ТОВ "КК "НАШ ДІМ - ЗАПОРІЖЖЯ": невыплата зарплаты

31.03.2020 Справа № 2/331/614/2020
№ 331/64/20
Р І Ш Е Н Н Я 
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 
31.03.2020 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого — судді [А.] М.В.
за участю секретарі Андрієнко С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні,  —

В С Т, А Н О В И В:

09.01.2020 року позивач особа_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач, особа_1, з 16.04.2019 року працювала на посаді інженера-будівельника ремонтно-експлуатаційної служби товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» (надалі — Відповідач), згідно наказу № 10-к від 15.04.2019 p., в зв`язку з переведенням з товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім Запоріжжя». Вищевказане підтверджується записом в трудовій книжці.
Право позивача, як громадянина України, на своєчасне одержання винагороди за працю закріплено в ч. 7 ст. 43 Конституції України. Згідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до ч. 1 ст. 21, ст. 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.
Але заробітну плату від відповідача позивач особа_1 отримувала не в повному обсязі.
05.08.2019 р. наказом № 102-к від 22.07.2019 р. особа_1 була звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Але насправді причиною звільнення позивача стала несвоєчасна виплата заробітної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
В порушення вказаних вимог законодавства, в день звільнення відповідач не виплатив позивачу особа_1 заробітну плату: за квітень (2576, 00 грн.), червень (4830, 00 грн.), липень (6045, 55 грн.) та за серпень 2019 року (2940, 56 грн.). Виплата за травень 2019 р. відбулася 15.07.2019 р. в повному обсязі. Всього сума заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі, складає 16392, 11 грн. (шістнадцять тисяч триста дев`яноста дві грн. 11 коп.), що підтверджується довідками про доходи за вказаний період № 26 від 02.08.2019 року та № 27 від 31.08.2019 p., розрахунковими листками за квітень — серпень 2019 року, наданими відповідачем, та випискою поповнень та видачі з картки для виплат заробітної плати з особистого кабінету Приват24 за вказаний період.
Також вважає, що відповідач не виплатив їй компенсацію за невикористану відпустку за період з 15 квітня по серпень 2019 року, з розрахунку:
24 к. дні (основна щорічна відпустка) / 12 місяців х 3, 5 місяці (за період з 15 квітня по серпень 2019 року) = 7 к. днів.
Згідно з ч. 2 п. 2 розділу II постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Відповідно середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористану відпустку: (5232, 50 грн. (за травень) + 4830, 00 грн. (за червень) + 6045, 55 грн. (за липень)) / (92 к. дня — 4 святкових дня) = 186, 27 грн.
Тобто компенсації за 7 днів невикористаної відпустку становить: 186, 27 грн. х 7 днів = 1303, 89 грн. (одна тисяча триста три грн. 89 коп.).
Всього сума заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі, та компенсація за невикористану відпустку складає: 16392, 11 + 1303, 89 = 17696, 00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот дев`яноста шість грн. 00 коп.).
Позивач особа_1 намагалася у досудовому порядку врегулювати питання невиплати їй заробітної плати. Разом з іншими працівниками вона неодноразово зверталася до директора підприємства особа_2, і кожного разу їх запевняли, що незабаром все буде виплачено. Також позивачем була подана заява з цього приводу до ГУ Державної податкової служби у Запорізькій обл., відповідь на яку додається. 07.10.2019 р. позивач особа_1 направила скаргу про невиплату їй заробітної плати до ТУ Держпраці у Запорізькій обл. (вх. № К-1117 від 07.10.2019 p.). Відповідь додається.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України відсутність фінансово- господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (постанова ВСУ від 03.07.2013 р. у справі № 6−64цс13).
Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Згідно з ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Наявність до теперішнього часу вказаної заборгованості завдає істотної шкоди її трудовим правам, гарантованим Конституцією України.
На підставі вищевикладеного просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість з невиплаченої під час звільнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, а всього у сумі 17696, 00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот дев`яноста шість грн. 00 коп.).
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2020 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 31.03.2020 року на 09 год. 00 хв.
У підготовчому судовому засіданні від позивача особа_1 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Просить суд їх задовольнити.
19.02.2020 року до канцелярії Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» в особі директора особа_3. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги визнають в повному обсязі.
З огляду на визнання відповідачем позову, суд на підставі ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України вважає за можливе ухвалити рішення за результатами підготовчого провадження.
У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов піддягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Враховуючи той факт, що право на справедливіш суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави- учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
За змістом ст. 55, 64, 124 Конституції України право на судовий захист гарантується та забезпечується. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежений. Цей принцип знайшов своє відображення і в рішенні Конституційного суду № 9-зп від 25.12.1997 року.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 ЦК України, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що позивач особа_1 з 16.04.2019 року працювала на посаді інженера-будівельника ремонтно-експлуатаційної служби товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя», згідно з наказом № 10-к від 15.04.2019 p., в зв`язку з переведенням з товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім Запоріжжя». Вищевказане підтверджується записом в трудовій книжці.
Заробітну плату від відповідача позивач особа_1 отримувала не в повному обсязі.
05.08.2019 р. наказом № 102-к від 22.07.2019 р. особа_1 була звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
В порушення вказаних вимог законодавства, в день звільнення відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» не здійснило позивачу особа_1 виплату заробітної плати, а саме: за квітень (2576, 00 грн.), червень (4830, 00 грн.), липень (6045, 55 грн.) та за серпень 2019 року (2940, 56 грн.).
Виплата за травень 2019 р. відбулася 15.07.2019 р. в повному обсязі.
Всього сума заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі, складає 16392, 11 грн. (шістнадцять тисяч триста дев`яноста дві грн. 11 коп.), що підтверджується довідками про доходи за вказаний період № 26 від 02.08.2019 року та № 27 від 31.08.2019 p., розрахунковими листками за квітень — серпень 2019 року, наданими відповідачем, та випискою поповнень та видачі з картки для виплат заробітної плати з особистого кабінету Приват24 за вказаний період.
Також відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» не виплатило позивачу особа_1 компенсацію за невикористану відпустку за період з 15 квітня по серпень 2019 року, яка становить 1303, 89 грн. (одна тисяча триста три грн. 89 коп.).
Всього сума заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі, та компенсація за невикористану відпустку відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» перед позивачем особа_1 складає 17696, 00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот дев`яноста шість грн. 00 коп.).
Згідно зі ст.47 Кодексу Законів про працю, обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.
Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 2 п. 2 розділу II постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України відсутність фінансово- господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (постанова ВСУ від 03.07.2013 р. у справі № 6−64цс13).
Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
письмовими, речовими і електронними доказами;
висновками експертів;
показаннями свідків.
Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Фактичні обставини справи підтверджуються письмовими доказами, вивченими та оголошеними в судовому засіданні: копією паспорту та копією ІПН особа_1; копією трудової книжки особа_1; копією заяви особа_1 про прийняття на роботу від 15.04.2019 р.; копією наказу № 10-к від 15.04.2019 р. про прийняття на роботу особа_1 в зв`язку з переведенням; копією заяви особа_1 про звільнення від 22.07.2019 р.; Копіями довідок про доходи особа_1 за період роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» № 26 від 02.08.2019 p., № 27 від 31.08.2019 р.; Копіями розрахункових листків за квітень — серпень 2019 року; копією виписки поповнень та видачі з картки для виплат заробітної плати з особистого кабінету Приват24 за період роботи особа_1 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя»; копією заяви про невиплату заробітної плати до ГУ Державної податкової служби у Запорізькій обл.; копією листа ГУ Державної податкової служби у Запорізькій обл. (вих. № 6413/14/08- 01−33−06−14 від 02.10.2019 р.); копією скарги про невиплату заробітної плати до ГУ Держпраці у Запорізькій обл. (вх. № К-1116 від 07.10.2019 р.); копією листа ГУ Держпраці у Запорізькій обл. (вих. № 08/028−06/8904 від 17.10.2019 р.).
З огляду на зазначене, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх [censored] за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обґрунтування позивача знайшло своє підтвердження у судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.
Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 47, 116, 117 Кодексу Законів про працю, ст. ст. 13, 81, 258−259, 263−265 ЦПК України, суд, —

В И Р І Ш И В:

Позов особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні — задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя», код єдрпоу: 41145254, місце знаходження: 69095, м. Запоріжжя, вул.. Козача, 5, офіс 137 на користь особа_1, інформація_1, ІПН: номер_1, зареєстроване місце проживання: адреса_1 заборгованість з невиплаченої під час звільнення заробітної плати у сумі 16392, 11 грн. та компенсації за невикористану відпустку у сумі 1303, 89 грн, а всього 17 696 (сімнадцять тисяч шістсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Наш дім — Запоріжжя», код єдрпоу: 41145254, місце знаходження: 69095, м. Запоріжжя, вул. Козача, 5, офіс 137 на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до ті. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу. ХШ «Перехідні Положення» ЦГІК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: М.В. [А.]