомотив Электрик Украина» без удовлетворения.
Учитывая установленные судом фактические обстоятельства дела, а также нормы материального права, регулирующих спорные правоотношения сторон, суд приходит к выводу об обоснованности заявленных особа_1 требований во времятыни взыскания на его пользу доначисленной заработной платы за период с января 2017 по май 2019 согласно расчету в размере 197 288 грн. 55 коп., Которая составляет разницу между фактически полученной особа_1 заработной платой и размера должностного оклада, приравненного к должностному окладу начальника производственного отдела и включает в себя доначисления выплат и по другим платежам (премии, отпускные оплату в выходные дни, процент за интенсивность труда и т.д.). При этом, предоставленный истцом Расчетнаяк представителем ответчика опровергнут и соответственно обществом не представлено суду другого расчета причитающихся особа_1 выплат за спорный период (А.С 194 — 197).
Также обоснованы требования истца в части взыскания в его пользу компенсации потери части заработка в размере 21 833 грн. 56 коп.
Так, компенсация работникам потери части заработной платы за нарушения сроков ее выплаты производится в соответствии с индексом роста цен на потребительские товары и тарифов на услуги в построке, установленном действующим законодательством (статья 34 Закона Украины «Об оплате труда»).
Предприятия, учреждения и организации всех форм собственности и хозяйствования осуществляют компенсацию гражданам потери части доходов в случае нарушения установленных сроков их выплаты, в том числе по вине собственника или уполномоченного им органа (лица) (статья 1 Закона Украины «О компенсации гражданам потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты «). Такими доходами являются те грошове доходы, которые они получают на территории Украины и не имеющие разового характера, в частности, заработная плата (часть вторая статьи 2 настоящего Закона).
Сумма компенсации исчисляется путем умножения суммы начисленного, но не выплаченного гражданину дохода за соответствующий месяц (после удержания налогов и обязательных платежей) на индекс инфляции в период невыплаты дохода (инфляция месяца, за который выплачивается доход, во внимание не принимается).
Согласно утвержденному постаноной Кабинета Министров Украины от 21 февраля 2001 N159 «Порядка проведения компенсации гражданам потери части денежных доходов в связи с нарушением сроков их выплаты», действие этого Порядка распространяется на предприятия, учреждения и организации всех форм собственности и хозяйствования и применяется во всех случаях нарушения установленных сроков выплаты денежных доходов, в том числе по вине собственника или уполномоченного им органа (лица). Компенсация гражданам потери части денежных доходовв связи с нарушением сроков их выплаты (далее — компенсация) производится в случае задержки на один и более календарных месяцев выплаты денежных доходов, начисленных гражданам за период, начиная с 1 января 2001 года.
Компенсации подлежат следующие денежные доходы вместе с суммой индексации, которые получают граждане в гривнях на территории Украины и не имеющие разового характера, в частности: заработная плата (денежное обеспечение).
Сумма компенсации исчисляется как произведение начисленного, ноневыплаченного денежного дохода за соответствующий месяц (после удержания налогов и обязательных платежей) и прироста индекса потребительских цен (индекса инфляции) в процентах для определения суммы компенсации, деленное на 100. Индекс потребительских цен для определения суммы компенсации исчисляется путем умножения месячных индексов потребительских цен за период невыплаты денежного дохода. При этом индекс потребительских цен в месяце, за который выплачивается доход, в расчет не включается. Ежемесячные индексы потребительских цдр публикуются Госкомстатом.
При этом, проверив осуществлены истцом расчеты компенсации потери части доходов, суд приходит к выводу, что расчет произведен в соответствии с приведенными выше нормами действующего законодательства Украины, является верным, никаких возражений со стороны ответчика по указанному расчета в суд не поступало (А.С 198−199).
При таких условиях суд приходит к выводу, что требования истца о компенсации потери части заработной платы в общемразмере 21 833 грн. 56 коп. являются законными и обоснованными, а потому подлежат удовлетворению.
Относительно доводов представителя ответчика об отсутствии правовых оснований для осуществления оплаты труда особа_1 как начальника службы охраны труда в размере заработной платы начальника производственного отдела, поскольку он при приеме на работу согласился с окладом в размере 6000 грн. и соответственно его оклад неоднократно повышался, а потому отсутствуют и основания для осуществления выплаты не доначисленной заработнойй платы, то эти доводы безосновательны учитывая выше установленные обстоятельства.
Также безосновательно доводы представителя ответчика о применении к спорным правоотношениям последствий пропуска срока исковой давности, учитывая следующее.
Так, частью первой статьи 233 КЗоТ Украины предусмотрено, что работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узналили должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки.
По содержанию части второй статьи 233 КЗоТ Украины в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
[П.] природа срока обращения в суд позволяет констатировать, что введение строку, в пределах которого лицо может обратиться в суд с иском, обусловлена ​​прежде всего необходимостью соблюдения принципа правовой определенности, который является неотъемлемой составляющей верховенства права.
Обеспечение соблюдения принципа правовой определенности требует четкого выполнения сторонами и другими участниками дела требований относительно сроков обращения в суд, а от судов требуется придерживаться установленных законом правил при принятии процесульних решений.
Согласно части первой статьи 3 и статьею 4 КЗоТ Украины трудовые отношения работников всех предприятий, учреждений, организаций независимо от форм собственности, вида деятельности и отраслевой принадлежности, а также лиц, работающих по трудовому договору с физическими лицами, регулируются законодательством о труде, которое состоит из Кодекса законов о труде Украины и других актов законодательства Украины, принятых в соответствии с ним.
В заключении Верховного Суда Украины, изложенным в постановлении от 6 апреля 2016 по делу № 6−409цс16, указано, установленные статьями 228, 223 КЗоТ сроки обращения в суд применяются независимо от заявления сторон. В каждом случае суд обязан проверить и обсудить причины пропуска этих сроков, а также привести в решении мотивы, почему он восстанавливает или считает невозможным восстановить нарушенный срок
Согласно части первой статьи 94 КЗоТ Украины, предписания которой корреспондируются с частью первой статьи 1 Закона Украины «Об оплате труда», заработная плата — это вознаграждение, исчисленное, как пРавиль, в денежном выражении, которую владелец или уполномоченный им орган выплачивает работнику за выполненную им работу.
Согласно статье 1 Конвенции о защите заработной платы № 95, принятой генеральной конференцией Международной организации труда и ратифицированной Украиной 30 июня 1961, термин «заработная плата» означает, независимо от названия и метода исчисления, любое вознаграждение или заработок, которые могут быть вычисленные в деньгах и установленные соглашением или национальным законодательством, йх работодатель должен заплатить работнику за труд, который выполнен или должно быть выполнено, или за услуги, которые предоставлены или должно быть предоставлено.
В Решении от 15 октября 2013 года № 8-рп / 2013 по делу № 1−13 / 2013 Конституционный Суд Украины отметил, что понятие «заработная плата» и «оплата труда», которые использованы в законах, регулирующих трудовые правоотношения, являются равнозначными в аспекте наличия у сторон, находящихся в трудовых отношениях, прав и обязанностей по оплате труда, условий их реализации и последствий, должны наступить в случае невыполнения этих обязанностей, а также пришел к выводу, что под заработной платой, принадлежащего работнику, необходимо понимать все выплаты, на получение которых работник имеет право в соответствии с условиями Трудового договора и в соответствии с государственных гарантий, установленных законодательством для лиц, находящихся в трудовых правоотношениях с работодателем, независимо от того, было осуществлено начисления таких выплат.
Таким образом, заработной платой является вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которую работодатель (собственник или уполномоченный им орган предприятия, учреждения, организации) выплачивает работнику за выполненную им работу (все выплаты, на получение которых работник имеет право в соответствии с условиями Трудового договора и в соответствии с государственных гарантий).
Структура заработной платы определена статьей 2 Закона Украины «Об оплате труда», по содержанию которой заработная плата состоит из основной и дополнительной заработной платы, а также из других заохочувальних и компенсационных выплат.
Основная заработная плата — это вознаграждение за выполненную работу в соответствии с установленными нормами труда (нормы времени, выработки, обслуживания, должностные обязанности), которая устанавливается в виде тарифных ставок (окладов) и сдельных расценок для рабочих и должностных окладов для служащих.
Дополнительная заработная плата — это вознаграждение за труд сверх установленных норм, за трудовые успехи и изобретательность и за особые условия труда, включая доплаты, надбавкы, гарантийные и компенсационные выплаты, предусмотренные действующим законодательством; премии, связанные с выполнением производственных задач и функций.
Другие поощрительные и компенсационные выплаты — это выплаты в форме вознаграждений по итогам работы за год, премии по специальным системам и положениям, выплаты в рамках грантов, компенсационные и другие денежные и материальные выплаты, не предусмотренные актами действующего законодательства или осуществляемые сверх установленных указанными актами нормы.
указаний правовой вывод согласуется с правовой выводом, изложенным в постановлении Большой Палаты Верховного Суда по делу № 910/4518/16 (производство № 12−301гс18) «.
Таким образом, учитывая вышеуказанные нормы закона, а также то, что требований истца сводятся к взыскание не доначисленной и не выплаченной за период с января 2017 по май 2019 основной заработной платы и других выплат, которые осуществлялись ежемесячно, а также компенсации работникам потери части заработной платы за нарушения строков ее, которые в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», входит в структуру заработной платы, срок предъявления в суд вышеуказанных исковых требований не ограничиваются тремя месяцами со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а потому доводы представителя ответчика о пропуске истцом срока обращения в суд являются безосновательными.
Относительно требований истца в части возмещения причиненного морального вреда, которую истец оценивает в размере 100 000грн., то суд приходит к следующему.
Так, истец отмечал, причиненный ему моральный вред определяется моральным и физическим страданиям вследствие нарушения его законного права на получение заработной платы в размере установленном законом и положениями о службе охраны труда, и соответственно вследствие такого не доначисления заработной платы он чувствует нравственные страдания, потерял нормальные жизненные связи, что негативно влияет на отношения в семье и как следствие его дальнейшее разлучення и вынужденная смена места поживание.
Так, согласно ст. 237−1 КЗоТ возмещения собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику производится в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, утрате нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Порядок возмещения морального вреда определяется законодательством.
Указанная норма законодательства содержит перечень юридических фактов, скЛада основание возникновения правоотношений по возмещению собственником или уполномоченным им органом причиненного работнику морального вреда.
По содержанию указанного положения закона, предпосылкой для возмещения работнику морального вреда на основании ст. 237−1 КЗоТ Украины является наличие нарушения прав работника в сфере трудовых отношений, с учетом специфики объекта которых, причиненный моральный вред может быть возмещен работнику в виде единовременной денежной выплаты или в иной материальнойформе.
В соответствии с требованиями ст. 23 ГК Украины лицо имеет право на возмещение морального вреда, причиненного вследствие нарушения его прав. Моральный вред заключается: в физической боли и страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с увечьем или иным повреждением здоровья; в душевных страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с противоправным поведением относительно него самого, членов его семьи или близких родственников; в душевных страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с уничтожением или поврежденнодженням его имущества; в унижении чести и достоинства физического лица, а также деловой репутации физического или юридического лица. Моральный вред возмещается деньгами, другим имуществом или другим способом. Размер денежного возмещения морального вреда определяется судом в зависимости от характера правонарушения, глубины физических и душевных страданий, ухудшения способностей пострадавшего или лишения его возможности их реализации, степени вины лица, которое нанесло моральный вред, если вина является основанием для видшкодие, а также с учетом других обстоятельств, имеющих существенное значение. При определении размера возмещения учитываются требования разумности и справедливости. Моральный вред возмещается независимо от имущественного вреда, подлежащего возмещению, и не связана с размером этого возмещения. Моральный вред возмещается единовременно, если иное не установлено договором или законом.
Согласно постановлению Пленума Верховного Суда Украины от 31.03.1995 года № 4 «О судебной практике по справах о возмещении морального (неимущественного) вреда «под моральным вредом следует понимать потери неимущественного характера вследствие моральных или физических страданий или других негативных явлений, причиненных физическому или юридическому лицу незаконными действиями или бездействием других лиц.
Под неимущественным вредом, причиненным юридическому лицу, следует понимать потери неимущественного характера, наступивших в связи с унижением его деловой репутации, посягательством на фирменное наименование, товарный знак, производственную марку, Разглашением коммерческой тайны, а также совершением действий, направленных на снижение престижа или подрыв доверия к его деятельности.
Размер возмещения морального (неимущественного) вреда суд определяет в зависимости от характера и объема страданий (физических, душевных, психических и т.д.), которые понес истец, характера неимущественных потерь (их продолжительности, возможности восстановления и т.п.) и с учетом других обстоятельств.
В частности, при решении вопроса о наличии причиненного истцу морального вреда, судом враховуються тяжесть вынужденных изменений в жизненных и производственных отношениях истца, степень снижения престижа, деловой репутации, время и усилия, необходимые для восстановления его нарушенного права.
При этом суд исходит из принципов разумности, взвешенности и справедливости.
Также следует отметить, что в трудовых спорах обязанность доказать отсутствие своей вины возлагается на работодателя, а не на работника.
Так, согласно требованиям ст. ст. 76, 77, 79, 80 ГПК Украины доказательствами являются любые данные, на основании которых суд устанавливает наличие или отсутствие обстоятельств (фактов), обосновывающих требования и возражения участников дела, и других обстоятельств, имеющих значение для разрешения дела. Эти данные устанавливаются следующими средствами: письменными, вещественными и электронными доказательствами; выводами экспертов; свидетельскими показаниями. Надлежащими есть доказательства, которые содержат информацию относительно предмета доказывания. Достоверны доказательства, на основании которых можно установить действительные обстоятельства дела. Вопрос о достаточности кка за тельств для установления обстоятельств, имеющих значение для дела, суд решает в соответствии со своим внутренним убеждением.
Учитывая указанное, а также подтвержден факт нарушения ответчиком его трудовых прав, в частности права на заработную плату в размере установленном законом, суд приходит к выводу, что размер морального вреда значительно завышен истцом, а потому требование истца о взыскании морального вреда подлежит удовлетворению, а именно в сумме 1000, 00 грн.
Учитывая указанное, позойв особа_1 подлежит удовлетворению.
Поскольку истец освобожден от уплаты судебного сбора за исковым требованием о взыскании заработной платы и постановлением суда ему было отсрочено уплату судебного сбора по требованию о взыскании морального вреда до вынесения решения судом, с ответчика на основании положений ст .. 141 ГПК Украины в пользу государства подлежит взысканию судебный сбор в сумме 3032, 02 грн. (2191, 22 грн. За требования в части взыскания заработной платы и 840, 80 грн. За требованияпо возмещению морального вреда).
На основании изложенного и руководствуясь ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80 ГПК Украины, ст. ст. 94, 97, 115, 233, 237−1 КЗоТ, ст .. 23 ГК Украины, ст. 1, 2, 15, 24 Закона Украины «Об охране труда», суд —
Р Е Ш И Л:
Иск особа_1 к обществу с ограниченной ответственностью «Аутомотив Электрик Украина» о взыскании задолженности по заработной плате и морального вреда — удовлетворить частично.
Признать неправомерными действия общества с ограниченной ответственностьстью «Аутомотив Электрик Украина» по фактически приравнивание начальника службы охраны труда особа_1 по своей должности и заработной плате к начальнику производственного отдела ООО «Аутомотив Электрик Украина» в период с января 2017 по май 2019 года, в соответствии со ст. 15 Закона Украины «Об охране труда» и п. 1.4 раздела 5 «Положения о службе охраны труда» общества с ограниченной ответственностью «Аутомотив Электрик Украина».
Взыскать с общества с ограниченной ответственностью «Аутомотив Електрик Украина « (код егрпоу 40 466 415., г. Черновцы, ул. Русская, 248) в пользу особа_1 (рнокпп номер_2 адреса_1) 197288, 55 грн. недоначисленной и невыплаченной заработной платы за период с января 2017 по май 2019 года, и 21833, 56 грн. компенсации потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты за период с февраля 2017 по сентябрь 2020 года, а всего 219122, 11 грн., за вычетом из этой суммы налогов и других обязательных платежей, путем перечисления средств на карточный счет № номер_1 Черновицкого областного управления АО «Ощадбанк», МФО 356334, код получателя номер_2.
Взыскать с общества с ограниченной ответственностью «Аутомотив Электрик Украина» (код егрпоу 40466415., Г. Черновцы, ул. Русская, 248) в пользу особа_1 (рнокпп номер_2 адреса_1) причиненный моральный вред в размере 1000 грн. путем перечисления средств на карточный счет № номер_1 Черновицкого областного управления АО «Ощадбанк», МФО 356334, код получателя номер_2.
В услышитны остальных исковых требований — отказать.
Взыскать с общества с ограниченной ответственностью «Аутомотив Электрик Украина» (код егрпоу 40466415., Г. Черновцы, ул. Русская, 248) в пользу государства судебный сбор в размере 3032, 02 грн.
Решение в части взыскания недоначисленной и невыплаченной заработной платы в пределах платежа за один месяц допустить к немедленному исполнению.
Апелляционная жалоба на решение суда может быть подана в Черновицкий апелляционный суд через Первомайский районный суд м.Чернивци течение тридцати дней со дня его провозглашения. Участник дела, которому полное решение не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока.

судья Первомайского
районного суда г.Черновцы Н. В. [П.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:

Єдиний унікальний номер 725/3668/20
Номер провадження 2/725/644/20


рішення
іменем україни

18.12.2020 року Першотравневий районний суд м.Чернівців
в складі:
головуючої судді Піхало Н. В.
при секретарі [Т.] І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом особа_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аутомотів Електрік Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, —

встановив:

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що його на підставі наказу генерального директора ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 прийнято на посаду начальника служби охорони праці ТОВ «Аутомотів Електрік Україна». Однак, наказом відповідача №482-П від 13.05.2019 року його було звільнено з посади начальника служби охорони праці ТОВ «Аутомотів Електрік Україна`на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КзПП.
Після звільнення, а саме у липні 2020 року він дізнався, що відповідачем при встановленні розміру його заробітної плати та інших виплат були порушенні норми законодавства про оплату праці й відповідно його права, а саме його заробітна плата на посаді начальна охорони праці не була прирівняна до заробітної плати начальника виробничого відділу ТОВ «Аутомотів Електрік Україна», на якій рівень посадових окладів, премій і в цілому — заробітних плат у період січня 2017 року по травень 2019 року суттєво за своїм розміром відрізнявся від посадового окладу начальника служби охорони праці ТОВ «Аутомотів Електрік Україна».
При цьому зазначав, що вищевказане порушення його прав було підтверджено результатами перевірки відповідача Управлінням Держпраці в Чернівецькій області в 2019 році, результатами якої встановлено порушення, зокрема те, що начальник служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою повинен прирівнюватися до начальника посади виробничого відділу, чого в установі не було.
Відповідач не оскаржив ні Акт про порушення, ні Припис, у зв`язку із чим, на його думку, визнав їх належність та обґрунтованість.
Крім того, за наслідками проведеної перевірки та на виконання винесеного припису, ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» прозвітувало про усунення порушення, не відновивши при цьому порушене право позивача на отримання належної заробітної плати з моменту його перебування в трудових відносинах з товариством, тобто з 03.01.2017 року, та щоб уникнути донарахування та виплати позивачу належних йому сум, звільнило його з роботи без будь-яких обґрунтувань.
Вважає, що результати вказаної перевірки дають йому підстави вважати про порушення його прав відповідачем у період з січня 2017 року по травень 2019 року внаслідок порушення товариством державних гарантій щодо мінімального розміру його заробітної плати й відповідно вказує на існування Трудового спору між ним та ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» щодо розміру заробітної плати.
З метою позасудового врегулювання питання щодо донарахування та виплати недоотриманої заробітної плати, він 27.07.2020 року звернувся до відповідача із відповідним зверненням, в якому просив до 07.08.2020 року вирішити наявний трудовий спір у досудовому порядку шляхом нарахування та виплати вказаної заборгованої різниці в заробітній платі. Однак, у зазначений строк (до 07.08.2020 року) товариство залишило його вимогу без відповідного реагування.
Зазначав, що відновлення його права на отримання належної винагороди за працю може бути відновлене шляхом донарахування та виплати неправомірно недорахованої та невиплаченої заробітної платні за період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року.
Крім того вказував, що його звільнення з метою уникнення відповідальності за тривале порушення без будь-яких обґрунтувань викликало та продовжує викликати у нього моральні страждання.
Зокрема, отримання значно меншої частини належної йому заробітної платні за вини відповідача призвело до тривалих моральних його страждань, які він оцінює в розмірі 100 000 грн., оскільки дана сума є співрозмірною розміру прожиткового мінімуму за 44 місяці періоду порушення його права на гарантовану оплату праці і є в кілька разів меншою втраченого доходу в цей період. Також у зв`язку із недоотриманням заробітної плати в повному розмірі він не зміг забезпечити потреби родини, що призвело до подальшого розлучення, а також вимушеної зміни місця проживання.
На підставі вищевикладеного, уточнивши в ході розгляду справи позовні вимоги, просив визнати неправомірними дії ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» щодо фактичного не прирівнювання начальника служби охорони праці особа_1 по своїй посаді і заробітній платі до начальника виробничого відділу ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» в період з січня 2017 року по травень 2019 року, відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону праці» та п. 1.4 розділу 5 «Положення про службу охорони праці» ТОВ «Аутомотів Електрік Україна»; стягнути з ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» на користь особа_1 197288, 55 грн. не донарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року, компенсації втрати частини грошових доходів сумою 21833, 56 грн., шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок особа_1 № номер_1, Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 356334, код отримувача номер_2 та при виплаті зазначеної суми заробітної плати зобов`язати відповідача здійснити необхідні відрахування податкових та інших обов`язкових платежів; стягнути з ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» на користь особа_1 100 000 грн. заподіяної моральної шкоди шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок особа_1 № номер_1, Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 356334, код отримувача номер_2 та при виплаті зазначеної суми заробітної платні зобов`язати відповідача здійснити необхідні відрахування податкових та інших обов`язкових платежів.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначав, що дійсно ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» та особа_1 перебували у трудових відносинах. При прийнятті на роботу позивача, наказом №290 від 30.12.2016 року останньому встановлено оклад (тарифна ставка) 6000 грн. З вказаним наказом позивач був ознайомлений, про що свідчить його підпис. При цьому, ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» жодних дій в бік погіршення умов оплати праці позивача не вчиняло, а навпаки регулярно здійснювало заходи щодо поступового збільшення розміру оплати праці працівників відповідно до існуючих соціально-економічних умов. Позивач за весь час працевлаштування в ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» не надавав жодних заперечень керівництву щодо розміру заробітної плати, а також порядку здійснення її нарахування та виплати, й відповідно добровільно виконував трудові обов`язки за встановлену заробітну плату. Також зазначав, що позивач жодних заперечень щодо зміни заробітної плати в період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року керівництву ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» не висловлював, а тому вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» недорахованої та невиплаченої заробітної плати. Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., то вважає що в цій частині позовних вимог також слід відмовити, оскільки жодних дій направлених на завдання моральної шкоди особа_1 ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» не вчиняло, жодного втручання у професійні та сімейні зв`язки ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» не здійснювало, а тому моральна шкода є наслідком виключно дій самого позивача. На підставі вищевикладеного просив у задоволенні позовних вимог особа_1 до ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» відмовити у повному обсязі. Крім того вказав, що позивач про проведену перевірку знав, а також знав й про результати перевірки ще у квітні-травні 2019 року, однак вимог з приводу донарахуваня заробітної плати не висував, а з такими вимогами до суду у серпні 2020 року пропустив встановлений ст.233 КЗпП строк звернення до суду, а тому в задоволенні його вимог слід відмовити в повному обсязі.
02.11.2020 року від позивача особа_1 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечив жодну наведену ним на обґрунтування позову обставину, не надав жодного доказу на спростування обставин та правових підстав позову, що вказує на необґрунтованість та безпідставність наведених відповідачем у відзиві мотивувань, а тому вважає свої позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У судому засіданні позивач поданий позов з урахуванням уточнених позовних вимог підтримав у повному обсязі, просив про його задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Так, згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй [censored] дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Судом встановлено, що у період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року сторони перебували у трудових правовідносинах.
Зокрема, відповідно до наказу генерального директора ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 року особа_1 прийнято на посаду начальника служби охорони праці ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» із встановленням окладу в розмірі 6 000 грн. (а.с. 142).
В подальшому, наказом ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» №482-П від 13.05.2019 року особа_1 звільнено з посади начальника служби охорони праці ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КзПП (а.с. 143).
При цьому, позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки було вчинено ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» з метою уникнення матеріальної відповідальності перед ним по відновленню права на отримання належного рівня оплати праці. У вищезазначеному наказі про звільнення особа_1 також міститься його відмітка про те, що він з наказом не згідний. Однак, законність даного наказу й відповідно звільнення позивачем в судовому порядку не вирішувалася.
Разом з тим, не оскаржуючи свого звільнення в судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом про виплату йому не донарахованої заробітної плати за період роботи в товаристві відповідача вважаючи, що останній неправомірно не прирівняв його посадовий оклад за посадою начальника служби охорони праці до посадового окладу начальна виробничого відділу й відповідно ураховуючи вказане прирівнення не здійснив за увесь період перебування у трудових відносинах перерахунок та виплату недоотриманої заробітної плати та інших платежів.
Так, статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.
Відповідно до частини третьої ст. 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно положень частини другої ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою (регіональними) угодами.
Однак, відповідного колективного договору на підприємстві підписано не було.
При цьому, відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Зокрема, як вже було встановлено судом, позивача на підставі наказу генерального директора ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 року прийнято на роботу до товариства на посаду начальника служби охорони праці ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» із встановленням окладу в розмірі 6 000 грн. (а.с. 142).
Разом з тим, як убачається з положень Робочої інструкції (Положення про службу охорони праці), чинних на час перебування особа_1 з товариством у трудових відносинах, начальник служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюється до начальника виробничого відділу (а.с.25, 26, 125).
Крім того, відповідно до положень ч. 5 ст. 15 Закону України «Про охорону праці», керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.
Таким чином, суд аналізуючи вищевказані положення про службу охорони праці та норми закону, приходить до висновку, що заробітна плата начальника служби охорони товариства повинна бути прирівняна до заробітної плати начальна виробничого відділу.
Разом з тим, як убачається із штатних розписів за період з січня 2017 року по травень 2019 року неодноразово вносилися зміни в розміри посадових окладів як начальна відділу охорони праці, так й начальна виробничого відділу й відповідно вони встановлювалися у наступних розмірах, зокрема: посадовий оклад начальника служби охорони у січні 2017 року становив 6000 грн. із подальшим зростанням та у травні 2019 року становив — 18 000 грн. В свою чергу посадовий оклад начальника виробничого відділу у січні 2017 року становив — 11 000 грн. з подальшим зростанням та у травні 2019 року — 20 150 грн. (а.с. 117, 124).
Однак, з наданих розрахункових листів за період з січня 2017 року по травень 2019 року убачається, що особа_1 отримував заробітну плату з розрахунку розміру посадового окладу 6 000 грн. із подальшим періодичним зростанням посадового окладу за вищевказаний період до 18 000 грн. й відповідно його посада довий оклад за спірний період не було прирівнено до посадового окладу начальника виробничого відділу (а.с 103−114).
Крім того, судом також встановлено, що не заперечується й відповідачем, на ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» у період з 02 квітня 2019 року по 15 квітня 2019 року Управлінням Держпраці в Чернівецькій області було проведено планову перевірку дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, за результатами якої було встановлено ряд порушень, зокрема порушення ст.15 Закону України «Про охорону праці», п. 1.7 НПАОП 0.00−4.21−04 та п. 1.4 аа01/103 «Положення про службу охорони праці», затвердженого керівником підприємства 26.11.2018 року, що полягає у неприрівненні начальника служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою до начальника виробничого відділу.
За результатами вказаної перевірки складено Акт перевірки суб`єкта господарювання (виробничого об`єкта) №06−087−012 від 08 квітня 2019 року та винесено відповідний Припис №06−087−012−011 від 15 квітня 2019 року про усунення порушень на ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» (а.с. 29−36).
Вищевказаний Припис та Акт відповідачем оскаржено у встановленому законом порядку не було.
При цьому, як убачається із листа генерального директора ТОВ «Аутомотів Електрік Україна», ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» повідомило про виконання припису від 15 квітня 2019 року №06−087−012−011, зокрема зазначено про те, що заробітну плату начальника служби охорони праці прирівнено до розміру заробітної плати начальника виробничого відділу ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» й відповідно даний факт підтверджується розрахунковим листком за травень 2019 року та витягом із штатного розпису за травень 2019 року (а.с. 37, 121).
Таким чином, заробітну плату в розмірі посадового окладу, прирівняного до окладу начальника виробничого відділу особа_1 як начальник служби охорони праці отримав лише за період з 1 по 13 травня 2019 року, однак у подальшому на підставі наказу ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» №482-П від 13.05.2019 року особа_1 звільнено з посади начальника служби охорони праці ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КзПП.
Вважаючи свої права щодо оплати праці порушеними, особа_1 27.07.2020 року звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив до 07.08.2020 року вирішити наявний трудовий спір у досудовому порядку шляхом нарахування та виплати вказаної заборгованої різниці в заробітній платі (а.с. 11), однак дана вимога тула залишена ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» без задоволення.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, а також норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених особа_1 вимог в частині стягнення на його користь не донарахованої заробітної плати за період з січня 2017 по травень 2019 року згідно розрахунку в розмірі 197 288 грн. 55 коп., яка складає різницю між фактично отриманою особа_1 заробітною платою та розміру посадового окладу, прирівняного до посадового окладу начальника виробничого відділу та включає в себе донарахування виплат й по іншим платежам (премії, відпускні оплату у вихідні дні, відсоток за інтенсивність праці тощо). При цьому, наданий позивачем розрахунок представником відповідача не спростований й відповідно товариством не надано суду іншого розрахунку належних особа_1 виплат за спірний період (а.с 194 — 197).
Також обґрунтованими є вимоги позивача в частині стягнення на його користь компенсації втрати частини заробітку в розмірі 21 833 грн. 56 коп.
Так, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України «Про оплату праці»).
Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N159 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі — компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
При цьому, перевіривши здійснені позивачем розрахунки компенсації втрати частини доходів, суд приходить до висновку, що розрахунок здійснений у відповідності до наведених вище норм чинного законодавства України, є вірним, жодних заперечень зі сторони відповідача з приводу зазначеного розрахунку до суду не надходило (а.с 198−199).
За таких умов суд приходить до висновку, що вимоги позивача про компенсацію втрати частини заробітної плати у загальному розмірі 21 833 грн. 56 коп. є законними та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.
Щодо доводів представника відповідача про відсутність правових підстав для здійснення оплати праці особа_1 як начальника служби охорони праці в розмірі заробітної плати начальника виробничого відділу, оскільки він при прийняття на роботу погодився із окладом в розмірі 6 000 грн. и відповідно його оклад неодноразово підвищувався, а тому відсутні й підстави для здійснення виплати не донарахованої заробітної плати, то ці доводи є безпідставними з огляду на вище встановлені обставини.
Також є безпідставним доводи представника відповідача щодо застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності з огляду на наступне.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
У висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 6 квітня 2016 року у справі № 6−409цс16, вказано, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1−13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12−301гс18)».
Отже, враховуючи вищевказані норми закону, а також те що вимог позивача зводяться до стягнення не донарахованої та не виплаченої за період з січня 2017 року по травень 2019 року основної заробітної плати та інших виплат, які здійснювалися щомісячно, а також компенсації працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її, які у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», входить до структури заробітної плати, строк пред`явлення до суду вищевказаних позовних вимог не обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а тому доводи представника відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду є безпідставними.
Щодо вимог позивача в частині відшкодування завданої моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 100 000 грн., то суд приходить до наступного.
Так, позивач зазначав, що завдана йому моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення його законного права на отримання заробітної плати у розмірі встановленому законом та положеннями про службу охорони праці, й відповідно внаслідок такого не донарахування заробітної плати він відчуває моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки, що негативно впливає на відносини в родині та як наслідок його подальше розлучення та вимушена зміна місця поживання.
Так, згідно ст. 237−1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма законодавства містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237−1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, при вирішенні питання про наявність завданої позивачу моральної шкоди, судом враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення його порушеного права.
При цьому, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.
Також слід зазначити, що у трудових спорах обов`язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця, а не на працівника.
Так, згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи зазначене, а також підтверджений факт порушення відповідачем його трудових прав, зокрема права на заробітну плату у розмірі встановленому законом, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди значно завищений позивачем, а тому вимога позивача про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 1000, 00 грн.
З огляду на зазначене, позов особа_1 підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення заробітної плати та ухвалою суду йому було відстрочено сплату судового збору за вимогою про стягнення моральної шкоди до винесення рішення судом, з відповідача на підставі положень ст.. 141 ЦПК України на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 3032, 02 грн. (2191, 22 грн. за вимоги в частині стягнення заробітної плати та 840, 80 грн. за вимоги по відшкодуванню моральної шкоди).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, ст. ст. 94, 97, 115, 233, 237−1 КЗпП, ст.. 23 ЦК України, ст. 1, 2, 15, 24 Закону України «Про охорону праці», суд,  —
В И Р І Ш И В:
Позов особа_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аутомотів Електрік Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди — задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії товариства з обмеженою відповідальністю«Аутомотів Електрік Україна» щодо фактичного не прирівнювання начальника служби охорони праці особа_1 по своїй посаді і заробітній платі до начальника виробничого відділу ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» у період з січня 2017 року по травень 2019 року, відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону праці» та п. 1.4 розділу 5 «Положення про службу охорони праці» товариства з обмеженою відповідальністю«Аутомотів Електрік Україна».
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю«Аутомотів Електрік Україна» (код єдрпоу 40466415, м. Чернівці, вул. Руська, 248) на користь особа_1 (рнокпп номер_2, адреса_1) 197288, 55 грн. недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року, та 21833, 56 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати за період з лютого 2017 року по вересень 2020 року, а всього 219122, 11 грн., з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок № номер_1, Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 356334, код отримувача номер_2.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю«Аутомотів Електрік Україна» (код єдрпоу 40466415, м. Чернівці, вул. Руська, 248) на користь особа_1 (рнокпп номер_2, адреса_1) заподіяну моральну шкоду в розмірі 1000 грн. шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок № номер_1, Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 356334, код отримувача номер_2.
В задоволенні решти позовних вимог — відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю«Аутомотів Електрік Україна» (код єдрпоу 40466415, м. Чернівці, вул. Руська, 248) на користь держави судовий збір у розмірі 3032, 02 грн.
Рішення в частині стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м.Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку.

Суддя [П.]
районного суду м.Чернівці Н. В. Піхало